Поки Ештон з Кіром дбали про рану Сірін, свита підготувала йому купальню. І… Так, він хотів переконатися, що з Сірін все гаразд. І він хотів… Не почуватися винним, якщо чесно, за цей укус. В плані договору він не переживав – він влив в акумулятор стільки енергії, що на десять договорів вистачить, нехай навіть князівських. Адаптаційний період для Сірін заключатиметься лише у звиканні до нових відчуттів. Плюс Ештон назначив їм на завтра урок і медитацію – буде вчити Сірін користуватися функціоналом. Тут важливий інший момент – просто побути поруч після заключення договору, підтримати. І тільки тоді, коли, на думку Ештона, Сірін була в порядку, Ештон усамітнився в купальні. І якщо бути вже зовсім чесним… Це єдине, що йому дійсно зараз хотілося і, можливо, було необхідним. Ештон не зовсім розумів чому… Але цього так хотілося… І щойно за ним закрилися двері Ештон видихнув з полегшенням. Роздягнувся і зайшов у воду. Він не лише вимився, а й виполоскав рот, нарешті, і вичистив зуби. Йому було не по собі – в пам”яті відпечатався той момент, коли його зуби проникають в плоть Сірін. Ештон розумів, що він таким чином відкрив собі доступ до енергетичної системи Сірін, але в голові спрацьовував запобіжник – так не можна. І аспектів купа. І Ештон не міг з цим нічого зробити. Важкий момент в психологічному плані, але необхідний. Але Ештон впорається. І надто морочити голову собі цим не буде. Просто зараз хочеться побути тут. Наодинці. Очистити тіло. І… просто відчути самотність. Потрібно. Дуже. Ештон ще деякий час не давав собі спокою – мився і обмусолював все в голові. Але потім зупинився і просто дивився на бортик купальні. Видихнув. Зітхнув. Абстрагувався від рою думок. Зосередив увагу на плавних вигинах кам”яної породи. І… дав собі спокій. Сів. Потім ліг у воді. Розслабився. Закрив очі. І дав собі відпочити. Раптом він помітив, що в його потоках дуже багато енергії Сірін, яка просто ще не встигла засвоїтись, вона циркулювала у ньому, плавно перекочуючись по енергетичним “судинам”. Ештон спробував не зосереджуватись і на цьому. Просто лежав. І думав про теплу воду.
Коли Ештон прокинувся, то вода все ще була тепла. Але це ж не ванна – вода тут весь час підігрівається. Він перевірив Ключ: опа, п”ять годин проспав. Але почувається він… Стабільніше так би мовити. Окей.
Ештон встав і розім”явся трохи. Тоді в халаті, що був тут, пішов в гардероб. Одягнувся в чистий одяг. Але, побачивши ліжко… Йти нікуди не захотілося. І він просто скинув з себе запасне пальто – прямо не підлогу. І кинув своє тіло в ліжко. Спробував роззутися без рук. І… з насолодою вирубився: провалився в солодке забуття.
***
Ештон прокинувся. Але розтуляти очі поки не хотілося. Він солодко потягнувся в ліжку. Як же добре. Ештон розвалився в формі “зірочки” і нарешті продер очі. Почувається свіженьким. Зараз ще в ду-у-уш сходить… Стоп. Котра година? Сон не планований, взагалі – то. Йомайо. Ештон за голову взявся – два дні проспав. Купу зустрічей проспав. І раду… Айайай. Хоча, якщо чесно, він навіть порадів, що раду проспав. Ну, окей. Ештон сів. І в наступних думках цілковито змирився з тим, що він напартачив. Та й пішов в душ.
А коли вийшов з рушником на бедрах в спальні сидів Рікон. Щойно Ештон відкрив двері, Рікон вскочив на ноги:
– Ти як?- Осипав він Ештона занепокоєними хвилями.
– Все окей. Виспався, як кінь. Ванесса сильно сварилася за графік?- Скривився винувато Ештон і потопав в гардероб.
– Нам було не до графіка. Ми перелякалися.- Став розказувати Рікон.- Ти не прокидався. Ми і будити тебе боялися. Зв”язалися з Повелителькою. Вона теж занепокоїлась, розпитала про все. Але зрештою сказала просто залишити тебе у спокої. Сказала, що ти, швидше за все, просто перестарався.- Відзвітував Рікон діловим тоном, хоча подекуди просковзували все ж занепокоєні інтонації.
