Їй можна було все. Улюблениця тренера, медалістка, чемпіонка, зірка і просто нестерпна снігова королева. Андріана рідко говорила, а коли все ж говорила ― завжди по ділу. Їй приписували лесбійство, асексуальність і роман з тренером одночасно, хтось вважав, що вона сидить на допінгу, що Олег Олегович здобуває не зовсім законним шляхом, хтось ― що вона спадкова відьма, і вкрай схожий на наркомана Олегович тут лише жертва її чар. Нічого з цих чуток і близько не підходило до правди ― Андріана тупо заїбалась. Ані розмови, ані дружба, ані схвалення їй нахуй не впали. Вона так-то і спорт не любила, це просто було достатньо стерпно, аби мати з цього зиск. Принаймні до останнього часу, поки щось не пішло не так на тих клятих змаганнях в Токіо. Спочатку це скидалось на перевтому від тривалого перельоту, але з часом симптоми тільки посилились, і тренуватись ставало дедалі тяжче. І от після кількох місяців самодовбання Андріана стояла під кабінетом Яна ― колишнього спортсмена і улюбленця Олега Олеговича, теперішнього терапевта в клініці, заснованій Олегом Олеговичем. От хто точно вмів витиснути з ситуації максимум. Чимось вони були схожі, не тільки відношенням тренера до них, ні; їх споріднювало значно більше, починаючи від фірмової холоднокровности, з якою вони бралися до справ, і закінчуючи осиротілістю. І ще бозна чим іще у проміжку. Але як же Ян її дратував, словами не описати. Хто б не стикався з ним, всі вважали його сонечком, лапочкою і, простигосподи, крашем. Як же цей покидьок майстерно робив вигляд, що він нормальний, як досконало імітував сором’язливість і подив, доброзичливість і зніяковіння, розгубленість і навіть страх. Все те, чого, певно, ніколи і не відчував, чортяка.
Можливо, саме тому Андріана так довго тягнула з тим, аби піти до нього на прийом. Хтозна. Зрештою, вона була тут, перед дверима його кабінету, в порожньому і тьмяному коридорі на дев’ятому поверсі офісного центру.
Андріана зробила глибокий вдих і поклала руку на ручку дверей. Швидко і впевнено, як зірвати пластир.
― Можна?
Ян був сам, тож вона одразу увійшла, скинула рюкзак біля кушетки, а сама сіла в крісло біля робочого столу лікаря. Він дочекався, коли вона вже сидітиме навпроти нього, і аж тоді обдарував її поглядом та увагою.
― Звісно. Тобі можна все.
Це теж бісило. Просто, бляха, до чортиків бісило, коли він розігрував з нею цю карту звичайного хорошого хлопця, чия ввічливість завжди звучить трохи як флірт. Їй хотілося розвернутись і піти, або встати і разочок прописати йому в табло. Але замість відкритої чи хоча б пасивної агресії вона мовчки потупилась в нього серйозним поглядом. Ян вдоволено посміхнувся ― не дивно, якщо саме такої реакції він і добивався від дівчини.
― То з чим ти до мене?
З коробкою стожарів і пропозицією сходити нахуй, з чим же ще. Нахамити лікарю аж дуже хотілось, але і пожалітись на свій неладний організм теж. Та й отримати від нього кваліфіковану допомогу було б не зайвим. Вагаючись між різкістю та підіграванням його спектаклю, Андріана обрала шокуючу напівправду.
― Здається, в мене аноргазмія.
Ян розкрив було рота, щоб сказати щось, але вочевидь передумав і зімкнув губи, повтикав кілька секунд, зібрався з думками і таки заговорив.
― Аноргазмія ― це дещо не моя компетенція, та і явище не таке просте, щоб його самодіагностувати. Мабуть, тобі краще було б сходити в гінекологію, а не до мене.
Варто було визнати, він дійсно вмів імітувати емоції до найдрібнішої деталі: його міміка, жести, тон і навіть легке тремтіння в голосі бездоганно зображали зніяковіння, якого насправді не було. Андріана не знала, що саме виказувало його фальш, але готова була закластись на що завгодно ― це лише притворство.
― Я не думаю, що це щось фізіологічне. Радше психологічне.
З її обличчя не сходила серйозність. Лікар же навпаки потягнувся, відкинувся на спинку крісла, зняв окуляри та заходився потирати переносицю.
― Давай так. Ти зараз говориш медичними термінами, але я хочу, аби ти просто описала симптоми і прояви, з чого ти прийшла до таких висновків, гаразд?
― Я весь час напружена, гірше сплю, гірше тренуюсь, не можу перестати думати, не можу розслабитись і спустити пар, зрештою… не можу кінчити. Менструальний біль став нестерпним, я ходила на огляд, фактично все в порядку, але щось не так.
Ян дістав з шухляди серветку, протер скельця окулярів і вмостив їх назад на носа.
― Давно все почалось?
― Три місяці тому. Після поїздки в Токіо.
― Після тієї, де ти отримала лише друге місце?
― Це не через друге місце.
― Я і не казав, що це через друге місце.
Трясця. Андріана так впевнено почала недоговорювати правду, хоча готувала геть іншу промову. І тепер Ян, здається, здогадався, що вона з ним не надто чесна. Жоден м’яз на її обличчі не поворухнувся, тож гру можна було продовжувати, раз вже почала. Тупо було б вивалювати йому все як є, тупо було б визнавати, що вона хотіла поглумитись над його фіктивною чемністю, ще тупіше було б програти його маніпуляціям, особливо тепер, коли він щось просік.
― То тебе таки турбує відсутність оргазму чи загальне погіршення стану і проблеми з тренуваннями?
― А є різниця? Всі ці прояви пов’язані, щонайменше, вони виникли в один час. Але якщо це дійсно не твоя сфера компетенції, принаймні скажи мені, до якого спеціаліста звернутись, і я піду.
Андріана підвелась зі стільця для переконливості, вона мало знала про вподобання терапевта, але точно знала, чого він не любив ― коли у ньому сумнівались не з його легкої подачі.
― Давай я тебе огляну.
Ян навіть не смикнувся зі свого крісла, ніби готувався почути відмову. Андріана потисла плечима, вона однаково вже підійшла до кушетки, щоб забрати свій рюкзак.
― Раз я вже тут, давай.
Він обвів її поглядом з ніг до голови, про щось кивнув собі і врешті підвівся, аби замкнути двері в кабінет.
― Роздягайся, лягай на кушетку і руки витягни вздовж тіла.
Руки майже не тремтіли, коли спортсменка потягнулась до ґудзиків, але припинити тремор стало непосильним завданням, відколи почались решта симптомів. Ян, звісно ж, зауважив, і звісно ж, скористався цим, аби перетягнути контроль над ситуацією.
― Давай допоможу.
Так легко він це сказав, так виважено притримав дистанцію між ними, коли підійшов і простягнув пальці до ґудзиків. Андріані хотілося б повірити, що він дійсно дбайливий, а не платить їй за спробу його збентежити тією ж монетою. Зрештою, він не вперше її оглядав: ніякі його подальші дії не змогли б збентежити її. Але це вперше, коли хтось її роздягає, і якби не натренована роками звичка, переживанням вдалось би порушити спокій на її обличчі. Дарма, що Ян не відводив очей від ґудзиків.
Щойно лікар скінчив, сорочка сповзла з дівочих плечей та впала додолу. Щоб не виглядати смиканою, Андріана просто проігнорувала цей факт і, спокійно знявши з себе майку, кинула її на сорочку. Приспустила джинси з високою посадкою, скинула сліпони та лягла на кушетку для огляду.
― Тепер заплющ очі і одночасно підніми обидві руки. Так, гаразд. Тепер руками по черзі торкнись кінчика свого носа. Угу. Тепер я буду по черзі згинати твої кінцівки, щоб перевірити тонус м’язів, тож просто розслабся.
Андріана приготувалась відчути його завжди холодні руки, але на диво, дотики були теплі.
― Тепер я перевірю рефлекси, а ти, до речі, можеш розплющувати очі.
Як тактовно він змовчав, що вона могла їх розплющити ще після вправи з торканням кінчика носа. Але затупила. Занадто зосередилась на відчуттях. Андріана постаралась сповільнити і поглибити дихання, і розплющила очі, аж коли лікар підійшов до кушетки з молоточком в руках.
― Я серйозно, розслабся.
Звучало трохи ніби знущання, як з огляду на озвучені нею скарги, так і через їх маленьку гру в маніпуляції. Розслаблятись їй зараз хотілося найменше з усього в світі ― вона просто не могла. Ян почав простукувати її коліна та руки, послідовно згинаючи і розгинаючи їх у різних положеннях. Оцінивши результат своїх дій, він важко зітхнув і однією рукою переставив крісло, за яким вона до цього сиділа, ближче до кушетки, іншою рукою вкинув інструмент в кишеню халату і сів.
― Ти мене боїшся?
Таке пряме питання було неочікуваним, але нарешті від лікаря не віяло фікцією, тож цей бал Андріана зарахувала собі.
― Це не страх, а пересторога.
― Думаєш, я можу тебе скривдити?
― Думаю, ти не сприймаєш мої слова всерйоз.
