Розділ 3: Ко Вольтрон

Кітова спина боліла сильно, але ще сильніше боліла дупа. 

 

Гаразд, можливо, він трошки перестарався з цими маленькими, гм, сеансами зняття стресу з Ленсом. Бути грубо трахнутим мало не щовечора дуже відгукалось, коли наступного ранку сидіти в кріслі більшу частину дня було складно. 

 

Він спробував полегшити біль і сфокусувати увагу на впорядкуванні документів і повторенні промови до майбутньої зустрічі. Вона повинна бути досить масштабною, так як від цього залежала можливість співпраці з іншою компанією з-за кордону. З Англії, здається? Він ще раз переглянув документ. 

 

Більше того, ця зустріч залежала не тільки від нього самого. Всі сусідні компанії також прийдуть, щоб представити свої ідеї у надії, що закордонний партнер вибере їх.

 

Кіт справді не надавав значення цій деталі, але з моменту, як високий, смаглявий, блакитноокий хлопець увірвався в його життя, все змінилось. 

 

Ленс гарно мазав вуха медом – навичка, яку, Кіт зрозумів, сам ніколи не мав. Темноволосий керівник завжди вважав вражаючим те, як легко Макклейн зачаровував усіх навколо, але в той же час не міг не закочувати очі, тому що цей дурень теж це знав. Кіт завжди був небагатослівним, навіть поза роботою завжди був сам із собою. Його найкращим другом був його ж зведений брат — Широ, який наразі був за містом в своєго хлопця. Кіт не був харизматичним, але завжди давав хороші ідеї і корисні пропозиції, які, як сам вважав, високо цінувались за столом. 

 

Раптово почувся стукіт у двері. На секунду він засподівався, що це Ленс, але одразу ж притоптав до бруду це почуття, адже чому він, бляха, взагалі думає про це?

 

— Містер Коґане, до вас завітав особливий гість, — проінформувала секретарка перед тим, як гарна, молода та темношкіра жінка зайшла в його кабінет. 

 

— Приємно зустрітися з вами нарешті, містер Коґане, — вона посміхнулась, простягнувши долонь для рукостискання, — Мене звати Алура, я з «Ко Вольтрон», міжнародної гуманітарної організації. Я тут від імені свого батька.

 

Кіт кивнув, вказуючи, де їй сісти та влаштуватися зручніше. 

 

О, «Ко Вольтрон». Це ті, що з Лондону! Потенційний партнер з-за кордону, з яким всі так сподівались налагодити парнтнерсткі відносини. То була досить відоса організація, адже вони постачали товари для допомоги тим, хто цього потребує по всьому світу.

 

— Робота вашої компанії заслуговує на колективну вдячність, я з нетерпінням чекаю, коли ми зможемо співпрацювати, — дружньо сказав Кіт. 

 

— Вибачте, що увірвалася так без попередження, у вас, певно, дуже щільний графік.

 

— О, це майже не проблема, що привело вас-

 

Раптово у двері знову гучно постукали, перш ніж різко їх відчинити, не чекаючи, поки Кіт скаже: «Заходьте» 

 

Це була знайома пара океанських очей, які він (зовсім трохи) полюбив. 

 

— Кі-, — Ленс перервав речення, втягнувши повітря, коли повернувся на гостя темноволосого хлопця. 

 

Густий червоний віддітон залив його щоки, він широко розплющив очі, перш ніж почав говорити знову. 

 

— Ох, я справді перепрошую, я не знав, що у вас відвідувачі, — він прочистив горло. Його тон одразу ж став серйозним і професійним, а не таким, з яким він прийшов сюди горланити про щось. Кіту довелось стримувати сміх, коли він побачив, як інших хлопець раптово став таким схвильованим. 

 

— О! Містер Макклейн, приємно бачити вас знову, — тихо посміялась Алура. Коґане на це підняв одну брову. 

 

Вони що, знали одне одного?

 

— Я ж казав, що ви можете називати мене просто Ленсом, — посміхнувся блакитноокий хлопець, підходячи до неї, щоб зайняти вільне місце за столом навпроти Кіта, — Я теж радий вас бачити, хоч і пройшло всього півгодини, — він посміявся. 