– Та ні. Просто під час заключення договору, у нас з Сірін відбувся потужний обмін енергією. По суті, вона мене так нагодувала, що я не міг все одразу переварити. Довелося поспати, щоб все це засвоїти.- Пояснив з гардеробу Ештон трохи голосніше, аніж зазвичай, швидко одягаючись. Він просто інстинктивно прагнув опинитися наодинці, тому що в ньому самому було надто багато чужої енергії. Трохи дивний ефект вийшов. Але Ештон радий, що все так, як є. Чим більша самовіддача з боку Сірін тим краще для неї самої. Договір і дійсно потужний, будь все інакше – Ештон переживав би. А так він впевнений, що все гаразд.- Як там Сірін?- Суто для протоколу.
– Все гаразд. Вона добре почувається. В Храмі їй трохи незвично. Але це все. В цілому, каже що почувається краще, аніж зазвичай.- Поглянув Рікон на Ештона, коли той вийшов вже одягнений.
– Угу.- Усміхнувся Ештон.- Так і має бути. В Храмі почувається дивно, бо виникає дисонанс між внутрішнім механізмом, що вирівнює біоритми і потоки енергії, та біоритмом Храму. Я її навчу вимикати механізм, коли він не буде потрібен, це не складно.- Ештон дивився в очі Рікону глибше, аніж того потребувала розмова. Усміхався і відчував, як трепетна радість за дівчину, що для них обох дорога заповнює його. Рікон дослухався до Ештона і теж несвідомо заусміхався.- А ти як, Рікон?
– Я?- Усміхнувся ширше він.- Чекаю черги.
– Присягу вже склав?- Підійшов ближче Ештон з хитрою усмішкою.
– Так.- Почервонів Рікон. Ештон засміявся.
– Покажи тоді.- І безцеремонно згріб його в обійми, схопивши за потилицю. Рікон не пручався, залюбки втиснувся в обійми, виваливши голову Ештону на плече.- Хочеш чогось? Може щось особливе в договір?
Рікон стенув плечима з усмішкою в обіймах Ештона.
– Мені не потрібно буде багато часу на твій договір. Тільки нову милість Повелителя. Все інше готово.- Запевнив Ештон, безсовісно кудлатячи голову Рікона.
– Ти спершу від цього договору отямся…- З докором спробував Рікон виплутатися з Ештонової пастки.
– Я вже.- Усміхнувся Ештон і не відпустив правицю, продовжуючи капосно робити на голові Рікона рейвах. Любить він його. Дочекатися не може, коли нарешті зніме з Рікона ці прокляті окови, які сам же на нього і одягнув…
– Хех…- Не смів пручатися Рікон, відчуваючи повне прийняття того, що йому доведеться вичесувати ковтуни.
***
По-суті договір для Рікона і справді готовий. Функціонал уже теж заготовлений. Ештон додасть у милість Повелителя для Рікона: ментальний зв”язок, сигналізацію (ура!), оберіг на тіло, регенерацію, особистий міні-храм, фокус, як і у Сірін. Підтримка емоцій Рікону не потрібна, а керований оберіг та розфокусування Рікон не потягне. Тому Ештон вирішив додати йому дещо інше.
По-перше він дасть йому можливість виставляти бар”єр. Потужний, але менш витієватий. Простий для розуміння, менш універсальний, зате такий, який Рікон зможе без проблем використовувати, на зразок його печаті.
По-друге, Ештон додав йому спеціальний механізм, на зразок того. який є в ізоляційних кімнатах для медитацій, тільки крутіший, розширив функціонал. Якщо Рікон навчиться ним користуватись, то можливо з його допомогою зможе освоїти глибокі медатиції. У Рікона виходить. Чому не спробувати, окрім того, Ештон точно знав, Рікон хоче й далі розвиватися зі своїм звіром. Ох, вже постарався. Ештон давно вже виношував цю ідею, тільки ніяк не міг її реалізувати. А от тепер можливості князівського договору розв”язали йому руки.
По-третє, Ештон надав Рікону доступ у Храм. Він уже обговорив це з Храмом. І Храм прийняв розумність думки, він теж довіряє Рікону. Це на випадок екстренних ситуацій, якщо Ештон не зможе ввійти в Храм, а потреба буде.
