-Продовжуй, Іларіє будь ласка, не тягни люба.. Почула я крізь сон, слова Яр’реза. Й те як він до мене притулився стегнами, закинувши свою ногу на мою ногу, я здивовано відкрила очі, на вулиці вже розвиднювалося, але ще було темно, покосившись на свого чоловіка я побачила що він спить. А його рука яка тримала мене до того між ногами, вже лежала, біля його лиця. Тільки права рука змістилася, він поклав її на мої груди. Тихо торкнулася її своєю долонею, над пов’язкою, полегшено зітхнувши. Температура тіла на ній вже в нормі. Ото тільки ще під бинтом відчутно трохи жар. Але так має бути заким йде процес загоєння ран. Яр’рез у сні вже мовчав, лише голосно засопів, трохи смикнувшись на мені. Певно у сні займається тим, що любить робити на яву. Можна підгледіти й зайти в його сновидіння, але мені самій ще хотілося досипати, тож я засинала, подумавши перед тим, що ліпше на яву з ним зайнятися коханням, ніж підглядати його сон. Й посміхнулася собі під ніс, на те який у нього великий член навіть у сні, що твердо впирався у мою ногу й викликав бажання в мене злодійкувато вхопити його за той стоячий жезл кохання і пару раз обхопивши стовбур рукою , подразнити вправними рухами вниз-верх щоб він кінчив у сні. Але хай спить, мій солоденький, тому що мені ще й приємно відчувати збуджений член свого чоловіка не тільки в собі, а ще й на своєму тілі. Якась така от закономірність. Тихо позіхаючи, заснула. Вткнувшись своїм лицем в теплу голову Яр’реза, яка ще пахла пряним осіннім лісом та вітром. Думала наївно за те що не торкнуся його інтимного сновидіння, але щось явно пішло не так й я провалилася у його сон, як би пірнула в саму глибину озера. -Ти солоденький мій затримався полюючи на уманів. Я зачекалася на тебе. Строго сказаля я поглядаючи на Яр’реза. -Тобто я що проштрафився? Спитав він, здивовано піднявши свої щетинясті брови до верхи. -Так, і є. Ти проштрафився, й я тебе звісно покараю, нечемний ти мій яутжа. -Даш мені пизди? Спитав Яр’рез насмішкувато загарчавши. -Ні, це буде цікавіше, ніж давати тобі пизди. -Давай менше розпитуй і марш на ліжко. Скомандувала я, владно тикаючи своїм вказівним пальцем в бік ліжка. Яр’рез послухався, й підійшовши до ліжка сів на нього, з інтересом поглядаючи за мною своїми червонющими очима. - Й що далі? Мені так довго сидіти? Спитав він, здивовано стрекочучи та скалячись. -Ні, не довго. Сказала я. Штовхнувши вільною рукою його в груди, заставляючи повністю вкластися на ліжко. Він мовчки скорився, не зовсім задоволено поглядаючи на корду яку я тримала в іншій руці. -Давай сюди до мене ближче й витягуй свої руки любий. Яр’ррез протестуюче форкнув, ще більше ощиривши свої ікла. -Я не люблю коли посягають на мою свободу, моя натура яутжа підсвідомо цього не любить. -А моя не любить коли ти порушуєш наші устави й заставляєш свою дружину очікувати і переживати, на весь день зникаючи. Так що не вередуй вже на перед. Тобі сподобається думаю. Додала я. Це ж вже не в конюшні а вдома у затишку. Додала я. Прив’язуючи руки та ноги вередуючого Яр’реза, до дерев’яних ліжкових стойок міцною кордою. Буду карати свого чоловіка. Хай знає де раки зимують, перед тим як порушувати час, й примушувати чекати свою дружину, подумала я. Відходячи в сторону та оглядаючи свою роботу. Яр’рез лежав повністю знерухомлений й такий красивий. Вже не раз ним я постійно милувалася. Можна й ше милуватися, своїм не типовим чоловіком. Як деякі задивляються чи милуються накачаним хлопцем на пляжі. Дві крайнощі немислимим чином поєднувалися у зовнішності інопланетянина яутжа. При високому зрості він мав дуже пропорційне тіло, досягти якого мріяла б більшість культуристів. Гарна шия, широчезні плечі, руки, що бугряться м’язами, рельєфний торс, потужні стегна, спортивні ікри. Все це напевно викликало б заздрість навіть у затятих любителів проводити час у тренажерному залі. Шкіру його не можна було порівняти ні з чим на цій планеті, бо вона просто не мала земних аналогів. Помилувавшись її гладкістю, та проводячи по ній рукою, я мимоволі подумала, що ця екзотична риса анітрохи не псувала прив’язаного до ліжка мого чоловіка, а лише посилювала його магнетичну, неземну чарівність. Так! він був ідеальний. А тепер бажано тебе мій хороший гарненько покарати. Подумала я. І я , здається, вигадала як. Розстебнувши ремінь на поясі Яр’реза , я зняла його пахвинну пластину, добираючись пустотливими ручками до його чоловічого єства. Він протестуючи смикнувся, реагуючи на несподіване вторгнення в свою заборонену, якщо не сказати більшого – інтимну зону, і загарчав відкинувши назад голову. Я лише посміхнулася, задоволена його реакцією на свої дії. Знайшовши, його вразливе місце я не збиралася випускати його з пальців і з цікавістю вивчала цю деталь цікавої анатомії яутжа. -От й зловився твій господар. Звернулася я безпосередньо до його члена. - Чи ти ще спиш га мій солоденький? -А що якщо тебе розбудити ммм? Пара вправних рухів рукою, що накачують, і він уже був твердий і готовий для мене. Яр’рез форкнув загарчавши, натягнувши свої пута. Хіхікнувши голосно на протести Яр’реза, я рукою зняла захисну шкірку з вершини, оголивши рожевуватого кольору голівку. Вона вже була злегка вологою і випромінювала легкий запах, від якого мої думки почали плутатися. Таке відчуття вперш зазнала, лише надихавшись пилком дурманячої рослини, яку сама ж нюхнула колись давно на лісовій галявині. Тільки цього разу мої відчуття були легшими. Розслаблюючими. Я і не помітила, як почала гратися з членом Яр’реза, неквапливо водячи рукою по його стовбуру - вгору і вниз, вгору і вниз. Той , перестав опиратися й шумно задихав. - Бачу, тобі все ж таки подобається бути привязаному, - усміхнулася я йому, ловлячи на собі палаючий погляд Яр’реза. – Ну, тоді і це тобі сподобається ,сьогодні я трахатиму тебе! -Це не правильно люба, сказав Яр’рез перевівши важко подих. -Змирись і не рипайся дорогий! З цими словами я взялася за нього серйозно. Слизькі від його змазки долоні швидко рухалися вниз і вгору, натираючи жорсткий стовбур у різних напрямках. Моєю метою було не тільки задоволення, а ще й підкорення. Мені мало було змусити інопланетного самця кінчити, я хотіла, щоб він здався на мою милість і став рабом насолоди, які могли принести мої руки. Тому я намагалася щосили, стараючись і використовуючи весь свій еротичний репертуар. Це була не мастурбація, а неквапливий й витончений еротичний масаж. Яр’рез застогнав . -Не тягни люба, а вже давай трахни мене.. Будь ласка… Це жорстоке твоє покарання таке.. К’жит.. Я з явною насолодою спостерігала за ним, як він корчиться і гарчить у своїх путах. І навіть не намагалася приховати того факту, що мені подобалося робити його залежним , підводячи до краю прірви проти бажання, але не даючи йому кінчити. Нескінченно збуджувати рухами, що накачують, і відпускати саме в той момент, коли він опинявся на межі і більше не міг терпіти. Той спробував було проричати щось грізне але зміг тільки зашипіти, коли я почала масажувати його голівку в пальцях, велика пружна, тому я торкнулася її майже з благоговінням, віддаючи належне вражаючим габаритам його любовної зброї. Обернула великим і вказівним пальцями і почала ніжно рухати ними вгору і вниз, ковзаючи долонею по рожевій плоті. Заким моя стимуляція вже майже призвела його до насильницького оргазму, але я знову зупинилася в останній момент, дивлячись, як його тіло тремтить від незавершеності фінальної стадії. - Ну-ну, цього разу голос мій пролунав утішно.