Тьмяне брудне світло тремтіло, на секунди занурюючи нескінченний коридор у непроглядну темряву, а потім знову висвітлювало його. Тут було неспокійно та холодно. Леві втягнув повітря, наповнене ароматом медикаментів, і скривився. На ньому був білий халат, а в руках анамнез якогось пацієнта. На папці значився номер палати. Ім’я видно не було, воно було спотворене і прочитати ніяк не вдавалося.
Як Леві тут опинився? Він тут працює?
Аккерман повільно рушив уперед, боячись послизнутися на вологій кахельній підлозі. Стояла могильна тиша, через яку стукіт його власних підборів неприємно бив по вухах. Мимоволі хотілося йти навшпиньки.
Коридор був вузький, вздовж стіни були металеві двері з маленькими ґратчастим віконцями та поржавілими номерними табличками. Він шукав потрібні цифри.
Маленькі лампочки згасали і знову спалахували із дзижчанням струму. У ті недовгі секунди темряви Леві здавалося, що хтось підкрадається до нього. Все ближче та ближче.
Цей хтось стояв у темряві і чекав зручного моменту.
Судячи з номерів, незабаром мали з’явитися необхідні двері. Аккерман прискорив крок, через раз озираючись назад. Він намагався зберігати спокій, але тривога наростала.
145…
146…
147…
Аккерман зупинився і видихнув. Ось і потрібна палата. Він смикнув за ручку, але та не піддалася. Озирнувшись навкруги, припав до віконця. За ґратами стояла темрява. На слух так само нічого не вловлювалося. Здавалося, ніби крім Леві тут взагалі нікого немає. Але навіщо він прийшов сюди?
Леві подивився на папку №148 і відкрив її. Побачене вразило. Сторінки були розмиті і нічого не можна було прочитати. Замість світлини – чорний глянсовий квадратик.
– Що за…? – вилаявся Аккерман і підняв погляд до віконця.
На нього дивилося обличчя.
Леві давно не снилися кошмари. Так давно, що від несподіваного сновидіння він підскочив у ліжку. За вікном стояла середина ночі.
Чоловік глибоко віддихався, приходячи до тями. Йому наснилося щось жахливе, але він не міг згадати, що саме. Наче його пам’ять підтерли, тільки він прокинувся. Залишалося лише мерзенне почуття страху, але й воно поступово почало розсіюватися.
Леві посидів трохи в ліжку і ліг назад. Подумаєш, кошмар, з ким не буває. Він одразу заснув і проспав до ранку без сновидінь.
Коли Леві прокинувся, він вже не пам’ятав нічого, що потривожило його вночі. У бадьорому настрої він прийняв душ, одягнувся і вирішив, що настав час змінити обстановку. Прихопивши ноутбук, Леві подався снідати у кафе. На годиннику ледве перевалило за дев’яту, а це означало, що мешканці містечка на роботі і він зможе спокійно посидіти, ні з ким не вітаючись та не спілкуючись.
Леві йшов пішки, вдихаючи холодне повітря із запахом мокрого опалого листя. Уночі пройшов короткий дощ. Правду кажучи, він досі не запам’ятав і половини імен своїх сусідів. Воно й зрозуміло, він один, а їх багато. Тому простіше було давати прізвиська. Ось, наприклад, поряд з його домом жив Жирний холостяк, а навпроти «сімейка-якої-ніколи-немає-вдома» – їх він ще жодного разу не бачив, хоча дім не виглядав покинутим. Через пару будинків знаходилося житло багатодітних, де на одну матір припадало аж семеро дітей, і звідки вона стільки взяла тільки богові відомо, якщо судити з її молодого обличчя. Її він називав Великою Мамцею.
Вперше Леві вибирався до міста вдень у робочі дні і був приємно здивований тишею навколо та відсутністю будь-кого на вулицях. Він здогадувався, звичайно, але не міг уявити, що буде так порожньо. Ще один плюсик впав у скарбничку переваг Колчестера.
До «Прянощів» йти не довше півгодини, але вони пролетіли швидко під музику в навушниках. Сьогодні Аккерману захотілося послухати Gorillaz.
