Ніколи не знаєш чим обернеться життя і кого ти втратиш сьогодні. У нашому часі людське життя нічого не варте. Хіба це справедливо? Враховуючи, що кожен заслуговує на своє життя і певну повагу з боку суспільства? Але тільки подивіться до чого життя доводить людей – кожна людина знайома з болем втрати. Нехай, якщо пощастить, не біль через смерть близьких, але кожному доводилося проходити через зраду друзів та коханих людей, а це також можна назвати втратою. Іноді починаєш втомлюватися від жалощів до себе і хочеться діяти. Навіть якщо тобою рухає помста. Може, тільки завдяки їй ти досі живий і чіпляєшся за життя?
Приваблива блондинка впевнено йшла вперед, широко розправивши плечі. Вона була одягнена у військову форму, але щоб хоч якось підкреслити свою жіночність замість штанів одягла спідницю. Це було дозволено, керівництво ставилося до такого не прискіпливо, адже, не зважаючи на війну, люди, які виділялися, цінувалися теж.
Дівчина зупинилася біля великих дверей. Спершу могло здатися, що вона вагається і не наважується ввійти, але насправді вона просто збиралася з думками перш ніж постукати. Пройшла вічність, перш ніж почулося коротке «увійдіть». Не втрачаючи впевненого погляду, дівчина увійшла всередину.
Її погляду відкрився просторий і розкішний вид дорогих апартаментів. Блондинка не вперше була у кабінеті генерала, але після останньої зустрічі постійно була напоготові. Хто його знає, може знову схоче перевірити її на міцність і готовність битися з ним за несподіваних умов голими руками у несправедливій сутичці зі зброєю? Але цього разу все було спокійно. Генерал спокійно сидів за своїм столом та зосереджено щось писав. Коли дівчина увійшла, він підняв на неї короткий погляд та його було достатньо, щоб дівчина зрозуміла, що він з нетерпінням чекав на її прихід.
Чоловік виглядав розкішно, як загалом і його кабінет. Цікаво, це він підбирає стиль під декор свого кабінету, щоб виглядати гідно в ньому, чи кабінет робили спеціально під стиль генерала, щоб тьмяні стіни виглядали гідно з огляду на яку важливу персону вони тримають усередині? Це питання постійно виникало, коли блондинка опинялася усередині цього кабінету. Але розуміючи всю абсурдність питання, далі жартів у голові самої дівчини нічого не вимовлялося вголос. Вона любила тримати все під контролем. Це змушувало її почуватися сильніше.
Маркус Кейн.
Генерал Маркус Кейн, один з найкращих бійців за всю історію людства. На його рахунку багато перемог, через що, власне, й отримав звання генерала. Він один із найкращих і колись був кумиром дівчини. Можливо, саме бажання стати такою ж сильною як він пробудило в Гріффін прагнення стати бійцем. А потім… Війна почала набирати обертів, у бійці подалися й батьки дівчинки, які всіма силами хотіли вберегти Кларк від небезпеки. Її батьки швидко вчилися і просувалися кар’єрними сходами, якщо можна це так назвати. Мама дівчини спочатку працювала лікарем, але незважаючи на це чудово билася і часто допомагала пораненим, через що майже не бувала вдома – вона присвячувала всю себе іншим людям. Незабаром Еббі, так звуть маму Кларк, закинула своє минуле в лікарні, хоча це було метою її життя. Батько весь вільний час приділяв дочці. Кожен бій давався йому важко, він не звик вбивати, але був відмінним бійцем, і лише з дочкою міг втекти від почуття провини. Але незважаючи на всі мінуси, Кларк захотіла теж стати бійцем. Еббі була проти, коли її дочка, ігноруючи слова і волю матері, пішла по їх стопах і вступила в бійцівську академію. Ебігейл Гріффін хотіла, щоб Кларк стала лікарем, як і вона сама колись. А батько завжди підтримував кожен її почин дочки, навіть якщо був з ним не згоден. Він поважав її думку, підтримував її ідеї та цілі. Воістину добрий батько.
