Раду справедливо вирішили провести у Храмі, раз він теж частина зграї. Але використали не церемоніальну залу – просто в одній із кімнат на верхніх поверхах поставили чашу з багаттям, відчинили вікно і в одязі ларів розсілися навколо. Спальню їм теж приготували спільну – в кімнаті їньої зграї доставили ліжка. А Ванесса з Характерницею принесли вечерю. Раз у них скоро будуть договори – Ештон дозволив їм заходити в Храм і приєднав їх до списків претендентів на ларів.
У приготуваннях Ештон участь не брав. Він був в серці Храму і медитував. Готувався. Рада не перша. Але тепер Ештон знає, що робить. Не лише відчуває. Ще до того, як його покликали, Ештон покинув медитацію. Знайомий уже спокій окутував його. І… Ештон чує знайомий шепіт. Аж мурашки по шкірі йдуть. Ештон тихо і глибоко видихнув. Вірно, для того щоб почути цей шепіт, йому потрібно бути не в медитації. Ештон чув його. З глибини власної душі. Ештон сидів в Храмі. Та він відчував місяць, що був високо. Дуже високо і дуже далеко. Вони повинні бути під місяцем наступного разу. Він відчуває, як його інстинкти піднімаються з дна його душі. Виток за витком. Як вступають в силу. Ештон відчував, як те, що робить його князем підказує йому, як вести його зграю. І це підіймало в ньому древній трепет: від кінчиків пальців на голих ногах, до зібраного в хвіст волосся на голові. Ештон відкрив очі і підняв впевнений погляд. Двері відчинилися і холодок пройшовся по його оголеній спині. На порозі був Рікон, аби сповістити, що все готово. Ештон встав в одному русі, обернувся.
– Все готово, вожак. Усі чекають.- Рікон був спокійний. Говорив тихо і дивився на свого вожака з очікуванням.
Ештон кивнув.
– Ходімо, правиця.- Коли він ступив на вихід, Рікон поступився йому дорогою і послідував за Ештоном.
Ештон йшов не поспішаючи. Впевнено ступаючи босими ногами по воді Храму. Він піднімався сходами. І відчував біохвилі свого народу. Діти сиділи, затамувавши подих і прислухалися до дійства. До мрії, що стає реальністю для одного з них.
Ештон підіймався крок за кроком. І прохолодний спокій з кожним кроком проникав глибше в його душу.
Ештону не потрібно було казати де його зграя. Він відчував їхні біохвилі. Він відчував їхні серця. Він відчував їхні душі. Ештон переступив поріг і зайшов всередину. Всі підняли погляди на нього.
– Привіт.- Усміхнувся Ештон, але тепло їхнього вожака не затьмарило в їхніх очах величі. І з першим словом енергія стала виливатися з Ештона, та він не мав наміру контролювати це.
– Рікон, мій правиця.- Вказав Ештон на того, хто стояв з ним попліч. І гордість за Рікона вилилась разом з черговою порцією теплої енергії. Він пройшов і сів біля вогню, почавши півколо.
– Сірін, берегиня зграї.- З ніжною усмішкою до своєї дівчинки представив Ештон. І це теж вилилось між зграєю. Сірін зайняла своє місце з люблячою усмішкою.
– Кір, мій князь.- Ештон вважав його достойним і повага до молодого, але талановитого члена зграї вплелася між ними. Кір сів, не звидячи смоляного погляду з Ештона.
– Вілліам, мій князь.- Його друг. Рідна, любима людина. І ці почуття стали частиною ради.
– Храм, в зграї.- Підняв долоні Ештон, і трепет і вдячність вилились з Ештона.
– Акелар.- Вказав Ештон на останьього присутнього. Він його визнавав. Акелар зайняв місце і багаття сплахнуло, завершуючи формування ради, підтримуючи кількість енергії в тій кількості, в якій Ештон облишив формування. А Ештон утримував форму енергетичної сфери навколо. Він відчував, як кожен член зграї концентрується на раді, на тому, на чому фокусує увагу Ештон. На почуттях і на емоціях. І на питаннях, що обговорюються тут. І коли Ештон відпустить раду, зграя поповниться на ще одного члена зграї.
