[ Від автора: це моя перша робота в АОТ! Я дуже хотів зробити фокус на Леві і його відносинах з новим загоном. Передивляючись аніме я помітив, на скільки Леві добрий і турботливий, можливо навіть найтурботливіший з поміж всіх персонажів, і мені просто відчайдушно захотілося написати щось про нього і його непомітні (хоча, може, не такі вже й непомітні) дії, за якими приховується опіка і співчуття до інших. Приємного прочитання :) ]
Варена картопля може бути дуже смачною, якщо до неї правильно підібрати трави, соус та інші продукти. Але якщо їсти її два рази на день протягом тижня, можна зненавидіти її всіми рецепторами. Саша підкреслила невдоволення своїм стогном і втомлено притулилася чолом до кам’яної стіни, а старий посуд в її руках дзвінко вдарився о металеву раковину. Навіть вона втомилася від вареної картоплі, незважаючи на те, що це її улюблена страва. Хтось вихопив тарілку з її рук, і тоді вона нарешті помітила присутність Конні.
— Наше скиглення нічого не змінить, — пробурмотів він, наполегливо натираючи вже чисту тарілку. — У нас дефіцит продуктів. Після нападу титанів грунт став не такий родючий, як раніше, тож ми мало що можемо зробити. Хоча все це трохи паскудно.
—Ти маєш на увазі дуже паскудно, — моментально виправила його, беручи до рук наступну тарілку і начищаючи її з меншим ентузіазмом, — Я постійно голодна і не можу зосередитись.
—Тоді постарайся не налажати під час тренувань, або ж капітан Леві наб’є тобі дупу. Повір мені, це остання річ, якої ти захочеш.
— Чию там дупу я наб’ю, Спрінгер?
Конні та Саша одночасно скрикнули і миттєво випростались у стійку, в різнобій віддали честь до людини у дверях до кухні, забувши про свою роботу.
— Капітане!
— Спокійніше, ідіоти, я просто перевірю як у вас справи з прибиранням.
Леві відштовхнувся від дверної рами і пройшов до кімнати, уважно розглядаючи купу вже чистого посуду і залишки брудного у раковині. Він насупився, але промовчав і відступив, дозволяючи їм продовжити справу. У напруженій і трохи ніяковій тиші Саша і Конні повернулися до миття, не впевнені, як реагувати на присутність Леві. Чоловік перший не витримав і прочистив горло.
— Приходьте сюди завтра о п’ятій, обидва. Маневровий пристрій можете не брати, головне, прийміть душ і одягніться по-людські. І без запізнень, якщо не хочете весь день вимивати базу. Все ясно?
Саша відчула, як її серце впало до п’ят, обличчя Конні також потемніло. Але вони все ж таки віддали честь, пригніченим, але твердим тоном сказавши «Так, сер».
***
— Як думаєш, нащо він нас покликав?
— Звісно, що це покарання за наші довгі язики. Звичайний капітан.
— Але він не виглядав розлюченим! І ми якраз закінчували, правда ж? Якщо б щось було не так, він би нас на місці вбив!
— Та яка вже різниця, — Конні ледве стримав позіхання і кліпнув очима, щоб нарешті прокинутись. — Ще зарано для будь чого, покарання чи ні. День навіть не почався, а мені вже зле.
Вони замовчали, наблизившись до кухні, і обидва несвідомо поправили зовнішній вигляд, пригладивши одяг і вирівнявши спини. Страх незримо переслідував їх, псуючи нерви. Капітан знов змусить їх вимити всю кухню? Або залишить без сніданку? Саша тільки не скиглила від думки про це, але проковтнула всі хвилювання перед тим, як заходити у приміщення.
Леві вже був там, біля столу з різними мішками. Він стояв спиною до них, зайнятий чисткою дерев’яної поверхні і, не підводячи очей звернувся до солдатів.
— Прибули за хвилину до назначеного часу. Пощастило, інакше обидва стояли б під дощем.
Конні важко ковтнув слину і непомітно кинув збентежений погляд на Сашу.
— Ем, капітане, перепрошую, — почала нерішуче, — але навіщо ми тут?
Спала тиша. Леві закінчив витирати стіл, кинув ганчірку до відра з піною, тільки після цього нарешті повернувшись до них. Виглядав він спокійно – настільки спокійно, наскільки можливо з його вічно похмурим обличчям – і розглядав своїх підлеглих, що схвильовано завмерли у дверях.
— Коли ви голосно скаржитеся, очікуйте, що вас почують, — в його тоні не було різкості, але солдати все одно напружились. — Вас не влаштовує варена картопля, якщо я правильно зрозумів, тож я вирішив запропонувати інші варіанти.
