За ніч, декілька раз будилася. Щось не давало мені спати, якесь почуття тривоги. Може до дідька лисого тоді ту поїздку у місто… А може то й не з тим зв’язано.. Й що має статися то й так станеться. Обережно вислизнула з обіймів Яр’реза, лігши трохи збоку від нього, щоб не заважати йому своїм вошканням спати. Проте не надовго, бо він відчувши пропажу, сам завошкався, незадоволено загарчавши від того що я не на ньому, й присунувшись до мене поклав свою голову на мене. Обійняла його рукою за плечі, погладивши перед тим по голові. Яр’рез обійняв мене, поклавши свою руку мені на живіт. -Загубив тебе.. Пробуромотів він тихо мені, крізь сон. - Це я трохи вбік відсунулася, щоб тобі не заважати спати своїм вошканням любий. Все добре, я поруч з тобою. -Ти не заважаєш мені спати моя любов, своїм вошканням, мене збудило те що тебе не було. Сказав Яр’рез піднявши голову й заглядаючи мені в очі своїми палаючими в темноті очима. Його зір космічного мисливця був пристосований так, щоб і вночі бачити як вдень. -Я боюся тебе втратити.. Сказав він нахилившись, обдавши моє лице своїм теплим видихом, та притисся своїм лобом до мого, поховавши мене повністю під лісом своїх валарів. -Мій любий.. Сказала я, поцілувавши ніжно його в мандибули, його теплий шершавий язик лизнув мене у відповідь. -Пробач мені за ту нав’язливу фобію та страх.. - Сказав він, зітхнувши та опускаючи свою голову на мене. -Пробачати, за що? Ти не винуватий в тому що боїшся мене втратити. Це нормально, тому що ти сильно любиш мене, і Яр’рез, в мене таке саме на рахунок тебе. Так що це взаємно. Сказала я йому взявши його руку в свою, переплітаючи з ним пальці. Він, тихо зітхнув, потершись об мене лобом, лоскотаючи мою шкіру своїми наростами та щетинками. -Люблю тебе моя Іларіє.. я зрозумів ще таку істину, шо любов це не тільки плотські задоволення, а ще довіра між тими хто кохає, взаємність та споріднення душ. Коли нас двоє, але ми стаємо як одне ціле. Сказав він, й ніжно поцілував мене за руку, знявши її з своєї голови, де вона традиційно блукала у гущі його валар. На його слова не було що додати бо він точно сказав все як є. -Мій хороший, любий, сказала я переповнившись теплом та ще більшою ніжністю, вернулася рукою на його голову, перебираючи пальцями приємні на дотик валари. А іншою рукою міцно стиснула його пальці разом з своїми. Й вже спокійно заснули разом, рівномірно посапуючи, Яр’рез мені на грудях, а я йому у голову. Збудилася на ложі зрання, сама. Яр’реза не було на місці, поруч зі мною. Й його зброї теж не було. Вбравшись, так не розчесавшись вискочила на двір. Риба у відрах була вже вся почищена. А на подвір’ї ще лежала на пожухлій осінній траві солідна куча наколотих дров. Відчула подумки що Яр’рез десь близько, й краєм ока замітила рух на даху хати. Ну, добре хоче він зі мною погратися в хованки, то так й бути. Зробила вигляд шо не замітила його, й пішла шукати далі до озера, за хату. А потім рвонула в ліс, тікаючи від нього. Ну давай наздожени мене мисливцю на уманів. Подумала грайливо. Біжати мені через ліс стало душно та майже спекотно. Дерева шептали своєю давньою мовою, наче застерігали. Бігти крізь непролазні нетрі просто нестерпно. Тяжке мокре дощове повітря застрявало в горлі, нестача кисню відчувалася кожною клітиною тіла, віддавалася болем у скронях, але я продовжувала бігти, всупереч протестуючому організму. Зупинятися вже не хотілося. Я чула його. Близько. Пролунав сторонній шлест дерев, стук галуззя. Це не ліс, це він. Ледве вловимий рух, й наче невловима примара серед крон. Я щосили намагалася мчати швидше. Граючи роль здобичі. Жорстокі кущі здирали в кров руки і ноги, обличчя, шию, виривали волосся, що чіплялося. Гілки, та коріння ніби перетворилися на щупальця невідомого чудовиська, нескінченного довгорукого, що прагне спіймати чужинку, що блукає лісом. Чудовисько тяглося, намагалося збити з ніг і потягнути мене у свої палаци з яких не буде виходу. Праворуч зашурхотіла гіллям висока сосна. Зовсім поряд, метрів за п’ять. Зверху, у могутніх кронах розлогого дуба. Він зі мною грав. Але я не хотіла здаватися так просто, й різко звернула вліво, ледь не врізалася у величезну повалену березу, з вивернутим назовні корінням, прослизнула під нею по прілій лежачій траві, втрималася на ногах і помчала далі. Він звернув за мною, залишаючи між ними лише мить, з легкістю перемахнувши через повалене дерево, настав час закінчувати погоню. Ледве потужні кігтисті ноги торкнулися землі, як пролунало клацання, раптом несподівано для нього з кущів вилетіла палка. Я спрацювала майже ідеально, підхопивши та кинувши її туди на Яр’реза. Він не чекав. Яр’рез ледве встиг стиснути руку в кулак, з наручної броні на зап’ясті вмить розклалися два зазубрені клинки і розрізали палку, що летіла, в лічених сантиметрах від нього. Палка розлетілася на дві частини, промчала інерційно і впала за кущами трьома розсіченими половинами. У два спритні стрибки мисливець яутжа подолав густу папороть, що розрослася. Пролунав мій здивований вигук. Я не очікувала, що Яр’рез буде аж таким швидким. Хоча пора би вже звикнути мені до того. За мить він кинувся на мене і повалив на землю. Кінець. Сильні руки, покриті мілкими шрамами до самих плечей, міцно тримали мої тендітні жіночі зап’ястя, немов сталевими кайданами. Я спробувала вирватися, але розуміла, що це марно. І посміхнулася, здаючись на волю переможця, що навис наді мною, як яструб, що спіймав крихітну мишку, яка з самого початку не мала жодного шансу.- Ти переміг, любий- на видиху сказала я, намагаючись відновити дихання і заспокоїти шалений пульс та серцебиття. Я не бачила його очей під маскою, ніщо не могло видати справжніх емоцій, але знала, що рубінові очі дивилися на мене з ніжністю, й з гордістю. Яр’рез був задоволений мною, саме це чулося в монотонному стрекоті і я повністю розслабилася під ним. - Вже краще люба? - Я думала ти бачив палку, -сказала я легко підчепивши тонкими пальцями його маску й зняла її з його лиця. Так, рубінові очі справді дивилися на мене з ніжністю та любовю. Маска майже безшумно лягла на папороть. - В останній момент замітив, - тепер мисливець бачив мене у повному світловому спектрі, а не в інфрачервоному. На моєму обличчі подряпини, глибока на щоці. Він ніжно провів рукою по моїй щоці, ледве зачіпаючи кігтями, поруч із подряпиною, акуратно прибрав руде пасмо волосся, що прилипло до мокрого, спітнілого чола. Та посміхнулася до нього. Рука Яр’реза ковзнула під мою чорну блузку. Зітхання зірвалося з моїх губ. Під його ніжними пальцями пробігли мурашки по моїй шкірі. - А я ж могла попасти, сказала я грайливо торкнулася кінчиками пальців до його гострих іклів. - Ну я ж міг не відбити, - посміхнувся він у відповідь. Тихо брязнув замок броні на поясі. Шелест, стрекотіння, тихий сміх, шепіт, ніжний дотик, сплетіння рук. Дерева шуміли, небо, затягнуте щільними темними хмарами, готове було пролитися дощем.