Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Я пам’ятаю той світанок особливо чітко. Поки небо заливало малиново – жовтими фарбами, з-за горизонту підіймалась велика, біла куля – сонце. Поруч зі мною ти, мій любий друг… Антон чи Ангеліна, я вже не розберу, хто ти. Бог, мара, та все одно.
Ти сидів поруч, на дивані що стояв на лоджії. Брюнет з волоссям до плечей і кольору вугілля, небесно – голубими очами, гострим носом та пухкими губами, що виділялись яскравим, рожевим кольором на твоїй блідій, фарфоровій шкірі. Ти сумував із-за ще одної сварки з чоловіком… Ненавиджу бачити твій сум, Антоне…
Перед нами стояв невеликий столик, на ньому - два стакани з коньяком і льодом, попільничка наповнена чотирма фільтрами від цигарок та попелом. Поруч ще дві пляшки алкогольного напою. Я взяв до рук одну зі склянок і тяжко видохнув.
-То…. Що сталося далі? – обережно, із нотами сумніву озвучую своїм хриплим, прокуреним голосом.
Лице янгола виразило багато емоцій та я вловив лише злість, втому та образу. На нього ще й впало невелике пасмо чорного волосся. Я підкреслив поглядом тоді, що на половині довжині воно засяяло неоновим голубим кольором. Я вже хочу їх завести за його вухо, але різко забираю свою руку… Не можна… Я не можу навіть доторкнутись до його ніжної щоки, стерти ці сльози…
- Що сталося?! Що, блять, далі сталося, Женя?! – він кричав, а по щоках стікали гарячі солоні сльози… Як же боляче на це дивитись…
- Вибач… Ляпнув зайве…
Антон тихо фиркнув. Він узяв до своїх витончених рук другу склянку, відразу випивши коньяк. Юнак на клонився вперед, узявся за голову та стиснув волоси. На бетонну підлогу полились гарячі сльози, поки юнак немов сам стискався від своїх проблем.
Я похилив свою голову, а в руці слабо колихав стакан із коньяком. Ця рідина гралася зі світлом і давала різноманітні відтінки бурштину. Ні, навіть так не хочу її пити… Поставив склянку та просто закрив очі. Я й не помітив як поринув у власні думки й те, що на моїх руках вже хтось сидів. Як холодний ніс пірнув до моєї гарячої шиї, почав тертись, а палкий подих щоразу опалював мою шкіру… Я важко видихнув, а як вдихав, то не зміг насититись повітрям. Щось заважало… Відкриваю очі, а на моїх колінах вже безпардонно сидів Антон, притискався всім тілом і трохи горбився.
Я невеликого зросту юнак, всього лише 168 см в мені без урахування тонких деталей. Можливо саме в них і пішла частина мого зросту, хех. Антон був вищим від мене на 10 см, та вже так йому було не зручно сидіти в мене на руках. Не розумію, чому він вирішив діяти саме так?
Піддався спокусі й почав обіймати його, навіть стиснув цю чорну футболку… Боги… Це неймовірно… Він такий гарячий, а тканина м’якесенька і запашна… Вся в його ароматі…
- Жене?… Все… Все добре?…
Тендітні жіночі губи занепокоєно шепотіли на моє вухо. Я вийшов із трансу та послабив свої обійми… Але… Навіщо ти прийняв жіночу форму, боже? Чому саме зараз? Побачив, що я фантазую?… А може, ти почуваєш себе більш вразливим?…
- Вибач, янголе… Я не хотів зробити тобі боляче… Та й… Замріявся трохи… - відповідаю. Але навіщо уточнив?
- Все добре друже.
