- І що, коли там Хан вилізе? - Бан Чан, проводячи рукою по спаленому волоссю, скептично оглядає місцевість, де вони зупинились.
Вони сидять за двісті метрів від клубу, з якого зараз має вийти згаданий Хан.
Бажано, з уловом.
Дуже бажано.
- Не знаю, бо-о-ос, - проспівав Фелікс з кута закинутої кімнати. Вся будівля ледве-ледве доживала свої останні, може, дні.
Найкраще місце для спостереження.
- Твій Джісон завжди такий повільний? - насмішливо хмикнув Хьонджін, діставши сигарету з кишені шинелі.
- Слухай, ти, - Фелікс підвівся, зрачки звузились, а руки зжались в кулаки.
- Тихо.
- Вибач, Чан, - спокійно сказав Хван. Жаль тому взагалі не було, лише глянув холодним поглядом на злого Лікса.
- Виблядок, - проговорив лише губами блондин. Того не почули.
«Ну й добре, - подумав Лі»
- Ну і що ми з ним робитемимо?
В лісовому будиночку, де тиша та спокій, за закинутими будинками, що влада не може знести вже цілу вічність, зібралося шість чоловіків, що сидять на терасі.
- Рекомендуєш шо з ним робити? - провівши розкритою долонею по чорно-синьому волоссю, Хан дивиться на людину, що лежить на старенькому дивані.
- Ну а що ти зробив йому? - Хьонджин сидить на дерев`яній підлозі, набивши щоки ванільним печивом.
- Та нічого, просто підкинув декілька таблеток йому в напій, поки той десь вештався. Так й не скажеш, що секретний, сука, агент-
- За базаром слідкуй, Джісоне, - сухо, наче на автоматі, відповів Бан, що розтавив руки на спинку дивана, таким чином спостерігаючи за всіма.
- Перепрошую, але ми буквально одного віку, - розвів руками Хан, смішно відкривши очі, - так от, єдине, що я зрозумів, поки тишком-нишком слідкував за ним - він у якісь наче відпустці, тому є надія, що бити тривогу так скоро не будуть.
- Ну тут ти тупиш, бо вони стопудово мають якусь систему.. - протягнув Фелікс, обнявши Джісона однією рукою за плечі, спираючись.
- Ага, чіпи вживають, - хмикнув Мінхо з крісла-мішка навпроти дивану.
- Що слід зробити з цим виродком? - тихо виплюнув Хан після п`ятихвилинної тиші для роздумів.
- Ну.. Це легко уявити: відокремити хребет, щоб його паралізувало, але досі відчуватиме. Можна вийняти очі тупим інструментом, вирвати язика, щоб менше говорив.. - весело прощебетав Лі старший.
- Досить, Мінхо, ми тебе почули, - тяжко зітхає Чан, дивлячись на агента.
Хан покосився на Мінхо, що далі як ні в чому не бувало намагається вкрасти печиво Хьонджіна.
- Чувак, ти іноді лякаєш мене дещо більше, ніж завжди.
- Дякую, я сприйму це за комплімент, - весело відгукнувся рудий.
Чанбін поїхав відсвятковувати добре закрите діло.
Плюс міні-відпустка, ну чим не радість? Колеги зібрались в одному з клубів - доволі популярних, мушу добавити, - і все було чудово.
Світло, кольорово, баси з колонок накривають тебе з головою; ще люди довкола були дружелюбні, один з них особливо:
як його.. Дж.. Джин? Джиннон? Дивне ім`я загалом. Що ще дивно..
А що було потім?
Сухота в горлі та страшенний біль в голові. І незрозуміла паніка, яку не можна пояснити.
- Ну давайте хоч йму руки відрубаєм, га, - почувся доволі низький чоловічий голос.
Знайомий.
- Во-о-о-от, Джісон діло каже, ну народ, дава-а-а-а-айте, - о, це інший голос. Більш мелодійніший?
«Джісон».
Вот як того фріка звали в клубі.
При алкольному тумані тобі всі здаються хорошенькими. Але той парубок був.. специфічним: синювате волосся, пірсинг на брові і очі - дитячі.
Дитячі, але загляни всередину - мозок кине сигнал «тікай» червоними буквами.
«Тікай» - тепла, дружелюбна маска. Фальшивка, але яка.
«Тікай» - спритні, невидимі руки, що ніколи не були в полі зору.
«Таких б нам в агенство» - мигцем подумав Со.
Блять.
