+
Миттєве становлення тверезим дуже дезорієнтує.
Лобове скло розсипається, і Начо дивиться на близнюків. Марко підіймає руку та підзиває його до себе.
Начо відчуває адреналін, який він відчуває кожен раз на початку: його серце б’ється швидше, кров шумує, зір покращується. На цей раз до цього всього він відчуває, як в штанах стає тісно. Чому це взагалі сталося? Він не хоче вбивати братів Лало будучи збудженим.
Але він робить це у будь якому разі. Це не так складно.
Лало зустрічає його на дорозі, підіймаючи пил як машина зупиняється.
- Ти запізнився на десять хвилин. – каже Начо замість привітання, спираючись на свою машину зі схрещеними руками на груди.
- Вибач, в мене була затримка. – Лало виходить з машини, стаючи напроти Начо, - Але я буду вчасно в наступний раз. То що, робимо це? – Лало хлопає, посміхаючись.
Начо не відчуває себе впевненим у їх плані так, як був учора.
- Якщо це не спрацює?
- Придумаємо щось інше. Ти ж не здрейфиш зараз, га? – Лало хлопає його по плечу, і Начо трохи здригається.
Не пройшло і години, як він цілував Лало у темряві бару, збуджуючись у його руці, але відчувається так, ніби це було роки тому. Тепер у їх взаємодіях є ніяковість, і Начо не може подивитися Лало в очі, прокручуючи у голові як вуса Лало дряпали обличчя, тиск його тіла на своє, та хватку його рук на своїх стегнах.
- У нас є цілий день обсудити деталі, так? – Лало каже все також легко, - Здається вчора ми відволіклись.
Начо не впевнений, чому він думав, що якщо він не збирається це згадувати, то Лало теж не буде.
- Так, тобто, - Начо заставляє себе подивитися Лало в очі більше ніж на долю секунди, і коли він це робить, він згадує як Лало видихав «нарешті», поки цілував його. Начо не відчуває себе настільки соромно, як раніше. – за цим ти мене сюди привіз, га?
- Не скажу, що не думав про це, - Лало посміхається. Це не його звичайна нахабна посмішка, і він відводить очі першим, потираючи лице, дивлячись у землю.
Тепер Начо, коли він тверезий, підозрює, що сором’язливість Лало зараз лише вистава. Скоріш за все учора ввечері, коли Лало визнав, що Начо був правий, це була теж вона. До цього моменту Начо пишався собою за вміння бачити крізь усе це лайно, що робив Лало. Мабуть інші йому вірили, але Начо – ніколи. І за це така ціна.
- Добре, - Начо держить голос рівним, - тобто я застряв у Мексиці, тому що ти хотів трахнути мене?
Лало здивовано сміється, підіймаючи брови:
- Якщо тобі стане легше, мене ледве не вбили тому що я хотів тебе трахнути.
- Я не думаю, що це було причиною.
- Принаймні, ти цьому допоміг.
Декілька секунд тиші і Начо знову відчуває напругу між ними. Він досі дивиться Лало в очі, і той повертає голову, відкриваючи шию під банданою.
Начо відводить очі. Від думав, що відверта розмова допоможе їм забути про це, але він лише знову перебільшив можливість Лало відчувати сором. Все що Начо відчував минулою ніччю, з питтям годинами та розмовою з Лало як з другом, буквально випарувалося. Тепер він хоче лише не думати про це.
- Тепер нам потрібно, е-е, - Начо махає рукою, - обсудити деталі.
- Звісно. Які?
- Щоб ти сказав братам, щоб ті сказали усім, що я вмер. Щоб це пішло по вітру. Вони зможуть це зробити, якщо ти попросиш?
- Щоб про це дізнався Фрінг, ти маєш на увазі? Звісно, я скажу їм. Вони зроблять все, що я попрошу. Але картель може захотіти побачити тіло. Але у будь якому випадку. – Лало пожимає плечима, - Це дасть тобі фору, так?
- Мабуть. Це найкращий варіант, що у мене є.
- Добре. Тоді нам потрібно буде прикидатися, що я утримую тебе, так?
- Навіщо? – Начо звужує очі.
- Для легенди.
- Якої легенди?
- Ну ти ж не думаєш, що Марко і Ліонель так запросто повірять, що ми з тобою раптово стали найкращими подружками.
- Вони не повірять, що ти взагалі живий, для начала. Ти казав, що ти все зробиш.
- Ось я і роблю. Mira, якщо ти хочеш, щоб вони пустили слухи про твою смерть, буде краще, якщо вони будуть думати що я вб’ю тебе як тільки получу те, що мені потрібно від тебе, так?
- Добре, домовились. Тобто ти цілишся у мене і я сідаю у твою машину? – Начо зітхає, починаючи бачити логіку.
- Нам потрібно зробити більш за це, Іґнасіо. – Лало фиркає.
- Добре, і який був план у тебе? – Начо намагається втиснути у свої слова стільки жовчі, скільки можливо.
- Я маю на увазі, я твій найжахливіший кошмар, і тобі краще залитися з моїми двоюрідними братами, ніж зі мною, - Лало посміхається, - тому ти будеш битися як у пеклі. Я дам тобі зробити один гарний удар, але пересилю тебе, кінець.
Лало грає як каже це, б’ючи кулаком повітря у сповільненій зйомці біля Начо. Той дивиться за ним, невражений, та розуміє, що йому прийдеться змиритися з цим.