Четверте. На основі природних можливостей ларів, та власних вмінь, Ештон створив для Рікона можливість транслювати свої спогади, як з голографа. Це не так супер круто, як створювати енергетичне тіло для звіра, чи те як він навчився створювати 3-Д портрет Мунлайт, не так чітко і не так деталізовано, але не потребує часу і зусиль – лише наловчитись з механізмом. Це знадобиться йому не лише на лекціях (Рікон любить слайди), а й знадобиться для управління зграєю. Ештон інколи відчуває, як Рікону не вистачає слів для комунікації з людьми. Можливо це допоможе?
І п”яте. Ештон створив Рікону щось на зразок маяка. Якщо той навчився переносити свідомість в енергетичне тіло, то це повинно розширити його можливості – допоможе транслювати енергію на довші відстані, таким чином збільшиться радіус його можливостей. Ідея не погана – на практиці перевірять.
Весь цей процес повністю поглинув Ештона. Він переважно займався тільки цим, відволікаючись на свій щоденний графік, тренування з зграєю, медитації над договором Картера, та укладання договору з Акеларом(який Рікон втис на найближчу повню, Ештон не став розбиратися що до чого – він зараз може, от і славно), і тепер на його спині красувався договір покровительства- химерні лінії, що перепліталися і всі разом нагадували дві волохаті лапи з пазурями, що лежали на плечах. Ештон думав навіть підкоригувати малюнок договору, що вийшов, але лари взбунтувалися – їм подобалось. Так що і Акелар тепер з лапами на плечах ходить…
А коли все для Рікона було готово, Ештон просто став і почав розглядати договір, який вийшов. Шукав прогалини і недоліки, помилки. Та не знаходив.
《Рікон, йди сюди.》- Просто покликав Ештон. Пора. Нарешті Ештон зніме з Рікона цю Клятву Вірності. Нарешті не переживатиме за його безпеку. Нарешті.
《Гаразд.》- Незмінно відгукнувся Рікон, вже прямуючи в бібліотеку – єдине місце, де можна знайти Ештона останнім часом, готовий виконати черговий наказ свого вожака.
***
Коли Ештон прокинувся після чергового “сонного запою”, виявив біля себе Акелара повністю втиснутого в Ештона. Мабуть біоритм збився – не дочекався, коли вже Ештон прокинеться. Але зараз біоритм в нього був супер, тому Ештон тихенько відклеївся від малого і пішов в душ.
Акелар спав досить міцно, тому що не прокинувся, навіть тоді, коли Ештон вже одягнутий вибрався з спальні. А не прокинувся він, бо ніч надворі! Чорт, і чому Ештон спершу Ключ не перевірив? Ну, і добре. Ештон пошурував в бібліотеку. В нього ще Картер.
Тут все просто. Функціонал уже готовий. Ештон йому просто нашпигує усього, що й в основу функціоналу для Сірін та Рікона, фільтруючи трохи, щоб міг користуватись. А також додав усього, що зміг тільки придумати, аби той передчасно не вбився випадково. А також фундаментально попрацює над функціоналом договору – змінить його трохи, доповнить усім, що могло б стосуватися продовження життя… І… Змінить частину з оковами – додасть можливість кинути виклик і в такому випадку, функціонал з підтримкою життя Картера відімкнеться. Він зможе померти. Окей…
Знайшли Ештона вранці і нагодували майже насильно. Та й узагалі Ештон від голографа не хотів нікуди відходити…
І за два дні… Все було готово. І Ештон знову стояв біля голографа. Договір готовий. Клятва готова. А Картер – ні. Чорт! І проблема в тому, що Ештон не зможе пришвидшити цей процес, доки вони працюють над зв”язками з болем. Рр-р-р!!! Ештон розізлився, але зробити з цим нічого не міг.
– Ти чому злишся?- Здивувався Рікон.
– Ай… Бо Картер ще не готовий… А все інше вже готове…- Потер Ештон обличчя.
– Ти вже як маньяк.- Звідкись з-за спини видав Кір:- Стоїш цілодобово біля голографа з договорами, а в перервах ходиш до крові гризеш князів, а потім спиш по тижню.- Ештон не задоволено обернувся на Кіра. Той хоч і кепкує, але вірно каже…- Відволічись трохи вже.
– Мені ще твій договір робити треба.- Точно. Цим і займеться.
Ештон вже обернувся до голографа, наміріваючись почати нову роботу, але Кір знову втрутився:
– Почекає мій договір! Не забув? Ми не поспішаємо. Тіло і всяке таке… Відпочинь!- Схопився Кір з місця з явним наміром прогнати Ештона від голографа. Ештон прослідкував за траекторією його руху з стиснутими губами.
