– Ти що тут влаштував?- Увірвалася Ванесса.
– Тихо!- Цикнув Ештон, кинувши швидкий погляд на Кіра. Але той прокинувся. Заворушився. Ештон з жалем скривився, похиливши голову набік, а тоді перевів на Ванессу погляд з докором. Та вона і сама вже зрозуміла, що накоїла і винувато притискала до губ пальці.- Хех…- Ну, що вже зробиш – прокинувся.
Кір потягнувся, солодко позіхнув, відкрив очі і наткнувся на на погляд Ештона. Ошалів шоковано. В наступну мить згадав де він, очевино – розслабився.
– Ну, гаразд. Я слухаю. Що там сьогодні? Все одно вже прокинувся…- Перевів він погляд на Ванессу.
– Доброго ранку. Прошу пробачення, я не побачила тебе…- Винувато заглядала Ванесса за спинку дивана здалеку, бо матеріали не давали підійти ближче.
– Доброго ранку, та нічого. Все одно вставати скоро. Тренування же.- Розминаючись (мабуть, всю ніч на дивані було все таки не дуже зручно).- Дякую, Ештон. Було дуже добре спати.- Не дивлячись озвучив Кір. І зітхнув, завершуючи міні-розминку.
– Будь ласка.- Забрав Ештон ауру.
– Ви що ауру всю ніч тримали?- Різко повернув голову Кір в сторону Ештона.
– Ну, так. Та все окей. – Махнув рукою Ештон. І обернувся до схеми.
– Ештон! На жаль, більше не можна працювати! Ти що всю ніч працював? Ти спав взагалі? Та відірвись ти!- Ванесса відчайдушно намагалась достукатись:- Йди приводь себе до порядку! І… Бібліотека… Вітальня… Диван же… Де ти Архітектора прийматимеш? Я йому замість тренування твого сьогодні призначила! Кір, ти теж іди приводь себе у порядок! У тебе зараз супровід буде! З Ріконом я домовилась, щоб сьогодні тебе з тренування відпустив…- Ванесса аж за голову взялася.
– Припини.- Зупинив її Ештон, не відриваючи погляду від схеми. Якщо Архітектор зараз прийде, конче необхідно завершити внутрішній шар печаті, хоча б на чернетці…- Диван зараз назад занесу, все інше не чіпайте. Мені потрібна його консультація. Поїм після зустрічі з Архітектором, або під час. Він з зграєю прийде?- Раптом відволікся від схеми Ештон, поглянувши ясним поглядом на Ванессу. Вона аж встрепенулася від несподіванки.
– Так…- Тільки й встигла відповісти вона.
– Хуртелиця зараз де?- Одразу задав без паузи Ештон наступне питання.
– Зараз перевірю.- Відкрила графік Ванесса. А Ештон швидко повернувся до схеми.- Так, вона вільна. Мабуть, ще спить. Вона пізно встає.
– Буди. Вона мені треба зараз тут.- Безапеляційно заявив Ештон.- Все, йдіть.
– Ештон! Ранкове коректування, ти у домашньому одязі! У тебе кубло на голові! Ти не їв! Стоїш посеред безладу! Та тут таке враження, що вибух стався!- Під ці Крики Кір епічно підслизнувся і почав падати. Але втримався, утримуючи рівновагу на одній нозі і пальцях обох рук на вільних від матеріалів шпаринках підлоги, наче в грі Твістер.
Ештон перевів на це все погляд і зітхнув. Ну, гаразд. З жалем перевів погляд на схему. Ну, може і так згодиться? Зітхнув. Підхопив делікатно Кіра в бар’єр і виніс за межі “мінного поля”. Тоді взяв в бар’єр диван. От, чорт… Від чого бар’єр відштовхувати? Себе як опору використати не вийде – диван надто тяжкий, а тут і справді травинці ніде прихилитися… Схоже, дійсно переборщив… Ну, окей – використав опору між місцем, де стояв диван і місцем, де закінчується “мінне поле”, й диван повільно виплив з бібліотеки. Ештон таким же макаром “пролевітував”, та й поніс диван на місце.