— Що? — розгублений вигук Саші прийшов одночасно з питанням Конні:
— Вибачте, сер, але що саме це означає?
— Це означає що ми готуємо сніданок. А тепер не стійте стовпом, Саша, розпали піч дровами, вони в коморі. Конні, візьми цей мішок квітів і почни відокремлювати їх від листя.
Саша, досі шокована відсутністю гострих коментарів, перша прийшла до тями і підбігла до важких дверей у задній частині кухні. У темній комірчині знайшлися поліна, до яких вона попрямувала, коли Конні нарешті поворохнувся і відкрив найближчий мішок, зазирнувши всередину: щойно зібрані яскраво-жовті квіти заповнили тканину до краю. Він обережно взяв першу до рук, роздивився стебло, краплі роси на листях.
— Чорнобривці, — сказав Леві просто, і Конні обернувся через плече на капітана, що нарізав картоплю. Шкода, вони все ж не уникнуть її. — Принеси їх сюди і відокрем квіти й листя від стебел. Стебла можеш відкладати сюди.
Він кивнув на порожню коробку у своїх ніг, трохи відійшовши, щоб звільнити місце для Конні. Хлопець невпевнено і з підозрою зробив, як наказано, почавши незграбно розділяти квітку і звалювати все в купу.
— Роби це обережно, — пробурмотів Леві.
— Так, сер!
Він почав працювати повільніше, досі не зовсім розуміючи, що відбувається. Він чув, як Саша кидає дрова у піч, як починає шипіти вогонь, наповнюючи маленьку кухню теплом. Леві закінчив нарізати картоплину і потягнувся до іншої.
— Чого завмерла? — кинув швидкий погляд на Сашу, — Принеси нам мед, банки стоять у тій коробці, — він показав на той кут кухні, де зазвичай ящики були заповнені овочами, — візьми ще трохи зерна, підійде будь-яке.
У кімнаті панувала приємна тиша, коли всі троє займалися своїми справами. Її інколи преривало потріскування полум’я і рухи поліна у печі. Ніж Леві плавно різав картоплю, моркву, цибулю. Шелестячий звук листя чорнобривців, що відділяються від стебла, ніжний запах горілого дерева та тремтіння зерен в каструлі. Конні нарешті розслабився, а Саша почала наспівувати собі щось під ніс, перебираючи продукти.
Через деякий час Леві відклав ножа і відійшов, залишивши на столі купу рівномірно нарізаних овочів. Зняв із гачка на дверях і одягнув трохи запляманий фартух, поставив порожню каструлю на плиту.
— Саша, мед.
— Так, сер! — вона збиралася просто віддати банку, коли Леві зупинив її піднятою рукою.
— Ти можеш і сама це зробити, — сказав він, звільняючи місце біля плити.
Саша встала поруч, невпевнено глянувши на капітана, відкрутила кришку і перегорнула банку догори дном. Нічого не сталося, і вона побачила, як Леві зітхнув.
— Ідіотко, воно ж кристалізовано. Нумо, ти ж знаєш як це робиться. Хіба ти не з мисливської родини? — Саша мало не випустила банку.
— Ви знаєте про мою родину? — запитала здивовано. Вони мовчки дивилися одне на одного кілька секунд, коли вона поспішно додала “сер”.
— Звісно я знаю, — сказав так, наче це найочевидніший факт у всесвіті.
— Вибачте за запитання, сер, але звідки? — вона запнулася у своїх же словах, досі тримаючи банку над плитою.
— Ти частина мого загону. Було б дивно, якби я не знав цього.
Леві підняв брову, кинувши виснажений погляд на нерухомий мед, а потім підійшов до ящиків, де лежали різноманітні кухонні приладдя, нишпорячи в пошуках чогось. Саша перевела приємно вражений погляд на Конні, який затих, щоб прислухатися до слів капітана. Леві зітхнув.
— Не можу знайти ложку. Скільки разів я просив Ханджі та ваших товаришів щоб вони розкладали все по місцях після себе, але, здається, лайно в їх головах не дає їм почути чужі прохання.
— О, тут є одна на верхній полиці, давайте краще я… — Конні нахилився до шафи поряд з Леві, щоб взяти ложку, перш ніж завмер, усвідомлюючи, що і кому він сказав. Він повільно перевів збентежений погляд на капітана, який лише зітхнув, перш ніж забрати посуд у нього з рук.
— Дякую.
Конні подивився на Леві так, наче він помер і повернувся до життя на його очах. Здається, він ніколи в житті не чув, щоб капітан комусь дякував. Леві вже повернувся до Саші, ігноруючи витріщені очі Спрінгера, наказав їй міцно тримати банку, поки він вишкрібе золотаву субстанцію і покладе до каструлі. Мед зашипів, торкнувшись гарячого металу, одразу виділяючи солодкий аромат.
