Та Ештон дарма переживав, що у нього щось не вийде. Щойно Ештон відкрив очі, потягнувся і вишкрібся з-під ларів, він побачив Картера, ще сплячого, і його перемкнуло. Ештон повільно видихнув. Не розбудити Картера і не укласти з ним договір просто зараз – було складно. Ештон тяжко видихнув і пішов в душ. Спробував – не вийшло. Ештон просто не міг… змусити себе відійти від Картера. Ештон уже знав, як обдурити себе – пообіцяти, що він заключить цей договір пізніше. Але… Ештон тяжко ковтнув і сів на ліжко, скраєчку. Невідривно дивлячись на Картера, Ештон чекав, поки той прокинеться. Це, може, уже ні в які рамки вже не влазило. Але спробуй розкажи це… чомусь там у душі. Ештон сидів, намагаючись домовитись з собою. Та час поки Картер спав, Ештон використав з толком – зійшовся на тому, що якщо Картер захоче перенести, Ештон ще почекає.
І, ось, нарешті, прокинувся. Картер відкрив очі, потер їх, потягнувся, позіхнув. І здригнувся від несподіванки, наткнувшись на невідривний погляд Ештона. Сон з нього, як рукою зняло. Кат шоковано завмер.
– Клятву пам”ятаєш?- Спитав тільки Ештон.
– Таак…- Картер сів, спробувавши в”їхати у те, що робиться.
Ештон плавно піднявся, намагаючись не налякати Картера, і підійшов ближче – простягнув йому руку, як для рукопожаття:
– Готовий?- Запитав Ештон, з усіх сил стримуючи свої пориви. Намагаючись поводитись адекватно, аби не відлякати Картера, хоча, мабуть, про це можна забути зараз.
– Готовий.- Картер простягнув руку, очевидно в’їхавши таки у те, що робиться, Ештону і від цього рукопожаття на душі полегшало знатно, що його не відштовхнули, що не потрібно більше стримуватись, що все гаразд. І Ештон потягнув Картера з ліжка на середину кімнати. Той виплутався з ковдри і пішов за Ештоном.
Ештон відпустив себе. І Енергія знайомо закрутилася вихрями навколо, а ХієдХайн стала внутрішнім бар”єром, аби не випустити жодну умову. Картер відвів очі – подивитися що робиться навкруги, Ештон терпляче почекав, поки Картер поверне зоровий контакт.
– Зараз заключимо договір. Ти станеш моїм князем, наставником для мого народу, моєю сім”єю – членом моєї зграї. А я твоїм вожаком і Повелителем. І шляху назад не буде.- Ештон тримав Картера за руку, дивився йому в очі і чекав відповіді, слухав його хвилі і прагнув переконатися остаточно, що Картер… Йде на цей крок з повнм усвідомленням. Що він… Не спасує, що вірить у те, що робить. І у Ештона вірить. І Ештон сподівався, що Картер ніколи не розчарується і не пошкодує про цей свій переломний крок.
– Так, Ештон.- Картер усміхнувся. Він чомусь радів, дурило.- Давай уже.- Сказав він рішуче і ступив до нього малесенький крок. І це виглядало, ніби стрибок у прірву, але без страху. З впевненістю, що там внизу – його зловлять, і що це буде Ештон. Картер довіряв йому. І ця довіра була справжня, народжена на війні, загартована вогнем, роками і мирним часом. І Ештон побачив, що очікував. Добре.
– Клятва, Вілліам.
***
А от і відпусточка не загорами. Шона з Архітектором позавершували кілька проектів – Ештон був задоволеним. Всі в Шазарії вже були проінформовані про відпустку Ештона – готувалися. Оскільки тепер уже два Повелителя будуть відсутні – Шазарія ввійде в режим оборони. А Ештон перевірив бар”єри, створені алубі. Окрім того, що вони були грандіозними, живилися від жителів Шазарії, та мали такі ж кокони, як в амулетах, а механізми були настільки складними, що самі вирішували – коли і як захищати Шазарію. Ештон виявив дещо, що його насторожило. Бар”єри повністю захищають острів, занурюються вглиб вод навколо, і ще на деяку глибину під землю. А далі, вглибині – бар”єрів немає. Це і логічно – звідки чекати нападу? З-під землі? Але Ештон насторожився – а раптом? От землерийками якимись новий вид виявиться. І що? Ештону це зовсім не сподобалося. Науковий Центр, що правда, мав бар”єри. От же… Ештон щось занепокоївся з цього приводу. Треба буде подумати про це, коли приїде з відпустки… Так і знав, що варто тут все перевірити.