– Ну, гаразд. Піду до ювеліра. Мені ще подарунок для Мерін зробити треба. Рікон, пішли допоможеш вибрати основу під кристали!- Зірвася Ештон з місця, тягнучи Рікона за собою.
Кір охрінівав від Ештона з кожним разом все більше. Але чомусь поплентався з ними, відверто начхавши на свою роботу.
А одразу після того, як дизайн було вибрано, а Ештон завантажив ювеліра купою нюансів, стало ясно, що бідолаха сам не впорається. І Ештон здався – викликав Шону. Чекати довго не довелось, Шона прибула за пів години і з виглядом зимової королеви зайшла в майстерню:
– Що на цей раз, Серце?- Високомірно смикнула вона підборіддям, намагаючись знайти собі місце.
Кір мовчки поступився своїм місцем за столом поруч з Ештоном і став за спиною. Шона сіла туди і стала роздивлятися міні-проектик.
– Дивись, Хуртелиця: мені потрібно створити кристали в цю основу. Давай, як в технології з печаттю-оберегом. Допоможи, будь ласка, ювеліру створити точну основу. А я принесу готові вже кристали, і їх потрібно буде сюди інкрустувати.
– Який несмак… Тільки не кажіть, що це для Повелительки.- Зітхнула Шона, відібрала в ювеліра проект і почала перероблювати. І, чорт, вона права – у неї виходить куди краще, ніж в Ештона. Ювелір, бідолаха, просто сидів і блимав на все очима, виражаючи крайню ступінь офігівання від нежданих гостей у вигляді Серця Шазарії, його зграї та свити.
– То ти займешся цим?- Радісно заусміхався Ештон.
– Куди ж я від Ваших забаганок можу подітися?- Буркнула Шона.
– Чудово! Вишли мені результат на Ключ. Я тим часом піду в Науковий Центр кристали створю.- Підскочив Ештон.
– Я не друкарський станок!- Обурилася Шона, різко піднявши на Ештона злий погляд.- Високе мистецтво потребує часу!
– Звісно. Не поспішай. Я там ще до науковця одного зайду. А як отримаю від тебе дані, тоді уже піду вирощувати кристали.- Сяяв Ештон, як п”ятак.
– Тц.- Незадоволено цикнула Шона.- Рікон, прошу пробачення, що прошу, але бачиш, у нашого Повелителя нетерплячка, ти не міг би мені доставити сюди мій мікроголограф з майстерні та взяти в Архітектора станок для нано-різьби, я його попереджу.- Поважно звернулася вона до Рікона.
– Так, звісно. А як мікроголограф виглядає?- Уточнив Рікон.
– Я знаю як і де він. Я принесу. А ти до Архітектора йди.- Сказав Кір, а тоді звернувся до Шони:- Я швидко.
Вона кивнула і Кір вийшов.
– Чудово, я тоді теж побіг!- Радісно вийшов з майстерні Ештон.
Капсула приїхала швидко, мабуть, десь не далеко була. І Вже за тридцять хвилин Ештон був у Пірея.
– Здрастуй.- Зайшов Ештон в лабораторію.
– Ходиш сюди, як до себе додому!- Накинувся на нього Пірей з рявкотом.- Що на цей раз! У нас уроки по графіку!
– Ооо!!!- Ештон проігнорував і рявкіт Пірея і злісний погляд ревнивого Науковця, що тепер від Пірея старався не відходити, коли на горизонті з”являвся Ештон, поки не проженуть.- То ти не зупинив розробки!- Механізми м”яко сяяли за склом. Виглядало казково.
– Так. Але вони досі небезпечні.- Фиркнув Пірей, явно пом”якшавши, коли Ештон звернув увагу на прогрес в його дослідженнях.
– Чим?- Зосереджено поглянув Ештон на Пірея. Той не очікував аж такої уваги. Зазвичай Ештон прохолодніше ставиться до біологічних досліджень.
– Вони виділяють дисонансну енергію…
– Тим самим призводячи до деструкції енергетичних зв”язків між клітинами.- Доповнив Ештон думку Пірея, нахмуривши брови, і перевів зосереджеий погляд на мікроорганізми. Хм…- Це цікаво. Але вони контрольовані?
– Так… До чого ти хилиш?- Зацікавився Пірей.