— Кларк Гріффін. Ви викликали мене, генерале? — промовила дівчина, склавши руки на грудях і весь час намагаючись бути уважною.
Відображаючи на обличчі холоднокровність, дівчина кивнула на усмішку генерала, який вказав їй жестом сісти навпроти нього й слухняно присіла.
— Так, Кларк. У мене є радісна новина для вас.
Дівчина дивно подивилась на полковника. Інтуїція підказувала їй, що новини для неї зовсім нерадісні. Вона видавила з себе, намагаючись не показувати своєї байдужості до того, що відбувається, і ховаючись за маскою інтересу:
— Ось як.
Раніше Кларк пищала б, зустрінься їй Кейн на шляху, але зараз, крім поваги через важливий статус чоловіка та його керівництво над нею, дівчина більше не відчувала наснаги. Ця людина більше не мотивувала її. Посада зіпсувала все, що раніше подобалося дівчині у ньому. Зараз Кларк хотіла бути як її батько, хоч і вона страшенно сердилася на нього.
— Ви, швидше за все, здогадуєтеся про що йтиметься. Чутки швидко розходяться. — обережно промовив Маркус, відкидаючись на спинку свого крісла і потираючи пальці один об одного, ніби про щось задумався.
Генерал завжди починав говорити здалеку, спочатку торкаючись нейтральних тем, але зараз почав говорити прямо. Що б це означало?
Гріффін кивнула. Вона чула розмови про те, що будуть великі зміни. Ворог стає дедалі сильнішим, люди слабшають й дедалі більше їх таки підкоряються жорстокій машині на ім’я Алі. Влада розробила новий механізм, який має відродити коаліцію і зробити всіх бійців сильнішими. Але який цей механізм ніхто не знав, або якщо й знав, не дуже те тріпався про це. Всіх бійців вчили тримати язика за зубами.
— Згори прийшов наказ розподілити всіх бійців по командах, — промовив він, відкриваючи таємницю та не зводячи пильного погляду з дівчини.
Генерал ніби намагався вивчити Кларк, зрозуміти її ставлення до того, що відбувається, до його слів. Та його попередили, що дівчина буде проти цього нововведення.
На кілька секунд дівчина завмерла. Як? Виходить, їй доведеться працювати у команді? Найжахливіший розроблений механізм, який могло вигадати людство. Гріффін звикла працювати одна. Як їй тепер бути?
— При всій моїй повазі, генерале Кейн, але я не збираюся підкорятися комусь. Я чудово впораюся сама. — випалила дівчина, сама не помічаючи, як втрачає контроль над своїми емоціями.
Вона клялася собі бути стриманою, але емоції таки взяли гору.
— Так, ви чудовий боєць, але зовсім не вмієте працювати в команді. — Кейн вирівнявся в кріслі, дістаючи якісь папери з полиці, але не поспішаючи віддавати їх Гріффін. — Ви маєте навчитися захищати не лише себе, а й прикривати своїх товаришів. Крім того, ви не підкорятиметеся.
Дівчина з нерозумінням дивилася на полковника. Її серце шалено почало битися, коли вона зрозуміла про що йдеться.
— Ви будете тією, на якій буде триматися весь механізм вашої команди. Ви віддаватимете накази і від вас буде залежати життя ваших напарників. Так, я підвищую ваше звання до Генерала-лейтенанта.
Дівчина приголомшено хлопала очима. Коли вона поступала в академію у неї була лише одна мета – захищати людей, щоб батьки пишалися нею. У неї ніколи не було на меті керувати, більше того, нести відповідальність за людей, які виконуватимуть її накази. Навіщо генерал перекладає таку велику відповідальність саме на неї? Вона зовсім не така людина, яка буде розпоряджатися хто має вижити, а хто має пожертвувати собою на благо. Кларк не хотілося думати про те, що її матір якимось чином посприяла на таке рішення Кейна, але чомусь їй здавалося, що саме так воно й було. Лише мати знала, як дівчина ненавидить подібні речі. Якщо таким чином Ебігейл намагається змусити Кларк піти з рядів бійців, то в неї не вийде.