Ванесса незадоволено сопіла з-заду, а Кір побіг приводити себе у презентабельний вигляд.
– Окей, то що там з коректуванням?- Запитав Ештон, ставлячи диван.
– Хех… На другій зустрічі…
***
– Охо-хо-хох!- Взявся за голову Архітектор, ступивши на поріг бібліотеки.- Бачу, я зовсім не розрахував Ваші потреби!- І побіг по доріжці, яку Ештон “проклав” спеціально для нього, до столів, находу виймаючи з свого фартуха якийсь пристрій. Кір прослідкував за ним очима, не повертаючи голову.- Може стелажі якісь?
Ештон, почувши слово “стелажі”, кинувся до Архітектора, готовий власним тілом захищати свою затишну печерку під сходами:
– Не треба нічого чіпати!- Оббіг він Архітектора, затуляючи прохід до печерки з столом виставленими в сторони руками.
– Буде зручніше! Організація робочого простору – надважливий аспект!- Атакував Архітектор, намагаючись відсунути Ештона, і продертись до дальньої стіни за столом, аби зняти виміри.
– Не треба нічого мені тут добудовувати! Я люблю її такою! Не чіпайте!- Не пускав Ештон Архітектора.
– Може хоч полиці під сходами? Так буде зручно дотягуватися рукою, не встаючи з-за столу!- Переключився Архітектор на нижню поверхню сходів над столом.
– Ні! Не треба! Я Вас не для цього звав! Мені приймальня треба! І Ваша консультація на рахунок моделювання! Мені Зовнішній Світ захистити треба! А бібліотека – ідеальна!- Прямо таки стис уже Архітектора в обіймах Ештон, на повному серйозі, зі страхом думаючи, що йому тепер страшно буде залишати бібліотеку без нагляду.
– Тоді може в підлозі! Ніби висувні полиці! Ви їх і бачити не будете, якщо вони Вам будуть не потрібні в якийсь момент.- Не здавався Архітектор.
– Як тайник? Як прихований сейф для зброї?- Завмер Ештон. Він колись мріяв про такий тайник.
– Так!- Переможно викрикнув Архітектор.- Тайники будуть по всій підлозі! Голографи теж сховаємо! А зсередити виїжджатиме круглий стіл, повторюючи візерунок на підлозі!
– Гаразд. І саркофаг для фоліанта теж сховайте.- Вказав він на книгу, з скляним механізмом, що займали весь стіл.
– Обов’язково! Я встановлю сім прихованих саркофагів напроти кожного стола! На майбутнє!- Задоволено вигукнув Архітектор, виставивши вказівний палець вверх.- А як Ви повісили ці сувої? Якісь механізми?- Вказав Архітектор на сувої, що Ештон їх тримав в повітрі.
– Та ні, я їх в бар’єрі тримаю.- Махнув рукою Ештон.
– Енергією?- Схопився знову за голову Архітектор.- Який кошмар! Це ж розсіює увагу! Як Ви… взагалі… на цій… схематизації…- Сповільнювався з кожним словом Архітектор, зосереджуючи увагу на схемах Ештона.- Візай!- Раптом заволав Архітектор, підскочивши до схем Ештона.
Візай на швидкості лара примчався звідкись з холу:
– Доброго дня, Хранитель!- На ходу прокричав він, заскочив за спину Архітектору, заглядаючи з-за плеча в схему Ештона:- Ого! Це ж такі можливості! Це виглядає, як 3-Д принтер з Зовнішнього Світу для мостів, тільки без машини величиною з аеропорт! І можливості куди ширші! Якщо припустити, що можна використати атоми карбону, скажімо, можна вирощувати алмаз будь-якої форми і розміру…
– Ти уявляєш, які конструкції можна робити? А вітражі! Прозорі мости і платформи, що на витієватих ліанах невогомо підримуються над Лісами і Садом!- Захоплено і поетично розписав Архітектор, мрійливо провівши долонею вздовж уявного краєвиду.
