Розділ 3. Вважай це вдячністю

— І куди ми йдемо? — примружився Ленс.

 

— Подалі звідси. До себе я тебе не поведу, тож є варіанти, де ми можемо зупинитись?

 

— Можна і до мене, — грає бровами Ленс, — Але там трошки неприбрано, і в мене одне велике ліжко, тож якщо ти захочеш залишитись зі мною, то тільки там, — все ж таки зваживши всі «за» і «проти» відповідає Ленс. Він дуже сподівається, що зараз Кіт не злиється в останній момент.

 

Вкотре зітхаючи, Кіт кивнув.

 

— Добре, підемо до тебе. Тільки ти будеш спати на підлозі.

 

— Заради тебе, все, що завгодно, малет, — тепер щасливий Ленс тягне його в сторону свого дому. Іти, на щастя, не дуже далеко – не пощастило жити поряд з Ґріфіном, але то таке, вони ж не бачаться. Йти у тиші для Макклейна то щось зовсім вже незвичайне, йому обов‘язково треба щось розповідати. Але зараз він іде з найзагадковішою людиною всього життя і розповідати про себе… якось дивно? — Кі-іте.

 

Коґане не думав ні про що, просто мовчки йшов поряд з Ленсом, поки той не покликав його. 

 

— Що?

 

— Ніхто і нічого про тебе не знає, ти весь такий загадковий, — руками в повітрі показуючі незрозумілі жести на останньому слові каже Ленс, — Розказуй. Все розказуй. Почни з кохання всього свого життя, — посміхається він, очікуючи на довгу розповідь.

 

— У мене ніколи не було кохання всього свого життя. І моє життя не таке вже й цікаве, — Кіт позіхнув, прикривши рот рукою, плануючи з‘їхати з теми його життя, — Далеко ще йти?

 

Ленс закочує очі, бо щойно приготувався слухати і запам‘ятовувати кожне слово, а тут такий облом. Але він впевнений, що кітове життя має набагато більше деталей, ніж те, що він розповідає. А точніше, не розповідає.

 

— А як же я? Кохання твого життя…— зітхає Макклейн, — Ну і добре. Йти хвилин п‘ять, за які ти можеш ще встигнути взяти мене за ручку, розповісти як хочеш мене і ще про свою родину можеш коротко розказати. Чекаю кожне, — примружується Ленс, хоч і не очікує ні на що. Йому точно треба менше пити.

 

— У мене є тільки брат, тому розповідати нічого.

 

Діставши пачку сигарет, Коґане закурив, прикриваючи очі.

 

— З родиною зрозуміло, а інші два пункти? — нахиляє голову хлопець.

 

— Про які інші пункти йде мова? Вперше про них чую.

 

Кіт затягнувся.

 

— Ну, дивись, — Макклейн робить серйозне обличчя, ніби зараз дійсно буде розповідати щось, в чому він добре розбирається, але ні: — Спочатку ти береш мене за ліву руку, (можна за праву, але тобі буде не зручно з цього боку) ми йдемо так до мене додому, поки ти розповідаєш як хочеш щоб я тебе знову поцілував. Зрозуміло? — ледве стримує сміх з своїх «геніальних» жартів. 

 

Прикривши рот рукою, Кіт відвернувся, невміло ховаючи сміх. Не витримуючи, він прибирає руку та починає сміятись з абсурду ситуації, а в особливості з псевдосерйозного обличчя Ленса.

 

— Це не смішно, це правда! — обурено вскрикує Ленс. Ще трохи і він би почав топати ногою, як мала дитина, що не отримала бажаного, — Ну, як хочеш, хтось це все одно повинен зробити, — здійснює своє бажання Макклейн, взявши бліду руку Коґане в свою смуглу. Він би порозглядав цей контраст, але на вулиці темно і ліхтарі далеко, — Отам вже мій дім, — вказує кудись в незрозуміле через темряву місце.

 

Як тільки Ленс взяв його долонь у свою, Кіт знову змінився в обличчі, стаючи таким, як був, різко відсмикнув руку.

