Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
У пані Лариси був звичайний вечір після роботи, аж поки вона не вирішила помити свого домашнього улюбленця Тузіка.
— Добрий вечір, чим я можу вам допомогти?
— Це ЖКГ?! — обурено кричить в телефон пані Лариса. — Рятуйте! Прарвало! Тону! Терміново вишліть сантехніка!
— Зачекайте, будь ласка, сантехнік зайнятий, — монотонно говорить працівниця.
Від злості у пані Лариси почервоніло лице. Гуркіт води, витікаючої з доверху наповненої ванної, разом з тявканням собаки заважав говорити.
— Та це… Та це ж неподобство! — репетує від злості пані Лариса. — Я буду скаржитися!
— Пані, я все розумію, проте всі потрібні вам люди зараз на виїзді, ваша заявка прийнята, очікуйте, — після цього голос на лінії замовкає, а від трьох коротких гудків, пані Лариса ледь не впустила з рук телефон.
Останньою краплею стали писк замерзлої собаки і хлюпання води в капцях лише від одного кроку. Ці капці вартували їй всього цього безмежного й неосяжно важкого життя. Та й не тільки життя — навіть смерті. Вони стали для неї новою віддушиною. Способом відірватися від всього. Ефемерним відпочинком від тягучої рутини, яка повільно обвивалася навколо її шиї тугим вузлом. Безцінний подарунок долі, після жорстокої боротьби зі старенькою бабусею в переході. Вона знову набирає знайомий номер.
— Добрий вечір, чим я можу вам допомогти?
— Та я вас… Та я вас парву як тузік грєлку! Ви мене понялі?
— Пані, я все розумію, але всі люди зайняті. Спробуйте ввімкнути та вимкнути кран.
— Та у міня пів квартіри залило, ти що верзеш, дєвачка? Ви там всі сума пасхаділі, хахли?! Пазаві адміністратора!
— На жаль, так історично склалося, що всі у цю мить зайняті. Дзвоніть у рятувальну службу, — коротко відповідає працівниця, швидко закидуючи номер у чорний список.
Мораль цієї історії така: ніколи не розмовляйте суржиком та не бийтеся з бабцею у переході за капці.