***
Ештон прокинувся. В Храмі спати не так зручно, як в спальні, тим більше коли вони сплять покотом. Але він не збирається на це жалітись. Ештон спробував витягнути руки з-під ларів, які його обліпили, як слимаки капусту, але швидко зрозумів, що не зможе зробити цього, не розбудивши зграю. Ештон зітхнув і закрив очі. Він спробував хоча б зігнути руку, на якій влігся Акелар… Але де там. Він вчепився в неї, як пес в кістку. Ой, ну хай вже лежать. Ештон поглянув на малого. Ну, нічого нового вони вчора не вирішили. Просто зв’язок закріпили. Суть попередньої домовленості – як тільки, так одразу заключать доровір і житимуть дружньо і щасливо усією зграєю. Та й усе. Ештон тільки попередив Акелара, що не зможе заключити з ним договір, поки Мерін з медитації не вийде. Адже за їхньою домовленістю, вони мають запитувати одне в одного дозвіл на тілесний контакт з іншими. Але тут ще вилізло те, про що Ештон геть забув – треба встати в чергу для того, аби заключити договір в Храмі. Взагалі то за потреби можна і два-три договори заключити за одну повню, але Ештон під час заключення договору всю енергію з Храму висмоктує, так що для них буде окрема церемонія… Словом, Рікон організує. А, ну, і Акелар сказав, що хоче договір покровительства. Хоч Ештон і думав, що він без проблем і Клятву Вірності потягнув би, але заперечувати не став. Умови теж обговорили. А так то… Нічого аж такого нового. Хех… Ні, вони точно йому всі руки відлежали. Регенерувати доведеться…
***
Ось після ради все і справді потягнулося своєю чергою. Поступово все ставало на свої місця. Ще три дні випало з життя, коли Ештон насичував енергією Ванессу і Характерницю під час адаптації до договору. Все було добре, впринципі, Ештон їх нормально підтримував, навіть працювати над князівським договором встигав і на раду збігав. І до Пірея. Просто переживав. Але, все пройшло добре. Науковці жадібно за ним спостерігали, як він своїх дівчат леліє і кожен рух, здається за ним записували. А опісля дівчата гордо стали відвідувати групу для претендентів на ларів і на курси записалися на наступний рік.
А далі якось все і потягнулося – день за днем. І серед цих рівномірних деньків в бібліотеку заявився Кір з стосом паперів, з якими він тепер носився, бо писав книгу і ще купу всього вчив паралельно, і… чотирма характерними свіжесенькими подряпинами на пів обличчя. Ештон здивовано вирячився:
– А що це в тебе?- Це ж треба було… То ж бар”єри… Хто це його так?
– Це? А… Це Сірін.- Махнув він рукою, вже поставивши свою ношу на свій стіл.
– За що?- Все ще здивовано округлював очі Ештон.
Малий раптом запнувся, обернувся і поглянув на нього з-під лоба:
– По ділу.- Заявив він. У Ештона брови піддскочили.
– Я так розумію – самі розберетесь? – Уточнив він, вкуривши, що в дію вступили інтернатівські принципи – своїх старшим не здавати.
– Так.- Кивнув вже спокійніше Кір.
– Окей.- Кивнув Ештон, усміхнувшись на один бік. І вони почали займатись ділом. Кожен своїм, а інколи – спільним.
Окей, то окей… Але ж цікаво! Ештон вичислив по свіжині подряпин (вони прямо дуже свіжі були, а якщо ще врахувати мікромеханізми, що пришвидшують регенерацію…), одним словом він міг їх заробити або в Храмі десь в районі лекції, або після Храму. А з Сірін вони пересікаються на лекціях…Словом Ештон ввечері пішов в Храм – випитувати.
Храм вмовляти довго не довелось, і він здав їх з нутром – показав Ештону запис дійства. Ох, же цікаво Ештону було підглядати. Ги-ги. Як першокласник, чесне слово. І… Схоже, Храму теж було цікаво попліткувати з Ештоном. Ахах. Знайшли одне одного.
***
– Думаєш, що кращий за нас, якщо з тобою Серце Шазарії носиться?- Рявкнув на Кіра Лев – такий же пацан з Зовнішнього Світу, як і Кір. Чотири роки вже в
Шазарії. Але, очевидно, волю Повелительки ще не перейняв. Взагалі не поганий пацан. Але вибісився він на Кіра знатно. Це відчувається навіть в записі, хоч це лише блякла копія – спогад.- А? Чого мовчиш?
Кір стояв, стиснувши зуби, склав руки під грудьми і мовчки сверлив поглядом Лева.
