Повний текст

5 Seconds of Summer - Teeth

______________________________

 

– На вихід, до тебе відвідувач, – цідить крізь зуби наглядач, вдаривши палицею по залізних прутах.

   Закотивши очі та запустивши праву долоню в розтріпане чорне волосся, Фелікс повільно по одній спускає ноги з ліжка та відкладає вбік путівник по борделям Амстердаму, котрий кілька днів тому чемно віджав у громили в їдальні, якого до цього поклав на лопатки через тупі залицяння та натяки на те, що його - Фелікса - зроблять головним петушарою, пустивши по колу. Але чорний пояс по карате плюс незігнана злість на клятого Хвана Хьонджіна зробили свою справу настільки добре, що його ізолювали від усіх інших в’язнів до окремої камери. За два тижні перебування тут він встиг скоїти невдалий напад на іншого наглядача, щоб забрати електронну перепустку та втекти з цієї діри якомога скоріше, але грубий метод не спрацював, і його швидко скрутила підмога, хоч той і виривався наче скажений пес. Зазвичай, йому вдається стримуватися, але образа на таку підставу та два тижні прісної їжі, яку навіть бомжі б не їли, зробили з нього неврівноваженого психа. Тому зараз йому заковують руки наручниками, приставляють пістолет до потилиці та підштовхують в спину, аби швидше йшов. Холодне залізо боляче тре зап’ястя, навмисні штовхання та сміх за спиною неймовірно дратують. Але він не зважає та задирає ніс, обдаючи всіх, хто зустрічається на шляху, крижаним поглядом, змушуючи тих задкувати та боязко триматися за зброю. Йдучи сирими темними коридорами, Фелікс подумки промальовує собі шлях для втечі та рахує кількість дверей з чіпами до виходу.

   “Якщо це ти, покидьок, то молися, щоб мені вистачило сил, аби не отримати довічне ув’язнення через вбивство та знущання над трупом”, – думає він, зупинившись перед дверима.

– П’ять хвилин, – каже наглядач, штовхаючи його в кімнату для відвідувань.

   Ступивши за поріг, Фелікс скрипить зубами від люті, бо, авжеж, перед ним сидить самовдоволена пика Хвана Хьонджіна. Той кладе долоні на стіл та майстерно робить невинний вираз обличчя з оленячими очима, моргаючи, наче наївне дівча. Якби Фелікс його не знав, то подумав би, що цей чоловік - взірець зразкової поведінки, відмінник та старша дитина, яка не “перший млинець нанівець”, а “гідний спадкоємець престолу”.

– Тобі личить помаранчевий, бублику, – муркотить той, коли Фелікс знімає трубку. Його щастя, що між ними броньоване скло.

– Чого приперся? – шипить у відповідь, стискаючи губи в тонку ниточку.

– Як грубо… Хіба ж так можна з коханим? – нахабно посміхається Хьонджін та малює пилюкою сердечко на склі. – Ти розбиваєш мені серце.

   Фелікс заплющує очі, аби заспокоїтися та не розбити кулаками те скло, щоб потім запхнути всі уламки до його паршивого рота.

– Єдине, що я можу зробити з твоїм серцем, це вирізати та згодувати псам. Не грай на моїх нервах. Ти і так достатньо вже зробив.

– Ну, не дуйся, бублику, – все ще глузує той. – Я трошки підшаманю, і тебе скоро випустять, обіцяю. Але це буде не за просте “дякую”, ти ж розумієш?

   І як же Фелікс шкодує, що не пристрелив його, як тільки той висунув свою зухвалу пику з авто. Шкодує, що недостатньо злопам’ятний та дозволив собі слабкість для короткострокового задоволення. Хоч воно, трясця, й було того варте. Бо окрім Хьонджіна ніхто не в змозі задовільнити всі його сексуальні потреби. З чим це пов’язано? Він не один рік шукав на це відповідь, не бажаючи приймати найочевиднішу, відштовхуючи її, як магніти з однаковими полюсами. Бо це означало б, що він має слабке місце, що конкурентам тільки на руку. Вони цим можуть нескінченно маніпулювати, тому вигляд неприступної скелі - найкращий варіант для них обох. Але як же важко одночасно бути прив’язаним до нього та бажати випатрати, як курку. Через ці думки починає боліти голова.

