Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Закинувши потертий чорний рюкзак на стіл, чорноволосий юнак втомлено зітхає. Кіт вже збирався опустити голову і добре подрімати перед черговою нудною парою, але нова нісенітниця в його адресу від «улюбленого» одногрупника змусила Кіта невдоволено покоситись на джерело звуку.
— Малет, не виспався сьогодні? Тобі не дав поспати твій бойфренд, напевно, так? А ти зверху чи знизу? — з насмішкою кинув Ленс, щойно забігший в аудиторію. Якщо б його репліку можна було замінити смайликом, то це однозначно був би той, що сміється крізь сльози і використовується такими ж, як він. Ленс нахилився і підперши підборіддя двома руками, поставив лікті на стіл поруч з обличчям Кіта, вигинаючи спину, — Чого мовчиш, язик проковтнув?
— З бидлом є сенс розмовляти? — доволі хриплим голосом відповів Кіт, відводячи погляд в сторону, головне не на Ленса, — Чи краще сказати з латентними?
Сказавши це, Коґане дістав телефон і такі ж потягані, як і рюкзак, навушники.
Ленс скорчив награно ображене обличчя, а потім замислився.
— Латентним? Я не такий вже і скритний, — згадавши, що колись читав «слова для поповнення словникового запасу», де було так і сказано без жодного допису, відповідає він, — Чи я недостатньо приділяю тобі уваги, що тобі так здалось? — тепер вже ображене обличчя змінилось тим, що він включає, коли терміново треба фліртувати з дівчатами з іншої групи.
Кіт вже надто звик до тупих дойобів з його боку, тому нічого не відповідаючи, сильно придавлює чужу ногу своїм чоботом.
Ленс вскрикнув, швидко відстрибнувши від стола Кіта, через це вдарившись дупою о стіл позаду.
— ТИ..!? ТИ В СВОЄМУ РОЗУМІ? БОЛЯЧЕ!
Втикаючи навушники у вуха, Коґане ігнорував усе сказане Ленсом у свою адресу. В його плани входило поспати після довгої безсонної ночі.
— Ти що мене ігноруєш? — знову скрикнув Ленс і вдарив рукою стіл для драматичності.
— Макклейн, припини верещати, як бабусин патіфон! — з перших рядів голосно сказала невдоволена Підж, якій Ленс заважав повторювати конспект.
Він на це лиш закотив очі і побачивши, що ловити йому тут нічого, бо Кіт знову не звертає уваги, пішов до свого столу. До Підж. Він легко може назвати їх кращими друзями, тому що це вона приходить на допомогу разом з Ганком, коли Ленсу щось треба вирішити. Це вона знає всі його секрети, про половину з яких здогадалась сама…
Після чергової максимально цікавої для сплячого Кіта пари, хлопець прокинувся, дістаючи навушники. Його чорне волосся вже встигло розтріпатися, поки він солодко спав, але йому було начхати. Дістаючи пачку цигарок, той рушив до виходу з кабінету, щоб покурити.
— Твій коханий вже втік. З пачкою цигарок, — складаючи все зі столу до сумки, каже як завжди уважна Підж, і, помітивши незрозумівший погляд сусіда, доповнює: — Ти обертався на нього цілу пару, Ленс, навіть не заперечуй.
— По-перше, це неправда. По-друге, хай йде, — складає руки на грудях Макклейн. Він і сам не помітив, що обертався на задні ряди, навіть мінімально не заглиблюючись в суть лекції. Але його ціль була спіймати одногрупника до того як він піде на наступну пару, тому нічого геніальніше ніж наступне він не придумав: — Я в їдальню, побачимось на наступній парі.
Швидко сказавши це, Ленс мигцем втікає з приміщення. І тільки-но Підж хотіла щось сказати, вже і духа його тут не було. Хлопець побіг одразу в курильню, бо запам‘ятав слова подруги про пачку цигарок. Куди ж ще він міг піти, якщо в їдальні Ленс його бачив разів так… ніколи.
Дійшовши до курильні, де крім самого малета нікого не опинилось, Кіт дістав пачку «севен стар», які не дивлячись на свій вершковий присмак, на диво, сподобались йому.
Закуривши, той зробив затяжку, заспокоєно закриваючи очі, і вже забуваючи противний голос істеричного Макклейна. Не те щоб це було складно – зовсім ні, він вже звик до постійних дурнощів з його рота.