– Сцикло!- Намагався він вивести Кіра. А Кір вперто кипів мовчки. Аж іскри з очей летіли, але він мовчав. А Лев, уже пер просто напролом, не відчуваючи жодної небезпеки і межі, наступав на Кіра:- Тільки те і можеш, що виляти хвостом перед Ріконом…- Кір не відступав, стояв, як чорна скеля, мовчки, невідступно. І як ще не зірвався? Витримка – залізна. А Лев уже тикав в його груди палець:- Що ти цікаво мені робиш, що з тобою так носяться?
А інші майбутні розвідники стояли навколо, спостерігаючи. І підтримували явно не Кіра. Він їм теж не подобався. Схоже, вони просто не розуміли чим цей тихоня заробив такі привілегії. Це їх і відрізняє від решти шазарійців – випробовувати когось або щось перед тим, як повірити.
Аж раптом з-за спини Кіра вилетіла, як нізвідки, Сірін (на швидкості лара, очевидно). Загарчала на Лева, наче дика вовчиця, оскаливши зуби – страшно. Малий одразу відступив. Сірін наступала, аж поки не притисла його до стіни. Той знітився, добре всі тут засвоїли, що дівчину-лара злити ой як не варто. Сірін явно хотіла йому горло перегризти, але виходу злобі просто не було – вона не могла нашкодити шазарійцю. Тоді вона просто з страшним рявкотом розірвала на ньому сорочку. Лев аж скрикнув від несподіванки і страху. Всі притихли. Кір теж не втручався, стояв дивився. Навіть заспокоївся. Не зловтішався, на диво. Просто спостерігав. Спокійно.
– Що робить, кажеш?- Прогарчала Сірін.- Таке, на що ти не здатен.- Гарчала вона йому на вухо, але досить голосно, так щоб чув весь клас.- Він себе запропонував. Життя своє. Всього себе. Договір з Хранителем укладе. А ти що? Хочеш спробувати? Наважишся? Чи боїшся?- Повільно віддалилася Сірін від його обличчя, так граційно і загрозливо, що горді мурашки в душі пробігли.- Побоїшся спробувати? Що виявишся не достойним – боїшся? Що Хранитель не прийме тебе?- Тихо скалилась Сірін. І від її тихого загрозливого тону ставало аж моторошно. Лев ковтнув з широко відкритими очима, хоч Сірін була уже не так близько, але що значить кілька кроків для лара?
Тоді вона раптом обернулася до Кіра і наблизилась блискавично до нього – впритул. Кір достойно витримав її натиск в погляді. Вираз обличчя був спокійний, хоч він теж відчував страх перед нею. Стояв і дивився в очі, наче дикому звіру – невідривно.
– Кірррр.- Прогарчала Сірін. А тоді ще й оскалилась:- за мною.
Розвернулась, мотнула злісно хвостом і пішла на вихід. Всі її провели поглядом, намагаючись не рухатись, аби не привернути увагу. Кір теж провів її очима, а потім порушив тишу – пішов вслід. Мовчки. І хоч серце калатало, про його страх не довідався ніхто окрім Сірін. Кір не порушував тишу і зовнішній спокій, слідуючи за цією вовчицею. Хоч таке враження, що йшов він прямо в пащу.
Сірін йшла в кімнату зграї. Кір мовчки йшов слідом.
Вони зайшли. Кір замкнув за собою двері, і щойно обернувся від дверей, по його щоці проїхались пазурі Сірін, вспорюючи енергетичними бар”єрами його шазарійський захист і шкіру, заодно. Сірін рявкнула на Кіра і з розгону втиснула його в стіну, так що вибила з нього повітря:
– Та як ти посмів!- Гарчала вона. Кір стерпів усе. Та йому було чомусь не складно. Він просто дозволяв Сірін виплеснути на нього свій гнів. А Сірін зупинятись не планувала:- Як посмів! Ти в зграї! Як дозволив так говорити з собою? Та як ти!!!- Сірін швирнула його на ліжко, стрибнула на нього з розгону і нависла над ним, рявкаючи:- Як ти докотився, що тебе дівчина захищає?!!! Та будь я тричі берегинею! Має бути навпаки! Ти!- Шипіла вона вказуючи йому в груди пальцем:- маєш захищати мене перед чужими. А не я тебе!
Кір дивився на неї здивовано. Йому це легко вдавалося – він буквально лежав під нею, а вона нависала над ним, рявкаючи в лице. А тоді Кір зловісно оскалився. Усмішкою це назвати язик не повернеться:
– Ну, за те що я надто добре поводжуся, мене ще не вичитували. Виправлюсь.- Пообіцяв він радісно-злісно.
