Посадка. 19:44. 5 жовтня.
Більше 24 годин польоту, з пересадкою в незрозуміло якому місті, і літак нарешті став розсікати білі хмари, націлившись на посадкову смугу аеропорту Інчхон. Шкода, що не було прямого рейсу чи хоча б якогось варіанту телепортації із Брістолю, міста на окраїні Англії, в Сеул, тому що ціла доба відпустки, дівчини, що сиділа біля вікна, була витрачена на стримування рвотних позивів і проклять адресованих її попутчику і другу, що якось умудрився її переконати вперше в житті вибратись кудись на відпочинок.
- Ненсі, літак вже сідає, тобі скоро стане легше. – говорив хлопець, що зовні виділявся серед цілого натовпу пасажирів, будучи схожим на альбіноса і адрогіна в одному флаконі, через надто світлу шкіру, довге сріблясте волосся, яке було зібране у хвіст, і миловидних рис обличчя.
- Марк, заткнись… - дівчина, на лобі якої виступали дрібні краплі поту, фиркнула не відводячи погляду від сидіння перед собою. Не те щоб Ненсі Мюллер була сильно ображена на блондина, просто останні пів року її життя вже виробили звичку гавкати і кусатись в будь-якій незрозумілій ситуації. За спеціалізацією вона була психологом, а на ділі – інспектором Національної служби поводження з правопорушниками, ось вона і дивилась через одного, якщо не як на злочинця, то хоча б як на порушника. І Марк Лі був звинувачений і засуджений нею самою, як крадій її спокою і комфорту. – Коли цей чортів літак вже… - Ненсі хотіла щось далі сказати, пробурчати, матюкнутись чи взагалі втулити своїм маленьким, але доволі міцним кулачком в каркас салону, однак турбулентність змусила її проковтнути всі слова і згадати про тошноту, яка її так і не відпустила. Кулак розслабився і долоня дуже швидко лягла на рот.
Тим часом боїнг збавляв обороти і опускав шасі, намагаючись як можна м`якше завершити переліт.
Тепер вже приїзд. 20:41. 5 жовтня.
Споруда аеропорту була вже майже годиною позаду. Біле таксі мчалось через центр Сеулу: багатоповерхівки, широка дорога, тротуари і натовпи людей в місті, що поринав в свою особливу атмосферу разом із заходом сонця, в світлі ліхтарів та яскравих неонових вивісок.
Водій, звичайний кореєць, вслуховуючись в звуки сирен за склом, дивився прямо на дорогу, поруч розвалився Марк Лі – частково кореєць, а в решті всього по трохи (його батьки самі не розуміли в кого він такий), а на задньому сидінні – Вона, яка відкинула голову на темно-сіру оббивку і тихо спала. Лі тільки те і робив, що дивився в дзеркало заднього виду: на чорне каре, пересушені губи і бліде від втоми лице. Чого він в ній не бачив, що так вирячився? Напевно всього, що було під шкіряною курткою і чорними джинсами. Пані Мюллер підпускала його максимум до своїх губ і лише зрідка губами до шиї, але чомусь далі не заходило. І не те, щоб Ненсі була проти, просто Марк був проти одноразової послуги і після – вічного прощання, яке брюнетка йому пообіцяла. Вона взагалі була готова багато на що піти, аби тільки не чути його «я кохаю тебе», «давай будемо зустрічатись», «давай одружимось» і так далі. В свою чергу, щоб знайти ключ до серця Ненсі, Марк пішов іншим шляхом – позбувшись так званого «конкурента» містера Т. Блондин навіть в голос не міг вимовити ім`я того корейського айдола, що повністю відбив всю зацікавленість Ненсі в інших чоловіках. Брюнетка то любила його, то ненавиділа, але ніяк не могла від нього відлипнути. Саме тому Лі і потягнув дівчину в цю поки тільки виснажливу поїздку – щоб зняти з неї фанатські рожеві окуляри і вбити її антифанатську одержимість популярним артистом.
Тим часом машина проїхала чергову офісну споруду і направлялась в підземний паркінг – місце висадки пасажирів, один з яких був власником нерухомості дванадцятьма поверхами вище, приблизно в дев’яносто квадратів житлової площі.
