MONDAY - 7:23 am
— Господи, де я? — розгублено запитала Сара.
— Вулиця Грін, будинок 21, — відповіла рудоволоса дівчина, посміхнулась і продовжила: — Я Лана.
— Я Сара, приємно познайомитись. А чий це дім?
— Це будинок третьокурсника Майка. Мабуть, добре ми вчора погуляли, якщо ти не пам’ятаєш куди прийшла, — з усмішкою говорила Лана.
— Та ні, я прийшла з другом, але його не спостерігається тут. Джозеф, знаєш такого?
— О, Джоз, хлопець із кучерями? Звалив із цього дому годину тому, — сказала Лана і подалася на кухню.
— Що будеш? — звертаючись до Сари з кухні, спитала Лана.
— Каву, — примруживши очі й поклавши руку на голову, сказала Сара.
— Хах, гарний вибір, — говорила Лана, — Розчинну чи звичайну?
— Якщо не важко, то звичайну. Розчинна вже тут сидить! — обурювалася Сара, показуючи пальцем на шию.
— Мені не важко, самій набрид цей розчинний.
Тут на кухню зайшов Майк.
— Привіт, це моя кава? Якщо ви не проти пригощусь, — сказав Майк, узяв чашку і трохи відпив.
— Гей, ти навіть не представився і взяв мою каву! — сказала Сара і замислилась, але продовжила: — Тим більше, я в неї плюнула! — Сара глянула на Лану, стримуючи сміх, і вони посміхнулися разом.
У цей час Марк підбіг до мийки та випльовував каву.
— Ви що, дивні?! — Майк придивився до Сари. Лана мовчки знизала плечима, мовляв: «Я тут не до чого». Сара вийшла з кухні, а рудоволоса побігла за нею. До них злякано підбігла дівчина з досить приємною зовнішністю.
— Ви його бачили? — Сказала вона з переляканим обличчям.
— Кого? — Зацікавилася Лана. Дівчина вже хотіла відповісти, але їй завадила нова подруга:
— Я Сара, а це… — говорила Сара, показуючи на Лану пальцем, говорила, але не встигла закінчити.
— Лана! Мене звуть Лана, приємно познайомитись.
— Я Кара, дівчина Майка.
— Ти Майка шукаєш? Він вибіг із кухні, коли його відшила дівчина. — з ноткою байдужості промимрила Сара.
— Велике спасибі. Ще побачимось! — сказала Кара і простягла листочок на якому було написано: «Кара Лоуренс - + 44 (0) 21 3529 72 96»
— Хм, вона залишила нам свій номер телефону. Як швидко просуваються наші стосунки, — вела монолог Сара заодно збираючи речі і записуючи номер Кари у свій телефон.
Тут вибіг Майк:
— Гей, ти, чорнява, го на побачення, — сказав він поспіхом.
— Ах, так, я звичайно не проти, тільки-но у твоєї дівчини дозволу спитаю, — Сара сказала і пішла на вихід взявши за руку Лану.
— Ого, ну ти звичайно молодець, його ніхто так не відшивав, — Лана поплескала в долоні і засміялася.
— То де ж Джоз? — Сара уткнулася в телефон.
— Хто він тобі? — сказала Лана, зав’язуючи шнурки.
—Та так, хлопець і все, — сором’язливо сказала Сара. — Стривай, я зайду за сумкою!
За п’ять хвилин дівчина вийшла зі своєї квартири з сумкою.
Всю дорогу нові подруги, жартували та сміялися.
— О, от і коледж, — сказала Лана і пішла до своєї подруги, яка чекала на неї біля навчального закладу, потягнувши за собою Сару.
— Сара, знайомся, це Сьюзі, моя BFF. Сьюз - це Сара, моя подруга, ми познайомилися у Майка.
Лана сказала щось Сьюзі, тільки ось що саме Сара не розчула.
— Емм, а що таке BFF? — тихо спитала Сара, коли Сьюзі відійшла.
— Ти не знаєш? — здивовано відповіла Лана на запитання.
— Ні, не знаю…
— BFF = Best Friends Forever, — Лана посміхнулася.
— Ааа, дякую, — Сара перевела очі і глянула на Сьюзі, але продзвенів дзвінок.
— Побігли, у нас французька, — крикнула Лана і озирнулася.
— Ага, швидше, бо нас француженка на круасани пустить, — сказала Сара і вони засміялися.
Вони зайшли до класу, Сьюзі сіла з Ланою, а Сара до Джозу.
— Діти, відкривайте книжки та зошити, — вона написала число і вийшла з класу. Тут же увірвалася банда: Крістофер, Дженсен та Мері.
— Дідько, ми мало не попалися! — сказав Кріс Мері і сів біля Дженсена.
— Що відбувається? — спитала блондинка, яка сиділа позаду Сари та Джозефа — Аніка. — Я сяду біля тебе, окей? О’кей, — спитала і дала відповідь собі Мері, — Отже, це тільки між нами. Ми з Крісом і Дженсеном вирішили помалювати балончиками по стінах тієї будівлі, яка недалеко від коледжу, ось там, - Мері вказала пальцем на будівлю, що було навпроти навчального закладу, — Так от, нас помітили люди, але слава Богу, вони не бачили наших осіб. І до речі, ми не встигли нічого намалювати, доказів немає, тож ти не зможеш нікуди поскаржитися.
Ані сиділа в ступорі хвилину. Зі ступору її вивели двері, які відчинилися, а звідти в кабінет під номером 32, зайшла вчитель французької, і почала пояснювати тему уроку, попутно вибачаючись.