Ранок. Андайн не переставала бути собою, після визволення монстрів, тому сиділа в вітальні з 5 години. Дівчина надпивала з невеликої, блакитної рибоподібної чашки каву та спокійно дивилася в панорамне вікно, що вело на двір. А на вулиці була звичайна, барвиста осінь, що так любить розкидувати багряно-гарячий колір по всьому містечку.
Андайн лягла й відкинулася на спинку, подивившись на темний екран телевізору, що находився трохи далі від вікна. Сьогодні 14 листопада. Це означає, що через 2 дні ящірці буде 31 рік. Андайн була навіть бадьоріше налаштована на цей день, чим сама Альфіс, так як приготувала чудесний подарунок - особистий кабінет жовтолускатої. В їхній невеличкій хаті, була пуста, маленька та зручна кімната. Альфіс, через свою дуже добру пам’ять, зразу ж про неї забула. А от в рудій голові народилася ідея.
Це було доволі складно, брехати Андайн не буде. Вона ж зовсім про ремонт нічого не знає! Але все ж таки, зробила найкраще, що могла.
Андайн загорілася від думки своєї чудесної роботи, що навіть не помітила звук кроків з сходів. Альфіс сонно обійняла її ззаду за шию, все ще намагаючись відспати втрачене. Андайн, звичайно ж, злякалася. Напевно, вперше за довгий час життя з нею.
- Хей, сонько - Андайн схопила одну з рук Альфіс, лагідно посміхнувшись.
- Мгм… - Альфіс зараз не дуже була налаштована на розмову. Хоч вона й встала, але не дуже проснулася.
- Хоп! - Андайн перехопила Альфіс до себе на груди, щоб тій було зручніше. Ящірка на мить дезорієнтувалася - Добре спалося? Знову кошмарів не було?
- Ні.. - Альфіс влаштувалася на Андайн по-зручніше. Вона заплющила очі та огорнула хвостом її ноги.
- Хаха - Андайн, без на то їй причини, по дурному всміхнулася вже з рум’янцем на щоці. Вона гладила ту по голові, дивлячись у вікно. - Слухай.. Скоро твій день народження, ти рада?
- Більш менш.. Хоч і сумно зізнаватися, що в Гарячеземлях не була вже півроку.
- Та ну! Знайшла за чим сумувати! Гарячеземля відстій! - Андайн трохи сердито на неї глянула.
- Зате доволі рідний.. - Альфіс охопила руками її за шию, все ще не розплющуючи очей. Андайн знову дурновато посміхнулася, коли ніяково відводила від ящірки погляд. Не зрозуміло чому, вона відчувала себе набагато комфортніше ніж зазвичай. Але не важливо.
- Знайоме відчуття. Я б хотіла ще раз піти до однієї з Водоспадьских галявин.. Так сумую, коли могла ходити туди кожен день. А тепер лише на мотоциклі годин з ЧОТИРИ добиратися!- Плавці Андайн опустились, а сама вона сумно зітхнула. Альфіс натомість вже по-тихеньку включала голову та тіло. Ящірка спокійно махала хвостиком, уважно слухаючи розчаровану руду.
- Я-якщо ти хочеш… То ми зможемо поїхати до гори Еботт після завтра. Н-народу там мало, тому не думаю, що нас будуть відволікати - Альфіс відвела від Андайн погляд, а її луска стала соромно стирчати дибки. Що вона пропонує? Руда провела ще раз рукою по голові ящірки, трохи мрійливо та туманно дивлячись в очі.
- Так.. Це було б чудово. - Андайн відкинула голову на бильце дивану, розсіяно дивлячись в стелю.
Вона отримує лише щастя від перебування з Альфіс. З першої зустрічі, Андайн дуже зацікавилася, як вчена себе поводить. Її ввічлива поведінка, реакції на поцілунки та обійми. Завжди розкаже щось цікаве, не дивлячись на те, що Андайн нічого не розуміє.
Через мить, дівчина потрясла головою та знову повернулася в реальність.