 

— Мені спекотно. 

 

Він глянув на місце, куди вказував хлопець. Там можна було роздивитись силует дому.

 

Ленс повернув його руку на місце (в свою. Там їй місце, як він думає), ссилаючись на те, що все одно іти вже небагато залишилось, і невідомо чи побачаться вони поза університету ще раз. Щось з сумом всередині підказує, що ні, і тільки цей момент єдиний. Найгірше буде, якщо через алкоголь він завтра не згадає цієї важливої половини вечора і забуде, чого прокинувся на підлозі а вдома вже давно нікого нема. Тому треба взяти від цього все.

 

— Тобі не спекотно. В тебе рука холодна он яка, — хмурячись, промовляє Ленс, навіщось піднімаючи їх руки на рівень очей, ніби Кіт може «побачити», яка в нього холодна рука.

 

Відсмикуючи руку, Кіт знову вдягає худі,  що ніс в руках весь цей час, щоб прикрити руки, на кожній з яких незліченна кількість шрамів, опіків подряпин, синців. І все це зроблено ним самим же. 

 

— Досить вже хапати мене за руки, — Той засунув їх в кишені.

 

— Чому? Що там? — незрозуміло щиро питає Ленс, заглядаючи Кіту в обличчя. Він не вміє читати емоції, але спробувати хотілось, — Я не буду так робити більше, якщо розкажеш. Ти що ще й колишся?

 

— Я ніколи не вживав внутрішньовенно. Якщо підсісти на голку, з неї потім не злізти, тому це ідентично самогубству, — закатавши один з рукавів, він витягнув руку, демонструючи Ленсу, — Ну і мерзота.

 

— Хоч це радує, — видихає Ленс, розглядаючи місце, де він не хотів, але шукав, сліди від голок. Проте замість цього він помічає інші речі, які теж зовсім не приносять задоволення, — Що це? Навіщо ти це робиш? — справді не розуміє він. Ленс впевнений, що Кіт не буде так одразу розповідати йому історію кожного самопошкодження, але він знає, що просто так воно не з‘явилось би. Коли в нього були думки про це, йому було дуже погано. Що ж там з Кітом…

 

— Це? Це сліди самопошкодження, — Кіт проігнорував питання, як це з‘явилось і засмикнув рукав, — Підемо вже до тебе.

 

Ленс кинув цю справу: розпитувати щось аж до самого дому. Далі вони йшли в тиші.

 

Він заводить одногрупника в під‘їзд, перед цим відкривши двері ключем. 

 

— Шостий поверх, — вказуючи пальчем на ліфт, каже Макклейн і заходить туди слідом за Кітом.

 

Зайшовши в не найприємніше виглядаючий ліфт, Кіт стояв, очікуючи їхнього поверху. Серйозно, такі ліфти, напевно, є тільки в якійсь расії, дивно що сечею не смердить і не застрягає на кожному поверсі. Ленс виходить першим, поки Кіт позаду чекає, як він розбереться з дверима. Як тільки Коґане заходить всередину квартири, одразу знімає з себе худі і… штани.

 

— От тут я і живу. Можеш проходити в мою спа- Ти що зняв штани? — Ленс хмурить брови і мружить очі, щоб впевнитись, що йому не здається і це не малюнки мозку через алкоголь, — Міг би і одразу сказати, що тобі настільки невтерпіж роздягтись переді мною, ми б швидше пішли, — додає він вже з усмішкою і хапає Кіта за плече, щоб якимось чином скоріше завести його в спальню, — Світло не включатиму, ти вже і так фіолетовий, а будеш ще й сліпим.

 

Ленс сідає на своє ледве як заправлене ліжко і хлопає рукою поруч, запрошуючи Коґане.

 

— Якщо ти думав, що я так одразу дам себе трахнути, ти занадто високої думки про себе.

 

Темноволосий, всівшись поряд, дав Макклейну щолбан по лобу. Раптом зачатки мозку з‘являться. 

 

— Я спати, — вкрившись ковдрою, Коґане ліг спиною до нього. 