- Не треба так поспішати. У мене для тебе є ще дещо, припасене про запас. Проспівавши останнє слово я відкинула руде волосся з свого обличчя, схилилася до тремтячого від напруги в кільці моїх пальчиків стовбура і смачно прийнялася за рожеву голівку губами. Поглядаючи захоплено на реакцію Яр’реза. У першу секунду він зібрався, наче чекав укусів і болю, а потім вигнувся на ліжку до краю натягуючи скриплячі від його сили ремені . Відчувши жарку вологість ротика, що всмоктує його гідність, мій самець повністю втратив над собою контроль. Підкорився, віддавшись у владу моїх губ, за мить до виверження. Я вже теж погано контролювала себе через відчуття які він мені передавав, і які буквально витали в повітрі кімнати. Яр’рез дивився на мене благаючим поглядом рубінових очей. Тоді я буквально всмоктала його в себе, із задоволенням. Серія виконаних ритмічних рухів і Яр’рез напружився, наче стиснута пружина, а потім здригнувся всім тілом, відкинувши голову назад розметавши свої валари. Його мандибули максимально розкрилися, оголошуючи кімнату щасливим ревом визволення, від інтенсивності якого я збудилася , мало не оглохнувши але ще втопившись у сімені свого чоловіка рясно вкриваючої мої стегна та живіт. Здається він сам з того був шокований, здивовано сівши на ложі та збентежено поглядаючи на мене , як я по своєму тілу цю всю його густувату біло- прозоро рідину розтираю руками. -Мені наснилося люба, я не знаю як це назвати.. Розгублено розвів він здоровою рукою вбік, та потискуючи своїми плечима. Й з роздратуванням розглядаючи себе між ногами. -Мабуть ніяк не назвати.. ти просто був перезбудженим от й розрядився на мене й на ліжко додала я хмикнувши, та почухавши собі носа. Пригадавши як сама провалилася у його сон. За що він поки що навіть не здогадався. Мовчки принесла йому рушничок й дала в руку щоб він себе витер. -Мені так соромно.. Буркнув він. -Та чого соромитися, буває зі всіма ж. Сказала я, поплескавши його по спині рукою. -Тим паче ти в сні добре мене закохав. Додала я. Легко посміхнувшись. -Ні, аж ніяк.. Це ти мене там обслужувала, до ліжка прив’язавши, тими конячими ременями. Зізнався він, потершись об мою руку своєю скронею. Заким я возилася поруч, замінюючи простирадло на чисте. А Яр’рез всівся просто на підлогу, тримаючись за забинтовану руку, здоровою рукою й підібравши ноги. -Може давай те ліжко на дрова пустимо. Подав він ідею, набурмосившись. -Що, а чого? Тобі не подобається як я тебе у сні обслужила на тому ліжку? Хихикнула я. Він знову збентежився. -Ні, себто так. Я тобі не казав за це ліжко.. -Ти не казав мені, це так, але ж забрав мене у своє власне сновидіння. Тож я все відчула також… -Відправиш це ліжко на дрова, це добре. Хоч насправді я поважаю свого чоловіка та його свободу. Й не збираюся робити над тобою того що в сні, на яву, спутаючи тебе ремнями за руки та ноги. Видно це все наклалося , мої думки тобі передалися на віддалі.. бо коли ти вислав мене до дому з Бураном, залишившись там при дорозі в лісі розбиратися з бандитами, то я вдома ото ж не находила собі місця і думала що краще з тобою зробити як ти прийдеш, чи дати в лоба, чи прив’язати тебе як колись в конюшні й згвалтувати. Сказала я. Обійнявши Яр’реза і поцілувавши його в ікла. А зараз пересядь на ложе любий, бо простудиш об зимну підлогу свою зграбну срацю, а я подивлюся на твою рану. Додала я. Погладивши по довгим валарам. Здається вони навіть ще довшими виросли в нього, бо вже як він сидів, то валари кінчиками просто лежали на підлозі нагадуючи змій. Хоч колись були йому рівно по пояс . Розбинтувавши його руку та промивши рану відваром ромашки лікарської, думала чи приставляти ще на неї листя бабки чи ні. Рішила що все ж таки не завадить. Й одягнувши на себе теплий халат зібралася на двір, де вже було зовсім світло. - Ти куди? Спитав Яр’рез схопивши мене за руку здоровою рукою. Побавившись його пальцями з довгими нігтями, відповіла. -Я за листячком бабки на двір. Вона ще не вимерзла, й є під хатою. Нарву і прикладу тобі на рану її, щоб бабка витягла всю заразу з твоєї рани. Так що почекай трошки, я скоро. Сказала я. Виходячи на двір пощулившись, після хатнього затишку від холоду. Й найшовши бабку швидко нарвала її жменьку, нашіптуючи листочкам для чого я їх збираю. Промивши їх під криницею, вернулася до домашнього комфорту і Яр’реза який собі валявся на лежанці, за той час що мене не було, закинувши собі ногу на ногу. Й сівши, коли я підійшла до нього, він сам наставив мені свою руку притримуючи її в повітрі, заким я розміщувала де треба на рану, зелені соковиті листочки подорожнику. Він спостерігав за моїми діями з цікавістю, трохи ворушачи своїми мандибулами. -Не болить? Спитала я. Трохи тиснучи пальцями по шкірі на ділянку його руки над раною. -Ні, не болить. Й вже не пульсує.. Ти вчора постаралася за мене і подбала, щоб не боліло мене. -Моя солодка чарівниця. Муркнув Яр’рез, нахилившись до мене лицем, й ніжно лизнувши мене по обличчі своїм язиком, його рубінові очі були переповнені теплими почуттями до мене. -О, так сонце. Ти мені нагадав хто я є. Додала йому я. Поцілувавши його за руку , якою він забрав мені з мого лиця розкуйовджене ще під час сну волосся. Заким я вже старанно забинтовувала його ранену руку. Встигла добинтувати його, як Яр’рез обхопивши мене іншою рукою за талію , притиснув мене до себе, притискаючись до мого лоба своїм лобом. Засипаючи мене густим каскадом своїх валар. А я в своєму репертуарі, спочатку провірила чи добре на його руці , сидить моя пов’язка й переконавшись що все зроблено дуже добре. Обійняла його двома руками за шию, поцілувавши в мандибули та ікла. Та рішивши сісти зручніше, сіла зверху його стегон перекинувши одну ногу на інший бік, тобто осідлала його як коня. Гарячий та темпераментний Яр’рез не витримавши такого, зразу ж обхопив мій зад рукою, в ту ж мить заплутавшись своїми гострими кігтями в матерії халату, і невдоволено загарчавши на це. -Твої уманські шмати мені заважають. Заявив він невдоволено, продовжуючи тримати мене за сідницю рукою. -А твої кігті мають здатність рвати мій одяг й робити його дрантям. Сказала я йому, напівсерйозно напівжартівливо, скубнувши в додачу за верхню мандибулу. - Й що в тім поганого люба? Будеш зате ходити потім як я в одній юсі . Додав Яр’рез серйозним тоном, зразу обіймаючи мене рукою, та ховаючи своє лице в моєму волоссі. Не встигла я щось відповісти йому у відповідь, як мене було легко ним скинуто з моєї позиції верхом, і перекинуто на ложе, де він однією рукою стягнув з мене халат відкинувши його в бік, та прийнявся мене лоскотати під ребра пальцями, підминаючи мене під себе. Не довго думаючи, я викрутилася як в’юн, все ж таки в мене перевага в дві руки, а в нього одна поки що. Й почала його лоскотати пальцями по бокам, там же де він мене. Виявилося що у нього там навіть чутливіші і вразливіші точки від моїх. -Ну що дорогий зловився сам на лоскотки, знай тепер сам як свою дружину лоскотати за реберці. Сказала я, наминаючи легко пальцями боки Яр’резу який корчився від власного рику та сміху, стараючись вже від мене втікнути. Але я його зловила за ногу. -Куди намилився мисливцю ? -Ой, які смішні підошви в тебе, до речі на них теж є лоскотки. Зараз провірю й тебе. Додала я. Лоскотаючи пальцями за босу підошву свого чоловіка. Яр’рез якось незграбно хоч й легко брикнув мене ногою, від чого я йому звалилася на спину. Де гордо на нім розсілася зверху, заким він розпластавшись піді мною на підлозі переводив дух. -Здаюся на твою милість люба, вистарчає вже з мене лоскотки. -Раз так то гаразд я тебе милую, сказала я жартівливо плеснувши Яр’реза рукою по голій сраці . -Але ти мусиш на ложе перебратися, підлога то зимна, заявила я серйозно. Й підвівшись на ноги я почекала коли він перебереться на місце, перевіривши перев’язку на його руці, чи не зсунулася вона з місця, під час нашої веселої боротьби. -Навіть не знав що в мене є лоскотушки, на тих же