«ти все ще поряд,
тримаєш за руку та кісточки пальців.
пояснюєш про свій дивний світогляд.
дивний для мене, бо за життя бачив тільки самотність та мамині теплі руки.
тебе та твоє кохання бачу вперше,
твою сумну історію також чую вперше.
тільки коли навколо стає хоч трохи тихіше,
відчуваю, як ти поволі торкаєшся мого серця,
мого страху та невиконаних дитячих бажань.
оживляєш мене, немов старого мерця,
про якого забули на багато століть.»
***
губи ніжно торкалися моїх рук, довкола знову ця неймовірна атмосфера кохання. я можу цілувати його коліна та розглядати чарівне личко. зірочки у чужих очах — це моє найрідніше нічне небо. а ці втомлені вічі не давали відірвати від себе погляду, хотілося торкатися щік та обійматися, лежачи на ліжку поряд із моїми численними підручниками з університетської бібліотеки, до котрої, здається, ходжу тільки я.
взагалі, більшу частину свого життя я провів наодинці. мама працювала дуже багато, подекуди її тижнями не було вдома. та вона дуже любила мене. я був один в неї, а вона була одна в мене. мамин чарівний голос завжди співав мені на ніч, коли був малим, я обожнював розмовляти з мамою на кухні до першої, коли виріс.
вона казала, що до моєї появи жила заради фізики. казала, що закохана не в мого батька, а в неї. а батька я й не бачив, тому гучно сміявся та стукав долонями по колінах.
моя мама була всім для мене: моєю підтримкою, найкращою подругою, сенсом життя та єдиним щастям. завдяки їй я полюбив фізику, бо коли мене не було на кого залишити, мама брала мене на роботу подивитися на реактори. це було чарівно, я цілими днями сидів над підручниками, забуваючи відпочивати, їсти та інколи навіть дихати.
як померла мама?
справді соромно, але я не знаю.
мені було дванадцять, додому прийшли чужі люди та сказали, що мама попрохала залишити мене на декілька днів з іншими дітьми. я погодився і більше ніколи не бачив її.
в цьому університеті по-справжньому вчуся лише я та декілька моїх знайомих, бо ще зо три тисячі наших майбутніх колег ходять сюди тільки тому, що ядерна фізика здається їм загадковою.
філикс кличе їх придурками, а я вірю кожному його слову.
я так обожнюю притулятися до його грудей та випрошувати іще більше бажаних цілунків у чоло. філикс — мій найкращий хлопчик і я кохаю його до нестями.
— ніні, подай іншу руку, — усміхається мій ліксі, ніжно гладячи кісточки на пальцях. — я зроблю червоні нігтики, вони тобі дуже пасуватимуть.
я сміюся, бо й справді, пасуватимуть.
аби підзаробити грошей філикс став майстром манікюру, а мені з ним неймовірно пощастило. його дизайни завжди вражаючі та дуже часто філикс відпрацьовував їх на мені. цей раз також не виключення, тому я терпляче сиджу та знову роздивляюся неперевершені риси обличчя красеня навпроти, поки він чаклує над моїми ручками.
тихо хіхікаючи, я розповідаю про сьогоднішній день, інколи відводжу очі, щоб подивитися за вікно, де панувала лиха літня гроза. блискавки розросталися як гілки старих дерев біля не менш старих будинків, супроводжуючись голосним громом. сяючі зірочки на чорному як вуголь небі ставали іще яскравішими, коли блискавки вкотре проходились між хмарами. вони були схожі на кару вищих сил, або чиюсь хвору фантазію. у кімнаті світло тільки від однієї лампи, що віддавала жовтизною та чиїмось старими переживаннями. моїми, якщо бути відвертим. а ще страхами: самотності, крові, монстрів під ліжком та грози.
від першого та останнього мене старанно захищає ліксі.
— ліксі, — тихо шепочу. — мені страшно.
ліксі схвильовано підіймає на мене очі та пересідає поряд. його теплі долоні обіймають мої плечі. любов від філиксових дотиків заповнює місце страху, дає мені почуватися краще та спокійніше. я в безпеці поки поруч мій ліксі.
найчарівніший мій ліксі. я готовий проводити з ним години й тижні, слухаючи його неймовірне ранкове шепотіння та відчувати найніжніші руки на своїх стегнах.
мої почуття безмежні, ліксове кохання невичерпне.
здається, що життя без ліксі поряд вбʼє мене швидше, аніж хворі легені. філикс єдиний, кому я довіряю.єдиний, хто захищає від темних хмар та засліплює нашу квартиру своїм сонячним ластовинням.