Макклейн одразу почув звук запальнички десь недалеко. Він точно знав, хто стоїть в курильні і помилитися не міг. Але навіть якщо там зараз буде не малет, а хтось інший – майже не проблема, Ленса знає половина університету, з якої ще з великою частиною досить гарні стосунки. Були б погані, ніхто з них би не кликав його на кожну вечірку, правда?
— Ого-о, ти теж тут, — нахилив голову вбік посміхаючийся Ленс і пройшов до нього, притиснувши спину до стіни. В нього залишилась всього одна цигарка, але її терміново треба витрати тут і зараз, щоб Кіт-їбучий-малетоголовий-щоб-тебе-переїбало-десять-разів-Коґане не дай боже не подумав, що Макклейн сюди прийшов до нього, бо тоді, Ленс думає, вони поміняються і насміхатися будуть над ним. Тому вибору не лишається, він дістає останню тонку з пожмаканої пачки і каже: — Вогником не пригостиш, малете?
Зсуваючи цигарку від губ, Коґане злегка примружившись, зиркнув на Ленса.
— Настільки сумуєш за мною, що пішов хвостиком, наче дурна псина?
— Якщо ти не знав, ти не один куриш з усього універу, а курильня як раз одна, — невдоволено промовляє Ленс, якого буквально правдивими словами притиснули з усіх боків, — Я тебе пробачу за «дурну псину», якщо поділишся запальничкою.
— З чого б це? — Доволі різко і без якихось роздумів відповідає Кіт. В його втомленому погляді щось змінилось, і це будо явно не на краще.
— Розізлився, бідненький, — з насмішкою відповідає хлопець, наче хоче нарватися, — Так вже й бути, сам пошукаю свою запальничку, якщо ти такий жадібний, мал-лет.
Ленс рискає по кишеням в безнадійних пошуках і витягає звідти то чек з магазину, то один бездротовий навушник, який загубив ще тиждень тому, а в решті решт дістає те, що шукав. Запальничку синього (хто б сумнівався) кольору, з рідиною всередині, яка була вже на мілині.
Макклейн робить спробу добути вогонь тричі, кожна провальна. Тепер і настав час позоритись, крутий хлопце!
— Ні, а серйозно, підпали мені цигарку. Будь ласка, — останнє вичавлює з себе силою, ще й ледве чутно.
— За відсос може і підпалю, — так само спокійно без якоїсь своєї звичної пасивної агресії відповідає Кіт.
З легкістю збиваючи з ніг і так доволі худого Ленса, той ставить чобот на чуже плече.
— Ти ж цього хочеш, так?
Зробивши затяжку, спитав він, дивлячись на Макклейна зверху вниз,
— Тому і липнеш до мене кожну перерву, вирячишся під час пар? Вважаєш своїм боргом вкинути щось про сексуальну орієнтацію, здогадки щодо якої я ніколи не підтверджував?
Перша думка: «що за хуйня.» Друга за нею: «ЩО. ЗА. ХУЙНЯ. ЩО. ВІДБУВАЄТЬСЯ.» А далі пара секунд тиші, адже всі думки вибились кітовою ногою, коли його різко поставили на коліна. Боляче і, напевно, новим джинсам халепа, ще й Підж буде розпитувати, чого вони подряпані. Але це зараз зовсім неважливо, коли над тобою стоїть твій одногрупник-суперник-малет. Ленс не знає що відповісти, йому в обличчя виговорили всю правду про нього, яку він визнавати і сам не хотів, тому і залишилось лише кліпати очима і чекати наступні дії Коґане.
Трохи надавлюючи взуттям на чуже плече, Кіт не зводить гордовитого погляда з хлопця.
— Язик проковтнув? — цитує його ж слова він, роблячи чергову затяжку, видихає дим, — Скажи «дякую», що наступив тобі не на член тоді.
Сказавши це, Кіт прибрав ногу та потушив цигарку.
Ленс все ще мовчав, не в силах ні сформулювати, ні тимпаче щось сказати у відповідь, перебувавши ніби десь «не тут». Але повертає його в реальність несподівано почавшийся «рух» в штанях, і тепер вже стає страшно, що це побачить Кіт. Яке позорисько. В Ленса встав на…хлопця?На те що хлопець поставив його на коліна? На Кіта Коґане? На те що КІТ КОҐАНЕ поставив його на коліна?