 

Що відбувається?

 

— Я і не знав, що ви збираєтесь представитись й іншим групам, яких цікавив «Вольтрон». Я думав, що я був особливим, — додав він, все ще посміхаючись. 

 

Посміхаючись їй.

 

Ця жінка з чистою темною шкірою та вражаюче гарними очима іншого блакитного віддтінку, ніж в Ленса. Її майже білосніжне хвилясте волосся, зібране в пучок, скромна, але елегантна пара кришталевих фіолетових сережок у вухах…

 

І Ленс посміхався їй. 

 

Щось у шлунку Кіта похитнулося, що було, ну, божевільно як і він сам, тому що Макклейн усміхався кожному, він постійно усміхнений, але це почуття…

 

Його серце запульсувало на мить, а потім він просто заглушив небажаного і безпричинного почуття. 

 

— Вам щось потрібно, містер Макклейн? — підняв брови Кіт. 

 

— О, так, — Ленс прочистив горло, — Вранці ми помилково отримали патрію товарів, про покупку яких в нас немає документів. Я гадаю, що це призначано для «Мармори».

 

Гм, банальна брехня, тому що в нього все ще був відвудувач в кабінеті.

 

— Тож ви пройшли весь цей шлях, щоб сказати це мені? Це жахливо люб‘язно з вашого боку, — відповів Кіт з нотками глузливого тону, який, як він знав, вловити міг лише Макклейн. 

 

Очі хлопця злегка розширились.

 

— О, вибачте, я впевнений, що міг би натомість просто подзвонити, але я був на перерві внизу, тому мого телефону і вашої візитівки при мені не опинилось, — проговорив Ленс, прозвучавши щиро вибачающимся. (навіть знаючи, що Кіт розуміє, що це не так) 

 

— Ви двоє, певно, досить близькі, — вставила Алура, — Ваші офіси знаходяться поруч, думаю, це так чи інакше мало статися, — вона усміхалась.

 

Двоє хлопців незграбно стояли, проте усміхались їй у відповідь.

 

***

 

Гаразд, Кіт не знає, як сюди потрапив. 

 

І добре, це була брехня. 

 

Він кидає погляд на блакитноокого хлопчика, який сидить навпроти за столом, кидаючи всі паскудні пікап-фрази дівчині, якій він це шепоче. Звісно ж, це Алура. Було б недоречно фліртувати з нею таким чином на робочому місці, але зараз вони не були в офісі, а це був неробочий час. 

 

 Замість того вони були в барі. 

 

«Вольтрон»

 

Доволі кумедний збіг, що компанія Алури та це місце ділять ту саму назву.

 

А ще це був бар, який перетворив все на тотальне безладдя, бо та одна ніч була п‘яною та гарною…

 

Все одно Кіт, очевидно, не буде плентатися коло них, як якесь третє колесо, тут же були й інші люди, хоч столи були безладно розміщенні, тут були їхні сліди. 

 

Вони тут, щоб відсвяткувати. Адже через два тижні Алура обрала компанію, з якою бажає підписати контракт. І вгадайте яку?

 

«Алтея Індастріс»

 

Ленс.

 

Вони вдвох сміялися з чогось, що Кіт не зміг розчути через колонки, гучно виплескуючі якусь дурнувату пісню про кохання, і тому темноволосий хлопець зрозумів, наскільки ж безглуздими та порожніми були ці тупі сеанси зняття стресу. Макклейн просто був самотнім і, так, Кіт теж трошечки, але блакитноокий хлопець, звісно, більше не виглядав самотнім, коли обіймав рукою свою нову ділову партнерку, поки та робила ковток свого напою. 

Коґане усвідомив, наскільки легко Ленс міг увірватися і зникнути з його життя, з тим викликаючим блиском в очах, дурною усмішкою та теплом тіла, коли воно притискалось до Кітового.