 

— Ти ж так хотів поговорити, — закочує очі Макклейн, — Поспати ти і вдома можеш, а в мене є в шухлядці вино і, якщо хочеться поцікавіше, чай «своя лінія», — і тут вже не зрозуміло жартує він чи ні, — Від нього в тебе чужий з шлунку полізе, як ти любиш, вставляє краще мефедрона.

 

Ленс підмигує і починає стягувати лежачого Кіта з ліжка за ноги, щоб він не заснув, а встав.

 

Щось роздратовано мукаючи у відповідь, темноволосий відкрив очі і глянув на Ленса.

 

— Та я краще солями накидаюсь, ніж буду пити якусь хрінь від «своєї лінії», — відсмикуючи ногу, Кіт прийняв сидяче положення, — Ти такий набридливий. Невже в цьому твій бойфренд винен? Ти зверху чи знизу? — процитував його Коґане. 

 

— Мій «майже-бойфренд», — робить лапки в повітрі, жартуючи, щоб побачити реакцію злого емо, — В цьому винен. І досить мені повертати мої ж слова, я вибачився!! 

 

Макклейн складає руки на грудях, щоб надати собі серйозності і виходить з кімнати. Швидко (дуже швидко!) шукає ту нещасну пляшку червоного вина, до якої вони з Підж і Ганком так і не осилили дійти на перше вересня, захвачує з собою один прозорий тонкий стакан і чашку (коли живеш один, то все в одному екземплярі) і повертається в кімнату.

 

Макклейн сідає на ліжко в позу лотоса і чекає реакції Кіта.

 

Мовчки взявши пляшку червоного вина у руки, темноволосий відкрив ту зубами з дивовижною легкістю, починаючи залпом пити вміст. Макклейн, зрозумівши, що посуд тут явно не знадобиться, поставив все на тумбу біля ліжка.

 

— Мені хоч залиш, ти і без того вже синій, — відбирає пляшку Ленс, мало не розливши вино і на Кіта, і на нову постійльну білизну, і робить один великий ковток, — От і поцілувались. Шкода, що непрямо, — мрійливо додає він з натяком. І, чорт, це звучало, ніби в кінці речення стоїть весела дужка. 

 

Макклейн дивиться на будильник, що стоїть там же, на тумбі, підмічає, що всього перша година ночі, а не четверта ранку, як йому здавалось, і ставить туди ж пляшку. Потім доп‘ють, це зараз не так важливо. Ленс перелазить на іншу сторону до подушок і, поклавши одну з них знизу під спину, сідає, спираючись на стіну. 

 

— Тепер можна і по справжньому, — підмигує він.

 

Кіта трохи починає хитати через дешманське вино. Сівши поряд з Ленсом і схрестивши руки на грудях, він ігнорує попередні натяки і питає:

— Ти незайманий?

 

Після чого, наче нічого не казав, кладе голову на чуже плече.

 

Ленс, трохи шокований цією дією і питанням від хлопця, здригається, борячись з бажанням покласти голову на його у відповідь. В голові занадто мало і занадто багато думок одночасно, він вже і не знає, згідно з якою діяти. 

 

— Ну, так нецікаво, — театрально засмучується Макклейн і, схопивши Кіта за талію, всесвітніми зусиллями, з божою допомогою, з допомогою покійної прабабці і своїх худощавих кінцівок, різко садить його на себе, не прибираючи рук. Так, напевно, краще, — Тепер можеш питати, все що тебе цікавить. І так, я незайманий, беріг себе для тебе, малет.

 

— Через це дешеве вино, в яке ти, здається нахаркав і насцяв одночасно, в мене голова йде обертом, — незадоволено пробубнів Кіт, для зручності поклавши руки на чужі плечі, — Якщо мене знудить прямо на твоє обличчя, то це твоя провина.

 

Трохи попереміщавшись на чужому паху, ніби незручно сидіти, той посміхнувся: 

 

— Чи не ти це розповідав про те, який ти «профі» в цьому кожній дівчині на нашому потоці? 

