Клан Північного Місяця. Це найдрівніший Клан, серед усіх, що були так скажемо недавніми. Перед ним звісно були і інші Клани, такі як Дощовий, Сонячний, Північний Клан і Місячний Орден, і якраз з тих останніх 2-ох складається цей. Всі, хто застав їх об’єднання, вже давно вимерли, а якщо питати про тих, що в Зореклані, їх вже і забули, тому і там тих вже можливо і немає. Але, про історію цього збориська, яке ніяк не розійдеться, і не зійде зі своїх земель, хіба що лише із всіма іншими угрупуваннями, іншого разу. Нас цікавлять ті, що зараз в ньому проживають. Вояків і новаків вистачає, щоб тримати оборону й при цьому полювати нову їжу для всіх соплемеників. Одні з цих вояків, це Каштаногірк і Орлекіготь. Обоє коричневих котів, але перший світліший, а другий темніший. Хоча по їх характерам так не скажеш, от що називається не банальне підстелювання дизайну під характер, коли в реальному житті таке буває дуже рідко, особливо коли людина проводе усе своє життя в інтернет світу і взагалі забуває про те, як виглядає, і вже особистість і ця зовнішня шкіра відрізняються дуже показово. Так, щось ми на людей перейшли, не про них фф. Обоє цих служителів.. Це в іншому угрупуванні! Який *цензура* це писав? Знову погоду лише ті пишуть? Та ну *цензура*. Обоє вояки дружили ще зі свого кошеняцтва. Познайомились вони поближче лише десь коли тим обом було по 5 повень, але з тих пір вони не розлий вода, і про них точно можна сказати, що вони брати, хоча являються ними лише хіба що через те, що вже встановили міцний зв’язок між собою, і можуть по сильно-дружньому так один одного називати, а також і можливо бо в одному угрупуванні, але так може вважати хіба що один з них, що дуже і дуже вірний Кланові, як другий скоріше піде вже кудись на вільні території, його тримає лише те, що тут халявне укриття і здобич, а також його не роздеруть. І не знайдуть хижаки. Ті світлі очі.. Кігті.. Крила.. Що так зараз його і візьмуть та роздеруть, як вони свою здобич.. Це була секунду предисторії! Брух, я зараз пишу прям як май екс.. І знову ми відволіклись на людські *цензура*. Вони часто ходили разом на тренування, або коли базікали, розказували один одному матеріал, що встигли завчити у своїх наставників. Так один раз, коли вони вже перейшли на якусь частину бойових всіляких проти противників, вони надто забились, й зробивши собі деякі рани, пішли до медикубла. Але залишились друзями. Одного з них калічять прямо всі, він вже познайомився із медикотами як з якимись барменами, до яких часто ходить. Такий ентузіазм Каштаногіркові подобався, такий запал до битв. Цей поменше зростом, не ясно через що, і трохи худощавіший своїм тілоскладенням, як звичайний кіт, сам любить подратись, це йому більш в кайф, ніж те ж полювання, яке він просто вміє добре втілювати, хоча все ж не настільки, щоб підстрибнути на 30 км за пташкою, що вже давно крутить жопою. Але той доволі спритний, як хутка змійка. Також, оскільки вони багато були разом, і багато ділились своїм, а також багато в які авантюри влазили, дуже схожі по думках. Єдине, що їх розрізнює. Це ставлення до їх провідниці. Жабкозорої. Орлекіготь був її новаком. Вона ніби прям любила ніби його, і добре обходилась, вже навіть потворно з ним «ласкаючись». Ніби готувала його, гіпнотезувала, що вона добренька така, і її словам слід підкорюватись, бо вона поганого не скаже, вона за всіх і нього, зайвий раз потереться носиком о носик. І на того зеленоокого це подіяло. Він її прямо вихваляє, заученними ніби вже фразами, які не міняються. Перед всіма ставить її як приклад. Готовий життя віддати за ту. Десь там в Правильнику щось було.. Ага! За Клан, а не за якогось десшманського самолюбця, що там щось типу вміє віча скликати та інших зі свого же Клану вбивати. Тож це не через Правильник. І на цьому фоні, до інших вона або підлизливо ставиться добре, виставляючи себе як добру фігуру, в душі являючись самолюбивою до кісток, в інший же, темній вже стороні, інших заставляє підрабстуватись як на тих картинках в Єгипті, коли всі вже не могчи стати нормально тягли кірпічі на ці кляті піраміди без передиху. Це коснулось і нашого другого головного героя в цій фанатсько-офіційній роботі, з неприємним, гірким на смак ніби характером і шпичастістю в голосі та й по виду, а можливо навіть і такою «текстурою» шерсті, яка доволі коротка, хоча не так щоб вже під нуль чи 1 см, з відповідним суфіксом. Його тільки висвятили, по хорошому настрою, який той вже старався зкрити, щоб не показувати свій страх, що йому на досі вписала та клята перната хижачка з гострими кігтями(і про яку в рольовій нормально нічо не вдається впихати б-). Їх навчили залазити на дерева, поки не спішно, але хоч щось, і навіть заселили у майже приватні апартаменти, далеко від усіх, де можна побути наодинці, де тебе не чіплятимуть інші особистості. Але не тут було. Його одразу позвали копати якусь яму. При чому навіть не спитали. Просто поручили, бо новак. Навіть дати перепочинок на поїсти, щоб зарядитись енергією не дали. І копали вони так доволячи довго.. За рахунок молодих лап, і при чому не лише його, якщо та і навіть лише його. Вони ДУЖЕ довго копали! Не відриваючись! А потім вгадайте що. Відпочинок? Ні, ні. Кого