― Це тому, що ти не кажеш мені правди.
― Як і ти мені.
Андріана видихнула. Їхня коротка словесна перепалка нагадувала пінг-понг партію, зіграну на одному диханні. І за результатами у них нічия. Хоча після нетривалого переведення подиху Ян таки скоїв спробу відбитись.
― Я не брехав тобі.
― Ти знаєш, про що я. Ти не сором’язливий, не м’який і не тактовний. І кожної миті, коли ти намагався таким здаватись, це була брехня.
Вона першою розкрила карти, хоч і не зі своєї руки. Але хід зроблено, і тільки від відповіді залежить, будуть вони далі бавитись в нормальних людей чи нарешті перейдуть до суті.
― Багато людей з тобою не погодились би. Мало кому приємніше ходити до лікаря, який сприймає тебе за робоче завдання, а не вибудовує комфортний зв’язок.
― Скільки років ми знайомі, що ти мені це затираєш? Ти такий, мабуть, ще до навчання в медичному був.
― Я б не сказав, що ми всі ці роки були достатньо близькими, аби ти мала підстави для таких висновків.
― І багато в тебе за цей час близьких знайомих назбиралось?
З холодного і прагматичного він враз перевтілився в розслабленого і майже веселого. І ця хитра грайлива посмішка дійсно йому личить.
― Туше. Хоча якщо полічити твоїх близьких знайомих, то у нас радше пат. То чого ти насправді прийшла?
― Бо я, бляха, ніби проживаю підлітковий вік вдруге. Відчуття тіла змінилось, я гірше контролюю рухи.
― Це я помітив.
― Гірше сплю, гірше їм, гірше тренуюсь, гірше зосереджуюсь.
― І гірше трахаєшся?
― Та не трахаюсь я, бляха.
Молодик підняв брови. На його обличчі читалось бажання пожартувати про причинно-наслідкові зв’язки в цьому контексті, але з якихось причин він його проковтнув, а натомість увімкнув лікаря.
― Бо не хочеш чи не можеш?
― Не знаю. Мабуть, бо не можу.
― Не знаєш, чи хочеш?
― Хочу лише до певного моменту, а десь на етапі прелюдії бажання різко зникає.
― Може, тобі дискомфортно з твоїм партнером.
― У мене немає постійного партнера, просто часом чіпляю симпатичних тіпів.
― А як з мастурбацією?
― Майже так само хуйово. Хоча зрідка вдається насолодитись процесом, але не кінчити.
― Якісь препарати останнім часом приймала?
― За останніх півроку жодних.
Ян відвів від неї погляд і, потупившись в порожнечу, поринув у роздуми, час від часу похитуючи головою. Андріана ж не відводила від нього очей. Менш ніж за хвилину він повернувся до неї, сповнений ентузіазму та азарту.
― А зараз тобі комфортно?
― Радше трохи менш дискомфортно, ніж зазвичай.
― То тобі не холодно?
Він опустив погляд на її груди, вказуючи на причину свого зауваження. Тільки тепер Андріана зауважила, що по-перше, вона досі по пояс гола, а по-друге, в неї сироти на шкірі і затвердли соски.
― Та наче не надто холодно. А може, й холодно.
― Якщо тобі не дискомфортно і не холодно, значить, залишається тільки збудження.
Ян багатозначно всміхнувся. Знущається з неї? Чи… Ні. Він грайливо глузує?
― Або?
Вона явно вловила недосказаність і вестись на його підйоб не збиралась.
― Або тобі холодно чи дискомфортно, просто ти цього не зауважила. Звідси випливає питання, чому ти цього не зауважила. І припущення, що тренування погіршились саме тому, що ти перестала повноцінно відчувати своє тіло.
― Тобто потрібно просто налагодити відчуття свого тіла?
― Якби це дійсно було просто, ти б тут зараз не сиділа. Скажи, а про що ти думаєш під час прелюдії?
― Про всяке. Про спорт, про змагання, про те, як потім здихатись чувака, з яким я збираюсь перепихнутись, про те, чому мені не повернулась платіжка за транспортування газу, хоча комунальна служба її не прийняла.
― Думаю, проблема саме в цьому.
― В платіжках за газ?
― В тому, що ти думаєш. Тебе це може здивувати, але під час сексу прийнято не думати. Або принаймні майже не думати. Коли мастурбуєш, теж думаєш?
― Так.
― І на тренуванні? І за обідом? І перед сном?
― Хочеш сказати, що всі мої симптоми тупо від того, що я забагато думаю?
― Хочу сказати, що твій стан може не потребувати медикаментозного лікування. Але додаткові обстеження я тобі однаково випишу. Про всяк випадок.
Вона досі сиділа напівгола навпроти нього. Він не зауважував їй цього, щоб не відволікати? Чи притримував привід для подальших глузувань? Дійсно не помітив? Помітив і просто захотів дивитись на неї… Це вже щось не те.
― Щоб я не вважала, що ти не сприймаєш мої скарги всерйоз.
― Щоб не облажатись в своїй роботі і, не приведи господь, не знехтувати здоров’ям найкращої зірочки Олеговича. Боюсь, за таке я можу і без роботи лишитись.
А він дійсно може. Згадка про Олеговича не надто сподобалась дівчині, але нарікати не було приводу ― Ян не лукавив і нікого не відігравав, просто казав, як думає.
― То що мені зрештою робити?
― Спробуй медитації і вправи на послідовне розслаблення м’язів.
― Прямо під час сексу?
― Якщо і далі будеш ловити рандомних тіпів бозна де, то ні медитації, ні вправи тобі не допоможуть. Принаймні для початку раджу знайти знайому людину, якій ти довіряєш, хоча в твоєму випадку радше не довіряєш менше, ніж зазвичай. Ну і комфортне ліжко, оптимальна температура в кімнаті, не одразу після трапези, але і не голодною.
З кожним його словом ентузіазму коли-небудь зайнятись сексом ставало все менше, а серйозність Андріани все стрімкіше перетікала в похмурість. З огляду на вимоги, їй простіше було забути про існування сексу.
― Ти здаєшся завчасно. Якщо проблема в житлі, то і готельна кімната підійде, якщо пошукати хороший готель. Поїсти за кілька годин до сексу і надягнути шкарпетки теж не так важко.
Вона втрачала контроль над думками, половина з того, що приходило їй в голову, скидалось на абсурд. Продовжувати твердо та прямо висловлюватись ставало дедалі важче.
― А знайти людину, з якою мені комфортно ― взагалі не проблема, звісно.
― Але ж тобі комфортно зараз.
Ян кинув це зауваження, наче диктував показники лічильника, але щойно глибше осмислив сказане, перестав виглядати так само розслаблено.
― Я маю на увазі, що в цілому така ситуація можлива, а значить…
― Я знаю, що ти мав на увазі, ― Андріана перебила його на півслові. Це був не абсурд. Тепер азартом загорілась вже вона. ― Але ти правий. Зараз мені комфортно. І ти краще за будь-кого знаєш, що мені потрібно.
Вона не була впевнена, хоче Ян сексу з нею чи ні, але аж надто він любив мати рацію, щоб утриматись від такої пропозиції. А ще вона не знала, чи дійсно хоче Яна, чи їй просто здається, що це може спрацювати. І в такому світлі він став привабливішим, ніж був зазвичай. Але і він тепер вже не той хлопчисько, яким вона побачила його вперше. На сім років старший невіглас, що вигравав і програвав змагання з шаленою непередбачуваністю. Мало хто здогадувався, що він брав гроші за свої виграші та програші, зрештою, теніс ― не бокс, аби про такі спекуляції знімали фільми. Радше за все, так він збирав гроші на навчання в медичному і саме тому так гостро зреагував на появу нового фаворита Олега Олеговича ― на неї. Він був люб’язний з нею і допомагав на кількох тренуваннях, поки не переконався, що Олегович належним чином оцінив його вклад. А потім просто ставився як до формальності, яку можна врахувати, а можна і проігнорувати. Аж поки не закінчив той свій медичний, поки не кинув спорт. Тепер саме її існування не загрожує його планам на майбутнє, ба більше ― він зацікавлений її проблемою, він прямо зараз дивиться на неї так, ніби нічого іншого у світі більше не існує. Його інтерес більше не диктується ніким і нічим ззовні.
Андріана важко вдихнула. Ян нарешті сформував і сформулював свою відповідь.
― Я не проти, якщо ти дійсно цього хочеш.
Його слова звучали так обережно, ніби зайвий звук міг змусити її негайно втекти.
― Хочу.
Ян важко видихнув і плавно підвівся зі стільця. Скинув свій халат десь в купу до її речей, слідом туди полетіла його фіолетова футболка, окуляри хутко опинились на столі; тепер вони були роздягнені рівноцінно.
― Підійди до мене.
Лікар озвучив прохання і простягнув руку, аби допомогти їй підвестись з кушетки, а щойно вона встала ― обійняв зі спини, схрестивши її руки на животі своїми.
― Тобі не має бути холодно.
Він пояснив свій сентиментальний жест, притулившись обличчям до її шиї. Андріана завмерла, досліджуючи, як його тепло поступово пробирається їй під шкіру. Він був таким гарячим, що вона мимоволі замислилась, чи немає у нього температури, чи це лише питання контрасту.