 

Макклейн злегка почервонів від останніх слів, проте проігнорував, щоб не давати приводу глузувати над ним Кіту ще. Тільки йому можна. 

 

— Я бідний студент, не придирайся. Мені це вино сам Діоніс приніс, — закочує очі Ленс. «Діонісом» жартома представився безхатько напередодні першого вересня, з яким тоді вже п‘яний хлопець вирішив посперечатися, що вип‘є за раз. Це звучало накшталт:«Випий пляшку вина за раз.»

«А що я за це отримаю?»

«Пляшку вина»

«Я в ділі»

Але Макклейн як завжди погодився і втікав звідти так, що ледве на асфальті сліди поту не залишились, щоб не дай боже його не наздогнав той безхатько і не надавав по пиці.

 

— І припини так робити, якщо не хочеш, щоб я потім ганебно збігав дрочити в ванну, — хмурить брови він, після того як мало не застогнав в обличчя Кіту. Макклейн сильніше стиснув його в своїх долонях, не дозволяючи рухатись на ньому.

 

— Я ду-уже п‘яний зараз, Ленсе, — хрипко відповідає Коґане, явно замислюючи щось своєю не тверезою (але і не дурною, як в Ленса) головою, — Тобі ж ніколи не відсмоктував хлопець, так? — уткнувшись в чужу шию і прикриваючі очі, спитав він. Права рука вже гуляла по чужому тілу, майже дотягнувшись до паха.

 

— Т-ти хочеш бути першим? — намагається зберегти типічного себе Ленс, але голос зрадницьки видає його.

 

 Чужа рука на тілі і тепле дихання в шию повільно роблять свою справу і Макклейн, не помічавши ніколи за собою настільки швидкого збудження лише від цього, як не дивно, заводиться. Швидше, ніж дідова тарантайка в гаражі, що була створена мало не за часів хрещення русі. 

Він не хоче тупо лежати колодою, але робити щось в такій ситуації, коли на тобі хлопець (поправка: гарячий хлопець) складно для невинного Макклейна. Він і так не заходив далі поцілунків ніколи. Ленс посміхається від одної лише думки, що тільки вранці він придумував, як би сильніше образити цього юнака, а зараз лежить під ним і хоче, щоб Кіт доставив йому задоволення, в обмін на те, що він зробить те саме.

 

Макклейн, не придумавши нічого більше, зариває праву руку йому в волосся, злегка відтягуючи. Але так, щоб не було боляче.

 

Кіту залишалось лише сподіватися, що його не вирве під час відсосу. Прикривши очі, він різко цілує Ленса, ледве як намагаючись роздягти його. 

 

Через пару секунд Кіт все ж відсторонюється, щоб відновити дихання.

 

— Ти в мене теж перший, — чесно промовляє він, розтібаючи ширинку.

 

Ленс вже лежав без футболки дякуючи рукам хлопця зверху, поки той намагався розтібнути блискавку на штанях. Він не міг дивитись, як той одною рукою вже секунд десять намагається це зробити, тому допомагає самостійно, прибравши руки з чужого тіла. 

 

— Я знаю, малет, — всміхається, — І як воно? Проводити ніч з Ленсі-Ленсом? 

 

Він майже сміється, поки Кіт не змушує його замовчати.

 

— Ти збираєшся замовкнути? — роздратовано спитав хлопець, врешті решт знімаючи з нього штани, — Я можу в будь-який момент відкусити тобі члена.

 

Відсторонившись, Кіт різко прикриває рот рукою.

 

— Ей, ти що, зараз знову без свідомості впадеш? Чи обблюєшся?!

 

Макклейн припіднімається, щоб роздивитись, що відбувається в цій темряві.

 

Прибираючи руку від свого обличчя, темноволосий хитро усміхається:

— Я просто розіграв тебе.

 

Взявши в руку наполовину порожню пляшку, Кіт відпив ще трохи. 

 

— Ти так і будеш лежати, як колода, «лавербой»? — з явним сарказмом каже він.

