Обов‘язково слухати під Сердючку, щоб проникнутись вайбом.
Гоп-гоп - Верка Сердючка.
Тишу, що запанувала у квартирі, розбавляє гучний звук: чи щебетання, чи приглушений мат.
Федір важко зітхає, відкладає убік нову книгу; трохи крутить спиною, бажаючи розім’яти хребет, і встає з крісла, прямуючи до дверей.
На ходу вже згадує, де лежать пігулки від голови, вони сьогодні обов’язково знадобляться. Достоєвський бачить яскраве світло у вітальні, це означає лише одне – повернулося його диво у пір’ях
Нiхто мене не любе, нiхто не приласкае
Пiду я у садочок, наiмся черв’ячкiв
А черв’ячкi чудові, та різнокольорові
Заглянувши до кімнати, хлопець одразу пошкодував, що це зробив. Тепер точно не зможе повернутись за читання цікавої книги… Випадком, чи не реальний цирк до нього приїхав?
Коля стоїть спиною до брюнета, кличе за собою маленьку свиню, при цьому посміхаючись як дурень, та прикидаючись, що його не помітили.
Достоєвський закочує очі, вже благаючи бога, щоб випадково не вбити клоуна. Гоголь, почувши незадоволений цок ззаду, різко обернувся з винною усмішкою на обличчі.
— О, Дост-куне, а чого ти ще не спиш?
Федя оглядає нових співмешканців, мимоволі уявляючи, як пізніше заколе і засмажить свиню разом з папугами. З такими думками на обличчі сама собою з’являється небезпечна та хитра посмішка.
Дост, склавши руки на грудях, дивиться на спроби Гоголя показати, що він не п’яний. Виходить погано, чутно, як Коля починає гикати.
— Збирався. Але бачу, ти привів до нас вечерю?
Гоголь, почувши майбутні плани Феді, глянув на нього спочатку скривджено, а потім опустився на коліна, притягуючи до себе свинюшку, погладжуючи по спині та відвертаючи голову від спокійного брюнета.
Гоп, гоп, гоп, чiда, гоп, а я спiваю
Гоп, гоп, гоп, чiда, гоп, а я ж танцюю
Гоп, гоп, гоп, чiда, гоп, я весело спiваю
— Який ти жорстокий! А я тебе люблю! От скажи мені, Петя, чому він так зі мною? Я до нього з добротою, з усією душею, а він.., а він.. сам тварина. Взагалі не розумію, як із ним живу. Повний арбузер, жах.
Коля пхикає, скаржачись тварині й вдаючи, що не помічає присутність незадоволеного Достоєвського. Федір тільки вкотре за цей вечір закочує очі, підходить ближче до засмученого Гоголя, і бачачи сльози на обличчі, тільки сильніше посміхається. До чого доводить алкоголь людей… Колю навіть на каяття потягло. Щось нове.
Свиня невинно плескає очима, напевно думаючи про себе «якісь психи», хоча за фактом так і є. Федя сідає поруч, тягне своє диво на себе, дозволяючи уткнутися в плече. Достоєвський намагається звільнити бідну хрюшку.
Через кілька секунд витягує її з лап клоуна і відганяє якомога далі. Брюнет сподівається, що Коля ще не заснув, бо його важку тушу він не зможе підняти. Федір трясе чужі плечі, чуючи у відповідь лише невдоволене мукання, підхоплює під руки Гоголя у спробі його підняти.
— Давай вставай. Коль…
— Я піду спати, але тільки, якщо залишиш Петю та папуг!
— Добре, пішли спати.
Цирк поїхав, а клоун лишився. Гоголь досить починає либитися та встає з підлоги, за допомогою Феді таки лягає спати, відразу засинаючи глибоким сном. А Достоєвський думає про те, як можна спіймати папуг і помститися сплячому хлопцю, складаючи плани на майбутнє … ну а ще брюнет трохи посидить поруч з Колею, погладжуючи його волосся. Книжку він так і не дочитав. Прикро.