Макклейн вже забув про цигарку на підлозі, що випала з рук, про подряпані штани і біль в колінах, про бажання курити і про улюблену справу стібати малета. Тепер він намагається встати так, щоб не привернути уваги до свого члену.
Хлопець вже не обертається назад, коли біжить до дверей університету під смішок Коґане позаду, не обертається і коли в коридорі хтось окликає його, не обертається і коли Підж (а може і хтось інший) хапає його за руку. Лише коли забігає до туалету і опирається руками о раковину, судомно дивиться на двері, сподіваючись, що ніхто не зайде. Вдих-видих, хлопче, вдих-видих.
Він вирішує втекти в кабінку, після того як вмився холодною водою, щоб його тут ніхто не знайшов. Підж стовідсотково буде його шукати, якщо він не встигне прийти до пари, а першим ділом заглянуть вони сюди.
Макклейн в повному шоці. Точніше, не так. Макклейн в повному ахуї. В повному ахуї дивиться на свою ширинку і вже не розуміє нічого. З цим щось треба робити, правда ж?
Хлопець розстібає блискавку і ґудзик, стягує штани і труси трохи вище рівня колін(тільки не нагадуйте!), щоб не бачити, що вони злегка червоні і не згадувати чому вони такі, та, опустивши кришку унітазу, сідає, наче за своє крісло вдома. Спочатку він вагається і з жахом відганяє свої шокуючі думки щодо цього, а потім вирішує, що проблеми буде вирішувати по мірі їх надходження: як зробить, так і буде себе карати за це.
Ленс починає себе гладити повільно, глибоко і голосно дихаючи ще через те, що біг сюди з усіх ніг. В голові по-зрадницьки з‘являється обличчя ненависного Коґане, хоча починалось все з спогадів порнухи, яку дивився напередодні. Він вже навіть не відганяє цих думок, як робив раніше (про це ми говорити не будемо. Не. Будемо.) «що буде, то буде» коли рука рухається по члену все швидше і швидше. Макклейн вже ні про що не думає крім цього обличчя. Він закриває очі, забуває, де знаходиться і як його сюди занесло. Єдине, що його зараз бентежить – стоячий колом член і долонь, огинаюча його.
Ще три хвилини такої справи, коли він вже не може себе стримувати і тихо постогнує в край футболки, зажатої між зубами, (а як забруднить? треба ж думати хоч про щось наперед) і Макклейн вже не витримує:
— Малет, — дуже тихо скиглить Ленс в кінці, пачкаючи руки в своїй спермі, підгинаючи пальці ніг в кросівках від задоволення. Тепер настав час жахатися своїх думок і округлювати очі, коли думаєш:
«Що я нахуй щойно зробив?»
***
Спокійно, наче нічого не відбулося, зрідка ловлячи на собі незадоволені погляди, Коґане зайшов в кабінет і сів на своє місце. Не сказати, що він отримав нереальне задоволення від того, що поставив цього дурноголового на місце, але справедливість врешті-решт перемогла. Дістаючи телефон та гортаючи стрічки в соціальних мережах, Кіт в черговий раз замислився про те, з чого взагалі Ленс проголосив того своїм суперником. Хоча це було не так вже і важливо, враховуючи те, що зараз він сидить і, ймовірно, плаче десь в туалеті.
Кіт завжди був у стороні від колективу, тому глузування щодо його зовнішності були цілком очікувані, але настільки, наскільки його діставав Ленс, ще не діставав його ніхто. Кожну чортову перерву, незалежно від того, що Кіт робив, цей дурень завжди виявлявся поряд, часом навіть занадто близько. Він не казав нічого надто образливого, не чіплявся до зовнішності, якщо не враховувати його постійне «малет», ніколи, боже, не бив його(хай тільки спробує, одразу ляже). Лише два рази вони справді побились, але обидва рази першим з кулаками ліз Кіт, коли його вже діставали ленсові слова. Перший був ще на початку навчання, десь другий тиждень їхнього знайомства, коли Кіт сподівався, що той все зрозуміє і відчепиться. Другий же через декілька місяців після того, коли Ленс навіть відчепився на тиждень!
Ще три рази вони «махались» в коридорі, коли Ленс зачепив його сам плечем, а потім щось ще пред‘являв.
Відклавши телефон вбік, він помічає на собі погляд Підж, яка точно щось запідозрила, але одразу ж відвертається.