- Просто не ламай мені ніс, добре? – Начо каже, - У цей раз це рахується.
- Не переживай, я не зіпсую твоє гарненьке личко.
Отак вони знову знаходяться у тому точці яку Начо намагався уникати. Лало посміхається так, ніби точно знає, що він робить. У них залишилося багато годин у дні, та небагато того, що вони б могли обсудити.
Проблема з цією схемою у тому, що вона дає Лало забагато влади. Маленька, настирна частина Начо хоче знову спитати Лало, чи зробить він все за планом, але розуміє, що відповідь не задовільнить його. Він знає, що Лало буде робити тільки те, що потрібно йому, і єдиний важливий фактор це чи зможуть збігтися його інтереси з інтересами Начо.
- Добре, - Начо відвертається, - завтра зробимо по-справжньому.
- Завтра, - Лало погоджується, - що будемо робити увесь цей час?
- Можеш робити що хочеш. Я трохи подрімаю.
- Ти будеш спати? – Лало питає зі звичайною посмішкою на обличчі, - Серйозно?
- Я не спав скільки – двадцять днів? – Начо прибирає розбите скло з заднього сидіння своєї машини. Спрацює як за ліжко.
- Так, але ж ми кожен день робимо все по-новому. – Лало стоїть руки в боки, дивлячись на Начо так, ніби це найдивніша річ яка з ним трапилась за останній час.
- Фізично так, але… - Начо пожимає плечима. – Мені потрібно побути непритомним деякий час.
Лало відповідає пустим поглядом. Начо перестає намагатися пояснити свої дії, та вкладається на сидінні, прикриваючи очі рукою. Він не зможе заснути скоро, але він заморився ментально, навіть якщо фізично – ні.
- Добре, я зрозумів, ти хочеш щоб я залишив тебе у спокої.
- Не все крутиться навколо тебе, - бурмоче Начо.
- Ні, не все. Але це – так. – Лало хлопає по криші машини і Начо здригається, чого одразу ж соромиться, але не відкриває очей. – Добре, тоді я піду подивлюсь що робить наша querida amiga Джулія. Hasta mañana.
Начо чекає, доки він почує як від’їжджає автомобіль Лало, перед тим як подивитися, як розсіюється хмара пилу. Тоді він лягає назад, вже відчуваючи себе більш спокійно. Він зможе це зробити. Завтра Лало відвезе його до кордону, а потім він щось придумає.
Йому все ж таки вдається трохи подрімати, як тільки сонце починає сідати, але ніякої легкості це не приносить: двадцять хвилин там, тридцять сям. Він перевіряє годинник кожен раз як просипається, і північ наближається.
+
Начо відчуває той же самий сплеск адреналіну, що й кожен раз, але на цей він не може швидко від нього позбавитися. Навпаки, він тільки зростає, як він дивиться через вікно на знайому парковку біля мотелю. Марко підзиває його до себе.
Начо знає, що йому потрібно протриматися так довго, як він зможе, тому що навіть декілька запасних секунд можуть зробити різницю, але його серце вискакує з грудей, долоні на рулі пітніють, і він не може чекати більше.
Він вдавлює педаль газу у підлогу, відчуваючи рев двигуна, але на цей раз він не стріляє. Він досі тримає у руці пістолет – лише про всяк випадок – але не використовує його, замість цього фокусуючись на просторі між близнюками та за ними, дорозі з міста.
Як і у минулий раз, Саламанки не стріляють на вбивство. Замість цього вони ціляться нижче, у машину, і Начо чує як пробивається шина до того, як відчуває це. Все стається досить швидко – Начо зносить бампер позашляховика, і він на дорозі. Він знає, що в нього ще є – якщо йому повезло – хвилина-інша до того як його шина повністю здується, і він застрягне, тому він намагається їх зарахувати, їдучі по брудній дорозі так швидко, як може.
У кінці кінців він не проїжджає багато, зупиняючись десь на півдороги до його звичайного місця зустрічі з Лало. Поле біля дороги повністю у високій траві, більш того, там є дерева і стара цистерна з-під масла – достатньо місць, де можна сховатися. Начо забирає свій пістолет та залишає машину, вибігаючи в поле, намагаючись переконати себе: він планував це; він знав, що не проїде багато з пробитою шиною. Все що йому потрібно робити зараз, це просто чекати та залишатися живим ще деякий час.
Він впевнений, що це буде відчуватися вічністю.
Він чує, як десь їде автомобіль, і одразу ж падає на землю, скриваючись у високій траві. Не можучи одразу вирівняти дихання, він намагається лежати так недвижно, як можливо, і слухає як зупиняється машина. Дві двері відкриваються та закриваються у майже ідеальному унісоні.
Начо швидко розуміє, наскільки ця ситуація погана. Він не може рухатися, не видавши, де він знаходиться, та тут він менш захищений ніж біля мотелю, за рулем своєї машини. Тепер йому потрібно лежати тут та вбивати час, вірячи у те, що Лало справді з’явиться.
Начо повільно підіймає голову, лише щоб бачити щось за травою. Близнюки почали прочісувати поле, рухаючись повільно, але ретельно – у Начо скоріш за все є лише декілька хвилин, поки вони його не знайдуть. Начо починає повільно рухатись, та бачить, як Марко залазить на цистерну.
Начо завмирає, розуміючи, що з того місця Марко легко може його помітити. Але замість того, щоб оглядатися навколо, Марко дивиться всередину цистерни. Він залишається так на декілька секунд, доки Ліонель біля дороги та їх підмога не кличе його.