- Ти моя. Ліс поглинв наш шепіт, приховавши двох істот, що розчинилися в обіймах один одного. -Що ти робив на даху? Таки спитала я в Яр’реза, після нашого ранкового марафону кохання. Й обтріпала з себе траву та листя яке попричіпалося до мене. Він, вдягав на себе пояс та броню. -Почистив рибу, потім порубав дрова, потренувався, облився під колодцем, потім почув що ти збудилася й заскочив на дах. Там ще є дірка яку треба залатати.. Ну тут вийшла ти, й почала свою спокусливу гру зі мною. Дав тобі трошки фори й легко зловив… Але ті подряпини на тобі.. Сказав Яр’рез пригорнувши мене до себе, й ніжно зализав їх мені, потершись об мене лобом. -На природі теж класно займатися коханням. Додав він, вдягаючи на лице маску. -Ну, з тобою всюди класно займатися коханням, будь -де. Сказала я серйозно, й поцілувала його під шию. Яр’рез розстрекотався від почутого. -Тримайся за мене, сказав він. Тільки не гладь мене й не цілуйся коли будемо на висоті.. Попередив він, коли я, обвила руками його за шию по під валари, й чмокнула перед тим в лоба його маску, з слідами кігтів та кислоти чужих. -Ти мене отак додому завезеш на руках, та по деревах, любий. - Так, подивишся на краєвиди з висоти моя солодка. Міцно Яр’реза обійнявши руками за шию, та ногами обхопивши за талію, зручніше вмостилася, зарившись носом в його валари. -Тримаєшся? Перепитав він у мене. -Так. Тримаюсь. Сказала я. Відчуваючи те як Яр’рез легко заскочив на дерево, вправно забираючись по стовбурі вище й вище. Я запихтіла з переляку. розсмішивши Яр’реза. -Не бійся дорога, я тебе встигну зловити, сказав він застрекотавши, притримуючи мене однією рукою під зад. -Ну, от , ми вже на вершині дерева. Дивися яка краса навколо. Я перелякано відірвала своє обличчя від нього, й ще міцніше обхопила руками його шию. Перше що кинулося мені в очі це те що земля лишилася далеко внизу. А над нашими головами майже поруч було небо з темними хмарами, й куди не кинь оком вдалину йшли верхівки крон дерев та сосен. - Це дійсно неймовірне видовище любий , пробелькотала я, оглядаючись назад, дивлячись на то як Яр’рез собі легко однією рукою притримується за стовбур дерева, стоячи ногами на гілці високого буку. -Але висота то не для мене.. Додала я, знову ховаючись в валарах Яр’реза. Так менше страшно якщо не дивитися навколо й на цю висоту на якій ми були. Яр’рез весело, застрекотав. То тримайся, зараз буде політ. Сказав він й вправно перескочив на інше, нижче дерево. Від того стрибка у мене аж залоскотало під боком, вітер вдаряв поривами в потилицю. Іноді відриваючи та припіднімаючи своє лице я бачила стрімке мелькання дерев позаду нас, та по бокам. Яр’рез швидко рухався по деревам, швидше ніж я ото перед тим бігла по землі граючись з ним. З дерева він легко зіскочив на дах хати, а потім з даху зіскочив вже на землю. З неохотою розжала я свої обійми, стаючи на землю ногами. Яр’рез мене підтримав по під руки. -Ти так скоро переміщаєшся по деревах, сказала я захоплено. Погладивши рукою його по грудях. Та легенько підчепивши палицями його маску, зняла її з нього, повішавши йому на пояс. Він нахилившись потерся об мене лобом. -Так, я яутжа є, люба. От і весь феномен швидкого переміщення по верхах дерев . Сказав він„ лизнувши мене по щоці. -Ти сам і є феномен, мій дорогий. Відповіла я , й поцілувала його в лоба, лизнувши по мандибулам й іклам. Від Яр’реза пахло теплом, вітром та деревами. -Ти начистив рибу, йду її приготую. Потім щось придумаємо тобі з уманських шмоток, одягну тебе як умана. Сказала я сміючись, дивлячись на незадоволену гримасу Яр’реза повну відрази. -Кривись не кривись, але треба у місті тобі не особо виділятися з маси. Сказала я, ніжно погладивши його по вилиці рукою. -Заради тебе я все стерплю. Відповів Яр’рез перехопивши мою руку та цілуючи її. - Ти робиш рибу, а я ще на дворі потренуюся з своїм списом, та ножами. Й порубаю оті кругляки. Сказав він мені, показавши на купу пнів. Які я отак собі по одному й рубала на полінця до пічки. А Яр’рез їх лускав сокирою легко так, як якісь насіння соняха. Заким я біля кухні варила їсти, чистила пару городніх картоплин та тушила рибу, то Яр’рез собі на подвір’ї гартував себе тренуванням. Хм.. Вроді нічого така юшка вийшла, й тушена риба з томатами до свіженької бульби. Вийшла на двір за Яр’резом щоб до столу покликати. Й мало не певернулася від гори нарубаних дров з мій ріст. Нічого собі, скільки мій чоловік їх нарубав. -Любий я хотіла сказати, що пора вже їсти… Сказала я, й роззявивши від подиву рота дивилася як Яр’рез вправно по майстерному орудує своїм телескопічним списом. Крутячи його над своєю головою та перекидаючи собі з руки в руку. Він зупинився, склавши спис у своїй руці до компактних розмірів. Й щось хотів мені ще сказати, але я взявши його за руку повела до хати, а що тільки почула позаду стрекотання та клацання мандибулами. -Сонце, тренування то добре але й підкріпитися треба, тим паче рибкою яку ти сам наловив та почистив. -Ага, а ще зробив бум їй під водою, підірвавши свій корабель. Насмішкувато заявив мені Яр’рез. -Пффф , ну і шо.. а так я би сиділа з вудкою цілий день без толку й нічого не ловлячи, тупо пялячись на поплавець . Ніби в тому озері крім русалок більше нікого й немає. А той бах показав, що там є такі карасі як коні. Яр’рез застрекотав, схиливши голову на бік, та поглядаючи на мене з свого крісла. -Я так, не рибалив з вудкою як ти. Тільки заходив у воду й просто по рибі бив або кі’чті-па або списом. -Ого, клас, в тебе реакція любий, як в хижака якогось. -Яр’рез знову розсміявся рикнувши -Я і є хижак. Мисливець на голови уманів та ксеноморфів. Я на нього знову зачаровано подивилася. Який ж він у мене класний , мій чоловік. Й не витримавши обійняла його за шию , почухравши за голову рукою, і поцілувавши в ікла. -Ти хочеш щоб я тут на столі тебе взяв? Серйозно спитав Яр’рез у мене, клацнувши своїми мандибулами та відкидуючи свої валари назад за спину, встряхуючи головою. -Спочатку це. Сказала я. Розставлячи миски на столі та наливаючи туди юшки. -А потім у місто, сказав Яр’рез. Таки подивлюся на уманів з близька.. Заявив він хижо примружившись. -Але без трофеїв любий.. Обіцяй. Не хочу щоб ти там себе видавав. Сказала я. Заглядаючи йому у вічі. -Добре мила, обіцяю, без трофеїв, рикнув він, зітхаючи під кінець. -А ця юшка хороша, смакота. Не та хуєта синтетична, яку в космосі за їжу видають на кораблях. Я роздулася з гордості від похвали Яр’реза, але потім округлила очі. Звідки ти взяв це слово-хуєта? Він серйозно подивився на свої кігті на пальцях руки, а потім на мене своїми рубіновими очима. -В тебе з голови видістав той матюк. -Ти там на городі бульбу ковиряла сьогодні, й викопала якусь хуєту, саме так ти подумала. Я закашлялася від сміху, запиваючи чаєм подразнене горло. -То був корінь одуванчику. -А тепер от давай за друге, бульба з тушеною в томатах рибою. Заявила я гордо. Накладаючи картоплю в миски. - Я не можу так багато… Запротестував Яр’рез. -Ні, ти можеш. Бо як не з’їж то я не дамся. Заявила я хитро, прищурившись, та