– Навіщо? – коротко запитує, просверлюючи поглядом діри в тих місцях, де кровоточило б так, що смерть би настала за лічені хвилини.

– Є для тебе справа. Якби не це, то я б ще на трошки тебе тут залишив. Хоча… Як кажуть, горбатого лише могила виправить, а я вже почув про твої подвиги…

   Фелікс підводиться та нахиляється до скла. Шепоче так, що залишаються вологі плями від гарячого повітря, і це гіпнотизує Хьонджіна, який очей не може відвести від його вуст:

– Як тільки я виберусь. Сам. То прийду по твою душу. Краще перевіряй замки на ніч.

   Жбурнувши трубку, він направляється до виходу, не обертаючись. А Хьонджін, ковтнувши тягучу слину, проводжає його поглядом та робить нагадування, щоб дійсно перевірити всі замки в квартирі. Це дике левеня не дасть так просто собою заволодіти. І це, страх, як заводить.

 

***

 

   Сутеніє. Фелікс розуміє це, дивлячись на яскраві помаранчеві проблиски, що відображаються через маленьке віконце на стіні. Наступає чергування іншого наглядача, що, на щастя, майже його зросту. Скоро будуть розносити вечерю, тому Фелікс ретельно все прораховує ще раз, аби не було, як тиждень тому. Але поки є час, він ненароком згадує ту ніч із Хьонджіном, та закусує нижню губу. Бісів Хван із нашийником та величезним членом, від якого розпирає нутрощі. Бісове бажання розбити йому голову, а до цього затрахати так, щоб охрип від криків. І нащо він вписався в цю історію з ним. Чому було не зупинитися після першого разу та піти своїми шляхами. Але обидва розуміють, що швидше б сталася Всесвітня повінь, ніж вони відмовилися б від цієї дурної забави. Його чорні очі, глибокі, наче Маріанська западина, його здатність підлаштовуватися під будь-які ситуації та виплутуватися навіть із найдивніших. Його одержимість Феліксом та бажання повзати перед ним на колінах і одночасно тріпати нерви до сіпання ока. Вони хворі на всю голову, шалені, як тайфун, що зносить цілі міста; дикі та небезпечні, як скорпіони, бо жалять одне одного та граються зі своїми життями, повільно отруюючи кожне.

– Покидьок, – цідить Фелікс, відірвавши край білої футболки та роблячи з нього щось на кшталт мотузки. Тягне, аби перевірити на міцність, і задоволено хмикає. Має витримати.

– Вечеря, – доноситься з коридору. – Всім стати біля ліжка та не рипатися.

  І він, як слухняний в’язень, виконує цю вимогу. Коли перед гратами з’являється той, хто йому потрібен, він не робить зайвих рухів, а спокійно чекає на тарілку з їжею. Як тільки наглядач відходить, Фелікс починає розбирати її на молекули, уважно передивляючись, що на сьогодні йому принесли. І, о, бінго. Він принюхується та відчуває аромат кунжутної олії - одного з найрозповсюдженішого алергену. Поки що все йде за планом. Він прислухається до кроків та, коли чує їх наближення, швидко з’їдає ложку рису та голосно роняє тарілку так, що весь її вміст розсипається по підлозі.

– Якого біса… – підбігає наглядач та декілька секунд не може зрозуміти, що коїться.

   На підлозі лежить Фелікс, б’ється в конвульсіях та кашляє так, що слина розбризкується в різні сторони. Він червоніє, задихається та тягнеться тремтячими пальцями до нього, благаючи про допомогу. З його червоних очей ллються сльози, а сам він скручується так, ніби переживає жахливу передсмертну агонію. Видовище не для слабких, тому наглядач миттєво відчиняє двері та залітає до камери, аби перевірити.

– Ні, не в мою зміну, виродку, - каже він та намагається підняти його, щоб відвести до медичного пункту. І як тільки Фелікс відчуває це, то одразу збиває його з ніг, миттєво відкидає рацію, щоб той не зміг покликати на допомогу та, стукнувши його скронею об стіну, аби той втратив орієнтацію в просторі від болю, перехоплює горло імпровізованою мотузкою та душить так, що він синіє та втрачає свідомість, не встигнувши навіть прохрипіти жодного слова.

