Примітки автора
Так багато моїх робіт починались як жарт: що, якщо Начо вб’є близнюків Саламанка та відхилиться від оригінального таймлайну Брейкін бед і застрягне у часовій петлі? Та Лало разом з ним, того що чому ні? Такі от справи.
Я почала писати це у таймлайні кінця п’ятого сезону, але потім трошки переробила, переглянув перші два епізоди шостого, і тоді…. Ех. Тепер пишу це щоб змиритися з тим що сталося.
Примітки перекладача
тільки починаю розбиратися у фумі та у перекладах, тому якщо побачите помилку напишіть бумласка у коментарях
також зайдіть до оригіналу ставте клас автор молодець
у роботі три частини, я перевела майже все але хто не хоче чекати почитайте оригінал дуже гарно написаний
1.
Викрадена машина ковзнула по землі, зупиняючись та підіймаючи хмару пилу, і тепер Начо дивиться на них, обличчям до обличчя. Позаду нього стіна, справа – висохлий басейн, і близнюки Саламанка, що стоять між ним та його свободою. Начо дивиться їм в очі, однією рукою тримаючись за руль, а іншою – за пістолет. Марко підіймає руку та згинає палець: «спробуй».
Начо стискає зуби. Вдавивши педаль газу у підлогу, він починає стріляти через лобове скло. Йому здається, що він зміг зачепити Ліонеля, але чоловік ледве здригається. Через декілька секунд Варга розуміє, що близнюки скоріш за все вдягнуті у бронежилети, тому цілити в груди не має сенсу. Машину тряхнуло, і трохи прискорившись, Начо вистрілив знову. На цей раз Ліонель падає, а з його шиї б’є фонтан крові. Начо розвертається, цілячись через відкрите вікно у розгубленого Марко, та під’їжджає ближче. Коли той знову дивиться на нього, Начо натискає на курок. Голова чоловіка відкидається назад, і Варга пролітає мимо, розгромлюючи останню перешкоду – навмисно припаркований чорний позашляховик - та виїжджає на відкриту дорогу.
Перші декілька кілометрів він майже не дивиться вперед – його очі приковані до дзеркала заднього виду, а пістолет у руці тремтить.
Впевнившись у тому, що його ніхто не переслідує, він все більше уваги привертає околицям. Він їде на північ, подалі від міста та території Лало.
Уламки скла лежать на сидіннях машини, а оббиття все в подряпинах. Сам Начо не виглядає краще – незліченна кількість подряпин на руках, кров з деяких капала йому на штани, спричиняє біль, але він на це не зважає. Він відпустив пістолет з рук лише на секунду, щоб переключитися на нижчу передачу – тепер машина їде трохи спокійніше, і знову бере зброю, не відчуваючи себе у безпеці.
Ще декілька кілометрів він їде по неасфальтованій дорозі. Відчувається, ніби то вже пройшли години – його адреналін та серце, яке от-от ніби вискочить із грудей змінили його відчуття часу. Він повинен з’їхати з дороги. Він повинен подзвонити Майку.
Передня ліва частина машини починає схилятися, і Начо шипить крізь зуби, сильніше стискаючи руль, ніби це допоможе йому проїхати ще лише трохи.
- Ні-ні-ні. Будь-ласка, ні.
Повітря з шини з тихим свистом підіймає пил на дорозі, а у резині стирчить куля.
Начо міг би піти пішки. Спробувати подзвонити Майку знову, доки він близько до міста та має зв’язок, а потім піти геть з цієї дороги.
Або… чоловік оглядається, прикриваючи очі долонею, але не бачить нічого та нікого з будь-якої сторони. У багажнику є змінне колесо, а з рештою все гаразд. Він міг би проїхати ще трохи, під’їхати до кордону.
Начо приймається за роботу, знімає пробите колесо та відкочує його до пустелі. Стираючи піт з лоба, дістає зміну з багажника, і тоді він її бачить – їдучу з півночі йому на зустріч – чорна машина. Вона все ще далеко, настільки далеко, що здається, що це міраж, але пил, що машина залишає поза собою, досить реальний.
Начо кидає змінне колесо там, де стояв, і ховається за машиною. Якщо в нього залишилося хоча б трохи удачі, водій проїде повз нього, не дивлячись зайвий раз. Чуючи, що машина наближається, Варга дістає пістолет – приємна вага у його руці дарує йому краплі впевненості. Машина зупиняється, під шинами тріскотить гравій, і Начо чує, як відчиняються двері.