Ештон планував поїхати, щойно закінчить з Картером – залишилось доруйнувати його старий договір, та переконатися, що субстанція стосунків перетекла куди слід – хоча Ештон не переживав, щойно з”явився новий договір – субстанція одразу потягнулася туди, адже в старому договорі вже місця не вистачало. Тепер йому не потрібна була допомога хлопців – болю у зв”язках, що лишилися не було, тож Ештон справлявся сам. Виставляв бар”єр у вітальні, й медитував над Картером, поки той нахабно дрих на дивані. Та Ештон радів з цього приводу – значить йому комфортно, не боляче і не страшно, і взагалі все гаразд – інакше як людина може заснути? Ештон вирішив зекономити час зграї, і не звав нікого, аби стерегли – вирішив, що бар”єру достатньо. Хоча енергії Рікона було дуже шкода – тепер йому і не світить вона найближчим часом – все акумульовується в його князівський договір. Хіба що з часом буде знову діставатися – коли в акумуляторі місця не буде. Але коли це буде? Рікон пропонував переробити печать, аби всі лари зі зграї могли скидати туди залишки енергії при адаптації, але Ештон відмовився – не захотів змішувати енергію Рікона ще з кимось. Він добре пам”ятав, що йому одного разу стало в пригоді те, що це була саме енергія Рікона. Натомість дав добро на встановлення аналогічної печаті на іншій руці для решти зграї. Рікон ледь не луснув з гордості. Печать зробив для Ештона. Куди досконалішу і круту. З функціоналом всяким. Тоді Ештону стрельнула думка і він дав Рікону завдання – повстановлювати печаті всій зграї. Різні, аби підібрав для кожного свої плюшки. Рікон знову ледь не луснув від розпираючої зсередини гордості – став працювати над проектом. Шоні печать теж виправив з превеликим щастям – тепер їй енегію буде скидати Акелар. Той був не проти.
Ештон ловив кожну вільну мить для медитацій з Картером. Правда, довелося наловчитись з будильником і навчити Картера виводити Ештона з медитацій – щоб не пропускати… все загалом. Щоб весь графік не перекакувати.
От і зараз вони готувалися. Ще трішечки лишилося, і можна їхати у відпустку. Може тиждень ще… Картер вже напівголий влігся на диван, виставляв собі будильник у Ключі, готуючись дрихнути, Ештон бачив, як у нього характерно біоритм змінився – вже налаштувався до сну. Ештон усміхнувся на це й притягнув з кухні стілець. Сів. І вже хотів виставляти бар”єр, як в вітальню мовчки зашла Шона. Її настрій сходу насторожив Ештона. На себе не схожа.
Вона тихо підійшла ближче.
– Шона? Привіт. Щось сталося?- Запитав Ештон, уважно поглянувши на неї.
Шона не відповіла. Просто простягнула Ештону якийсь трохи зім”ятий аркуш. Мовчки, ще й очі опустила. Ештон нахмурився, відірвав від неї погляд, аби поглянути що вона йому принесла. Картина була… Темна. Не схожа на те, що зазвичай пише Шона. Абстракція якась, що ніби затягує в центр. Ніби чорна діра, тільки складається з якихось уривків… З гострих кутів… І написана тільки поцентру, ніби Шона дуже поспішала і не домалювала фон. Ештон торкнувся до картини, аби зрозуміти посил і аж задихнувся – біль, страх, приниження, бажання помсти, бажання припинити все, ненависть, злоба, непрощення.
