Перше вересня. Той самий день, який ненавидить більшість школярів, якщо не зовсім всі. І Ділан особисто не виняток. Як бачите, він у нас омега не зовсім такий як інші. Йому набридли стереотипи, йому бридко від того, що в суспільстві він завжди буде в небезпеці через свою вторинну стать. Він ненавидить спідниці, топи і своє тіло в цілому. Феромони він ховає пігулками, через подавлювачі у нього нестабільний цикл тічок. Якщо бути точніше, у віці 16 років він ніколи не тік по нормальному. «Дикого бажання» про яке всі йому розповідають у нього не було, зате була вбиваюча біль, непритомність і нудота. Пройшовши мільйони обстежень в купи лікарів, усі дали один вердикт: це все мине коли поряд з ним буде альфа. Навіть не поряд, а в ньому. Тобіш — переспи з рандомним альфою і буде тобі щастя. Неа. Нізащо. Він не хоче. Адже він ненавидить альф. Ненавидить омег. І себе до слова, теж ненавидить. І якогось нестерпного бажання переспати з представником цієї самовдоволеної, егоєстичної вторинної статі він не відчуває, ще й з тим, кого він зовсім не знає. Хоча, навіщо впізнавати альф? Всі вони однакові створіння які думають тільки про свої втіхи. Такі вже в нашої омеги склалися установки. Причиною тому був його власний батько, який покинув їхню маму, коли та тільки їм завагітніла. Мама наївно пропонувала Ділану зняти будь-кого, заплатити повію грошей, аби хлопчикові не було так боляче під час тічок. Але він нізащо не погодиться розтоптати свою нікому непотрібну гордість і дати комусь скористатися своїм тілом, ще й грошей йому в подарунок за це кинути на карту. І він чомусь переконаний, що ніякого задоволення від цього отримати неможливо. А ще тічки завжди приходять не чекано, не гадано, тому подавлювачі завжди у нього в рюкзаку в правій кишеньці. Хто знає хто або що може стати каталізатором для моторошного болю і в який момент?
Ось і зараз сьома ранку. Ділан як завжди солодко спить у своєму теплому ліжечку укутавшись у ковдру по самий ніс не звертаючи уваги на те, що літо скінчилося лише сім годин тому, а холоду навіть віддалено наступити не встигли.
-Ланочка, доброго ранку, сонечко ~ Ділан, оболтус, швидко піднявся !!!!!
І відчуваючи значний стусан маминої стопи в бік, омега щось невдоволено пробурчав тільки більше сховавшись у тепло. До маминих криків він уже звик, вона так … любов висловлює.
-Ділан, Мати не твою! - Жінка просто схопила його за ногу і стала стягувати з ліжка насильно. І ось тут вже Ділан її витівки ігнорувати не міг. Він охриплим від сну голосом простяг.
-Ну Маам. Прокидаюся я, встаю…
-Вставай швидше! Доню, ти теж давай. І зубки чистити йди.
З двоповерхового ліжка з’явилися босі ніжки дівчинки восьми років, яка навчалася зараз у третьому класі. Точніше, сьогодні мала розпочати. Молодша сестра Ділана. Вона втомлено протерла долонями очі і стала спускатися невеликою драбинкою. Зрозумівши в якій ситуації Ділан перебуває хлопець тут же, вже набагато бадьоріше за минуле, підскочив з ліжка. На голові гніздо, футболка розтягнута, але найголовніше.
-Лана, Ні. Я перший у ванну кімнату.
-Бебебе, Бебебе! Не встиг не встиг!
-Лана!
Зрозумівши що її діти досить підбадьорилися, мати посміхнувшись задоволена пішла на кухню розкладати сніданок по тарілках подумки вболіваючи за Лану в цій гонці, поки маленькі ніжки дівчинки швидко бігли в ту заповітну ванну кімнату. Звичайно ж старший брат виявився швидшим і перехопивши її за пахви кинув на диван у вітальні, а сам швидко забіг у ванну і закрився. Ігноруючи обурений тон молодшої та її стукіт руками й ногами об нещасні двері, той почав чистити зуби, вмиватися і впорядковуватися. Навіть швиденько розчесав своє яскраво-жовте волосся. Так-так, саме яскраво-жовте. Ось якось збренділось йому в жовтий пофарбуватися коли чотирнадцять було, так і ходить досі. Коли він зрозумів що виглядає хоч і не на позначку «відмінно», але хоча б на «норм», він вийшов з ванної випадково стукнувши дрібну по лобі, що стоїть під дверима, з глухим стуком. Супроводжуючи свою промову сарказмом та усмішкою він почав.
-Ооой, як сумно… Я не хотів. - Але побачивши у малютки в куточках очей сльози він відразу заткнувся. Відчувши укол провини і що ще більше - хвилювання, той одразу присів перед нею навпочіпки перевіряючи, чи все з нею гаразд обвів руками щічки.
