— Як ніс?
— Приголомшливо, дякую, — пробурмотів Влад без виразу, блукаючи поглядом по залі. Світло включене тільки на барі, та й те, щоб побачити етикетки на пляшках. Ніякої музики, навколо невимовний бардак і жодної душі поблизу, крім двох повій напідпитку. — Де всі?
Микита знизав плечима, задираючи голову. З горла навіть гейзер не зняли, тому пляшку він тримав вище за звичайне, перетворюючи розпиття алкоголю в бісове шоу.
— Вітюша сьогодні до зубного пішов. У такі дні всі забивають і спізнюються, — відповів замість друга Гоша.
«Блять, і через цього безхатька я погодився працювати на Наземникова. Або я в очі їбуся, або корекцію зору мені зробили фігово, і потрібно заїхати до окуліста на дозвіллі. — Жукову довелося дуже постаратися, щоби вираз обличчя не видав усі внутрішні запаси скепсису. — Ні, правда. Штани а-ля «семеро срали, один носить», худі якийсь сіро-загажений, уйобані говнодави, явно якась підробка під «баленси». Якщо він, як на помах чарівної палички, раптом стане знову зефірною принцесою, я охуїю».
— І як ви потрапили сюди? — продовжив Жуков допит без сорому, але й не напераючи надто сильно. Артур ясно дав зрозуміти, що вони з Сашком мають право впливати на робочий процес, якщо це необхідно.
— У мене є ключі та код від сигналізації, — Гоша дивився на Жукова, не моргаючи. Влад подумав, що люди з таким обличчям приречені бути стервами. Великі, опуклі карі очі прикриті верхньою повікою майже до половини, через що погляд виглядав сонним, а в поєднанні з високо поставленими бровами ставав гордовитим. Тут як не вивернися, все одно здаватимешся самовдоволеним гівном.
— У вас тут у всіх по комплекту? — Влад позначив для себе, що голос у хлопця приємний: з хрипотою і напрочуд низький. У першу зустріч було не до того, щоб прислухатися і помічати деталі, зараз він намагався заповнити прогалини по-максимуму, паралельно прикидаючи, де це можна задіяти.
— Ще у Вітюши та Артема. Ну і в Артура, ясна річ, — Гоша смикнув плечем і відвернувся, щоб забрати в Микити пляшку. Влад намагався згадати, ким із усього персоналу був Артем. — Гріднєв, ніхто не прикриватиме тебе, якщо ти не зможеш навіть стояти рівно.
— Я в нормі, — непереконливо прошепотів хлопець, лякаючи порожнечею погляду. Микита виглядав як комп’ютер, що перейшов у сплячий режим, замість згаслого монітора — чорнота зіниць, що майже повністю перекрила каламутно-блакитну райдужку.
— Він в порядку? — Влад вигнув брову, махнувши рукою у Гріднєва перед очима. Той ніяк не відреагував. — Вас хіба не їбуть за пиятики на робочому місці?
— Буде в нормі, коли трохи провітриться, — Гоша показово відкрив рота ширше, задер голову і залив віскі тонким струмком прямо в горлянку. Жуков не втримався від думки, що в таку пащу, напевно, ця пляшка дном вперед влізе безперешкодно, не те що чийсь член. — А їбуть нас у будь-якому разі, у цьому ніби весь сенс.
— Неймовірно дотепно.
— Просто розйоб, згоден.
— З таким рівнем комунікації тебе тут, мабуть, на фантики розривають, — не втримався Влад.
— А ти думав, я тиждень в тих самих штанах просто так ходжу? — хлопець змахнув ногами, роблячи додатковий акцент на пухирних колінах. — Минулого тижня ледве без трусів не залишився.
— Заведи парочку запасних вже.
Гоша ніби чекав на цю репліку і, усміхнувшись, двома пальцями витяг з кишені щось мереживне і чорне, імовірно стрінги:
— Такі підійдуть, як гадаєш?
Влад вважав, що підійдуть, і навіть дуже. Цей клапоть дірчастої тканини зараз був чи не єдиним, що в очах Жукова пов’язувало Гошу та його сценічний образ.
— Тільки якщо зміниш свої ганчірки на щось пристойніше, — Влад усміхнувся майже добродушно.
— Ой, плак-плак, ну тоді піду переодягнуся… Гриднєв, підемо, подихаєш повітрям, поки я вибираю собі панчохи на вечір, — Гоша зістрибнув зі стійки, гуркіт від приземлення по залі розійшовся мало не луною. Це відчувалося страшенно неправильно, якщо згадати, як Гоша жіночно виглядав на п’ятнадцятисантиметрових шпильках.