З її оченят продовжили котитись сльози та падати на підлогу… Я не можу, не витримую… І починаю обережно стирати ті сльози з гарного личка дівчини. Інколи навіть притискаю до себе сильніше її голову… Благаю тебе, люба… Благаю… Не сумуй, не плач через якогось ідіота…
- Все буде добре, янголе, все буде добре…
Вона сама притиснулась до мене… Як… Дивно… І я знову полетів до свого світу мрій, поки час оминав нас в коконі безчасся… Трохи згодом починаю пестити її волосся, граюсь і ніжно стискаю його. Вона ж, згодом, заснула на моїх руках і це виглядає дуже мило… Як же пощастило її чоловікові… Він точно милується такими картинами кожну ніч… Чесно, заздрю йому в такій можливості…
Разом із янголом я пішов до квартири. Її вклав на дивані та укутав в легке літнє покривало. А сам почав прибиратись. Заховав коньяк, помив посуд та відкрив наостанок вікна у квартирі. Не хотів розбудити це маленьке диво, тому поводився максимально тихо… Всіма серцем і душею не бажав перервати її відпочинок….
Як завершив всі справи то повернувся до Ангеліни та обережно сів поруч. Як же хочеться поцілувати її в лоба… Але… Я боюсь… Якщо за нами зараз слідкує Лазар? Ще й дасть мені за це дійство, приревнує… Я пам’ятаю, що він також є богом і те, наскільки він ревнивий, як захищає свою сім’ю… В поєдинку сам на сам у мене точно нема шансів проти такого великому супротивнику із магією…
Я погладив її по голові та пішов на лоджію. Сонце вже освітлювало місто, десь далеко співали птахи й було чути гудки потягів. А час знову лишив мене в нескінченності думок і спокою. Я почав палити. Зламав капсулу в цигарці та підпалив кінчик. Щоразу вдихав цей їдкий дим і думав, як ненавиджу цю дурну звичку… Чому не борюся з нею? Все жаліюсь своїм друзям, а нічого не роблю для цього, хех…
Озирнувся на подругу і кохання свого життя… Вона так мило і спокійно спить… Її вже нічого не бентежить і це так класно…
Зазвичай вона приходить до мене як на сповіді. Розповідає те, що її бентежить, те, що наболіло за весь час… А моменти ось такого спокою справжня рідкість… Я навіть не знаю, як це пояснити, але моє серце заспокоюється, коли я бачу, що в неї все добре.
- Дідько! – тихо сказав я, - Та я кохаю її як єдину і неповторну жінку в цьому світі! І з кожним днем стає дедалі важче приховувати це… Дедалі важче брехати нам обом, що ми лише друзі, і не більш… Ліно… - В один момент я замовк і прислухався. Вона щось бормотіла…
Загасив недопалок і пішов до неї. Вона повторювала ім’я свого коханого чоловіка… Це мило, та й показує що вона віддана йому не дивлячись на сварки… А ще є гіркою крапкою для моїх сподівань на те, що є можливість побудувати романтичні стосунки… Та не дивлячись на те, я не можу облишити її того тепла, яке дарує чоловіче тіло…
Насправді я панічно боюсь Лазара, як би це зараз не звучало. Він – смертний, що став богом заради коханої, а я лише якийсь придурок, чи друг без якоїсь сили. Та навіть у двобої з ним я швидко помру! Але… Все одно так хочеться пригорнути Ліноньку… Обійняти, пестити по голівоньці та гріти теплом свого тіла…
Я не знаю, що буде далі, тому ризикну… Пора стати більш рішучим. Ця мить одна на мільйон, а можливо і єдина в моєму житті.
Я обережно ліг біля неї. Закутав у покривало й обійняв… Обійняв міцно, бо боявся відпустити, загубити серед багатьох інших… Так і заснув поруч із нею. А сон тоді був міцним і таким яскравим… Як ми з нею грали на сцені, були поруч… І в цьому виступі також брав участь її чоловік… Він так гармонійно виглядав в нашому тріо.