– Шона? Що це таке? Шона! Шона!- Ештон зірвався і кинувся до неї да так і застиг з долонею біля її обличчя. Ештон не знав як краще: не чіпати її, чи обійняти, аби закрити від усього світу. Серце билося, як скажене. Хто це зробив з нею? Розірве покидька на шмаття!!! Хто посмів зачепити його дівчинку? Хто посмів їй нашкодити? Що сталося? Що з нею сталося? Раптом Ештон згадав, що вони не самі, він різко обернувся і прокричав:
– Картер, зайди пізніше!
Картер й без того завмер, побачивши, що щось не ладне робиться, а почувши це просто зірвався і вийшов – пояснень не треба.
Щойно Ештон побачив, що Картер ворухнувся, аби встати з дивану – знову сфокусував всю свою увагу на Шоні, нахиляючись до її обличчя, так і тримав руку біля неї… Серце розривалося. До чорта! він згріб її в охапку і став обіймати. Господи, що сталося?
– Скажи мені що сталося? Що трапилось?- Ештон сів з нею разом на стільчик, посадивши собі на коліно. А
Шона… не пручалася. Шона! Його дівчинка! Біль за неї прострілив йому серце і віддавав кудись в плече, Ештон метався в своїх думках від того, щоб прикінчити виродка своїми руками, бажанням захистити і відгородити її від всього взагалі, і скаженим болем за його Шону. Він її гладив і притискав до себе.- Що трапилось, маленька моя?
– Це Кір.- Зронила вона. У Ештона всередині щось завмерло. Він не міг повірити, що Кір зробив це, що б воно не було.- Його емоції. Він… Інколи відпускає себе в себе в кімнаті. У нас кімнати поруч. От і… показав мені випадково.
– О, Господи! Шона, до інфаркту мене доведеш в безсмертному тілі.- Ештон з полегшенням видихнув, мабуть у нього дійсно якийсь мікроінфакрт – серце тягне. Ну, і хрін з ним – зрегенерує… Ештон обняв Шону уже не церемонячись, без страху за неї і пригорнув з полегшенням, що з нею все гаразд – просто вже для себе обіймав. Яка ж вона мініатюрна. А потім відпустив, відкинувшись на спинку стільчика і зустрівся з нею поглядом.
– Ви переживаєте за нього менше аніж за мене?- Якось болісно усміхнулась вона. Шона була бліда. Якщо альбіноси взагалі можуть блідніти… Словом, хворобливо трохи усміхалася.
– Ні, Шона. Ні. Я за нього теж переживаю.- Все ж потер груди, там де має бути серце. Так злякався, що ще й досі не відпускає:- Просто він сильний і впорається.
– Думаєте, я не така сильна?- Дивилася вона трохи докірливо. Але без своєї звичної бравади Шона виглядала надто вразливою.
– Ні, думаю, що ти дуже сильна дівчинка. Але не хочу перевіряти наскільки.- Він усміхнувся їй, спробував пояснити:- Я хочу аби ти була щаслива, і ось таке.- Вказав він поглядом на картину, що покоїлась на дивані.- Не для тебе. Ти повинна бути в безпеці, щаслива і задоволена, раз я несу за тебе відповідальність.- Ештон погладив її по білому, наче сніг, волоссю.- А Кір – сильний хлопець. Він пережив дуже багато перед тим, як потрапити сюди. І я знав про це. Він має причини відчувати подібне.
– Ви допоможете йому?- Запитала вона.
– Так, Шона. Я зроблю для нього все, що зможу.- Пообіцяв Ештон. І Шона… Вона сиділа до нього боком, на його ж нозі, у своїй незвичній крижаній красі. Дивилася на Ештона своїм блакитним поглядом з-під білого волосся. Але не було в ній холоду. Лише невловиме тепло, ледь помітна віра в того, на кого спрямований її погляд. Її болісна легка посмішка, наповнена, тим не більше, вірою, що усе буде добре. Вона не здавалася зараз такою неприступною, як зазвичай. Її емоції і сама вона була тендітна, наче тонесенький кришталь в руках Ештона. Вона була прекрасна зараз. І Ештон закарбував в пам”яті її такою – він напише картину з неї, з цього моменту, коли вона справжня перед ним.