наминаючи свою порцію. -Це, не чесно, рикнув він, й це дві різні справи. -Яр’рез, ну добре, здалася я, дивлячись на його жалібну міну.. -Але я варила, старалася, а мій милий навіть не попробує? -Та гаразд, здався тепер й Яр’рез, беручись за бульбу з тушеною рибою. Поглядаючи на то, шо я доволі скоро справляюся з своїми порціями. О, Кетану! Це просто неймовірний смак. Моя самка не тільки божественно займається коханням зі мною, а ще й готує божественно. Я від почутого збентежено почервоніла, по самі вуха як стиглий помідор. -Ну, от. А ти ще й вередував, мій ікластику. Сказала я, чмокнувши Яр’реза в лоб. Та забираючи брудні миски в мийку, де зразу їх й помила щоб на потім не лишати. -Все таки це закруто.. Сказав до мене Яр’рез, валяючись на ліжку та ліниво чухаючи свій живіт . Хотілося завалитися поруч з ним пузом до верху, але рішила пошукати у скрині шмотки під Яр’реза габарити. Бо були якісь такі величезні штани та сорочка. -З кого це? Спитав він. Коли я, витягла це все зі скрині розглядаючи в руках. -То колись ще шила моя мама, на якогось свого колєгу мольфара а воно виявилося не по його розмірам. Наче вона його уявляла таким великим, як ти Яр’рез. Хихикнула я. Й так ті шмотки лежали в скрині, й очікували свого часу. Ну й от може підійдуть для нашого випадку. -Давай поможу тебе одіти, бо ти не даш ради з уманською одежиною. Сказала я, й підійшовши до Яр’реза почала помагати йому надіти сорочку. Давай сюди, свою руку пхай одну, а туди другу. Ні, сонце, не мені під блузку своїми руками а сюди в ті рукави. А сюди ось, давай просовуй голову. З скрипом рипом, якось вдягла на Яр’реза ту сорочку. Витягуючи з під неї його гриву, валари. А тепер давай сядь, на стілець, вдіну на тебе ці штани. Тільки свої залізні труселя, зніми. Давала я вказівки йому. Яр’рез нічого не говорячи мовчки виконував мої вказівки, змирившись з новою роллю. Давай сунь сюди свою, ногу в штанину, а тепер другу. Він просунув ногу в одну штанину, потім в іншу, поглядаючи на мене спокійним поглядом й тільки хаотично ворушачи всіма мандибулами. А тепер давай вставай.. Отак.. Буркнула я , підтягуючи на нім штани до верху, хотіла ще поправити його дружка, забувшись, але Яр’рез сам мене за руку перехопив. -Не треба, я сам. Бо від тебе він зразу встає в бойову готовність. -Та здається мені дорогий, що він у тебе завжди в бойовій готовності, так що не будь таким скромним Яр’рез. Сказала я поправляючи на ньому штани, підтягуючи їх йому до пояса, та застібаючи. -Хм.. Як не дивно як на тебе пошите. Яр’рез на то лиш незадоволено форкнув, критично себе оглядаючи. -Який же не зручний уманівський одяг. Сковує рухи. Бурчав він. Немає де сховати мечі. Добре що хоч на руці де кі’чті-па вільно більш менш.. Додав він, затискаючи руку в кулак провіряючи та активовуючи свої леза з під рукава сорочки. Так, виходить як ефект неочікуваності додала я, щоб трохи його розвеселити. Яр’рез знову форкнув. Глянувши здивовано на мене з верху вниз, своїми рубіновими очима. З ними й так виходить ефект неочікуваності моя люба, бо леза в стані спокою, й так в пазах. Але я звикну, тож не на постійно я буду уманські шмати носити. Спитав він не перестаючи дивитися на мене. -Та певно що ні. Може зимою прийдеться тобі щось додаткове придумати, щоб не замерзнути. -Люба, я наремонтую свою натільну сітку, вона обігріє в разі потреби. Але мені холод тепер подобається, так що не замерзну я, ще й ти мене зігрієш. Сказав Яр’рез обнімаючи мене руками , нахиляючись до мого лиця. Але я його випередила поцілувавши в лоба, та лизнувши по іклам. На що він лише розстрекотався, потершись об моє плече вилицею. -А тепер знову сядь на крісло любий, я тобі зав’яжу твої валари у хвіст , щоб їх не було потім видно, з під балахону. Яр’рез чемно всівся, віддавши себе у мої руки. Й я знову взялася за його камуфляж. Зібравши всі валари на його голові до купи, зав’язала їх у нього за спиною в пишний хвіст. Йому подобалося як я перебираю їх руками, акуратно зав’язуючи, так щоб вони не спадали йому на перед, а трималися позаду. Ну, от а тепер ще балахон зверху, й ти майже вилитий уман. Сказала я. -Ще тільки руки та ноги сховати , додав мені Яр’рез, показуючи свої довгі кігті на руках та ногах. Ну на твої руки є великі шкіряні рукавички вдягнемо тобі їх, а ноги тобі зараз замотаю. Яр’рез терпляче чекав заким я замотувала його ноги цупкою матерією, під взуття того часу. Врешті він був повністю як уман по вигляду. Тільки що лице без маски видавало те ким він являвся насправді. Яр’рез таки рішив не брати своїх мечів бо нікуди було їх причепити без його лат з поніжжям на ногах. Зате взяв свій болтер, бо той ховався у наручник на руці, якийсь ще сіткометач, шурікени, та дротики схожі на вилку. Ну й телескопічний спис та свій шипастий канчук. Заким він там рився у своєму бойовому арсеналі, я також одягалася, та трохи причепурилася. -Яр’рез на це ревниво розфоркався, як хто на тебе гляне не так, то стане моїм трофеям. Зітхнувши, нагадала йому за дану мені обіцянку, на що він тільки розгарчався. -Та заспокойся любий, сказала я чмокнувши його в лоба. За межами міста то спокійно хто приглянеться бери й вбивай собі на трофеї. А там у місті, щоб ти видавав себе, я тобі не дозволю. Відповіла я, уперши руки в боки та дивлячись в очі своєму гарячому чоловіку. Яр’рез на це, тільки клацнув мандибулами, тихо стрекочучи. -Я постараюся.. Додав він, притулившись до мого лоба своїм. -Який же ти любий незвичний коли замаскований.. Додала я, не маючи під руками його вже захованих та зав’язаних валар. -Ти ж добре постаралася моя солодка. Додав він, з нотками гордості за мене. Лизнувши мене по губам. -Ну що нам пора. Дадала я. Вже спакувавши все що я хотіла взяти для Марійки, й чудо зіллячка настійку, й діжку старого доброго Бургундського червоного вина яке мені на Вальпургієвій ночі подарували, роки три тому назад. Ну й риба у глечику. Яр’рез хотів щось спитати у мене але забув з того всього, бо коли ми вийшли на двір, я гучно почала кликати Бурана. -То ми що поїдемо на коні? Вмістимося? -Не зовсім так сонце. Бо поїдемо на фірі. Йдем в конюшню, покажу тобі. Додала я. Поглядаючи на то як Яр’рез смішно пристосовується до людського одягу. Й розмістила на фірі всю свою поклажу. На подвір’ї почувся тупіт копит й іржання коня. Буран весело забіжав всередину, вставши дибки, трохи схарапудившись від нового вигляду Яр’реза. -Це я, друг. Не впізнав мене? Сказав йому Яр’рез протягуючи до нього свою руку в рукавиці. Буран обнюхав фиркнувши, та штовхнув його головою, струшуючи гривою. -Бач, йому також ті уманські шмотки на мені не довподоби, заявив Яр’рез гордо показуючи на коня. -Слухай, а ви з ним непогано ото здружилися, сказала я поглядаючи на то як Яр’рез гладить ставшого спокійним Бурана рукою в рукавичці. -Я з ним подумки спілкуюся. Сказав він до мене. Шльопнувши мене грайливо по дупі рукою. Коли я щіткою чистила Бурана. На що жеребець навіть не зреагував , переважно він за мене всіх кусав або копав. Але Яр’рез