– Пам’ятаєте проект з галогенним наповненням? Його можна буде удосконалити!- Захоплено кивав Візай.
– Вожак! Це Ви зробили бібліотеку? Яка ж вона прекрасна!- Захоплено прощебетала Зіса з порогу.- Доброго дня, Хранитель! Можна я подивлюсь стелажі?
– Привіт-привіт, можна, звичайно, тільки йди сюди – подивлюсь на тебе.- Заусміхався Ештон. І Зіса радісно прискакала до нього, підставившись під погляд і скалячи широченну усмішку. Архітектор і Візай тим часом голосно намагалися прилаштувати ще недороблену технологію Ештона туди і сюди.
– Дорого дня, Хранитель.- Тихо зайшов і Тірей.- Доброго дня.- Привітався він і з Кіром, кивнувши. Кіркивнув у відповідь. І Тірей підійшов до Зіси, акуратно і легко кладучи руку їй на талію, демонструючи свої права.
– О, то ви в парі?- Заусміхався Ештон. А потім йому стрельнула думка, чи не буде проблем з кровозмішанням потім… Адже лари тепер мають більше можливостей втупати в пари між собою. Він відкрив Ключ, залишив помітку у планах, і негайно повернувся до розмови.
– Так,- радісно схилила голову на бік Зіса.- Я чула, що Повелителька відвідує Зовнішній Світ. Ви сумуєте?- Запитала вона.
– Так, сумую. Особливо важко вночі.- Усміхнувся сумно Ештон.- Але вона повернеться. Тож я не опускаю носа. І зайнятись маю чим, тому не турбуйся.- Усміхнувся Ештон.- То все у вас гаразд?- Запитав Ештон. І всі троє щедро осипали Ештона (включно з Візаєм, який ніби то і не слухав розмову) задоволеними хвилями, теплом і спокоєм, захопленням, відчуттям погоні і досягнення здобичі, захватом і цікавістю, любов’ю. Ештон поділився з ними хвилями радості, щемлячого трепету, аж до сліз. Він був щиро радий, що у них в зграї – все лади.- Ну, все біжіть дивіться свої стелажі.- І Зіса знялася, бажаючи вже бігти, але Тірей зловив її на ходу, і Зіса широко йому усміхнувшись, послідувала поруч, тим не більше з нетерпінням тагнучи його на сходи. Тірей усміхнувся і поволікся за нею.
– А це Кароокий.- Представив Ештон.- У моїй зграї тепер.
Кір встав і підійшов ближче. Візай відволікся від схем і подивився на Кіра оцінююче.
– Ображаєшся?- Запитав Ештон.
– Трішки.- Відповів Візай.- Але, очевидно, він достойніший за мене.- Відірвав він погляд від Кіра і перевів очі на Ештона, усміхнувшись.
– Не в тому річ,- Усміхнувся Ештон у відповідь, відчуваючи легку вину.- Просто час був не той. Я на той момент не думав, що взагалі братиму у зграю ще хоч когось.- Пояснив Ештон.
– Я й справді хотів цього тоді, Хранитель. Але не шкодую, що опинився зі своїм вожаком. Та і ланка моя зі мною. У мене прекрасне життя. Я щасливий, що все саме так, як є.- Усміхнувся він і поглянув своїм мудрим поглядом, своїм внутрішнім спокоєм на Ештона. І він побачив – мудрість, сила і глибина нікуди не поділися, просто Візай тепер живе на хвилі свого вожака. І отримує задоволення. Йому весело. Ештон кивнув.
-Доброго дня, Серце.- З поважним поклоном зайшла Шона. Оглянула весь кавардак поглядом звисока, закінчила вона огляд бібліотеки, плавно перевівши пильний погляд в очі Ешону. А тоді підняла брову, явно даючи зрозуміти, що вона засуджує те, що бачить. Тоді гордо підняла голову, і з величчю білосніжної левиці пройшла по стежці між матеріалами:- Ви хотіли мене бачити.
