Дівчинко, дівчинко, ач золоті ключиці,
та що тобі ті слова?
я вбив журавлів у небі, я вбив синиць, я
тричі тебе вбивав,
та ти все одно жива.
Ці думки, які розривають голову зсередини. Копошаться там, мов щури, що намагаються прогризти шлях на волю. Це не опис любовних мук, це — ейфорія перед закінченням життя. Це не щасливі моменти солодкої томи розставання перед зустріччю з коханою. Це біль. Але в той же час — мізерна насолода. Бо кожного разу, коли це ставало нестерпним — голову хотілось розчавити пресом. Аби забути всі думки.
На балконі Лі чув плескіт крил. Суйон поверталась і знаходила його за буденними справами. Не можна проявляти слабкість і показувати, що чекаєш.
«Мені неважливе це життя і твоя присутність в нім».
І так було легше всім. Та кожен раз, як сукуб йшла, хлопець думав: «А якби я сказав?».
Тривога.
Дівчина опустилась босими ногами на мармурові перила балкона. Її великі кажанячі крила одночасно сховались під сукнею.
Залишаючись на височині, Суйон окинула поглядом кімнату, що ховалась за фіранками, які розвивав легенький вітерець. Неприродньо тихо і пусто.
Вона зістрибнула на мармурову підлогу галереї. Кроки босих ніг — все, що було чути.
Дуже неправильно, підозріло. Дівчина точно знала, що кожен її рух — наближення до чогось…нового. Сукубам не страшно: вони цінують власне життя не більше за людське, адже залежать від нього. Помре один — помре й інший. Звичайна істина для паразита.
Нікого. Його відсутність лякала трохи більше за всі інші роздуми і теорії. Неканонічна поведінка. Сукуб відчувала біль і страждання Ше Лі . Кожен раз приходила на його поклик, що би там не було. Як би далеко він не був.
Дівчина зробила черговий крок і опинилась у замкнутому просторі. Стіни стиснули. Або це були не вони. Не страх оволодів Суйон. Дівчина відчула на шиї мотузку.
«І для чого це все?»
Вона спробувала повернути голову назад. Та це не було нагальною необхідністю. Сукуб знала, чиї руки її душать. Це було важко для обох. Не так просто демона вбити. Вона могла вирватись за хвилину. Розкрити крила і полетіти. Та одним гострим помахом вони розрізали би його навпіл. А отже потрібно вибирати, та немає з чого. Повітря потроху виходило з грудей. Хоч Ше Лі і не міг прикласти достатньо сили. Його пальці біліли, а руки зводило під тиском. Фізично він був слабший за демонічну істоту. Та Суйон вже впала навколішки, дозволяючи мотузці впиватись в її горло. Заструменіли тоненькі потічки крові. В очах потемніло.
«Спробуємо наступного разу із зав’язаними очима?», — відбився останній жарт в її голові. Перед тим, як дівчина впала, втрачаючи свідомість.
***
Цього було недостатньо, Ше Лі знав. Надовго це її не затримає. Тіло дівчини вже почало відновлюватись. Він це зрозумів по тому, що коли ослабив удавку, під нею вже була гладенька шкіра.
Хлопець не до кінця усвідомлював, що робить. Все будувалось інстинктивно і за здогадками. Він розірвав сукню дівчини, оголяючи її спину. Сам не розумів, що мав там побачити. Та вона ніколи не дозволяла доторкатись там. Хоч крил і не було видно, та він знав. Вартувало лиш трохи спустити сукню і на волю вирвались дві, не притаманні людям, частини тіла. Ше Лі потрібна була неабияка вправність, аби ухилитись. Відростки висковзнули, наче пружини, а потім безсило впали додолу, накриваючи ноги хлопця і кілька метрів підлоги.
По тілу пробігли мурахи. І то не від страху. До мозку ще не дійшла реальність всього, що з ним відбувалось. Лиш відраза від доторку холодної, здавалось, слизької, шкіри, до його теплих оголених частин.
Ше Лі швидко встав, сіпнувшись всім тілом, і тепер міг повною мірою роздивитись свою нічну гостю.
Якби підбирати людські відповідники, то це були величезні кажанячі крила, під два метри завдовжки, які неприродньо вростали в тіло. Вони були темно-сірого кольору. І на місці, де з’єднувалися зі спиною дівчини, людська, а йому хотілось думати саме такими критеріями, шкіра забарвлювалась у світліший відтінок сірого. Наче нагадування, ким саме є його кохана і яка сторона в ній домінує. Було огидно, адже саме через це вони не могли бути разом.