У кафе його привітала офіціантка, відразу ж подала чашку гарячої кави, від якої у Леві весь рот наповнився слиною, і прийняла замовлення на яєчню з беконом. Про додавання хелловінських сюрпризів у їжу не йшлося й мови – дівчина запам’ятала кисле обличчя Леві ще з минулого відвідування.
Каву чоловік відсунув подалі, протер серветкою і без того чисту стільницю і поставив на неї ноутбук, щоб екран загороджував чашку з напоєм.
Поки несли замовлення, Леві вирішив заглибитись у світову мережу та почитати про Стенд-Айленд. Йому було незрозуміло і водночас цікаво, звідки взагалі узялися історії про привидів. Коли він навчався в університеті, то ніколи не чув таких історій. А може просто не помічав?
Ханджі виявилася правою – в Інтернеті знайшлася маса нотаток про паранормальні випадки: «Психіатричну лікарню Стенд-Айленд тимчасово закрито через масове самогубство співробітників і пацієнтів», «У туалеті другого стаціонарного відділення знайдено труп. Пацієнт відкрив воду в крані і захлинувся в раковині», «У їдальні психіатричної лікарні бачили літаючі ножі». Вистачало як газетних статей, так і вигаданих, опублікованих на сайтах любителів містики.
Леві швидко пробігав очима по рядках, поглинений новою інформацією.
– Цікава тема для читання, – пролунав голос за спиною.
Леві підскочив від несподіванки і обернувся. До його столика підійшов той самий інтерн, який увесь час усміхався своїми білими зубами, від яких у Аккермана сліпило в очах.
– А, це ти, Єгере, – буркнув Леві і максимально ненапружено закрив кришку ноутбука.
– Доброго ранку, сер, – як і очікувалося, посміхнувся Ерен. – Я присяду?
– Валяй.
Хлопець сів навпроти і взявся за меню:
– Тут чудові бургери. Ви їх уже куштували?
– Ні, я не їм фаст-фуд.
Ерен окинув Леві оцінюючим поглядом і кивнув:
– Напевно, тому ви виглядаєте таким худорлявим…
– …і маленьким, бо не пив у дитинстві Ростішку, – закінчив за нього чоловік. – І без тебе знаю, можеш не продовжувати.
Ерен засміявся і, показуючи офіціантці пальцем у меню, сказав:
– Я не збирався цього говорити, але дякую, тепер я знаю, чому я вищий за вас на півтори голови.
Леві промовчав. Ерен подивився на каву, що все ще стояла недоторканою, і по кивку чоловіка зрозумів, що можна взяти. Зробивши великий ковток, він задоволено усміхнувся.
– Ви не вірите у примар, проте полізли в Інтернет, щоб почитати про них?
– Треба ж дізнатися, чому стільки розмов, – знизав плечима Леві. Йому було трохи ніяково, що вчора він так кричав на співробітників, а сьогодні сам читає про привидів.
– Ви маєте рацію, – кивнув Ерен. – Треба бути готовим до того, з чим сьогодні можете заштовхнутися.
Леві хотів було обуритися, але хлопець засміявся і підняв долоні вгору в примирливому жесті:
– Все гаразд, я просто жартую! – він трохи помовчав, поки чоловік не перестав хмуритися. – Я чув багато історій, але сам у них не вірю. Мені здається, це дурниці.
– Радий це чути, – пробурчав Леві і взявся за принесену яєчню. Хвилиною пізніше Ерену подали бургер і вони обидва занурилися в мовчання. Стукали тільки виделки та ножі по тарілках.
Покінчивши зі сніданком, Леві забрався піти, але його зупинив Ерен:
– Ви бували у місцевому парку?
– Загалом я вже йду додому.
– Як вже? У вас весь день вільний! А ви крім дому та роботи нічого не бачили. Складіть мені компанію, га? Правду кажучи, не знаю, чим зайнятися до зміни.
– Поспи.
– Не можу спати вдень, особливо за такої гарної погоди. Ну так що?
На Леві дивилися зелені блискучі очі, такі схожі у цій момент на погляд кота зі «Шрека». Чоловік просто не міг відмовити їм, так вони дивилися йому в саму душу.
– Гаразд. Тільки більше не дивись на мене такими нещасними очима, – неохоче погодився Леві.
– Приємно знати, що цей прийом працює, – хлопець дзвінко засміявся вкотре за цю зустріч. – Тепер я знаю, як на вас впливати.