Проте, на світанку, Ангеліни вже не було в моїх обіймах…
- Був радий допомогти, мила…
На душі так холодно, як у цій квартирі. Я подивився у вікно, а там розгоралась нова картина неба. Як же прикро усвідомити, що мої почуття так само стрімко розгоряються, і так само швидко згасають під багатьма масками, «просто друзі» та менш емоційного чоловіка. Так сумно, вона пішла нічого не сказавши… Та з іншого боку не повинна була чекати. В цей час в голові я прокрутив всі думки, і особливо… Зупинився на зізнанні у коханні до неї чи нього…
Я знову почав прислухатися. Хотів почути власні бажання і тіло, але натомість почув ноти… Мелодію? І той самий глибокий голос Антона…
Не повірив своїм вухам, пішов до джерела звуку і зупинився у проході до моєї кімнаті - студії. Посеред кімнати стояв Антон, той самий якого я пригорнув коли він спав і був у жіночій подобі. Тримав одну з моїх електрогітар та співав.
- Світиться ніч на небі, А ми з тобою знов одні,
- Поговори зі мной, полети зі мно-ой.
- Ніяких діл більше нема, чується лише луна,
- Убіжи зі мной, Улети зі мно-ой
Після цих чарівних нот його голосу і тихого підспівування гітари в його руках, Антон закрив очі, почав імпровізувати. Він танцював із музичним інструментом немов із людиною чи богом. Скільки плавності і любові з концентрацією видно в цих рухах… Легке тупцювання лівою ногою, оберт навколо себе і таке лагідне притискання інструмента до тіла… Але юнак розплющив очі і побачив мене… Гармонія нот перейшла на фальш, а його щоки почервоніли. А я ж посміхнувся і підійшов до юнака. Поплескав по плечу.
- Що з тобою, друже? Чого це ти? – я посміхався, дивлячись на його червоне лице. - Це було круто, Тох. Заспіваєш її ще, будь ласка?
- Д-да нічого та-такого, Жень… - відповів зніяковілий юнак. – А-а відповідаючи на питання… Да там цейво… Це демка лише…
- І що з того? Мені сподобалось. А ще ми можемо це допрацювати разом. Або всім гуртом. Це ж як круто буде!
- Н-н-ні! – різко відповів Антон. – Тобто, не зараз… Я не готовий представити цю пісню всьому нашому колективу…
- Добре. Скажеш, як будеш готовий. Як будеш готовий…
Антон поставив гітару на підставку, вимкнув звукопідсилювач і змотав шнур, навів після себе порядок… Ми пішли на кухню. Поки я готував сніданок, Антон мовчав, що мене бентежило… В думках я продовжив прокручувати своє зізнання в коханні, всі ходи, що казати… А як він відреагує? А що далі станеться зі мною? Дідько… Я знову тривожусь замість того, аби діяти…
Через декілька хвилин, я поставив на стіл гарячі бутерброди з сиром і ковбасою і дві філіжанки кави.
- Антоне, - звертаюсь серйозним тоном, хоча подумки панікую, - можна з тобою відверто поговорити?
- А? Звісно, Жень. Про що саме? – Антон говорив добро, спокійно.
- Антоне… Я… Я давно хотів тобі дещо сказати… Але.. Тц, так і не наважився до твого заміжжя… - мої щоки горять, а голос і руки почали тремтіти… Пам’ятаю, немов це сталося вчора… - Я кохаю тебе!
Антон здивовано дивиться на мене. У відзеркалені його блакитних очей я бачу своє червоне і розгублене лице. Він мовчить, а я продовжую говорити…
- Янголе… Моє любе янголятко… Я кохаю тебе… Кохав ще від нашої першої зустрічі… - мої руки ніжно беруть його долоні, стискають і підводять до моїх грудей, до серця, яке колотилось від хвилювання… Мій голос продовжив тремтіти… - Але… В тебе вже є сім’я, коханий чоловік… Той, заради кого ти зробиш абсолютно все… До того ж безсмертний… А я лише епізодичний персонаж, який швидко забудеться з часом…
- Я… Здивована… - розгублено відповів той самий, ніжний, жіночий голос… Я, мабуть, вже збожеволів, якщо чую цей прекрасний голос… Але вона сидить напроти мене, розгублено кліпає очима… Як же швидко ти змінюєш свій образ… - Жене… Я… Не очікувала, що ти закохаєшся в мене… Дідько! Я не очікувала того, що ти так довго і палко кохаєш мене! І ти зараз зізнався у своїх почуттях… Йой… Як же це незвично… І… Я теж тебе кохаю. Але не так, як би ти хотів. Я кохаю тебе, так само як Аластора чи Сіндер, як самого рідного і близького. І так само готова зробити все, щоб у вас все було добре.