для нього став свій майже з їх першого знайомства. Буран в нім признав свого господаря й авторитет. А ще й свого рятівника від вовків. -Ну то скажи сонце, Бурану щоб він став отам між оглоблі фіри. Сказала я йдучи за збруєю до стіни, де вона була причеплена. Й мало не зашпорталася об збрую, несучи її й дивлячись, як Буран виконує думку- команду з голови Яр’реза. Він пішов та встав рівно між оглоблі, поглядаючи на Яр’реза. -Нічого собі.. Вигукнула я. - Я так не вмію.. -Вмієш, ти просто не практикуєшся люба. Додав Яр’рез помагаючи мені, запрягати коня. Надівши Бурану на голову вуздечку, я пішла за запасними віжками, бо ті що були до того колись мусіла їх розрізати, виплутуючи Яр’реза з пут, якими я його тоді так гарно знерухомила у конюшні зв’язавши за кінцівки, добротно загвалтивши і вимотавши . Побачивши знайому річ у моїх руках Яр’рез загарчав різко шарахнувшись вбік, стукнувшись об бік жеребця. Буран сердито прищулив вуха спостерігаючи за мною, гризучи вудила. -Якого дідька хлопці Яр’рез? Буран? Ну, ти дійсно чого любий? А ти тоже мені захисник мого чоловіка, стій не рипайся. Додала я, защіпаючи карабіни віжок за кільця вуздечки, й поглядаючи на сердиту морду коня. Яр’рез до речі сам не проти був, що я його тоді так загвалтила аж він на ногах ледь стояв. Сказала я Бурану, поплескавши його по шиї. -А ти чого любий шарахався? Спитала я , обімаючи Яр’реза, стоячого збоку, та хмуро звівшого свої брови. - Мені не подобається бути зв’язаним.. Сказав він, нахилившись та ховаючи свою голову на моїх грудях. -Й то тоді було приємно, і не зовсім.. Зізнався він. - Я не буду більше так з тобою поступати Яр’рез . Тоді це був перший й останній раз, коли я тебе зв’язала проти твоєї волі. Й мені тоді здавалося що тебе треба добре подоїти, вимучити добре, бо ти мене своїм здоровезним членом просто порвеш на куски. Сказала я, погладжуючи голову Яр’реза рукою крізь матерію капюшона. -Я розумію твою страхи тоді люба, але я би такого ніколи не зробив з тобою. -Зато ти тоді остудила свою цікавість надивилася на мій кінчаючий член. Додав він, піднявши голову та лизнувши мене. -Ой, так щей добре потопилася у ріках твоєї сперми. Ти ж у мене такий гарячий та дуже темпераментний чоловік, з дуже великим люблячим ніжним серцем та доброю душею. Додала я, й не давши Яр’резу щось сказати та поцілувавши його. - Люблю тебе Іларія, сказав він, ніжно дивлячись на мене. Буран нетерпеливо форкнув, риючи передньою ногою землю, махаючи головою та брязкаючи вудилами. Нагадуючи нам що треба вже закінчувати з любощами й в путь. Шо ми зрозуміли, з не охотою відклеюючись одне від одного. Яр’рез вправно заскочив на місце кучера, даючи мені свою руку, та легко підхопивши мене всадовив біля себе. Надіваючи собі на лице маску, коли ми виїхали на лісову дорогу. Буран перейшов на рись, трюхикаючи собі по знайомій йому дорозі та пофоркуючи й випускаючи пар з рота. Листя з дерев повністю пообпадали в лісі, й вже брався повсюди низом, травою легкий морозець лягаючи гарним узором на траву. Природа готувалася до відпочинку й довгої зими. Яр’рез мовчки розглядав місцеві ландшафти, обійнявши мене рукою. Пригорнувшись до нього, притулила свою голову йому на груди, провівши ніжно рукою, відчуваючи долонею під матерією контури його сталевих м’язів. Він мені уткнувся своїм лицем в масці в потилицю, обдавши мене теплим повітрям. -Я так думаю що ричати та стрекотати у місті, мені також не варто, сказав він, потершись об мене. -Так і є. Не варто ж видавати себе, мій котику. Й піднявши голову поцілувала його в маску, мало не пустивши віжки з правої руки. Подивилася потім відірвавшись від чоловіка, де ми є, лиш на мить, й знову поклала свою голову йому на груди. Ми якраз вже виїздили з лісової дороги, на головну, прямуючу до міста. Вже на шляху почали попадатися фіри запряжені кіньми, або волами гружені різним крамом. Й просто містяни яки йшли по дорозі з сапками чи рискалями з своїх або панських полів. То прийшлося мені, натягти віжки та трохи пригальмувати Бурана, пустивши його кроком. Яр’рез все з цікавістю оглядав навкруги але умани навколо змушували його бути напруженим. -Тихо любий, спокійно. Сказала я тихо. Погладивши його з силою по нозі рукою. Відчуваючи нервовість свого чоловіка. То все просто селяни які йдуть додому з роботи. Розуміючи ситуацію, що для Яр’реза це все нове, й умани навколо як ті чужі в космосі, то він просто вимушений бути на сторожі. Бо так звик. Тепер вже я його обійняла, вільною рукою. Погладивши по спині. -Вже скоро, приїдемо сонце. Дадала я, обнімаючи. -Як тобі місто? -Не подобається, брудно та дуже гамірно, й вже багато уманів зі зброєю. Не гніздо ксеноморфів звісно, але мені не до вподоби ця вся метушня навколо. Додав він. Опустивши свою голову мені на плече, нервуючи. -Мені також не подобається місто, мій дорогий, ніколи не подобалося. Тому я й стала відлюдком. -Тпруууу. Стій. Скомандувала я Бурану, зупиняючи його біля корчми та хати Марійки. -Приїхали Яр’рез, тримайся сонце. Я в тебе вірю. Сказала я йому, погладивши пальцями лоба на його масці. Й трохи загородила собою коли ми злізли з фіри , й він під полами балахону, сховав свого канчука та руку з списом. Взявши з воза весь крам собі до рук зайшла в корчму, а за мною як тінь слідував Яр’рез. Й тільки в порівняні з іншими хто був у корчмі, я побачила який він у мене високий та потужний в порівняні з тими пузатими хлюпиками стирчачими у корчмі. -Йой Боже! Пронеслось по всій корчмі веселий крик Марії, та радісне плескання у долоні, коли вона побачила мене -Іларія, це ти таки! якими вітрами? Де ти пропадала так довго?! Майже півроку! І вийшла потискати мене, але не було як, бо у мене були зайняті руки. -Так, за це все згодом, відповіла я. А тепер мусиш ото все забрати від мене. Сказала я. -То вам трохи свіжих карасів з озера, вже почищених. Й ото вам ще діжечка витриманого Бордо. Та чар зіллячко, я за все пам’ятаю додала я. Грузячи господиню забігайлівки. Заким вона то все забрала від мене, віднісши у хатину, я притулилася до Яр’реза, відчуваючи який він весь напружений, хоч й обнімає мене у відповідь. -Ой Боги?! Хто це з тобою такий здоровезний, точно як ті характерники що колись приїздили до моєї корчми з Січі далекої. -Це мій чоловік Маріє. Гордо сказала я, обнімаючи міцно Яр’реза. -То ти вже й заміж вийшла, ага значить ото тому й зникла так надовго. -Гаразд вибирайте собі столик, я вас не відпущу так скоро сказала вона. Зараз обслужу клієнтів та до вас присяду, поговоримо. -Мене вона вибішує, шумлива та суєтлива самка.. Сказав Яр’рез мені в думках. А те що по сторонам сидить, я стараюсь не бачити. -Ну зате ти побачив уманське місто й самих уманів. Відповіла я йому також подумки. Взявши його за руку. Марійка весело накрила на стіл, принісши миску з голубцями та варениками. -От пригощайтеся. А якщо що то до хати візьмете, додала вона, я багато наробила, сівши поруч та поглядаючи з цікавістю на Яр’реза. Він нахиливши голову дивився на неї. Стиснувши