«Добре, можливо, він не такий мудак, яким здавався спочатку, — Влад дістав із рюкзака планшет, спостерігаючи, як Гоша перекинув руку Микити через плече і потягнув його до виходу. — Мені б закінчити макет запрошення на той сраний івент. Коли він?.. Усі числа у голові переплуталися через лікарняний».
Люди вважають січень і лютий найлінивішими місяцями на рік, але багато брендів і закладів якраз у середині січня розпочинають підготовку до майбутніх свят та весни. Це супроводжується оновленням колекцій чи сезонного меню, фотосесіями, новою рекламною компанією, івентами та навіть повним ребрендингом. Для маркетологів це золотий час. Працювати з «Блакитною Устрицею» Сашко з Владом почали спонтанно, не встигнувши закінчити співпрацю з іншими проектами, тож найближчий місяць графік роботи обіцяв бути насиченим.
— їбучі свята, — Жуков крутив стілус у руках, насилу збираючи думки в купку.
Лікарняний дався йому складно, виявилося, він зовсім розучився перебувати на самоті. Роботи завжди було достатньо, щоб навіть сидячи на унітазі чимось себе зайняти, у вихідні він пив так багато, як міг, бо для нього це єдина можливість виспатися. Раптова пауза в його налагодженому режимі раптом показала, як сильно він насправді не виносить залишатися із собою віч-на-віч. Вбивче відчуття.
Неймовірним зусиллям волі він таки змусив себе працювати, і наступна година пройшла досить швидко. Коли з коридору вивалився захеканий адміністратор, Жуков навіть здивувався: у тиші він забув, де знаходився.
— Вам так як, нормально взагалі? Початок шостої, якого біса нікого немає? Я… — шипів Вітя у телефон, але, побачивши Влада, продовжив уже тихіше: — Я вб’ю вас. Вб’ю, а потім звільню.
— Привіт, — Влад махнув рукою, спостерігаючи, як хлопець кладе телефон на стійку і намагається віддихатися.
— Привіт, — Вітя поспішив назад у коридор. Клацнуло кілька вимикачів, зал затопило яскравим штучним світлом. Зазвичай ці лампи не горіли, мабуть, вони використовувалися лише під час прибирання. — Твою…
— Так, — сказав Влад мляво і без інтонацій, збоку це звучало знущально. — Де ваш хвалений клінінг?
— Перевдягається. Вони заходять із чорного входу, а сьогодні їм ніхто не відкрив. Світло не горіло, вони вирішили, що ми в принципі не відкрилися. Потягнути за ручку, як це зробив ти, їм не вистачило розуму, подзвонити теж… Вже дзвонив Артуру?
— Додам це до звіту до його приїзду, — не став брехати Жуков. Сенсу не було, персонал напевно і так розумів, що Владу з Сашком за обов’язком служби доведеться доносити начальству про всі косяки та непорозуміння. Незрозуміло тільки, чому тоді Микита зі своїм дружком поводилися настільки похуїстично, невже звільнення зовсім не лякало? — Він, мабуть, чимось зайнятий. А тобі зайве нервування не допоможе швидше привести заклад у божеський вигляд.
— Дякую, — щира подяка з ноткою полегшення. Вітя не встиг перевести дихання, але вже задзвенів посудом, готуючи робоче місце до зміни. — Що за гроші валяються?.. Ти не знаєш, хто тут був?
— Гоша та Микита. Якщо я правильно роздивився, то пили Chivas.
— Чудово, — монотонна промова вміло приховувала пасивну агресію, але Влад був «на ти» з будь-яким видом агресії і вираховував її легко. Вітя згріб зі столу фантики та порожні пачки цигарок, ганчіркою змахнув у урну купки попелу. Потім пройшовся по всіх горизонтальних поверхнях бару, поліруючи їх із незнайомим засобом. Запахло чомусь новим салоном авто, мабуть, через спрей. — Ти не подумай, у нас не завжди так.
— Я не думаю про це, — зізнався Жуков. Вираз обличчя залишався нейтральним, і це Вітю знатно збивало з пантелику. — Пробач, але для мене навіть один такий випадок — провал. І лідера, і підопічних.
Вітя кивнув, нервово поправляючи окуляри точнісінько тим рухом, що і Жуков раніше. Влад раптом подумав, що не такий уже й страшний цей адміністратор. На суперський генофонд і приголомшливу красу, звісно, не тягнув, але чимось нагадував Владу самого себе. Чи то окулярами, чи то пшенично-русявим волоссям, чи злегка відстовбурченими вухами. У Жукова вуха стирчали сильніше, та й весь загалом він був більшим, вищим і більш характерним. Вітя виглядав, як задрот-інтелігент, у Влада на обличчі читалося «по мені плаче бійцівський клуб», на тлі адміністратора він здавався ще більшим бидлом, ніж сам собою.