— Кіт, — каже Підж, повільно підходячи до нього. Не знає з чого почати, бо її здогадки також можуть бути невірними, але треба, — Ти випадково не знаєш де Ленс? Він, наче, за тобою пішов, а після цього біг по коридору так, що мало не зніс половину першокурсників. Що відбулось? — Підж не впевнена, що це через щось, що було в курилці, але десь всередині мозок підказує, що вона права.
— Нічого такого, образився, що я не підпалив йому цигарку, — спокійно і саркастично відповів Кіт, глянувши на неї. Зайвих проблем чи допитів він точно не хотів.
Підж з підозрою покосилась на хлопця, але прийняла його слова і не бачить сенсу продовжувати діалог. Ще б випитувати щось у постійно мовчазного Коґане, з яким вони з початку навчання говорили три рази: «Кіт, дай свій номер, я додам тебе у групу всього потоку», «Тебе не було, я як староста відповідальна за це, що сталось?» і, власне, цей. (Можна занести в список розмов як: «Кіт, не бачив Ленса?»). А, і один раз на вечірці, коли той самий Ленс випадково облив її чимось, залишивши на футболці величезну пляму, а Кіт, проходячи повз, поділився худі. Чому б і ні.
До початку пари залишається буквально дві хвилини, Голт вже підривається з місця, щоб піти шукати друга, як в дверному пройомі з‘являється знайоме тіло. Це ніби не він щойно наляканим гнався коридорами, адже на його обличчі як завжди сяє усмішка.
Побачивши лице одногрупника, Кіт не зміг стримати і своєї задоволеної посмішки. Його обличчя відрізнялось від звичного. Усмішка була вимученою, він наче з останніх сил тримав її коло почервонівших щок. Кіт на сто відсотків впевнений, що він розплакався десь там, коли втікав.
Ленс намагався не дивитися у сторону малета, він справді, СПРАВДІ, не робив цього, але боковий зір помітив бридку посмішку. Головне триматись, щоб не зірватись і не піти вмазати, бо тоді вже точно прийдеться пояснювати все Підж, а пояснити чому він б‘є когось за це він точно не зможе. Макклейн мовчки проходить на своє місце і дістає з рюкзака товстий зошит з синьою ручкою, зосередженно вирячившись на порожню дошку, ніби там щось важливе. Така поведінка не проходить повз очі Кейт. Ще й цей бігаючий погляд та червоне обличчя з потом, вау.
— В тебе щось біле на футболці, — буденно каже вона, наче просить передати солонку за сніданком, навіть не дивлячись в його сторону.
Ленс шоковано вдихає повітря і починає судомно шукати плями, вже знаючи звідки вони. Все ж таки не догледів? Не спрацювала схема?
— Ц-це, як воно, короче-
— Я пожартувала. Але ти підтвердив мої здогадки, «лавербой», — всміхається Голт, прикусуючи кінчик ручки, — Значить, мені не здалося. А цю вражаючу історію ти розповісиш мені одразу після пари, на наступній перерві, — радісно хмикає вона вже знаючи, про кого буде ця історія. Здається, то взагалі-то вона дізналась раніше про таємні почуття Ленса, ніж він сам…
***
«— Це що, було фото Коґане? — дивується Голт, піднімаючи очі на запанікувавшого Ленса.
Він щойно гортав свою галерею перед подругою, показуючи фотографії з три дні тому минувшого Різдва з родиною, які йому поскидали брати у переписку. Там був і Ленс з родиною, і Ленс з запеченою куркою і болючим виразом обличчя, бо мати попросила дістати з духовки, а він робив це без рукавичок, і Ленс з сестрою, яку не бачив вже давненько, бо вона не з‘явилась минулого свята, а також зі своїми грамотами зі школи на стіні, існування яких доводив він друзям, і… Кіт. Кіт Коґане, бо Ленс забув, де закінчуються скинуті світлини і починається суцільна галерея. Певно, в Кіта самого не було своїх фото, але два-три точно були у Макклейна. Він не міг сказати, навіщо зробив чи зберіг їх, знайшовши десь, але знав точно – це нікому не треба було знати. Сам він це виправдовував, ну… Нічим. Зберіг і зберіг, просто захотілося, відчепіться. І ні-ні-ні, не для того, щоб детально роздивитись кожну його рису. Для того щоб сміятись, точно-точно.