На секунду він перестає дихати. Повільно підіймає голову, дивлячись за машину, але нікого не бачить і не чує нічого, окрім гудіння невимкнутого двигуна. Він лягає на землю – ідея прийшла йому занадто пізно – та бачить пару шкіряних туфель, що намотують круги поза машиною. Начо підіймається та бачить іншого чоловіка у весь зріст – машина закриває більшу частину його тіла, а пістолет націлений Начо у голову.
Чоловік вдягнутий у простий одяг, червона бандана закриває його ніс та рот. Начо помічає дві речі і відчуває, як у грудях похолонуло. На чоло чоловіка спадає сива прядка волосся, а пістолет він тримає у лівій руці. Начо впізнає його ще до того, як він знімає бандану.
Лало посміхається йому, але його в його очах зображено здивування, яке переходить у збочене задоволення.
- Проблеми з машиною?
Начо не може відвести очей, його пістолет у його руці спрямований не на Лало. Чоловік трясе головою, в горлі пересихає.
- Як…? Як ти…?
- Із усіх доріг у Мексиці, га? Qué loco. – Лало спирається на кришу машини, присуваючись ближче. – Гей, поклади свій пістолет. Я даю тобі десять секунд.
Десять секунд Начо вирішує, що робити. Якщо він спробує вистрілити у Лало, тоді що? Лало вистрілить у нього? У любому випадку він труп, але принаймні так буде швидше.
Коли Лало доходить до «один», Начо кладе пістолет на землю та підіймає руки. Серце гухкає десь у горлі.
- Що ти хочеш?
- Сідай у машину, - Лало киває до своєї машини, - нумо, сідай.
Начо сідає у пасажирське сидіння чорного автомобілю, дивлячись, як Лало сідає за руль.
- Я обдумував інший план, але ти звалився мені на голову. – Він не починає їхати, лише закриває двері, але машину не вимикає. – Що взагалі коїться? Ти працюєш із Фрінгом? Чи тебе залишили на волю долі?
Начо вирішує, що відповісти. Він навіть сам не впевнений, що є правдою. Чоловік, що слідкував за ним, неможливість контакту з Майком, брати Саламанка, що приїхали до «безпечного притулку»… Начо розуміє лише одне: йому не вибратися із Мексики, не з допомогою од Фрінга. Але навіть якщо б він знав правду, питанням залишається чим взагалі можливо поділитися з Лало? Єдиною правильною відповіддю є якомога меншим.
- Вони підберуть мене.
- Справді? Коли?
Начо не відповідає.
- Так що буде якщо ти не з’явишся? Якщо ти просто… пропадеш? Скільки грошей витратить Фрінг, намагаясь знайти тебе? На скільки проблем, ти думаєш, він обрече себе заради тебе? Ти вже виконав своє призначення, Іґнасіо. Не так довго, як картель дізнається, що ти є насправді, і тоді Фрінгу потрібно буде знайти тебе першим, інакше знайде він тебе лише по шматочкам. – Лало киває у сторону наскрізь прошитої кулями машини. – Здається, тебе вже хтось знайшов.
- Твої двоюрідні брати. – Начо відповідає тихо, відчуваючи як у грудях клекоче злість. Він все одно програв. Він ніколи не залишить Мексику. Він скоріш за все не залишить і цього автомобіля.
Відповідь Начо дивує Лало:
- Ти бачив моїх братів і ти досі рухаєшся? Кому ти брешеш.
- Поїдь і подивись. Біля мотелю. Я залишив їх вбитими на парковці.
Лало підсувається до нього, хватаючи підборіддя Начо у руку та вдавлюючи його голову у сидіння машини.
- Вони би взяли з собою людей.
- Вони взяли. Марко вбив одного з них, що намагався вистрілити у мене. Вони хотіли взяти мене живим. Ще одного я вбив сам. Одного я здається залишив.
Начо стискає зуби – говорити, відчуваючи хватку чужих пальців складно, але як тільки він почав, зупинитися неможливо, і він продовжує: - Туко у тюрмі з-за мене.
Лало піднімає брови, оглядаючи чоловіка.
- Так. Я наняв Майка – Майкла – допомогти мені. Той *грінго, якого ти намагався спіймати? Я знаю його. Я хотів вбити Туко, той шалений шматок лайна, але Майк одговорив мене. Також… - Начо намагається посміхнутися, упиваючись емоціями на обличчі Лало, відтінками болю та злості. – Це я намагався вбити твого дядька.
