Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Сьогодні вихідний. Нарешті. Тепер Макклейн зможе добряче відпочити, не задумуючись про заняття та як би по-дурному це не звучало, – як він буде виглядати в очах інших. Цей тиждень видався по-своєму складним, хоч і Ленс виконував всього половину заданого і на парах вглиблювався у суть рідко. Все ж, щоденний ранній підйом і пізні засинання роблять свою справу, тому хлопець не відчуває провину за те, що проведе весь день у ліжку, а одразу плюхається спиною на нього, розтавивши руки.
Ніяких думок про університет. Ніяких думок про університет. Ніяких думок про… до речі, про університет. Кіт.
Ленс знову розплющує очі, як тільки це ім‘я з‘являється у свідомості, вставши великими яскравими літерами і образами вчорашнього вечора, який він пам‘ятав від початку і до кінця, не знаючи, – на жаль то, чи на щастя. Кіт теж це пам‘ятає – Ленс знає, бо буквально вранці він ще подякував за це. Це все так дивно і лякаюче. Він ще ніколи не був в будь-яких стосунках з хлопцем, навіть в таких, де він просто відсмоктав одногрупнику і той звалив. Єдине, були дружні, як і в усіх, певно. Не те, щоб він очікував від Кіта чогось більшого, (він не очікував навіть цього) після того, як майже кожен день перед цим чіплявся до нього із зовсім нерізноманітними образами, але ви теж зрозумійте! Він просто хотів уваги! І, наче, був впевнений до вчорашнього вечора, що ненавидів Коґане. (І що Коґане його ненавидів. Хоча, це все ще не спростовано) Тобто так, ненавидів, при цьому зберігаючи дві його фотографії в себе в телефоні, а також засмучуючись щоразу, як емо ігнорував дурні слова в свою адресу. Ви також не подумайте, що він не намагався подружитись! Справді, дуже-дуже намагався! Наприклад, рік тому він сказав Кіту: «Привіт!» дуже доброзичливо, а той закотив очі, скептично поглянувши на хлопця. От після цього він і почав ще частіше чіплятись до нього, а то чого він!! І ще, Ленс, на приклад, в той же день до цього оцінив манікюр Кіта! Ма-айже сказав, що йому личить і це гарно. Майже… Але не суть.
Так просто це Ленс залишати не збирається. Він же не марно стільки часу, сам того не усвідомлюючи, посміхався лише коли цей малетоголовий підтримував безглузду гру в ненависть, тож тепер Макклейн точно не залишить його в спокої, тільки тепер іншими засобами, без цих дурниць. Вирішено.
А, ні, не вирішено. Може, і залишить. Ленс забув, що вчора будучи під алкоголем все ж розповів Коґане свої неточні висновки, що той йому подобається. Дідько. Він же і сам в цьому не впевнений, якого біса п‘яний мозок вирішує все за нього!? І малет теж тепер це знає, не відчуваючи зворотнього… Для нього ж це було просто приємне марнування часу, сто відсотків. І що тоді? Терпіти? Як Ленс завжди робить, коли його відштовхують? Але ж Кіт і не відштовхував, він навпаки нічого такого не казав, тільки «за» був. Макклейну терміново потрібна допомога.
***
Ленс вже другу годину розмовляв з Ганком під піцу, яку той спік сам. Так, в нього не будо інших ідей, як написати кращому другу і прийти до нього просто розслабитись і тихо посидіти за чаєм та приставкою, яку Підж нещодавно позичила. До речі, про неї: і духа Голт поряд немає. Ленс попередив Ганка, що прийде за порадою, але попросив не кликати Кеті, бо знає, що та не припинить жартувати над ним. Ленс, насправді, тільки «за», він робить так само! Але повірте, не зараз. Зараз трохи інша ситуація і ці жарти його тільки доб‘ють. Він все одно розкаже це подрузі, коли все нормалізується, або коли порада знадобиться саме від неї, але в чомусь іншому – все ж, вона розбирається більше в техніці, аніж людських стосунках.
— …І після цього я вже тиждень не бачу їх разом. Я, звісно, не професіонал і не екстрасенс, але на тій вечірці з ними точно щось відбулось, — задумливо продовжує свою вже десятихвилинну розповідь Ганк, тримаючи в руках шматок піци. Серйозно, це найсмачніше, що готував друг, бо Ленс вже запхнув в себе більше, ніж шлунок може перетравити, — І через це, як я зрозумів, Алура тепер ходить злою. Бро, я ніколи не бачив її тако-ою злою! Ну, точніше, від неї просто віє агресією, але вона виглядає цілком спокійною, — змахує руками Ганк, нахиляючи голову, ніби згадує щось, — А. І ще, я так подумав, треба з нею поговорити. Може, і я чимось зможу допомогти.