— Але я не готова працювати під такою відповідальністю, генерале. Дозвольте мені працювати як раніше, прошу вас! — Гріффін збентежено почала жестикулювати. — Хіба я неодноразово доводила, що самостійно впораюся з будь-якою загрозою?
— Відставити, Кларк! — полковник не кричав, але підвищив голос настільки, що його чути було навіть у коридорі.
Дівчина слухняно замовкла, з досадою прикриваючи очі.
— З кожним днем ми втрачаємо все більше наших бійців. Їх вбивають як сліпих зайців. Люди, такі ж добрі бійці як і ви, гинуть, бо їх нема кому прикривати ззаду. Мені не хотілося б дізнатися, що ви загинули через дурість. Ваша мама шановна людина, як і ваш батько, — Маркус знову понизив голос, продовжуючи: — Ви дуже схожі на батька, манера поведінки, розмови, навіть ваш стиль бойової майстерності такий самий, як у нього. — Кларк ошелешено підвела очі на генерала, не чекаючи, що розмова буде про її батька.
У куточках очей дівчини почало щипати. Вона пишалася, що про нього пам’ятають й що кажуть, що вона схожа на нього. Саме цього вона прагнула. Батько був її ідеалом.
— Від матері вам передалася зовнішність, розважливість та зібраність у стресових ситуаціях. Ви навіть непоганий боєць, але подивіться, де ваш батько і де ваша мати. — Кейн подався вперед, не відводячи погляду від переляканого обличчя дівчини, на якому почала блискати злість. — Вам краще бути як вона, а не як ваш батько.
— Як ви можете таке казати? Мій батько був шляхетною людиною. Ви пропонуєте мені стати холоднокровною та байдужою Еббі2? — не приховуючи своєї агресії, випалила Кларк, склавши руки на грудях.
Кейн був задоволений, що йому вдалося вивести дівчину на суперечку. Він продовжував, парируючи:
— Він був упертою людиною і завжди робив свої місії один, через одну помилку поплатився життям. Ваша мати зовсім інша – хитра, розважлива, завжди думає на холодну голову і не приймає дурних рішень. — Чоловік поправив свою форму, стримано посміхаючись. — Еббі гідна захоплення, тільки чомусь не вашого, — кілька секунд стояло мовчання, ніби полковник намагався зрозуміти чому дівчина з такою сильною ненавистю говорить про свою матір, але потім відігнав усі думки, які виникали, виходячи з цієї ситуації. — Вона перша за всіх почала командно працювати і зараз жива. Влада зрозуміла, що це чудовий вихід, об’єднати сильних бійців і навчити їх працювати разом. Вона заснувала командну роботу, а ви її просуватимете. Вчиніть правильно, Кларк.
Гріффін, яка навіть не намагалася слухати похвалу про свою матір, запам’ятала лише одну фразу. «Її батько припустився дурної помилки, яка коштувала йому життя». Дівчина стиснула руки в кулаки, запускаючи нігті в шкіру до крові.
— Що ви називаєте помилкою у місії мого батька? Ви не маєте права засуджувати його! Він урятував життя тієї дівчини, хіба не цього прагне наш бісів штаб? Рятувати життя та виграти війну. — Кларк підвелася, спираючись на стіл і продовжуючи зоровий контакт із генералом. Його починав дратувати сліпий погляд лише з одного боку на ситуацію, а дівчина не могла залишити поза увагою образ батька, адже про мертвих або добре, або нічого. — У нього було добре серце і цей вчинок заслуговує на повагу. А ви ледь не дурнем його називаєте. І після цього ви називаєте себе полковником?