 

Ленс видихнув і різко ліг назад, ледве не вдарившись головою об стінку з усієї сили. 

 

— За такі розіграші тебе відлупити мало, — каже Ленс, повертаючи руки йому на стегна, починаючи повільно поглажувати їх, — Я вже злякався за нове постільне, май совість, малет. І я не буду просто лежати, я чекаю поки ти мені відсмокчеш.

 

— Ти настільки впевнений, що це буде? — трохи нахиливши голову вбік, Кіт поставив пляшку від гріха подалі, щоб не зіпсувати постільну білизну, — А якщо я просто пожартував? — п‘яно посміхається він, — Що тоді?

 

Макклейн закочує очі. 

— От і знову, малетоголовий все прагне обламати.

 

Він, не чекаючи відповіді, різко змінює позицію, встаючи і буквально «кидаючи» чорноволосого на ліжко позаду під ним, де були ноги Ленса. 

 

— Тоді це зроблю я, жартівник недороблений, — дає відповідь на свої дії. Навіть штани знімати не треба з нього, він з цим вже в коридорі упорався.

 

Коґане не очікував подібного, але від задоволення відмовлятися не дуже хотів. Підвівшись на ліктях, він мигцем глянув на зосереджене обличчя Макклейна. В трусах вже відбувався «двіж», тому хлопець лише густо червоніючи, прикрив обличчя рукою.

 

Ленс ніколи не робив цього. Але витрачати свій перший раз на Кіта виглядало як найправильніша думка за весь час, про яку, він впевнений, не пошкодує вранці. Хоча буде сумно, якщо тільки він не пошкодує, а Кіт як раз… Але Ленс одразу відганяє від себе зайві думки, бо зараз треба зосередитись на дечому важливіше.

 

— Ти ж в курсі, що я теж це вперше роблю? Не страшно залишитись без члена? — каже Ленс, коли вже помічає немалий такий стояк.

 

Зітхаючи, хлопець заривався в чуже волосся трохи… поглажуючи? Надто незвичний для Кіта жест.

 

— Замовкни вже і займися справою, — не прибираючи рук з червоного лиця, відповів він, продовжуючи злегка поглажувати придурка по голові. 

 

— Спочатку поцілунок, — підставляючи своє обличчя ближче до Кітового, каже він і, не чекаючи реакції того, сам цілує. Бо Кіт явно не захоче його цілувати після того, як ленсові губи побудуть в нього на члені, тому треба отримати заздалегідь. 

 

Коли Ленс розриває поцілунок, то починає повільно опускатись на рівень живота Коґане і, полінившись зняти з нього футболку, просто задирає її наверх, щоб не заважала.

Макклейн не знає, що можна зробити, тож робить найбанальніше, що тільки міг би – цілує того коло пупка, опускаючись нижче. 

Далі стягує з Кіта чорні боксери і, присвиснувши, дивиться на нього знизу. 

 

— Я, ймовірно, задихнусь, — посміхається він.

 

Невдоволене обличчя Кіта знову нагадувало забарвленням помідор. Як же добре, що Ленс не бачив його зараз. Піджавши ноги, він слабко стукнув того коліном по голові, натякаючи, що вже час (вкотре) замовкнути. 

 

— Ти так і продовжиш триндіти?

 

Макклейн у відповідь в котре закочує очі, нагадуючи собі, що це типічний Кіт. 

 

Недовго думаючи, вирішує поки почати рукою, перемістивши її з правого боку Кіта на член, поки ліва все ще знаходилась десь на стегні. Ленс плавно рухає рукою по чужому члену, а ліву зміщає на під коліно хлопцю і закидує собі на плече. 

 

Коли вже Макклейн вирішує, що досить дражнити і так вже збудженого Кіта, то на пробу проводить язиком по всій довжині органа. Він чує, як Коґане чи стримує стони, чи щось таке, розуміє – рухається в правильному напрямку. Тепер вже бере в рот половину, бо розуміє, що взяття повністю одразу доведе його до того, що він подавиться.