мою руку своєю. -Дякую Марійка. Певно до дому заберемо твоє пригощання, а так за краще то поговоримо. Я ж не частий у вас гість. -А чого на твоєму чоловікові маска? Здивувалася вона. Ну але це питання мало бути. -Мій муж, він хворий шкірним недугом поки що. Відповіла я. Хоч не зовсім охота було брехати мені, але поки треба тільки так в цілях безпеки. Отому маска й рукавички на руках. Й він не характерник, а іноземець з дуже далекої та розвиненої країни. Додала я. Яр’рез відвернувся від споглядання на Марійку, втупившись просто в стіл. Й я сівши до нього ближче, притулилася до нього. Від чого він, обійнявши мене, мовчки сховав своє лице на мені, тяжко зітхаючи. Погладила його по голові, скритій цупким капюшоном. Марійка на то все здивовано дивилася відкривши рота. Ну, нічого собі. Такий він здоровезний, а такий ніжний. Мій до речі отак ніколи не робив зі мною як твій чоловік. Сказала вона.. Й знаєш то що було між нами таки не по любові.. То мене мої батьки ж насправді принудили одружитися на Михайлу, через те що його сім’я тоді була заможніша за нашу. Додала вона сумно. Я аж мусіла своєю рукою потиснути її за руку, співчуваючи. -Ну це нічого не зробиш Маріє, такі ж традиції… але ви разом й помагаєте одне одному. Яр’рез голосно засопів у масці, нервово покосившись, витерплюючи між жест, до своєї знайомої. -Він тебе ревнує до мене? Замітила Марійка це. -Так, він мене до всього ревнує, навіть до коня ревнував спочатку. У нього складний характер. Але я дуже люблю його, а він мене. Сказала я, та знову рукою погладжуючи по голові свого чоловіка, відчуваючи що так йому трохи спокійніше в моїх обіймах. -Так, по вас видно ж. Що ви одне без одного не можете. Сказала вона гордо. Добре що ти Іларіє врешті собі знайшла того на кого чекала. Додала вона. Наминаючи свої вареники, та запиваючи їх пивом з келиха. Ще з нею говорили за все потрохи, а час ішов. Яр’рез не особо себе видавав з нервами бо я його пестила, часом тільки тихо сопів. - А знаєш, забула тобі сказати, що в нас по місту до речі всіх місцевих ворожок повбивали якісь потвори. Кажуть що то були вовкулаки. Бо їхні тіла були на шматки порвані. Сказала вона злякано хрестячись. Ще ото Хлоя та що навпроти мого дому мешкає, казала що бачила вампіра, який до сусідки заліз додала вона. Знову перелякано хрестячись. Й та сусідка померла. Ну і місцевий пастор проткнув її у гробі кілком жеб не ходила після смерти. -Нічого собі, у вас й діла.. Пробелькотала я. Але не лякаючись. В мене ж є мій Яр’рез. Мій чоловік та янгол охоронець. -Люба я вже додому хочу. Де нам ніхто не заважатиме. Сказав він мені благально подумки, заглядаючи на мене темними візорами маски. - Це все уманське до к’житів надоїло мені. -Добре сонце, зараз вже збираємося, поїдемо до хати. Сказала я йому подумки. Погладивши його по плечам рукою. -Марійко, ми до дому вже їдемо. Й так засиділися в тебе. Не будемо тебе більше морочити. -Та яка морока, було цікаво з вами. За гостинці теж дякую. До тебе в кінці літа ото їздила, але заблукала опять, додала вона. Хрестилася але блуд не відступив. Я собі тільки посміхнулася уявивши радість Йонаса, й те як він любить розважатися водячи боязких людей за носа у трьох соснах. Добре їдьте вже .Бо темніє теперка скоро і той вампір вилазить з цвинтаря десь. Добавила вона. Й мої голубці та вареники не забудьте. Глечики потім віддаси. Ж господині ми з тобою а, нам глечики потрібні. Ми піднялися з стільчиків. Не встигла я піднятися як мене грубо штовхнув збоку якийсь пияк. Й як би не підхопив мене руками Яр’рез то я би добряче впала. -Що всякая сука, блядь, не смотріш куди йдешь курва! Тварь.. Бубонів він сп’яну криючи мене матом. Яр’рез мене поставив на ноги. Й мовчки наблизився до того хамовитого мужика, просто схопив його однією рукою за шию та підняв високо над підолгою, що той замельтешив у повітрі ногами булькаючи та хриплячи. Й швирнув ним через все приміщення. Марійка на то дивилася з таким захопленням. -Та в твого чоловіка сили що в бугая. Сказала вона. Яр’рез розійшовшись підійшов до кашляючого надривно мужика й знову його підняв стискаючи за шию. Потім тільки вперіщив його головою об стійку аж вона хруснула й вирубив того хама а може де вбив. Й вернувся до мене, ставши поруч. -Ти молодець. Бережи свою дружину. Сказала до нього Марійка заглядаючи вверх у лице скрите маскою. Яр’рез мовчки на неї дивився з висоти свого росту. Ми вийшли на вулицю. Я загрузила у фуру гостинці від Марійки, та загнуздала Бурана, куняючого собі біля торби з сіном. Й вилупилася на чотирьох повій які йшли з реготом по вулиці світячи своїми цицахами та ляжками, виснувши на всіх мужиках, які були в той час на вулиці. Яр’рез підсадив мене на воза, не звертаючи на повій уваги. Тут вони його обліпили. Але він їх швидко від себе відліпив, трохи викручуючи їх руки які тяглися до його достоїнства. Не витримавши й світячи палаючими очима на них крізь візори маски. -Це дідько дідько! Забелькотала одна сівши з ляку задом на дорогу. -Ні дурепо, не дідько, то треба менше вам бухати й лазити по яйцях не ваших чоловіків. Дякуйте що заготівки вам не зламав. Додала я горда за Яр’реза. Не розлипнув розпустивши слину від тих жриць «кохання» як інші вуличні хлопи. -Давай сонце, залазь, поїхали. Сказала я йому.
Але Яр’рез мав ну дуже велике бажання ще комусь набити морди та полякати, хоч повій які самі його зачепили. Й він стояв оглядаючи їх презирливо з висоти свого росту,затиснувши пальці рук в кулаки. -Яр’рез вони не стоять твоїх нервів.. Поїхали милий. Звернулася я до нього подумки. Врешті він від них відірвався, різко розвертаючись спиною, та заскакуючи на своє місце біля мене. Й я поспішно з полегшенням дала Бурану посил , розвертаючи воза, на вже не такій людній вулиці як це було в розпалі дня. Вйо! -Вперед Буран. Ледь торкнувшись віжками крупу коня, пустивши його клусом по дорозі. Кінь, весело рухався вперед, іноді промацуючи дорогу вухами, сторожко нашорошуючи їх, то знову спокійно складаючи назад. Яр’рез їхав мовчки, відвернувши голову дивлячись кудись вбік. То я рішила вже не шарпати його лишній раз, і так він сьогодні нервовий. Й через ту поїздку до міста, і через свій уманський одяг та ті останні інциденти в корчмі й на вулиці. -Може хоч за фірмана? Спитала я його, показуючи на віжки. -Ні, обійдуся люба. Сказав він, мельком подивившись на мене та на віжки у моїх руках й знову втупившись в ліс. -А ти сподобався Марії, додала я. Легко штовхнувши його в бік ліктем. Яр’рез голосно фиркнув. -Мені вона зато не сподобалася зовсім. Сказав він стягуючи з своїх рук рукавиці та кидаючи їх позаду себе у фуру. Й провірюючи на собі свій арсенал, загарчав. -Щось не так сонце? Спитала я в нього спокійно. Знаючи за його слух та бачення маски. -Думаю що так, попереду на дорозі засідка уманів брудно- кровок… -Щооо? Тпрррру, стій Буран. Сполошилася я, натягуючи віжки та гальмуючи коня. -Й скільки їх там у засідці Яр’рез? Що робити далі? Є ще якась об’їзна дорога.. почала я, але замовкла