– Так, Хуртелиця, дякую, що прокинулась раніше. Поглянь на цю схему, це мабуть ти робитимеш, тому я хотів, щоб ти поговорила з Архітектором особисто. Отже, Архітектор!- Повернувся Ештон таки до роботи.- Мені потрібна якась технологія, яка дозволить повторити текстуру моделі на якійсь поверхні з точністю до десяти нанометрів. Я ще точно не визначився з породою, можливо Ви мені допоможете і з цим?
Ештон повернув собі ведуче місце за голограмами та роз’єднав модель схеми по “поверхам”.
– Кар, ти теж дивись. Не думаю, що ти мені тут зможеш допомогти. Але я починав вивчення амулетів саме з печатей, тому намагайся вникати.- Поглянув він на малого. Той мовчки кивнув, і собі притусував до компанії. Йому було цікаво. І комфортно, здається. Шону прочитати не вдавалося через глушитель енергії – в Науковому Центрі, як виявилось, така річ була. Але, Ештон і без біохвиль бачив, що вона зацікавилась проектом – зрозуміла, що це саме та печать, яку він уже обговорював з нею раніше, а технологія зроблена на основі її вмінь. Его це їй явно потішило. Та Ештон вирішив озвучити це ще вголос – жінка все таки. А жінок треба хвалити. І побільше.
***
– Ну, все, малі. Йдіть в кафе поїжте, чи там повеселіться якось.- Спробував Ештон залишитись з Архітектором наодинці.
– Типу, йдіть діти, дайте поговорити вожакам?- Підняв брову Кір.
– Так, якось так.- Підсміявся Ештон.
– Окей.- Стенув він плечима.
– Ви йдіть, а мені ще потрібно нагодувати Серце Шазарії, інакше він помре з голоду. Адже згадати самостійно, що їсти – необхідно, зовсім не в його стилі.- Нейтрально висловилася Шона.
“Дякую, Шона, що стримуєшся при людях…”- думав Ештон.
– Я накрию стіл на двох персон у вітальні за десять хвилин.- Вклонилася і попрямувала кудись з бібліотеки.
– Я покажу гостям вітальню у зовнішньому кільці.- Теж відрапортував Кір.- Якщо, звісно, вони ж її і не будували…- Додав він.
– Це був останній проект вожака без нас. Тож ми залюбки помилуємось.- Одразу погодився Візай.
І вже за кілька хвилин Ештон залишився з Архітектором наодинці.
– Ходімо у вітальню?- Запитав Ештон.
– Ходімо.- Погодився він.
– Як Вам живеться зі зграєю?- Запитав Ештон, запрошуючи жестом Архітекора до виходу з бібліотеки.
– Хм…- Хмикнув він з усмішкою.- Як ніколи…- Тоді прижмурився, підшукуючи потрібне слово з допомогою жестів.- Повно, радісно, соціально. Вони вдало доповнюють мій щоденний ритм. Хоча, житло мені довелося перебудувати. Але це навіть плюс!- Тоді Архітектор поглянув на Ештона і усміхнувся:- Самі розумієте.
– Радий чути, що моя примха не стала Вам тягарем.- Усміхнувся Ештон.
– Невже можна вважати примхою турботу про оточуючих. Та й я Вам заборгував. Якраз трьох: Характерницю, Залізну Леді та Розвідника.- Усміхнувся Архітектор, заглядаючи Ештону в очі.
– Хах, у нас з Вами свої рахунки, друже. – задоволено протягнув Ештон, широко усміхнувшись.
Вони зручно розсілися у вітальні на дивані.
– А Ви як поживаєте? Чув, сумуєте за жінкою всього свого життя?- Усміхнувся учасливо Архітектор, одночасно вскидуючи підборіддя, ніби й не про Повелительку мова. А просто – про жінку. Про дружину його друга, не більше.