Марк Лі не тягнув резину і розрахувався, а Ненсі тільки змогла розплющити очі, через пілікання терміналу.
- Ми на місці?.. – хрипота в голосі і погляд з-під лоба – знову робочі деформації, через які інспектор Мюллер ставала для засуджених богинею і самою важливою жінкою в їхніх життях, і пофіг, що їй тільки повинно було стукнути 24.
- Так, можеш виходити. – молодий хлопець обернувся, демонструючи ямочки на щоках і свою вбивчу посмішку.
Ненсі ледь витягувала своє сонне тіло з заднього сидіння, а Марк вже приймав з рук водія валізи, стоячи біля відкритого багажника. Всього декілька хвилин і те саме таксі мчалось на іншу адресу, а парочка недодрузів підіймалась в світлій кабіні ліфту до квартири номер 128. Хлопець тримав речі обох, а пані Мюллер трималась, щоб не почати висказувати своє розчарування після перельоту і ниття про того самого містера Т, який зовсім недавно видав якийсь ніхріна нецікавий для Марка альбом, який був нецікавим навіть для Ненсі (вона так казала, але зрозуміло, що альбом був звиздець яким цікавим, хоча б тому що був новим і довгоочікуваним, чи через те, що вона вже як могла зґвалтувала мозок блондина своєю маячнею про те, що творчість містера Т котиться в …). Це і було основним мотивом Лі, поїхати з подругою в Сеул. Він хотів, щоб вона сказала містеру Т все особисто і більше не травила його вуха розмовами про айдола.
Зустріч. 15:59. 8 жовтня.
Палац Чхангьонгун, торговий квартал Мьондон, храм Бонгеунса та інші визначні пам`ятки Сеулу промайнули перед очима парочки туристів за останні декілька днів. Зараз же дівчина «хрін одягну сукню» і хлопець «зваблю незалежно від статі та орієнтації» виходили з Сеульського центру мистецтв. Ненсі застібала свою улюблену косуху, добре, що хоч не в спортивках пішла, а у вільних класичних чорних брюках, до того ж навіть в черевиках на невисокому каблуці. А Марк… Бежеве пальто на темно-сірий якийсь там дизайнерський костюм і лакові туфлі з чорної зміїної шкіри. Більш короткі прядки волосся обрамляли лице хлопця, а ті, що довжиною по пояс, знову ж таки були зібрані в хвіст, хоч і Ненсі вмовляла розпустити їх (брюнетка взагалі любила довге волосся Марка, але не його самого), однак хлопець культурно нічого не сказав (Ненсі не сприймала заперечень, а мовчання її дратувало, ось блондин і користувався цим).
- Куди далі? – запитала вдосталь втомлена туристка. – Надіюсь, не в чергову галерею чи музей, тому що мене вже тоншить від твого «подивись, як добре виглядає торс того голого виродка чи дупа цього», краще б про пейзажі стільки говорили чи…
- Чи про містера Т? – хлопець перебив, а пані Мюллер, якби могла, то своїми очима перетворила б його в попіл. Вже більше трьох років Т був самою цікавою темою для дівчини, але останній рік він тільки те й робив, що бісив її. Бісив, але ніяк не зникав з розмов.
- Так чий хрін тобі сподобався більше? – заборонений прийом брюнетки, тому що до недавнього часу Лі був самим таким звичайним геєм, а потім вони ближче познайомились і він залишився тим же геєм, тільки ще захворів болячкою з назвою «Ненсі Мюллер». І якщо раніше Марк посміявся б над таким підколом, то зараз він був роздраконеним, тому що Ненсі знову майже прямо йому говорила: «знайди собі кого завгодно, тільки залиш мене в спокої».
- Мій. – в додаток посмішка до вух від хлопця. Тому що він переміг, а ще тому що все йшло за планом як ніколи. - Давай поїмо. Я знаю одне хороше місце поруч. – час піджимав, але до того самого ресторанчика було хвилин п’ять ходьби, тому поки все було нормально. Поки…