― Тобі зручно?
Кивок.
― Тоді розслабся, я тебе тримаю.
Вона повернула до нього голову і вигнула брову.
― Уяви, що це вправа на довіру, і розслабся так, наче тобі не потрібно самостійно стояти.
На доказ своїх намірів він опустив одну руку їй на талію, щоб і самому не втратити рівновагу. Вирівняти дихання Андріані не вдалось, тож розслабляти м’язи довелось поступово, аж поки десь під правим вухом не пролунало схвалення.
― Чудово. Зігрілась?
― Аж занадто.
Без перебільшень, спортсменка відчувала, як починає пріти і від жару Яна, і від ситуації в цілому. Таким вона бачила його вперше, і найгірше у всій цій ситуації те, що їй сподобалось. Замість наступних вказівок Ян поцілував її шию. Просто м’яко торкнувся губами, перевіряючи, чи її тіло згодне з її рішенням, і отримавши бажаний результат, продовжив цілувати її плечі. Ретельно і повільно він торкався кожного сантиметра її шкіри, а тоді повернувся назад до шиї і нахабно провів по ній гарячим язиком. Андріана нахилила голову, підставляючи йому свою шкіру.
Легенько вкусивши дівчину під вушком, Ян врешті продовжив:
― Якщо ляжеш на кушетку, тобі буде зручно?
― Не спробую ― не дізнаюсь.
Вона відновила рівновагу і потягнулась у бік кушетки.
― Мені роздягнутись повністю?
― Тільки якщо тобі цього хочеться.
Влігшись спиною на кушетку, Андріана припідняла стегна і спустила до низу джинси, Ян підхопив тканину вже на її литках і стягнув з ніг. Від своїх штанів він позбуватись не спішив, натомість заліз на кушетку, вмостився торсом між дівочих стегон та нахилився до її обличчя своїм. Його погляд бігав її тілом з такою жадібністю, ніби він вже уявляв, на які дивовижні препарати її можна нарізати. Але вже за кілька секунд осмислив погляд і зазирнув їй прямо у вічі.
― Можна тебе попросити заплющити очі і зосередитись на тактильних відчуттях? Якщо знову почнуться сторонні думки ― одразу скажи мені.
Дивовижно, але Андріані зовсім не хотілось відривати від нього очі і тим більше заплющувати їх. Їй хотілось цього голодного божевільного погляду і цього жару, що линув від тіла лікаря.
― Добре, але зовсім трохи згодом. Не зараз.
Ян не одразу зрозумів, що йому відмовили, і трохи звів брови, дивуючись, що дівчина не виконує вказівки. Але замість повторювати свої слова, Андріана поклала руку йому на потилицю і, припіднявшись на лікті, поцілувала Яна. Здається, він на неї ледь не впав, але все ж встиг опанувати себе, змістити вагу на одну руку, а іншою пригорнути Андріану. Так до нього доходило безперечно швидше. Поцілунок тривав, аж поки йому не стало дихання. Відсторонившись, він кілька секунд важко вдихав і видихав повітря, після чого повернувся до поцілунків: губи, щоки, підборіддя, шия, ключиці в якийсь момент ледь не повністю опинились в його слині, від такої пристрасті Андріана помітно впріла і нарешті по-справжньому почувалась збудженою. Між ніг пульсувало, і мимоволі вона підсунулась ближче до його паху. Він зробив кілька поступальних рухів, але всупереч продемонстрованому нею бажанню, трохи відсунувся, а зрештою і зовсім випрямився, сидячи між її ніг.
Тилом долоні стер піт з чола і закинув за вухо вибиті з хвоста пасма волосся. Здається, щось шепотів.
― Будь ласка.
Вона не стільки чула його слова, скільки читала їх по губах.
― Будь ласка.
Не одразу, але Андріана збагнула, що він просить її заплющити очі. І тепер не мала змоги йому відмовити, аби тільки Ян не відривався від процесу.
І Ян продовжив вкривати її поцілунками, коротшими і м’якшими, але ряснішими, він цілував її обличчя, шию, груди. Часом в його рухах прослідковувалась послідовність, але щойно Андріані вдавалось її виявити ― він робив щось непередбачуване. Делікатно кусав за сосок, притирався ерогованим членом до промежини, перебирав пальцями в згині ліктя чи навалювався на неї всім тілом, спасибі, що не всією вагою, і з силою притискав до себе. Якоїсь миті від його маніпуляцій вона почала стогнати, але згадала, що вони, взагалі-то, в клініці, і за стіною в людей цілком звичайні пристойні прийоми в нормальних пристойних лікарів. Тоді він нахилився над її вухом і хрипло промуркотів:
― Будь ласка, не замовкай.
Здається, їй почало зносити дах. Вона вигиналась, підставляючись під його цілунки, і знахабніло хапала його за потилицю, вказуючи, куди хоче отримати наступні, а головне ― слухняно не розтуляла повіки. Бозна скільки часу все це тривало, поки вона не відчула, як він тягне за резинку її трусики вниз. Боже, вона ж не поголилась, і в неї немає презервативів, і в нього не факт, що вони є, і… От вони, думки. Він просив сказати, коли почнуться думки.
― Ян.
Рука Яна миттєво полишила трусики, він переставив коліно через її стегно і не зовсім вправно, але цілком зручно ліг на бік і вклав її біля себе.
― Подивись на мене, ― попросив він.
Розплющити очі було легко, а от сфокусувати погляд… Після кількох спроб розмиті і роздвоєні контури почали складатися в картинку, прямо перед нею лежав спітнілий і розхристаний молодик з таким проникливим поглядом, ніби дивився на неї от уже вічність.
― Нічого з цього не має значення. Для мене так точно. Не зараз. Зараз я хочу, аби ти ще раз довірилась мені. Я не зроблю нічого, що могло б тобі зашкодити.
Попри весь його вигляд, тяжкість його дихання і хрипоту в голосі, він звучав спокійно. Не отримавши ніякої явної реакції, Ян міцно притулив до себе Андріану.
― І це припиниться, щойно ти захочеш, гаразд?
Відповідати йому було тяжко, говорити взагалі було тяжко, замість слів Андріана трохи припіднялась, підтягнулась повище на кушетці і лягла, впершись до лоба лікаря своїм. Кілька секунд придивлялась до його очей, а тоді заплющила свої і легенько кивнула, готова продовжити їхню маленьку авантюру. Ян піднявся з кушетки зовсім.
― Ляж на спину, щоб тобі було зручно.
Трохи пововтузившись, вона вляглась і заходилась сама знімати залишки одягу, лікар не втручався. Коли останні перепони було відкинуто, він відійшов від кушетки і, судячи зі звуків, почав копирсатися в шафці. За кілька кроків та простих маніпуляцій під попереком дівчини опинилась невелика подушка. Слідом між її ніг опинились і плечі Яна, до пульсації в промежині додалось його гаряче дихання. Ян припіднявся, провів руками від сідниць до грудей, обвів великими пальцями соски, врешті опустив губи на вологі складочки і заходився перебирати їх язиком. Відчуття були надто яскравими, аби спокійно лежати. Андріана вихопила руку Яна і перепла їхні пальці. Лікар потягнув руку трохи ближче в свій бік, впер лікоть в кушетку, іншу руку він теж прибрав від дівочих грудей, натомість завівши її під себе. Не одразу, але Андріана відчула його пальці на вході у піхву, і першим поривом було не бажання відсторонитись, а бажання роздягнути Яна повністю. Ян тим часом не намагався проникнути пальцями глибше, просто гладив стінки в такт рухам язика і міцно тримав Андріану за руку. Навіть якби хотіла, вона не змогла би про щось думати: відчуттів було багато, і всі вони були цікаві та яскраві настільки, що темрява перед очима попливла білими плямами. М’язи скорочувались в заданому Яном ритмі, а відчуття загострювались, поки не сягнули свого піку. Андріана застогнала голосніше, ніж до того, і напружилась всім тілом. За шумом у вухах вона не одразу почула, що до неї звертаються.
― А?
― Дихай. Інакше ризикуєш зомліти. І якщо не складно, відпусти, будь ласка.
Андріана розпрямила пальці і тільки з прийдешнім гудінням в суглобах зрозуміла, як сильно їх стискала.
― Вибач.
― То пусте. Давай, я допоможу тобі одягнутись.
Вона ще тремтіла, коли Ян начепив окуляри і почав збирати її одяг по кабінету і поступово вдягати її. Щось надзвичайно турботливе відчувалось у тому, як він застібав ґудзики на її сорочці. Слідом лікар вдягнувся і сам, але замість обговорити щойно здобутий досвід і що їм далі із цим робити, він пригладив її волосся і взявся проводжати до сходового майданчику.
― Це теж частина лікування?
― Певною мірою. Просто тобі дійсно час іти.
Його тон був незмінно м’яким, і дівчина вже почала сумніватись, чи не прикидався Ян увесь цей час, чи тільки наостанок повернувся до своєї звичної форми буття ― імітації. Але питати не стала. Зрештою, вона отримала те, що хотіла: професійну медичну консультацію, рекомендації щодо одужання і навіть оргазм. Якщо на цьому інтерес лікаря до неї закінчився, вона не збирається за ним бігати. Але коли вона вже розвернулась в бік сходів, Ян схопив її за руку і затримав.