– Це можна використовувати для оборони.- Запропонував Ештон.
– Пф…- Розчаровано фиркнув Пірей.- Вбити живих істот можна і в простіші способи.
– Можна. А рашаза – так же легко?- Задав Ештон провокаційне запитання. Пірей припинив дратуватися.
– Я хочу їх.- Перевів погляд Ештон на мікроорганізми за склом.
Пірей онімів, починаючи кипіти, та Ештон випередив:
– Я маю що дати взамін. Пам”ятаєш?- Хитро підморгнув він йому. Пірей захлопнув рот, нахмурився, а потім все ж скипів:
– Вони ще не готові! І що ти хочеш, взагалі! Складай нормально умови договору! Це може зайняти роки!!!
– Не злись.- Ештон поклав руку Пірею на плече і поділися енегією, заодно ділячись почуттями. Пірей моментально зрозумів, що це не примха. Ештон спланував уже дещо. І цей план формується і народжується в його голові просто зараз.
– Не чесно з твого боку використовувати це!- Скинув руку з плеча Пірей, просичавши, що трохи вибивалося серед його рявкоту.
– Чесно.- Усміхнувся Ештон і повернув руку на плече:- Так ти знаєш, що у мене на думці.- І повернувся до справи. Його біохвилі змінилимь так само раптово- як пориви вітру:- Я дам тобі план, детальний список вимог і функцій. А ти поки працюй над тим, аби вони не просто стали безпечними, а могли перемикати режими з безпечного на небезпечний. І… Дай мені того, кого потрібно вчити. Це теж займе не один день, знаєш. Я створю міні-амулетик для тебе, аби ти зміг перевірити свого кандидата на наявність задатків менталіста.
Ештон перевів погляд на скло, за яким переливалося м”яке світло. Чорт, яка ж краса! Ештон дав собі мить, і Пірею заодно, замилувався цим видовищем.
– Згода.- Сказав Пірей спокійно, забувши, мабуть, що за ними спостерігає одна пара ревнивих очей.
***
Наступного дня Ештон відчув появу величезної кількості часу аж надто явно. Він трохи позаймався тим да сим, намалював начерк того, як він бачить майбутній проект з Піреєм, погортав свої проекти, що наразі лежать відкладені. Але всі ці проекти зараз не те, чим хотів займатися Ештон. Хеееее. Він відкинувся на спинку стільчика, задер голову, аби дивитись в стелю і відкрив рот для більшої драматичності.
– Що це з тобою знову?- Зайшов в бібліотеку Кір якраз з цілою кипою паперів.
– О, Кір.- Зрадів Ештон. І йому в голову моментально стрелила ідея.- Позич мені свій талант.
– Що?- Охрінів малий від Ештон другий день підряд.
– Хочу дослідити свій аулет. Є одна частина… Я думаю, її свідомість там. Допоможеш?
– Гаразд.- Погодився він, трохи розгублено і з нерозумінням скривився.
– Супер. Пішли, знайдемо когось із зграї. Не знаєш чим Акелар зайнятий? Хай би постеріг.- Підскочив з місця Ештон і радісно потяг Кіра з бібліотеки.
– Зажди, дай документи поставлю!- Запротестував малий.
– Так-так.- Ештон відкрив Ключ і виловив Акелара. Супер. Рікон і Сірін точно зайняті, а малий постереже.
***
Нічого не вийшло. Навіть з талантом Кіра не вдалось проникнути в веретено. Свідомість Ліам була закрита. Та Ештон був переконаним, що не може і, головне, не хоче більше створювати амулети, доки не розбереться в усьому до кінця. Ештон вбив чимало часу, намагаючись пробитися у веретено, але все було безрезультатно, а ламати веретено аби дізнатися більше, Ештон не бажав.
Треба визнати, з князівським питанням Ештон теж застряг. Договір Картера перестав нагадувати заплутаний клубок, але зв”язків з ув”язненим болем було ще -охохо… А вже два тижні, як його договір був готовим. Тому Ештон трохи скинув оберти і продовжував розбиратися з купою, що навалилася без такого поспіху. Він реінкарнував свої старі проекти, навчився танцю алубі, написав таки портрет
Мерін і повісив у вітальні(зграя почувалася некомфортно “під поглядом Повелительки”…), встиг віддати Пірею ще одну медитацію, і показав Рікону з Сірін функціонал їхніх договорів. Але… Усе це… Було лише одне, чим Ештон хотів зайнятися наразі, поки він має час – амулети. І це питання мучило його, та він не знав з якого боку до нього підступитися. Тому знічев”я створив маленький міні-амулетик для визначення, чи є у людини задатки менталіста. Там простесенький механізм був… Взагалі – майже порожній амулет. І от створив – віддав Пірею, узгодили нюанси нового договору між ними, Ештон погодував його… І поїхав в Ліси, а не додому.