 

Шлунок вороноволосого хлопця скрутився на мить, він же повинен був вже звикнути до цього почуття – люди покидають, ну, і хто з них взагалі залишався подовше, щоб хоча б попрощатись?

 

Він замовив ще один напій.

 

***

 

Кіт виглядав затраханим. 

 

І не в сексуальному сенсі, а дійсно піднапилим, п‘яним вщент. 

 

Хлопець не був п‘яницею, тож це було незвичайно для нього, вони з Ленсом, якщо чесно, і того першого вечора були лише трошки напідпитку, вдававши, що звинувачують алкоголь у своїй безсоромності, вони навіть говорили про це.

 

Він не робив нічого божевільного, але це все одно виглядало, наче він впаде без свідомості прямо тут у будь-яку секунду, можливо, ще й зламає собі череп, якщо голова достатньо сильно вдариться о стіл. 

 

Коґане був справді радий, коли Алура обрала працювати з «Алтея Індастріс» над довгостроковим проетом. Він був сповненим надією щодо своїх ідей, але дуже схвильнованим через інші чудові конкурентні компанії. Ленс же перебував на посаді генерального директора недовго, але рішуче доводив, що він гідний цього місця, не зважаючи на пошепки інших. Це була сімейна компанія, тож він все одно успадкував це місце, а не заробив. 

 

Ленс проковтнув шматок почуття провини, який відчував в горлі перед великою презентацією та, наче, йому вдалося привернути увагу кожного до своєї пропозиції. Він не звик до відчуття, що його так уважно слухають, але коли він зиркнув навколо і побачив, що Кіт сидить там з ласкавою усмішкою на обличчі, він став ще впевненішим. 

 

А сьогодні ввечері Ленс був у захваті від того, що в нього є можливість дізнатися про Алуру в більш звичних обставинах. Все ж таки, вона була його новим діловим партнером, тож він хотів сподобатись їй.

 

Молода жінка мала рішучий погляд, незламне прагнення до успіху та дуже милу усмішку. Вона сильно захоплювалась своєю гуманітарною роботою, з головою занурювалась у свої проекти і часто їздила, надаючи допомогу, як волонтер. Вона розповідала Ленсу про найбожевільніші пригоди, які мала у цих поїздках і, чесно, це було вражаюче. 

 Те, що вона розповідала, викликало в ньому відчуття, наче Алура була якимось космічним рейнджером, який обходить всю галактику та допомагає ушкодженим планетам. Він знав, що то було безглуздо, але все одно повідомив про це їй, на що вона засміялась та сказала, що такий сюжет здається дещо знайомим.

 

— Певно, то з якогось старого популярного мультику, — казала вона.

 

Всю ніч він був настільки зайнятий цією компанією, що не усвідомлював, наскільки ж мало часу приділив спілкуванню з Кітом. Ну, типу, він не був зобов‘язаний, але зустрічі поза роботою та за межами офісів вночі були рідкістю. Зазвичай він використовував кожну нагоду, щоб провести час з темноволосим. 

 

До речі, щодо…

 

Ленс знову зиркнув у його бік, але на цей раз їхні погляди зустрілись. Кіт різко й трошки незграбно підвівся, що викликало збентеженні обличчя за їхнім столом. 

 

Він нічого не казав, вдягаючи пальто і, наче, хитаючись до виходу, не попрощавшись ні з ким. Але не так, як він це зазвичай робив. 

 

— З ним все гаразд? — стурбовано повернулась Алура.

 

— Я- 

 

Ленса перебив більший чоловік з іншої компанії, що сидів за столом поряд з їхнім.

 

— Коґане? Гм, чув, що в цього хлопця доволі неприємне минуле. Гадаю, старих звичок тяжко позбавитися деякими ночами, — з жалем прокоментував він.

 

Ленс загострив вуха, почувши це. Неприємна історія? Він не чув про це раніше. Він взагалі мало знав про Кіта, якщо так подумати. Що ж, частково це його провина. 

 

Макклейн трохи по-дитячому хотів спитати старшого чоловіка про деталі історії, наче то були шкільні плітки, але вороноволосий хлопець щойно звернув і пройшов за двері, а Ленс подумав,

 

Яким, бляха, чином він збирається добратися додому?