Очевидно, відповідь Сірін влаштувала. Вона встала з нього і простягнула руку. Кір взявся за неї і піднявся. Сірін вдивилася йому в очі. Вона показувала йому жестом, що бачить в ньому достойного, незважаючи на те, що було щойно. Та Кір просто стояв і дивився. Він не був ларом. І не прожив з ними достатньо довго, аби відчувати, як він повинен відповісти, або ж хоча б що йому відчувати з цього приводу. Сірін не пускала руку. Вона стисла губи, вдивляючись йому в очі – не бачила належного відголоску. Тоді вона просто втисла його в свої обійми. Не сама притислася до нього, а його втисла в себе, Кір аж присів трохи, щоб поміщатися. Він не пручався і дозволяв їй чинити, як вона вважає за потрібне. Але жест був складний для розуміння – Сірін хотіла йому показати: “я старша за тебе в ієрархії. Я головна. Але ми сім”я. Ти і я. І я завжди допоможу, підтримаю, подбаю. Я люблю тебе.” Та Кір залишався глухим до її одкровень. Він людина – не лар. Не розуміє.
Тоді Сірін заговорила, намагаючись достукатись до свого члена зграї на доступній для нього мові:
– Кір. Я люблю тебе.- Кір аж оторопів. Завмер. Йому стало страшо і він розгубився.- Ми сім”я.- На цьому моменті він видихнув полегшено. Сірін думала. Намагалася оранжувати думки, жести і почуття в слова:- Якщо потрібно буде, я життя за тебе віддам.- На цьому моменті Кір знову завмер. І серце завмерло:- А потрібно буде – серце. Я щаслива, що ти з нами, зі мною. Я розумію, що для тебе все ще нове. І я вчитиму тебе. Вчитиму любити по нашому. Любити зграю це значить не лише дарувати тепло і підтримку своїм, а й захищати від чужих, полювати. Що б ти не робив, якщо ти це робиш з любов”ю до зграї – все тобі прощу. Так що… І ти дбай про мене, як я дбаю про тебе. І про зграю дбай так же.
І Кір її обійняв. Прийняв.
*
– Пф… Схоже тобі дісталося більше, ніж мені. Ахах. Що це?- Лев спробував рабілітуватися, щойно Кір зайшов в клас.
– Це?- вказав Кір на свою щоку.- Це лише дозвіл поставити тебе на місце.- Зловісно усміхнувся він.- Завтра на тренуванні. В кімнаті для тренувань. З глушниками.- Кір відпустив свою лють. І тепер не стримувався. Почувався добре. І це щасливе відчуття скажено премішалося з зловісним оскалом. Лев не очікував такого від “пай” хлопчика. Трохи загальмував.- Давай. Погоджуйся. Ти ж тут від самого початку. Тренуєшся, стараєшся. Ти ж за це мене шпиняв? Що я прийшов пізніше? Що пропустив купу тренувань, що наздоганяв матеріал. Що витратив на навчання менше навчальних годин, а плюшки отримаю такі ж. Дискримінація і всяке таке. Ну, так доведи, що я гірший за тебе. Що мені потрібен повторний курс.- Усміхався щасливо і трохи божевільно Кір. І це дико поєднувалось з подряпинами на його щоці і спокійним тоном.
– Ти якийсь не в собі. Катушки поїхали?- На повному серйозі запитав Лев.
– Пф. Боїшся?- Спробував взяти на слабо Кір.- Що я тобі кілька кісточок поламаю?- Знову оскалився він.- Дивись, якщо не приймеш виклик від попуска, яким ти мене вважав, то не матимеш більше права рот вдкривати. Чи ти тільки це і можеш – язиком молоти? Нічому вулиця не навчила?- Докинув Кір. І Лев перемінився в лиці.- Що думав ніхто не дізнається, що ти теж переселенець? Та у тебе на лобі написано. Всі тут знають, не хвилюйся.
– Заткнись…- Прошипів малий. Та Кір здаватись не був намірений.
– А то що?- Оскалився Кір.- Відкрию тобі секрет. Якшо відкрити твою особову справу, там все написано. Можна навіть знайти ким ти був до того, як потрапив в Шазарію.- Знайшов він больову току малого. Навіть Ключ відкрив.