– Вона поїхала тільки позавчора. Я ще не встиг засумувати як слід. Але планую відвідати її під час відпустки.- Поділився Ешон.
– О, справді? Коли відпустка?- Поцікавився Архітектор по-дружньому.
– Від нас з Вами залежить.- Заусміхався Ештон.- Не раніше, аніж ми закінчимо печать і ще деякі дослідження мені потрібно зробити. А там я суміщу робочу поїздку з відпусткою. Тож…- Розвів Ештон руками, усміхнувшись.
– Ви у своєму репертуарі, друже.- Тепло, злегка докірливо і повчаюче усміхнувся Архітектор.- Робота-робота. А як же радості життя? Інколи, як би Ви не обожнювали свою коханку – роботу, слід відгородити від себе її і зупинитися.- Завмер Архітектор у жесті, ніби дирижер перед початком композиції, ще й очі закрив, закинувши голову назад, з посмішкою, повною насолоди. Навіть біохвилі завмерли. Ештон зацікавлено і з такою ж насолодою спостерігав за своїм старшим і мудрішим другом, що був з ним на одній хвилі, і міг дати справді корисну пораду. А тоді Архітектор відмер і у русі, що й справді добіса нагадував рух дирижера, розвів руками в сторони:- І тоді Ви побачите світ. – Відкрив він очі.- Його красу. Свій дім. Чи то дерево. Головне – мить. Все що потрібно – це вміти насолоджуватись тим, що було, є і буде після нас. Наступної ж миті – віддаватися своїм жінкам цілком і повністю, всім серцем. Будь то дружина, чи то робота. Головне – з пристрастю.- Усміхнувся він і кивнув Ештону. А Ештон не приховував своєї широченної усмішки.
– Інколи у мене виходить.- Кивнув Ештон Архітектору у відповідь.
Зайшла Шона, урвавши спокійну бесіду. І з підносом в руках вклонилася, наче і не було там купи тарілок. Ештон наготувався ловити їх бар’єрами, але жодна не впала. І Шона з крижаним спокоєм поважно почала їх розкладати.
– То, як тобі печать?- Запитав Ештон.
– Це більше схоже на різьблення на пару з скульптурою, виконаною в унікальний спосіб, аніж живопис. Та хто я така, щоб відмовляти долі, якщо вона дає мені шанс розвиватися у нових напрямках.- Поглянула вона на Ештона. Він усміхнувся.
– У відпустку я планую відвідати клан Макнармерів. Хочу встановити цю печать там. Поїдеш зі мною?- Запитав знову Ештон.
– Не впевнена, що бажаю знову відвідати ті стіни. Але, якщо я сама оберу місце встановлення печаті – погоджуюсь.- Зловісно усміхнулась вона.
– Звичайно. Я їх примушу, в разі чого.- Заусміхався Ештон змовницьки. Вона має право на маленьку помсту.
– А Ви? Бажаєте відвідати Зовнішній Світ?- Запитав Ештон.
– Я?- Щиро здивувався Архітектор.- Ахах, що Ви! Моє життя тут, в Шазарії! У мене тут ще стільки роботи! Окрім того, коли мені удосконалювати Вашу бібліотеку, як не у Вашу відпустку? Ми ж не дамо змоги працювати одне одному в інший час.- Він взяв пляшку вина, котру принесла Шона і почав її відкорковувати. А потім любовно налив напій слабкого червонуватого відтінку у бокали.- Ох, юна художнице, а де ж Ваш бокал?
– О, схоже, я забула його на полиці.- Й бровою не повела Шона. Дістала ще один бокал і поставила поруч з Архітектором. Він наповнив і його.
– Що ж за наші починання!- Підняв він бокал. Шона і Ештон приєдналися.
А потім Ештон відмінив ще дві зустрічі і вони з Архітектором обговорили приймальню. Потрібно ж цінувати мить, так?