– Навіть не думай ще раз повторювати це, бісів син, – зашипів чоловік, – інакше я твої лупала вирву і потім повішу на новорічну ялинку замість прикрас.
– Вони на той час уже усохнуть.
– А я їх у формаліні потримаю. Все, не дратуй мене, інакше зараз сам у парк підеш.
Ерен винувато прикусив язик, давлячи білозубу посмішку крізь вуста.
Мовчки вони йшли вулицею, коли хлопець раптом схаменувся і вигукнув:
– Потрібно хліба купити!
– Вдома скінчився?
– Ні, качечок годувати, – Ерен глянув на Леві, як на дурня. – У нашому парку їх багато!
Чоловік хмикнув і пішов за Єгером. Вони купили буханець і незабаром дісталися парку. Весь цей час Ерен говорив про те і се, розповідав про Колчестер і його мешканців. Леві це не дратувало, а швидше бавило. Юний підлеглий зовсім не тушувався перед ним і поводився досить вільно. Він навіть прикинув, що якщо вони не потоваришують, то цілком можуть стати непоганими колегами по роботі.
Леві раптом зрозумів, що зраджує сам собі, припускаючи думку про появу нових друзів. Але йому було трохи самотньо без Ханджі в цьому незнайомому, богом забутому місці, і тому такі думки були цілком логічним явищем.
У кишені завібрувало. Леві дістав смартфон і виявив, що дзвонить Ханджі. «Згадав, називається…» – подумав Аккерман і натиснув на зелену трубочку:
– Дай вгадаю, відлинюєш від роботи?
– А ось і ні, просто видалася вільна хвилинка. До речі привіт! – радісно зачастив голос по той бік.
Леві зітхнув. Коли ця жінка починала прискорено тріпатися, опускаючи паузи в реченнях, це означало, що вона збуджена якоюсь «геніальною» ідеєю.
– Ти просто так чи по справі?
У цей час Ерен з цікавістю подивився на Аккермана. «Дружина?» – спитав він одними губами. Леві пирхнув, закотив очі і скорчив пісну міну. Та не дай боже.
– Ми тут із Моблітом згадували, що відносно недавно ти дещо нам пообіцяв.
– А, ти про це. Так, я сьогодні заступаю на нічну зміну.
– І ти будеш із напарником? – Ханджі мало не заверещала від радощів. Воно й зрозуміло, не їй же вночі «лікарнею з привидами» шурхати. Леві не лякала ця думка, просто дратувало, що замість нормального сну доведеться займатися безглуздям.
– Тобі дуже пощастило, бо один інтерн, який буде сьогодні зі мною, стирчить поруч і може це підтвердити.
У слухавці почувся вереск, коли Леві передав слухавку Ерену. Той незрозуміло дивився на нього, беручи в руки смартфон.
– Скажи цій божевільній, що сьогодні ми чергуємо, – підказав чоловік.
– Гаразд, – кивнув той і притулив телефон до вуха. – Добридень, – на тому кінці пролунав тривалий словесний пронос. – Я Ерен… Радий познайомитися… Так, сьогодні я і містер Аккерман чергуватимемо вночі… Суперечка? І на що ви забилися?
У цей момент Леві вирвав смартфон із рук Ерена і заговорив із Ханджі:
– Все, ти повірила?
– Так, але ж ти пам’ятаєш, що ще маєш подзвонити вночі?
– Знаю. Гаразд, ти набридла мені. Бувай! – і не давши попрощатися подрузі, скинув виклик.
Ерен дивився на Леві ошелешено, при цьому пальці його продовжували м’яти хліб, бездумно кидаючи шматки у воду під радісний акомпанемент качок.
– Ви посперечалися зі своєю, е-е-е, нареченою, що чергуватимете вночі? Це через привидів?
– По-перше, Єгере, вона мені не наречена, дружина, сестра чи мати. Ханджі навіть жінкою складно назвати, доки вона не покаже свій майже нульовий. Вона лише подруга. По-друге, так, це суперечка через привидів. І ні слова більше, ти зрозумів?