-Сильно вдарив?! Вибач. Давай я зараз швидко маззю нама ..-Ай! Ах ти ж! Дрібна засранка! Актриса знайшлася! —А Лана вкусивши брата за палець, в слід кричачи який він тупий придурок приправляючи все якимось занадто страшним для дитини зловтішним сміхом втекла у ванну. Ділан закотив очі і пішов натомість до їхньої спільної кімнати збиратися. Там він навіть ліжко не застелав, закинув якісь рандомні зошити в рюкзак, подавлювачі про всяк випадок більше вже за звичкою навіть, натягнув футболку побільше разів у п’ять його худого омежого тіла і шорти якісь. Занадто жарко паритися у штанах, навіть якщо він ненавидить свої тонкі ноги. Інші вважають що це просто його особливість організму така. Що нібито «Ну бувають же худі та низькі бети!». Так-так, він був явно нижчим навіть за 170 см на відміну від його однолітків. Сам Ділан був 165 см. Ну і нічого незвичайного йому не треба, і чепуритися ще годину біля дзеркала малюючи губки і вії звичайно ж теж. Буе. Навіщо це йому? Він навіть свої синці під очима не замазує, чи рідкісні прищі. Усі ми не ідеальні, це нормально. Зрозуміло що всі омеги роблять це заради альф, а якщо не заради них, то все одно за їхньої провини. Адже вони нав’язали всім омегам, що вони повинні бути ідеальними, підстати цим виродкам. Ділану це не потрібно. Він не такий. Йому нахер не здалося це ваше схвалення суспільства з боку «найсильніших і найсексуальніших альф». Він нормальний, на відміну від них усіх. Або навпаки, ненормальний.. Та й чорт із цим, зараз він не про це думатиме. Вийшовши з кімнати, він одразу попрямував до коридору квартири до вхідних дверей і закричав до матусі на кухню.
-Мам, я пішов! - На що отримав негайне обурення.
-А Як же сніданок?!!?
-Ну Маам.
-Швидко поїв!
-Давай я хоча б по дорозі.. МмМм!
Не встиг він щось зрозуміти, як мама з рушником у лівій руці та бутербродом у правій вже вибігла з кухні, і спочатку засунула йому цей шматок хліба з ковбасою в рот, а потім ще й довбанула гарненько по шиї рушником для профілактики. Ділан пригнувся, але нічого не сказав, узявши цей бутерброд до себе в руки зі свого бідного рота. А мати все не вгамовилася.
-Не цінуєш праці матері! Як так можна?! Голодний будеш, втомишся швидко. У тебе такий слабкий організм. Альфу б тобі, щоб гормони привести в..-Ділан ненавидить коли тема заходить за «Ти ж омега, тобі потрібен альфа!» Або хоча б віддалено нагадують ці розмови. Так що він одразу грубо відрізав змінившись у тоні.
-Мам. Не починай. — На що жінка лише й могла що зітхнути і погладити свого улюбленого курчатка по маківці.
-Добре сина. Хай щастить у школі?)
-Дякую, матусь.
І ніжно поцілувавши жінку у віці в щоку, той вибіг із квартири паралельно схопивши ключі. Навушники, улюблений плейлист, маршрутка та найсмачніший мамин бутерброд. Навіть старенька омега, що кричала на нього в маршрутці, не змогла зіпсувати настрій. Запитайте: чому Лану не взяв із собою до школи? Як бачите їй соромно з ним ходити, дорослою бути хоче вже сильно. Ну і нехай, Ділан такий же у її віці був бунтар. Тим паче поки в неї немає вторинної статі їй нічого особливо не загрожує.