Як тільки Ганк закінчив розповідь, Ленс здивовано почав кліпати очима. Алура була в групі Ґарета, тож він рідко бачив її і не знав, що в них там відбувається, як і вони про групу Ленса. Чесно кажучи, хлопець злегка прослухав половину історії, думаючи про свою, але коли Ганк промовляв слово «вечірка», йому просто доводилося дьоргатись.
— То вона…? — навіть не знаючи, що саме він здивовано хоче уточнити, питає Макклейн, — Ем… Як би…
— Ага. Насправді, вона ще давно проговорилась, що їй подобається та старшокурсниця, як її… — Ганк клацає пальцями, дивлячись вгору, і намагається згадати ім‘я, яке забував під час розповіді декілька разів, — Акша, точно. Я просто не казав тобі, не знаю. Просто думав, тебе це може засмутити… Я тебе не засмутив? Ленсе-
— З чого б це? — дивується Макклейн, насупившись.
— Ну… Ти ж казав, що тобі, начебто, подобається Ал-
— А. Забудь, — маше рукою хлопець, посміюючись та перебиваючи Ганка вдруге, — Я надурив тебе. Несвідомо, бо себе, як виявилось, теж. Стоп, Ганк, щодо цього…
— Що таке?
— Як ти ставишся до того що Алурі подобається дівчина? — обережно цікавиться він.
Ганк незрозуміло дивиться на Ленса, ніби це найдурніше, що тільки міг спитати друг. Хоча, так воно і є. Ґарет був, здавалося, найтолерантнішим і добрішим з усіх них і до усіх них. Від нього нечасто можна було почути і дружню насмішку, лише у відповідь. Але Ленс перестраховується.
— Зараз не дуже, — Ленс напрягається, почувши це. Не марно перестрахувався? — Точніше, ні, дуже добре! Просто вона образила Алуру, наскільки я можу судити, тому мені скоріше сумно, що вона подобається їй. От і все, не думай нічого такого. А що?
Макклейн спокійно видихає, подумки сміючись з себе, що посмів так подумати про нього.
Він деякий час вагається, думаючи, що, може, не варто розповідати про Кіта зараз, а треба все самому вирішити. Проте згадує, що він в основному заради цього і прийшов, тому хапає новий шматок піци і починає з найпростішого, не вказуючи імен.
— Ганку, я теж… Не зовсім гетеро, — відводить погляд, все ще будучи невпевненим. Ґарет уважно слухає, здивувавшись такій заяві, — Ем, мені здається, подобаються хлопці теж. Точніше, один конкретний…
— Друже!! — вскрикує друг і одразу лізе обіймати зніяковілого Ленса, міцно стискаючи, — Вітаю тебе з усвідомленням! Чи як там… з камінґ-аутом? Так, вітаю! Я радий, що ти прийняв себе, справді.
Макклейн чухає голову, дивлячись на Ганка, коли відсторонюється, щоб продовжити:
— І це не зовсім кінець історії, я як раз про це і хотів поговорити, — Ленс глибоко вдихає і зірвано видихає, щоб розповісти, поки шестірні в його голові крутяться з шаленою швидкістю, щоб побудувати цю коротку історію ще коротше і зрозуміліше.
Ганк змінює положення тіла, сідаючи вже не навпроти, а поряд з Ленсом, підбадьорюючи того поплескуючою по плечу рукою. Це завжди допомагало хлопцю, коли в складних ситуаціях він не міг зібратись з думками.
— Цей хлопець, він… Коротше, з моєї групи. Ми ніколи не спілкувались нормально, але, думаю, було б зрозуміліше зараз, якщо б першу нашу взаємодію і всі наступні я не починав з образ на рівному місці, — видихає Ленс, кажучи повільно, щоб був час підбирати слова. Він поки не наважується сказати хто це, але думає, що Ганк вже і так починає розуміти – крім Кіта в університеті Ленс ні до кого з образами не ліз, навіть до людей, яких не дуже любив з якихось причин, (привіт, Ґріфін!) — Типу, Ганк!! Він весь час спить на заняттях, а я сиджу з Підж, записую кожне слово і все одно часто отримую гірші результати! Я заздрив, чорт забирай. Але це не важливо, я не за те. На тій вечірці… Не тільки в Алури «щось відбулось», як ти сказав, — видихає Ленс.