 

 І тут в голові вспливає згадка про червоний мотоцикл Кіта, припаркований ззовні.

 

О, боже, ні, це настільки безвідповідально! Він розіб‘ється, помре чи вб‘є когось! 

 

Ленс швидко зібрав свої речі, вибачаючись перед Алурою, що мусить покинути її так неочікувано, сказавши, що це все сімейні обставини, але вона, здається, зрозуміла очевидну брехню, врахувавши, що він навіть не перевірив свій телефон, щоб хоча б удати, що отримав повідомлення, а просто мигом валить через півсекунди, як пішов Кіт. 

 

Ленс кивнув і швидко вибачився востаннє, після чого вибіг за двері. 

 

— Кіте! — вскрикнув він, більше не хвилюючись, що його почують колеги у ділових костюмах. Вороноволосий хлопець крутнув головою з двохсекундною затримкою.

 

— Ленсе?

 

— Чуваче, тобі не можна їхати додому на мотоциклі! Ти навіть натурально ходити не можеш!

 

Коґане повільно кліпнув очима, наче кіт, перш ніж щось сказати у відповідь, ніби Ленсові слова треба було зафіксувати та зрозуміти, та він мав сформулювати належну відповідь швидше, ніж миттєво. Знову кліпнувши, він відкрив рота, щоб сказати: 

 

— Я не вестиму мотоцикл, я піду пішки, що не можу робити натурально*, бо я ґей.

 

Кіт сказав це з абсолютно спокійним обличчям, тому Ленс і здався. Він сміявся, поки в нього не почали боліти боки. Коли він витер сльозу, що виступила на куточку ока, і подивився вперед, то побачив меншого хлопця, який все ще стояв нерухомо перед ним з широко розплющеними очима, ніби був враженим, але найдивнішим було те, що він все ще дивився прямо на Ленса. 

 Кітова бліда шкіра контрастувала з наповненими рум‘янцем щоками, а повіки виглядали розслабленими. 

 

— Гей, чувак, чому б мені просто не відвезти тебе додому? — запропонував Макклейн, вказавши пальцем на свою машину, припарковану тут. Кіт лиш підняв на це брови. 

 

— О, ми не поїдемо до тебе цього разу? — спитав Кіт. Питання хоч і звучало невинно, але наміри за ним були-

 

Ленс зненацька здивувався, коли Коґане наблизився й раптово схилився, кидаючи лукаву посмішку, а потім потягнувся до нього, скоротавши простір між ними. Знайоме тепло та м‘яка пара губ змусили Ленсове серце тремтіти. Він обхопив Кіта, поклавши руку йому на щоку, великим пальцем погладжуючи шкіру. 

 

Менший хлопець почав цілувати його пристрасніше, пробігаючись пальцями вниз по тілу, дражливо ховаючи їхні кінчики під Ленсовою сорочкою, але вищий хлопець відірвався, напружено зітхнувши. 

 

— Гей, ні. Ми не будемо робити щось таке сьогодні! Я просто відвезу тебе додому, щоб впевнитись, що ти в безпеці і не розбив черепа на тротуарі, знепритомнівши п‘яним, — насупив брови він, намагаючись передати всю серйозність, поки Кіт ліниво всміхався , та все ж прийняв пропозицію. 

 

***

 

Ленс не усвідомлював, що не знає, де живе Коґане, поки не почав їхати. Йому потрібно було запитати в Кіта дорогу чи хоча б адресу, бо, вау, хлопець вже був на межі, щоб заснути в будь-яку хвилину 

 

— Гей, Кіте, — покликав Ленс, обережно штовхнувши хлопця на пасажирському сидінні. 

 

— Мм?

 

— Де ти живеш? 

 

— Ліво, — пробуркотів менший хлопець в якості відповіді. 

 

— Га? — розгублено зиркнув на нього Ленс. 

 

— Поверни наліво, — просто відповів він, а Ленс ледве встиг різко повернути, будучи вже за два фути до кінця завороту. 