Лало фиркає та вдавлює голову Начо сильніше у сидіння:
- Як?
- Я замінив його таблетки на плацебо. Я сподівався, що інсульт вб’є його. Я жалкую, що не вбив Туко, і радий, що вбив Марко та Ліонеля. Усе ваше кляте сімейство божевільне, і я не буду вам допомагати, тому тобі потрібно буде вбити і мене.
Начо не здригається, коли відчуває холод металу пістолета біля своєї скроні.
2.
Начо відкриває очі і розуміє, що він знову знаходиться за рулем машини, а навколо нього розсипане розбите лобове скло. Він блимає та опускає очі до своїх рук. Вони трясуться.
На парковці мотелю стоять брати Саламанка в своїх сірих блискучих костюмах.
Начо підіймає руку, у якій тримає пістолет, до голови, прикладаючи його до скроні. Він майже відчуває, як куля пронизує його череп, але рука залишається чистою.
- Якого біса?
Марко підзиває його до себе. Начо вже це бачив, і реагує він так само. Вдавлюючи педаль у підлогу, він одразу стріляє – спочатку у Ліонеля, на цей раз легше, а потім у Марко, проїжджаючи мимо нього. Знову він залишає два тіла на парковці і виїжджає на дорогу.
Тепер він має можливість подумати, поки ніхто його не переслідує.
Стрес останніх пари днів мабуть справді сильно вплинув на нього. Але це все відчувалося так реально.
На цей раз йому повезло – колесо не прострілили – і ця думка приводить його до реалізації: Лало їде йому назустріч цією ж дорогою.
Начо прибирає ногу з педалі, і машина зупиняється. Він міг би зійти з дороги, сховатися, і дати Лало проїхати повз нього. Але почуття того, що він знає, що трапиться – ніби це вже відбувалося з ним – заставляє його зробити по-іншому.
Попереду знаходиться стара хатинка, майже зовсім при дорозі. Хатинка – сміливе означення – не мала ні криші, ні дверей – залишились лише дві стіни посеред пустелі. Начо зупиняється перед ними, відкриваючи капот машини – зрозуміліший показник того, що машина зламалась, ніж знята шина. Він залишає двигун невимкненим та відходить, ховаючись за хатиною.
Він чекає півгодини чи більше, коли чує рев двигуна, що наближається о нього. Він не підіймає голови, поки не чує, як машина сповільнюється та зупиняється. Двері хлопають, і тільки тоді Начо виглядає з-за стіни. Лало знову там, у робочому одязі, з закритим обличчям та пістолетом у руці.
Лало дивиться під машину, та, нікого там не побачивши, одразу дивиться на хатинку, підходячи до неї та підіймаючи пістолет.
Начо діє швидко. Виходячи з укриття, він стріляє у ліве плече Лало, і пістолет останнього вилітає з його руки. Лало повертається до нього, впізнаючи стрілка. Іще один вистріл у шию і Лало падає.
Начо пробігає повз нього, зайвий раз не дивлячись на Лало, що захлинався власною кров’ю, лежачи на пильній дорозі. Начо сідає у машину, не помічаючи одразу, що капот все ще відкритий, і він не бачить куди їде.
- Блядство, - чоловік зупиняється, закриваючи, та сідає за руль. Він їде ще годину, доки не згадує про того, кого залишив живим на парковці мотелю, і хто вже оповістив картель, що Начо втік на краденій машині та їде на північ. Він думає як вони найдуть на дорозі вбитого Лало, гадаючи, що вони зроблять. Начо повинен був вмерти вже купу разів, але якимсь чином він кожен раз повертається живим.
Начо залишає машину на узбіччі, сподіваючись, що її не знайдуть, та декілька годин йде по пустелі, все далі і далі від дороги. Він намагається подзвонити Майку іще раз, але той не відповідає, і Начо вимикає телефон, намагаючись зекономити заряд. Десь о півночі, втомлений, він засипає.
3.
Коли Начо відкриває очі, він знову на парковці мотелю.
Напроти нього в двадцяти метрах знайомо стоять близнюки Саламанка, живі, з сонячними променями поблискуючими на сріблястих костюмах.
Марко підіймає руку, підзиваючи його до себе, і Начо ніколи не ненавидів цю кляту сім’ю більше.
