Руслан радісно скрикнув, коли мережа таки віднайшла пристрий «IP Камера». Скільки він вже перепробував, скільки шукав інформації, але ця клята китайська камера ніяк не хотіла конектитися. Він навіть віднайшов дві інші камери, які належали комусь з сусідів в радіусі приймання сигналу, а шукомий пристрій от тільки зараз відгукнувся.
Обирав би сам, взяв би іншу. Батько дістав цю на радіоринку, але розібратися з налаштуванням не зміг. Якби й Руслану довелося шукати якусь службу підтримки, то його б его спеціаліста точно похитнулося. І байдуже, що він займався виключно підтримкою хмарних серверів. Техніка та, техніка ся.
На радощах він вирішив зробити собі перерву на каву та нарешті налаштувати камеру фіксувати рухи біля його вхідної двері.
Десь за годину він закінчив: і запис відео зі збереженням на хмарному носії, і вспливаючі повідомлення через застосунок, інформацію про який знайшов в тій самій мережі. Навіть спробував переглядати відео у реальному часі, вдало підключившись в момент, коли сусідка проходила повз.
Це можна було відмітити, але Руслан жив сам і вже було досить пізно, щоб намагатися витягти друзів посидіти десь в кафе.
Подивившись навкруги, око впало на другий монітор, де все так само в списку доступних пристроїв знаходилися дві чужі камери. Закусивши губу, гіпнотизував їх рівно три секунди перш ніж під’єднатися до однієї з них.
Врешті-решт, то вина власника, що він не потурбувався обмежити доступ до пристроїв. Руслан он зробив це одразу після вдалого підключення. Хоч об’єктив його камери і був направлений на коридор, від думки, що хтось може під’єднатися до його внутрішньої мережі, волосся на тілі ставало дибки.
Картинка з чужої камери була чорно-білою та показувала кухню. Стіл з трьома стільцями, шафи з робочою поверхнею, мультиварку на широкому підвіконні. Якщо не рахувати чашку на столі та тарілку в раковини, то там було чисто. Ще в кутку картинки Руслан помітив кавову машину — поновіше ніж у нього, — а у стінки розгледів котячу миску на килимку. Дивну річ на підлозі з підведеним кабелем він так і не зміг ідентифікувати.
Не знайшовши більше нічого цікавого, Руслан під’єднався до другої камери. Він не був впевнений, що вони розташовувались в одній квартирі, але порядковий номер в назві натякав саме на це.
Друга картинка показала спальню. А точніше розстелене двоспальне ліжко, на якому лежало щось велике і чорне. Розуміння, що саме це було прийшло за хвилину, коли невідомий предмет махнув пухнастим хвостом.
— Кота вже розпізнати не можу, — проговорив він думку в голос та продовжив роздивлятися далі.
Ця камера вже стояла на якійсь полиці на висоті метра від підлоги. Направлена вона була на ліжко, що наводило на дуже цікаві думки, але в кадр ще потрапляли двері з кімнати та котяча лежанка.
Від пошуку якихось індивідуальних ознак сусідів, Руслана відволік кіт, який підняв голову та глянув у бік дверей. Виявилося, що через прохід видно ще одні двері, які саме відчинилися, випускаючи повністю голого хлопця.
У Руслана аж очі на лоба полізли. Він і не помітив, як сів ближче, розгорнув зображення на весь широкоформатний екран та намагався роздивитись всі найцікавіші подробиці. Свого сусіда він впізнав одразу. Кілька разів їхали разом в ліфті, бачилися біля будинку, віталися біля дверей. Високий, стрункий, русявий. В одежі виглядав так, ніби спорт, якщо і полюбляв, то лише дивитись. А от без одежі він був досить нічого.
За коротку мить, що хлопець йшов від ванної кімнати до шафи спальні за кадром, Руслан встиг відмітити все. І пушок, що тягнувся від живота до члена середнього розміру, і невелике татуювання поруч на стегні, і проколотий правий сосок. Але то була лише мить. Хлопець відкрив шафу, сховавши прекрасне тіло за дверми, та почав діставати речі, вдягаючись.
У кадр сусід увійшов вже в боксерах та футболці, сховавши все найцікавіше, але даючи роздивитися довгі ноги, якими почав гойдати, влізши на ліжко та почавши залипати в телефон.
Майже одразу підхопився і кіт — велетенське щокате створіння ледь менший за голову власника, — ходячи з боку в бік та потираючись тому в обличчя. Сусід пробував якось пригладити кота, але той був настирливий. Не пройшло і хвилини, як хлопець підвівся і пішов з кімнати разом з пухнастим монстром.
Руслан поспішив перемикнутися на іншу камеру, але кухня була не з сонячної сторони — майже нічого вже не було видно. Сусід не потурбувався увімкнути світло та, швидко насипавши коту корму, попрямував геть.
Розуміючи, що з цим перемиканням Руслан вже трохи задовбався, він відкрив камеру спальні, але там сусіда не було. Перемикнувся знову на кухню — чорна пляма продовжувала знищення їжі.
Припустивши, що у квартирі сусіда є ще одна кімната та що за межами камери ще вдосталь місця, Руслан згорнув зображення, знову дивлячись на перелік пристроїв.
Постукавши пальцями по столу, подумав, що вчинок його не дуже добрий. Що підглядати за людьми не правильно, що на таке можуть і поскаржитися.
Два імені камер все ще дивилися на нього з екрана.
— А що буде, якщо пошукати цю серію в мережі? Це ж якісь стандартні назви? Я просто подивлюся, — наче виправдовував себе, проговорював він в голос, а миша вже копіювала назву однієї з камер та тягла до сторінки пошуку в браузері.