Марко піднімає голову, та дивиться Начо майже в очі. Той лежить в метрах десяти від цистерни, вкритий травою. Вираз обличчя Марко змінюється, але це єдина його реакція до того як Начо встає на ноги та миттєво вистрілює, вбиваючи його майже не цілячись – він не брехав, коли казав Лало що став гарним стрілком.
Марко падає з цистерни у сторону, і Ліонель біжить до нього з пістолетом у руках, і Начо біжить за цистерну, намагаючись укритися з іншої сторони, коли він чує звук під’їжджаючого автомобілю.
Машина Лало зупиняється, і той маше рукою:
- ¡Oye, Leonel, Marco, soy Lalo! – і тоді він бачить тіло Марко і перестає махати. Він дивиться на Начо, що стоїть з іншої сторони цистерни з пістолетом у руці. – Іґнасіо, ти не міг почекати тридцять довбаних секунд?
Ліонель дивиться на нього та на свого брата декілька секунд, хмурячи брови.
- Лало, ¿estás vivo?
- Я не можу тобі пояснити це зараз, - Лало без зайвих церемоній піднімає пістолет, вистрілюючи Ліонелю у голову. Начо здригається, і ще раз знову, коли Лало вбиває їх підмогу.
Тоді Лало повертається, вдаряючи ногою по передній шині своєї машини у приступі гніву, що тривав секунд двадцять.
- Господи, - Начо підходить до нього, трохи напружений, але загалом не вражений, - зупинись. Заспокойся.
Лало зупиняється, кульгаючи від машини. Це повинно було бути боляче, враховуючи його поранену ногу.
- Не хочеш застрілити мене, щоб я не сидів тут ще сім годин?
- Сам застрілюйся. Слухай, тобі потрібно бути трохи швидше, Марко побачив мене, і я був змушений щось робити.
Лало повертається до Начо, стискаючи зуби, спираючись на поранену ногу.
- Ти мені не довіряєш.
- Ні? Я думав, ти це знав.
- Можеш сховатися краще? Я приїхав сюди так швидко, як зміг.
Начо зітхає. Їх план міг спрацювати, коли з’явився Лало.
- Я можу спробувати.
- Чудово, - голос Лало наскрізь пропитаний сарказмом. – а я з’явився, як я і обіцяв, тому у наступний раз не нервуй так, добре?
- Ага, добре, - огризається Начо у відповідь, - не знаю, чому б ризикування власним життям змушувало мене нервувати, але звісно.
- Добре, чудово! – Лало знову б’є шину для повного щастя.
- Гей, завтра все закінчиться і ми ніколи не побачимося знову, - каже Начо, потираючи скроні.
- Ага. Ти та ще штучка, ти знаєш?
- Я? Та ще штучка? – Начо роздратовано сміється.
- Що ти хочеш?
Це питання звучить менш звинувачуваним та більш благаючим, і Начо перепитує:
- Від тебе?
Лало роздратовано зітхає.
- Ні, загалом. Від життя. Ти чогось взагалі хочеш, чи ти просто, - він маше рукою, - реагуєш на речі?
Першою думкою Начо є якою клятою привілею є можливість хотіти речі. Але це не зовсім вірно. Ще декілька днів назад – або місяць, залежить від того як рахувати час – він сидів напроти дона Еладіо та відповідав на те саме питання більш менш чесно. Начо хоче чогось, але він не може уявити казати щось із цього Лало. Якимсь чином менш вразливим було казати це під личиною лейтенанта картелі – казати комусь хто ніколи його не знав і не буде. Але тепер, коли він це зрозумів, визнавати, що він хоче поваги? Лало посміявся би йому в обличчя.
Тому замість цього він чіпляється за свою мотивацію останнього року, хоча це не зовсім таж сама річ, як і те, що він хоче.
- Я хочу вийти з гри. Хочу, щоб мій батько був у безпеці…
- Це не те, що я питаю, - Лало зупиняє його. Чого ти хочеш, чого ти бажаєш? Ти взагалі насолоджуєшся своїм життям? Чим-небудь у ньому? Грошима, твоєю бездушною домівкою, твоїми наркоманками-подружками?
Начо відсторонився від речей, які він полюбляв раніше: гроші, влада, статус у тому світі в якому він перебував. Останній рік чи більше він думав, що він втрапив у пастку, але Майк був правий: він ув’язався у це з відкритими очима. Мабуть легше прийняти свою нещасливість, якщо він відчуває себе безсильним проти неї.
- Чому ти питаєш?
- Я не можу тебе зрозуміти, - на секунду Лало здається несподівано щирим, доки він не фиркає і не додає: - я ніколи не зустрічав нікого, хто б так полюбляв бути жалюгідним, як ти.
- Я не буду цього робити, - Начо відвертається. - я не буду дратися з тобою тільки тому що тобі нічого робити. – Він робить декілька кроків у сторону своєї машини, поки не бачить пробиту шину і розуміє, що в нього немає вибору, окрім залишитись з Лало. Він зупиняється, і Лало сміється. Бісовий син.
- Застрілись тоді, - Лало досі сміється. – або застріли мене. Я не буду тебе зупиняти.
- Да це психопатично насолоджуватися цим так, як ти. – Начо відповідає до того, як встигає себе зупинити.
- Справді? – Лало посміхається.
Знаючи, що він програв лише взявши участь у сварці, Начо починає йти по дорозі. Лало йде за ним, все ще розмовляючи.