І чому сюди? Сам не знав – ноги притягли, хоча і їхав він в капсулі… Ештон притягнувся до входу в місто, сів за столик, навіть вино собі замовив, майже несвідомо копіюючи Архітектора. Цінувати мить, так?
Ештон сидів, пив вино, думав ні про що і відпочивав. Милувався краєвидом Лісів: зелене місто у велетенській печері з дивнуватою власною фауною. Казково. Ештон відкинувся на стільчик і розслаблявся. Сидів так певний час. І поступово… Якось думки самі наздогнали Ештона, накочуючичись одна на одну, наче морські хвилі. Чим він займався останні дні… Тижні? Місяці. Багато чим. Так багато відбулось. Він став Повелителем, набув свій народ. Рікон та Сірін тепер його князі – ось з договором впралятись вчаться, наче ситі коти. У зграї ще три нові члени. А Мерін, його кохана, чекає на нього у пустелі. Він дізнався стільки нового про світобудову. А ще… Є Ліам. Він простягнув руку й дістав її з ножен, а вона доповнила його свідомість. Ештон прислухався до неї. До нових відчуттів, що вона йому дарує. Правда в тому, що Ештон міг би знайти новий шлях, аби створювати амулети, нове рішення і без веретина. Але… Є Ліам. І він відчуває, що правильно – саме так. Дізнатися що ж робиться в свідомості Ліам, в амулеті, що з”єднаний з ним самим.
Ештон перехопив Ліам за лезо. Просто милувався нею. Настільки прекрасний кинжал, що став йому дорогим. Він його любить, хоч Ліам для нього – закрита книга.
Ештон встав і пішов, облишивши за столом недопитий бокал. Він поїхав в Гарем. Але знову не пішов додому, як мав би – минув покої і пішов вглиб печер. Він був там тільки раз. Але він пам”ятає дорогу. Він пройшов коридором без сходинок, що мав легкий кут. Тут було темно і волого. Каміння було необроблене, але з допомогою сприйняття він легко орієнтувався – все було просякунуто природною енергією. Він пройшов повз портрети алубі і людей, і одного лара. А потім неминуче опинився в печері, стеля якої була всипана імпровізованими зорями – світлячками-комариками. І чому вони не приходили сюди з Мерін більше? Ештон тихенько, аби не злякати комах згори, пішов до теплого озера з люмінісцентними бактеріями, роздягнувся і заліз у теплу воду, під ногами був гладкий камінь з якимось вулканічним піском, мабуть. Нічого не змінилося з минулого разу. Ештон виставив бар”єр на вході в печеру з печаті Рікона. Він не думав, що його хтось тут потурбує… Але… Словом він собі постановив, що медитації повинні бути безпечними. значить так і робитиме.
Ештон знайшов більш-менш зручний камінь і взяв у руки Ліам. Ештон знав, що на цей раз вийде. Просто… Чомусь не хотів використовувати ХієдХайн для цього. Але… Він хоче знати.
Вже звичним способом Мунлайт слідувала за ХієдХайн. В результаті Ештон опинився в світлому пульсуючому зсередини коконі. Досягнувши цілі, ХієдХайн покинула Мунлайт. Ештон роззирнувся. Він прогнав радар по веретену. І бачив свої власні спогади та почуття – пам”ять Ліам. Але… Вона не була такою, як Кіготь чи Шепіт. Ліам не було схожою на повноцінну свідомість, нехай навіть молоду і недосконалу. Всі спогади не були забарвлені в якісь судження, були систематично розкладені в цьому коконі, щільно, наче спеціально для економії місця. Всі ці зв”язки були однаковими. Це було схоже не пам”ять в комп”юютері. І нічого спільного з… Чимось живим. Це був ніби запис найвагоміших подій Ештона за час, відколи йому у руки потрапила Ліам. Його власна мотивація і бажання… Нічого, що можна було б назвати живим. Ештон облишив це і став вивчати саме веретено, що тепер Ештон вважатиме коконом. Тепер Ештон бачив і початок і кінець, що закінчувались тут – всередині. Міцний і непробивний ззовні – відкритий і доступний всередині. Бункер з якого немає виходу. В”язниця для спогадів. Ештону стало не приємно… Ну… Впринципі так і мало б бути… Не повинна зброя безконтрольно розвиватись… Шкодити власнику… Але… Можливо, якби Ештон не створив би випадково ті амулети, він би думав, що з цим все гаразд. Але… Ех. Годі. Потрібно вивчити що тут і для чого.
