Це був вечір, той прекрасний час, коли на вулиці ще видно, але навколишні кольори поступово починають тьм’яніти. Двоє дітей, дівчинка та молодший хлопець, щось перегукувалися між собою, заганяючи худобу. Мати поралася біля плити, а сивий дід сидів на порозі і дивився на червоне сонце.
— Дідо-дідо, ми вже впорали всіх-всіх, то тепер ви розповісте нам про чудеса? — підлетіла до старого дітвора.
Той закрехтів так, як вміють тільки старі люди та посміхнувся:
— Га? Про чудеса? Кожного вечора, одне і те ж саме, не даєте спокою старому чоловікові. Ну добре, так вже й бути, слухайте.
Чув я цю історію від свого діда, а той від свого діда, а той ще від свого, того більш за все вона таки правда, бо бачилося на власні очі. Коли наші князівства тільки створювалися, з’явилася якась неймовірна скриня з неймовірними речами. Хто її створив? А грець його знає, люди добрі, може й не створював ніхто, а була вона завжди, от тільки ми цього не пам’ятаємо. Тому для нас вона появилася тоді ж приблизно як і якась організація та влада, щоб не жити як дикуни.
Має ця скриня дванадцять комірок, а в тих дванадцяти комірках дванадцять прикрас. Ці прикраси несуть магічну силу тим хто їх носить, яку можна звільнити тільки якщо знаєш чарівні слова. І герої, які носили ці прикраси, завжди звалися богатирями.
— Як Кирило Кожум’яка?
— І як Кирило Кожум’яка, і як ще безліч гарних людей, імена яких я всі й не перерахую, так їх багато було. Але не можна сказати що отримували вони ці прикраси за просто так. «Лежав 33 роки на печі, а на 34 великою людиною став» то так і в казках не буває, бо не правда це. Щоб щось отримати треба працювати і ці люди працювали, показували що вони достойні. Перед ким? Перед совітом, який складався з князя і головного волхва. Волхв це раніше щось типу священника було, не можу судити їх, були вони вірні чи ні, це їхня біда, а не моя. Після того як справжня віра прийшла на наші землі, то звісно ця ноша перейшла до церкви, але як воно там було я й не знаю. Так ось, князь та хранитель скрині вирішували чи гідна ця людина стати богатирем і тоді давали їм прикрасу по їхнім заслугам та характеру.
Що ще вам розповісти? Говорять те що та скриня може життя продовжити, чи навчити ставати птахом, чи дати врожаю на землі. Чесно кажучи, я не знаю чи це правда, чи ні, але як би мовити, по чому купив по тому й продаю. Перевірити напевно можна тільки самому взявши ту скриню, але є проблема.
Ніхто не знає де насправді зараз ця скриня. Після того як князь Ярослав вирішив поділити справедливо між своїми синами землі, то разом з землями він заповів їм і по талісману, щоб вони дали найгіднішому на їхню думку. А сини відмовилися слухати батькову науку, що потрібно бути разом, тільки так можна бути сильними, та й роздерли все міжсобою. Тепер вже богатирі б’ються не проти зла, а один з одним. Темні часи пішли, скажу я вам, темні.
А ще говорять є така легенда, що якщо зібрати усі дванадцять прикрас в одному місці у потрібний час відкриється потаємна комірчина. І випустить річ, яка там лежить, створіння неймовірне. Ні птах воно, ні звір, має і луску, і крила, і шерсть. Очі в нього світяться червоним і подивитися в них не можна, бо одразу зникнеш, наче тебе ніколи і не було. І кінцівок у нього то дві, то шість, і ніхто не зміг його точно ні описати, ні намалювати, бо бачили лише на пару секунд.
— Тату, перестань лякати мені дітей! — жінка, яка раніше готувала щось їсти, підійшла до гурту. — Якщо про скриню ще й можна повірити, то це точно не правда. Ти ж сам говориш, що всі талісмани були у волхва, то чому це твоє жахіття досі зачинене? Тому діти, не можна вірити всьому, що чуєте в казках! А тепер заходьте в хату, холодно вже на дворі сидіти, та й я їсти приготувала, скоро охолоне.