- Тому що я думаю, що психопатично тримати нас тут день за днем, а потім прикидатися, що ти мене терпіти не можеш. Це не я роблю це з тобою. Ти сам це робиш.
Начо повертається – Лало виглядає так, ніби пишається собою до неможливості, за те що використав слова Начо проти нього. Начо сміється, і вираз обличчя Лало стає трохи невпевненішим.
- Я задів твої почуття чи твою гордість? Тобі не здається жалюгідним бажання трахнути чоловіка, який намагався вбити тебе?
- Це те про що я і говорю, Іґнасіо, - Лало каже, зустрічаючи відповідь у багнети. – Ти хочеш прикидатися, що це все на мені? Можеш продовжувати, але ми обидва розуміємо, що це брехня. Я не дуже поважаю людей, які не можуть признатися у тому чого хочуть.
Начо не має більше секунди, щоб опрацювати ці слова, тому що на дорозі позаду Лало він бачить мигалки поліції.
- Блядство, - він каже, коли вони обидва чують сирени.
Не зговорюючись, обидва сідають у машину Лало, і той їде вперед – було безглуздим залишатися так надовго недалеко від мотелю після стрільби. Начо дивиться у дзеркало збоку як вони прискорюються, і Лало повертає з головної дороги, до невеликого містечка.
Вони паркуються біля невеликої хатинки, де за забором грався хлопчик – Лало маше йому рукою, посміхаючись. Але чорний автомобіль не дуже привітливий, і незабаром мати хлопчика кликає його додому.
- Нам потрібно їхати, - Начо дивиться, як по головній дорозі проїжджають поліцейські машини. Жінка у домі слідкує за ними крізь щілину у шторах, і це веселить Лало.
- Так, думаю, - він знову заводить машину, - хочеш взяти їжі?
Тікати від поліції стало гарним емоційним перезапуском для них обох – або як мінімум гарним відволіканням. Лало знаходить невеликий ресторанчик з тако неподалік, і коли вони сідають поїсти, він більше не намагається вивести Начо на сварку. Також, на щастя, він навіть не чіпає кухара – лише замовляє, дякує, та залишає його у спокої.
- Гей, я тут думав, - Лало каже, жуючи, - як ти підмінив ліки Гектора?
Начо дивиться йому в обличчя, намагаючись побачити відтінок злості, але Лало повернувся до свого покерфейсу, який складніше читати, ніж раніше. Мабуть це наслідки буття Лало відкрито злим на нього – це єдиний раз коли він був настільки прямолінійним.
- Ну, - Начо ніколи не міг розповісти нікому деталей – такою є реальність такої роботи. Але є щось привабливе у тому, щоб казати таке вголос. – він вронив одну з таблеток, і я забрав її. Я знаю чоловіка, в якого я купляв фармацевтики, тому я купив у нього пусті капсули. Я заповнив їх роздробленим ібупрофеном. Тоді одного разу ми збирали у El Mich, я взяв бутилочку з карману його піджака, замінив його таблетки на свої, а потім проходив повз нього та положив їх йому у кишеню.
Це дуже спрощена історія – він залишив години праці та практики, які знадобились у кожному кроці – але все одно Лало підіймає брови та свистить.
- Да в тебе хоробрості не займати, Начіто. Вони би з тебе шкіру здерли, якщо б дізналися.
- Я знаю, - Начо ніби знову переживає відчуття, які були тоді, - мені ніколи в житті не було так страшно. Окрім, - він робить паузу та дивиться Лало в очі, - мабуть коли я підпалив твою кухню.
Очі Лало на секунду спалахують, і він сміється. Його сміх раптовий та гучний, і кухар та ще декілька чоловік обертаються на них, та миттєво відвертаються. Нічого занадто дивного у двох чоловіках, що обідають разом та сміються.
- Я навіть не думав про це, - Лало досі сміється, - то це був ти… Звісно. Тому тобі знадобилося стільки часу, щоб забрати напої. Я накричав на бідного Чіро за це…
Начо поза волею теж посміхається – сміх Лало заразний.
- Хіба тобі була потрібна причина кричати на Чіро?
- Тому тоді коли ти сказав… - Лало перестає сміятися, та продовжує, - коли ти сказав чи хочу я випити чогось сильнішого, тобі просто була потрібна причина відійти…
- Щоб зробити щось, що б відволікло тебе, та я зміг би впустити людей у двір, - Начо перебиває його. Тепер він справді посміхається. – звісно ж.
- Так. Звісно.
Декілька секунд неприємної тиші, як їх сміх затихає, і вони дивляться в стіл. Начо не повинен відчувати укол провини за те що йому розповів Лало до цього, він знає, що не повинен, але все одно його відчуває. Мабуть він справді жалюгідний.
- Слухай, Лало, не те щоб я… - Начо починає, сподіваючись, що Лало переб’є його, але той не робить цього, лише дивиться на Начо, вичікуючи. З тим як багато Лало балакає, він знає, як бути ефектно, вибірково тихим. – Іноді, е-е, обставини здаються правильними на той момент, але на інший день… - Начо жестикулює, намагаючись продовжити речення.
- О, господи. Ні, зупинись, не розчаровуй мене. Я шуткував. – Лало знову повертається до звичної своєї усмішки та тягнеться через стіл, щоб похлопати Начо по руці. – То що, готовий до завтра? У мене гарне відчуття на цей раз.