- Кхм! Думаю, тобі треба вже собі щось готувати, хехе~
- Та блі-і-ін. Я так не хочу вставати, так вдобно влаштувалась. - Альфіс сумно підвела бровами, не відчипляючись від Андайн. Хоча руда потихеньку встає.
- Цілий день ще є, скільки захочеш полежиш! - Андайн бадьоро посміхнулася, провівши рукою з шиї до підборіддя Альфіс, трохи підтримуючи її мордочку. Ящірка нарешті розплющила очі та прийняла факт того, що довше не буде тривати розкіш. Альфіс схопилася та побігла до кухні, щоб приготувати собі нормальний сніданок.
Так як кухня ніяк не закрита стінами, Андайн зацікавлено, наче кішка, спостерігала за чарівними діями Альфіс, трохи збиваючи саму себе з толку.
Жовтолуската була набагато краще за руду в готуванні. Всі признаки є: приємний аромат, чудесний смак та саме головне легко й швидко готує! Андайн не помітно для себе, сховалася в своїх руках, розправивши плавці наверх в зацікавленні. Їй було пізнавально спостерігати за тим, як Альфіс метушливо ходить по кухні та робить випадкові, для рудої, дії. Ящірка помітила, як Андайн проводить її поглядом, тож розвернулася до дівчини та ніжно посміхнулася.
- Ти зараз так мило в-виглядаєш! - Андайн вмить опустила плавці, більше занурившись в свої руки. Руда була майже червоною. Трясця! Вона зовсім не може контролювати свою поведінку!
Альфіс засміялася, як Андайн відреагувала та продовжила куховарити, вже з більш задоволеним виглядом.
Через півгодини, Альфіс поставила дві тарілки з смаженими в жовтку тостами, поверх яких був рис з білком. Боже! Так ще й полито це все апетитно топазовим кислим соусом. Андайн зачаровано дивилася на їжу, але через мить перевела погляд на Альфіс, в повному захваті.
- Альфі! - Ящірка трохи сіпнулася та почервоніла - Воно виглядає так круто! Це що за магія така?
- Просто життя з Меттатоном… Просто життя з М-меттатоном… - Альфіс присіла за стіл, спостерігаючи за Андайн, що вже надкусила страву. Ящірка зовсім не морочилася, а просто вирішила зробити щось легке (як їй здавалося), але навіть цим рибка була задоволена. Звичайно ж, на лиці Альфіс появилася приємна усмішка, дивлячись на те, як Андайн їсть це все з щасливим обличчям.
- Хоч цей Меттатон, ще той покидьок, але він все ж таки навчив тебе робити таку смакоту - Сказала Андайн, запиваючи це все вишневим чаєм. - Це, напевно, єдине, за що я його можу похвалити.
- Мгм. - Альфіс відкусила шмат від своє порції. Реально смачно. Чого ж це вона себе морила голодом локшиною?
Альфіс відчула, що її хтось обплів ззаду. Це Андайн, не помітно для неї, прослизнула до ящірки. Все ж таки, Альфіс подобалася радісна поведінка рудої, тож вона не зважала та поцілувала в носик (хоч в Андайн його й не було). Руда грайливо стиснула ящірку в обіймах. Альфіс зітхнула, та просто відкинула голову на її груди.
Через сім хвилин Альфіс нарешті доїла та підійшла до дивану ззаду. Андайн роздивлялася подвір’я, навіть не звернувши уваги на її кроки. Хоч ящірка ходить дуже тихо, але в рудої був доволі гострий слух. Тому вона здивувалася такій байдужості від неї.
Альфіс трохи насторожливо встала ззаду неї. Андайн все ще нічого не підозрювала та дивилася в далечінь.
Через мить, кучеряве волосся Андайн було атаковано. Руда злякалася такому дійству та опрокинула того, хто її тероризував. Альфіс з вдоволено-хитрим видом була дезорієнтована (знову), так як не очікувала такої швидкості від Андайн. Руда дівчина посміхнулася та надвисла над ящіркою, що могла лише лежати та махати хвостом.