місцях, що й в тебе. Здається Яр’рез був трохи здивований своїм відкриттям. -Пфф. Форкнула я. -Звідки ти міг знати за свої лоскотки любий? Тебе ж ксеноморфи не лоскотали, а хотіли вбити. -Ну, але менше з тим, зате я знаю тепер ще одне твоє слабе місце. Додала я хихикнувши, й зробила вигляд що добираюся рукою до його боків, на що Яр’рез закопався в ковдру як у кокон, рикнувши на мене для порядку. Правда то все закінчилося тим що я його смачно поцілувала в мандибули, а він ніжно мене лизнув в губи, після чого легко вкусив мене за шию. Визвавши своєю дією по моєму тілу шквал «гусячої шкірки». Його укуси так подобалися мені, що я з них мало не вмлівала, відчуваючи спочатку на своїй шкіри його теплий подих, а потім лише легенький укус та прикус чотирьох довгих ікол Яр’реза. Він відкинув голову на подушку придивляючись до мене своїми ярко вираженими червоними очима. -Я ще трохи посплю люба, бо зовсім не виспався цієї ночі.. Сказав він мені, голосно зіваючи на весь свій зубасто- ікластий рот. -Та звісно що ще валяйся собі сонце, досипай. А я виспалася на відміну від тебе, то буду по хаті поратися, виперу постіль й твою юсу. Відповіла я йому, догадуючись за причини його не виспаності. Коли вся ніч навіть ві сні проведена в буйному коханні, то певно що такі діла не дають тілу відпочити. -Гаразд. Сказала я йому, поправивши ковдру і подушку під його головою, погладивши ніжно по лобі та голові свого чоловіка рукою, погравшись його валарами, пропускаючи їх крізь пальці. -Спи, відпочивай мій хороший, й сказавши це нахилилася до нього поцілувавши в мандибули. Яр’рез обійнявши мене лівою рукою за шию, і полоскотавши мене по лиці своїми бивнями, поцілував у відповідь, пропалюючи мене наскрізь своїм вогняним поглядом, рубінових очей. -Кохаю тебе, моя Королево. -Я тебе також, люблю мій Античний Бог та Король, відпочивай. Моя рука заспокійливо гладила його по обличчі й по шиї, розслабляючи. Яр’резу це дуже подобалося. Рубінові очі примружилися, і поступово скліпнювалися. Яр’рез засинав, дихання ставало глибоким та рівним. Легенько чмокнувши його в лоба я пішла привдягнутися у тепліший одяг. В хаті якось шуміти та мішати сплячому Яр’резу своїм вошканням та поранням не хотілося. То прання простирадел та одягу перенесла на двір. Біля криниці на свіжому повітрі якраз все зручно мені пралося та полоскалося. Виправши я розвісила все на шнурівці натягнутій між деревами сушитися на вітрі, все буде свіже й запашне після такої сушки, з особливою повагою розвішала під кінець юсу Яр’реза яка після прання набрала ще більше кольорів. Коли з пранням було закінчено, я поправивши на голові своє нечемне волосся, взявши рискаль пішла на город викопувати картоплю, бо пора вже було її йти в мішки та льох на зимівлю. Не погано того сезону вродила бульба, велика та гарна, майже одна в одну без вад. Ого. Десять мішків аж вийшло бараболі. Підсохне поки на вітрі та сонці, пізніше разом з Яр’резом й затягнемо її до льоху, бо сама я слабачка й не двигну цілого мішка картоплі. Коли я ще була сама, ще до Яр’реза, то по відру терпеливо носила в льох. А зараз ото щось розігналася з мішками. Помившись біля криниці, подивилася на небо. День був сонячним хоч холоднуватий, але як на перший місяць зими то зовсім й не погана погода нам випадала. Десь у лісі не так далеко кричали тривожно сойки, але я зайнята впорядковуванням городу під зимівлю, на це не звернула уваги, збираючи хвасти в оберемок та носячи їх на компостну кучу. Віддуваючись, та витираючи тильною стороною руки спітніле чоло, трохи перевела подих. Позаду себе почулося ледь чутне шарудіння опалих листів та пожухлої під ним трави. Хтось явно крався до мене з -за моєю спиною, й то був не Яр’рез а якісь зайди. Яр’рез пересовується зовсім по інакшому, його не чути, й такими рухами себе він не видає. Ліпше я зроблю вигляд, що нічого не запідозрила й як би спокійно продовжую свою роботу, по ходу вслуховуючись в те що позаду мене. Легкі кроки які крадучись наближаються до мене. Зажавши у стиснутих до болі пальцях , держак мотки. Я різко розвертаючись нанесла нею удар позад себе на осліп, й той хто там був не встиг зреагувати та відскочити від удару який розкроїв йому голову. Від такого повороту подій я й сама трохи здивувалася. Ніколи не думала що простою селянською мотикою завалю такого бугайчика, розкроївши йому черепушку як горіх. Трійка інших типів нехлюйського вигляду застигла неподалік, шоковані втратою свого напарника. От тобі й сойки… Подумала я. Витягуючи з доволі сильним зусиллям із розкроєного черепа вбитого мною бандита свою мотику, стараючись не дивитися на те як з пробоїни від удару по голові виплили мізки. -От сука, ми собіраліся только познакомітся з тобой побліже, й повеселітца… -В пеклі веселитися будете уроди, вас там з Дідьком познайомлять. Зло просичала я, відчуваючи огиду та лють від їх виду, та звуків риготної мови з боліт Мокші. Й приготовила мотику до нового удару. Правда того вже не знадобилося мені. Бо з дому вискочив Яр’рез в чім мати народила, але з своїм мечем у лівій руці, й не встигла трійця бандюг зрозуміти що до чого як двоє вже були обезголовлені в туж мить коли до них наблизився Яр’рез, третій хотів дати драла але мій чоловік перекрив йому дорогу, перегнавши та ставши йому на шляху. Яр’рез хотів трохи розім’ятися й погратися зі своєю здобиччю навіть з однією діючою рукою. Правою він не старався рухати поки шо, слухаючись як завжди моїх знахарських вказівок. Останній ще живий бандюга від такого розвитку подій не знав що робити, самому було страшно. А на його шляху стало ще якесь чудовіщє як він обізвав мого милого чоловіка, обісцявшись з ляку . -Та ти сам блядь чудовіщє й уродіщє, щей обосцане, не вмите та з вошами не витримала я, Тільки коли в банді то вони сила, а самі по собі купа лайна! Збісившись я накинувшись на нього, луплячи з усіх сил мотикою куди попало по впавшому на коліна, після мого першого удару бандиту. -Тобі покажу хто тут чудовище! Шипіла я. Гомселячи криваву кашу мотикою, все що залишилося від бандюги. Кров летіла у всі сторони захляпавши й мене й Яр’реза, який доволі шоковано спостерігав те як я вийшла з себе й вчинила самосуд, не давши Яр’резу побавитися із здобиччю. -Заспокойся люба, сказав він наблизившись до мене й обхопивши однією рукою мене легко забрав вбік, від купи лежачого кривавого м’яса. -Він вже мертвий, заспокойся люба. -Ти тільки дарма на цей непотріб розтрачаєш свої нерви та сили. Заспокоював мене Яр’рез, притискаючись до мене та заважаючи мені виливати з себе свій негатив. -Це гівно обізвало тебе чудовиськом, а я це маю терпіти.. Завелася знову я, вириваючись гомселити кривавий непотреб мотикою, тому що лють накрила мене так, як грозова хмара накриває зненацька облюбований нею участок міста чи лісу. -Пусти мене, не заважай, відмахнулася я від Яр’рза, вперто вириваючись з його руки. -Не випущу заким не заспокоїшся повністю. Сказав він спокійним тоном, забравши у мене скривавлену мотику з руки і кинувши її подалі, обійнявши мене вже двома руками. -Будеш брикатися то все це віддасться на моїй каліченій руці . Додав він, вмить остудивши мій запал. Бо не хотілося йому нашкодити своїми псіхами та спручанням, коли ці всі мої негативні емоції та сила були налаштовані проти того хто й так став вже кучею м’яса. Яр’рез нахилившись притулився своїм лобом до мого, взявши моє лице в свою руку. -Вчись моя крихітко, тримати свою свідомість в холоді і тоді будеш контролювати себе. -Ну, але мене перекрило бо він обізвав тебе. Я такого не стерплю коли це стосувалося мого любого чоловіка. Відповіла я , обійнявши Яр’реза у відповідь. -Вб’ю за тебе любого гада, не задумуючись. Додала я рішуче, й насупившись сховала своє лице на грудях