Elvis Presley - Love me tender
Чарівні гори усипані снігом, наче цукровою пудрою. Під ногами хрускіт крижаного мережива, а повітря насичується п’янким ароматом глінтвейну. Фелікс завершує самотній обхід невеликої ферми з пухнастими альпаками та прямує до дерев’яного кафе, аби все підготувати до закриття. І нехай сезон скажених надутих космонавтів на лижах у самому розпалі, а його відвідувачі - це комфортні промінчики щастя, що замовляють квітково-трав’яний чай та годинами насолоджуються краєвидами, які відкриваються з тераси. Звичайні мрійники мандрівники або місцеві жителі, яким хочеться відволіктися від побутових справ. А для Фелікса це місце і ці люди - не просто робота. Для нього це джерело сили, що підживлює його втомлену загублену душу, реставрує, ніби безцінний витвір мистецтва, та лікує рани, нанесені минулим. Минуле… У минулого глибокі карі очі, затишна усмішка та дзвінкий сміх, що схожий на весняне цвірінькання птахів. Від нього пахне вечірніми обіймами перед тріскучим каміном та ніжними поцілунками під вовняним пледом. У снах він з’являється в вигляді заблукавого поміж деревами вогника, що ось-ось і згасне; а у спогадах він - розгублене, чутливе, неземне створіння, біля якого, якщо придивитися, можна побачити казкову ауру кольору букету польових квітів. Тілом він дуже далеко, але думками завжди під серцем, Фелікс це відчуває, кожного разу прикладаючи долоні до грудей. І він страшенно скучив за його несміливими дотиками, за словами, що лоскітнім морозом по шкірі добиралися до свідомості, за закоханим поглядом та теплими обіймами, що варті всіх скарбів цього світу. Хьонджін не був готовий кинути все заради гірського спокою та вічних вітрів, а Фелікс більше не міг задихатися серед багатоповерхівок та гонитві за кращим життям. Болючий розрив, що назавжди прибрав щасливу усмішку з його обличчя, став початком втілення давньої мрії в життя. Але без нього все не те. Тому навіть зараз, через рік після всього, Фелікс досі із завмиранням серця вдивляється в кожного відвідувача, чекаючи на його повернення. Миритися із тим, що їхнє кохання мало закінчитися ось так, він не бажає. Усі його вірші присвячені йому, а в кафе завжди грає його улюблена платівка з різдвяними піснями співаків минулого століття. Сумно усміхнувшись, Фелікс зачиняє за собою та знімає верхній одяг, залишаючись у в’язаному білому светрі та джинсах. Трусить сріблястим волоссям, аби прибрати сніжинки та підкидає дрова в вогонь. Всередині кафе завжди тепло, бо камін по-домашньому освітлює та опалює приміщення з ранку до вечора. На підвіконнях розставлені ароматичні свічки, а на кожному столику по маленькій скляній вазі з білими тюльпанами, котрі на замовлення привозять місцеві. Фелікс обожнює цей контраст: коли за вікном завірюха, а перед ним крихітна частинка весни, що скоро своїм пробудженням розвіє непроглядну, безжальну холоднечу. І Хьонджін обожнював ці квіти. Казав, що вони йому здавалися схожими на краплю роси, яка назавжди завмерла в боротьбі з гравітацією.
За спогадами прямує чергова хвиля смутку, бо це кохання неможливо пережити або забути; воно залишається на вустах, на кінчиках пальців та зоряним пилом осідає на шкірі; воно у звичках, спільних традиціях та ароматах свіжоспечених чорничних кексів. Фелікс вмикає платівку Елвіса Преслі, і лунають перші ноти з-під гітарних струн. Він обіймає себе та починає повільно рухатися з заплющеними очима, підспівуючи оксамитовому голосу, уявляючи, що танцює не один. Він кружляє на місці, нахиливши голову до плеча, пригадуючи ті моменти, коли Хьонджін підходив ззаду та клав туди долоню, а той терся, наче кошеня, даруючи короткі поцілунки холодним пальцям. Коли перестане боліти? Відповідь він знає, але приймати її не хоче. Йому здається, ніби він живе в паралельному всесвіті, залишивши невід’ємну частинку себе в іншому вимірі, більше недосяжну та назавжди втрачену, без якої життя нічим не краще за купку попелу від спалених сторінок його історії.