- Ах ти ж… - Сказала Андайн з розкуйовдженим волоссям дивлячись прям в очі Альфіс.
- В-вибач! - вигукнула ящірка та засміялася. Андайн присіла на ноги Альфіс, награно образившись.
- От чого! Яка нагла, га? - Андайн почухала підборіддя Альфіс з задоволеною усмішкою. Ящірка все ще не переставала сміятися.
- В-вибач, я хотіла- - А що вона хотіла? - Ти п-просто виглядаєш так м-мило з розкуйовдженим волоссям..
- Оу.. Так це все? - Пошепки сказала Андайн, збентежено роздивляючись ящірку. Тепер Альфіс відчувала себе ще більш соромно. - Ну! Напевно я вже нічого не вдію, ха? - Андайн лягла збоку від Альфіс, поплесквши по її грудям.
Луска ящірки трохи зворушилась та й сама вона почервоніла. Хоч скільки вже з Андайн, але не могла до всього цього звикнути. Альфіс охопила ту рукою за спину, притиснувши до себе.
- Ей, Альфі - Звернулася Андайн, краще окутавши Альфіс. Ящірка розплющила одне око.
- А? Що таке? - Альфіс покручувала на пальці одну з її кучер.
- Ай та нічого. Просто я хотіла сказати, що люблю свою милу, розумну та добру ящ- - Андайн приближувалася до лиця Альфіс. Раптом почувся стукіт в двері. - Такий МОМЕНТ спортили! Я ж хотіла її поцілувати! - Альфіс оторопіло дивилася на Андайн. Руда сердито перевела погляд на прихожу та встала з дивану. Плавці Андайн були повністю розкриті, що було не дуже гарною прикметою.
Андайн з всієї люті відкрила двері, погрожуючи поглядом на дивну особу. Це був хтось, хто одягнений в ДУЖЕ велику шубу, носив бежеву федору та з сонячними окулярами на носу. Просто неможливо здогадатися хто це був.
- Меттатон! Якого чорта ти тут забув?! - Андайн сердито зіскалила зуби, але, як зазвичай, робот не був нею наляканий.
- Чшш! Дорогесенько, мене всюди переслідують сталкери. Тому я хотів попросити у вас тимчасову прихистку - Раптом він побачив жовтий хвіст за спиною Андайн. Альфіс просто стояла ззаду, так як було цікаво його послухати. Вона тримала Андайн за талію, уважно спостерігаючи за ним.
- М-меттатон! Я-я ж казала не вдягатися в таке тепле - Схвильовано подивилася Альфіс та насупила брови - Твої ж внутрішні компоненти можуть перегрітися й контроль н-над тілом буде набагато гіршим!
- Мене це зараз не хвилює. За мною так стежать ці людські фанати! Вони просто божевільні! - Вигукнув пошепки робот, нахилившись трохи вниз до Альфіс, благаючи впустити. Андайн же твердо стояла та не впускала його далі.
- А-андайн. М-можливо все ж таки його впустиш? - Альфіс трохи сумно подивилась на Андайн. Трясця! Навіть якщо цей вигляд був лишень трохи засмученим, але це відчулось наче по її грудям провели ніж. Руда відійшла в сторону та пропустила Меттатона.
Він зразу оглянув дім та розвернувся до лускатих.
- Не погано ви, дівчата, влаштувалися. Все так сучасно та красиво - Сказав той, знімаючи шубу. Так, Альфіс нарешті оптимізувала Екс тіло тож він тепер завжди ходить в такій формі. Андайн закрила двері та з насупленим бровами спостерігала за роботом.
- Просто ми двоє працюємо в повну силу - Андайн сперлася об стінку. Як же їй було не приємно з Меттатоном, але Альфіс хоча була б спокійна. Робот підвів бровою.
- Угу, так як ви колишні придворні Азгора. Не дивно, що найшли чудесні роботи. - Меттатон присів на диван, склавши ногу на ногу. Альфіс підбігла назад до кухні.