- Сподіваюсь, ми після цього продовжимо дружити… Ти не відвернешся через цього від мене… - я й не пам’ятаю, чи то була гучна думка в голові, чи пробурмотів…
- Дурник ти, Жене! Ну звісно ні! Я ціную тебе, як і свою сім’ю! – але вона почула це… Ніжно посміялась… А я ж відчуваю збудження від її голосу… Від ніжного сміху… - Та знаєш. Якщо ми перейшли до таких відвертих речей, мені також є що сказати. На справді, я довго хотіла зізнатись тобі в коханні… Вважала, що кохаю тебе як партнера і була готова тобі подарувати безсмертя, якби ти попросив… Але… З появою мого нинішнього чоловіка, зрозуміла, що ці почуття були лише як до найближчого члена моєї невеликої сім’ї. І ця любов… Я продовжую відчувати її і зараз. Та й… Ти знаєш, як багато значить кожен член моєї сім’ї…
- Так, ти права… За роки нашого знайомства, ти показала, як багато для тебе значить сім’я… Але… Я не можу повірити в те, що входжу до цього кола…
Між нами повисла довга пауза. Навіть птахи які до цього співали свої пісні, замовкли. Лише гул моторів машин і мотоциклів рідко розбавляв це мовчання. Я подивився на її губи, сором’язливо відвів погляд наче це було щось хтиве… Глибоко вдихаю…
- Ліно… Вибач за наглість… Так, це неправильно, просити у заміжньої жінки…. Але… Можна з тобою поцілуватись?… Глибоко, в губи… Хоча, хах, та це не правильно бажати такого від жінки іншого…
А вона перебила мене. Просто почала той поцілунок… Такий ніжний і солодкий… Немов сон… Я засоромився ще більше і був спантеличений… Але… Дідько! Я не хочу упустити такий шанс!
Однією рукою стиснув її долоні, іншою зарився до волосся дівчини… А язиками ми почали грати й танцювати… Як же жарко і солодко… Але повітря… Як швидко ти закінчуєшся, ефіре…
Ліна наче відчула нестачу повітря в моїх легенях і продовжила вже відкритий танок з моїм язиком… А я жадібно ковтав цей солодкий ефір… Відчував напругу в кожному міліметрі тіла… Навіть знизу… Як же круто і водночас соромно…
На останок вона лизнула мої губи, відсторонилась і огледіла з голови до самих ніг. Я відчув, що її погляд затримався на моєму паху, де вже стирчав бугор і вимагав уваги до себе…
- Я… Е…
- Можеш нічого не говорити. Я розумію. Тобі сподобалось? – вона спитала це так непримхливо, наче такий випадок траплявся вже багато разів…
- Ае… А! Так! Так…
Янгол в людському втіленні… Чи навіть божественному… Ти… Ти неймовірна! Дівчина спокійно сіла, з’їла пару бутербродів, а я ж відходив від сп’яніння… Це навіть сильніше відчуття, ніж зазвичай буває від алкоголю…
Я проводив її до квартири. Так сталося, що ми живемо поруч, буквально у двох кроках знаходиться її квартира. Проте сама дівчина рідко тут буває. Після проводів я пішов до себе, а там і в душ згасити свою пристрасть…
Цей світанок став особливим в моєму житті. Я навіть подумати не міг про те, що зустріну так багато нових емоцій та почуттів. Що так сильно закохаюсь і зможу довго стримувати, а в результаті отримати солодкий поцілунок і гарні дружні відносини… Та й… Зазвичай наші зустрічі з нею були гіркі, в алкогольній пелені та димовій завісі цигарок, в смутку і навіть горі. Моє кохання живе в сусідній квартирі… І воно прекрасне, якщо не ідеальне….