Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Пролог йде від першої особи–Дюрандаля. Далі від третьої.
Здорова «Душа»
Свідчить, що здоровий дух
Живе в здоровому тілі.
Багато років минуло з того моменту, як все це почалось. Великий легіон Жнеців, під керівництвом Чарльза Магне та мого Любого Роланда, разом з Артуром йшли у рішучі бої проти усього зла світу. Вони були рішучі, та їхня сила воістину була приголомшивою. Кожен з них була як маленька армія, і…це зовсім не дивно, бо їх зброя була воістину могутня. Король Артур і Його Екскалібур(хоч він і зануда страшений, однак факт є фактом), Чарльз Магне та Жуайоз(Воістину, прекрвсніша зброя, про яку тільки можна мріяти) і Любий Роланд та я–Дюрандаль, меч світла. Всі ми троє гарно боролися з ворогами. Особливо мій любий. Він вкладивав усю душу у бої, і пристрасно бився за мир. Однак….у вирішальну ніч…
–Люба! Це засідка!–Кричав він, коли я перетворювалась на зброю. Його рухи тоді були ще більш втомленими, ніж коли небудь. Однак він бився сам, тримаючи мене. Я й не пам’ятаю, коли бачала його в гніві.
–Дюрандаль! Резонанс душ!–Кричав він, коли вийшов його заклятий ворог….Мандрикардо. Навіть пам’ятаю його слова…там начебто було:
–Шо, Світлий лицаре, твій час вже минає. Війська Кішіна вже добивають твоїх друзів. Що ти скажеш? Ти слабкий та жалюгідний, не достойний світлого Дюрандаля! Сліпе дитя, що не баче очевидного!
Ці слова…я пам’ятаю, як душа мого любого прям стиснклась від цих слів. Йому було…страшенно боляче. Однак, він спокійно прийняв це. Прийняв зі спокоєм. Однак…він не встиг. Мандрикардо вибив мене лише ногою, кинувши мене у стіну. Як летючий меч, я могла би повернутись…але…Я застрягла так міцно, що не могла поворухнутись! Мені прийшлося лише дивитися на їх бій. Роланд взяв інший меч, звичайний, для їх битви, перед тим як він наніс останній удар, мовивши:
–Бог тобі суддя. Підемо, Дюрандале…моє кохання.
НІ! ПОСТРИВАЙ! Я ТУТ, ЛЮБИЙ! Не йди…чого ти втікаєш…я без тебе не виживу…тут, у стіні підземеля…любий…ти…
Помреш без мене, чи не так, мій Любий лицар світла, Роланде?
Минуло приблизно 800 років…я рахувала невпинно, чекаючи моменту спасіння. За весь цей час, моє кохання не згасало…мені так важко…я не знаю, що змінилось за ці роки, що могло статися зі світом? Я відчуваю тільки те, що…Кішін…він воскрес, щоб вмерти….божевілля, що нарастало, спало нанівець. Невже знову була проблема з тим клятим Ашурою? Туди йому і дорога, божевільному пацюку! Ех…а я не свідок його смерті! Тим не менш…я відчуваю, що все змінилось у світі…невже тепер буде мир, де я буду лише стричати в цій злощасній дірці, в цьому сирому підземеллі, і ніхто мене не врятує?! Теж мені, ставлення до однієї з наймогутнішмх дівчин зброї у світі! Хмрф!
…Га? Я чую…ні…ЦЕ ЩО, КРОКИ? Топ..топ…топ…так, це вони. Причому досить такі серйозні. Невже…невже це моє спасіння?! ТАК! Овва….
Перед стіною був білокурий хлопець з зеленими очима, який дивився прямо на мене, на стіну.
–Гммм..Так, це воно. Меч в стіні легендарного лицаря…Дюрандаль…так, воно! ТАААК! Нарешті настане моє друге відродження!!–Кричав він, розклавши драбину переді мною. Друге відродження? Що це в біса значить?! Однак…чорт…а він…гарний. Ох ні…цеж….так, це точно. Я закохалася. Знову….мої мізки почали плавитися, як в юності, а це значить, що він…він мене дістає? Цей хлопчик досить таки сильний…
–Фууух….готово! Тож предстань переді мною, Хіро, легендарний мече у всій своїй красі!
Хіро…його звати хіро…Герой, що спас мене…Хіро..ХІРОООО!!!
Меч, який був у нього в руках швидко засяяв світлом, перетворившись на мою постать. Миловидної жінки з гострими вушками та білим волоссям та палкими, ніби сонце, помаренчивими очима в досить таки легких застарілих накидках. Хіро впав на коліна. Можливо, від моєї краси, а можливо через те, що я сяяла як друге сонце…
–В…вау…ти неймовірна!!–Кричав він, неперестаючи дивитись радісними очима.
–Тож…ти той, що врятував мене від кайдан стін, Хіро…я Вдячна тобі за це…
–Ну, ну!!!
–І за те, що ти врятував мене, я дам тобі…
–Таааак…–блаженно молив герой, продовжуючи на мене витріщатись.
–…своє тілоооо~
–Га?–Шоковано гукнув він, неочікуючи такої відповіді.–Ти мені не даш 1001 завдання і не будеш мною керувати?
–Нііі! Я не той, господи прости, меч у камені!–Сказала я, тяжко дихнув. Моя душа…вона..палала пристрастю,–Я так давно не відчувала кохання та пристрасті, що хочу обпектися тобою, мій герой! Будь-ласка, займись зі мною коханням! І ти отримуєш благодать небееес~–Скиглила я, прикусуючи губу, знімаючи з самої себе ті накидки. А мій новоспочений майстер шоковано на мене дивився, тут же впавши від крові, що потікла з його ніздрей.
–Не…може…бути…–Скулив Хіро, ніби неочікуючи такого. А я підходила до нього ближче, вже укриваючи його своїм тіло, і досить ніжно, майже пошепки сказала йому у його вушко:
–Ти отримаєм те, на що розраховував, мій герою…~
–НІ-НІ, ЗАЧЕКА—
–Ара-Ара..~
Що ж, саме так і почалась історія Дюрандаля під сміх самого сонця, десь в Європі на горі…чесно кажучи, ще більш божевільний початок треба ще вигадати.
«АААААХ!~»–пронеслось ехом навкруги. Схоже, дійсно:Повість буде дивною…але не менш цікавою!