– Бачу Сірін з тебе точно весь страх витрусила. Добре, завтра. З глушниками.- Розлючено випалив Лев.
– Прекрасно. Давно не бився без бар’єрів. З шазарійським захистом відчуття не ті. Останній раз…- І раптом усмішка Кіра змінилася. Перестала бути злою такою. Навпаки – з якоюсь ностальгією.- Тоді суперник був значно сильніший за мене. Шкода, що на цей раз – слабак.- Кинув він зневажливий погляд на малого. Лев аж скипів.
– Завтра побачимо чого ти вартий. Може ставки поставимо? Що готовий поставити на свою перемогу? Може місце в зграї? Як у ларів?- Оскалився Лев.
– Боже, який ти придурок… Ти ж тут довше ніж я, мав би знати що до чого. Місце в зграї не можна програти, чи відмовитись від нього. Це пожиттєво. Можна битися з вожаком за право вести зграю. Але я не впевнений, чи це розповсюджується на людей. І в разі програшу, вожак сам вирішує, чи приймати в зграю того, хто програв. Хочеш ставку, придумай те, що реально поставити. Не знаю…- Кір задумався.- Я то, звісно, маю що запропонувати, в разі своєї перемоги… Але не хочу потім проблем… Та і не хочеться мати з тобою діло.- З якоюсь огидою поглянув він на Лева.- Та ну нахрін… Краще вже Вірус повернути.
Лев аж рот відкрив, але вставити слово між роздумами Кіра не встиг.
– Не знаю…- Продовжував мучитись Кір.- Короче, придумаєш людську ставку до завтра – дай знати.- Сказав він і в задумі сів на своє місце. Потім ще раз глянув на Лева і пересмикнувся від огиди. Лев аж оскаженів з люті і задітої гордості.
Більше нічого цікавого, очевидно, не було, тому що Храм завершив шоу десь посеред чергової репліки Лева. Мабуть, Кір якір шукає. Але Лев йому явно не до смаку. Аахах.
***
Ештон відмінив відповідну зустріч ще звечора. І пішов в Елізіум. Ще на підході до тренувальних кімнат він замаскував свої біохвилі і рухався безшумно.
Ештон не хотів заважати чи втручатися. Він, насправді, просто хотів подивитися. І переконатися, що Кір не перестарається.
Знайти малих було не складно. Кір уже стояв в спортивному костюмі і підпирав стіну. Десь майже одразу прийшов Лев.
– Не передумав ще?- Хмикнув Лев, змірявши Кіра поглядом.
– А ти?- Усміхнувся йому Кір, наче й не битимуться зараз. Він був в не бойовому настрої. Подряпин на обличчі вже не було. Лев нахмурився, намагаючись зрозуміти про що думає опонент.
– Раз не передумав, то пішли.- Кивнув Лев на кімнату.
– Так, я теж думаю, що ми уже все сказали одне одному.- Кивнув Кір.
– Хлопці. Що відбувається?- Втрутився Рікон, от же… Так не вчасно підійшов…
– Нічого, Рікон. Не втручайся. Я йому виклик кинув.- Спокійно заявив Кір, і бровою не повівши. Лев на Кіра покосився.
– Чому кинув?- Нахмурив брови Рікон, склавши руки під грудьми.
– Честь свою відстоюю.- Зітхнув Кір, стенувши плечима.- Стомився слухати. Та і я якось не допер одразу, що так можна.
Рікон нахмурився, стиснув губи. Перевів погляд на Лева.
– Це не офіційний поєдинок, ти розумієш?- Попередив Рікон.
– Так, розумію. Надто шкодити не можна. Тільки те, що допускається в межах тренування.- Ніби від зубів відскочило у Кіра.
– І ти приймаєш умови?- Уточнив Рікон у Лева.
– Так. Давно все пора поставити на свої місця.- І хоч Лев намагався виглядати впевнено і рішуче, зібраним не був. Ситуація йому переставала подобатись. Та відступати він не хотів. Гордість не дозволяла.
– Добре. Я зупиню бій в разі чого.- Попередив Рікон спокійно. Підняв підборіддя і відступив, не відвертаючи обличчя.
Кімната закрилася. І всі стали спостерігати через прозоре товстезне скло.
