Це було якесь персональне пекло. Виключно для Юри, бо жоден з колег нічого не помічав. Жоден.
Богдана посадили на місце Жори — що було цілком логічно, — поруч щі столом Юри та Івана. Видали все те саме, що й у попередника. Такі ж два монітори, телефон та різну канцелярію. І розмістили так само: один з моніторів прямо, а другий з боку від нього. Перший затуляв Богдана від вхідних дверей, а другий від Івана.
Юра ж міг бачити все. Як його новий керівник зосереджувався на зображені монітора, як зводив брови та кусав кінчик ручки перед тим, як щось записати в блокнот. Як починав гратися з крученим проводом стаціонарного телефона, коли розмова затягувалася більше ніж на кілька хвилин. Як завжди зібраний та серйозний він тихо посміхався, дивлячись у свій мобільний телефон.
Одного разу, коли він прочитав якесь нове повідомлення з власного смартфона, Богдан на мить закусив губу, швидко прикривши рукою рота та відклав телефон. Всього мить, а Юра тоді хвилин десять не міг зосередитися на листі від клієнта та змушений був піти на кухню прогулятися.
Втім, сидіти поряд було ще досить терпимим. Гірше завжди ставалося неочікувано. Починаючи від того, як Юра поперхнувся, побачивши як Богдан зігнувся, підняти чужі документи, до збиття колеги з ніг, коли Юра відволікся на маленьку виставу Богдана з розминанням плече на кухні.
Як Богдан закидував ногу на ногу на зібраннях, як проводив рукою по волоссю, коли замислювався, як щиро посміхався, говорячи з кимось по телефону.
Не пройшло і трьох тижнів, а Юра вже встиг заробити статус незграби та сумнівного тіпа. Іван показував свій професіоналізм у всій красі та стрімко крокував до підвищення. Якщо не фактичного, то до бодай до статусу правої руки керівника.
Юра теж хотів зіграти роль правої руки керівника, от тільки в його виконанні ця рука мала тримати пеніса та направляти його у гарячий вологий рот.
— До біса! — Юра пнув ні в чому не винний паперовий стаканчик, який хтось не доніс до урни. — Треба щось з цим робити. Попрошу Нелю помінятися зі мною місцями. Вона в кутку сидить, а там можна затулитися моніторами.
Це виглядало робочою версію, поки Юра не почав розмірковувати як він має пояснити таке своє бажання. Ніяк не виходило обґрунтувати це так, наче це зовсім не пов’язано з Богданом.
Саме з цими думками його і застав винуватець всієї ситуації. Богдан коротко привітався та встав поряд в очікуванні ліфта, продовжую відписувати щось в месенджер.
Юра теж привітався і намагався не дивитися в чужий екран. Виходило зовсім погано. Пощастило, що власник не звертав на нього увагу і не міг зробити зауваження. Втім, там була звичайна переписка про заміські плани на вихідні з контактом «Макс».
— Проходьте скоріше, будь ласка, — донеслося ззаду перед тим, як почати трамбувати всіх на майданчику в ліфт.
Це все ж не була тіснява, як у транспорті в час пік, але Юра опинився лицем до спини Богдана. Дуже близько. Настільки, що варто було трохи нахилитися і зможе понюхати його волосся. А аромат парфуму відчувався вже зараз.
Стиснувши кулаки, Юра підняв очі до гори, сподіваючись на швидке звільнення. Втім, того теж не варто було чекати. Ліфт зупинявся на кожному поверсі, а їх офіс знаходився аж на дев’ятому.
Бодай на четвертому стало просторіше і Богдан відсунувся на крок, але в той момент проскочило щось дивне. Юра готовий був поклястися, що бачив обрис чогось під сорочкою керівника. Точно не майки. Це було схоже на… бюстгальтер.
У Юри очі забігали від такого припущення. Він одразу спробував придивитися, але чорна тканина не просвічувалася та не прилягала до тіла.
В дівчини поряд резинку білизни було видно, але блуза на ній щільніше сиділа.
Юра знову перевів очі на спину Богдана і вчасно зрозумів, що потягнувся рукою, спиняючи себе.
«Здалося. Мені здалося, — повторював він собі, коли відкрилися двері його поверху. — То просто майка і мені ввижається те, що я хочу», — продовжував, йдучи за Богданом набагото ближче, ніж того вимагала ситуація.
Щоб там собі не казав, а цікавість була сильніше. Юра хотів побачити на власні очі. Як той підніме руку, як натягнеться тканина. Як там нічого немає.
Чи є.
Богдан, все ще зосереджений на своєму телефоні, зупинився занадто різко. Розвернувшись, він хотів піти назад, але зовсім не чекав побачити там Юра. Не чекав і Юра. Не встиг зреагувати, збиваючи керівника з ніг та швиденько підхоплюючи.
Вони застигли наче в дешевій любовній драмі, коли дівчина висить над підлогою, а чарівний незнайомець рятує її, не даючи впасти. Втім, навіть якщо Юра і вважав себе досить привабливим, рятівником він точно не був. В історії з Богданом йому дісталася роль незграби.
