Справжній друг.
Фелікс бурчить, обурено закидаючи надуті кульки в формі сердечок до просторої фотостудії Хьонджіна. Авжеж, хто, як не він, допоможе прикрасити її в найромантичніший день року. Він із огидою та одночасно заздрістю дивиться на кульки, пелюстки троянд на підлозі, смачний торт у вигляді плюшевої дупи, тобто - серця, яким його малюють, із кремом маскарпоне та роздирає задирок біля середнього пальця, бажаючи цим самим пальцем тицьнути Хьонджіну прямо в обличчя або в якесь око, бо, вочевидь, воно йому не дуже й треба, тому що те, як майстерно він не помічає Феліксові залицяння, свідчить лише про стовідсоткову курячу сліпоту. І ось приїхали. Зранку повідомлення: «Будь ласочка, допоможи підготувати студію для декого особливого, я нічого не встиг взяти, тож обери на свій смак. Приїду пізніше, дякую!!». І Фелікс, як осел, першу половину дня пробігав в пошуках чогось стереотипно-нудного, аби хоч трошки спаскудити йому вечір, бо знає, як той сміється над пелюстками троянд на ліжку та свічками, підкреслюючи, що так роблять ті, у кого повністю відсутня фантазія. Що ж, у Фелікса вона є, але працює лише тоді, коли щось, що він давно хоче та бажає, має намір його покинути, залишити під замком вічної френдзони. Години, проведені в обіймах перед екраном телевізора, його сонні бурмотіння на плечі та поїздки під пісні Майкла Джексона посеред ночі аж до іншого міста, бо цілодобовий КФС є лише там. Фелікс б’є себе по чолу, бо треба було зізнатися раніше, а не тягнути кота за бубонці. Дотягнувся. Відтепер, бубонці Хьонджіна будуть належати комусь іншому, а він свої тоді взагалі відтяпає.
- Де цей півень ходить? - цідить крізь зуби та штовхає ногою останню кульку. Злий. І не як чорт, а як ціле пекло, в якому б від температури його гніву википіли б усі вогняні казани. Ну чому вони хоча б раз по приколу не поцілувалися? Всі ж так роблять? Чи ні… Фелікс серйозно замислюється над цим питанням, сидячи на підлозі в позі лотоса та облизуючи цукерку на паличці, теж у формі серця. Усюди ці довбані серця і його розбите на додачу. Він чекає. Хоче подивитися на того особливого, скорчивши гримасу та махнувши пшеничним волоссям перед Хьонджіном, вийти зі студії та відправитися на місце для плачу - до найближчого пабу із пивом різних смаків, а він вигадає ще й своє - зі смаком сліз відчаю та несправедливості долі.
Фелікс підводиться. А якого біса він взагалі мусить тут щось гарне робити тоді, коли за це трахати будуть не його. І в цю мить думки беруть геть інший курс. Він стрибає на першу кульку, і та голосно вибухає.
- Кайф, - наче маньяк усміхається, і за першою йде друга, третя і т.д….
Коли підлога стала схожою на місце битви, душа почала потребувати більшого. І він озирається на торт. Підійшовши до нього та макнувши пальцем в крем, він морщиться від задоволення.
- Смачний, собака…
Але згадавши, що цим тортом буде насолоджуватися не він, робить декілька обертів коло себе та з криком: «НЕ МЕНІ ТАК НІКОМУ», - і це він не лише про торт, жбурляє його прямісінько в скляні двері, які саме в цей момент відчиняються.
І поки Фелікс хихоче та не чує, Хьонджін, що стоїть весь заляпаний кремом, з жахом роздивляється студію, де ніби пройшовся тайфун.
- Що тут сталося? - тихо запитує він, а у Фелікса душа в цей момент відходить на секунду з тіла та повертається, принісши та тарілочці паніку.
- Я… Цей… - Фелікс не може підібрати слів, бо одночасно хочеться і сміятися і тікати, поки не отримав залишками торту гідної відповіді.
Хьонджін не чекає на пояснення та, обережно знявши з себе светр та залишившись лише в джинсах, нахиляється, аби тим самим светром витерти крем з кросівок.
- Ну ось… Тепер мені нічого на верх одягти, - зітхає та дивиться на Фелікса, чиє обличчя змінило вже десятий колір веселки, начхавши на те, що його не існує. - Ти чого?
І Фелікс вирішує, що досить мовчати, він рішуче прямує до Хьонджіна та, дихаючи носом в його підборіддя, починає вивалювати всі накопичені претензії:
- Чого? Я чого? Я? Я цілий день як ідіот тут все готую для тебе та для когось особливого, - слово «особливого» він перекривив, як дитина в дитсадку: - А мені що за це? «Дякую»? Просто дякую, коли Я мав заслуговувати на цей сюрприз, бо… Бо…
- Бо? - Хьонджін посміхається, хоче почути все до останнього слова.
- БО Я, БЛЯХА, ЗАКОХАНИЙ В ТЕБЕ ВЖЕ ЯК ПІВРОКУ! А ти ніби теж, але й ніби ні… І я… І я вирішив тобі все сьогодні зіпсувати, щоб той «особливий» подумав, що ти навіжений якийсь чи…
- Боже, замовкни вже.
Хьонджін обвиває руками його за пояс та притискає до себе. Він притуляється до нього чолом та починає сміятися через те, що Фелікс так нічого й не зрозумів на моменті «обери все на свій смак». Він - його особливий. Хлопець із найзручнішим плечем у всесвіті, найтеплішою усмішкою та найкомфортнішими обіймами, перебуваючи в яких відчуття таке, ніби лежиш посеред пшеничного поля, а прохолодний вітер цілує червоні ланіти, віддаючи всю ніжність літнього заходу сонця. І Хьонджін заради нього вирішив зробити дещо нехарактерне для себе - щось солодке та романтичне, як тому й подобається, але вийшло - кремом в груди замість кулі.
Фелікс все ще не розуміє, але бути в його обіймах приємно. Не ображається, це добре. Він здригається, коли Хьонджін трошки усувається, але тане, як тільки зазирає в його сяючі очі.
- Ти - мій особливий, - шепоче той та нахиляється, аби поцілувати.
Фелікс боязко відкриває вуста та впускає його в себе, обсмоктує язик, а згодом жадібно впивається, пальцями блукаючи по його оголеній спині. Розчиняється, відлітає кудись дуже далеко, де є лише він, уривчасте дихання Хьонджіна та ціла купа вибухнувших кульок.
- Що ж… Думав провести романтичній вечір, - починає казати Хьонджін, - але здається, що цього вечора ми будемо займатися прибиранням.
- А вночі? - запитує Фелікс, сплітаючи їхні пальці.
- А там подивимося, - пошепки відповідає Хьонджін та швидко цілує в кінчик носа.