 

— Ти дуже поганий водій, — сонно прокоментував Кіт.

 

— Гей! — огризнувся Макклейн, — Це неправда, ти не сказав мені повернути вчасно, я чудовий водій!

 

— Знову вліво. 

 

— Чекай, щ- 

 

— Зараз. 

 

 В останню хвилину Ленс знову повернув машину у вказаному напрямку.

 

— Чортова матір, чувак, — вилаявся Ленс собі під ніс. 

 

— Мене звати Кіт. Не чортова матір чи чувак, — насупив брови менший хлопець, поки Ленс ледва стримав сміх. 

 

Здається, Кіт був дуже сонним і п‘яним, га?

 

Він не пам‘ятає такого з ночі їхнього першого зв‘язку. Знову ж таки, він тоді був злегка п‘янким, як і Ленс. 

 

Через тридцять хвилин, мало не пропустивши кілька поворотів, а потім і дійсно пропустивши, чому і прийшлося їхати назад, вони зрештою добралися до квартири Кіта. 

 

— Гарно в тебе тут, — прокоментував Ленс, коли зайшов у дверну раму, після того, як Коґане хвилин п‘ять провозився з ключами. 

 

— Дякую, — відповів він, підійшовши до м‘якого червоного шкіряного дивану, розкинувшись на ньому та кинувши хлопцеві пристрасний погляд, — Ми можемо зробити це прямо тут, — його сорочка вже задралася, оголивши ніжну бліду шкіру, на якій вищий хлопець так любив залишати відмітки. 

 

Ленсове горло стало сухим, він нічого на міг з цим зробити. Кіт до біса гарячий, навіть коли не намагається, та зараз, коли він докладає наймпнших зусиль, щоб виглядати сексуально, мозок Макклейна просто вибухає і йому доводиться знову відрощувати новий. Вищий хлопець задихається, коли намагається вдихнути та починає кашляти (дуже несексуально), чуючи, як менший лагідно сміється, все ще нетерпляче чекаючи, поки його трахнуть сьогодні. Тим не менш, це не так. 

 

— Ні, дякую, — якомога безтурботніше відповів Ленс. Він споглядав, як Кіт ображено надувся, стримуючи себе, щоб не зцілувати це з його обличчя. 

 

— Будь ласка? 

 

Кіт подивився щенячими очима, але Макклейн лише заплющив очі і похитав головою. 

 

— Кіте, ти п‘яний. Я не буду робити цього з тобою.

 

— Оу, але я цього хочу, — хлопець знову насупився, виглядаючи до чорта нещасним. 

 

— Ага, тому що ти п‘яний, але це не те саме, що і згода, друже, — пробуркотів Ленс.

 

Кіт промичав щось під ніс, що він не міг розчути. Вищий хлопець зітхнув, не роблячи жодного руху, щоб сісти поряд. 

 

— Чому б мені не принести тобі води? Чи можу я піти на твою кухню? 

 

У відповідь він отримав розгублений кивок. 

 

Ленс заглибився в незнайоме оточення. Раніше він ніколи не був у Кіта, а в нього самого вони були лише раз. Вони «бавилися» лише в офісах, та раптом Макклейн замислився: а чому, власне так. Може Кіта не влаштовувала така домовленість? Ленс гадав, що їхні спальні були більш особистими місцями, ніж офіси. Хто зна, може, Кіт і дійсно не хотів мати нічого особистого і спільного з ним.. Він ніколи не питав. 

 

Житло Коґане, на диво, було охайним, але вищий хлопець помітив, наскільки ж голими були більшість стін. Або, може, це нормально для самотньої людини, яка живе одна. Ленс не знав, бо стіни його сімейного дому все життя прикрашали незліченні фоторамки з особливими спогадами його життя. 

На стіні висіли досягнення кожного Макклейна під час першого турніру, перші написані слова, навіть візит до стоматолога, про який мама казала: «Так, це досягнення рівня випускних фотографій та дипломів!» 