Він захопився та геть не почув тихого скрипу вхідних дверей. В такий час ніхто не заходить, тому Фелікс і не думає про те, що прямо зараз за ним спостерігає його карооке минуле, що вирвалося з петлі часу та має наміри укорінитися в теперішньому, з’єднавши їх долі в спільному танці. Хьонджін хвилюється, боючись підійти, бо страшно бути непрощеним та відкинутим у найтемніший закуток, хоча розуміє, що він цього заслуговує. Йому настільки хочеться доторкнутися до нього, що починають боліти від напруги пальці. Білі тюльпани на столах сигналізують йому про те, що на нього досі чекають, люблять, що він все ще бажаний гість в його серці, що серце досі належить йому. Він робить перший крок, але платівка зупиняється. В приміщенні настала тиша, і Хьонджін чує, як шалений ритм розриває його груди. Він завмер в очікуванні, нервово смикаючи рукава светру, відчуваючи всередині щось схоже на початок морського шторму. Його хитає та ламає від почуттів до цього чоловіка, він готовий впасти на коліна та вимолювати його пробачення, цілувати до самого світанку, вислухати абсолютно все, що наболіло та ввібрати весь його біль до останньої краплі. Кинутися в обійми та ніколи не відпускати, тримаючись за нього, як за єдине спасіння. Хьонджін робить ще один крок, і Фелікс, нарешті, розплющує очі. Обидва не можуть поворухнутися. Для Фелікса це сон, в якому Хьонджін набув людської подоби, вирвавшись з темного лісу. А для Хьонджіна це довгоочікуване прибуття до дому, бо домом можуть бути не лише будівлі.
- Ти справжній? - підходить Фелікс та торкається його темного волосся, ласкаво перебираючи пальцями пасма. Він боїться зробити зайвий рух, аби не розсіяти це марення, якщо він остаточно втратив здоровий глузд.
- Пробач мені за все, - шепоче Хьонджін, огортаючи його обіймами. Він тулиться до його чола і кінчиком свого носа тереться об його. Більше вони нічого не кажуть, а просто стоять, не вірячи в те, що відбувається. Їм стає спекотно, але розходитися не хочуть - занадто довго були нарізно. Фелікс переплітає їхні пальці, радіючи, що той обрав його. Авжеж, він пробачає. Він любить, лащиться до нього, а Хьонджін обсипає поцілунками кульбабкові вилиці, стискає його в своїх руках та тремтить від побоювання того, що його не приймуть назад. Але Фелікс не дає таким думкам і шансу, він тягнеться до його вуст та цілує так, ніби той може розсипатися на піщані крихти. Стискає светр на його спині, хапається, боїться відірватися, неначе вони на самому краю світу перед нескінченною океанічною прірвою. Їхні аури сплелися в один яскравий потік справжньої любові кольору волошкових небес. Вони випивають один одного до самого дна та наповнюють знову, прискорюючи цей нестримний потік недомовлених почуттів, що вирує коло них. Час, проведений окремо, здається чимось далеким та забутим, загубленим серед безкрайнього затягнутого важкими хмарами небокраю. Прощення прийшло разом із полегшенням. Вони присягаються ніколи більше не розлучатися, сидячи перед каміном та цілуючи відображення іскор на своїх обличчях. Тримаються за руки та слухають сповіді одне одного, стримуючи сльози. Знову цілуються та відчиняють свої серця, заповнюючи порожнечу. Рани поступово затягуються. А холоднеча віднині назавжди оминає засніжений клаптик землі, що просочений щирим коханням, музичною аурою з ароматом білих тюльпанів та домашнім затишком квітково-трав’яного чаю.