Юра тільки хотів щось сказати збентеженому Богдану, але порухав руками й відчув дещо. Здригнувшись, він поспішив забрати руку, розтиснувши їх.
Поганий хід. Богдан гучно сів на підлогу, поки Юра стояв з піднятими руками наче кажучи «то не я». Полум’я в очах керівника на тихеньке «упс» було наче на багатті інквізиції.
— Якого біса?! — скинув руки Богдан, поки Юра продовжував стояти наче вкопаний. — Юра, ти!.. — він замовк, цокнувши язиком. — Обережніше, будь ласка.
Сказав, як відрізав.
Піднявся і, глянувши на штани ззаду, почав струшувати бруд. І кинувши ще один невдоволений погляд, пішов у зворотному напрямку оминаючи перешкоду у вигляді все ще стоячого стовпом Юри.
На той момент він ще не зрозумів, що саме зробив та які це матиме наслідки. Юру воно турбувало найменше. Всі думки займала упевненість, що руки намацали щось під сорочкою Богдана і що то точно була не майка.
***
— Юра, що відбувається? — Жора зайшов в кімнату переговорів з запізненням та одразу перейшов до суті справи. — Це зовсім не схоже на тебе. У вас якісь приховані суперечки? Ви були знайомі раніше?
Юрі було трохи ніяково, що така розмова взагалі мала місце, але робити щось було вже пізно.
— Ніяких суперечок. І ні, ми познайомилися тільки тут.
— Тоді що сталося? Чому Богдан скаржиться на тебе та питає як знайти підхід?
Юрі й дійсно не було чого на це сказати. Не розповідати ж, що він спробував роздивитися Богдана уважніше — а точніше те, що було в того під сорочкою, — та випадково перевернув на того склянку води.
Насправді тільки гірше собі зробив, бо Богдан дістав десь худі рожевого кольору та ходив так весь залишок дня, привертаючи ще більше уваги. Напротивагу щоденного ділового образу, він дуже мило виглядав і Юра страждав фантазіями побачити Богдана поза роботою. Фаворитом серед них була та, де на ньому лишалося тільки те бісове худі.
— Я просто трохи нервую, от все і валиться з рук. Мені треба більше часу для адаптації.
— А чого нервуєш? Коли Вася прийшов, то тобі його взагалі навчати довелося і я не бачив нічого подібного. Це я просто прогледів? Навряд, — Жора підсунув один зі стільців та сів поряд, щоб між ними не було перегородки у вигляді стола. — Може Богдан щось сказав? Чи зробив? Ми ж можемо це обговорити. У крайньому разі завжди можна змінити проєкт чи команду. Все заради комфорту.
Юра дійсно замислився чи було б останнє доречно. Команду він змінювати не хотів, колектив також. Навіть той же Іван йому подобався за сильні сторони, а зі слабкими вже знайшов як миритися.
— Давай поки не будемо поспішати зі зміною команди. Мені просто треба більше часу, щоб притертися з Богданом.
І це твердження було зроблено не на пустому місці. Юрі й раніше траплялося захоплюватися іншими чоловіками, з якими в нього не було жодних шансів. Жага дізнатися про них більше грала як раз згубну роль. Зажди знаходилися якісь неприйнятні жартики, висловлювання чи просто стосунки, які виразно кричали «сюди не лізти».
— Ну то організуймо.
— Що? Відправите нас у відрядження.
Картинка з рожевим худі змінилася адміністратором, що каже про те, що щось наплутали з бронюванням і в них лишився один номер з двоспальним ліжком. Як Богдан на це легко погоджувався, а потім йшов у душ…
— Звісно ні, — пшикнув Жора, відкидаючись на спинку крісла. — Може наступного разу. Позвемо всіх випити. Поспілкуватися в неформальній обстановці, зняти краватки. На моїй практиці не раз спрацьовувало.
— А це ідея, — констатував Юра, виринаючи з обіймів фантазії.
Думка була дійсно слушна. Де, як не на п’ятничних посиденьках можна розпитати про Богдана більше. Про сімейне життя, чим той займається поза роботою. То ж навіть не Юрі розпитувати. Команді також буде цікаво і все виглядатиме природньо.
— Чудово. Тоді зможеш зайнятися організацією? В мене купа справ, але я постараюся теж прийти, щоб згладити, якщо щось піде не так, — отримавши кивок, Жора хлопнув Юру по плечу та піднявся. — Ти тільки впевнися, щоб Богдан був. Якщо не на цьому тижні, то наступного, можливо.
Юра кивнув, та почав міркувати, які взагалі були варіанти. Піти просто на пиво або ж додати розваг типу боулінга чи більярда? Треба було попитати Богдана, що той любить і краще за все було б відрядити на це завдання Колю. Якщо і спитає нащо така секретність, то задовольниться простою відповіддю.
Поспішивши підвестися та повернутися до роботи, Юра намагався позбутися образа Богдана, що відкидав краватку на плече та повільно опускається до столу. Вправно тримаючи кий, вип’ячуючи сідниці.
Не вийшло, бо одразу за дверима Богдан саме міняв бутиль води в фільтрі. Довелося швидко розвернутися на сто вісімдесят градусів і піти роби собі заспокійливий чай.