– Жалюгідно, – промовляє Фелікс, намагаючись заспокоїти дихання. Час пішов на секунди, він швидко знімає свою уніформу та наглядача, натягує на себе брюки, піджак та кашкет, посміхається, отримавши перепустку та швидко прямує до дверей. Зачинивши їх із зовнішнього боку, він не кваплячись, аби не привертати зайвої уваги, прямує до першого проходу, де його зустрічає інший черговий офіцер, що був дуже зайнятий поїданням тако.

– Що там сталося? – неочікувано запитує він, не дивлячись на Фелікса. – Бачив по камерах, що ти до Лі заходив. Все в порядку?

   Пригнувши голову на випадок, якщо той захоче на нього глянути, він відповідає, відкашлявшись:

– Алергія на кунжутну олію, але зараз все добре.

   І він вже зібрався йти, як той знову починає розмову:

– Може, лікаря покликати йому? Нам не треба трупи на зміні.

– Анафілактичний шок прибирає укол адреналіну, якщо його під рукою немає, то треба викликати викид штучно - тому я вструмив йому в ногу виделку. Жити буде.

– Ніхєра ти розумний, - сміється той, чавкаючи, як свиня в болоті.

   Скривившись, Фелікс рушає до виходу, проходячи ще один пункт пропуску. Він приставляє до чіпу перепустку, та поспішає пройти, як тут його зупиняють.

– Дай сюди перепустку, щось я тебе не пам’ятаю, – з недовірою каже вже інший черговий, і Фелікс, не змінюючись в обличчі, віддає, поглядом скануючи його брюки та фіксуючи місцезнаходження зброї.

– Це все?

– Ні, бляха, не все. Це не твоя перепустка, бо я особисто їх роздаю та пам’ятаю кожне тупе поліно, що тут працює. Ти хто такий?

   Не гаючи часу на розмови, які врешті решт заведуть його знову до камери, Фелікс вихоплює пістолет із незастібнутої кобури та стріляє йому в ногу. Розуміючи, що на постріл будуть збігатися й інші, він перестрибує через сходи та біжить до виходу, сподіваючись, що ніхто більше на шляху не трапиться. Але фортуна повернулася до нього задом, тому що по всій в’язниці загуділа сирена, всі виходи заблоковані, тому треба на ходу вигадувати новий спосіб порятунку.

– Дідько, ти за це заплатиш, Хване, – бурмоче він та робить постріл в стелю, а сам падає на підлогу, коли до нього підбігають інші.

– Куди він побіг? – захекавшись питає один з них, допомагаючи йому підвестися.

– По сходах нагору, обережно, він озброєний, – ідеально відіграє Фелікс та, коли ті зникають із поля зору, біжить геть в іншому напрямку до службового туалету. Він залітає в кабіну та перевіряє набої. Віддихавшись за кілька секунд, стає на унітаз, оцінює свою можливість пролізти крізь вузьке вікно, і зі словами: “Як добре, що я дрищ”, пролізає крізь нього та падає до відкритого сміттєвого баку.

   Стримуючи бажання блювонути від запахів скислих продуктів та смердючих шкарпеток, він заривається глибше та чекає, поки метушня вщухне. Дочекатися застави Хьонджіна та бути йому винним? Нізащо. Не на того напав. Певно, той забувся та справді повірив у те, що Фелікс буде чекати на нього, як Фіона на свого Шрека, але він не Фіона. І навіть не Шрек. Він - справжній дракон, що спалить усі його статки та залишить із голою дупою благати про допомогу.

 

***

 

   Хьонджін помічає з’їхавший килимок перед дверима. Посміхається. Він знає, що на нього вже чекають. Відчуває підвищений градус люті через товсті стіни, і всередині щось неприємно здавлює, десь у районі сонячного сплетіння. Думка про те, аби втекти, відмітається в цю ж мить, бо йому нестерпно хочеться дізнатися чи прийшли до нього з жагою помститися, чи співпрацювати. В будь-якому разі, шляху назад немає. Він прекрасно розумів із самого початку, що з таким, як Фелікс, його номери не пройдуть, але відмовитися від того, щоб подражнити його зайвий раз, навіть ризикнувши при цьому своїм життям? О, ні. Відправити відразу до в’язниці, без суду, без адвокатів; запустити його в самісіньке кримінальне кодло та подивитися, як він буде себе поводити. Чи не втопив остаточно інстинкт самозбереження в розкоші, якою той себе оточив. І результатом Хьонджін задоволений. Йому вже доповіли про Феліксові витівки, як той втік та який гармидер влаштував, придушивши наглядача та влаштувавши стрілянину. Тож своїх навичок він не втратив. Те, що треба, для майбутньої співпраці. Авжеж, за тієї умови, якщо зараз йому не пустять кулю поміж очей раніше, ніж він встигне все пояснити.