в свого чоловіка, поцілувавши його там у шрами перед тим. -Й вибач що зіпсувала твої два трофея… -Не страшно, ще нароблю собі їх. Сказав Яр’рез, голосно клацнувши мандибулами. -А так то знищу ці останки розчиником щоб не копати ям на те сміття. -Як ти там люба їх називаєш ? - Свинособаки з Мокші. Відповіла я. І Яр’рез повторив за мною. -Свинособаки з Мокші, весело застрекотавши. -Йду за розчинником сходжу, та віднесу на місце свій меч, сказав він з неохотою розтискаючи свої обійми, щоб піти до дому за розчинником, й підбираючи з трави встромлений в дерен свій меч. Й з такою ж неохотою те саме зробила й я, відпускаючи його з своїх обнімашок. Як же приємно навіть просто стояти в обіймах Яр’реза, та тулитися одне до одного тілами, відчуваючи одне одного. Заким Яр’рез ходив за своїм ярко синім розчинником до хати. Я провірила випрані мною простирадла та одяг. На вітрі й сонці все так добре висохло. А те що на мені то тепер чорта з два відпереш від крові тих двох мудаків. Прийдеться на шмати викунути. Подумала я. Знімаючи випрані речі з мотузки та вкладаючи їх собі на руку. -Ти поможеш мені люба помитися біля криниці? бо я не знаю як справлюся з однією рукою.. Спитав Яр’рез перелякавши мене до чортиків, своєю тихою безшумною появою, позаду мене, аж я мало всю білизну з рук не випустила. -Любий ти би хоч голосно рикав перед такими своїми появами позаду мене, як той привид безшумними. Бо я мало не влилася з переляку. Рубінові очі дивилися на мене зовсім серйозно, а мандибули збентежено рухалися. -Я так ходжу безшумно, але як що я ще рикну позаду тебе, то мені здається що ти не тільки влиєшся з несподіванки, а ще й дострибнеш на інший берег того озера. Додав він весело застрекотавши, бо я його своїми словами дуже розсмішила. -Жартівничок ти ж мій голозадий. Сказала я, легко напіддавши Яр’резу ногою під зад. Бо руки були зайняті білизною та одягом. -Твоя юса вже суха та чистенька, несу її до дому. Ще тебе треба буде випрати від крові свинособак.. Але як? Ти хочеш біля криниці? Там така зимна вода. -Ну й не страшно що холодна вода. Я звик до зимна, загартований. Й мені не зимно зовсім. Сказав Яр’рез до мене, обливаючи по черзі яркою синьою рідиною з пляшечки кожен труп, знищуючи безслідно їх з землі. Ото мені би таку загартованість, а то я така ніженка, тепло люблю, а коли зимно то жах.. Дбре що зараз є чоловік котрий мене гріє як пічка. Подумала я про себе, направляючись в хату . Знову потішивши Яр’реза своїми думками, аж він розсміявся собі з мене, голосно клацнувши своїми мандибулами. От телепата кусок. Тішиться що його самка ніжненька. Поклавши випране у хаті на стілець, я вийшла на двір з відром, мочалкою та кусочком мила. Треба ж буде мені драяти Яр’реза . -А куди ці мішки мені тарабанити люба? Спитав Яр’рез, показуючи своїм кігтистим вказівним пальцем лівої руки на пузаті мішки бульби стоячі на городі, зіткнувшись зі мною на порозі, відносячи свій розчинник на місце в хату. -Он туди нести , до пивниці , показала я рукою на двері під хатою, відкривши їх . -Але я думала.. Почала я, й замовкла, дивлячись на то як Яр’рез легко однією лівою рукою підхопив той мішок та закинув собі на плече, погравши м’язами, та тепло подивившись на мене з висоти свого росту. -Ти думала одне, а вийшло зовсім інше. Сказав він, пожмакавши легко рукою мене за груди, та хитро поглядаючи на мене. -Не слід робити двом, те що може зробити один. Заявив він, по філософськи. Й швидко справляючись з тими мішками, наче то були не важкі мішки картоплі а якесь пір’я. Під кінець загрузки бараболі на зимівлю до льоху, він ще згори до низу перемазався пилом та землею яка сипалася з тих картопляних мішків прямісінько на нього. -Це все? Спитав він здивавано у мене, шумно почіхравши себе кігтями за ногу. -Так, на цей сезон все.. Але для тебе ще не все на сьогодні. Ходімо тепер до криниці любий мій, буду тебе мити. Сказала я, взявши його за брудну від землі руку, сплівши з ним пальці, та підхопивши в іншу відро з мочалкою та милом. Прийшовши до студні, поставила на землю відро. Притарабанивши Яр’резу невисокий стільчик, який він дуже скептично оглянув.-Навіщо такий малий стілець, він не витримає навіть мій член, якщо я його на нього поставлю. Заявив він критично. -Сонце все витримає той стільчик, він з дуба, й твою вагу й твій член. А ти височенький у мене, ну так присядь давай на цей стільчик любий, й я тебе так дістану всюди.. Не зволікай Яр’резе. Підігнала я його. Й він недовірливо сів на стілець, зрівнявшись так своїм ростом з моїм й витягнувши ноги. -Вроді дійсно міцний хоч й маленький для мене.. Буркнув Яр’рез. Спостерігаючи як я набрала воду у два відра, й намочивши добре мочалку й засукавивши рукави почала мити Яр’рреза. З холодної води трохи почало ламати мені пальці, але при дотику мочалки з рукою до Яр’реза зразу ставало відчутне мені його тепло. Й за деякий час мої руки звикли до холоду як і при прані, й вже було від роботи й тертя тепло. -Ти так добре миєш люба.. Сказав Яр’рез поглядаючи на мене своїм палаючим поглядом, обдавши мене жаром. -Мені так добре, сиджу нічого не роблю, на тебе милуюсь. Додав він, зітхнувши. -Бо в тебе ще рука, мій хороший, а я не хочу мочити на ній бинти… Ну як же ти нічого не робиш додала я, забравши з своєї задниці ліву руку Яр’реза та намилюючи її. -Ти он мною милуєшся, а ще встигаєш говорити і мене мацати як не за зад то за цицьку. А ще кажеш нічого не робиш. Хихикнула я . Й почала мити ноги Яр’реза ледь втримавшись щоб не полоскотати його за підошву, пальцями. Але побачила як він насторожився, то не рухала вже його з лоскотками. Й заким Яр’рез щось там розсіяно розглядав в деревах відволікшись від споглядання на мене. Я намиливши руки ухопила його ними за звисаючий довгий член, поглядаючи на його реакцію. Від чого Яр’рез з несподіванки підскочив, рикнувши, мало не звалившись з стільця. -Та розслабся сонце, а то ти такий весь напружений став від того, що я тобі мию твій член, наче боїшся що відірву. -Ні, того не боюсь.. Просто відволікся, й це вийшло несподівано твій дотик до нього й він нічого не зрозумів. -Ну мені здається що твій дружок не зовсім в захоплені від криничної води, тому хоче щоб я тебе пошвидше віддраяла й до хати звалили би. -Це так, мило і зимна водиця це моєму члену добре але, не така комфортна зона як тепленька слизенька і мокренька твоя вагіна. Замріяно сказав Яр’рез лапаючи мене своєю рукою за ногу. -Слухай ти у мене жахливий рукоблуд , сказала я Яр’резу насмішкувато, з його звички постійно мене всюди лапати. На що він тільки форкнув, облизнувшись, показавши свої ікла -Важко стриматись від рукоблудства, поки що навіть й однією рукою, коли переді мною така спокуса.. Сказав він, пронизуючи мене своїм гіпнотичним поглядом рубінових очей, та торкаючись легко своїми кігтями моєї щоки . Не втримавшись, поцілувала його, сказавши. -Зараз намочу тобі любий голову щоб її тобі помити, так що дуже там не патякай й не дивись на мене, щоб мило не попало тобі в очі. Сказала я, зачерпнувши води з відра спеціальним ківшом щоб налити її саме туди куди треба, а себто на голову Яр’реза, й після намиливши всю голову разом з валарами. Споглядаючи на те як він смішно примружився на мої маніпуляції. Довго не хотіла затягувати те купання, все таки обливатися зимною водою біля студні то одне , але ото купатися зовсім інше. Й швидко все з нього змила. -Вже все, помила тебе дорогий й тепер… Ярр’рез не давши мені закінчити речення , легко схопив мене однією рукою підхоплюючи та несучи додому. -І тепер нам обом треба до дому грітися. Докінчив він за мене моє речення, клацнувши мандибулами. -Так, так але не тільки грітися, а ще зняти тобі пов’язку з руки й подивитися як вона. Може вже не треба буде перев’язувати. Говорила я, й якраз коли закінчила своє речення то мене вже бережно Яр’рез опустив на підлогу. Сівши чемно на крісло біля столу. Де я ще накинула йому на плечі свій теплий халат, й принесла та запалила світильник на столі й ще по хаті пару штук. -Після купелі не варто бути роздітим, Сказала я до нього, бо він здивовано розглядав на собі накинутий мій теплий халат. Провівши своєю рукою по його руці, взялася пальцями за бинт. Яр’рез уважно дивився за мною заким я знімала з його руки пов’язку. -Все добре зажило, але ще не дуже навантажуй цю руку, а так потрохи, я серйозно Яр’рез нічого морщитися, ніби павука з’їв. Ти ліву руку як й праву спокійно використовуєш, то поки так і роби. Сказала я, даючи свої цінні вказівки. На які він не зовсім весело зморщився, голосно клацнувши своїми мандибулами. -Та, добре ще потерплю. Звісно що кортить зразу цю правицю вантажити тренінгами щоб не застоювалася забагато. Відповів Яр’рез , розминаючи свою праву руку й пальці.