дурите, не треба грати у комеді клаб. Повели одразу до патрулю! Теж на довго. От вас би вирвали з простих посидіньок десь просто на травці. І заставили б йти маршрут половину шляху від одного саме міста, до іншого, і не давали б не поїсти, не попити, не просто десь сісти. І до цього ви так весь час сиділи і все, просто сидячи на газоні в травці. Тут та сама ситуація, з тими ж затратами сил. Тоді ж, коли його НАРЕШТІ відпустили, він познайомився з таким же «рабищем»(а та і не проти так всіх поназивати, на совість не нажмеш, ваще). Він ще більше доповнив картину про цей недоїдок із зоряним суфіксом, а також заодно і про Зореклан, що те неіснуюче багно, і про Сторону, що ті просто ніжинки, які валять на клановців свою придуманну фігню. І до купи всякого. І вже в цій чашці якогось саме цього напою, бачучи ще більше схожих вчинків цієї лицемірки, той більше і більше впевнювався у своїх словах. А той зомбі вже повнстю прожужинний її фанатизмом, але хоча б добре, що голову якусь але лишив, вже точно впевнився, яка вона хороша, і лише миру хоче, і на місце Сторону поставить(ага, видно). Через це на бурштиноокого вічно находила образна дріж, і той одразу бісився. Як цей досі говорить якусь добру казочку про ту, мазохіст чи що? Але, навіть попри цю масштабну розрізнюваність, щось вічно підігрівало його й заспокоювало, навіть після пару тисяч хороших слів за ту черепахову, послідовно, але заспокоювало, коли діалог переходив на іншу тему, і вони досі вільно й не надто замислюючись, говорили про все. При всіх цей світлошубий завжди замкнутий, холодний, одразу показує, що всі, хто до нього підходить хоч трошки, неприємні, а якщо хтось з ним заговоре, тоном посилає приєднатись до сторонців, відповідаючи одним чи трохи більше словами на відмахни, щоб показати, що цей субесідник йому не потрібен, і щоб той котився. Але не при темношубому. Той і розкривався, і хоч вже й нього в звичку прийшло тримати емоції, бути не таким же і якимось темплим чи щось в такому фоні, і максимум що буде, це просто нейтральний доброзичливий і привітливий тон, з іноді темним насміхуванням над кимось, але шийці, і в голові одразу ставало тепло й розслаблено. Навіть якщо йому не подобається якась робота, і ця робота навіть на ту самороголошенну провідницю, біля того хоч і залишалось те огризання на неї, з його давнім другом він відволікався й увага приверталась більше до приємного проводенням часу разом, де вони можуть просто розслабитись й насолодитись хорошими теревеннями, або просто хоч і тихим, але не напруженним співпроведенням данного часу. Таке відчуття у голчастого вже давно, ще десь, з новацтва мабуть? Якогось, вже останніх нот остаточного перед повним завченням всього матеріалу. Але він точно не розумів, що це, і чого це він при всіх такий напруженний, і лише такий, всі йому як лишайники, що ще і за холодними кубами льоду нерівних форм. А біля цього одразу навіть бажання такого в голові нема, навіть якщо якось там не зійдуться у думках, всеодно не тримає сильного зла, розуміє, що той нічого не має поганого на думці чи ще чогось, навіть якщо не перестано служить тій гнилій вже колючці, найжахливішого лишайника, що росте на їх території, і поза нею. Але той ріс, слухав звісно, що там говорять інші, хоч не сильно любить з кимсь бути в діалозі, зі звичайних особистостей, і йому краще побути одному, десь в тіні полежати, а якщо ці всі взагалі остогиднуть, піти десь полежати в лісі, через що довго складував по поличкам, не дуже розумів, іноді навіть щось не сходилось, але все ж вийняв вердикт, бо вже сердце стукотіло, хоч і не був впенений, і ще багато яких речей не сходилось із думками інших. Але треба сказати цьому другові, Хоча б просто сказати, щоб вже не було напруженних митей, і щоб хоч якось звільнити цей тяжкий тягір. Одного буденного дня, коли знову були лише патрулі, той все ж вирішив підійти, мабуть, видихнувши десь половину повітря, але все ж підійшов достатньо близько, й вже по мастерські приглушивши ззовні зайві емоції, і говорячи спокійно, ніби рівний ґрунт під ногами.
- Слухай, ти мені подобаєшся.
Але все ж через шквал емоцій, через щось підсвідоме, й хвилюванням, як відреагує цей співбесідник перед ним, ґрунт спохилився й став не прям рівним, як всі сторони трикутника по правилам намальовані, з вічним мінянням рельєфу.
- Як саме?
В свою ж чергу темнобурий повів мордою й питально глянув на того, хто нервово дивиться.
- Р-романтично.
Стараючись не виглядати як якийсь схований щур у траву, він відвернувся у бік, стараючись не подавати виду, тримаючи голову високо піднятою, хоча тон вже все викрив, хоч і старався бути чітким й спокійним, й звісно впевненим. Була довга пауза, довга мовчанка, ніхто не знав, що говорити, і добре, що інші шерстяні м’ясні хтось ходили по своїм справам, просто між собою балакали, не слухали їх, й навіть не звертали ніякої уваги, ніби їх і немає. Але ця пауза все ж була прірвана, й все ж цей вище ростом кіт промямлив, стараючись теж бути впевненим, який явно мінявся в лиці, хоча розгледіти це сильно смугастоспинний не міг, бо вічно відводив погляд у всі боки, тільки щоб не дивитись на того прямо, лише іноді на якусь секунду підводячи очі прямо майже в його очі.
- Я також.