― Слухай, давай якось сходимо кудись поза клінікою? Я маю твій номер в базі пацієнтів і, якщо ти не проти, напишу тобі.
Лампи відблискували від його окулярів, тож важко було прочитати його погляд.
― Добре.
Андріана погодилась радше про всяк випадок і стрімко збігла сходами вниз.
***
― Можна?
Дивне питання. Вона робила, що хотіла і коли хотіла, характер в неї був препаскудний, а люди навколо ледь не молились на неї. Навіть Олег Олегович, якого вразити надзвичайно складно, готовий був носити її на руках і буквально ледь не плазувати перед цим дівчиськом, поки їй було поїбать+похуй. Андріана спримала таке ставлення як належне і, здається, навіть не помічала, що єдина звертається до тренера на «ти». І зачинених дверей вона теж практично не помічала, його за суперника не вважала, навіть, чорт забирай, як лікаря не поважала. Просто прийшла і розсілася в кріслі, ніби його робочий день нескінченний, і ніяких інших справ, крім як її, у нього бути не може. І почасти була права.
Олегович найняв його суто для своїх спортсменів. Сторонні пацієнти не мали змоги до нього записатися, а тренерські підопічні натомість отримували первинний огляд практично без черг, тоді як сам Ян отримував вдосталь вільного часу для своїх досліджень. Єдина умова, яка стосувалась усіх, крім крижаної зіроньки, ― попередній запис.
― Звісно. Тобі можна все.
Він надягнув свою пересічну товариськість і почав оцінювати стан пацієнтки: очі нормального кольору, шкіра обличчя теж, нігті, схоже, стали крихкими, стан свідомості задовільний, емоції відсутні. Може, вона психопатка взагалі? Такий прямий і серйозний погляд змушував сумніватися в собі; Ян десятки разів спостерігав, як людям ставало ніяково, лячно, моторошно, соромно чи дискомфортно від цього її погляду. Одного разу навіть відчув цей ефект на собі. Не найприємніший досвід на його пам’яті. Складалось враження, що вона його зневажає.
Щоб не повторювати, він швидко повернувся до тяжкого буття лікарем для цієї нестерпної пацієнтки.
― То з чим ти до мене?
Аби не з вагітністю ― Олег Олегович буде в розпачі.
― Здається, в мене аноргазмія.
Надвеликих зусиль Яну вартувало не розсміятись, йому так звело вилиці, що він на мить втратив контроль над м’язами щелепи, але вдало зманеврував, зобразивши подив. За кого вона його в біса має? На її думку, він мав почервоніти з голови до п’ят і тихенько повстидатися частки “оргазм”? Чи що? Чи як? До гінеколога його скерування не потрібне, і в свої 20 з гаком вона вже мала б таке знати.
Скидалося, що дівчина просто прийшла познущатися з нього під кінець зміни, тупо тому, що могла. Послати б цю суку під три чорти, але, на жаль, не прямим текстом.
― Аноргазмія ― це дещо не моя компетенція, та і явище не таке просте, щоб його самодіагностувати. Мабуть, тобі краще було б сходити в гінекологію, а не до мене.
Якби вона хотіла піти не до нього, так би й зробила, ― це було надто очевидно. Що в список очевидного не входило: на біса вона приперлась і з якого переляку почала цей цирк.
― Я не думаю, що це щось фізіологічне. Радше психологічне.
Треба було перевести дух, зробити щось звичне, покрутити в руках окуляри. Ян потягнувся. Ця морока ― на весь вечір, і вартувало б з’ясувати принаймні, за що вона йому.
― Давай так. Ти зараз говориш медичними термінами, але я хочу, аби ти просто описала симптоми і прояви, з чого ти прийшла до таких висновків, гаразд?
― Я весь час напружена, гірше сплю, гірше тренуюсь, не можу перестати думати, не можу розслабитись і спустити пар, зрештою… не можу кінчити. Менструальний біль став нестерпним, я ходила на огляд, фактично все в порядку, але щось не так.
Значить, таки була в гінекології, але судячи з формулювань, явно не з запитом “аноргазмія”, радше, на профілактичному обстеженні. Описані симптоми ― дуже загальні, це може бути що завгодно, від депресії до онкології, і навряд чи вони призвели до аноргазмії. Якщо цю причину Андріана взагалі не вигадала. Треба розбиратися.
― Давно все почалось?
Спортсменка відвела свій каральний погляд і, потупившись в простір, продовжила відповідати:
― Три місяці тому. Після поїздки в Токіо.
Токіо, точно, спад її показників припав на той період, але це тільки ускладнює встановлення першопричини, вона могла перенервувати в зв’язку з провалом, а могла провалитись через щось, що на дальні дистанції дає таку симптоматику. І не зізнається ж, не годиться крижаній зіроньці мати слабину ані фізичну, ні душевну.
― Після тієї, де ти отримала лише друге місце?
От вона ― закономірність. Люди можуть дуже по-різному проявляти свій характер тілесно, але відмовитись від цих повадок практично не в змозі, цю унікальну навичку він опановував майже 20 років. Половину цього часу він спостерігав її міміку. І що критичнішою ставала ситуація, тим повільніше змінювались вирази її обличчя. Прямо як зараз.
― Це не через друге місце.
Пряме попадання.
― Я і не казав, що це через друге місце. То тебе таки турбує відсутність оргазму чи загальне погіршення стану і проблеми з тренуваннями?
― А є різниця? Всі ці прояви пов’язані, щонайменше, вони виникли в один час. Але якщо це дійсно не твоя сфера компетенції, принаймні скажи мені, до якого спеціаліста звернутись, і я піду.
Боже милостивий, оце драма, ну давай, влаштуй мені тут показовий вихід, ходяча ЦА антидепресантів. Добре, що вона повернулась спиною, бо не розсміятись до істерики ставало дедалі складніше. Мучиться, але вийобується до останнього. Як же він ненавидів таких пацієнтів: просто бери і витрушуй з них кошмарну звичку ставити свої зайоби вище за турботу про власне здоров’я. Всього за кілька секунд глуз перетворився на шалену злобу.
― Давай я тебе огляну.
Вдих-видих. Ян заледве розслабив пальці, якими досі стискав ручку шухляди.
― Раз я вже тут, давай.
Зрештою, шкодить вона тільки самій собі, однаково більше у неї нікого немає.
― Роздягайся, лягай на кушетку і руки витягни вздовж тіла.
Огляд починається, щойно пацієнт опустив ручку вхідних дверей. В його голові проносились слова улюбленої викладачки. Андріана смикнула ручку різкіше, ніж зазвичай. Він глянув на її руки і очікувано побачив тремор. Асиметричний. Превалююче на правій руці. Складно їй, мабуть, зараз, і навіть нема кому довіритись у своїй слабкості.
― Давай допоможу.
Підтримати людину достатньо просто, якщо ґрунтовно розібратися в цьому питанні. На кожен стан є свій алгоритм, коли людина не довіряє своєму тілу, тактильний контакт повинен бути надзвичайно стриманим. Ґудзик за ґудзиком він спостерігав за її тілом, вловлюючи, як вона сповільнює і поглиблює дихання. Потрібно відігріти руки перед тим, як торкатись її шкіри.
Щойно лікар прибрав пальці з сорочки, вона зісковзнула з плечей дівчини, а Андріана наче й не помітила цього, просто слідом скинула майку, роззулась і лягла на кушетку. Чи помітила, але зробила вигляд, що ні.
― Тепер заплющ очі і одночасно підніми обидві руки.
Ян поклав долоні на зап’ястя, ковзнув під рукави майже до згинів ліктів, і почав активно рухати пальцями.
― Так, гаразд. Тепер руками по черзі торкнись кінчика свого носа. Угу.
Координація в повному порядку.
― Тепер я буду по черзі згинати твої кінцівки, щоб перевірити тонус м’язів, тож просто розслабся.
Не смикнулась від дотику, значить, почала звикати, але чому тоді не розплющує очі?
Тонус м’язів порушено.
― Тепер я перевірю рефлекси, а ти, до речі, можеш розплющувати очі.
Лікар пучками пальців знайшов на столі молоточок, очима невідривно спостерігаючи, як замість дрібних різких рухів Андріана сповільнила дихання та поступово розкрила повіки.
― Я серйозно, розслабся.
Складно було зрозуміти, її відчуття загострились через пікантність ситуації чи в межах загальної картини. Так чи інакше, все її тіло насправді зараз відчувалось як оголений нерв, і яким дивом вона змушувала його підпорядковуватись стриманості, можна було тільки здогадуватись. Вражаюче. Але далі так не можна.
― Ти мене боїшся?
Неочікувано, що Андріана полегшила дихання саме після цього питання.
― Це не страх, а пересторога.
Ну звісно, на її місці він теж нікому би не довіряв.
― Думаєш, я можу тебе скривдити?
М’язи її обличчя почали скорочуватися активніше, ніж до того.
― Думаю, ти не сприймаєш мої слова всерйоз.
Любителька надумати.
― Це тому, що ти не кажеш мені правди.
― Як і ти мені.
Як і я… що?
