Накахара Чуя не бачить снів
Його пробудження було подібно піні, що виникає з бруду.
Чуя прокинувся у своїй кімнаті.
Похмуре приміщення. Стіни, підлога, дах – все це було покрито блакитною темрявою. Меблів було небагато: ліжко з простирадлом, кілька книжкових полиць, маленький сейф, вмурований у стіну. На центральному столі лежить розгорнута на випадковій сторінці книга, обкладинка якої була прикрашена коштовним камінням. От і все.
Промені ранкового світла, проходячи поміж штор, розділяло понуру кімнату навпіл.
Чуя піднявся. На його тілі виступив легкий піт, всередині продовжували вирувати залишки бурхливих емоцій, але що це були за емоції, він не пам’ятав.
Останнім часом здавалось що так було..Завжди?
Здавшись, він сповзає з ліжка й приймає душ. Купаючись під дощем гарячої води, бачущи себе в відображені води, стін, дзеркал, він починає думати про себе.
Накахара Чуя. 16 років.
Відтоді, як рік тому він вступив в Портову Мафію, хлопець досяг успіху з небаченою раніше швидкістю, отримавши визнання в спілці.
Але ніякі гроші чи статус не могли ощасливити його. Йому не вистачає чогось набагато ціннішого.
Минулого.
Чуя не знає хто він є.
Пам’ять його починається вісім років тому, після того, як він був викрадений з урядового дослідницького закладу.
Він нічого не пам’ятає – лише темрява.
Темрява, темніша за морок будь-якої ночі.Непроглядна темрява.
Витерши піт, він переодягнувся.Натискає на ділянку стіни, що беззвучно відчиняється, відкриваючи шафу. Розкішний одяг без жодної складки на тканині. Він витяг випадковий костюм і засунув руки в рукави.
Чуя застібає смарагдові манжети на рукавах і дивиться на дзеркало. Цокнувши язиком, він залишає кімнату.
Коли він вийшов з дому, прибув автомобіль, ніби очікував на нього.
Дорогий чорний автомобіль, за кермом якого був мафіозі в темному одязі та в сонячних окулярах. Він мовчки зупинився коло Чуї й відкрив задні двері.
— Туди ж, куди зазвичай.
Промовивши це, він сідає в машину і заплющує очі.
Супроводяча чорна машина плавно їхала столичними дорогами.
На заповнених вулицях та перехрестях автомобіль, який перевозив Чую, легко проходив поміж інших по узбіччю, ніби ковзаючи поміж інших машин мов на ньому було закляття, ізолююче від усіх.
— Де сьогоднішній запис про угоду?
— Ось він.
Чуя пробіг очима по наданих документах. Надруковані спеціальним чорнилом, яке не можливо скопіювати, він був вигравіюваний у вигляді коду; якби він колись потрапив до поліції, його неможливо було б використати як доказ.
— Гм, сьогоднішня угода стабільна, — недбало сказав Чуя, — Як нудно.
У Портовій Мафії Чуя сприяв обміну контрабандних коштовностей.
«Коштовності» — кульмінація найцінніших предметів у світі.
Аметисти. Рубіни. Нефрити. І діаманти. Продукти мінералів, опинившихся під тиском, які блищать в людських очах і переливаючись на руках, набувають жахливу, майже прокляту силу.
І конденсацією цього прокляття є контрабандні самоцвіти. Здавалося б, їхнє існування виникає через тіні привабливості самих коштовностей. Поки існують самоцвіти – існує їх тінь – контрабандних коштовностей.
У кримінальному світі незліченна кількість джерел таких коштовностей. У копальнях бідні шахтарі можуть поцупити декілька камінців з незліченної кількість. Або грабіжник, розбивши вітрину галереї, краде коштовність. Або, в часи піратства, торгове судно з ювелірними виробами було втоплено. Або злочинець зривав ювелірний виріб з шиї знаменитості, в якості оплати можуть бути зброя та наркотики.
«Чорні» коштовності не можуть так просто вийти у білий світ. Такі незаконні організації, як Портова Мафія, мають бути як проміжковий крок.
Їхня роль полягає в тому, щоб пролити світло на «чорні» коштовності, які прибувають у Йокогаму. Перевізники привозять їх у міста, де їх скуповують купці, найвправніші майстри перекроять, що зробить неможливим визначення їхнього походження. Від намист до браслетів, від браслетів до сережок, від сережок до перснів – коштовності отримують друге життя.
Потім оцінювач з мафії накладає офіційний звіт, який проходить через руки оптовиків, щоб привести його до ринку, де незабаром вони стануть чергової прикрасою вітрини ювелірної крамниці.
Для мафії контрабандний ювелірний бізнес є надзвичайно важливим джерелом заробітку.
Оскільки контрабандні коштовності оминають перешкоди на митниці та постійно приносять величезні прибутки.
Але прокляті, магічні речі, такі як коштовності, неминуче приваблюють насильство та кров. Щоб придушити це насильство та підтримувати стабільність обмінів, необхідно подолати його більшим насильством – настільки сильним, щоб знищити будь-які подібні спалахи одноосібно.
До цього моменту Чуя ідеально виконував цю роль. Майже ідеально.
Багато старших членів були здивовані. Вони не могли собі уявити, що шістнадцятирічний парубок так бездоганно керує ринком контрабанди самоцвітів.
Але для меньшості з них не було нічого несподіваного. Вони вже боролися з Вівцями. Чуя був колишнім головою цієї організації — тієї самої, яка тривалий час не давала Портовій Мафії спокою. Якби він повністю керував одним чи двома ринками коштовностей, у цьому не було б нічого надзвичайного.
Чуя відкинув документи ніби камінь.
— З такою швидкістю, і гадки не маю, скільки ще нам їхати, – сказав він тихим колючим голосом.
Водій вдав, що не почув.
Машина, в якій знаходився Чуя, прибула в спокійний житловий район саме вчасно.
За винятком маленьких пташок каравагіва, що щебетали поруч, навколо панувала тиша. Не було чути ні звуку поїздів, ні метушні пасажирів. Автомобіль тихо продовжив рух і зупинився біля місця прибуття.
Старий цегляний більярдний бар. На вивітреному знаку написані слова «Старий Світ». Неонові вогні були вимкнені, оскільки магазин ще готувався до ранку.
Чуя вийшов з машини. Щоб не порушувати тиші, вона поїхала.
Він відкрив двері бару.
На знак привітання на нього було спрямовано п’ять рушниць.
— Магазин ще зачинений, – сказав чоловік, що тримав в руках пістолет. Він спрямував дуло рушниці Чуї в голову.
— Але трупам вхід дозволено, – заговорив інший чоловік, притискаючи рушницю Чуї в груди.
— Чи не поступили ви необачно, прийшовши сюди без підкріплення, містере Ювелірний Королю? – ще один чоловік, який направляє свій пістолет у бік Чуї.
— В цій ситуації, навіть ви нездатні відбити всі атаки…
Пістолет завбільшки з долоню був направлений на Чуєву потилицю.
— Що ти будеш робити, Невразливий Володаре Гравітації? Твоя смерть буде менш болісною, якщо будеш плазувати та благати пробачення. – останній чоловік був навпроти нього, його довгоствольна рушниця цілилася Чуї між брів.
Тупикова ситуація. Напасти на одного – кинути виклик усім іншим. Відступити – постріл між очей. Рухатися вперед – постріл ззаду.
Чуя не відповів. Його лице залишилося незмінним.
Повітря в кімнаті важчало. Всі присутні напружили пальці на спускових гачках.
На вулиці пролунало сухе «Бах!»