Начо знає, що Лало прикидається – він знає це. Але той так бісівськи гарно це робить, що він не може нічого зробити, окрім сумніватися у собі та відчувати себе безглуздо за те що взагалі почав говорити.
- Та, думаю. – Начо пожимає плечима. – Як завжди.
Коли вони залишають ресторан, починає темніти. Лало відвозить їх з містечка у тиші, поки не зупиняється та вимикає двигун. Світло в машині мигає та гасне.
- Я думаю подрімати, - Лало каже.
- Справді?
- Так, ти був правий, звучить гарно. – Лало відкидає водійське сидіння, вкладаючись. – Повинен бути бадьорим завтра, га? Але тільки пару годин. Не хочу перебрати.
- Добре, тоді тебе розбудити?
- Ні, не потрібно. В мене є внутрішні часи, - Лало стукає пальцем по своїй скроні, посміхається Начо, і закриває очі. Лінії його обличчя вирівнюються, дихання стає рівним – все за декілька секунд, поки Начо дивиться на нього.
- Ти ж не спиш насправді. – Начо каже, але Лало не реагує, що все одно не переконує. Начо фиркає, відвертаючись: - Неймовірно.
Бачити когось сплячим повинно відчуватися вразливим, навіть інтимним, але не з Лало, коли він лежить на спині, склавши руки на живіт – іноді Начо навіть не впевнений, чи людина Лало взагалі, і це один з таких разів.
У одному з альтернативних всесвітів, де Лало не найдивніша людина, яку Начо зустрічав – і не Саламанка – щось насправді могло би бути. Але з іншої сторони, у тому всесвіті, це не справжній Лало. Це безглузде міркування, і Начо намагається не зациклюватись на ньому, але відкриття одної двері виявляє сотні інших. Думки, які з’являлися і раніше: що, якщо б він ніколи не працював проти Туко, якщо б він зміг вбити Гектора, якщо б Фрінг не спіймав його, якщо б він помер у пустелі, якщо б він зміг переконати свого батька взяти гроші та уїхати, якщо б Лало поїхав сам і ніколи не брав би його до Мексики.
Цього достатньо, щоб катувати себе десь годину – поки він продумує ланцюг причинно-наслідкових зв’язків у своєму житті, він не може не помічати як сильно впливають чужі рішення на його життя. (Ти чогось взагалі хочеш, чи ти просто реагуєш на речі?)
Начо невпевнений, чи може він відділити рішення, які він зробив сам, від рішень, де він вибирав найкращу з найгірших опцій, або різницю між дією та реакцією, коли все його життя відчувається так ніби він бореться лише за те, щоб тримати голову над водою.
(Ти ув’язався у це з відкритими очима.)
Як би то ні було, він не дасть Лало із усіх людей змушувати його відчувати себе погано.
Як і обіцяв, Лало прокидається майже рівно через дві години. Він відкриває очі та встає, приходячи до тями менш ніж за секунду.
Начо хитає головою:
- З тобою явно щось не так.
- Готовий до завтра? – Лало посміхається.
- Готовий.
Лало вмикає двигун, щоб вони могли бачити, як цифри годинника змінюються. О 11:59 Лало хлопає Начо по плечу – простий, позитивний жест, який згадує Начо про те, що вперше за увесь час який вони знають один одного – вони працюють разом. Це дивне відчуття – гарне відчуття – але продовжується воно лише хвилину.
+
Начо досі відчуває фантомну вагу руки Лало на своєму плечі, коли він дивиться на близнюків Саламанка крізь лобове скло у – він сподівається – останній раз.
Він почуває себе більш спокійним, ніж останній раз. Мабуть це з-за відчуття завершення, що з’явилося вчора, але скоріш за все це з-за того, що він вже робив це і знає, що він зможе проїхати повз близнюків, і Лало зустріне його на дорозі.
Тому цього разу Начо протримується довше. Декілька секунд, мабуть хвилина, але кожна секунда рахується. Двигун реве, і Начо дивиться за Марко та Ліонелєм, чекаючи, доки вони зроблять крок, і жме на газ. Як і у минулий раз, він проїжджає повз них, але все одно ловить кулю у передню шину. На дорозі він уговорює машину проїхати ще трохи, вивертаючи руль щоб компенсувати вагу на пробитій шині.
- Давай, давай… - він бурмоче, помічаючи цистерну з маслом попереду. Машина проїжджає ще декілька метрів і Начо тормозить, вискакуючи з машини ще до того, як вона зупиняється. З пістолетом у руці, він біжить у поле, намагаючись дістатися до дерев якомога швидше.
Коли він чує наближення іншої машини, він майже добіг до посадки дерев. Він ниряє у траву, проповзаючи ще трохи вперед – він чує як відкриваються-закриваються двері і завмирає, вирівнюючи дихання і сподіваючись, що вони не побачать його.
Він повільно повертається, рукою наступаючи на кактус. Він не бачить нічого – тому скоріш за все не побачать і його, але він досі невпевнений. Він не чує нічого, окрім хрусту землі та чужих кроків. Тоді чуються кроки по металу – Марко на цистерні. Крізь траву Начо бачить лише його голову, доки він не схиляється нижче.
Проходить хвилина тиші, Ліонель кличе Марко – потрібно їхати далі. Начо схиляється до землі, затримуючи дихання, знаючи – це найскладніша частина. Але ще через хвилину він чує звук двигуна, двері відкриваються-закриваються.