   Обережно відчинивши, Хьонджін прислухається до тиші, що мертвим комом стоїть в його апартаментах. Він не поспішає вмикати світло, не тягнеться до зброї та нікого не гукає, як у фільмах, бо сподівається, що передчуття його підводить. Не тому що він не готовий зустрітися з розлюченим Феліксом, а тому що за рік їхньої сепарації він міг втратити пильність щодо нього та його непередбачуваних дій. Але гадати немає часу. Він тут. Хьонджін відчуває його сталевий погляд крізь темряву, чує, як той спокійно дихає, націливши зброю. І він видихає. Бо якби Фелікс дійсно хотів його вбити, то не дав би навіть секунди для того, аби проаналізувати ситуацію. Бо який дурень буде кромсати свою улюблену іграшку, не влаштувавши з нею останнє чаювання?

- Повільно проходь. Обличчям до мене. Рипнешся - пристрелю, - звучить його хриплий голос, і Хьонджіном заволодівають мурашки, колючою проволокою обвиваючи його тіло.

   Він два рази плескає в долоні, і в квартирі з’являється світло. Саме час розгледіти свого гостя. Фелікс сидить на стільці перед дверима, наставивши на нього дуло пістолета. На ньому брудна уніформа наглядача, волосся зализане назад, але неслухняні пасма все одно спадають на очі. Він гризе зубочистку, показуючи зуби та закинувши ногу на ногу, спираючись ліктем на підігнуте коліно, а інша рука в цей час звисає зі спинки стільця. Занадто розслаблена поза для швидкого реагування на різкі рухи Хьонджіна, але достатньо зручна, щоб несподівано прострелити йому коліна.

- Будь як удома, - каже Хьонджін, знімаючи піджак та залишаючись в білій сорочці та брюках. - Щось налити?

   Вдавати, що нічого не сталося, йому подобається. Він бачить, як в очах Фелікса починає розгорятися полум’я, як він слідкує за ним, наче хижак, що переслідує свою здобич. Той клацає язиком та мовчки вказує пістолетом стати на попереднє місце перед дверима. І Хьонджін слухається його, голосно ковтаючи.

- Знаєш, - починає Фелікс, підводячись, - я завжди думав, чи ідіот ти, чи лише прикидаєшся… І після цих фокусів зрозумів, що так прикидатися не зможе навіть професійний клоун. Якого біса ти мені влаштував?

   Облизнувши губи, Хьонджін затримує дихання, коли той робить крок до нього.

- Все ще дуєшся… - драматично зітхає і додає: - Вирішив перевірити наші стосунки на міцність! Перевірка пройдена, вітаю, замість призу можеш отримати мій зад для лайтового ляскання.

   Він починає розстібати сорочку, але не встигає дотягнутися до першого ґудзика, бо Фелікс, який підлітає до нього, втискає його в стіну та приставляє пістолет до члена, боляче надавлюючи.

- Я тут не заради жартів, - шипить йому в обличчя та пальцем давить на затвір.

- Котику, що за тарантинівські прийоми? - Фелікс давить ще сильніше у відповідь. - Бляха, а це збуджує, - шепоче Хьонджін, подаючись стегнами вперед.

- Що тебе не збуджує? - з огидою відповідає той. - До справи.

   Він хапає його за комір та повертаючи жбурляє на стілець, нависнувши над ним та ставши однією ногою поміж його широко розставлених ніг. Хьонджін завжди дивувався звідки стільки сили, бо що за зростом, що за комплекцією тіла Фелікс був набагато менший за нього. Колись він міг його схопити просто під пахвами та переставити з місця на місце, якщо той затуляв йому прохід, ігноруючи прохання відійти. Один він може розкидати до чотирьох нападників, не беручи до рук лезо чи вогнепал, в той час як Хьонджін так не ризикує і працює дістанційними та швидкими методами роззброєння супротивників.