Кір стояв спокійно, всім своїм виглядом говорячи – “ти мені не суперник”. Це вибішувало Лева. Він зайняв бойову позу і став нападати. Спершу пробними ударами, випадами. Та Кір стояв наче на прогулянці. Легко ухилявся, відступав. Ештон зрозумів – спеціально бісить, провокує. І Лев повівся. Він лютував все більше, розпалявся. І влучив кілька раз. Та Кір ніби й не помітив – стерпів. І Ештон бачив, хоч Кір придурюється, насправді він зібраний і тепер уже – готовий битись. Лев нападав, уже луплячи всерйоз. І тоді Кір не ухилився, а просто присів під рукою і вдарив кулаком у підпахвову ямку, а тоді взагалі взяв низький присяд і збив Левову опорну ногу. Швидко відскочив, встав. І обійшов суперника по широкому колу, даючи йому можливість встати. Розлючений Лев гнівно видихнув і піднявся.
Знову напав. І Кір провернув той же прийом. На цей раз Лев вчасно перемістив вагу на іншу ногу. Але Кір ніби планував це – продовжив підсічку і збив іншу ногу, що була наразі опорною. Лев в польоті перемістив вагу на свій кулак, цілячись так, аби вибити Кіру плече, та той спеціально впав в менш вигідну позицію, на спину, прийняв удар на груди, взяв руку в захват, вивернувся немислимо (Сірін навчила?) і заламав руку назад в больовий захват. Лев заричав, опинившись знизу. Але не здавався. Кір відпустив, встав з Лева. І знову зробив те саме – обійшов його по широкому колу, дав піднятися. Лев був уже розлючений, як бурий вермідь. І встаючи, стис зуби з люттю.
Та Кір більше не грався. Бив всерйоз. Наносив швидкі і точні удари. А щойно суперник падав – одразу відходив, робив коло. Давав час піднятися Леву. Та насправді… Давав час собі охолонути. Кір його просто не добивав. А Лев не здавався з впертості. Це вже тривало добрих двадцять хвилин. І… На Лева без жалю було глянути не реально. Та він лютував. Безсила лють. Ештон уже не бачив більше сенсу продовжувати. Але не втручався. Він хотів побачити, чого добивається Кір. Це важливо.
А Кір продовжував. Один-два удари і Лев на землі. Насправді, Лев не був настільки поганим бійцем. Просто у Кіра досвід справжнього бою куди більший. Лев тренувався весь цей час, поки був на курсах. І час не марнував. Але це було всього кілька місяців. Тоді як Кір… Ці ж місяці лише відточував прийоми. А битися він навчився вже давно. Ще в Зовнішньому Світі. І не припиняв тренуватись, навіть коли у цьому і сенсу вже не було – він не те що проходив по нормативам на розвідника, а значно їх перевершував. Вони були з різних ліг. От і все. Про це знали і Кір, і Сірін з Ріконом, і Ештон. Про це не знав Лев і клас. Тепер знають. Але Кір не відступав. Грався з ним наче кіт з мишею. І не було в ньому жорстокості, люті. Лише холодний розрахунок. І Ештон не розумів на що він розраховує. Лев і так уже ледь встає. Він просто вже видихся.
Лев не зміг піднятися. Тоді Кір підійшов і присів біля нього. Лев знесилено, з люттю підняв на нього погляд з підлоги і стис зуби. А Кір просто дивився. Ештон насторожився. Але… Кір не робив нічого. Нічого схожого на медитацію чи ментальний вплив. Кір просто присів і дивився в очі Леву, який не міг піднятися. І Кір не робив нічого, що змусило б Рікона чи ще когось зупинити бій.
– Змусь суперника хотіти того, що потрібно тобі.- Раптом видав Кір. Тихо, не поспішаючи.- Змусь ворога діяти в твоїх інтересах. Якщо не можеш перемогти фізично, бийся з розумом. Нащо голова тобі? І ніколи не намагайся забрати щось дороге силою, так відкрито і нахабно. Це ж огидно. Ти, мабуть, поки був в Зовнішньому Світі, був ще дитиною. Не зрозумів в повній мірі, що таке втрачати. І знову рвешся туди. Ще й лара за собою потягнеш. Думай трохи що робиш. Багато розуму, щоб принижувати когось не треба. Є речі складніші. Але, це не твій рівень. Очевидно.
Кір встав:
– Бій завершено.
І вийшов. Пішов в зал до тренажера під загальні погляди. Стис-розтис кулаки кілька раз і почав тренування. І тепер Ештон бачив – злість знайшла вихід тут. На тренажері. Ештон посміхнувся і тихо покинув зал, маскуючись в тіні. Добре.