А він - де?
А шо було вчора?
«Блять, якщо ви зараз скажите, шо мене викрали, то це сюр якийсь»
- О? Проснувся? Вставай придурок, ми тебе вкрали і нам треба побазарити з тобою нормально, - пробасив чийсь голос. Грубий. Низький.
«Стопудово амбал під два метри»
Зрозумівши, що все-одно треба буде говорити і, о боже, чому так світло, башка розколюється, вставати, Чанбін відкрив очі.
Небо.
Е?
- Ви мене вкрали і тримаєте полудохлого на вулиці? - прохрипів агент.
- Бро, ти полудохлий, бо бухаєш багато. А я тебе доніс в цілості, тримаю в курсі, - хлопець-фрік - Джісон як кажуть не мертві від алкоголю клітини мозку - переніс вагу тіла на руки, що спираються на диван, таким чином нависаючи над лицем Со - агов, мене чути?
- На жаль чути.
- А-а-а-а, давай не треба мені тут цейво. Я ж по-нормальному з тобою, га, - проскиглив Хан, зажмурюючись, поки Чанбін повільно сідав на диван, озираючись: дерев`яна підлога - а-ля тераса перед входом в дім - охайне помешкання, що можна було бачити крізь чисті вікна, які показували вітальню.
- По-нормальному? По-нормальному якого дідька я тут роблю? - прошипів Со на фріка.
Після цієї фрази Чанбінова увага різко переметнулась до руху збоку, тому він не замітив потемнівші очі і міцно зжаті губи Хана.
Рух збоку.
Ніж до горла.
- Хочеш я тобі покажу як ми по-нормальному мали б до тебе ставитись, дорогенький? - сказав той самий мелодійний голос ззаді, що був раніше.
Ага.
Отож..
- Перепрошую, - спокійно сказав Чанбін, намагаючись тримати лице нейтральним: голова розколюється так, що хочеться кричати.
Джісон точно мав раз-другий чимось вдарити по його черепі, брехло.
- А тепер я б хотів з тобою поговорити, - холодно посміхнувся Бан Чан, сидячи на підвіконні навпроти Со, - відповіси на декілька запитань?
- Наче у мене є вибір, - агент прочивстив горло, - не хочу показатись грубим, але у мене Сахара в горлі. Чи не могли би ви дати води?
- Як виховано, - саркастично проговорив Хван, кидаючи Чанбіну пляшку води, - лови.
- Дякую.
- Отже, - почав Кріс, привертаючи увагу всіх, - ти агент, що володіє великою кількістю інформації, яка потрібна нам. Ти можеш піти нам на зустріч або..
Чанбін зглотнув, фантомно відчуваючи холодне лезо ножа на шиї.
- А якщо я відмовлюсь?
Десь пролунав басистий сміх.
- О, ну спробуй, - й хитра посмішка лялькових губ.
Амбал, ага.
Максимум ангел не в тому місці й не в тому часі.
А голос це похоронний хук справа.
- Ти можеш відмовитись, фактично, ми тебе накачаємо всякою токсичною фігньою і тебе буде мутити трішки довше, ніж від звичайного запою і ти нічого не пам’ятатимеш, - весело прощебетав Кріс, перебираючи руками кучеряві прядки перед його очима.
- Що ж, у мене є вибір. Чому ж ви впевнені, що я погоджусь. Шантаж?
- Ні, - продовжив «ангел», - ми хочемо знести ваших головних. Вони роблять дещо явно більш жахливе зараз, ніж ми.
- А я хотів інтригу потримати, - сумно видихнув Бан, - то що? Сам знаєш, яка двіжуха у вас там, на «вершині»
- Яка мені вигода? - спитав Со, нахмуривши брови.
- Опа, задумався, - проспівав Лі старший, граючись ножем в руках.
- Безпека від нас. Взаємодопомога. А потім.. потім ми тобі пам’ять не зітрем. Тому-
- Я буду прив’язаний до вас, поки ви, може, не приставите мені дуло до скроні, - кивнув Чанбін.
Страху він не відчував. Шок не пройшов?
Ну або дійсно хочеться чогось нового, небезпечного.
Со пожаліє. Можливо.
Але потім.
Хитра посмішка, як агент зрозумів, їхнього лідера.
Знаєте, як батьки своїм синам посміхаються, коли пишаються ними?
Вот то саме.
- Тоді, друже, тебе вітають бродячі діти.
..можливо, це зовсім не було помилкою.