— Ви теж найчастіше робите те, що каже вам серце, і це у вас від батька. — напрочуд спокійно продовжував вести розмову Кейн на відміну від Кларк.
Чоловік підвівся, і дівчина відступила на крок від столу.
— Він не послухав голос розуму, який твердив йому, що коли він кинеться рятувати дівчисько, помре. Але послухав серце, яке твердило йому врятувати невинне життя, не зважаючи на тяжкість ситуації. Таке не пробачається. Зі смертю не грають. — слова злітали з його губ навіть не намагаючись пом’якшити свою жорстокість, яка починала паралізувати дівчину. — Він узяв на себе долю тієї дівчини. Вона мала загинути, не він. Це закон рівноваги. Усіх не врятувати. Тільки подивіться, ваш батько в той момент не думав ні про вас, свою доньку, — на цьому моменті дівчина не змогла стримати своїх сліз, схлипуючи, але генерал продовжував: — ні про вашу матір, ні про інших людей, яких він міг врятувати, а їх було би сотні. Він знав, що всім нам буде важко після його смерті, і все ж…
Чоловік обійшов стіл, наблизившись до Гріффін і простягаючи їй білу хустку. Тремтячими руками, вона прийняла її. Вона почувала себе розбитою. Всередині все закипало, виникло відчуття ніби її серце щойно розбили в брязкіт, позбавили ідеалу, за яким вона впевнено крокувала все своє життя і зараз вона не знала що робити.
— Тому ви повинні бути холоднокровною та розважливою як ваша мати, — він поставив руку на плече Кларк, і вона підвела на нього заплакані очі. — У вас це все є, в крові. Ви не боїтеся суперечити мені, вмієте дипломатично розмовляти. Використовуйте це, і у вас все вийде. Лише так можна вижити.
Під пильним поглядом блондинки, генерал повернувся за свій стіл і жестом показав дівчині слідувати його приклад. Закусивши губу до болю, щоб знову не розплакатися, Кларк слухняно сіла.
— А тепер, коли заперечень більше нема, візьміть це. — Кейн присунув п’ять великих білих папок до Гріффін.
Вона невпевнено відкрила першу папку і від подиву мало не роззявила рота. Фотографія невідомого хлопця, його повне ім’я, вік, статус, дата народження, хто батьки, чи є сім’я, чи є судимості, де навчався та чим займався. На інших паперах маленьким шрифтом було розписано його день: о котрій прокинувся, чим займався цілий день, навіть скільки часу провів у туалеті. У цих великих папках, здавалося, є все. Виникло відчуття, що за цим хлопцем стежили. Довго та ретельно.
Гріффін відкрила наступну папку, в якій було розписано все точно так само, лише про іншу людину.
«Невже така папка є і на мене?»
З жахом подумала дівчина, глибоко вдихнувши повітря. Вона підвела очі на чоловіка, поглядом вимагаючи пояснень від нього. Вона вже й забула, що нещодавно плакала.
— Досьє на кожного учасника вашої команди, на кожного вашого напарника. — підтверджуючи лякаючі підозри Кларк, промовив генерал, та вимовив це настільки спокійно, ніби в цьому не було нічого поганого. — Папка у ваших руках – досьє на хлопця на ім’я Монті Грін, — потім він указав на наступний стос паперів, помічаючи як обличчя дівчини перекосило, коли вона почула ім’я: — Рейвен Реєс, яка, до речі, сама зголосилася до вас у команду, Джон Мерфі, Атом і Веллс Яха. Детально вивчіть кожне досьє. Ви повинні знати про своїх напарників усі: їхні слабкості, вади, страхи. Що вони люблять їсти, скільки годин на день сплять, скільки вбивств скоїли, заради чого чи кого б’ються. Лише так можна контролювати процес. Наприкінці місяця мені доповідатимете як просувається ваша спільна співпраця, — він дав кілька хвилин дівчині прийти до тями, перш ніж підбадьорливо вимовити: — У вас вийде. А тепер ідіть.