— Я розумію, що це нелегко — керувати. Здебільшого ти ж не цим займаєшся? — позначив Жуков, Вітя ще раз кивнув, критично оглядаючи відкритий холодильник. — Артур казав, що ти більше з цифрами товаришуєш і за персонал відповідаєш лише під час його поїздок.
— Сьогодні просто все відразу: Артура нема, я затримався, Михайло Сергійович вихідний, Артем взагалі частіше вночі тут з’являється, — партія фруктів безжально полетіла на смітник, за ними вирушив майже повний пак молока. Влад зробив для себе позначку «оптимізувати закупівлі продуктів» і намагався згадати, хто ж такий цей Артем. — Коли начальство на місці, ні за кого й не треба відповідати, всі самі якось.
— Це не показник гарної організаторської роботи, — видихнув Жуков. Він не знав, навіщо продовжив говорити, можливо, його просто підкуповував чужий трудоголізм та щире занепокоєння. А можливо, сидячи в чотирьох стінах, він так утомився копатися в собі, що захотілося перейти на когось іншого. — Просто найманих співробітників важко змусити перейнятися бізнесом так само сильно, як перейнявся господар. Усі працівники хороші, коли поруч начальство, але як багато хороших залишається, коли начальника поряд немає? Це часта проблема, над нею треба працювати, але точно не тобі. Ти такий самий найманий бідолаха, як і всі, просто з високим рівнем відповідальності.
Мабуть, підтримка — останнє, на що Вітя чекав, бо одразу вкрився плямистим рум’янцем і смикнув куточком рота. Більш безглуздої посмішки Жуков у житті не бачив.
— Ми допоможемо з цим. Надалі, — пообіцяв Влад, повертаючись до каракулів на планшеті. — Але ти маєш навчитися справлятися з проблемами і без Артура. Поки він займається дрібницями, упускає глобальне. Це погано впливає на бізнес.
— Добре.
— У тебе є повноваження, користуйся ними. Штраф, догана, я б, чесно кажучи, навіть над звільненням подумав. Ви затримали відкриття на дві з гаком години, твої хлопці повинні отримати по перше число за таке.
— Добре, — хлопець перевірив час на телефоні, ще раз поправив окуляри. — Добре, дякую.
«Дякую, блять. За що? Ці їбанияї тебе підставляють, а ти келихи до блиску натираєш», — у Влада все життя було запалене почуття справедливості. У ситуації, що склалася, його дратувало все: і Вітя, і весь персонал загалом, особливо ті двоє, що пішли в невідомому напрямку наводити марафет. Із запізненням прийшла думка, що Микита з Гошею — єдині, хто прийшли вчасно, і злість здалася дурною і дитячою. Начебто повії місцевого розливу повинні начищати підлоги і стелити скатертини. Тут в принципі ніхто їх не стелив, вони навіть не передбачені.
***
Поки вони з Вітей комкано балакали про насущне, до зали просочилися зашугані прибиральниці, рипаючи натягнутими на руки гумовими рукавичками. Ще через якийсь час почали підтягуватися офіціанти, включили музику, освітлення змінили на звичне, приглушене. Якоїсь миті Влад озирнувся і побачив заповнений клієнтами зал, а екран телефону наполягав, що в роботу з головою Жуков пірнув аж на півтори години.
— Що з обличчям, людина? — пика Микити заповнила вільний простір так раптово, що Влад смикнувся і кілька разів моргнув, намагаючись прийти до тями. — Залип?
— Ага.
— Ми тут уже хвилин тридцять, а ти від свого планшета не відлипав жодного разу за цей час.
Влад тільки плечима знизав, все ще намагаючись адаптуватися під декорації навколо. Людей було не так багато, як у вихідні, але все одно достатньо, щоби відчути себе частиною клубного життя. Сторонньою її частиною, якщо бути точніше.
— Може, налити тобі чогось?
— Хіба ти не на роботі?
— Одне іншому заважає? — Микита не чекав відповіді і повис на барній стійці за півметра від Влада. Ноги хлопця відірвалися від підлоги, він проїхався грудьми і животом по гладкій стільниці, махнув рукою, привертаючи увагу і бармена, і десятки чоловіків поряд. Влад відсторонено подумав, що зад у хлопця худий, вузькі джинси це лише підкреслювали, як і підкреслював чорний лонгслів у дрібну сітку хребет. Але людям подобалося, якщо судити з пожвавлення довкола. — Три «Б-п’ятдесят три»!
— Три?
— Маргоша поправляє макіяж, — Гріднєв знову стояв на своїх двох перед Владом, чухаючи кінчик носа, який, здавалося, вічно свербів. — Ти щось похмурий такий, більше, ніж зазвичай.