Начо б’є кулаком у руль, і машина відповідає жалюгідним гудком.
Мабуть він помер. Мабуть він помер коли Лало вистрілив йому в голову, і це пекло, чи чистилище, чи ще щось. Це була б відповідна йому доля – застрягти, борючись за свою свободу знову і знову тільки для того, щоб вкотре потрапити в западню; вбиваючи Саламанка знову і знову тільки для того, щоб зіткатися з ними ще більше.
Як завжди, в нього немає іншого вибору, окрім як знову боротися. Тому він вдавлює педаль газу у підлогу.
Знову він залишає двох мертвих Саламанка у пилюці, і їде на північ. Знову він залишає свою машину на узбіччі і дивиться, як Лало потрапляє у його пастку.
Все йде як раніше. Він чує наближення машини Лало, чує як вона зупиняється. Чує як відкриваються двері.
Але коли Начо виглядає з-за стіни, Лало там немає. Відчуваючи, як у грудях похололо, йому не потрібно обертатися – він бачить рух краєм ока, і хтось хватає його за шию, іншою рукою вибиваючи пістолет.
Начо намагається вирватись з хватки, але Лало кладе його на землю.
- Гей, Іґнасіо, - незважаючи на зусилля, які йому потрібно прикладати, щоб Начо лежав на землі, голос Лало звучить досить спокійно, - Щось дивне коїться, га?
Начо намагається скинути його з себе, але не може піднятися з землі більше ніж на декілька сантиметрів.
- Ні, зупинись. Варга, досить. Я намагаюся поговорити з тобою. – Лало виглядає роздратованим, але Начо вдається скинути чоловіка з себе. Кулак Начо з’єднується з щелепою Лало, з приємним звуком клацання зубів. Лало падає назад, лаючись, і Начо дістає до свого пістолета, стріляючи Лало у живіт. Той дивиться на Начо з невірою, між його пальців ллється кров.
- Ідіот, - шипить Лало, і Начо вистрілює у нього знову, у голову.
Начо не засинає цією ніччю. Він не вимикає телефон також, постійно телефонуючи Майку – відбій, повтор, відбій, повтор. Той ніколи не відповідає. До півночі залишається десять хвилин, коли заряд батареї майже закінчується.
Це все починає бентежити Начо. Він потрапив у нескінченне коло бігу, укривання та боротьби без можливості покинути його – навіть померши або почавши новий день.
Досі він думав, що попав сюди один, але зараз, згадуючи, як Лало випередив його, намагався знайти, він вже не так впевнений у цьому. Щось дивне коїться, га?
Начо дивиться, як годинник на його телефоні змінюється на 12:00.
4.
Принаймні він стає краще у вбивстві Саламанка. Як би це грало якусь роль.
На Марко та Ліонеля виходить лише по одному пострілу, і Начо виїжджає на дорогу. Він розуміє, що сміється – дивний вихід накопичених за весь час емоцій.
- Божевілля, - каже він, витираючи сльози з куточків очей.
Що стосовно метафор у його житті, то це вже перегинає палицю. Єдине, що він розуміє з того, що трапляється – він повинен переживати це знову і знову. Якщо він не вб’є близнюків, вони вб’ють його. Якщо він не вб’є Лало, Лало вб’є його.
Він знову робить таку ж саму пастку на узбіччі, як і раніше. Але на цей раз, Лало не з’являється. Він запізнюється на час, потім на другий, потім на третій. Полудень перетворюється на вечір, і Начо стоїть посеред пустелі, вдивляючись у горизонт.
Близнюки однакові кожен раз. Марко жестом підзиває Начо до себе, відволікається, коли його брата вбивають, потім вбивають і його. Вони ніколи не роблять нічого іншого, не вчаться на своїх помилках. Але Лало кожен раз діє по-різному.
Сонце сідає, і Начо все ще чекає, не знаючи, що йому робити. До півночі залишається п’ятнадцять хвилин, коли він чує звук двигуна. На горизонті з’являється світло фар, і Начо тягнеться до свого пістолета.
Але замість того, щоб зупинятися біля машини Начо, Лало під’їжджає до хатинки, світлом фар засліпляючи Начо. Двері машини відкриваються.
- Не стріляй у мене знову, - Лало каже, - і я не буду стріляти у тебе. Лише почекай декілька хвилин.
Начо звикає до світла, і бачить, що Лало стоїть за відкритими дверима своєї машини, а у його руках пістолет.