 

Злегка здригаючись, малет тут же прибирає руку з чужої маківки, прикриваючи рот вже двома руками, максимально стримуючи себе. Хто зна, може стіни картонні, або Ленс взагалі буде сміятися з його звичайної реакції.

 

Все ще з членом в роті, Ленс помічає, що рука зарита в волосся зникла, тому піднімає очі на Кіта, продовжуючи смоктати. Він що стримує стони? Але замість того щоб спитати це і знову спровокувати Кіта на «завали єбало, Ленс», він придумує інше. Ми ж вже говорили про те, що його п‘яний мозок не видає хороші ідеї?

Макклейн продовжує працювати ротом ще декілька секунд і коли він впевняється, що ТАК, Кіт стримує себе, то спеціально різко заковтує член повністю. Вільною лівою рукою, що покоїться на чужій нозі, він несильно проводить нігтями по зовнішній стороні стегна, чекаючи, що це точно зламає його.

 

Кітові ноги підкошуються, починаючи дрібно тремтіти, одна рука вже стискала ковдру до побілівших кісточок, другу ж малет безжалісно кусав. Кусаючи себе так, що синець залишиться ще надовго, він кінчає. Кінчає Ленсу в горло. 

 

Ленс знав, що таке може статись і вже в процесі продумав, що або одразу виплюне кудись в чашку, або, в чому він був впевнений, що Кіт попередить, коли буде кінчати, і він встигне відсторонитися. Але Коґане зажав собі рот рукою і від нього не почути було ні стону, ні тимпаче попередження. Або він спеціально. Помстився за всі ці роки в університеті, напевно. 

 

Тим не менш, розгублений такою дією, Ленс не встиг нічого обдумати, як випадково проковтнув все, що було в роті, коли відсторонився від члена. 

Усвідомлення прийшло миттєво:

 

— Дідько-

 

Тяжко дихаючий Кіт прикрив нижню частину тіла ковдрою, намагаючись відновити дихання. Глянувши на свою покусану руку, він зітхнув.

 

— Вважай це помстою за роки трахання моїх мізків.

 

Макклейн лише махнув рукою на це, показуючи, що йому начхати, бо зараз проблема посерйозніше. Він швидко вскакує з ліжка і біжить у ванну кімнату, натягнувши назад штани, що висіли на колінах(але не застібає назад, навіщо), бо мало не спіткнувся, перед входом крикнувши:

— Я чистити зуби! 

 

Тепер вже зі швидкістю світла прополаскує рот і чистить зуби новою ментоловою пастою, бо йому, чорт забирай, щойно кінчили в рот, а він, мало того, ще й проковтнув це. Взагалі, сам факт того, що щойно там був член, змушує відчищати зуби та особливо язик інтенсивніше. А ще, робити це швидше, бо може там вже Кіт зараз засумує і засне. 

Коли Ленс нарешті прочищає рот і щітку від пасти водою з під крану, то видихає і вже нормальним кроком йде в спальню. Лягає вже нарешті на подушки, а не так, як лежить Кіт і складає руки на грудях.(як завжди)

 

— Міг би хоча б постогнати для збільшення моєї самооцінки, — ображено каже він, — Я вже не кажу, що міг би і в рота мені не кінчати, малет.

 

Кіт тим часом вже відключився і мирно спав, лежачи спиною до Ленса. Вечірка, меф, ті чортові поцілунки у ванній грьобаного Джеймса вимотали, тому він заснув моментально. 

 

— Ти що вже спиш? — розчаровано зітхає Ленс. Перевіряє, нахиляючись до нього, — Ех, звісно спиш. 

 

Макклейн зазвичай стримує свої обіцянки, особливо, якщо це перша обіцянка конкретній людині – треба ж справити враження. Але тут інша ситуація. Як він може зробити так, як погодився, лягти на підлогу і залишити Кіту ліжко, якщо тут така нагода? 

 

Він бере з тумбочки вино, робить декілька великих ковтків і, прикривши хлопця ковдрою, сам лягає поряд. На ту ж подушку. Він правда (неправда) бореться з бажанням обійняти Коґане зі спини, щоб так і заснути в позі ложечок, але п‘яний мозок і милий Ленс всередині сильніше, тому він перекидує руку через Кіта і притискає до себе. 