Загалом, в нього було шість сіблінґів*, якщо не враховувати його самого, тому кожне з досягнень, незалежно від масштабності, помножувалось на сім чи десь так. 

 

Коли Ленс придбав квартиру для себе, в той час почавши нову роботу, він повісив фотокартки своєї родини, щоб вони так само розкидались по стіні, як вдома. 

 

Хлопець усвідомив, що взагалі-то мало знає про родинне життя Кіта. Слова, сказані раніше, вспливали в його голові. 

 

….чув, що в цього хлопця доволі неприємне минуле

 

Макклейн закусив губу і прогнав це спогад з голови, коли зайшлв на кухню та відчинив холодильник, побачивши порожню чашку на стільниці. 

 

Він повернувся до вітальні з повним кухолем води у руці, коли помітив Кіта, що возився з ремнем. 

 

— Ось, — сказав Ленс, пропонуючи йому чашку та спостерігаючи, як його очі розширились. Він повільно кліпнув, наче не був впевним, чи справді зараз Ленс стоїть у його квартирі, чи ні. 

 

— Дякую, — відповів він, тихо взявши посудину з рук та зробивши ковток, щоб потім кудись поставити і продовжити нетерпляче (та безуспішно) намагатися розтібнути ремінь. Після ще кількох невдалих спроб, він почав намагатися просто зняти штани так, і Ленс захрипів. 

 

— Що ти робиш!?

 

Кіт підняв брів, наче Ленс зробив щось безглузде.

 

— Спокушаю тебе? — відповідає він так, ніби то найочевидніша річ. Меншому хлопцеві з розчервонілими щоками, гарними переливчастими очима та неслухняним темним волоссям не потрібно було нічого робити, щоб спокусити Ленса, просто його існування було достатньо, щоб змусити долоні пітніти, проте він не сказав це вголос. Замість того, він засміявся.

 

— Та. Я дуже спокушений зараз, тож давай перенесемо тебе в ліжко.

 

Він не пропустив, як Кітові очі на мить спалахнули надією, коли він обхопив його зап‘ястки та потягнув у спальню.

 

***

 

— От і все, — всміхнувся Ленс, дивлячись на іншого хлопця, який похмурів. Він думав, що успішно заманив хлопця в спальню, щоб зайнятися цікавими справами, коли як насправді, Ленс допоміг йому зняти одяг і сказав закрити очі. Далі він відчув, як на нього лягла ще м‘якіша тканина, вкриваючи. Ленс знайшов у шафі поряд пару шкарпеток та стару сорочку й оманою змусив його перевдягтись.

 

Тепер Кіт розкинувся на ліжку, розпатлане волосся приємно лежало на свіжій білизні, проте він розчаровано видихнув. Ленс же переможно усміхнувся, задоволений виконанням своєї справи.

 

Вищий хлопець тепер ніби намагався створити шоу, сховавши Кіта під кодрою, ніби той п‘ятирічна дитина, а той бурчав у відповідь, але не чинив опору, що було більш, ніж достатньо для Ленса. 

 

Це звісно було дурно і нерозсудливо, але хлопець був задоволений тим фактом, що знаходиться поряд з Кітом так.

 

— Та-да! Все заправлено, — радісно повідомив він. Його серце потеплішало на мить від погляду на такого домашнього хлопця з чорним волоссям, чия голова лише стирчала з маленького отвору з ковдри, наче буріто, в яке Ленс його засунув. 

 

— Серйозно? — роздратовано зітхнув Кіт.

 

Ленс кивнув, переконуючись, що відсунув наповнену водою склянку подалі від кута тумби, що стояла поряд з ліжком, щоб вона не впала. 

 

Ленс усвідомив, що ніби застиг в часі, сидячи на краю хлопцевого ліжка, намагаючись не дивитись прямо на нього.

 

— Дякую…

 

Він підвів очі, коли почув що Кіт щось пробурмотів. 

 

Він виглядав таким маленьким і м‘яким, стиснутим між подушками та закутаним у ковдру, що Макклейн не зміг не посміхнутися йому.

 

— Звісно, Кіте.