“Повідомляємо, що цієї суботи, опівночі, внаслідок магічного терористичного акту, було взято у заручники кілька студентів магічних шкіл та університетів магічної частини Великобританії, Америки та Японії. Внаслідок вторгнення у шотландській Школі Магії та Чаклунства Гогвортс викрадено один із середньовічних каменів, що входить до числа 8 недоторканих. Магія Великобританії знаходиться під небезпекою, проте запевняємо всіх наших слухачів у важливості зберігати спокій. Просимо всіх магів та відьм відслідковувати свій магічний стан та у разі виникнення проблем звертатись до Відділу магічної охорони та здоров’я. Наразі Міністерство дало наказ на встановлення терористичної групи та збирає весь склад Аврорату. Слідкуйте за новинами. З вами на зв’язку була компанія Флагрейт, її ведучий Роберт Голдсміт”
Раніше
“Ми до та після - різні люди. Та
наш особливий вогонь усередині
залишиться вогнем і після, він не стане рікою”
Кінець липня. Останнє літо перед випуском.
Під вікном пронісся звук різко заторможеної машини, розрізаючи тишу посеред ліхтарів вулиці. Через кілька секунд аналогічний другий. Хіба що, зі слизьким свистом тертої по трасі шини. Така послідовність була тільки у тих, хто щойно приземлився з повітряного керування на наземне.
…
- Томас, я ненавиджу твоїх друзів!
Двері відчинились усередину кімнати і у дверному отворі постала русоволоса дівчина років п’ятнадцяти. Заспана, з не притаманним їй розкуйовдженим волоссям.
- Зараз ніч! Я хочу спати, і взагалі, я твого друга скоро згодую нашому орлу. Я була з нормальною зачіскою, а тепер замість рівного волосся, у мене на голові ось це! Він набрид розпушувати мені голову щоразу! Зроби з ним щось.
Підвівши брови вгору, Томас присів на ліжку й ще цілком не прокинувшись, спробував зрозуміти весь трактат, яким його щойно осипали. За вікном все ще світило місячне сяйво, а напівтемні ліхтарі відповідали легким маревом багатовічним свічкам безлічі портретів. Навіть близько не схоже на ранок.
Перекинувши довгими світлими пальцями локони, слизеринка незадоволено фиркнула й кинула свою подушку в брата.
Впавши від «фатального удару», грифіндорець накрився ковдрою.
- 100 балів Слизерину, Лулу, - підняв вгору великий палець.
- Ти справжній… - запнувшись, Люсі не могла продовжити, оскільки виховання в сім’ї було надто серйозним, аби виховати відповідних своєму походженню наступників. Вони змалку знали як себе поводити, як думати, до якої виделки доторкатись спочатку, як тримати осанку, як говорити з різною категорією людей. Але на кожну подібну сім’ю завжди припадає покоління дітей, яке згодом вирішить змінити все й відстояти своє право на життя. - Том, вставай!
- Він доведе Морфея до депресії, краще згодуй його «близнюкам» у дворі. Скажеш, що це я дозволив. Він не образиться.
Близнюки - двоє псів, що проживали на території їх батьківського дому й були улюбленцями батька. І хоча вони були лояльні до частих відвідувачів дому, компанію друзів Томаса вони не так палко любили. Як і улюбленець матері - дикий орел на ім’я Морфей, якого подарував якийсь черговий її прихильник кілька років тому.
З іншої кімнати почулись чоловічі голоси й веселий сміх. Переглянувшись з братом, Лусія відштовхнулась від дверей.
- Скажеш Ніку, що я пішла по Морфея для жертвоприношення, хай готується, - шепітки кинула наостанок, різко зникнувши.
- Лу, не ображайся, золотко, - весело сміючись, дехто задоволено порушив тишу у напівтемних кімнатах, коротко відповідаючи на репліки другого. Відразу після цього з іншого кутка коридору в нього прилетіло заклинання, що з легким пинком вдарило у нижнє ребро. “Несіть домашнього колдомедика, тут актриса цирку помирає!”: - виразним, дійсно дикторським голосом відгуло на іншому кінці коридору.
- ПІДЙОМ, ФАТА-МОРҐАНА! У нас є діло! - з галасом увірвався до кімнаті Нік, оговтавшись після ушкодження своїх дорогоцінних кісток і завалившись до ліжка друга. - Ми їдемо на фестиваль!
- Почни з принесення дарів Лулу за моральну шкоду, я тебе не рятуватиму від дикого зоопарку цього разу. Хоча ще подумаю, - відбивши кулаком кулак друга, Томас встав і все ще сонно потираючи очі, закинув на плече одну зі своїх рубашок. Мозок досі відмовлявся прокидатись. - Що за фестиваль?
- Алексу позвали її друзі, що цьогоріч виступають на міжнародному фестивалі в Блекпулі, тож сказали, щоб ми приїхали і тебе забрали. Вона за тобою скучила. Але -
- Але виїзд завтра ввечері, а перед цим нам потрібно забрати декого з Паззлвуду. Там вже два дні торчать посеред лісу студенти Ільвермонії, які хочуть пробратись на цей захід, - привітавшись з другом, Вільям зацікавився скляною кулею на столі з хаотично рухаючим срібним піском усередині. - А деякі навіть виступити…
- Це проклятий горокрас, що нам дали для вивчення, - саркастично, але досить переконливо мовивши, Томас з веселою усмішкою похлопав друга по плечу і додав загадковим голосом: - Обережніше з темною магією, дитя.
