Чан сьогодні вкотре радів своєму вмінню організовувати. Чонін поряд теж тішився, що Чан вміє підбирати час і місце. Звичайно, бо ніхто не любить стояти у довгих нудних чергах по 30-40 хвилин аби тільки лише зайти у парк розваг чи покататись на тій самій найвищій гірці, яка зі сторони виглядає неймовірно весело. Це був ранок вівторку, робочий день, для всіх, але не для учасників Стрей Кідс, що мали один вільний день між виступами. Людей було дуже мало, ніхто не товпився біля кіосків зі смаженою картоплею чи морозивом. Так спокійніше. Айєн, що знаходився отут, поряд, все невпинно розповідав про кожний атракціон, який би він хотів відвідати - найстарішу гірку у цьому парку, побудовану ще 100 років тому на дерев’яній основі (трохи ризиковано, хіба ні?), оту, яка називається ‘Venom’ - “У нас така пісня є, правда ж, прикольно?” - питався Айєн та жив своє найкраще життя.
Чану ж не було так весело. Він вже не був настільки збуджений та схвильований через атракціони, як це було у дитинстві.
Раніше для нього все виглядало набагато яскравіше, веселіше, солодка вата була настільки пухнаста і цукрова, наче він дійсно їсть хмари, а відчуття падіння не викликало тривогу та страх, а лише дзвінкий сміх та веселощі. Він згадував, як він їхав з мамою попереду, а Ханна з татом поза ними, як Ханна смішно кричала, буквально молилась. Це було незатьмарене дорослими переживаннями відчуття абсолютної свободи та щастя.
Прокинувся від роздумів він знаходячись на висоті 60 метрів над землею. І наче завис на вершині світу. Хотів би він оцінити усю цю красу - море, що пливе далеко за горизонт, маленькі двоповерхові будиночки, що розкинулись по місту, маленькі фігурки людей, кожний з яких просто йде по своїм справам, їм байдуже на цей галас та шум від парку розваг, усі звикли.
Але він не встиг, вагонетка почала потроху спускатись донизу і вся увага переключилась на те, що він ось-ось і відчує вільне падіння. Сильний поштовх і Чан вже несеться з нечуваною швидкістю донизу, вправо, по спіралі, вгору і знову різко вліво. З правої сторони щось нечітко кричить Чонін, його волосся роздуває вітер, обличчя таке перелякано-збуджене, щасливе до сліз, як у дитини. Чоловік не може втриматись від усмішки і, замість того, аби насолоджуватись атракціоном, він насолоджувався цим сміхом на межі вереску.
- Люблю тебе! - промовив Чан, так ніжно, так трепетно, не розуміючи, навіщо і чому. Просто захотілось.
Чонін повернувся на нього, і чоловік перелякався, що шум був недостатньо гучний і Айєн міг випадково почути. Але його переживання були марні.
- Шо ти сказав? - Прокричав Чонін, але наступна різка петля викликала у нього ще один приступ нестримного вереску, і так і забув, що Чан там щось йому намагався (насправді, ні) донести.
Через приблизно півтори години божевілля, криків та напів-інфарктів, шлунок Чана вирішив нагадати йому про те, що, ну, може їжа якась буде?
Вони знайшли доволі приємне місце, де подавали фіш’ен’чіпс. Айєн замовив собі файну порцію, і попросив екстра оцет на картоплю, у той час, як Чан обмежився просто легеньким салатом та колою без цукру, занадто його розмотало на атракціонах. У приміщенні грала легка поп-музика, декілька людей за дальніми столиками щось обговорювали, ніхто не звертав на них уваги.
- І як тобі Зе біґ уан? Ця гірка була найзахоплюючою, - спитав Чан заворожено споглядаючи, як його друг із неймовірним апетитом навертав смажену у клярі рибину.
- Та не те, що захопливою, це було неймовірно, а у тебе ноги тряслись після, - пирснув зі сміху Чонін.
Так, Чан дійсно понервував, але зовсім не через горку.
- Ну, так, це було доволі екстремально хех, - ніяково посміхнувся чоловік. - Але це була найвища гірка взагалі у цьому парку! - Намагався виправдатись Чан. - Добре, то куди йдемо далі?
- О! - вигукнув Айєн, - бачив оту, що назад котиться? Ото туди хочу!
Чан подякував своїм батькам за класний вестибулярний апарат.
- Хм, але знаєш що? - хлопець зробив найбільш лисячо-лукаве обличчя, на яке тільки був спроможний.
- М? - Чан не очікував нічого хорошого у цей момент.
- Є ще дещо, на чому я хотів би прокататись, - Кріс підняв брови, очікуючи продовження, - але тобі я не скажу, хьон.