Кларк одразу ж підвелася, востаннє кинувши погляд у бік генерала, швидко зібрала досьє зі столу і кулею вилетіла з його кабінету, навіть не попрощавшись.
Минуло два роки
Знайома постать привабливої блондинки крокувала знайомими коридорами. Впевнені кроки розносилися по всьому залу, даючи зрозуміти, що незважаючи на тендітний вигляд, жінка була небезпечною. Два роки тому вона намагалася виглядати впевненою, а зараз дійсно була впевнена в собі та своїх можливостях. Але крім цього, було в ній щось ще. Вона стала сильнішою, удосконаливши свою майстерність. Також вона була сильна в моральному плані. Її нелегко було зламати. І те, що передалося їй від матері – серйозність, повний контроль своїх слабкостей, холоднокровність – тепер все це помітно на її милому обличчі. Зараз би Гріффін не заплакала в кабінеті генерала, заговори він з нею про її батька. Дівчина знала, коли варто відключати свої емоції. Вона добре навчилася цьому.
Чомусь, їй згадалася та зустріч із Кейном два роки тому, коли він віддав наказ, який докорінно змінив її світ і стиль життя, і після якого змінилася сама дівчина. Вона згадувала якою сильною вважала себе в той момент і не могла не порівнювати себе тодішню з теперішньою без глузування з себе. Не варто бути самовпевненими. Життя неодноразово підносило Кларк цей урок. Їй ще багато чому потрібно навчитися, щоб бути бездоганною.
Ті самі великі двері, схожий випадок — полковник викликав її до себе, не сказавши в чому справа. Дівчина відчула недобре, але відганяла всі недоречні думки та емоції. Хто вона така, щоб суперечити генералу Кейну? Ситуація не може стати ще гіршою.
Не вагаючись, дівчина постукала у двері і, не чекаючи відповіді, увійшла всередину. Вона стояла в ідеально рівному позі, спіймавши руки в чіпкий замок за своєю спиною.
— Генерале Кейн, у мене мало часу, тож давайте перейдемо одразу до справи. Де я напартачила цього разу? — на превеликий подив, Гріффін говорила спокійним, здавалося, доброзичливим тоном, але серйозність на її обличчі говорила протилежне. Багатьом, хто не був із нею знайомий, вона здавалася жорстокою.
Генерал звузив очі, кілька секунд дивлячись на дівчину, але потім із теплою усмішкою промовив:
— Сідай, Кларк. Мені потрібно тебе познайомити з деким.
Гріффін щиро здивувалася, але вміло приховала це. Генерал хотів познайомити її з кимось із високопоставлених людей? Ні, цього бути не може. Але її серце все-таки шалено забилося. Дівчина відразу озирнулася, помічаючи ще одну пару очей у кабінеті Кейна, яка з цікавістю розглядала її. Гріффін не відразу помітила його, оскільки він сидів на кріслі, з-під якого стирчало тільки його кучеряве волосся, яке, плюс до всього, прикривала велика ваза з живими квітами. Уважно розглянувши кучеряву голову хлопця, який продовжував витріщатися на дівчину, не соромлячись вимірювати її з голови до ніг, Кларк раптово відчула роздратування.
«Що за індик некультурний?»
Прослизнула думка в голові блондинки, але вона вчасно згадала правила етикету й утримати від якихось самокритичних висловлювань невдоволення. Вона не любила нетактовність, забуваючи про те, що сама колись була такою. Але дівчина відразу ж готова була змінити свою думку, коли сіла навпроти незнайомця. Зараз вона могла краще розглянути його, визнаючи, що він симпатичний хлопець, можливо, навіть у її смаку. Гострі вилиці, м’які на вигляд губи: нижня трохи пухліша за верхню, і Кларк на секунду уявила, якою вона могла бути на смак. Напевно смак темного гіркого шоколаду та ніжного лате. Його запах нагадував їй про лате, тому вона посміла так припустити. Темні очі, обрамлені пухнастими віями, розглядали дівчину з цікавістю так само, як і вона його.