Дружня посмішка заплутала ще більше.
- Що, правда? - помітивши підігруючого Ніка, Вілл подивився на обох з красномовним поглядом. - Йолопи… - усміхнувсь, кладучи “горокрас” на місце й зачесуючи спадаюче на лоб волосся назад.
Нік розсекретив жарт і зловив черговий магічний удар. Сьогодні був явно не його день. Він мав талант відчути кожні тонкі ноти змін у голосах людей, а тому легко викривав страх, злість, надію, радість, і в цьому випадку - сарказм. Хоча за жарт отримали обоє порівну. Почесуючи плече, на який припала зброя, Томас поклав подушку на місце й швидко переодягнувся, накинувши зверху шкіряну куртку.
- Гей, Вілл! Враховуючи ваші атакуючі таланти, не думали разом з Лусією податись у відряди аврорату? - підперши рукою голову, Ніколас затишно влігся, поклавши на подушку руку.
Закотивши очі, Вільям всміхнувся, кинувши щось на кшталт “готовий обмінятись навичками”. Том розсміявся, качаючи головою.
- Підтримую ідею, готовий навіть врятувати від власної сімейки за подання цієї ідеї Лу.
- О, то ви не проти, містер братерська-відповідальність?
- Ну, вона сама вирішує що їй робити, - поправивши комір на шиї, грифіндорець сховав чарівну паличку у внутрішній карман, ставши серйозніше. - Але якщо раптом що - “горокракси” цілком можуть з’явитись.
- Я тоді буду секундантом вашої предсмертної дуелі, дами, проте швидше фарбуйтесь, прощайтесь з плюшевими ведмедиками й рушаймо, - привернувши до себе увагу клацнувши пальцями, Вілл дістав ключі. - У нас повні машини людей і вони зараз відгадають мій пароль до руля.
***
До лісу вони доїхали швидко. хіба що одна з машин почала барахліти і Вільяму довелось провести обстеження, оскільки все здавалось виправленним, а причину гучного звуку віднайти виявилось важко. Розтягнувши палатки для того, аби збільшити кількість кімнат усередині, обвішаних потертими, як їм здавалось, хіппівськими шторами, компанія почала стягувати дрова, палиці для вогнища, та готувати їжу ще на одну ніч.
- Медді, біля тебе миша!
Дівочим, але низьким голосом пронеслось під накриттям. Писк і хтось з переляку опустив магічну паличку й частина тканини впала на чверть присутніх магів. Під регіт іншої частини деякі звільнились з-під важкої тканини й залишились тільки кілька “привидів” й компанія коміків, що влаштували весільну виставу з фатою в кілька метрів.
Коли все стихло, всі розділились на маленькі компанії: хтось сидів біля вогнища, хтось у палатках займався своїми справами, частина дівчат репетирували свій черлідерський виступ, Вільям все ще намагався зробити все можливе, аби завтра рано вранці вони змогли вирушити до іншого міста.
- Як проходить справа? - трохи помітно стукнувши рукою по даху машини, Томас зацікавлено заглянув до передньої частини під капот, вмощуючи лікті на металевій поверхні.
- З двигнуном проблеми, але тут “Reparo” не допоможе, треба щось інше… Або “магглівськими крильцями”, - спершись локтем, грифіндорець іншою повказував на малі частини, що потребували ремонту. - Мені здається, що ми перенавантажили її. А Нік де подівся?
- Замінив мене, на гітарі грає біля багаття й за шашликами слідкує, - кинувши назад за плече, він придивився до механізму. - Хм, а якщо тут використати Glisseo, тоді не буде стиратись ця частина… А ось цю деталь доробити самотужки.
- Набив кмітливість за своїми годинниками, га? - посміявшись, відповів. - Добре, спробуємо, але “крильцями” буде твоя черга майструвати. Я сьогодні відмотав своє й скоро з ніг валитимусь.
Слідом за відповіддю він позіхнув, затягуючи з собою у відчуття втомленості друга.
- Можу тростину тобі зробити, пенсія.
- Обійдешся. Я з вас найдовше протримаюсь, побачиш.
Магглівські крильця - так прозвали колись ручний метод підходу семикурсники, коли вони - Ніколас, Томас та Вільям, були на початковому. Хтось сказав, що робити щось без допомоги магії - це як курячими крильцями спробувати літати. Інші це підхопили й дійшло до цих днів.
Сонце остаточно зайшло за обрій, стягнувши в небо темну ковдру і яскраві літні зірки. Перша ніч, якої вони мали бути на трьохденному фестивалі, пройшла зовсім в іншому місці. Та проте куди краще, якби інші два дні вони залишились все ще тут - посеред дерев, у гущі магічного лісу. Тоді все було б інакше.
Та чи краще?