Ерен вирішив не сперечатися, покірно погодитися з начальником і більше не піднімати тему, хоча новина, що відкрилася, надто його розбурхала. Язик свербів, тільки дай запитати ще щось із цього приводу. Леві ж у свою чергу з огидою для себе усвідомив, що виправдовувався перед юнаком як останній школяр.
– Можна запитати, сер? – обережно почав Ерен, кидаючи останній шматочок хліба у воду.
– Ну?
– Та жінка по телефону…
– Її звуть Ханджі.
– Ханджі, так, – погодився Ерен. – Чому вона назвала вас Леві? У вас наче інше ім’я, чи не так?
– Леві – скорочений варіант мого імені, – неохоче зізнався чоловік. Він не дуже зрадів, що хтось, крім його друзів, тепер знає про це. – І це для близьких. Тож тобі я забороняю так до мене звертатися.
Ерен скромно посміхнувся та кивнув.
Леві подивився на годинник і зітхнув, явно з полегшенням:
– Вже перша година, і я хочу трохи відпочити перед зміною. Не знаю, куди ти, а я додому.
Він розвернувся і збирався піти, не прощаючись, але Ерен зірвався з місця і в один стрибок наздогнав чоловіка:
– А ви випадково не на Північній вулиці мешкаєте?
Леві з підозрою зиркнув на нього:
– У гості набиваєшся?
– Ні. Просто я також живу на цій вулиці. Тож нам по дорозі.
«От прив’язався!» – подумалося Аккерману, але не посилати ж тепер інтерна в піше еротичне, тим більше, вони живуть на одній вулиці. Однак чоловік дуже сподівався, що зворотний шлях вони проведуть у мовчанні.
Не тут то було!
– Ви, мабуть, класний фахівець, раз у Стенд-Айленд вас взяли завідувачем відділення, – сказав Ерен, коли вони покинули парк і йшли центральною вулицею Колчестера.
– Можливо, – розпливчасто відповів Леві. Хоча його обличчя нічого не виражало, але чого гріха таїти, чути такі слова було приємно.
– І ви психіатр за освітою?
– Ага.
– Давно працюєте?
– Угу.
– Вам, певно, багато років?
– Напевно більше, ніж тобі.
– А вам зустрічалися справжні божевільні? – продовжував завалювати запитаннями інтерн.
Леві зупинився і глянув на хлопця вбивчим поглядом:
– Так. Ось, один такий вирішив довести мене до кипіння, – він понизив тон і сказав тихим сталевим голосом, – та я по хорошому не раджу йому мене злити, – і рушив далі, як ні в чому не бувало.
Ерен шумно видихнув, ніби щойно уникнув найжахливішої долі у своєму житті. Він стиснув кулаки і все одно пішов за Леві, хоча той випромінював з себе отруту і лють на кілька метрів навколо, настільки він був роздратований.
– Мовчи, – наказав чоловік, тільки Ерен розкрив рота, який одразу ж закрив. Насправді хлопець лише хотів вибачитися за своє нахабство.
Дивно, але інтерн пройшов до самого будинку Леві. Аккерман з німим запитанням глянув на Ерена, зупинившись перед своєю галявиною. Той показав на будинок навпроти – той самий, у якому живе «сімейка-якої-ніколи-немає-вдома» – і посміхнувся:
– Я бачив вас кілька разів у вікні.
Леві підняв брови і повільно кивнув головою. Сказати, що він був вражений, нічого не сказати. Будинок Єгера хоч і доглянутий, був надто тихим і ознак життя ніколи не подавав. Мабуть, хлопець комп’ютерний задрот, сидить днями та ночами перед синім екраном, тому його ніколи не чути і не видно.
– І де твої батьки?
– Зараз я живу сам. Вони завжди у відрядженнях. Мама в мене журналістка, а батько…
– Досить, – перебив Леві. – Я тобі не класний керівник, щоб знати, ким працюють твої батьки.
«Сам же спитав, бовдур!» – дорікнув собі Аккерман, розвернувся на місці й пішов до ґанку свого будинку. Ерен подивився вслід і в останній момент крикнув:
– До побачення!
– На жаль, – втомлено промовив Леві і зачинив за собою двері.
Ерен перебіг дорогу, озираючись на всі боки. Він був радий побалакати з містером Аккерманом поза робочою обстановкою та дізнатись про нього трішки більше.