― Я не брехав тобі.
Дивовижно, яка динамічна у неї насправді міміка.
― Ти знаєш, про що я. Ти не сором’язливий, не м’який і не тактовний. І кожної миті, коли ти намагався таким здаватись, це була брехня.
Оце ніхіба собі дойоб.
― Багато людей з тобою не погодились би. Мало кому приємніше ходити до лікаря, який сприймає тебе за робоче завдання, а не вибудовує комфортний зв’язок.
― Скільки років ми знайомі, що ти мені це затираєш? Ти такий ще до навчання в медичному був.
«Такий» ― це такий, що старається подобатись людям? Знайшла злочин. Ще й про давнє знайомство згадала, ніби за той десяток років вона взагалі помічала його існування. Він починав злитись, але сенсу це приховувати не було, мабуть, саме цього вона і добивалась, щоб їй.
― Я б не сказав, що ми всі ці роки були достатньо близькими, аби ти мала підстави для таких висновків.
Їй однозначно подобалось виводити його з себе.
― І багато в тебе за цей час близьких знайомих назбиралось?
Значить, весь цей час вона знала, що він насправді дуже відчужений, хоча всі вважали його чи не найбільш компанійською людиною. Значить, спостерігала за ним, і дуже уважно спостерігала. Це пояснювало її насторожене відношення.
Ян зрозумів, чим Андріана викликала такий інтерес в Олега Олеговича. З огляду на це, дівчина мала рацію ― він брехав. І дійсно, її метою було вивести його на емоції. Прикро, що його досконалий обладунок виявився цілковито непридатним, але тепер можна було НАРЕШТІ почати розбиратися з її проблемою.
― Туше. Хоча якщо полічити твоїх близьких знайомих, то у нас радше пат. То чого ти насправді прийшла?
― Бо я, бляха, ніби проживаю підлітковий вік вдруге. Відчуття тіла змінилось, я гірше контролюю рухи.
Це вже більше схоже на правду.
― Це я помітив.
― Гірше сплю, гірше їм, гірше тренуюсь, гірше зосереджуюсь.
То збрехала про аноргазмію чи не збрехала?
― І гірше трахаєшся?
― Та не трахаюсь я, бляха.
Чомусь він подумки приписував їй регулярні романи з молоденькими тенісистами, які обтікали за нею ледь не цілими натовпами. Хоча, з її-то характером, можливо, саме проблеми з молодиками і були першопричиною. А може, і ні.
― Бо не хочеш чи не можеш?
― Не знаю. Мабуть, бо не можу.
Але не точно? Жінко…
― Не знаєш, чи хочеш?
― Хочу лише до певного моменту, а десь на етапі прелюдії бажання різко зникає.
А раптом то хлопці якісь відморожені траплялись.
― Може, тобі дискомфортно з твоїм партнером.
― У мене немає постійного партнера, просто часом чіпляю симпатичних тіпів.
Отже, здогадка не така далека від правди.
― А як з мастурбацією?
― Майже так само хуйово. Хоча зрідка вдається насолодитись процесом, але не кінчити.
― Якісь препарати останнім часом приймала?
― За останніх півроку жодних.
Навіть собі більше не довіряє, прикро. Але ж має бути спосіб повернути її до норми органічно, починаючи з невеликих кроків. Наприклад, з ситуацій, в яких вона менш напружена.
― А зараз тобі комфортно?
― Радше трохи менш дискомфортно, ніж зазвичай.
В яблучко. Тепер можна спокійно аналізувати реакції її тіла.
― То тобі не холодно?
― Та наче не надто холодно. А може, й холодно.
Ага, попизди мені тут, тіло живе своїм життям, скільки не намагайся його контролювати. Чи вона і не контролює, просто дійсно перестала відчувати.
― Якщо тобі не дискомфортно і не холодно, значить, залишається тільки збудження.
Як же солодко було повертати назад її ж провокацію, а не тримати лице.
― Або?
Проникливе стерво, смачно.
― Або тобі холодно чи дискомфортно, просто ти цього не зауважила. Звідси випливає питання, чому ти цього не зауважила. І припущення, що тренування погіршились саме тому, що ти перестала повноцінно відчувати своє тіло.
― Тобто потрібно просто налагодити відчуття свого тіла?
От тепер це виглядало як довірливе ставлення до лікаря. Як же вона на нього дивилась, ніби… на повноцінного напарника.
― Якби це дійсно було просто, ти б тут зараз не сиділа. Скажи, а про що ти думаєш під час прелюдії?
― Про всяке. Про спорт, про змагання, про те, як потім здихатись чувака, з яким я збираюсь перепихнутись, про те, чому мені не повернулась платіжка за транспортування газу, хоча комунальна служба її не прийняла.
Беззаперечно, саме для цього і існує прелюдія, ну дівчисько…
― Думаю, проблема саме в цьому.
― В платіжках за газ?
Ще й жартує в такій ситуації, а сама, певно, глибоко у відчаї.
― В тому, що ти думаєш. Тебе це може здивувати, але під час сексу прийнято не думати. Або принаймні майже не думати. Коли мастурбуєш, теж думаєш?
― Так.
Її обличчя буквально відображало динаміку її думок, Ян відчув, як йому перехоплює подих від цього видовища.
― І на тренуванні? І за обідом? І перед сном?
― Хочеш сказати, що всі мої симптоми тупо від того, що я забагато думаю?
Ого, її роздратування буває м’яким, а не випалюючим все живе в радіусі кількох метрів навколо.
― Хочу сказати, що твій стан може не потребувати медикаментозного лікування. Але додаткові обстеження я тобі однаково випишу. Про всяк випадок.
― Щоб я не думала, що ти не сприймаєш мої скарги всерйоз.
Звісно, такі глибокі проблеми з довірою за кілька хвилин не випаруються.
― Щоб не облажатись в своїй роботі і, не приведи господь, не знехтувати здоров’ям найкращої зірочки Олеговича. Боюсь, за таке я можу і без роботи лишитись.
Не скидалось на те, що вона може скористатись цим, особливо після того, як довірила йому такі подробиці свого життя. Взаємопрограшна стратегія, не її профіль.
― То що мені зрештою робити?
На психотерапію сходити, по-хорошому. Але де ти підеш, вперте дівчисько.
― Спробуй медитації і вправи на послідовне розслаблення м’язів.
― Прямо під час сексу?
То секс її турбує не менше, ніж тренування, овва.
― Якщо і далі будеш ловити рандомних тіпів бозна де, то ні медитації, ні вправи тобі не допоможуть. Принаймні для початку раджу знайти знайому людину, якій ти довіряєш, хоча в твоєму випадку радше не довіряєш менше, ніж зазвичай. Ну і комфортне ліжко, оптимальна температура в кімнаті, не одразу після трапези, але і не голодною.
За лічені секунди на її обличчі встигли відобразитись втома, розчарування, спустошення, скепсис та зрештою смуток. Не така ти вже й крижана, моя зіронько.
― Ти здаєшся завчасно. Якщо проблема в житлі, то і готельна кімната підійде, якщо пошукати хороший готель. Поїсти за кілька годин до сексу і надягнути шкарпетки теж не так важко.
― А знайти людину, з якою мені комфортно ― взагалі не проблема, звісно.
Не розчаровуйся в собі завчасно.
― Але ж тобі комфортно зараз.
Зараз. Зі мною.
Яна пронизало розуміння, що це звучало наче натяк, шкода, що мимоволі. Але тут і зараз він її лікар і має дотримуватись професійної етики.
― Я маю на увазі, що в цілому така ситуація можлива, а значить…
Розгубленість Андріани танула на очах.
― Я знаю, що ти мав на увазі.
Знаєш, чекай, що…
― Але ти правий. Зараз мені комфортно. І ти краще за будь-кого знаєш, що мені потрібно.
Воу…
В голові задзвеніла тиша, але Ян спромігся зібрати думки докупи.
Знаю. Знаю і хочу зробити все настільки досконало, як більше нікому не вдасться. З нею. І вона пропонує йому це? Вона пропонує йому це. На повному серйозі. Правда ж? На мить аж у очах потемніло. То он воно як ― відчувати, ніби тебе водою холодною облили.
― Я не проти, якщо ти дійсно цього хочеш.
То вони зроблять це? Прямо зараз?
― Хочу.
Не можна себе обманювати: вона може просити про це з тим же холодним розрахунком, з яким відбиває мʼячі. Може взагалі насправді не хотіти цього. Але ж це можна якось з’ясувати. Треба тільки позбутися зайвого і подбати про приватність.
― Підійди до мене.
Хотілося просто терміново торкнутися її, не сила було чекати навіть, поки вона підніметься з кушетки, благо, Андріана вхопила простягнуту руку і без вагань довірилась його маневру.
― Тобі не має бути холодно.
Ця бісова звичка пояснювати пацієнту всі маніпуляції, чи має вона сенс зараз? Андріана в його руках завмерла, і по-хорошому вартувало б притормозити, але спокуса дослідити запах її тіла була надто велика.
Така холодна. То зіронька не крижана ― вона просто змерзла. І сам він, схоже, досі не до кінця скам’янів, раз від розуміння її стану йому так ниюче щемило в серці. Вона ж бо дійсно була на його місці, самотня і розгублена, але змушена протистояти світу. І кожен з них по-своєму пристосовувався та відрощував пазурі, над якими зрештою втрачав контроль.