До 7:50 він уже був біля школи. Так, урочиста лінійка в актовому залі. Усі тільки й говорять про минулорічну подію. Про те, що наш «улюблений» директор потрапив в аварію і розбився на смерть. І тепер замінити його повинен був ніхто інший, як його син, спадкоємець, називайте як хочете. Звісно ж альфа, пф. На посаду директора ніхто омегу не пустив би. Але взагалі, на думку Ділана, це жорстоко змушувати когось після втрати родича одразу виходити на роботу до кабінету мертвого батька. Це нелюдсько. Хоча, дурні околиці зараз тільки й думають про те, що «Він молодий» та «А чи є у нього омега?». Приблизно ці розмови школяр і чув, поки йшов коридором до актової зали паралельно привітавшись із його улюбленим охоронцем. Там де повинна була бути щось на кшталт лінійки вже товпилися абсолютно всі. Початкові класи стояли в строю по парах, а вчителі їх розсаджували на свої місця зрідка прикрикуючи на найбільш неслухняних дітей. Решта ж приходила сюди з власної волі, бо за прогул необов’язкового заходу нічого не було б. Але зараз. Було прям купа народу. Тому що кожному було цікаво подивитися на того самого директора, який з чуток домінантний альфа! А про його пару чуток не ходило, тож кожна незайнята омега в школі відчувала, що має шанс. А Ділан прийшов сюди чисто з цікавості, подивитися ж теж хочеться. І ледве як знайшовши вільне місце поглядом десь у середині всього цього рою з людей він вмістився поруч із якимось бетою та омегою з боків від себе. Не довге очікування проведене в телефоні пройшло за хвилин сім, коли вже на всю зі старих хриплячих колонок, які дуже давили на мозок своїми неякісними басами, почала грати якась урочиста музика, взята з першого ж сайту в гуглі. Пішли численні виступи підготовлені то першокласниками, то одинадцятикласниками, то восьмикласниками. Якась дівчинка проводила виступ з мечами і ще якась групка дітей танцювала милий танець. Хлопчик і дівчинка навіть танцювали танго, на вигляд їм обом по дванадцять років. Подумки Ділан зробив собі позначку що все це було досить красиво і на репетиції напевно було вбито чимало сил. На деяких виступах омега навіть телефон відкладав, настільки йому було цікаво. Але лише на деяких. Усі чекали найголовнішої події, заради якої тут усі зібралися. І ось виступи закінчилися, ведучий оголосив про головну промову директора. І на сцену виходить. Він. Через саморобні лаштунки шкільної сцени вийшов чоловік, років так під тридцять. У брючному костюмі, а блондинисте фарбоване волосся імовірно десь до плечей було зібрано в хвостик. Коріння, до речі, було відросше. Як подумалося самому Ділану, мабуть, через стрес у нього не знайшлося навіть часу їх підфарбувати. Він встав у центрі з якимись листами А4 у руках і повністю оглянув зал, ніби намагався когось знайти. На секунду новий директор затримав погляд на комусь і ледве посміхнувся. Ділан постарався простежити за цим поглядом, надто цікава він морда. Повернувшись назад, він трохи витягнув шию, але так і не побачив нікого примітного. Вчителі як вчителі. Ті самі шалені. Ось, ненависний вчитель літератури з яким омега мала особисті рахунки. Он руда бестія математичка любляча знижувати оцінки. І звичайно ж фізрук якому взагалі пофіг, він сюди чисто фаном прийшов. Ем. І кому він там міг так мило посміхнутися? Правда, лише з інтересу!
— Що ж… — Директор глянув назад, за лаштунки, ніби вже збирався втекти, але врешті решт опустив погляд у листи.
-Усім доброго ранку. Мене звуть Рей і … І так мене і називайте, окей? — Рей переважно посміхнувся і прокашлявся
—кхм… Також привітаю всіх: і вчителів та учнів — із Днем Знань. Дійсно кажучи, я трохи хвилююся… Як ніяк, перший день на такій важливій посаді. Можу сказати, що хотів би розраховувати на ваше сприйняття. —Він багатозначно оглянув кожного.— Та допомогу з боку кожного. Учні - від вас потрібна лише повага до вчителів і навчання. Вчителі — надати дітям знання. Нехай кожен з вас росте здоровим, розумним та щасливим, хоч це напевно говорили вам тисячу разів.
Тепер Рей став трошки впевненіше і виглядав краще. Після десяти секунд мовчання Рей кивнув, показуючи, що він все. По залі пролунали хлопки в долоні, навіть зойки захоплення від тих самих омег. А Ділан погляду відірвати від сцени не міг. Просто дивився і відчував, як шалено б’ється його серце. Колотиться від домінантного альфи напевно старше за самого школяра вдвічі. Б’ється в неправильного, зламаного омеги більше схожого на бету. І внутрішня сутність несамовито розуміючи, що цей чоловік ніколи не зверне на такого омегу як Ділан уваги, гучно скиглила. А сам Ділан абсолютно не розумів, що з ним відбувається. Його просто ніби наскрізь пробило. Ще п’ять хвилин тому він сидів і з тихим розчуленням дивився на малу танцюючу якийсь танець та сміявся з їхньої класної керівниці, яка в куточку підказувала їм які рухи треба виконати в тій чи іншій частині. А зараз, коли всі пищать і аплодують на абсолютно звичайну промову директора, Ділан не може навіть поворухнутися. У голові залишилося лише його ім’я, Рей. І звуки ударів серця. Що зі мною. Л-любов?.. Та ні, дурниці.. Маячня. Струшивши головою він відчув як жар обдав його щоки і тільки тоді він зрозумів що почервонів як сором’язлива омега. Ні, я бета. Бета. І ця бета ніколи в житті не закохається в альфу. З цієї какофонії нових, дивних і лякаючих почуттів його вивів перший цього року дзвінок, який сповіщає всіх про початок занять.
Подобається нашому «беті», заперечувати те що й так в очі кидається. Правда?