Ніс чешеться нестерпно, усвідомлює вона, раптово прокидаючись. Незграбно прибирає пасмо короткого волосся зі спітнілого обличчя і відчуває, як тіло невдячно тріщить втомленими кісточками — старе крісло зовсім непридатне для комфортного сну.
Найгірше випробування — розправляти онімілі ноги. Перше, що відчуває її боса ступня — колючки затертої ковдри під ногами. Всередині щось коротко стискається. Напевно, вона знову забула закрити шафу, а кіт витяг її аж до середини кімнати.
«Хто носить з собою ковдру в рюкзаку?» — спитала вона, коли її плечі огорнула тканина. Одягнений у самісіньку футболку, він лиш криво посміхнувся і бовкнув щось про мерзлявих людей. Брехня. Долоні в нього тоді були теплі — на противагу холоду весняної ночі.
Вони не трималися за руки. Це було рукостискання. Навмисно затягнуте, бо він не захотів відпускати її долоню, а довгі пальці наостанок ковзнули по її зап’ястку. Вона здригається, виштовхуючи з пам’яті спогади теплих доторків. Бісова ковдра знову дряпає ноги.