-Але поступово, щоб рана не відкрилася, бо тоді получиш по сраці. Додала я жартівливо, та нагнувшись несподівано вкусила Яр’реза за шию, заким його увага була сконцентрована на руці. Не розгубившись він обхопив мене загарчавши обидвома руками, притискаючи до себе. Не довго думаючи осідлала його ноги всівшись по них зверху, заким Яр’рез сидів на кріслі, й обійняла його у відповідь, сховавши обличчя в його валари. Він застрекотав, потершись об мою голову своєю, лоскотаючи мене за потилицю своїми бивнями на мандибулах та порикуючи при тому. -Знаєш що любий, сказала я, відірвавши своє обличчя від никання у Яр’реза гриві, та підносячи своє лице впритул до обличчя чоловіка, заглядаючи у глибину його палаючих вогнем очей . -Що? Спитав він, тихо. - Те, що я люблю тебе і візьму мій солодкий, прямо на кріслі. Додала я, облизнувшись й обхопивши руками лице Яр’реза , проникаючи своїм нечемним язиком між його іклами у його жаркий рот. Не довго думаючи він відповів тим самим, обережно втримуючи моє обличчя між своїх мандибул та лизнувши своїм язиком моє піднебіння. Й тут мені в голову прийшли його думки через телепатичний міст. - За нами підглядає хтось, з двору , але ти люба роби вигляд що ніби нічого не знаєш й продовжуй свою роботу. Сказав мені Яр’рез, не розриваючи свого палкого поцілунку зі мною і хапаючи руками мене за зад. -ПІДГЛЯДАЄ хтось за нами? -Ти бачив хто це? Закидала я телепатичними питаннями Яр’реза. -Ні, я не бачив , відповів він подумки, я тільки чую когось стороннього за межами хати та відчуваю, але у вікні промайнула перед тим лише його тінь… -Певно його дуже заводить підглядати за парами які займаються коханням. Додав Яр’рез відірвавшись від нашого поцілунку, й насмішкувато тихо клацнув мандибулами, нахилившись до моєї шиї, лоскотаючи мою шкіру своїми бивнями. -Ну, але сонце, в мене немає бажання займатися любов’ю, при якомусь похабному підглядальнику, хоч тебе це я бачу веселить. Протелепатувала я у відповідь, доволі веселему з тої події Яр’резу. -Так, в мене є план. Я його просто зловлю. Піду нібито за чимось в трофейну кімнату а там вийду через вікно й здобич буде моя. А ти тут за той час якось його відволікай. Дав мені телепатичні вказівки Яр’рез , гайнувши своїми руками мені під кофту й лоскотаючи мою шкіру своїми гострими кігтями. Заким я не зупинила його, сказавши вголос. -Зачекай трохи любий, я це все з себе познімаю, щоб ти не плутався в моєму одягу своїми пазурами. Сказала я. Зіскакуючи прудко з колін Яр’реза, й відходячи трохи в бік. -Давай, давай. Я теж приготуюсь люба. Відповів він, тихо загарчавши й пішов неспішно направляючись до трофейно-ритуальної кімнати, по дорозі скинувши з своїх плечей мій халат і швидко прихопивши щось з свого інвентаря . Й це мабуть на перший погляд кинутий мною на його куток зі зброєю то були його улюблені к’ічті-па. Ну що ж, треба мені відволікати того підглядача. Рішила що саме краще підійде для мого відволікаючого маневру, звабливо рухатися біля дзеркала, покручуючи своїми принадами, згадуючи як це легко роблять вуличні хвойди, і потрохи роздягатися. Цікаво хто би то міг підглядати увечері, знову якісь умани чи що.. Заким я собі не спішно виконувала своє завдання, перед дзеркалом. Розпустивши по спині руде як вогонь волосся, то Яр’рез вже за той час швидко вибрався на двір через вікно й безшумно наступав з тилу на об’єкт який собі спокійно стояв у кущах підглядаючи у вікно. Яр’рез принюхався, страючись залізти в голову до стороннього. Це був хтось з ким він ще не зустрічався. Хоч по статурі та статі то був самець, уман. Саме дивно що ця істота не виділяла тепло як це робили всі теплокровні живі види на землі, окрім земноводних. Тільки тонкий слух мисливця яутжа чув прискорене биття серця тої істоти. А було від чого серцю умана прискорюватися. У хатнє вікно все було видно що робиться в достатньо освітленій світильниками кімнаті , де Іларія звабливо крутячись біля дзеркала демонструвала свої принади, поступово позбавляючись від одягу. -Ммм, така тонка білосніжна шкірка під якою біжучи річечкою по судинах пульсує тепла смачна кров. Коли нарешті ті двоє між собою трахнуться й спати ляжуть, то можна буде розважитися й насолодитися тою рудою.. А от хто той її обранець то не зрозуміло, тільки те що чоловіча стать.. Вічно ті відьми не зрозуміло з ким паруються.. Думав про себе вампір хоч це його не дуже сильно хвилювало, вампір навіть не підозрював що його думки читають як відкриту книгу, й що дивний обранець рудої стоїть за його спиною очікуючи слушного моменту напасти, всього за декілька метрів від нього, притулившись своїм тілом до стовбура дерева. Головне що крові з них обох вистарчить надовго. Яка ж ця руда відьма зваблива. Подумав вампір висунувшись трохи з кущів, вдивляючись у вікно за Іларією , місяць на небі освітив його бліде зморщене обличчя з горбатим ніздрястим носом, голова вампіра була лиса і видовжена з лапатими великими як у кажана вухами й виблискувала освітлена місячним світлом. Вампір тихо загарчав, продовжуючи своє поки невинне підглядання. Худі білосніжні руки висковзнули с під темного одягу , трохи розсовуючи гілки перед собою. Кінці витончених делікатних пальців вампіра були оснащені довгими майже прозорими кігтями. -Дивно де ж пропав телепень рудоволосої, невже там десь дрочить на свою пасію з іншого покою? Може де заснув, діло не довівши до кінця, й спати завалився, подумав вампір . Значить ця руда крихітка буде тої ночі моя. Й не встиг вампір то подумати, як почув в своїй голові телепатичний холодний голос, а у себе за спиною злий рик, від якого мурашки пішли поза спину. - Ніде я не пропав, прямо за тобою лисоголовець і знаходжуся. Повернися може побачиш мене перед смертю,бо я не люблю бити у спину дичині. Вампір почувши це, блискавично відреагував, він звісно не збирався гаяти час, й обертатися щоб дивитися на того хто йому погрожував, і у кого така сильна телепатія. Вампір просто швидко перетворився у темну безтілесну тінь яка збиралася шмигнути геть під покровом ночі, але все пішло не за планом. Меч з двома клинками влучно кинутий сильною рукою Ярр’еза наздогнав втікаючого вампіра втикаючись лиш у майнувшу збоку тінь, й на швидкості встромлюючись у стовбур дерева. Вампір завив на всю округу, істерично хапаючись руками за руків’я меча намагаючись вирвати з свого тіла сторонній предмет пробивший навиліт його живіт . Та меч глибоко сидів пришпилившись гострими вістрями в деревину, тому пальці та кігті вампіра тільки ковзали безсило по руків’ї меча, перепацьокавшись у власній крові витікаючої струмочком з рани. - Я вже думав що дивакуватий уман упорхав від мене, перетворившись в тінь. Заявив Яр’рез наближаючись до простромленого мечем