Ґарет зацікавлено схиляє голову, готуючись слухати далі. Не те, щоб він сильно розбирався у справах кохання, але йому було просто важливо підтримати друзів і знати, що вони йому довіряють. Ленс тим часом, зібравши обривки думок до купи, продовжує:
— Не хочу вдаватися в подробиці, але ми там трохи… цей… і в нас був момент зв‘язку, так…— невпевнено каже Макклейн. Але коли бачить, що Ганк лише зацікавлено припіднімає бров, не до кінця розуміючи, все ж додає: — Коротше, я йому відсмоктав.
— А. Ну, так би і одразу, — киває друг, посміхнувшись. А далі до нього доходить суть фрази, — Чекай, ти ЩО?
— Так-так-так, тільки не дивись на мене отаким поглядом, прошу, — вимучено стогне Ленс і маше руками у всі сторони, одразу відводячи погляд, — Суть в тому, що я не знаю що робити далі! Типу, так, напевно, він мені все ж подобається, але я йому точно-точно ні!
— Але ж якщо ви-
— Ні-ні-ні! Це нічого не означало. Для нього. Ганку, він був п‘яний як я, ще й під чимось… Я гадаю, що він просто вирішив не відмовлятись від безкоштовного задоволення, розумієш?
Ленс вирішує закінчити на цьому, відклавши шматок піци, закриваючи обличчя руками і гепаючись спиною на холодну підлогу.
Ганк мовчить добрих десять секунд, за які Макклейн встигає застогнати в долоні, ще раз вдаритись головою о підлогу, тільки вже спеціально, а також встигнути знову згадати все це, відчувши, як болить його мозок. Але потім Ґарет все одно відповідає:
— Вам треба поговорити, це, як би, очевидно, — перше, що видає він, знову поклавши руку на Ленсове плече, трохи стискаючи, — Знайди якийсь момент, коли ви залишитесь тільки вдвох. Або влаштуй сам, — Ганк задумується на секунду, а далі продовжує ще страшніший для виконання сценарій: — Спробуй з ним, скажемо, стати друзями. Ти ж це вмієш. Ти ж Ленс Макклейн, ну!
— Та він швидше горстку дощових хробаків з‘їсть, ніж захоче зі мною дружити! — розчаровано вскрикує хлопець, заплющуючи очі.
Ганк з співчуттям дивиться на нього.
— Треба спробувати, Ленс. Не може бути все настільки погано, — злегка посміхається Ганк, припіднявши брови, — Ще краще перед цим поговорити, але на що сміливості вистачить, те і зробиш.
Ленс знову стогне в долоні.
***
Та якщо б все було так просто. Вже йде передостання пара, навіть не просто йде, а закінчується через десять хвилин. Вчора Ганк порадив «поговорити та подружитись» але не повідомив, ЯК це робити, а Ленсу в голову так нічого і не прийшло. Тобто, прийшло, звісно, тільки найкращі ідеї! Знову зловити Коґане в курильні, щоб отримати в пику; підкараулити його після пар біля виходу і (можливо, але не точно) отримати в пику; просто підійти до нього прямо зараз і попросити поговорити, але отримати в пику, як тільки запропонує дружити. Неймовірно, але кожен варіант закінчується одним і тим самим. Не те щоб Кіт колись серйозно бив людину за те, що та попросила поговорити, але тут трохи інша ситуація: по-перше, це Ленс, по-друге, Кіт ніколи не відповідав на образи у повній мірі і, цілком можливо, захоче помститися, щоб і самому стало спокійніше.
— Ти встиг написати? — вириває Макклейна з роздумів голос Підж. Подруга на секунду повертається, поправивши окуляри, поки викладач все говорить і говорить, не дивлячись на студентів.
— Е… Ні, — каже Ленс, зиркнувши в порожній конспект. Чекайте, а що він повинен був написати? Написати, точно! Написати! — Дякую, Підж! — усміхнено каже Ленс трохи голосніше, ніж планував.
Кеті незрозуміло дивиться.
— За що?
— За те що потім дозволиш переписати в себе конспект, — швидко орієнтується Макклейн, всміхнувшись. Дівчина на це лише закочує очі, киваючи.
Через хвилину Ленс вже пише на щойно криво видертому папірці із зошиту слова. Він хотів би написати купу всього, але якось… ні. Треба обов‘язково поговорити особисто.
По закінченню заняття як по замовленню, ніби доля все ж таки на стороні хлопця, Кіт виходить з пачкою цигарок з аудиторії. Нарешті.
Макклейн обережно складає аркуш і, поки Кеті на нього не дивиться, зайнята чимось в телефоні, закидує в чужий рюкзак в маленьку кишеню. Там він бачить нову пачку цигарок, тож Коґане точно побачить це, коли закінчиться почата.
Головне тепер сподіватися, що закінчується вона вже.