— Спочатку ми зігріємо мед, поки він знов не стане м’яким. Саша, слідкуй і додай ще, якщо вважатимеш за потрібне. Конні, закінчив з чорнобривцями? Добре. Що у нас з зерном?
Поки Леві ходив туди-сюди по кухні, він тихо говорив, коментуючи свої дії. Взяти зерно і покласти до розігрітого меду, обережно перемішати ложкою, збільшивши вогонь, вийняти сковорідку, вилити трохи рослинної олії. Конні не пам’ятав, коли востаннє бачив, як хтось використовував олію у страві.
— Так. Сонце вже сходить, тому треба швидше рухати нашими дупами. Конні, всі ці овочі для юшки. Маю надію, ти знаєш, як це робиться? — дочекавшись кивку від солдата, Леві продовжив, — Саша, коли зерна створять тісто, зануриш у них квіти, щоб посмажити. Вони повинні бути хрусткими, але не підгорілими. Зрозуміла? — вона стверджувально промичала, — Добре. Я візьму листя чорнобривців і трохи залишків овочів для салату. Решта ідіотів скоро прокинуться, тому нам треба поквапитись.
Так вони і готували, утворюючи невеличку систему з допомоги одне одному і сумісної праці, атмосфера розслаблююча і затишна. За п’ятнадцять хвилин у дверях з’явилися Ерен з Жаном що, певно, прийшли на смачний запах меду і овочів.
— Ого! Це набагато більше, ніж ми зазвичай отримуємо, який привід? — вигукнув Ерен, в захоплені заламуючи руки, збираючись пройти глибше до кухні, а Жан визирав з-за його плеча. Леві вихопив ганчірку з відра і, прогнавши двох зловмисників, кинув нею їм у слід.
— Не ваша справа. Забирайтеся звідси і підготуйте стіл.
— Таксер! — вскрикнув Ерен, хапаючи тканину і вибігаючи за Жаном. Саша чула, як вони штовхалися, поки розставляли стільці і прибирали перед сніданком. В їдальні з’явилося більше голосів, коли Армін з Мікасою спустилися й приєдналися до сварки, і згодом вся база була на взводі.
— Повинно бути непогано, — Леві подивився на дерев’яну миску з салатом перед собою, прикрашену залишками пелюсток і тонкими смужками моркви. — Можеш знімати сковорідку з вогню, Саша, виглядає готовим. Візьміть кілька мисок, давайте спершу подамо юшку і салат, а чорнобривці хай охолонуть.
Вони слухняно розклали їжу і покликали всіх до столу. Їх зустріли схвильованими очима та полегшеним видихом, коли товариші зрозуміли, що на цей раз майже ніякої вареної картоплі. Саша і Конні насолоджувалися увагою, поки друзі щиро їх дякували. Жан і Ерен не гаяли часу і влаштували чергове безглузде змагання «хто швидше закине їжу до рота».
— Це справді дуже смачно, — пробурмотів Жан у миску, поки пив залишки юшки. — Я забираю назад всі погані речі, які говорив про вас, ідіотів.
— Ні, вони все одно ідіоти, — спокійно прокоментував Армін, хоча він явно жартував.
— Ідіоти, які вміють готувати! — додав Ерен, широко всміхаючись.
— Народ… ви що… — приголомшений Конні потирав потилицю. Саша не могла владнати з руками і навіть почервоніла, вражена похвалою настільки, що це відволікло її від звичного хапання тарілки.
— Насправді, більшість зробив капітан Леві, — раптом сказала Саша.
Запала тиша, і всі погляди вчепилися до капітана, який щойно повернувся до кухні із власною порцією. Він секунду дивився на них у відповідь, підійшов до краю столу і мовчки почав їсти. Ніхто так і не промовив ні слова, тому він підвів очі з легким роздратуванням.
— Не дивіться так, дурні. Їжте краще, поки Саша не забрала все до своїх брудних рук.
Дівчина образливо скрикнула, але швидко вхопила свою миску. Коментар Леві викликав сміх у команди, і легка атмосфера повернулася до столу.
— Але справді, капітан, дякуємо. — сказав Конні, нерішуче посміхнувшись до Леві, — це була гарна ідея.
— Мгм! — Саша погодилася, її очі сяяли від ароматної їжі, і вона, здавалося, втратила дар мови, накладаючи собі добавки.
— Просто їжте вже, господи. Мені потрібно розібратися з деякими документами, тому закінчуйте снідати і приберіться тут. Я хочу, щоб їдальня і кухня сяяли від чистоти до обіду. Зрозуміло? — пробурчав Леві, підводячись після того, як випив свої залишки бульйону. Хор задоволених відповідей зустрів його наказ.
— Так, сер!