- М-можливо чаю, Меттатоне? - Альфіс обернулася до залізного,
- Так! Звичайно. Я би хотів з ромахапою (підземна ромашка), будь ласка. - Меттатон перевів погляд на Андайн, що все ще стояла біля стінки в прихожій. - А ти чого така надута, рибонько?
- Просто.. Ти занадто неочікувано сюди увірвався. - Андайн перевела погляд на Альфіс, що сиділа на барному стільці та гойдала лівою лапою.
- Я всеодно хотів принести сьогодні Альфі подарунок, так як на її день народження буду зайнятий - Меттатон потиснув плечима не зводячи з Андайн очей.
- А? - Раптом Альфіс вийшла з кумаріння та намагалася зрозуміти про що ті розмовляли. Чайник закіпів, що заставило ящірку встати зі звичної позиції та робити чай роботу.
- Нічого, дорогесенько. Просто хотів тобі дещо дати на день народження.
- А-але ж воно лише після завтра? - Альфіс зовсім не врубилась в розмову.
- От же ж. Ти зовсім не поєднана з цим світом, коли мандруєш у себе в думках. Я буду зайнятий ці два наступних днів, тому приніс тобі це - Меттатон взяв з внутрішньої кишені шуби квадратну коробку, вкриту чорною упаковкою. Здається, всередині була збірка чогось. Ніхто з присутніх, крім самого Меттатона, не знав як не було її видно ззовні шуби, так як коробка була дуже громіздка.
Робот дав в руки Альфіс чорну коробку. Вона була доволі важкою, тому ящірка чуть не вронила її, прийшлось передати Андайн. Меттатон сьорбнув чаю, який він вже сам доробив, та спостерігав за дівчатами які зацікавлено роздивлялися коробку.
- Треба щось гостре.. - Сказала Альфіс насупивши брови.
- Тьфу! В чому проблема - Андайн придурковато всміхнулася та закликала спис до себе в руку.
- А.. Т-так. Забула. - Альфіс присіла на диван, дивлячись як Андайн розкривала коробку на кавовому столику.
Всередині була вся збірка манги «Червоний в чорному» (вигадана мною, але можливо знайдеться якийсь аналог). По жанру детектив, що зразу зацікавило очі Альфіс. Андайн же в свою чергу, не була дуже такому рада.
Її улюблений тип манг це бійки та романтика в одному, а тут треба лишень й думати. Хоча, чого це вона скиглить! Це ж подарунок ящірці! Але руда була хоча б щаслива, спостерігаючи як Альфіс уважно сканує задню частину в пошуках сюжету.
Меттатон вдоволено хмикнув. Він то знав ще з далечінь, як тільки в око попалася вітрина з стильовою обкладинкою, що Альфіс зразу ж зацікавиться. Робот присів біля ящірки поправивши волосся на правому оці.
- Ну й як? - безтурботно спитав Меттатон, схрестивши ноги.
- А- Е-е- Д-дякую, Меттатоне! Я-я ее.. Не очікувала, що т-ти таке подаруєш! Ти просто віддалився від мене і я… - Луска Альфіс на лиці була доволі ошарашеною, що свідчило про її радість. Меттатон перевів погляд на Андайн з невизначеною емоції на лиці.
Після десяти хвилин, Альфіс обмовляла де буде заряджатися Меттатон (все ж таки він робот),а Андайн тихо влаштувала голову на її плечі, іноді закидаючи смертельний погляд на залізного.
- М-можеш взяти диван біля каміна? - Альфіс ніяково відвела погляд на Андайн.
- Дорогенько! Де ж ти бачила, щоб я просто спав на дивані! Якщо є це - Меттатон застрибнув на фортепіано, зразу зробивши сексуальну позу на боку. Також звідкись в його руці взявся виноград. Як мученик, він клав по виноградинці в рот.
- ГЕЙ, ЗАЛІЗЯКО, ЗЛІЗЬ З МОГО ПІАНО! - Андайн зразу закликала спис та зістрибнула з дивану.