від сердитого рику Яр’реза. - Я що схожий на боягуза?! Спитав він сердито свердлячи мене поглядом, пропалюючи своїми палаючими очима через візори маски. -Ну слухай, я що обізвала тебе боягузом? Окрисилася я. -Так на то виглядало, з об’їзною кжитовою дорогою. Рикнув Яр’рез. Що я, Арбітр та Ліквідатор маю бздіти яких то к’житових груп пьйод амедха, сраного м’якого м’яса й як останній боягуз тікати від тих брудно кровних по об’їзній дорозі?! Я взагалі то маю бажання їх порвати на шматки. Додав він. Послухавши його рішила більше не спорити з ним. Та погнала Бурана далі клусом. Хочеш як краще щоб він не постраждав, переживаєш за нього.. Ну але ж задіваєш тим вперту мужську гордість. Зразу от він боягуз та й бла бла. Далі їхали мовчки, заким попереду Бурана не виросла перешкода з лежачого на дорозі дерева. Вчасно гальмонула коня, щоб він не закинувся. -Сиди на місці й не рипайся. Скомандував мені Яр’рез. Зіскакуючи з фіри на дорогу. Й пішов до того дерева, щоб забрати його з дороги. Саме в цю мить в нього полетіли з засідок стріли. Яр’рез скидаючи з себе на ходу балахон махнув ним крутанувши в повітрі , як тореадор бандерилією перед биком на кориді, збиваючи так ним на лету стріли. Й одним швидким рухом відкидаючи з дороги зрубане дерево. -Давай женіть до дому! Рикнув він до мене й з розмаху тим балахоном вперіщив Бурана по крупу. Нервовий жеребець від такого аж звився у повітря, схарапудившись і рвонувши вперед з місця у бішений галоп, такий ніби всі чорти з пекла за ним гналися. Я тільки вчепилася у борти фури щоб не звалитися з того скриплячого воза геть, на віжки Буран не реагував. Яр’рез залишився далеко позаду нас, а я переживала за нього, перекинувшись на дно фіри й вже там тримаючись руками за борти. Благаючи небеса не за себе, а за свого чоловіка. От чого він мовчав дорогою, все на перед знав та обдумав, й мене витурив щоб не заважала по під руки. Так мені думалося. Бо то було логічно, він спасав мене. Сам на сам лишившись з тою групою бандитів. Почався дощ. Буран нісся, з під його копит летіли на узбіччя куски вирваного дерну та якоїсь трухлі. Фіра торохкотіла та жалісно скрипіла котячись за ним. А я валялася на дну воза та тільки трималася руками об бортики. Переживаючи за Яр’реза та дратуючись на себе. Як би не моя ідея з тою поїздкою у місто то все би минулося. Так рахувала я. Буран з розгону залетів у конюшню мало не врізавшись у стіну, гальмуючи всіма чотирма ногами аж пішли по землі борозди від слідів копит. Я на дерев’яних ногах вилізла з фіри. Розпрягаючи нервового Бурана, та не втримавши розридалася. Кінь, форкнув штовхаючи мене мордою, та обтрушуючись після божевільної пробіжки та знімання мною з нього збруї . -Буран, біжи помагай Яр’резу, хазяїну. Сказала я, шморгаючи носом, й знімаючи з нього вуздечку. Та дивлячсь у розумні коричневі очі жеребця. Буран розумів, й не довго думаючи, форкнув, зірвався в галоп й швидко побіг по тій дорозі звідки ми приїхали. А Яр’рез коли побачив як фура з Бураном швидко зникла громихаючи по дорозі, увозячи його саму дорогу особу в безпеку. Зірвавши з себе кігтями обридле йому не зручне людське вбрання. Й направився на лови тих хто хотів вполювати його й Іларію. Зрозуміло що бандити не знали хто ж то скривається у людському одягу. Але думали що певно якийсь просто фермер або ще купець якого можна грабонути добряче а з дружиню розважитися. Що вони не раз вже робили грабуючи по дорогах всіх на возах які їхали з міста наповнившись крамом та грошенятами. Уманів було з тридцять. Але це не бентежило Яр’реза зовсім, чим більше була небезпека тим все це більше йому подобалося та збуджувало. Лиш тільки його свідомість залишалася холодна як лід та спокійна як зимова гора в снігах. -Блядь! - Пташка з возом упорхнула, але де до дідька лисого пропав той її мужик? Почулося серед бандитів питання. -Сквозь землю провалілся может. Випустив хтось припущення на мові з тайожних боліт. -Іскать. Далеко не ушол. Спрятался трус. Яр’рез стояв за деревом, розминаючи собі руки. Й якраз різко вискочив прямо на тих, які думали що він заховався чи злякався. З тихим металічним шурхотом розклалися на всю довжину подвійні зазубрені леза вийшовши з пазів наручника. Пронизуючи наскрізь тіла зразу двох уманів стоячих одне за одним. Інші три оторопіли від видовища заклякши на місці. Яр’рез різко рухнув рукою витягуючи швидко подвійні леза з двух тіл, й повертаючи їх зі свистом розсікаючи повітря, відрубуючи ними з плеч голови, які покотилися в кущі розляпуючи навкруги себе ярко червону кров. Заким ті решта троє ловили гави не очікуючи такого повороту свого плану, Яр’рез підійшов до них схопивши обох за шиї, та просто легко переламав їм шийні хребці. Й відкинув зневажливо ті трупи від себе. Третій витягнув тесак й з ним кинувся на яутжу. Яр’рез відскочив вбік, тихо клацнувши під маскою мандибулами. Та манячи вказівним пальцем до себе того тесачника. Бандит дивлячись розширеними від страху карими очима на Яр’реза побачив здоровезний чорний кіготь на тому пальці яким його цей здоровань приваблював. Й на інших пальцях рук такі ж самі були гострі та довгі кігті, хоч саме тіло та будова така як в людей. А лице не зрозумієш.. Його ховала залізна маска схожа на морду вовка. -Может оборотень? Подумав переполоханий бандюга, хоча виключено. Ті з шерстю. Новий випад, мимо. -Да что ти такое! Злився бандит. З кущів за деревами почулися голоса інших головорізів. -Ти де Вадім? -Да тут я, тупой хахол, за халмом я, он не ч.. Хотів він ще щось додати та невстиг перейшовши на вереск. Коли Яр’рез перехопивши й заламавши руку бандита аж кості затріщали на ній ламаючись від сили яутжа, вихватив той же тесак з зламаної руки, одиним швидким рухом відрубавши ним голову бандита. -Тупезний.. Буркнув собі під мандибули Яр’рез не задоволений станом уманівської зброї. З кущів показався наступний бандюга, мабуть той що шукав Вадіма. -Тримай! Сказав йому Яр’рез, кинувши у нього одночасно палку та тесак. Оманний, дієвий жест. Бандит намагався схопити руками перше що полетіло в нього, а тесак сильно кинутий врізався йому глибоко у лоба межи очі. Обливаючись кров’ю тіло завалилося в кущі. - Что он там сказав? Почувся тріск гілок під ногами в інших. -Я не понял. Вродє что он не че яко ето. Ще п’ять прямо в руки йдуть, подумав Яр’рез відступаючи назад на відкриту місцевість. Дощ почав лити сильніше. -Той мужик бачу його на поляні, прогорланили бандюги. Возьмем його за сраку як оточимо. Побавимось в ножички, виріжемо на його тілі імена павших братанів наших . -В нас ще є стріли. Тихо будь, раптом він почує. Вроді це вже всі умани, подумав Яр’рез придивляючись та прислуховуючись. Маска показувала теплові сигнали ще десь з п’ятнадцяти уманів. Він зняв свого канчука з поясу, розклавши його. Очікуючи коли умани попадуть в периметер щоб вдарити по них своїм канчуком. Так й сталося, в зону удару батога попало їх аж шість, Яр’рез розмахнувся, канчук склався та знову розклався обмотавши своїми обіймами як