вампіра. Який намагався ще щось рипатися на лезах, пробуючи вирватися та втекти. До цього часу він спокійно собі думав що він є безсмертним, люди ні разу не ловили його, зате він їх ловив та умертвляв ночами. А тут було щось дивне не земне та сталь пробила його плоть я як розжарене тавро опікала всі нутрощі в середині, й витікала дрогоцінна кров.. а коли вампір намагався вирватися з тих лез то біль став ще нестерпнішим. Вампір знову взвив вже від власного безсилля. Та постарався принишкнути стараючись ввести свого противника в гіпноз, дивлячись в його не земне лице, своїми банькатими очима. Червоні очі Яр’реза ярко загорілися проти місячного світла. Яр’рез голосно розминав кістяшки на своїх пальцях. -Хто такий уман? Тобі чого треба? Загарчав вампір задерши верхню губу вишкірюючи свої два ікла розташовані одне біля одного як різці у щура, спереду на верхній щелепі, й обливаючись з люті та власного безсилля слиною. -Ти є уууман. Сказав Яр’рез показуючи вказівним пальцем на ощиреного вампіра. -Я не уман до твого відома, я ламія, вампір, безсмертний. -Ах, ну ясно, сказав Яр’рез . По тобі ламія лиса голова, не скажеш що ти безсмертний, висиш як та шмата на мечі ледь рухаєшся. Й вистарчає мене лоскотати своєю довбаною телепатією. Добавив Яр’рез зі сарказмом . Вампір розізлився рипнувшись на лезах всім тілом, вскидуючи різко свої руки з тонкими паляцями й довгими нігтями у бік Яр’реза. -Ось так робити було не варто. Сказав Яр’рез , світячи своїми очима як розжареними вуглями у темряві, перехоплюючи кисть вампіра своєю рукою і обламуючи йому пальці з довгими кігтями. -Бо постраждає твій манікюр і пальчики. Вампір завив клацаючи іклами. -Що ти, з якого пекла родом ?! Спитав він у Яр’реза. -Звідти родом, сказав Яр’рез вказуючи кігтистим пальцем правої руки, на небо усіяне мільярдами а може й трильйонами зірок. Я космічний мисливець Ліквідатор . Роблю повсюди те, що мені подобається найбільше. Очі вампіра ще більше округлилися від почутого, він навіть забув за те що стоїть прибитий мечем до стовбура дерева. -Й що тобі подобається найбільше? Спитав вампір подумки, прикусивши собі нижню губу іклами. В цей момент з легким шелестінням розклалися на лівій руці Яр’реза, мелодійно дзенькнувши активовані подвійні леза , к’ічті-па. - Найбільше подобається мені вбивати та виривати хребти своїм противникам… ну і любити свою дружину. Відповів Яр’рез прямо, хоч хотів спробувати вставити нове слово «трахнути» яке взнав у вампіра , проте передумав його вжити у свою мову. Й щоб довго не затягувати своє полювання на вампіра, вхопив правою рукою за руків’я свого меча вириваючи його одним вмілим рухом з стовбура дерева і тіла вампіра. Й іншою, лівою рукою в цю ж мить наносячи новий удар своїми подвійними к’ічті-па в живіт вампіра та легко розрізаючи доволі м „яке тіло своєї здобичі швидким рухом знизу до верху. - Не треба було тобі «безсмертний» заглядатися на мою дружину й пальці були би цілі й голова. Сказав Яр’рез загарчавши, згадуючи підглядання вампіра за його Іларією, й легким рухом прибиваючи своїми лезами навиліт голову вампіра, застигшого в великому подиві. В великих банькатих очах вампіра появився був панічний страх який замінився спокоєм, загасши коли леза пробили його мізок та череп. -Нарешті покій.. Дякую. Почув Яр’рез останню думку вампіра, перед своєю смертю. Витягши закривавлені подвійні леза з вампіра, які самі зразу сховалися у свої пази на наручнику тихо брязнувши , Яр’рез відступив пару кроків вбік . Тіло вампіра у нього на очах змінилося, спалахнувши ярко вогнем з ніг до голови як факел, і за пару секунд вже стало порохом який підхопив порив вітру. Яр’рез спантеличено оглянувши місце де був вбитий ним вампір, і пішов до дому, де біля дверей його мало не перевернула з ніг Іларія кидаючись йому на шию з обнімашками, переодягнута в свій халат. -Любий що там було? Я так переживала за тебе. Щебетала вона заціловуючи нахилене до неї лице Яр’реза, та турботливо оглядаючи його з голови до ніг. -Почекай трохи люба.. рикнув Яр’рез трохи відсторонившись від мене. -Я мушу свою зброю поставити на місце . Додав він. Й пішовши до свого закутка, поклав виблискуючий меч з подвійними лезами на місце, й після того зняв з лівої руки свої к’ічті-па. І вернувся до мене сівши за свій стілець при столі. Бо я там вже сиділа поруч й уплітала за дві щоки смаколики від Марії, які стояли на вікні у холоді. -Ти певно зголоднів любий, то я тут пригріла нам голубці з гречки. Ще є сметанка, можна нею полити зверху й буде смакота. Сказала я, підсовуючи рукою тарілку наповнену розігрітих голубців до свого чоловіка, поглядаючи на хмурого й насупленого Яр’реза, вдивляючогося в одну точку на столі, своїми рубіновими очима. -Любий ти чого? Спитала я, переймаючись його дивним станом, й відклавши вбік ложку, накрила своєю долонею його руку затиснуту в кулак. -Та шо я.. нічого.. Все гаразд зі мною. Відповів Яр’рез перевівши свій погляд на мою руку, а потім на мене, й знову похмуро набурмосившись. -Ти так відволікала добре того підглядальника, все видно було у вікно… Заявив він мені з нотками ревнощів у голосі. -Ти ж сам сказав мені відволікати, й я старалася, хоч не особо то вмію робити.. а відволікати іншу стать , можна тільки такими методами. А ти он взагалі без юси на двір вискочив. Теж фраєр. Добавила я, стримуючи посмішку, спостерігаючи за своїм ревнивим чоловіком. Яр’рез збентежено голосно клацнув своїми мандибулами. -Я спішився, й забув за юсу, ну і так виглядало правдоподібно, коли господар голий у хаті ходить й де по справі в іншу кімнату. Сказав Яр’рез, взявши мою руку в свою та піднісши до свого обличчя ніжно поцілував її, не забувши легко вкусити мене за пальці. Після того легкого укусу в пальчики, наче якийсь розряд пронісся моїм тілом з голови до п’яток. -Люблю тебе мій ти солоденький ревнивчик, сказала я, грайливо злапавши своїми пальцями його за довге ікло, й нахилившись поцілувала йогов лоб. Вернувшись задом в своє крісло. -Давай сонце їж, заким ще не вистигло. Потім розкажеш мені після їжі що там було на дворі любий? Сказала я, зазираючи в очі Яр’реза й наче топлячись у тому вогняному вирі його ярких рубінових очей. -Та гаразд моя люба, розкажу, все тобі, як ти кажеш після їжі. Яр’рез здивовано колупався в голубці, роздлубавши його і заглядаючи що там в середині капустяного листя. -Ти смачніше готуєш солоденька. Буркнув він, глянувши на мене швидко, й продовжуючи далі ложкою бабратися на тарілці з капустою . -Ну, ти ліпше знаєш сонце, як я готую, але це халява від знайомої любий. То якось треба її з’їсти заким ще не скисла. Яр’рез врешті впорався з тою капустою скривившись на неї так, як би муху з’їв. -Ну й ще по останньому голубцю. Тільки но не розпатруй перед тим його як умана, то треба так разом їсти капусту й гречку. Додала я, повчаючи та показуючи Яр’резу як треба їсти голубці. На що він тільки форкнув, почувши знайоме порівняння з уманами. Врешті ми порішили всі голубці, й вставши зі столу я занесла до мийки посуд гучно ригнувши по дорозі. У відповідь пролунало ще потужніше ригання від Яр’реза. Це називається- обіжралися халявою. Подумала я . Ще на потім вареники з картоплі залишилися й сметана. Заким я відносила до мийки посуд та мила його. Яр’рез перебрався валятися на ложе де лежав розсіяно й голосно чіхраючи своє пузо довгими кігтями та ліниво рухаючи одною мандибулою. А коли до нього підсіла я, то він вмить мене обхопив обома руками притягнувши до себе ще й заплутався своїми кігтями як завжди у ворсі на моєму халаті. Тому я поспішно зняла його з себе, відкинувши вбік, та залишилася гола. Єдине що прикривало мене, це було руде волосся розсипане по спині. Та примостившись вляглася збоку біля чоловіка, поклавши