   Нахилившись та провівши носом по Феліксовому стегну, Хьонджін хапається за свій стояк, натягнувши тканину брюк та окреслюючи свій розмір.

- Смердиш помиями, - облизується та закочує очі, чим дратує Фелікса. - Це так сексуально…

   Той в свою чергу, давши ляпас вільною рукою, грізно цідить, схопивши його за волосся на потилиці та приставляючи до горла ствол:

- Стулися, придурок.

- Як грубо… Але мені подобається, продовжуй.

   Фелікс відходить від нього, цокнувши. І дійсно, зараз він робить саме те, від чого той отримує задоволення, саме час зупинитися, бо мета його візиту - не збочене сексуальне задоволення Хвана Хьонджіна.

- Перше запитання. На кого весь цей рік ти працював?

   Хьонджін вигинає брову та відкашлюється.

- Я ж тобі казав. На приємного пана Джорджіо з Італії, який вирішив для себе відкрити нові горизонти, а я йому в цьому люб’язно допомагав.

   Не перестаючи сканувати його поглядом, Фелікс каже:

- Не клей дурня. Я запитую не про кого ти зливав дані, а на кого дійсно працював. Намагатися всидіти на двох стільцях більше не вийде. Зараз ти на одному і переді мною. Тому давай начистоту.

- Але ж ти вже знаєш відповідь, бублику, і без моєї сповіді. Хіба ні?

   Знає. Фелікс знає, але хоче почути це від нього. А ось чи вважати це зрадою, він подумає потім.

- Втретє повторювати не буду, Хван.

- Лі Мінхо, - опустивши погляд, відповідає Хьонджін, бо знає, як це ім’я виводить Фелікса з себе.

- Друге запитання, - байдуже продовжує той, хоча всередині вирує буря. - Дані зливав як про Джорджіо, так і про мене?

- Боже, якої ти про мене думки? Щоб у тебе язик за таке відсох, - ображено скиглить та відвертається. - Не зливав, а ділився, як у молодшого братика справи.

   І тут Фелікса перетрусило. Від злості та огиди. Біологічно він молодший брат для Лі Мінхо, але це єдине, що їх пов’язує. Вони конкурують із самого дитинства: спочатку за увагу батьків, потім за прихильність друзів, а потім за території впливу для бізнесу. І якщо Фелікс поважав кордони, що були розставлені Мінхо, то той постійно намагався всунутися до нього, кожного разу роблячи якусь засаду. Про те, що Хьонджін має з ним справи, він дізнався у в’язниці, коли зустрівся з одним із його колишніх працівників. Той не сказав це прямо, але порадив бути уважнішим із ним, бо Хьонджін не завжди той, ким хоче здаватися, любить перестрибувати з гілки на гілку. І Фелікс розумів це, але раніше він цим виправдовував його нерозумні дії, через які згодом вигрібали обидва. Але зв’язок із Мінхо. Це в прямому сенсі ніж в спину, і Феліксу коштує неабияких зусиль, щоб цей ніж не встромити зараз йому в горлянку.

- Навіщо? - без попередження запитує, знову наблизившись.

- І саме тому ти мені потрібен, - незрозуміло мямлить той, наважуючись нарешті глянути на нього. - Пам’ятаєш той смарагд, що я тобі віддав?

   Заплутавшись остаточно, Фелікс мовчки киває.

- Так ось… Його треба віддати назад.

   Хьонджін жмуриться, аби не отримати ляпаса знову, але на цю фразу він не спостерігає жодної реакції.

- Тобто “віддати”? - перепитує Фелікс. - Я, бляха, продав його на аукціоні і з тобою поділився потім грошима. Де я тобі його зараз візьму?

- Так, так, я знаю. Саме тому хотів, щоб ти попрацював трошки на мене, аби ми це лайно розгрібли, бо…

- БО? - підвищує голос той.

- Бо я цей смарагд вкрав у Мінхо… Стягнув з якоїсь полиці, думаючи, що це звичайна дорога цяцька. Але нещодавно він помітив та ніби озвірів, вимагаючи знайти та здерти шкіру з того, хто вкрав його.