удав кролика аж шестеро розкричавшихся в паніці розбійників, одним сильним рухом назад Яр’рез натягнув канчук на себе, активовуючи гострі сигменти канчука, розрізаючі плоть легко як масло. Розчленовуючи своїм канчуком репетуючих бандитів навпіл. Та одним рухом руки знову складаючи свого смертоносного канчука кільцями. -Не підходьте, так він нас всіх легко переїбашить. Стріляйте в нього, цільтесь в голову та коліна. Перемовлялися між собою решта дев’ять ховаючись за деревами. Тут на них з розгону несподівано налетіло щось здоровезне, тонко заверещавши. - Блядь, да єто бешеная лошадь . Буран розігнав їх вигнавши за дерев, догнавши одного та заваливши на землю, затоптав копитами. Коричневі очі коня відблискували у спадаючих вечірніх сутінках злим зеленим фосфорним вогником. Вуха цупко притиснуті до голови, робили його трохи схожим на змію. Буран форкнувши, встав дибки лякаючи ще одного. Той націлив на коня арбалет. Яр’рез загарчавши в два стрибки вже був там, вперішивши умана кулаком по голові, розтрощивши його череп як горіх. Мізки з черепа бризнули в різні сторони. Труп осунувся на землю, арбалет не встиг випустити смертоносну для коня стрілу. -Тебе мало не прибили, мій захисник, сказав Яр’рез Бурану. Оглядаючись за рештою уманів, й доволі вчасно. Сім стріл летіли одночасно пущені по ним з луків та арбалетів з близької віддалі. Активувавши свої кі’чті-па Яр’рез позбивав їх в повітрі, зло загарчавши. От чого в коня ще цілитися? При чім тут тварина? Він тої уманської логіки не розумів. Пора й по вас постріляти, подумав він. Активовуючи свій болтер. Та наводячи лазерний приціл на лоби троїм уманам заким вони всі перезаряжали свої арбалети та луки. Буран різко накинувся на одного, вдаривши його копитами по голові. Троїм голови пробили дротики випущені болтером. Ще три встигли випустити по нім свої стріли, Яр’рез вивернувся від пущених стріл, підскочивши до уманів , знімаючи свого списа і протикаючи тіла всіх трьох списом який розклав. Потім відступивши назад склав списа, повісивши на місце за спиною над поясом. Й почав нахилившись з попередніх трьох уманів діставати з їх лобів свої дротики до болтера. Буран стояв поруч нервово струшуючи головою, спостерігаючи за Яр’резом. Тут він захропів стукнувши копитом, Яр’рез здивовано повернув голову і подивився на коня, не зрозумівши що жеребець його попередив. Пущена стріла пронизила з свистом праву руку Яр’реза вище ліктя. -Здохни тварь.. Промямлив один уман припіднявшись та харкаючи кров’ю, опустив свій арбалет. Загарчавши від люті Яр’рез попробував вирвати ту стрілу з своєї руки, рвучи її назад лівою рукою, та обломив її кинувши з огидою половинку вбік. -Щоб тебе Кайнде Амедха в сраку хвостом виїбав к’житовий пьйод амедха, стрілячий в спину.. Ница брудна кров всюди одинакова. Сказав він , піднявшись в повний ріст та наблизившись до умана скрутив йому голову. Дощ не вшухав а почав ще більше лити. Яр’рез скинув свою маску з себе наставляючи розжарене лице під струмені дощу. Буран підійшов до нього та співчутливо заіржавши обнюхав пробиту стрілою руку Яр’реза, з рани текла ярка зелена кров яку тут же змивав проливний дощ. Буран потерся головою об живіт Яр’реза, струшуючи гривою. Та підставляючи йому свій бік. Яр’рез надів маску на лице, поплескавши рукою шию Бурана. - Буран біжи до своєї сім’ї , там вже зачекались на тебе твої самки. А я сам до дому доберуся. На мене Іларія також зачекалася, відчуваю це, як думаєш дасть вона мені пизди? Спитав він у коня, випробовуючи нове слово почуте від уманів. Буран серйозно його слухав замотавши гривастою головою, та зловив губами за пальці. Штовхнувши після цього Яр’реза своєю мордою до дерев. Й погнав галопом розбризкуючи з під копит болото до свого табуна, іржучи на бігу й десь здалеку до нього лунала відповідь, від його кобилиць. .Розумник. Подумав Яр’рез про Бурана, заскакуючи на дерево. Трофеїв він рішив не брати. Іларія й так там звелася вся чекаючи на нього й нічого не знаючи. -К’житова рука, будь неладна.. буркнув Яр’рез на свою пробиту стрілою ниючу праву руку. Справляючись й одною лівою на деревах. Я вже вся виздихлася з тим риданням, очікуванням та переживанням за Яр’реза й що з ним. Щоб заспокоїтися , принесла до хати з фіри Марійки гостинці, поставивши їх більш на холодне вікно. Підкинула в пічку трохи дров. Скинула свої штани. Вмикнула світлячки. Й вийшла чекати на вулицю, туди сюди нервово сновигаючи по ганку та вдивляючись то в темний ліс то на дорогу. З даху капало, бо лив проливний дощ. Мені хотілося одночасно й прибити Яр’реза як він появиться, й просто його знову зв’язати й згвалтувати як колись в конюшні. Невже не можна було поїхати об’їзною дорогою? Хоча звісно його вини в тому не було, що ми попали в засідку. Тут я щось почула, й не встигла навіть до себе прийти та відреагувати, як могутні руки притисли мене до стінки. Яр’рез стояв навпроти мокрий весь від дощу, по всьому відчувалося що він був дуже збуджений. - Я за тебе так переживала. Сказала я, торкаючись рукою його маски. Рука Яр’реза безцеремонно ковзнула мені між ногами, змусивши ахнути. Наполовину від подиву, наполовину від приємного почуття дотику. Кігтистий палець почав діловито потирати бутон прямо крізь мереживо трусиків, а потім і зовсім зсунув їх, проникаючи пальцем всередину. Я приголомшено на нього дивилася, привідкривши рота, коли Яр’рез почав рухати пальцями всередині, насолоджуючись жалібними звуками, які я видавала. Не протримавшись і кількох секунд я почала звиватися, відштовхуючи від себе Яр’реза, але той загарчавши схопив мене рукою за обидва зап’ястя, і притиснув їх над моєю головою, до стіни, змусивши мене лишень мотати головою у відчаї. Я не могла вирватися. Залишалося тільки змиритись. - Ти моя! Йому сподобалося домінувати наді мною, відмовляючи навіть у таких простих привілеях, як свобода рухів. Нічого я не могла зробити і лише дихала – важко та безпорадно. Була безсила отримати те, чого так хотіла, поки Яр’рез рухав у моєму лоні своїм пальцем. Не спішно та дуже повільно. Судячи з відсутності реакції і тому, що він поки що навіть не зняв маску, він нікуди не поспішав. Більше того, він поводився так, ніби в його розпорядженні був весь час Всесвіту. Якби не збудження, викликане успішним полюванням, він міг би мучити мене так кілька годин, постійно підводячи до краю й насолоджуючись моїми оргазмами. Однак вбивства, які він скоїв, зробили свою справу, тому він поступово почав втрачати над собою контроль. Його потреба в мені зростала з кожною секундою і незабаром він вирішив прискорити процес. Його палець зарухався інтенсивніше, потираючи всі ерогенні зони. Примушуючи мене корчитися від насолоди і одночасно бажати більшого. Рухнувши стегнами від нетерпіння, я вдивилась у вузький проріз його маски і прошепотіла, задихаючись від неприборканої пристрасті- Яр’рез будь ласка… ти потрібен мені… Яр’рез застрекотав з таким виглядом, ніби збирався продовжити свою гру в мені пальцем й далі, проте натомість витяг