***
А чекати довго не довелося. Ввечері в кімнаті Кіт в черговий раз тушить останню цигарку в чашці без ручки, що стоїть на столі, наче щось важливе, проте розуміє, що одної не вистачить. Вчора дзвонив «верховний громовержець» і хлопець ледве не видав себе, що за декілька хвилин до дзвінка… вживав деякі цікаві речовини. А той все питав і питав щось, звучав розчарованим, коли Коґане казав, що останній тиждень із навчання робить повний нуль, ще більше, коли випадково зізнався, що востаннє їв, виходить, вчора, ще й якусь локшину на сніданок. Ще більше соромно стало, коли він все ж прийшов до тями, усвідомивши це тільки зараз, дійсно згадавши розмову. Так, одної цигарки точно не вистачить. І дуже добре, що чорноволосий одразу купив дві пачки, щоб не бігти до магазину, коли перша закінчиться. Тепер би тільки згадати, куди він її поклав.
Хлопець перевіряє кишені худі, але там, як назло, порожньо. Лише чек про покупку цих цигарок. Далі перевіряє рюкзак, але у основному відділі, де повинні лежати всі зошити та книги, а замість лежить один зошит, два листки в якості чернетки та ручка, теж порожньо. А от в малій кишені знаходить. Запакована пачка та якийсь складений листок на ній, який довелося дістати теж, щоб перевірити, чи були там цигарки. Що це? Коґане взагалі не пам‘ятає щоб у нього був зошит в лінію, ще й з такими яскравими самими лініями, тому цікавість бере своє. Він розгортає цей складений аркуш і бачить всередині текст, який перечитує два рази, щоб точно.
Кіт лягає на ліжко, піднявши коліна, щоб поставити ноги і ще раз читає написане, задумуючись.
«Пробач за все-все-все! Давай дружити? Ленс»
Це жарт? Він що, серйозно? От дурний. Він що, справді думає, Коґане повірить в це? Повірить, що це від чистого серця, а не з якоюсь метою? Ха-ха. Єдине питання, яке закрадалось весь той час в голову, так це ЯК в категорії кращих друзів Макклейна опинились такі адекватні і хороші люди, як Підж (нумо, вона завжди допоможе, якщо до неї підійти і попросити, ще й додатково з причиною твоєї відсутності, як староста, дізнається з чим це пов‘язано і чи зможе вона щось зробити) чи Ганк (про нього, правда, Кіт нічого сказати не може. Він просто виглядав хорошим, коли заходив до Ленса в їхню аудиторію, та і все. Тож добре, можливо, не точно). Серйозно, вони ж не могли обрати собі його в кращого друга?! Тимпаче, все це не сходиться ще більше, коли Коґане згадує, що Макклейн ще й, наче, приятель (чи навіть друг!) цього бісового Джеймса Ґріфіна. Тобто, так, певно в них гарні стосунки, бо на одній з вечірок Кіт точно бачив, як вони сиділи поряд, сміючись, а Ленс з повною довірою щось брав у нього з рук. І коли в універі вони кілька разів «махались» (Макклейн, щоб його…) Ґріфін стояв неподалеку, з зацікавленістю розглядаючи їх двох, а після ще й «дружньо» хлопав по плечу Ленса. Яка гидота.
Кіт, може, і погодився б, справді, але…
Він це робить не просто так. Може він і здається тим хлопцем, який всім посміхається, фліртує без зупинок та не конфліктує ні з ким, хто не починає першим (Коґане, певно, виключення і ніколи не дізнається чому), але йому точно щось потрібно. Це ще раз доводить, чому до Кіта в нього завжди було «особливе» ставлення з самого початку – йому щось потрібно. А може він бачить у Кітові спосіб ще раз впевнитись у тому, що помилявся щодо гетеросексуальності? Чи взагалі вже запримітив його, як людину, з якою буде чисто трахатись без якихось зобов’язань, бо побачив в ньому миле обличчя чи гарне тіло? Ха-ха. Ще гірше.
Краще Кіт буде його ігнорувати взагалі, ніж спробує довіритись людям, а потім ненароком побачить їхні справжні наміри.
Коґане болісно посміюється вголос зі своїх думок, скомкуючи нещасний папірець і відправляючи його у відкриту шафу, бо смітник далеко. Та і смітник, чесно кажучи, в цій кімнаті був скоріше за декорацію, адже все сміття розкидане по підлозі.
От тепер можна повернутися до справи і скурити ту нещасну цигарку з нової пачки…
«Сьогодні об одинадцятій вечора. Чекаю всіх, геолокацію скину наступним повідомленням» — сповіщає телефон, показуючи пересланий вже декілька разів текст, що прийшов від Підж розсиланням. Чудово.
…або пізніше щось повеселіше.