― Тобі зручно?
Щокою на лопатці він відчув її кивок.
― Тоді розслабся, я тебе тримаю.
Здається, це звучало непереконливо. І пояснювати свої дії таки треба.
― Уяви, що це вправа на довіру, і розслабся так, наче тобі не потрібно самостійно стояти.
Потрібно розподілити підтримку на більшу площу, щоб випадково не втратити рівновагу разом із нею. Судячи з нерівномірного дихання, вона була схвильована і не пручалась цій емоції. Поступово дівоче тіло ставало тяжчим… і м’якшим.
― Чудово. Зігрілась?
Сироти з її тіла не сходили.
― Аж занадто.
Це ж не іронія? Наче ні. З такого ракурсу прочитати обличчя не виходило, а от решта реакцій читались пречудово. А раптом все ж хоче? На крихітну мить затамувавши подих, Ян наважився на перший поцілунок, у згин шиї. Андріана тягуче видихнула. Вона дійсно збуджена. Поцілунки можна більше не рахувати, просто насолоджуватись відчуттям шовковистої шкіри на губах. І її смаком. І бажанням. І цього, виявляється, замало.
― Якщо ляжеш на кушетку, тобі буде зручно?
― Не спробую ― не дізнаюсь.
Усе, що вони робили, вся ця ситуація відчувалась як суцільне запаморочення, в яке він провалився.
― Мені роздягнутись повністю?
― Тільки якщо тобі цього хочеться.
Він все дитинство мріяв про суперсилу, хто ж знав, що це буде вміння говорити раціональні речі на автопілоті. Ірраціонально йому вже хотілось здерти з неї все зайве, але професійну витримку не так просто викорінити. Ян допоміг Андріані скинути штани, майже не поспіхом виліз на кушетку і сів між її розведених ніг. Йому шалено хотілось розцілувати її всю, поки вона не розтечеться кушеткою, не в змозі тримати думки купи. Але це може не спрацювати належним чином, потрібно подбати, щоб її увага концентрувалась на дотиках. І самому трохи прийти до тями.
― Можна тебе попросити заплющити очі і зосередитись на тактильних відчуттях? Якщо знову почнуться сторонні думки ― одразу скажи мені.
Вона дивилась на нього так дивно, Ян не одразу зрозумів, чи він зробив щось не так, чи щось пішло не так саме по собі. Вона щось промовляла, але затуманений розум вперто відмовлявся нормально опрацьовувати звукові дані. Вона посміхається? Чи сміється з нього? Чи… перебирає ініціативу… божевільна жінка… І так вправно цілується. Але якщо він не буде пильним, наступного разу таки гепнеться, може, навіть в обліпку з Андріаною, як пощастить. Від затяжного поцілунку почало бракувати повітря, і ризик зомліти ставав все менш примарним. Винирнувши з поцілунку, Ян повернув ініціативу, зрештою, вся ця авантюра присвячувалась подоланню її аноргазмії; десь на підкірці муляло відчуття, що його тупо використовують, а він і ведеться. Але на що ще в цім житті вестись, як не на пристрасний секс з пацієнткою слеш колишньою конкуренткою. Це дівчисько запам’ятає, як брати його на понт.
По-хорошому, треба обмацати її з голови до п’ят, аби виявити всі більш чи менш очевидні ерогенні зони, але для такого кропіткого процесу в них занадто мало простору та приватності. Значить, обійдемось кількома найбільш вірогідними варіантами. Ковзати губами по її шкірі ― окреме задоволення, можна відслідковувати скорочення мімічних м’язів, чути найстишеніші подихи, відчувати жар між їхніми тілами.
Від приємного заняття його відволікло не менш приємне притирання до його паху. Було солодко, але збивало з думки про подальші дії. Ян випрямився, змахнув з чола піт і прибрав з очей волосся.
― Заплющ очі. Будь ласка.
Андріана дуже повільно фокусувала погляд, але тепер в цьому не було нічого дивного, вона дуже розслаблена. І така слухняна.
Тепер можна зосередитись на спостереженнях, як вона реагує, якщо цілувати кутики губ (посміхається), якщо проводити язиком по яремній ямці (важко втягує повітря носом), якщо стискати її соски зубами (у неї здригається таз). Якщо тулитись до її промежини ― напружується всім тілом і лине назустріч, якщо лоскотати згин ліктя ― стогне. Дрібних дотиків стало недостатньо, тож Ян притулився до неї всім торсом і продовжив цілувати шию. Пролунав перший гучний стогін. І все? Вона про щось думає чи…
― Будь ласка, не замовкай.
І знову стогін. Рука Андріани лягла йому на потилицю. Нарешті їй стало комфортно настільки, щоб висловлювати свої потреби негайно. Шкода, що протривало це зовсім недовго. Коли він вже зібрався переходити до наступного етапу, Андріана подала голос:
― Ян.
Може, просто рано? Чи вона загналась сторонніми думками? Або взагалі передумала. Хоча наче не передумала, але про всяк випадок доведеться опрацювати одразу три варіанти.
― Подивись на мене, ― попросив він.
Треба змістити фокус її уваги.
Андріана розплющила очі і геть не виглядала наляканою чи розгубленою, але краще зайвий раз потурбуватись про психологічний комфорт, особливо в такій чутливій ситуації.
― Нічого з цього не має значення. Для мене так точно. Не зараз. Зараз я хочу, аби ти ще раз довірилась мені. Я не зроблю нічого, що могло б тобі зашкодити.
Говорити повільно і чітко було важко. Але бажання зробити все правильно додавало наснаги. Не отримавши явної реакції, Ян заходився змінювати їх положення, так щоб мати змогу пригортати до себе дівчину і не ризикувати впасти з кушетки. Якщо все вдасться, в нього ще буде нагода не відволікатись на такі формальності.
― І це припиниться, щойно ти захочеш, гаразд?
Врешті Андріана почала рухатись, і на мить лікарю здалось, що це фіаско. Що доклавши усіх знань з анатомії та фізіології, задіявши весь набутий досвід і всі психологічні трюки з власного арсеналу, він так і не зміг належним чином зробити їй приємно. Вона хоче піти? Але замість встати Андріана лише нависла над ним і схилила чоло до його чола. І зазирнула йому в очі так… лагідно? А тоді зімкнула повіки і кивнула. Боже милостивий, вона не хоче йти, вона хоче бути тут і з ним.
― Ляж на спину, щоб тобі було зручно.
Значить, можна більше не заспокоювати її. На підтвердження його думок Андріана почала сама знімати трусики, і він не зміг відмовити собі в задоволенні поспостерігати за цим.
Десь у шафі мала бути подушка, ще з тих часів, як він жив на протилежному кінці міста і замість їздити на роботу спав на роботі. Не в останню чергу через це кушетка в його кабінеті така простора. Ось. Майже без поспіху вмостивши подушку під Андріану, Ян опустився між її ніг.
Ні, зараз це буде надто різко, потрібно відновити комфортний тактильний контакт.
Напружено вдихнувши солонуватий запах, Ян трохи випрямився і поклав долоні на її стегна, потягнувся пальцями до сідниць, кілька разів обережно стиснув і повів руками вздовж ребер аж до грудей ― перевірити, чи змінилась чутливість сосків.
Встигла трохи охолонути, значить. На щастя, недостатньо, аби починати процес наново.
Ян токнувся її статевих губ своїми губами і, не відчувши спротиву, проникнув між них язиком. Андріана здригнулась, вхопила його за ліву руку і переплела пальці. Можливо, її навіть не секс турбував, просто хотілось комфортного тактильного контакту. Але навряд чи вона йому пробачить, якщо він прямо зараз відірветься від свого надзвичайно цікавого заняття і натомість почне платонічні обійми.
Руку більше не треба було тягнути до її грудей, зігнувши лікоть, Ян сперся ним на кушетку і зміг вільно пересунути праву руку собі під підборіддя. Доволі просте, але надзвичайно ефективне рішення ― додати до зовнішньої стимуляції внутрішню. Андріана смикнулась назустріч його пальцям. Ян сміливо обмацував стінки піхви, з’ясовуючи, де чутливість більша, щоб зрештою синхронізувати масаж цих ділянок із рухами язика. Оргазм настав швидше, ніж він думав.
Десь між гучністю видиху і гудінням м’язів Ян вловив сповіщення на годиннику. Олег Олегович скоро буде в клініці. Так, а де вдих? Олегович. В клініці. Все по черзі.
― Зіронько, ти в порядку?
Здається, вона не чує. І навряд чи відчуває руку, бо він ― ні.
― А?
― Дихай. Інакше ризикуєш зомліти. І якщо не складно, відпусти, будь ласка.
На вдиху Андріана розімкнула пальці.
― Вибач.
Сентименти потім, зараз ― Олегович. Ще б вивести її так, щоб вони не перетнулись в ліфті чи коридорі. Внутрішній годинник наполягав на поспіху, але розраховувати на швидку реакцію з боку Андріани не доводилось.
― То пусте. Давай, я допоможу тобі одягнутись.