свою руку на його груди. А іншою рукою підпираючи собі голову. Яр’рез знову чимось збентежився. -Ну ти чого.. Вистарчає вже філософічних думок. Давай викладай. Сказала я, легко плеснувши своєю долонею по теплому пузі Яр’реза, який акуратно рукою забрав мені з обличчя моє непокірне волосся, та занурився пальцями у мою шевелюру, легко масуючи подушечками пальців і кігтями мою потилицю.. Доволі кайфовий процес,до мурашок по цілому тілі, я аж примружилася як та кицька від насолоди. Ярр’ез зітхнувши розпочав неспішно розповідати свою історію -Я вбив там на дворі, того що підглядав за нами дуже дивного на вигляд умана , він заперечив своє уманство представившись мені якимось вампіром, ламією. Й коли я його вбив то його тіло охопило ярке полум’я й останки трупа згоріли і стали порохом. Сказав Яр’рез. Від почутого я відкрила здивовано очі та рота. -Ти вбив вампіра? Нічого собі! Але ж вони безсмертні. - Він мені те саме заявив, що він безсмертний але я його вбив порішивши своїми к’ічті-па. А ще й здивувало мене те що він мені подякував за те що я його вбив, як він виразився -відправив на покій. Я його вбив, а він мені дякує за смерть.. Сказав Яр’рез не перестаючи дивуватися. -Любий нічого дивного, вампіри живуть століттями а деякі навіть й вічність. Й тому певно деяких таких древніх істот таке «життя» не мертвих й не живих , починає напружувати і набридати. Тому мабуть смерть для них як дар та позбавлення від мук. Взагалі то ж ті вампіри, ламія, або носферату не є живі люди. То є мрець, небіжчик який ходить по ночам проникає тінню в домівки де харчується кров’ю живих уманів щоб самому жити далі, за рахунок чужої крові. А жертви носферату саме частіше після своєї фізичної смерті від укусу й втрати крові теж стають вампірами. Іноді вдається ламію вбити й уманам особливо вдень, коли знайдуть криївку носферату де ті перебувають в гробах сплячи в них, тоді ж їм простромлюють в тій труні серце осиновим колом, умертвляючи.. Розказувала я уважно слухаючому мене Яр’резу , так би мовити про бут вампірів й те що знала сама за них з місцевих оповісток. -А ти ото сам вбив якось старезного дуже носферату, своїми подвійними лезами. Й знаєш то певно саме за нього, за того вампіра, нам розповідала тоді Марійка коли ми були у неї в гостях. -Може й так, може й за нього.. я не розумів того про що говорила та твоя балакуча Марійка з тобою. -Ну ти ж моє хороше ревниве сонечко буркотюче, добродушно муркнула я , запещена приємною процедурою на своїй голові, пальцями Яр’реза. Й нахилившись поцілувала його в мандибули та шию, й погладила рукою по лобі . На що він тихо застрекотав. -Й ти ще вбив вовкулак, яких також простою зброєю не візьмеш, й не вб’єш, бо нанесені на їх тіла рани зразу регенеруються. Їх вбиває тільки срібло. Сказала я й задумалася над зброєю Яр’реза. -Твоя зброя має срібло? Здивувала я своїм питанням Яр’реза. Він подивився на мене так ніби я з високого дуже дуба на їжака впала голою дупою. - Ні, люба. Моя зброя немає в собі жодних сполук сплавів й металів з Терри. Вона викувана в духовних кузнях планети Яутжа-Септіма з сплавів місцевих руд. В свої кузні ковалі нікого не пускають коли йде робота, щоб не порушувати тонкого душевного балансу між ковалем і його зв’язком з витвором воєнного мистецтва. Тому наші ковалі виковують найкращу зброю лише по своїх технологіях вкладаючи у свою справу всю свою душу та серце. Сказав Яр’рез , поглядаючи на мою відвислу до пупця щелепу, від почутої від нього ж розповіді про холодну зброю яутжа. -Секундочку, сказав він до мене, й швидко підвівшись направився до свого закутка зі зброєю, звідки взяв свій телескопічний спис та мечі й приніс це все до мене . Давши мені в руки, коли я всілася по зручніше свого дивного як для мірки землян меча з подвійними хвилястими лезами й зазубринами по кінцях. По тонким блискучим лезам йшли нанесені по металу ієрогліфічні символи науду. Провівши легко подушечкою свого пальця по нанесеним символам я замислилася. Клинки по дотику були гладесенькі і зовсім не зимні, й ніяких слідів навіть засохлої крові з здобичі Яр’реза . Руків’я меча легко лежало навіть й в моїй маленькій руці. -Зброя то не жіноче діло. Буркнула я. Віддаючи йому до рук його меча. Він на мене подивився, схиливши голову на бік , від чого його валари скотилися на одну сторону, торкаючись підлоги. -Чому не жіноче? Щоб володіти холодною зброєю треба мати хорошу реакцію, вміти зупиняти свою думку повністю, тримати свою голову холодною. Й відчувати зброю, ставши з нею одним цілим, як би бути її продовженням. Сказав Яр’рез легко перекидуючи свій меч з руки в руку. Та крутячи ним в руці як вітряком аж мене вітром обдувало від того. -Не роби протягу сонце, сказала я жартівливо, кутаючись від вітру по хаті в ковдру. Хоч у мене від його викрутасів зі зброєю й так мурашки по тілу табунами бігали й взагалі такі видовища його боїв заворожували. - Це не я, то мабуть з під тих дверей протяг. Я ж там не закрив вікна в ритуально-трофейній кімнаті. Сказав Яр’рез, й ліниво підвівшись почалапав в іншу кімнату зачиняти вікно. По дорозі покручуючи свого меча у лівій руці. Й вернувшись сів біля мене, далі розглядаючи свого меча. Притулившись до нього й поклавши свою голову на його плече спитала зацікавлено, перебираючи рукою його довгі валари. -Любий, що то пише на тих лезах? Зацікавилася я, знову надписами. - Тут, ось, пише, ім’я майстра який викував цей меч для мене, але це тобі певно й так не дуже важливо знати його ім’я. Промовив Яр’рез , легко проводячи своїм пальцем по складних символах нанесених на одному з лез. Й ковзнув своїм пальцем на інше лезо, проводячи по ньому з верху до низу, сказав мені, ну а тут пише- Перемагай спочатку себе. Тоді ти переможеш в любій битві. Я замислено пошкребла пальцями свою потилицю, заворушившись на плечі чоловіка, вивівши тим Яр’реза з його стану, поки що ще напів трансу в який він впадав торкаючись своєї зброї. Він на мене поглянув, блиснувши ярко очима, струснувши своєю головою, аж валари розметались в різні боки, наче утікаючі поспіхом змії. -То чого? Спитав він, легко буцнувши мене у голову своїм лобом, тихо застрекотавши. -Знаєш любий я думаю що та цитата яка на мечі нанесена, що вона твоя . Сказала я. Знову взявшись за перебирання рукою валар Яр’реза. -Правильно думаєш люба, це моя цитата. Тому що щоб перемогти когось на полі битви, треба перед тим зуміти перемогти себе . Бачиш як ти мене добре вивчила.. Муркнув Яр’рез задоволено , лизнувши мене за щоку й відложивши меча, обійняв мене, тулячи до себе. -Кхм. Як я тебе сонце могла не вивчити, як ти є мій чоловік, ікластик ти ж мій солоденький. Мене то ти також добре вивчив. Відповіла я, м’якаючи обома руками його за валари , й притискуючи вже до своїх грудей його голову. -Ну, так я вивчив тебе ретельно й дуже детально . Грайливо муркнув Яр’рез тискаючи своїми руками мій зад, та легко проводячи кігтями по моєму хребту. -Любий а що на твоєму списі написано. Що там ти нафілософствував га? Зацікавилася я, по ходу поцьомкавши Яр’реза в голову . Він на мені ліниво ворухнувся, клацнувши тихо мандибулами й процитував - Будь швидкий наче ксеноморф, тихий як вечірній ліс, нещадний як вогонь й стійкий як скеля. Відповів Яр’рез, раптом голосно зівнувши після цього, й навіть за мій зад забув, просто тримав на нім під ковдрою свої руки. - Мій хороший філософ змучився й хоче спатки? Спитала я турботливо, провівши ніжно кінчиками пальців по його чолі. -Так, як це не дивно я хочу спати. Відповів він, сумно зітхаючи у мене на грудях. -Ти чого мій хороший, все ж добре, за цю ніч мохом не заросте ні твій член, ні моя вагіна. Сказала я, ледь стримуючи сміх, бо Яр’рез на почуте ще голосніше засопів, легко вкусивши мене за цицьку. -По правді цей день й мене чомусь замотав. Буркнула я, також зіваючи. Й у відповідь йому на кусання мене за інтимні частини, все таки рішила не куснути його за шию, а поцілувати Яр’реза в ікла, взявши рукою його за голову й відтягши від себе, для того задуму. -Лягаємо спати любий, ти бачу дійсно якийсь трохи вимотаний. Добрий сон це запорука нашого здоров’я. Вампіри до речі ще є гіпнотизери і енергетики, вони вміють й силу забирати з своєї жертви. Сказала я, згадавши ще одну важливу деталь про вампірів. -На цей раз жертвою був сам вампір.. Але він мене пробував до речі загіпнотизувати проте нічого не вийшло… А енергію як би він мою забрав у мене? Поцікавився Яр’рез. -Ну сам факт того що ти з ним близько зіткнувся , а так як він мертвий й темна важка аура у них , то тяг він з тебе живу енергію. -Певно ти права, він ще зі мною говорив, час затягував.