Тоді – саме в час – з’являється звук іншої машини, що швидко наближається з півночі. Начо чує голос Лало, але не розуміє, що той каже. Він встає на ноги, крадучись, щоб бачити, що робиться біля дороги. Лало вийшов з машини, розмовляючи з двоюрідними братами, і ті не дивляться на поле.
Начо біжить до цистерни, і краєм ока помічає третього чоловіка, що був з Саламанками – хтось з картелі – який каже:
- Це Варга, - і підіймає пістолет.
Начо укривається за цистерною, тримаючи пістолет. Він виглядає і бачить, як Лало іде до нього. Начо робить декілька навмисно поганих пострілів у землю, і Лало не здригається. Він навіть підморгує йому. Начо знову заходить за цистерну, перед тим як закотити очі у відповідь.
Коли Лало підбігає до нього, він каже:
- Гарно зіграно, - і б’є його у лице.
Це не було так сильно – майже ніяк у порівнянні з тим, як він вдарив останній раз, коли зламав Начо ніс – але це досі досить боляче, і Начо не потрібно перебільшувати свою реакцію. Він відходить назад та навмисно відпускає пістолет, і к цьому моменту Марко та Ліонель вже підходять, тому Лало більше не посміхається, переходячи до свого професійного покерфейсу. Він намагається завести руки Начо йому за спину, але той вдаряє його ліктем – Лало обіцяв дати йому зробити один гарний удар – і той шипить, впираючи Начо у метал цистерни.
Лало зв’язує руки Начо своїм поясом, досить сильно, так, що Начо почуває, як німіють пальці.
- Дякую, що відслідкували його, - Лало повертається до Марко та Ліонеля. – тепер вже я сам. І мабуть, е-е… якщо зможете переконати інших, то він вже помер. Його вбили у стрільбі чи ще щось, тут вже вирішуйте. Він все одно не зможе дожити до кінця неділі. Добре, Варга, пішли. – Лало каже і починає вести його до машини.
Начо, звісно, намагається його вдарити, але це все для вистави.
- Хамовитий, - він сміється, та продовжує штовхати його до машини. Він намагається посадити його на пасажирське сидіння, але Начо впирається, і Лало сміється знову – досить тихо, щоб свідки не почули – і впирається обличчям Начо у спину.
- Добре, досить, давай вибиратися звідси.
Начо думав о виставі лише як о можливості мати контроль у цій ситуації – йому лише потрібно було бути спокійним, і він був – але легковажність Лало, його м’який голос, згадування про те, що тепер вони приятелі… заспокоювала більше ніж потрібно. Він все ж таки дає Лало штовхнути себе на пасажирське сидіння, і тепер незручно сидить зі зв’язаними за спиною руками. Лало закриває двері і через лобове скло Начо бачить, як він закінчує справи з близнюками. Він перекидається з ними кількома словами, сміється, і потім обіймає кожного. Лало робить жест, який би потріпав волосся Ліонеля, якщо б воно в нього було, і той посміхається – дивно це бачити. Тоді Лало залишає їх та сідає у машину, поруч з Начо. Він нічого не каже, навіть не дивиться на нього, як заводить двигун та розвертається, прямуючи на північ.
Перші декілька хвилин вони їдуть у тиші. Начо дивиться у дзеркало заднього виду, доки не бачить, як Марко та Ліонель сідають у машину та їдуть у протилежному напрямі, і вже зовсім скоро вони щезають з горизонту. Начо чекає ще хвилину, поки не дивиться на Лало, а той тримає очі на дорозі.
- Розв’яжи мене.
- Трохи пізніше, - Лало відповідає, - почекай.
- Давай, - Начо б’є своїм плечем Лало. – ми проїхали достатньо, вони купилися. – Лало не реагує, і Начо б’є його по нозі, цілячись каблуком туфлі у щиколотку.
- Добре, Начіто, добре, - Лало шипить, зупиняючи машину. Начо повертається до нього спиною, і Лало розв’язує йому руки. – ось. Ти задоволений?
Свобода є миттєвим заспокоєнням; Начо потягається, розтираючи руки. Лало починає затягувати пояс назад, і вони декілька раз дивляться один на одного. Очі Начо натикаються на руки Лало, як вони затягують ремінь, та ловить погляд Лало на собі, коли він розтирав сліди на зап’ястях.
- Так, - Начо відповідає на питання Лало пізніше, ніж потрібно. Лало постукує пальцями по рулю, дивлячись на Начо нечитаємим поглядом. – ну? – Начо махає рукою у сторону дороги. Щоб там Лало не думав, він не буде розбиратися з цим зараз. – До кордону.
Вони їдуть годинами, один раз зупиняючись за бензином. Лало робить декілька дзвінків, домовляючись за виїзд Начо. Той чує розмову, як Лало торгується за ціну, і не впевнений, що грошей, яких для нього залишили у мотелі і які тепер лежать у карманах його джинсів, буде достатньо. Він каже про це Лало, як той закінчує дзвінок, але той відмовляється:
- Я заплачу, не хвилюйся. Але тобі потрібно буде чекати до ранку, тоді від’їде машина.
А це вже інша розмова. Вони обидва планували все так, ніби буде ранок і завтра, але Начо повірить у це коли побачить.
- Добре, - каже Начо і добавляє: - дякую, - грубувато, але зі справжньою подякую за цим.
- Будь ласка, Іґнасіо, - Лало каже це з такою щирістю, що Начо залишається лише фиркнути у відповідь.
