—Го кружечок в тєлєгу запишемо?—в один момент запропонував Резнік. Так, більш геніальних ідей о першій годині ночі, тим більш, після випитої пляшки коньяку, йому не могло спасти на думку.
—Ну давай,—погодився Дмитро.—А який?
—Зараз придумаємо.—відповів Максим.
Після декількох хвилин роздумів та декількох невдалих дублів у них все одно не виходило записати нормальне відео. Це було занадто смішно.
—Та блять.—знову почав ржати Ткачук.
У вже, здається, шостий (чи сьомий?) раз записуючи одне й те саме, кожного разу намагаючись не засміятися, Максим все одно починає хіхікати та випадково своїми вустами торкається вуст друга.
В момент майже невідчутного «поцілунку» і Максим, і Дмитро відчули, як у них виділився адреналін, норадреналін та, схоже, дофамін, що викликало в обох запитання: якого біса їхній організм таким чином реагує на випадковий недо-поцілунок зі своїм, бляха, другом??
За хвилину, може дві, вони зібрались та таки записали те відео, відправивши його у чат гурту. Ситуація з «поцілунком» обом вже не здавалася такою критичною, тому надалі вони поводили себе як зазвичай.
Протягом наступної години вони випили ще по декілька склянок коньяку. Звісно, в якийсь момент у них промайнула думка, що стільки пити не варто, але кого це хвилює, правильно?
—Йдем курити?—запитав Дмитро, на що Максим погодився, і вони разом, накинувши на себе по ковдрі, пішли на балкон.
Стоячи та запалюючи цигарку, Дмитро задивився на друга, який справді занадто естетично виглядав, затягуючись димом. Та, не знаючи, чим він керується: чи то випитим алкоголем, чи то власним бажанням, Діма притягує Максима для поцілунку.
Спочатку Резнік, розгубившись, не відповідає на поцілунок, але і не відштовхує друга, та за декілька секунд, коли Ткачук вже думав відриватись, починає цілувати його у відповідь.
Коли повітря у легенях перестало вистачати, Дмитро таки розірвав поцілунок, ледь відсуваючись від товариша, починаючи трохи ніяковіти. Будемо чесними, не кожного дня таке відбувається.
—Ти мені, походу, подобаєшся.—голос Максима звучав так, ніби ця новина здавалася дивною навіть для нього самого.
—Ти мені, схоже, також.—відповів йому Дмитро у схожій манері, та, беручи у свої руки обличча друга, вдруге цілує його, вкладаючи у цей поцілунок усі свої почуття та вагання.
На цей раз поцілунок був довшим та більш чуттєвим. Смак тютюну та міцного алкоголю змішався. Поцілунки ставали все грубішими, а руки все розпуснішими. На балконі було холодно, грудень все-таки, тому Резнік, проявивши ініціативу, потягнув Ткачука у кімнату.
А дві пачки цигарок та ковдра Максима так і залишилися лежати на балконі.