Він старався робити все швидко, але не різко, тільки на ґудзиках підзавис ― не втримався, щоб не застібнути їх всі у зворотньому порядку; було у цьому щось символічне. У власний одяг він практично застрибнув і, поклавши руку Андріані на спину, повів її на сходовий майданчик.
― Це теж частина лікування?
Доволі справедлива претензія, між іншим. Внутрішній перфекціоніст вже гриз його за відсутню турботу після сексу, але пояснити все зіроньці можна буде і потім.
― Певною мірою. Просто тобі дійсно час іти.
Головне ― залишити за собою таку можливість. В останню мить він все ж вхопив її за руку. Сам від себе такого не чекав.
― Слухай, давай якось сходимо кудись поза клінікою? Я маю твій номер в базі пацієнтів і, якщо ти не проти, напишу тобі.
Чи був сенс зображати щось на обличчі, аби звучати переконливіше? Аби вона не подумала, що для нього це одноразова розвага.
― Добре.
Хух. Тепер Олегович.
З чистим серцем Ян повернувся у коридор, по інший кінець якого прочинялися двері ліфту. Олегович з цікавістю розглядав лікаря, поки вони рухались в бік кабінету, і нічого не питав, аж поки вони не зайшли.
― Не знав, що ти користуєшся сходами.
― Не для пересування. Минулого тижня читав статтю про швидкі короткі тренування і вирішив провести кілька дослідів для подальшого вивчення теми.
― То ти бігав сходами?
Ні, я робив куні вашій улюбленій підопічній, і якби не застібнутий халат, ви б самі здогадались.
― І трохи присідав.
Олегович вдоволено посміхнувся. Насправді йому було байдуже, чи це правда, просто в його уявленні нічого важливого відбутись не могло. А значить, він нічого не пропустив.
― Не буду тебе довго затримувати, тим більше, що вже годину як скінчився твій робочий день. Хочу обговорити з тобою Андріану, вона вже мала б повернутися в форму, але…
― Вона заходила півтори години тому. Я її оглянув і виписав скерування на обстеження.
― Попередній діагноз?
― Вигорання.
― Думаєш?
― Уся симптоматика загальна. Від і до. Я розпитав її вздовж і впоперек, але навіть натяку на специфічні прояви не виявив. Без результатів аналізів немає сенсу будувати теорії.
― Логічно. Може, навіть дійсно вигорання. Тоді з цим розібрались. Наступного тижня хочу привести тобі новеньку, вони з Андріаною вражаюче схожі. До цього тренувалась з якимось недоумком. Я хочу, щоб ти її оглянув і обходив з нею всі кабінети, тож звільни собі день на наступному тижні.
Вражаюче схожі? Чи не тому Олег Олегович хоче взяти її?
― Я все зроблю.
― І провітри кабінет перед тим, як підеш. Тут так задихано, наче бігав ти не на сходах.
***
Лікар написав того ж вечора. Загальні рекомендації, коротенький опис вправ на тонус м’язів, перелік аналізів і обстежень. Порекомендував дообстеження в приватному порядку.
Порекомендував.
Він намагається бути ненав’язливим чи не хоче прямо озвучувати свою зацікавленість?
Андріана крутила в думках це формулювання весь тиждень, поки не переконалась, що, по-перше, покращення самопочуття після “процедури” ― не довгострокове, по-друге, сама вона відтворити результат цієї процедури не може. І от вона стояла під його під’їздом і чекала, коли він повернеться зі зміни в клініці. До шостої в нього прийомні години, після шостої він ще години півтори-дві стирчить там і носиться з якимись дослідженнями, потім йде в «Близенько» на шляху додому. Принаймні такий маршрут вибудовувався з огляду на кілька реплік Олеговича, прибиральниці офісного центру і пари фанатілих тенісисток, з якими вона іноді тренувалась. Ну і самій їй доводилось бачити його на цьому маршруті в заданий час, цілком і повністю випадково. Про всяк випадок вона прийшла о сьомій і не прогадала ― вже за 15 хвилин Ян замайорів на горизонті.
― А ти тут?
Його голос прозвучав радше втомлено, ніж здивовано. Це навіть не скидалось на питання, хоча формально ним і було.
― Прийшла на дообстеження.
Лікар переклав шопер з продуктами в іншу руку, звільненою рукою дістав з кишені ключі і приклав магніт до замка.
― Дійсно, раз ніколи не записувалась на прийом, то нема чого і починати.
Ян зайшов в двері під’їзду і притримав їх, кивком запрошуючи всередину. Вони піднялись на третій поверх мовчки. Так само мовчки зайшли в його квартиру. Андріана зняла взуття, кинула поряд із ним рюкзак, а на рюкзак куртку. Ян, дивлячись на це свавілля, лише потиснув плечима і вказав на двері кухні. Сам він повісив шопер на гачок для шопера, акуратно зняв та склав у комод кросівки, дістав з шафи вішалку та повісив на неї вітровку і, забравши з гачка шопер, пішов слідом за дівчиною. Спокійно розклав продукти, помив руки і поставив чайник.
― Чорний чи зелений?
― Ройбуш.
Волосся на його потилиці стало дибки. Він вже допетрав, наскільки Андріана уважна до деталей, щонайменше достатньо для того, аби з’ясувати, де він живе і до котрої працює. Але щоб знати, який чай стоїть на його кухонних поличках — це вже трохи занадто.
Андріана безбожно насміхалась з нього, в її рюкзаку лежала куплена упаковка ройбушу, на випадок, якщо в нього не знайдеться. Але навіщо ж отак одразу розкривати всі карти, якщо можна зробити вигляд, що вона знає про нього все.
― Цукор?
― Без.
Цього вечора він планував почитати статті, подивитись фільм, приготувати собі пасту на вечерю і спокійнісінько лягти спати, можливо, зовсім трохи подумати про неї перед сном. Але не обов’язково, просто останніми днями так виходило. За великим рахунком, вона не зіпсула йому жодних планів, то чому ж він почувався злим на неї? Ян поклав дві чашки чаю на стіл і сів на диванчик впритул до Андріани.
― Я вже думав, ти знехтувала моїми рекомендаціями.
Або тупо гостнула мене після сексу.
― Була зайнята. Сумував?
Ну давай, Ян, викрути щось ще більш завуальоване.
― Продумував схему лікування.
Ян закинув руку їй на плече. Йому було цікаво, як вона зреагує на тілесний контакт після такої паузи. Зрозуміло, що не здригнеться, але якщо напружиться — сповільнить дихання чи підвисне…
Андріана натомість нахилилась в його бік. Місцями лікар безбожно фальшував, а вона на таке ставлення не погоджувалась, і щось з цим треба було робити.
― Як тепер справи з мастурбацією?
― Ідентично.
Вони дивилися одне одному у вічі, аналізуючи кожен рух, намагаючись зрозуміти одне одного, як намагаються зрозуміти двоє цілковито незнайомих людей.
― Думаю, тобі варто навчитись розслаблятись.
― Думаєш, я не намагалась?
Андріані хотілось, щоб він нарешті зробив чи сказав щось по ділу, все це дуже нагадувало гру в лови, і він тікав від відвертої розмови цими формальними фразами, завуальованими натяками, чемними репліками і заготовленими питаннями.
Ян відчайдушно намагався зорієнтуватись, що йому робити з цим дівчиськом і як не вляпатись з нею в роман. На відстані від Андріани він вважав, що тримається в межах наукового інтересу, але за її присутності збагнув свою помилку. Це могло вилитись в надто великі проблеми і зруйнувати йому безліч планів. Якщо Олег Олегович дізнається про них, можна буде ставити хрест на комфортній ставці в поліклініці і можливості вести свої дослідження. Тренер з самого початку не хотів, аби вони близько спілкувались. Тренер взагалі нікого підпускати до неї не хотів, майже ревнував, чи щось таке. Хоча не факт, що для самої Андріани це щось змінювало, вона ні з ким особливо і не контактувала.
Андріана злилась все сильніше. Попри його нещирість, вона не могла відмовитись від сексу з ним, просто тому що не хотіла.
― Думаю, ти щось робила неправильно.
Ян поклав долоню їй на щоку і погладив вилицю великим пальцем.
Якщо вона зможе задовольняти себе самостійно, в неї не буде причини приходити до нього.
― Але якраз з цим я можу допомогти.
Собі допоможи, довбень.
― Як?
Ян прибрав руку і встав з-за столу.
― Ходімо, тобі треба помити руки.
Він вказав їй на кухонний умивальник і мило. Щойно вона закінчила, повів до своєї спальні, такої ж безликої, як і він сам. Все в світлих сірих тонах, жодного стороннього предмету на поверхні, двоспальне ліжко мінімалістичного дизайну, від готельного його відрізняла наявність лише однієї подушки.
― Дозволиш себе роздягнути?
Ян подумки проганяв алгоритм подальших маніпуляцій. Андріана зобразила натягнуту посмішку і відчайдушним тоном прошепотіла:
― Тобі можна все.
Вона вертала йому його ж шпильку. Настільки відкрито. І він не збирався миритися з цим.