 

Він вже забуває про свій ниючий стояк і так і засинає, обіцяючи собі вранці на тверезу голову вже обдумати все це.

 

***

 

Прокинувшись, Кіт одразу відчув головний біль. Незадоволено скривившись, він ще й помітив перед собою Ленса та чужу руку, притискаючусь до нього. Штовхнувши того ногою в боковину, та так, що Ленс майже опинився на підлозі, Кіт роздратовано почав:

 

— Якого біса? На підлозі спи.

 

Макклейн же прокинувся від болю в боці. Не встигнувши усвідомити де він і що відбулось, спробував відсунутись подалі від потенційного джерела небезпеки, але ліжко там закінчувалось. 

Підлога. Удар. Тепер вже інший бік.

 Він, невдоволено потираючи руками пришиблені місця, промовив:

 

— І це вся твоя вдячність за вчорашнє?

 

Коґане прикривається ковдрою і кисло дивиться на нього.

 

— Не треба мене обіймати так, ніби ми якась мила парочка з фільму, гаразд? 

 

В горлі пересохло, варто було випити води. Розтріпаний Кіт почав шукати труси.

 

Ленс залишає це без відповіді, втримавшись від того, щоб закотити очі.

Він дивиться на будильник, майже десята година ранку. Зарано, як для тих, хто півночі пив. Макклейн встає, опираючись на тумбу одною рукою і на м’яке ліжко іншою, помітивши, що не так вже йому і погано – нічого, крім щойно набутих травм, не болить. 

 

— Тобі приготувати сніданок чи ти плануєш звалити одразу, як я на секунду вийду з кімнати? — питає він, поки вдягає свої сині джинси.

 

Кіт почав виглядати ще більш кислим. Він знайшов свої труси і почав вдягатись. 

— Другий варіант, — відповів він, натягуючи свої штани.

 

— М-м. зрозумі-іло, — протягує Макклейн, — Тоді я в душ. Вхідні двері відкриті з учора. 

 

Він зникає в дверному отворі спальні, щось насвистуючи собі під ніс, а вже через дві хвилини з ванної доноситься звук води та недолугого співу, що не попадає в жодну ноту.

 

Коли темноволосий остаточно вдягається, то направляється на кухню, адже після дешманськошо вина від безхатька сушить до неможливості. Прийшовши на кухню, Кіт буквально впився в пляшку з водою, поки не випив все. 

Він все ще був тут. І все ще незрозуміло чому чекав Ленса. 

 

— Ти все ще тут? — щиро здивованим голосом питає щойно прийшовший на кухню Ленс, витираючи мокре волосся малим білим рушником. Він підмічає, що навіть після вчорашньої алкогольно-мефедронної ночі Кіт все одно виглядав звично, навіть… гарно? Єдине, напівсонне обличчя і дещо червоні очі його видають, — Можу запропонувати тільки ролтон. Більше в мене нічого нема, вибачай.

 

Не чекаючи відповіді, Макклейн закидує рушник собі на плече, щоб не заважав, і ставить чомусь повний електричний чайник. Зі сніданком скоріш за все як завжди не складеться, але заварити чай – непогано.

 

— Ага, я вирішив обікрасти тебе, щоб купити чергову дозу.

 

Підійшовши до Ленса, Кіт притягує його за рушник до себе і цілує в губи. Хоча поцілунком це складно назвати, скоріше просто «чмок». Але доволі наполегливий. Відсторонившись, Коґане злегка посміхнувся:

 

— Вважай це вдячністю.

 

І просто звалив з квартири. 

 

Ленс так і залишився стояти посеред кухні, з відчуттям кітових губ на своїх, незрозумілим чуттям в шлунку (скоріш за все, голод робить свою справу) та наодинці з думками. З цим всим треба щось робити і робити як можна скоріше. Він ненавидить невизначенність. Чортовий малет.