Через деякий час у дорозі, Начо засипає під шум двигуна та монотонний пейзаж за вікном. Він засипає-просипається декілька разів, мельком ловлячи профіль Лало, обведений рожевим світлом заходячого сонця і потім, коли стає темно, підсвіченим дісплеєм машини.
Він просипається, і перше, що відчуває – машина вже не рухається. Він дивиться на Лало, і той прибирає руку з його плеча:
- Вибач, - він киває на годинник, - не думав, що ти захочеш пропустити це.
До півночі залишається п’ять хвилин. Проблиск передчуття та хвилювання вириває його зі сну, і він вирівнюється у сидінні. Лало правий: він хоче це побачити.
- Дідько, дякую.
Вони нічого не кажуть один одному, як минають хвилини – найповільніші зараз. Більше нічого не залишилося щоб казати. Лало тре кінчик вусів, Начо впирається рукою у лоба, напівзакриваючи очі. За хвилину вони обидва різко вдихають, не відриваючи очей від годинника.
Проходить вічність, і годинник показує 12:00. На секунду ніхто з них не реагує. Тоді Начо видихає. Лало сміється.
- То це…? – Начо каже, - Блядство.
Тоді на годиннику 12:01. Лало сміється сильніше, відкидаючи голову назад та вдаряючи по рулю декілька разів, і машина сигналить.
Начо теж починає сміятися.
- Це так гучно, - він каже, але не має на увазі зупинись.
- Ми у чорта за куличками, - Лало повертається до Начо, посміхаючись, та пожимає йому руку, притягуючи до себе, і це навіть схоже на обійми. Дихання Лало лоскоче Начо шию, і той тихо сміється, а Начо кладе руку йому на спину, притягуючи ближче.
Незабаром, сміх Лало затихає, але Начо досі відчуває його дихання, а потім шкіру лоскочать його вуса. Начо переводить руку Лало на шию, рух який був би звичним, якщо б вони відсторонялися – але жоден не робить цього. Замість цього, Лало торкається губами шиї Начо, глибоко вдихаючи через ніс, і Начо миттєво реагує, відчуваючи як потепліло у шлунку.
Лало відстороняється і на секунду вони дивляться один одному в очі. Лало рухається вперед, і Начо опускає очі на його губи, коли Лало цілує його.
Начо видихає йому у рота, підіймаючи руку та вхоплюючи волосся на затилку Лало, навіть не думаючи про це, просто знаючи, що він хоче цього. Лало шипить у відповідь та притуляється ближче, піднімаючи підлокітник та прибираючи загороду між ними. Він розвертає Начо до себе, одна нога Начо лежить на торпеді, інша – на сидінні Лало, і перш ніж перший встигає зрозуміти це, Лало знаходиться між його ніг.
Як і в останній раз, Лало не втрачає часу. Він розстібає блискавку джинсів Начо, схиляючись. Начо лише напів-збуджений, коли Лало торкається його язиком, і відкидає голову, відчуваючи холод скла на своїй шкірі.
Начо невпевнено запускає руки у волосся Лало, і той задоволено мичить, даючи Начо керувати його головою. У машині тихо, лише білий шум невимкнутого двигуна, дихання Начо та Лало, та хлюпаючі звуки. Це гарно, тихо; бути з Лало але ні розмовляти з ним, ні слухати його.
Він здригається один раз, випадково, і Лало на секунду задихається, але знову опускає голову, сильніше хватаючи стегна Начо. Це наводить Начо на думку. Він тримає голову Лало, та товкається йому в рота, цього разу навмисно. Він ковзає по його піднебінню у його горло, і Лало знову робить звук, щось між задиханням та стогоном.
- Як довго ти хотів зробити це? – Начо питає його, знаючи, що той не зможе відповісти. Але Лало дивиться йому в очі, чого достатньо для відповіді.
Лало тримає ритм, який задав Начо, тримаючись за його футболку на спині, щоб втримати рівновагу. Ця позиція – як вони якось втиснулись боком на передньому сидінні, ногами Начо навколо плечей Лало – не дає Начо багато рівноваги, але однією рукою він тримається за вікно, а іншу тримає на голові Лало.
Начо не розмовляє багато – загалом, або протягом сексу – але Лало реагує так задоволено на ті речі що він каже, що Начо нічого не залишається, як продовжити.
- Потрібно було дати тобі це зробити місяцями тому, господи, - він шипить крізь зуби, відчуваючи як наближається оргазм, а стегна мілко здригаються. – Лало, - він тримає його за щелепу, - Ти хочеш собі в рота?
Реакція Лало миттєва; його повіки здригаються, він приймає у рота глибше, на секунду вбираючи його повністю, поки не повертається до швидшого ритму, фокусуючись на голівці, ведучи Начо до оргазму.
Начо тихо сміється, його голос тремтить.
- Добре. Звісно ти хочеш.
Секунди пізніше, Начо вхоплюються за футболку Лало з тихим стогоном, кінчаючи тому у рота.
Лало не дає йому ні секунди перепочити. Голова Начо досі кружиться, Лало залазить на нього, втискаючи у сидіння. Нащупуючи рукою важіль, він опускає сидіння, і те відповідає тихим скрипом, даючи їм більше місця. Лало збуджений, і Начо відчуває це животом, коли Лало цілує його, ділячись його смаком з ним.
Начо приходить до тями, протискаючи руку між їх тілами та обертаючи пальці навколо члена Лало, але той, ледве Начо торкається його, піднімає його руку до рота, плює на неї, та повертає назад. Начо тримає руку на місці, поки Лало товкається у тісно кільце його пальців.