«Ти бачив мене двічі, яке там «більше, ніж зазвичай»?» — самого Микиту Влад бачив уже у кількох різних станах, що змінювалися зі швидкістю світла.
— А який я зазвичай? — поряд виникли чарки з покладеними шарами рідинами. Величезними алкогольними знаннями Жуков похвалитися не міг, але за кольором вгадав у верхньому шарі абсент. Отже, сьогодні він нажреться в соплі. Тому що жоден вечір, що починається з сімдесяти градусного пойла, не може закінчитися мирним сном під «на добраніч, малюки». Бармен підніс запальничку до кожного з шотів і вручив хлопцям по соломинці. Влад свою відклав і задув пафосний синій вогонь над шотом: — Я не люблю ці приколи, у мене так друг вії собі підпалив.
«Я, звичайно, не такий криворучка, як Саня, але нариватися не збираюся», — він раптом згадав про планшет, що досі лежав поруч, і втрамбував його назад в рюкзак від гріха подалі.
— Ти зазвичай — важливий хуй, а сьогодні як на поминки прийшов, — Микита пірнув трубочкою в стопку і всмоктав вміст у два ковтки. Влад випив шот, морщачись від абсенту, що обпалював горло. Він пив шари не в задуманому спочатку порядку, тому післясмак віддавав гіркотою, незважаючи на солодкий кавовий лікер на дні.
— Важливий хуй? — Влад пирхнув і не став відмовлятися, коли Микита присунув до нього ближче шот, що спочатку призначався Гоші.
— Так Марго каже весь час.
— Го-оша, — він з’явився ніби з нізвідки, взяв Микитове обличчя в долоні і присунувся так близько, що хлопці доторкнулися носами. — Я — Го-о-оша Кра-а-авець!
— Да-а-а, Марго-о-оша, чудове створіння, — запевнив Микита, а потім невпопад заспівав: — У тобі так багато сторін…
— Я просто не розумію… — не розгубився Гоша, фальшиво заспівавши наступний рядок.
— Я просто хочу спитати тебе: чому ти настільки красива? — Микита клюнув друга в губи, Гоша жартівливо потер їх тильною стороною долоні і зрушив Гріднєва в бік, щоб дістатися бармена.
— Продам душу за «п’ятий шот»! — заволав Гоша, розмахуючи обома руками одразу. Наче навмисно привертаючи увагу Влада, ніби наказуючи розглянути його вбрання.
Не те щоб він був великим поціновувачем, але саме в Гоші цікавою була кожна деталь, справа була в контрасті зовнішності в клубному житті і за її межами.
Сьогодні на ньому були низько посаджені карго кольору хакі зі здоровенними накладними кишенями та чисто жіночий чорний боді, що ефектно відкривав тазові кісточки та косі м’язи преса. Рукави монолітом тканини перетікали в рукавички, що прилягали до витончених кистей, як друга шкіра. У розпущеному волоссі поблискувала пара дрібних пасм з вплетеними кільцями і намистинами, а від розсипу ластовиння на вилицях і переніссі у вигляді золотистих зірок і півмісяців чомусь хотілося затримати подих.
— Тобі чогось не вистачає? — Гоша явно неправильно інтерпретував чужий погляд і клацнув пальцями у Влада перед носом. Жуков знову часто заморгав, витримуючи паузу у спробах не видати відвертого компліменту до неподобства красивому бидлу.
— Лише здивований, що ти вмієш виглядати не як безхатько.
— Боже. Величезне спасибі. Пропоную випити за це, а то раптом наврочиш, — Гоша взяв один із шотів, що чарівним чином матеріалізувалися на столі. Влад кивнув і взяв один теж, з легким подивом помічаючи, що Кравець п’є так само, як і він: без спецефектів та вогню.
Микита борсався з соломинкою, випиваючи шарове пойло, а потім потягнувся до кишені джинс, вивуджуючи крихітний зип-пакет зі знайомим і дуже сумнівним вмістом:
— Пропоную не лише випити. Декому тут не завадить підбадьоритися.
Поліетилен майнув буквально на секунду і був утрамбований в кишеню назад. Від живота до горла підкотив нервово-збуджений комок, ніби хтось вколов Владу дозу адреналіну. Він проковтнув, комок провалився назад у шлунок, але передчуття небезпеки не пом’якшилося ні на грам. Він очікував, що подібне може статися рано чи пізно, але чомусь по-дитячому наївно розраховував на «пізно».
«Здається, я ось-ось дуже знатно проїбуся», — Влад насилу відвів погляд від Микити і жестом попросив бармена повторити.