— То-о-орін? — Запитав крізь протяжний позіх Більбо, мружачись, адже очі розплющувати не хочеться, а деякий безсонний настира заважає спокійно задрімати.
За невеликим віконцем, крізь нічну темряву лився тьмяний місячний потік і підсвічував землю вкриту сизим серпанком. Непривітною, але спокійною була ця нічка.
— Так? - Відгукнувся гном, перебираючи ковдрами, все ніяк не закінчивши із закутуванням себе і Більбо.
— Закрий очі, прошу, — незадоволено попросив гобіт, зіщулившись щільніше, але тепер від наполегливого погляду свого «сусіда по ліжку». — Ти занадто пильно витріщаєшся на мене.
У відповідь Торін лише заперечно закивав, усміхаючись, і поклав руку на спину гобітові водночас накриваючи його ковдрою.
Більбо пробубонів щось зовсім не добродушне, але сонливість змусила слова принишкнути.
Гладенька затишна ковдра гріла їх в чергову немилу ніч, коли осінь пліч-о-пліч з непогодою шастають по гномовим горам, волочучи за собою ніким не прошену зиму.
— Торін, закрий вже очі. — Суворіше заявив Більбо, а з Торіна не опускалася посмішка.
— Але я люблю тебе. — Відверто признався він, не вагаючись, і гобіт розгубився, поки його щоки спалахнули, ніби залиті вогнем. — І мені подобається як на тобі виглядає ця піжама.
— Яке це має відношення до очей?! — Запищав гобіт машинально закриваючи червоні щоки руками, але в голові він промовляв очевидну відповідь: «Я тебе теж». А вголос сказати утруднювався, але коли-небудь, ймовірно, вже в наступну морозну ніч, коли вони знову ховатимуться від войовничої зими, він повторить те, в чому чуттєво признався минулої зими, в переможний день.