Ну і добре. Не така це вже і проблема.
Хлопець перестав витрачати дорогоцінний час на розгляд цієї неправильної деталі. Ше Лі попрямував уздовж стіни. Там окрім іншого — картин, канделябрів, килиму — цього всього непотребу, висіла трофейна зброя. Щось він «заробив» сам, якусь частину принесли інші з поля бою, або з інших з поля бою. Та вибір був очевидний, як і призначення. Юнак підійшов до двох перехрещених алебард, між якими красувалась булава. Хлопець однією рукою зняв її. Це було легко: він кріпив зброю в своїй кімнаті лиш на кілька гачків. Завжди хотів випробувати, та не за такої нагоди. Чекав замаху на життя. Та, загалом, так воно і сталось.
Лі розвернувся з опущеними додолу очима, прикритими срібним волоссям. Щось кричало йому зайвий раз не дивитись на Суйон. Підійшов ближче до місця, де лишив дівчину. Виглядало так, наче вона спить. Та ось-ось прокинеться. І це змушувало квапитись, наганяючи страх наслідків.
«Вона ж більше не повернеться», — шепотіли голоси.
Він хижо усміхнувся, ще раз оцінюючи ситуацію. Хоч крила і виглядали тендітними, та на доторк навіть найтонша частина, нагадувала міцний брезент. Здається, шансів небагато. Ше Лі розштовхав складену разом пару ногою. І націлився у верхню хрящову частину. Хоч одне зламати і вона не полетить.
«Ноги було би простіше», — гайнула швидка думка, та це їй не завадить. Вона, як загнана тварина, їх просто відгрезе і полетить.
«Цікаво чи закричить?»
Ше Лі розмахнувся хапаючись за руків’я обома руками і додаючи до посмішки шалений погляд в очах вдарив.
— ААААААААААААААА!
«Погано, потрібно було всунути кляп, а тепер лишається лиш швидше закінчувати.»
Крові не було. Чи то з причини характеру тканин, або ж через завдане каліцтво. Гнів швидко змінився на милість, а шаленство на страх, коли Лі побачив лиш невеличку вм’ятину на крилі Суйон. Він так хотів заглянути в її обличчя в цей момент, та розумів, що іншого шансу не буде, тому вдарив ще раз по тому самому місці. Падаючи додолу разом зі зброєю, аби прикласти більше сили.
Дівчина закричала ще раз. Підлогу прикрасили перші червоні краплі. Успіх.
«Мало! Цього всього мало!»
З’явились сили від хвилі азарту, що вдарила в голову. Хлопець замахнувся вже навколішках, забувши про розрахунки. Та Суйон не дала більше можливостей. Вона, чіпляючись руками за ніщо, за саме повітря, на мармурі зуміла перевернутись на живіт. Для опори перекинула вагу на один лікоть і, впираючись долонею правої руки в підлогу, намагалась встати. Дівчина відчувала вагу хлопця, який сидів на її крилах, та потрібно було постаратись і підвестись.
Вона хотіла в цей момент заглянути йому в обличчя, та часу було обмаль. Біль і шок туманили розум, та шанс все ще був. Суйон намагалась сконцентруватись, поки по спині не пробіг черговий розряд струму. Ше Лі вдарив втретє. Її, в першу чергу, накрила хвиля нудоти. Та сукуби не їдять, а отже, звільнившись ще трохи і підвівшись на карачки, випустила з себе шлунковий сік і трохи крові. Після чого поповзла вперед. Хлопець і не думав ворушитися, адже тактика змінилась. Він побачив відкриту рану і зрозумів, що кожен її рух вперед, лиш розриває цю…плоть. Цей недолугий хрящ. Ніщо не вб’є монстра краще за самого монстра. А отже, можна було спостерігати.
Він знову заніс руки догори і знову вдарив. Відмінність була лиш в тому, що цього разу опустив гострі шпилі на тонку перепонку крил. Нічого не відбулось. Не порвалось. Очікувано. Та він натиснув всім тілом, а дівчина просунулась ще вперед і ніжна шкіряна перетинка надірвалась.
«Сама себе вбиваєш. І це так жадано…Це так збуджує».
Суйон теж змінила тактику, хоча її і не було. Рухатись вперед було занадто нерозумно. Дівчина нарешті повернула голову назад.