Зі сторони здається, ніби Лало трахає його: його тіло, більше та важче за тіло Начо, прижимає того до сидіння, майже горизонтально; Лало дихає йому у шию, коли рухається. Член Начо здригається від цієї думки.
Лало навіть не розмовляє – Начо уявляв собі це, як би він про це не думав – а він, нажаль, думав – замість цього він кусає шию Начо.
Тому той вирішує висказати думки, знаючи, що Лало це сподобається.
- Да ладно, - Начо дразнить його, - це все, що в тебе є? Не соромся. Трахни мене.
Лало піднімається, і вони знову дивляться один одному в очі. Довші прядки падають йому на обличчя, і він посміхається, досі вдавлюючи Начо у сидіння машини. Лало починає товкатися Начо у руку різкими рухами, і машина здригається. На обличчі Лало є відтінок злості – Начо здається – у стиснутій щелепі, у здвигнутих бровах. І це не дивно – у них досі є речі за які можна відірватися один на одному, не дивлячись на їх короткочасний союз.
Коли Лало кінчає, він кусає плече Начо крізь його сорочку так сильно, що Начо здається, що він відчуває як лопаються сосуди під його зубами.
- Господи, блядство, - він зітхає крізь зуби. Йому цікаво, чи хотів Лало залишити слід, що залишиться надовго.
Лало лежить на ньому, його спина піднімається і опускається з його глибокими видихами. Начо дає їм двом відпочити декілька секунд, доки вага на його грудях та липкі сліди на його животі не стають занадто некомфортними.
- Добре. Мені потрібно дихати. – він хлопає Лало по спині.
Лало встає, пересаджуючись на водійське сидіння, підтягуючи штани, але залишаючи їх незастебнутими. Від дивиться на Начо, не посміхаючись, просто з нейтральним, задоволеним виразом обличчя.
- Ох, - він бере бандану, витираючи Начо живіт, і викидає її у вікно. Начо фиркає. – Ми не так далеко від місця, де тебе підберуть. Завтра доїдемо.
- Добре. Хочеш спати?
- Трохи, - Лало опускає і своє сидіння. Цього разу в нього не такий механічний підхід до сну, його тіло розслаблене і спокійніше заринається у сон. Через деякий час, коли Начо впевнений, що він вже спить, Лало каже: - Я думаю, ми би були гарною командою. У іншому житті.
Це повинно бути дуже інше життя, Начо думає. Але він згодний з цією думкою. І зараз він розуміє, коли його звичайні виправдання пом’якшені сном та сексом, що нічого з цього насправді не було виною Лало. Вони зустрілися у найгірший час із можливих; речі могли б скластися по-іншому, якщо б замість Гектора приїхав Лало, щоб заправляти територією Саламанка, якщо б Фрінг ніколи не втрутився, затягуючи петлю навколо шиї Начо. Але він знову лише розмірковує о неможливостях, речей, яких ніколи не буде. Тому він лише каже:
- Та, я теж так думаю.
Начо прокидається з першим світлом, коли небо лише починає сіріти, і бачить, що машина вже рухається. Він дивиться, як Лало веде машину, поки той не помічає, що Начо прокинувся.
- О, привіт. Майже приїхали. Ти колись перетинав кордон ось так?
- Ну… я громадянин Америки, тому. Ні.
Лало сміється:
- Досить вірно. Це нормально, якщо в тебе є гроші. Ти звикнеш. Але койоти* сволоти більшість часу, користуються владою.
Начо сідає, потягуючись.
- Що ти далі будеш робити?
- Німеччина.
- Удачі з усім цим, - Начо справді має це на увазі. Він був би не проти, якщо б Лало знищив Фрінга.
Сонце з’являється за горизонтом, коли Лало звертає на пильну дорогу, їдучі декілька кілометрів майже по пустелі, коли вони доїжджають до грузовика з сіном, де вже вистроюється лінія мігрантів. Декілька сімей, що тримають свої речі, декілька самотніх чоловік, що їдуть працювати. Деякі з них можуть бути як Начо – з картелі – але той сподівається, що не дізнається про це так чи інше.
Лало зупиняється, та дістає гроші з кармана. Перерахувавши, та доклав ще декілька зверху, він ховає у карман що залишилося. Начо приймає стопку банкнот, киваючи.
- Ну, - Лало посміхається куточком рота, - ще побачимось.
Начо не впевнений у цьому – але знову ж, не так давно він був впевнений у тому, що не побачить його ніколи знову, думаючи, що він помер. Тому він повертає невпевнену посмішку і ухильне прощання:
- Та, ще побачимось.
Начо виходить з машини та стає у чергу, змішуючись з людьми, які тікали від чогось або намагались знайти щось краще або почати щось наново.
Він чує, як гравій тріщить під колесами машини, коли Лало розвертається на південь.
*койоти – у цьому контексті люди, що перевозять мігрантів через кордон.
Примітки автора:
Ця динаміка така слизька доріжка: вони ненавидять один одного, вони захоплені один одним до нестями, вони терпіти один одного не можуть, вони хочуть з’їсти один одного живими, і так далі. Тому ця глава зайняла деякий час. Дякую за те що залишились до кінця, сподіваюсь вам сподобалося, і будь ласка напишіть коментар щоб я дізналася!
tumblr: @skeilig
twitter: @skeilig_
Примітки перекладача:
Ой бля щось я заморилася