«Я хотіла б його намалювати», — раптом подумала Гріффін, закушуючи нижню губу. Але згадавши де вона знаходиться і відганяючи від себе збочені думки (що це взагалі за чорт?), яких давно не виникало, дівчина відвела погляд. Найдивовижнішим із цього було те, що вона захотіла намалювати когось. Після смерті батька Кларк жодного разу не торкнулася мольберта. Майже сім років. Вона й малювати, мабуть, уже розучилася.
Дівчина знову кинула холодний погляд на незнайомця. Він небезпечний для неї. Вона не мала наміру розвивати хоч якісь стосунки з ним, їй не варто прив’язуватися.
Припинити їхній зоровий контакт допоміг Кейн, слова якого змусили Гріффін перевести палкий погляд на генерала:
— Це Белламі Блейк, він новий член твоєї команди.
Дівчина перевела погляд назад на усміхненого хлопця, ім’я якого щойно дізналася. Вона подумки вдарила себе по лобі за дурну думку про знайомство з кимось з верхів. Ця інформація викликала сарказм у Кларк, але її обличчя було сталевим, а погляд, як і раніше, залишався непробивним. Ніхто не міг навіть уявити, що зараз коїться в її думках.
— Привіт, — промовив він, оголюючи свої білі зуби і ніяково чухаючи задню частину шиї. Кларк настільки зчепила зуби, що на обличчі з’явилися жилки.
Генерал, мабуть, знущається з неї? Вона заледве може дати собі раду з чотирма шаболдами, він вирішив ще одного на неї скинути? Повисла напружена мовчанка. Дівчина багатослівно подивилася на Кейна, але при цьому мовчала. Після кількох секунд німої перепалки поглядами генерал запитав:
— Є заперечення?
Перш ніж як відповісти, Кларк вирівнялася в кріслі і три секунди витратила на правильне формулювання свого «заперечення». Вона підняла на полковника впевнений погляд зелених очей, тихим зібраним голосом почала:
— Хіба п’ятьох людей у моїй команді, враховуючи мене саму, недостатньо? У нас злагоджена та сильна команда, нова людина може негативно вплинути на комфорт деяких людей.
Полковник був незадоволений, що Кларк суперечить йому при сторонніх людях. Дівчина хотіла посміятися з нього? Він сам хотів, щоб вона була такою. Це він зробив її такою.
— Він працюватиме з вами. — наполегливо мовив чоловік, поглядом даючи зрозуміти, що сперечатися марно.
Гріффін здалася, але не показала свого розчарування. Головне зберігати байдужість.
Ще одна людина, життям якої вона керуватиме і смерть якої завжди залежатиме від її правильних чи неправильних виборів. Що може бути негаразд? На мить на обличчі дівчини вислизнула посмішка. Вона відпустила ситуацію. Це мало значення.
— Звісно, генерале. — Кларк високо підняла голову, повертаючи голову у бік хлопця, який досі мовчки спостерігав за перепалкою. — Це все?
Кейн полегшено видихнув, широко посміхаючись.
— Так. — оскільки потреби затримувати молодих людей більше не було, полковник так само, як і два роки тому, підсунув Гріффін папку з досьє на цього Блейка, не відводячи серйозного погляду. — Покажи містеру Блейку тут усе, познайомся його з новою сім’єю.
— Буде зроблено. — сказала дівчина, не даючи полковнику договорити і підібравши папку зі столу відразу ж підвелася, не чекаючи поки новий напарник піде слідом за нею, вийшла з кабінету впевненою ходою.