Хотіла би вона зараз закритись руками, та сльози мимоволі текли з очей від больового шоку. І хто зна, коли підступить нова порція шлункового соку.
Лі довелось стримати бажання підповзти до неї, хоч тіло рефлекторно сіпнулось. Та він залишався на своєму, а отже, на її пошкодженому крилі.
Їх очі зустрілись і стало кристально ясно, що назад дороги немає. Тепер або вона вирветься і коханці більше не зустрінуться, або він її зламає.
Суйон розуміла, що поряд з нею нема за що схопитись, не те, щоб використати за зброю. А далі він її не відпустить. Тож вирішила розіграти єдину доступну комбінацію. Вдарити його ногою в корпус, зуміти відштовхнути. Хоч секунда його зволікання і вона просто впаде з цього балкону.
Та Лі зловив її кінцівку, чим зруйнував план. Трохи втративши рівновагу, та недостатньо, аби втратити виграшну позицію в цій боротьбі. Напевно. Та час згадати, хто є хто. І хто завжди був справжньою загрозою.
Суйон відкинула всі маніпуляції свого мозку, весь жаль, ностальгію. Вирвала ногу з його рук і штовхнула у корпус ще раз, та вже так, що хлопець від’їхав на кілька метрів назад і виплюнув трохи крові, змішаної зі слиною. Суйон тим часом звелась на ноги, хоч від травми все тіло перекосило на один бік і вона майже не могла поворухнути правою рукою. З тієї сторони було надірване крило. Бігти би, та Лі перекривав прохід. Притримуючи плече, вона рванула вперед, та була вдрукована одним міцним поштовхом в арку балкона. Будь вона людиною, то більша частина ребр була би зламаною. А так лиш повітря з шумом покинуло її легені, а ще трохи жовчі стравохід.
Вони сповзли додолу по гладкій стінці. Ше Лі намагався схопити і втримати руки Суйон, та дівчина швидше обхопила його корпус ногами і змогла перекинути, опинившись згори. Лівою рукою вдарила в щелепу. Вона так хотіла схопити його макітру і розбити нахрін об підлогу. Бити і бити, до тих пір, поки кров не змішається з кістками і мізками, що вже почнуть витікати. Бити і бити, доки під ним не утвориться м’яка подушка і чавкаючі звуки не супроводжуватимуть кожен удар. Бити, вдавлюючи пальці в очні виїмки. Бити і насолоджуватись. Тепер посмішка промайнула її обличчям.
Та вчасно схаменувшись, Суйон лиш ще раз завдала удару в щелепу. Та вже не так добре контролюючи залишки своєї сили. На підлогу бризнула кров.
— Заслуговуєш, наволоч…
Відкашлюючись дівчина встала, переступила другою ногою хлопця і знову обхопивши правицю попрямувала до перил. Вона не поспішала, бо…не хотіла? Вона не поспішала, бо було важко йти? Вона не поспішала, бо чекала, що зупинить? Вона не поспішала долати останні кроки перед розлукою.
І вона чула, як позаду неї встали. Це не було через демонічні сили. Лі після такого досить незграбно рухався і будь-хто відразу розпізнав би човгання і важкі кроки.
Дівчина перестала притримувати плече і опустила обидві руки донизу. На секунду все затихло і вона рванула вперед, а за нею важко дихаючи побіг хлопець. Місця для дії майже не було. Все вирішилось в мить. Суйон хотіла стрибнути, та Ше Лі її випередив з останніх сил, падаючи вперед і хапаючись за невеличку, раніше зроблену, дірочку в крилі.
Інерція зробила своє. Дівчина подалася вперед, а юнак з гулом впав додолу. Його долоні кровоточать від сильних порізів, наче він схопився за два леза. Або, краще сказати, сильно натягнуту нитку. Та він тримав, хоч руки зісковзували через кров, що текла з долонь. Та він тримав, хоч вже і не потрібно було.
У центрі крила була величезна дірка з пошматованим кінцями. Порвана тканина. Він перевів погляд на Суйон. Дівчина стояла з хвилину, а потім рухнула замертво. Її тіло покинуло не життя, а бажання жити.
Не маючи вже ніяких сил, Ше Лі підповз до її тіла, залишаючи криваві сліди за собою.
— Дихає… — з полегшенням промовив хлопець і ліг поряд накриваючи її. — Дихає.
Прошепотів він ще раз на вухо непритомній Суйон