-Але я з ним довго не говорив, мені вистарчило лиш на мить заглянути у його голову щоб взнати те що треба. Тому я взяв й вбив, щоб гад більше не зарився на дружину яутжа. Як би носферату до нас сюди в гості не тикнувся, а полював би спокійно далі на уманів у місті, то може й далі продовжував рекорд свого безсмертя. Докінчив Яр’рез свій діалог. Викликавши ним у мене купу позитивних емоцій від яких я його ще більше розтискалася міцно обнімаючи. -Люба, ти мене задушиш такими обнімашками. Віджартувався Яр’рез, тихо форкнувши мені в груди, та обнімаючи мене у відповідь. -Тебе неможливо не обійняти та не потискати. Ти собі не уявляєш який ти дуже хороший і класний. -Все тиша, й без твого сарказму мій любий. Додала я, затикаючи Яр’резу рот ніжним поцілунком. Бо він хотів вставити щось своє єхидненьке з сарказмом. Певно типо того що його жертви так за нього не думають й т.д. А мене що гребе думка його жертв чи думка інших? Ні. -Ну так люба, іноді мій сарказм не в тему. Сказав Яр’рез прочитавши мої думки. -Але саме так я й хотів ляпнути тобі, на тему своєї класності. Я люблю жахати свої жертви й чим більше тим краще. Навіть собі уявляю як твоя подруга з міста побачивши мене без маски з переляку заверещить як недобитий ксеноморф й кинеться навтьоки. Сказав Яр’рез весело розсміявшись, уявляючи собі цю картину вмостивши свою голову мені на колінах . Зітхнувши, погладила ніжно пальцем його бивні. заглядаючи в червоні яркі очі -Любий а що як не злякається вона тебе, що тоді? Люди різні бувають. Особливо жінки. -Ну тоді можеш з місяць бути верхом на мені, або сплутувати мене за кінцівки й люто домінувати. Відповів мені Яр’рез застрекотавши, бавлячись моїм волоссям, намотуючи його то на свій палець то на валар. -Ти серйозно? Здивовано перепитала його, мало не сміючись. -Звісно що серйозно. Буркнув він, форкнувши, поглядаючи на мене серйозним поглядом. -Щодо місяця верхом гоцати на тобі то прийнято. Але щодо сплутування тебе за кінцівки й лютого домінування над тобою, я відхиляю. Навіщо мені це. Тобі це не подобається, коли забирають твою свободу. Мені також. Я кохаю тебе дуже ніжно, як й ти мене. Ніяких рамок та обмежень. Сказала я до Яр’реза, погладивши його по голові. - Я люблю, дуже люблю тебе моя Іларіє, моя Корлево. Відповів Яр’рез, заглядаючи мені глибоко в очі. Та зітхаючи від того, коли я рукою ледь торкаючись пальцями торкнулася його шрамів на грудях. -Я також тебе люблю мій Ангел Охоронець, мій любий чоловік . Давай сонце моє, лягаємо спати. Тобі треба після вампіризму фест відіспатися, якщо ти за це забув то я не забула. Сказала я, трохи розбурхавши Яр’реза, який замість подушки більше любив на мені головою лежати або на моїх ногах. Хоч здавалося що це вроді не зовсім зручно, бо подушка під головою то м’якіша й не рухається, на відміну від мене. -Та, лягай. Не вставай, я занесу твого меча і спис на місце. З такими пупезними девізами. Заклопоталася я, біля свого чоловіка. Бо знала за те як почували себе ті , які попадали під вплив вампіра який забирав з них живу енергію. Яр’рез не людина, але яутжа але це ж не міняло самого факту того, що вплив вампіра на всіх живих істот однаковий. Чи коли він п’є живу кров, чи коли тягне наче той магніт залізо, з живого тіла енергію. Віднісши з повагою Яр’реза зброю на місце, й поклавши її де треба, я підкинула в пічку дрова, для підтримки тепла у хаті. Й загасила один зі світильників. -Ти там, де так доооовго люба ? Запротестував Яр’рез у ліжку, завовтузившись під ковдрою. Я майже вже готова, ще роблю тобі гарячий чай з мелісою. Відрапортувала я. Хоч Яр’рез й так все бачив з свого місця. Просто йому наскучило дивитися як я на голяка бігаю по хаті то занесла його зброю, потім підкинула дрова в піч, загасила каганець, й ото під кінець чай роблю. Причалапала босими ногами по підлозі з горнятком до Яр’реза тицяючи йому чай в руку. -Люба, я вже міг би й сам це зробити.. Сказав він з докором поглядаючи на мене. -Сонце, ти й так для мене дуже багато всього робиш. Відповіла я, погладивши його ніжно по руці, яку він мені поставив на коліно. -Тому легка робота, за мною. Сказала я, гордо. -Чай твій з мелісою хороший дуже, як й той з полуницями. Додав Яр’рез, сівши й попиваючи чай з горнятка, залишивши половину не допитого чаю й мені. Швидко допивши чай віднесла горня поставивши його на стіл. Та загасивши останній каганець вернулася в ліжко. Хоч було темно але я завжди знаю куди мені йти в темряві. До тих двох ярко палаючих у пітьмі очей-жаринок, невпинно спостерігаючих за мною. Забравшись під ковдру, цокаючи зубами, хотіла притиснутися до теплого тіла Яр’реза . Коли він сам до мене зразу притиснувся всім тілом, загрібаючи в свої тепленькі обійми, та кладучи голову на мене. -Зима, йдуть холоди любий. Буркнула я, ховаючи свою руку в його довгі густі й приємні валари, відчуваючи як по моєму тілу пішло приємне тепло від віддачі Яр’реза. -Йдуть.. Але нам вони не страшні, ми одне одного гріємо своїм коханням. Відповів Яр’рез, ніжно лизнувши своїм язиком мене в губи. -Спимо моя люба. Засинаючи під спокійне й рівномірне посапування свого чоловіка на моїх грудях, я собі подумала про це, що як добре, що нас звела доля разом, і в мене чоловік яутжа. Плюсів багато, й палке кохання з нон-стоп марафонами , щей захисник, господар добрий, й ревнує до всього але це також добре, мені подобається. Так що мінусів немає.. З його крутим іноді характером я звиклася, бо й сама не янгол. Може мінус те що він вбивця, космічний мисливець на черепушні трофеї, та сильних суперників.. ? ну але також ні, не мінус таке . Це його темна натура , яка також мені подобається. Певно ото мінус поки що те що він не хоче нам мальків- спиногризів робити, як він на дітей виражається. Й мені треба через це всілякі протизаплідні препарати свої пити. І поки це також терпимо. Не хоче, значить ще не готовий до виховання мальків, бо не дозрів ще до того. Не винуватий ж він у тому, що його батя в нього жорстока гадина зіпсута владою який свою отруту та злобу розряджав на своєму синові, рідній плоті й крові . Подумала я. Роздратовано змахнувши собі з очей вільною рукою виступивші сльози. Яр’рез заворушився в сні, рикнувши, відчуваючи негаразд. То я постаралася заспокоїтися, знову легко погладжуючи рукою йому голову і довгі валари Яр’реза розспані по його плечам, а частина їх лежала на мені та ліжку. Заспокоїлася я, й заспокоївся він, затихши на мені й спокійно посапуючи у сні. Обнімаючи мене одною рукою впоперек за живіт, а інша його рука лежала у мене на стегні. Засинаючи, накрила його руку лежачу на стегні своєю й уткнулася своїм носом в його голову. А на дворі спала й виснажена за довгий весняно літній сезон природа, поглинута у цілющий зимовий сон. Нічне небо заволокли темні хмари, накривши лик повного місяченька, й почав падати пухкий перший сніг.