- Ох, дорогесенько, застав мене! Я ж творіння Альфіс, ти заставиш її працювати ще більше якщо зашкодиш мені. - Меттатон підвів брови та з задоволенною усмішкою, продовжував ковтати виноград.
- Дежавю… - сказала пошепки Альфіс, спостерігала за ними.
- Нгрх.. - Андайн підняла фортепіано й нахилила його в сторону, щоб Меттатон впав з нього. Але залізний впевнено тримався й навіть не повів оком. - Я його ледь як полагодила після пожежі!
- Добре добре, жартую. Я посплю на дивані, тільки не дивись на мене так люто, Андайн. - Після того, як той зліз з дивана, Меттатон сперся на голову Альфіс, наче вона була якоюсь тумбочкою. Життя коротеньких складне. - А поки що йдіть своїми справами займайтеся. - Залізний закинув себе диван, що був навпроти каміну. Дівчата глянули одна на одну.
- Тоді пішли в спальню. Я занесу всю манґу, Альфі. - Сказала Андайн, трохи посміхаючись. Альфіс сіпнулася та почервоніла. Не те, що вони там будуть робити щось занадто вилізаюче з сімейного рейтингу, але ящірку просто було доволі легко приголомшити.
***
Пройшло 2 години. За цей час Альфіс та Андайн вже прочитали третину першого тому (манґа виявилася доволі довгою), побалкотіли, руда навіть якось залягала на дивну тему анатомії монстрів, наприклад про рух магії по тілу (вони самі не знають як до цього дійшли) і таке інше. Зараз, ящірка сиділа в ноутбуці, чуючи далеке «оооо так» від Меттатона, який розмовляв по телефону.
Андайн вмістилася збоку від Альфіс на її грудях, переглядаючи не зрозумілі рядки команд на екрані ноутбука. Руда зітхнула від нудьги, провела рукою по щоці ящірки, яка, здається, була повністю зосереджена на роботі. Через це Альфіс лише через секунд десять зойкнула та стривожено поглядала по сторонах. Андайн гигикнула та продовжувала спостерігати, як ящірка далі писала, вже частіше помиляючись в символах.
Руда так би й заснула в зручній позиції, але відчула що Альфіс трохи сіпнулася. Ну як трохи, майже повністю перевернулася, щоб покласти ноутбук.
Альфіс ліниво потягнулася та найшла на собі Андайн, що вже зручно вмістилася з задоволеною посмішкою посередині ящірки. Вона підвела бровою та хмикнула.
- Ну а що? - Відповіла на внутрішнє Альфісове запитання Андайн. - Ти м’яка та зручна-а… - протягнула вона, заплющила очі та притулилася сильніше до грудей ящірки.- І твій світер тепленький.
- Якби не останнє речення, я б подумала, що ти про мій характер балакала. - Альфіс знову охопила хвостом ноги Андайн, також поклавши покриті перчатками кігті на її спину.
Все це, ящірка зробила не для більшого комфорту Андайн, а для свого підступного плану. Вона трохи напрягла спину і через секунду ситуація перевернулася. Андайн була знизу, а Альфіс задоволена лежала на верху.
- Фухуху! А от і твоя дракончик проснувся! - Андайн криво посміхнулася. Для неї Альфіс наче запропонувала битву, через це її очі палали з ентузіазмом та рішучістю
- Можливо, але й ні водночас. - Ал також трохи викривила свою посмішку й сильніше взялася за Андайн, готуючись до атаки.
- Тоді ось діло! Хто виграє, той займе верх програвшого! Навіть не надійся на моє милосердя! - Андайн сильніше вхопилася за талію ящірки, чекаючи команди марш.
- En guarde! - Процитувала Андайнову фразу Альфіс та поцілувала руду в губи, щоб її збити з пантелику.