Ян потягнувся до ґудзиків її сорочки, чи то тієї самої, що минулого разу, чи то просто ідентичної. Єдина помітна різниця полягала у відсутності майки під нею. Чи взагалі будь-якого одягу. Андріана спокійно стояла і спостерігала за його реакцією. Покінчивши з сорочкою, він потягнувся до блискавки штанів. Трусики вона все ж вдягла. Інакше було б не гігієнічно.
Але і їх він зрештою зняв. Сам роздягнувся тільки до трусів. Відклав окуляри на столик біля ліжка.
― Залізь на ліжко, встань на коліна, одним ліктем спираючись до стіни.
Андріна з легкістю виконала вказівку. І як же його це дратувало, неможливо. Ян заліз на ліжко слідом і притулився пахом до її сідниць, притримуючи дівчину за ребра.
― А тепер вигни спину.
В такому положенні вона залежала від його підтримки. Ян замислився: грубість не допоможе викликати у неї довіру. І тоді наступний крок йому не вдасться. Вклавши весь бажаний спокій у свій голос, Ян прошепотів їй на вушко:
― Ти можеш припинити це будь-якої миті.
Якщо вона не могла довіритись йому повністю, це ще не означало, що вона не могла покластись на нього в сексі. Довіра взагалі переоцінена.
― Я знаю. Дякую.
Ян притулився обличчям їй між лопаток.
― Тобі має бути добре. Гаразд?
― Так.
― Я хочу, щоб ти поклала вільну руку собі між ніг і почала себе пестити.
Андріана опустила руку до промежини і пальцями розвела статеві губи, потерлась клітором до пучок пальців і затисла промежину долонею.
Лікар дістав з-під ковдри лубрикант, вилив трохи на пальці і розтер. Він поклав руки на дівочі груди і почав перебирати пальцями по сосках. Андріана кілька разів смикнула кистю. Тоді його рука спустилась з грудей до промежини. Двома пальцями він проник в її піхву зі спини. Андріана голосно видихнула.
Різноплановість відчуттів змусила її рухати кистю активніше, вона почала втрачати рівновагу, і тоді Ян замість тендітних погладжувань вщипнув її за сосок, вона різко потягнулась назустріч його пальцям і протяжно застогнала. Він притримав її рукою під груди, а після того, як спортсменка кілька разів здригнулась, міцно притулив до себе. Власне, заради цього жесту він і роздягався.
Андріана поступово вирівнювала дихання.
Тепер була її черга керувати процесом.
Відновивши контроль над м’язами, дівчина привстала з лікаря і розвернулась до нього обличчям.
― Роздягайся і лягай на спину.
Ян не очікував такого розвитку подій, але заперечувати не став. Поки він знімав труси і вмощувався на ліжку, Андріана знайшла змазку і витиснула трохи собі на руку, перекинула одне коліно через молодика, встала, тримаючи свій таз припіднятим над його і опустила руку.
― Думаєш, знайшов піддослідну для своїх психологічних експериментів? Думаєш, якщо я тобі довірилась, цього достатньо? А як щодо твоєї довіри до мене?
Андріана більше не злилась на нього, не очікувала спонтанної відвертості ― натомість вимагала її, прямо озвучивши своє бажання.
Ян закотив очі від насолоди, складно було відстоювати кордони, поки верхи на тобі сидить найбажаніша людина. І вологими пальцями плавно перебирає по твоєму пенісу.
― Просто скажи, чого ти хочеш, і я зроблю це.
Давалось взнаки те, як довго Ян ігнорував власне збудження.
― Ні, не перекладай це на мене. Не змушуй думати, що всього цього хотіла і хочу тільки я. Більше ніяких маніпуляцій.
Андріана різко прибрала руку.
Вона жадала почути його бажання. І це було так хвилююче, що Ян підняв спину і, притуливши обличчя до її ключиць, сховав очі. Невже стриманість того вартує? Він так зверхньо ставився до того, як Андріана себе загнала, але ж сам не кращий. Мабуть, настав час дослухатись до власних порад.
― Я хочу, аби ти сказала, що я огидний. Що я — найжахливіша людина з усіх, кого ти зустрічала.
Нашіптуючи слова кудись у згин її шиї, Ян почав труситись. Йому різко ставало холодно, а одразу після — жарко. Андріана без зволікань пригорнула його до себе. Однією рукою вона гладила його спину, поки іншою перебирала волосся на потилиці.
― Що в мене кошмарний характер, паскудний гумор і дурнуваті звички. Скажи, що я сміюсь не до місця і погано ладнаю з людьми.
З кожним словом він все ясніше відчував підступаючу істерику.
― Скажи…
― Ти нестерпний. І незграбний. І невправний лицемір, дивитись гидко на твою натягнуту посмішку, як ти мене дістав своєю зарозумілістю.
Андріана стисла пасма волосся під пальцями і плавно підняла його обличчя до свого. Подивилася у сповнені переляку божевільні очі.
― І як же ти мене дратуєш.
А тоді поцілувала.
Яну довелось затиснути свій член біля основи: він вперше відчував таке збудження, що дійсно не міг стримуватись. Іншою рукою він потягнувся під подушку, цього разу за презервативами. Відірвав один від стрічки, наосліп розірвав пакування і одягнув контрацептив.
― Зіронько, ляж на живіт.
Зіронько? Я сказав «зіронько».
Більше це не нагадувало гру в експерименти. Андріана підібгала собі під ключиці подушку і лягла. Ян взяв її руку і підштовхнув в бік промежини. Змістивши вагу на один лікоть, вона просунула руку собі під живіт і поклала пальці на вульву, тоді він розсунув їй ноги, вмостився між них, припідняв її стегна і вперся членом у вхід в піхву. Щоб розтягнути задоволення, Ян зробив кілька м’яких поштовхів без проникнення. Андріана повернула руку так, щоб тертись об ребро долоні від кожного руху тазом.
Зрештою, їм не обов’язково афішувати їхній звʼязок. І деякий час можна приховувати це від Олега Олеговича.
Ян повільно штовхнувся всередину, їхні стогони синхронізувались. Він приліг Андріані на спину, вперся ліктем в ліжко, щоб їй не було важко, а іншою рукою потягнувся до її руки і переплів їх пальці, фіксуючи дівоче тіло під собою.
Він почав з плавних розлогих рухів, уважно слідкуючи за реакціями її тіла. Щойно відчув, як Андріана почала смикатись — поступово прискорився. Тепер вони обидвоє вже не могли ні про що думати, вся увага зосереджувалась на приторному ритмі тертя. Транс, в якому вони перебували, затьмарював поняття часу.
Ян повернувся до свідомості лише коли відчув наближення оргазму; не в змозі пручатись бажанню, він зробив поштовхи різкішими і вже за кілька фрикцій кінчив, витягнув пеніс, притримуючи презерватив, і мимоволі обмяк на Андріані. Це утруднило спортсменці дихання, але зіштовхувати коханця вона не поспішала — аж надто приємно і затишно було під його вагою. Прийшовши до тями, Ян сам перекинувся на бік від неї.
― Вдруге ти не кінчила?
Відсутність думок, виявляється, дарує легкість.
Андріана розвернулась на спину.
― Ні.
Ян поклав голову їй на плече, язиком потягнувшись до затвердлого соска. Дотик виявився яскравим і приємним, що вона здригнулась і застогнала. Певно, чутливість змінилась після оргазму.
Лікар провів пальцями від яремної ямки до входу в піхву, Андріана потягнулась всім тілом і розкинула ноги. Вочевидь, він не вважав, що вони закінчили. Андріані подобалось вигинатись під його рухами, поки відчуття не стали занадто різкими і майже болючими.
― Мені достатньо і цього.
Вона шепотіла йому кудись у маківку. Ян припинив пестощі і вирівнявся на ліжку; в його подальших планах були тільки нескінченні обійми і солодка дрімота, але Андріана підвелась з ліжка і попрямувала в коридор. Зашурхотіла куртка. Лікар вже зняв презерватив і кинув його в маленький смітник біля ліжка, коли вона зайшла в кімнату з чашкою свого чаю, портсигаром і запальничкою.
Вона збирається курити прямо в його спальні, ну звісно.
― Якщо Олегович дізнається, що ти куриш, його прихопить серце.
Куди ж ми без Олеговича…
― Це не його справа.
Жінко, те, що ти робиш все, що заманеться, ще не означає, що на тебе ніхто і ніщо не має впливу.
― Твої спортивні успіхи і відповідний фізичний стан — його справа.
Андріана підійшла до вікна, прочинила його, поклала на підвіконня чашку, дістала самокрутку і підпалила.
― Я вирішила покинути теніс.
Ян привстав на лікті.
Вона ж це не останньої миті вирішила. Вона прийшла до нього, вже прийнявши це рішення, і жодна її подальша дія не пов’язана зі спортивними успіхами. То вона просто хотіла сексу з ним? Вона хотіла його.
― Після нашої минулої зустрічі я збагнула, що викликало такі зміни в моєму тілі. І зрозуміла, що хочу присвятити цим змінам певний час, спробувати щось нове. Багато нового.
Ян встав з ліжка і підійшов до неї. Вийняв самокрутку і собі закурив. Останні промені вечірнього сонця додавали фактури дівочому силуету перед вікном.
А вони дійсно вражаюче схожі.
Кінець.