Ештон методично досліджував зв’язок за зв”язком. Перебирав механізми і запам’ятовував структуру, сполучення між механізмами і будову каркасу. І… це було мистецтвом. Тобто… Створення амулету – саме по собі складне… Але це… Це щось зовсім на іншому рівні. По-перше… Сама структура… всі зв”язки були неймовірно дрібні, досконалі, різні, ідеально підігнані один до одного впритул, і… стінкою зв”язку слугувала стінка іншого зв”язку, ніби бджолині соти. Ештон не міг збагнути як це взагалі можливо! Інші зв”язки в механізмі Ліам поміщаються так, як і Ештон робить – між атомів металу… А кокон розміром з один чи два звичайних зв”язки, але при тому містить в собі… тисячі дрібних зв”язків, які не схожі ні на що, що Ештон бачив до цього. По-друге, таке враження… Що кокон зроблений зсередини. Він замкнутий з внутрішньої сторони. І… Ештон не розумів як це провернули. По-третє… Механізми запам”ятовування, добору спогадів, форматування спогадів у добірні однакові енергетичні зв’язки, їх розміщення, і всього цього – надто складні. На межі з розумінням. А от механізм “забування” – простий… Щойно зникає власник (порушуються умови авторизації), кокон стирає всі спогади. І… цей механізм різко відрізняється по структурі. Він лежить майже недбало, порівняно з рештою. Ніби це робота двох різних авторів. Ніби механізм забування – просто вживлений в кокон. Четверте, зовнішня оболонка кокона теж ніби з іншого репертуару. Ніби робота третього автора. Надзвичйно груба робота. Просто ніби… консервація. Груба… субстанція, що закам”яніла, а в ній механізми… Що схожі на механізми консервації в часі. Як… У договорах. І механізми, що намертво запечатують серцевину кокона. І якби цю оболонку хтось спробував би порушити – весь кокон самознищився б. Ештону все це не подобалось.
А ще було дещо… – ніби фільтр на виході. Чи переробна станція… Ештон не міг розібратися в функціоналі, але на виході виходить воля. Справжнісінька воля. Ештон ні з чим не сплутав би. І саме ця воля являється нічим іншим, як рушійним елементом для всього механізму Ліам, тим, що змушує механізм діяти – допомагати Ештону.
Ештон не розумів чому… Але відчуття були огидні. Ештон інстинктивно хотів уже нарешті покинути це місце. І лише не бажання вертатися сюди знову змушувала його доробити справу. Ештон продовжував розбиратися, вивчати, запам”ятовувати.
А коли завершив – поспішив з допомогою ХієдХайн назовні.
Ештон поспіхом вибрався з озера, просушився енергією. Він забув, що потрібно поводитись тихо, і комарики згори злякались – загасли. Майже одразу своїми моторошними вогнями запалала підземна річка. Ештон швидко одягнувся, як колись в армії, і негайно рушив додому.
Коли він тільки ступив на поріг, де його чекала весела зграя…
– Що з тобою?- Кинувся до нього Рікон. Всі завмерли.
– Я…- Ештон не знав. Відчуття якісь змішані…
Рікон зліз з ліжка вниз, бо сидів по середині. Підійшов до Ештона і заглянув в обличчя занепокоєно.
– Що трапилось?- Тоді нахилився до нього трохи:- Ти… Пахнеш озером…- Тихо зауважив Рікон.
– Все добре.- Полохматив Рікону голову. І зітхнув.
Ештон постояв так кілька секунд. Чомусь цей доторк заспокоїв Ештона і клубок на душі перестав бути таким тугим. Він визирнув з-за плеча Рікона одним оком і наткнувся на чорні очі Кіра. Він би допоміг з цим розібратися. Ештон точно знав це. Та він не знав, чи хоче знати. Кір перемінився на лиці під цим поглядом Ештона.