- Ідіот, - плескає долонями Фелікс, полишивши зброю. - Питати, яким місцем ти думав у той момент, я навіть не буду. Але ж сучий ти сину. Тобто безлад робиш ти, а вигрібати маю я, чи що? Е, ні. Ти знаєш умову, за якої я б став це робити, але з в’язниці я втік сам. Тому жодної копійки тобі не винен. Дарма влаштував весь цей цирк, сподіваюся, хоча б ти повеселився.

- А ось тут помиляєшся, - Хьонджін обдає його єхидним поглядом. - Я тільки що повернувся з банку, де переводив гроші на лікування офіцера, якого ти підстрелив, а до цього багацько відвалив, аби твою справу зам’яли та віддали мені твої речі, які ти там залишив. Цінні речі. Сума вийшла немаленька, тому не хочу тебе засмучувати, але все ж таки ти мені винен.

- Шукай іншого дурня, - парує Фелікс, напрявляючись до виходу, але ненадовго зупиняється. - Хіба не можна було про це нормально розповісти з самого початку?

- А хіба ти би погодився на мене працювати?

- Ні, - відрізає той.

- Ну ось… Не гарячкуй, - Хьонджін підводиться та підходить до нього, обіймаючи ззаду та поклавши голову на його плече. - Давай ще раз, але без пістолетів, все обговоримо. Будівля, за яку ти гризся з Джорджіо, твоя. Ті гроші, що я тобі привіз до літаку, теж твої. Тієї суми буде достатньо, аби викупити смарагд та покінчити справи з Мінхо.

   Фелікс розвертається до нього, не відсторонюючись, та, дивлячись в очі, запитує:

- Навіщо ти почав співпрацювати з Мінхо? Це він тоді вніс заставу за тебе, так? І він порекомендував тебе Джорджіо, щоб слідкувати за цим недоробленим італійським мафіозі, а заодно і про мене інформацію витягувати. Бо як так, у мене першого з’явиться бордель, а у нього ще ні. Козел.

   Стискаючи тканину на його поясі, Хьонджін киває.

- Але тут така справа, - продовжує той. - Як він не запідозрив тебе? Чи ти удостоївся фотографії на стенді з написом “працівник року”?

- Я з ним домовився. Що знайду того, хто це зробив та поверну коштовність.

   Фелікс відштовхує його від себе, не стримуючи зневажливий вираз на обличчі.

- Ти з ним трахався?

   Смішок.

- А ти що, ревнуєш?

- Було б кого. Глянь на себе, пес побитий, - кидає той, знову направляючи на нього пістолет. - З Лі Мінхо можна домовитися лише двома способами. Перший - підставити свій зад. Другий - померти. І, як для покійника, ти занадто теплий, Хване.

- Отже, ревнуєш… - знущально зітхає Хьонджін, вибиваючи зброю з його рук та притиснувши до себе. - Я з ним домовився. Послуга за послугу. От і все. То як, буде примирливий секс? - переводить тему та цілує його шию, проводячи язиком під лінією підборіддя. - Дозволяю робити, що захочеш.

- Справді? - Фелікс просковзує долонями під його сорочку. - Що ж, тоді роздягайся.

   І Хьонджін, ніби отримавши друге дихання та розвинувши турбо швидкість, мало не вистрибує з одягу. Опинившись голим перед Феліксом, він, самовдоволено посміхаючись та поклавши руки на пояс, дивиться на нього, чекаючи, поки роздягнеться він.

- Бувай, - кидає Фелікс, відкриваючи двері.

- Ей, так нечемно, - викрикує Хьонджін, чхавши на те, що коридором хтось може пройти та побачити його в такому вигляді.

   Фелікс сміється.

- Скільки років мене знаєш, а так і не навчишся, - він востаннє обертається та оцінює його тіло, його бажане, сексуальне тіло, яким би він, не замислюючись, скористався при інших обставинах. - Я завжди беру те, чого хочу. Але тоді, коли цього хочу я. Бувай, Хван, вдалого розгрібання лайна з Лі Мінхо.

- Авжеж. Скоро побачимося, - відповідає той, коли двері захлопнулися. - У мене всі твої документи, тому навіть зачиняти не буду.