- Коли я вбив тебе, - Лало продовжує, - я взяв твою машину та продовжив їхати на південь. Я проїхав повз мотель, федерали вже були там, але я побачив їх. Їх тіла. Я поїхав далі – як я і казав, в мене був інший план окрім тебе – але о півночі я все ще був на дорозі, і щось сталося. Мабуть я заснув, але щось сталося. Ніби я моргнув і знову опинився у цьому дні.
Лало хитає головою, на секунду здаючись розгубленим, і Начо не може бути спокійним у його компанії. Тоді Лало продовжує, махнувши рукою з пістолетом у сторону Начо:
- Як довго ти протримався після того як вбив мене? Обидва рази?
- Теж саме було зі мною. Опівночі.
- Зрозуміло, тоді це північ. – Лало постукує пальцями по двері машини. – Якщо ми зможемо розібратися з цим так щоб ніхто з нас не помер… Гей, ти бачив коли-небудь фільм «День сурка»?
- Да, - трохи сумніваючись, Начо все ж таки відповідає.
- Гарний фільм. Білл Мюррей.
- Чому ти не вб’єш мене? – Начо питає чомусь хрипким голосом.
- Мені потрібно вибратися з цього… - Лало жестикулює вільною рукою, вибираючи правильне слово, - циклу, чи що це, щоб я зміг довести що Фрінг наняв цих людей, щоб в мене була можливість його вбити. Я вже вбив тебе. Мене вже попустило.
- Попустило? – перепитує Начо. Він провів з Лало за останні декілька місяців більше часу ніж з ким-небудь іншим, нажаль, але він досі відчуває себе ніби він зовсім його не знає. – Я зрадив тебе. Я працював із Фрінгом. Я вбив твоїх двоюрідних братів…
- Так, так, я знаю, - перепиняє його Лало. – розповіси мені це потім. Зараз ш-шш, ми маємо, м-м.. – Лало намагається побачити час, - Три хвилини?
Начо хватається за останню можливість. Дістаючи свій пістолет, він стріляє у Лало через відкрите вікно у двері машини. Той виглядає обуреним, падаючи на землю.
5.
Начо вбиває Марко ще до того, як той встигає його підізвати до себе.
Як тільки він виїжджає на дорогу, Начо вирішує, що тепер йому потрібно уникати Лало. Він сказав, що не буде йому допомагати, і це включає у себе допомогу з тим, як покинути цей цикл. Начо у любому випадку не впевнений, чи є взагалі такий спосіб.
Як би то не було, ще до того як він з’їжджає з дороги, він бачить чорну машину, що їде назустріч йому. Зовсім не по графіку.
- Блядство.
Начо тормозить, розвертається і їде у сторону міста, але його здоганяють, легко зміщуючи з дороги. У цей раз Лало не сумнівається стріляти – куля попадає Начо у плече, майже в теж саме місце, куди в нього стріляли люди Фрінга рік назад. Але біль спричиняє більший, ніж до цього.
Начо намагається вийти з машини, але Лало б’є його в живіт – боляче – і веде його до дороги.
- Мені це починає набридати, Іґнасіо.
Начо намагається дихати, спотикаючись о власні ноги. Лало підтримує його, але це завдає ще більше болю під тиском на свіжу рану.
- Ти і так розізлив мене достатньо, і я сподіваюся, що ти більше не будеш пробувати удачі. Останні декілька годин можуть бути дуже поганими для тебе, але це буде безглуздо, якщо ти знову будеш тут з усією твоєю шкірою цілою та очами у голові, тому я не буду заморочуватись. Мені не подобається робити стільки, щоб не отримати ніякого результату, добре?
Вони дійшли до машини Лало, і тепер той затаскує-саджає Начо у пасажирське сидіння, а сам сідає за руль.
- Тепер ми будемо сидіти тут та чекати разом, - Лало закриває двері, - і зроби щось зі своєю кровотечою, я не хочу, щоб ти втратив свідомість до півночі, добре? Я не буду робити все це лайно знову.
Шикаючи крізь зуби, Начо знімає сорочку, замотуючи її навколо свого плеча замість джгута.
- Скажи мені чому, - Лало питає, дивлячись на нього.
- Нам не обов’язково розмовляти.
- Насправді, мені здається ми будемо робити те, що захочу я, тому розкажи мені. Що він тобі запропонував?