— Я все поясню… Це-
— Не треба, я розумію. Можеш продовжувати говорити про родину, — усміхається Підж, затикнувши Ленса.»
***
Після кінця пари, Кіт стомлено зітхає. В його шлунку було порожньо ще з ранку, якщо звісно не рахувати цигарку і таблетку, від якої він зловив кайф на першій парі. Вирішивши себе мучити до останнього, він не пішов в їдальню. Йому було начхати на погляди в свою адресу, але знаходитись там було до біса некомфортно.
— Ну, що, мій любий, я чекала всю пару заради цієї історії, — різко обертається Підж з усмішкою ледве не до вух. Ленс зніяковіло видихає, вже генеруючи в своєму ледве працюючому після цього всього мозку, як в аудиторію залітає Джеймс – хлопець з іншої групи.
— Чого сумні такі? Ще не чули новини? — гидко сміється він. Ленс його недолюблює по багатьом причинам, але вони наче помирились ще рік тому, тож показувати своє незадоволення візитом хлопця він не сміє. Там, чесно, була точно якась неприємна п’яна ситуація, але Макклейн не зможе згадати, навіть якщо спробує, — А, точно, я ж ще вам не казав! Сьогодні ввечері, — робить невелику паузу для інтриги, ніби ніхто не знає навіщо ще він міг ми прийти, — В мене на хаті велика туса!
«Хтось ще використовує слово «туса»?» – думає він і подумки закочує очі. Чортовий Джеймс.
Схвально закричали всі: надто активні, сплячі, заучки, всі, кому погано, і навіть Ленс, який зазвичай відносив себе до першої категорії, але в данний момент знаходився в останній. Він знає, що зараз це робить для підтримки образу, але ввечері, коли забуде все, що було вдень, насправді зрадіє цьому факту і буде збиратись на цю вечірку як на кінець світу.
— Адресу ви знаєте. Але на всяк випадок скину Підж, — наостанок підмигує Ґріфін і, взмахнувши своїм волоссям, вилітає з приміщення.
Підж від таких новин вже і забуває, що хотіла послухати від Ленса.
Кіт же зкривився від одного лише вигляду цього дурня. Він безперечно міг сказати, що ненавидів Джеймса, адже яке може бути відношення до того, хто жартував про твоїх мертвих батьків? Тому Кіт в жодному разі не шкодував, коли з усієї сили бив того по гордовитій пиці. Він стовідсотково прийде на вечірку лише заради безкоштовної випивки або травки, яку можна тихо вкрасти в когось, після чого закритись у ванній чи коморці.
Залишок дня пройшов непомітно. Після подій в курилці Ленс вже і думати ні про що не міг, голова абсолютно порожня. Він відмахується від Ганка, який пропонував піти додому разом, виходить з будівлі і нарешті вимучено видихає. По дорозі він спотикається чотири рази о свої ж ноги, штовхає носком кросівка негарно лежачий камінець на дорозі зі злостю і, коли вже приходить, завалюється до себе в кімнату.
Ленс кричить в подушку що є сили, а потім б‘є лівою рукою ліжко, все ще не маючи чим дихати окрім пір‘я всередині і наволочки, попраної чимось пахучим. Він мало не плаче від злості, що не зміг дати відпір, мовчав як риба, ще й показав себе шмарклею в очах суперника. (Він так і не відповів собі в чому вони були суперниками, але так легше виправдовувати свою надмірну увагу і цікавість до «нього»)
Макклейн вже не знає, що відчуває після цього і як розібратись в собі: в нього, блять, ніколи (майже. Але про це ми говорити не будемо) не вставав на хлопця, він ніколи не кінчав НАСТІЛЬКИ швидко, як коли думав про хлопця і, що найстрашніше, це все був Кіт. Кіт, чорт з ним, Коґане. Той, до кого Ленс вбивав собі в голову ненависть, той, чиєї уваги він прагнув і той, через кого Макклейн завжди посміхається, бо, бачте, малет сьогодні в настрої відповідати на його безглузді образи.
Треба думати, причому швидко, що з цим всим робити, поки до вечірки залишається ще декілька годин. І Ленс вже справді не знає, чого хоче більше: щоб Кіт туди не прийшов, та він відпочинув від цього, не терпів надмінний погляд, чи щоб він прийшов і, сука, приділив йому увагу вкотре.
Довбаний малет, так сильно його ненавидить і хоче вбити, що так би і поцілував його в якості покарання за те, що він існує.