Андайн в свою чергу, ЗОВСІМ не очікувала такої дії від скромної ящірки тому, трохи розслабила хватку. Але вона не могла здаватися від якогось поцілунку! Андайн перевернула Альфіс на спину. Руда заблокувала свою позицію, схопивши в купу руки ящірки. Андайн відтулилася від губ Альфіс, вважаючи, що та від неї вже не втече. Але через секунду руда відчула м’яку текстуру подушки своїм лицем. «Як… Вона вислизнула?» Промовила в думках Андайн з шоком та неприйняттям про свою близьку поразку. Альфіс вже сиділа на спині дівчини з беззубою посмішкою та задоволено махала хвостом. Андайн намагалася вислизнути, перевернутися чи хоча б подивитися на лице ящірки, але та все удачно парувала та тримала свою верхню позицію. Залишився лише один спосіб.
Андайн відчула, що її руки були вільними. Так, можливо Альфіс буде й неприємно, але вона мусить хоча б попробувати. Задля перемоги! Ящірка, як тільки ще раз махнула хвостом, відчула, як за неї хтось схопився. Через мить нерозуміння ситуації, Альфіс вже лежала знизу поки Андайн зміцнила свою хватку.
Думаю, ви вже суть вловили. Дві дівчини не можуть дати одна одній перемогу, через те вони так поборолися десять хвилин, до того моменту, як хтось з них втомився. На подив, це була Андайн. Напевно, не витримала жари в кімнаті, гарне оторлення зіграло свою роль.
- З- хуф.. З-здавайся! Хаф.. - Ящірка глибоко дихала та дивилася як Андайн мляво намагалася вилізти з під неї.
- Це напевно єдина битва яку я не виграю… - доволі тихо процідила скрізь зуби руда та нарешті спустила руки з талії ящірки.
- Т-тобто?
- Я здаюсь. - Андайн всміхнулася на всі зуби та склала руки ззаду потилиці. - Не думала, що взагалі таке скажу, тим більше й тобі! Фухуху!
- Хехе. - Альфіс також, сама того не розуміючи, посміхнулася.
Раптово в кімнату вривається Меттатон. Скоріше за все, він хотів спитати щось тривіальне: де в них ножики, чайні пакетики, цукор. Але ситуація в кімнаті залізного зацікавила сильніше.
- Хохо, вибачаюсь дорогенькі, що під час процесу. - Меттатон хитро посміхнувся та ввійшов в кімнату.
- В-в сенсі? - Альфіс зняла світер перед приходом Меттатона, тому вона виглядала ще підозріліше. Так як ящірка не любила носити просто майки. А тут, вона сидить на пресі Андайн лише в шортах та в цьому й навіть бровою не веде. Ще й луска вся червона та трохи спітніла. Меттатон прикусив губу.
- Ой не слухай його, Ал. Ми як раз закінчили. - Андайн повільно піднялася на руку та подивилася на Меттатона засудливим поглядом.
- Ну ну, могла б і не брехати. Добре, я напевно догадуюся де серветки, а то трохи на стіл чаю розлив. - Меттатон вийшов з кімнати та підмигнув Альфіс.
- Я-я щось не так зробила?… - Альфіс почала трохи панікувати, але Андайн зразу пригорнула до себе ящірку.
- Понапридумував собі щось та бентежить тебе. Немає сенсу за це хвилюватися, переможце! Можеш включати історичні документалки. - Андайн посміхнулася та швиденько додала - По твоїй версії реальні документалки.
- А- е- Т-так! - Альфіс присіла на коліна Андайн та також взяла ноутбук з тумби. Ящірка відчула, що руки рудої взялися за її талію та торс. Через це вона сором’язливо посміхнулася, вибираючи якісь з історичних документалок написаними людьми.
Як і домовлялися, Альфіс була зверху Андайн, коли вони лежали та дивилися кіно про Давній Рим. Іноді руда робила незадоволене лице, так як розуміла, що отримала поразку. Але впринципі була щаслива через Альфіс, яка сиділа та дивувалася через історічні факти людства. Особливо коли вона намагалася жестами та простими словами пояснити Андайн про деякі факти.