Начо розуміє ризик буття чесним. Він повністю у розпорядженні Лало, і ця думка заставляє його зіщулитися, але в нього є декілька годин, поки цей день триває.
- Іґнасіо, ну давай. – Лало клацає пальцями, - Говори або я знайду інші способи як скоротати час.
- Він нічого мені не пропонував. Це був шантаж.
- Він знав, що ти намагався вбити Гектора. – здогадується Лало, і він майже правий.
- Я не знав, чи були в нього докази. Але він погрожував, що вб’є мого батька. Я був змушений робити те, що він скаже.
- Твій батько? Той що? Ти кажеш мені, твій батько отримує захист картелі, і погрози Фрінга не мають сили. Ти навіть не подумав про це, чи ти мені брешеш?
- Мій батько ніколи б не дав згоди на це. Він би пішов до поліції.
- ¿En serio? – Лало сміється, відкидаючись на спинку свого сидіння. Він здається дивно розслабленим. – Фрінг казав, що він тебе відпустить, після того як ти робив, що він просив?
Начо не відповідає.
- Він ніколи і не збирався. А тепер ти застряг тут зі мною. – Лало по-дружньому б’є Начо у плече, не підстрелене, але все одно це спричиняє останньому біль.
- Ти прострілив мені ключицю. – Начо намагається сісти зручніше, але боїться рухатися забагато.
- Я не можу тобі довіряти, - Лало посміхається, - ти постійно вбиваєш мене.
- Принаймні я робив це швидко. – розмовляти стає боляче, але він хоче з’ясувати одну річ, поки він має можливість. – Як ти зміг втекти?
Лало дивиться на нього, скоріш за все роблячи ті ж калькуляції, що і Начо – чи досі зберігати секрети має рацію? Через секунду він відповідає:
- Тунель.
Начо хмикає, і Лало продовжує:
- Оце все було заплановано ще до того, як я привіз тебе сюди. Який був план тоді? Без кого-небудь, хто відкрив би ворота? Без жертовного ягняти?
Начо хитає головою.
- Я не знаю. Я не знав нічого до того ранку.
- Їм пощастило.
Начо навіть не обдумував це. Змогли б вони зробити це без участі Начо, якщо б Лало не взяв його до Мексики? У цьому є приємна іронія, Начо думає: Лало сам зробив це. Мабуть він і сам це зрозумів, пропускаючи руку крізь власне волосся, з задумливим виглядом на обличчі.
Коли залишається не більше декількох годин до півночі, Начо посміхнеться над розумінням: як безглуздо Лало було йому довіряти.
- Недостатньо їм пощастило, - каже Начо, і Лало посміхається.
Після цього години йдуть майже у повній тиші. Начо починає тремтіти, його руки холодніють від втраченої крові, і Лало вмикає двигун, підкручуючи температуру у салоні.
- Тобі краще не помирати. Ще декілька годин, тримайся.
- Ти думаєш, - Начо починає осиплим голосом та кашляє, - ти думаєш це все закінчиться, якщо ми обидва проживемо цей день?
- Сподіваюсь. Якщо це спрацює, ти поїдеш зі мною. Розкажеш Еладіо хто тебе наняв, га?
- Я вже казав. Я не буду тобі допомагати.
Лало схиляється до нього, посміхаючись.
- А я думаю, будеш.
- Роби зі мною що хочеш, я не скажу Еладіо нічого.
- Не ти, а твій батько. – Лало клацає язиком. – Побачимо.
Начо декілька секунд мовчить, відчуваючи слабий пульс на місці рани.
- Я не думаю, що це колись закінчиться.
- Побачимо, - Лало відповідає, розпівуючи.
Скоріш за все, у якийсь момент Начо заснув, тому що за десять хвилин до півночі його будить Лало. Начо відкидує його руку.
- Чудово, ти не помер. Момент істини, Іґнасіо.
Вони обидва дивляться, як змінюються цифри на годиннику: 11:50, 11:51, 11:52.
- Ніколи у своєму житті я так не радів наступному дню. – бурмоче Лало.
11:53, 11:54, 11:55.
Начо відчуває як холод у грудях. Він молиться, щоб Лало був неправий.
11:56, 11:57, 11:58.
Але як би Начо не хотілося, щоб Лало був неправий, він хоче, щоб це все закінчилося. О 11:59, Начо заплющує очі.
*грінго – іноземець, виходець із іншої країни, який спілкується англійською.