з часом почало гриміти тихіше, я більше не здригаюся від кожного гучного звуку та не зажмурюю очі так сильно.
— я майже закінчив із твоїми нігтиками, залишилося лише додати червоного. — посмішка царює на ліксовому обличчі, проте, я не звертаю на це надто сильної уваги.
філикс бере мої пальці та починає бережно їх розглядати.
— котику, заплющ очі, будь ласка, — прохає ліксі.
я слідую вказанням без вагань, бо довіряю, інколи надто сильно. нестерпно хотілося вже побачити кінцевий результат.
чому так боляче?.. надто раптово, моє обличчя сіріє, я відчуваю щось гаряче на місці де мав бути ніготь.
— ліксі, мені боляче… — я шиплю, але очі не розплющую. — що ти робиш?..
відповіді не було довго. замість неї ще один мій палець почав нестерпно боліти. я відчуваю нудоту, що підкочується до горла, стає спекотно від цих жахливих відчуттів. щоки наливаються рожевими фарбами, по них течуть сльози. страх знову заповнює мої легені, не даючи дихати. за вікном спалахує блискавка, а за нею гучно гримить. це змушує мене закричати від болю та жаху й здригнутися в чужих руках.
розплющити очі було іще страшніше. я притискаюся скронями до філиксового плеча, слухаючи його надривисте дихання, що здавалося божевільним. моє тіло покрилося гусячою шкірою, інколи ставало так холодно, що мене трусило наче полуничне желе.
палаючий біль стиснув мої пальці. філикс не може зробити мені боляче… і… я справді вірю в це… просто, зараз, це мусить пройти. я не розплющу очі, поки філикс не скаже цього зробити. ліксі кохає, він ніколи б не скривдив мене, він ніколи б…
ліксове плече холодне, ніби не живе. я торкаюся до нього, намагаюся зігріти своїм підборіддям та гарячими сльозами. усе навколо холодне та страшне, лишень мої пальці розривало від палаючого болю. щось швидко крапає мені на коліна, це не те, про що я думаю, ліксі ніколи б…
я плачу та благаю дозволити розплющити очі. за невпинними риданнями, десь здалека чую спокійних ліксів голос.
— все гаразд, не плач, ніні, розплющуй очі. — цілує в скроню та гладить мене по спині.
так, як робила мама в дитинстві, коли мені снилися кошмари. її голос завжди був тихим та спокійним.
— ніні, не плач, мама поряд.
мами немає вже давно. відколи вона померла, я завжди почувався самотнім. вона була чудовою та неймовірно люблячою, і я пообіцяв собі берегти усі спогади про неї та ті дні, коли ми дзвінко сміялися в мене в кімнаті, бо я ніяк не міг виговорити хоча б одне англійське слово.
— ніні, мені також не вдавалася англійська в дитинстві, спробуй поставити язика ось так! — казала вона сміючись.
ліксі замінив мені маму, сторив новий дім та поселив у ньому спокій.
все гаразд, напевне, я просто заснув.
страх все ще стукає в моєму серці, але я намагаюся повільно підійняти свої повіки. дивлюся спочатку на філикса, він усміхається як завжди ніжно й шепоче щось заспокійливе.
— як тобі нігтики, ніні? — філикс усміхається як мама.
я зовсім забув про це, якщо чесно. на них зараз повинен бути чарівний дизайн, я в очікуванні, що завтра піду на пару й знову отримаю від викладачки за нігті. а потім йтиму додому якскраво усміхаючись.
кров? чому довкола так багато крові? ліксі ніколи б… але мої пальці болять, печуть наче торкаються до гарячого вугілля. ліксі ніколи б… але ковдра вкрита кровʼю. ліксі ніколи б… але мої нігті залишилися на землі.
ліксі не зміг замінити маму. його голос перетворився на іще грубіший, а мої руки в його долонях були наче в залізній коробці. ліксі зробив мені боляче, покинув моє самотнє серце та став знову схожим на усіх інших. в моїх грудях розбивається щось важке і шалене, я втираю сльози, лишаючи на ланітах червону кров.
***
ми завжди шукатимемо партнерів схожих на наших батьків, і навіть, якщо з батьками все було в порядку, серця все одно розбиватимуться й розбиватимуться. від цього не позбутися, це можна забрати тільки в могилу.
***
«жити задля того, аби померти.
спати поряд із тим, хто вбиває.
ходити, щоб шкіру із себе здерти.
поховати, покохати і врешті забути.
сонце більш не яскраве й тепле,
руки його у пругах та венах.
неначе місяць жах свій сипле
на мене та моє живе срібло у серці.»