з мого лона палець. Навіть у напівтемряві ледь освітленого ганку я бачила, наскільки мокрим він був. Від мого й його погляду не сховалися навіть кілька тонких, клейких ниточок, що простяглися між його пальцями але, здається, він не звернув на це уваги і ніяк не прокоментував, вважаючи за краще зайнятися своєю юсою. - Ти моя, - повторив Яр’рез, зірвавши з мене мої труси й одним сильним поштовхом опинившись всередині мене. Незважаючи на значний розмір його органу він поринув у мене практично повністю, і це було спочатку трохи неприємно й неочікувано. Збудливо, хоч водночас і болісно. Навіть незважаючи на попередню підготовку я ще була не готова прийняти його величезний член, що пронизував мене без попередження, і все ж таки я не заперечувала, хотіла, щоб Яр’рез кохав мене й щоб йому також було добре. Це все, що мало значення. Розуміючи, що утримувати мене далі немає потреби, він дав спокій моїм рукам, дозволивши обійнятися себе, і відразу схопив мене руками за дупу. Я і схаменутися не встигла, як моя нога виявилася обернута навколо його талії. Різке скорочення стегнових м’язів змусило стінки піхви стиснутися довкола його стовбура. Я заплющила очі і стиснула зуби від болю, який повільно перетворювався на задоволення. Тепер моє лоно пульсувало, намагаючись не відпускати з своєї хватки напружений член Яр’реза. Поховавши себе в мені глибоко, він якийсь час залишався нерухомим. Лише його рука рухалася по моєму тілу, пестячи і обмацуючи під блузкою. Скориставшись тим, що його голова фактично звісилася мені на плече, я підчепивши пальцями його маску скинула її на підлогу, не дбаючи про те, залишить вона вм’ятину там чи ні. Пальці ніжно торкнулися жорсткого волосся на обличчі Яр’реза і закопалися в його густі довгі валари , звільняючи їх від стрічки якою я їх зв’язала до купи, від чого Яррез замуркотів від задоволення, прикривши очі, хитнувши своїми стегнами назустріч мені. Такий простий, й майже інстинктивний рух… що відкрив нам шлях у Всесвіт задоволень. Почавши Яр’рез уже не міг зупинитися. Він продовжував рухатися в мені - спочатку повільно, за звичкою боячись заподіяти шкоду своєю надлюдською силою. Проте вже через хвилину він бився всередині мого тіла, притискаючи мене до стіни і я нічого не могла з цим вдіяти, крім як дозволити йому досягти свого. Я охкала при кожному його поштовху, насолоджуючись цим майже так само сильно, як він сам. Ну а коли він потрапити в потрібну точку, кожен дотик до якої змушував зірки ярко спалахувати перед моїми очима, я просто збожеволіла. Й ледве могла дихати від того, мої ноги були розставлені під незручним кутом, а пальці ледве торкалися підлоги, але все це не мало значення. Яр’рез був тут, він повернувся щоб любити мене і я відповідала йому тим же, тримаючись руками за його могутні плечі. Даючи зрозуміти, що люблю його і боротимуся за нас . З усіх сил. Кілька хвилин пройшли в такому застиглому, перед оргазменному стані, але в якийсь момент йому в голову прийшла ще одна ідея. Його голова схилилася на бік, мляво ворушачи своїми мандибулами, а його увага зосередилася на захованій між вологими складками моїй кнопочці, що потікши розпухла і нетерпляче очікувала продовження дій. Намітивши ціль, він більше не вагався ні секунди і ковзнув легко рукою між нашими тілами, повільно обводячи виступ гострими кігтями. Спритно оголивши маленький бутончик моєї плоті Яр’рез відразу почав потирати його, підштовхуючи мене до краю позамежного задоволення. Я була на сьомому небі від щастя, але жалібно захникала, коли він перестав рухатися, і спробувала притулитися до його руки. Я була так близько! Усього кілька рухів і все, але ні. Яр’рез дуже добре вивчив моє тіло, щоб дозволити цьому закінчитися так швидко й легко. Тому в останній момент він просто дав спокій моїй вологій, рожевій перлині і відсунув свою руку. Від розчарування, викликаного такими діями мені захотілося накричати на нього, але тільки-но його рука знову знайшла шлях до голодного входу,я передумала, закотивши очі аж всередину черепа. Задоволення виявилося… нищівним. Я сподівалася, що цього разу зможе прийти до завершення, але, зрозуміло, не змогла Яр’рез просто грав з моїм клітором, змушуючи мене стогнати і просити його поспішати з цим ділом. Я твоя … - Прошепотіла йому ніжно – Назавжди… навіки… твоя. Будь ласка, мені це потрібне! Нам це потрібне.. Схвально загарчавши, він знову обвів бутончик кігтем, водночас рухаючи своїми стегнами. Звуки, які я видавала при цьому, спонукали його прискоритися. Він почав жорстко входити в мене, занурюючись у глибини і одночасно потираючи бутончик між моїми ногами пальцями. - Я твоя, твоя.. -Давай Яр’рез трахни свою самку по повній. Так я визнавала себе його жінкою, самкою та насолоджуватися цим фактом. Вимагала від нього більшого, благаючи його входити в мене сильніше, швидше і глибше. Яр’рез підкорився з жорстокою ефективністю рухаючи своїми стегнами. Все швидше та швидше. Він прагнув привести нас до розслаблення, якого так відчайдушно потребували наші тіла. Відчувши, як мої нутрощі стискаються, стягуючись вузлом, я зрозуміла, що зараз станеться. Мій чоловік рухався зі швидкістю, гідною відбійного молотка, втискаючись у мене стегнами так, як тільки це було можливо. Він хотів досягти солодкого задоволення не менше за мене, і ось нарешті це вдалося. Я до болю вигнула спину, коли повноцінний оргазм обрушився всією своєю силою. Мій рот був відкритий у німому крику, поки Яр’рез продовжував входити в мене, гарчачи, завивши від інтенсивності власного фіналу. Нарешті ми обоє звільнилися. П’яна від я від радості зосередилася на відчутті нашої пульсації. Моє лоно палало від безжальної уваги, але нехай стимуляція і була трохи надмірною, зате я тонула у хвилях такого довгого задоволення. Оргазм із яутжа як завжди був тривалим та інтенсивним, але навіть він не тривав вічно. Виливши своє сім’я в палаючу глибину лона він обм’якнув, припинивши пульсацію . Притулені до стінки ми обоє задихалися. Я безтурботно заплющила очі, видихнувши з полегшенням. Яр’рез підніс руку до мого обличчя і повільно провів пальцями по моїй щоці. Я застогнала від глибокої інтимності цього жесту, і розплющила очі, зустрівшись з рубіновими очима коханого. Вони палали любовю і пристрастю. А ще – гордістю. Він пишався тим, що я була його супутницею, і вважав за честь поділити зі мною своє життя. Пишався і жадав більшого. Підхопивши мене на руки Яр’рез пішов до хати вклавши мене на ліжко, він схилився наді мною, вчепившись легко кігтями в мою шию і зайнявши місце між моїми стегнами. Кігтистий палець знову взявся за пульсуючий клітор, поширюючи іскри по всьому моєму змученому тілу. Я знову була абсолютно безпорадною, повністю відданою на його ласку. І він збирався продовжити грати зі мною в ті ігри, в які так любили грати інопланетні мисливці. Всю ніч. -Все, сказала я. Здаюся любий, не можу більше . Ще трохи наших запаморочливих оргазмів й таке враження що ще дим з вогнем підуть з моєї дірки.. -Помилуй себе сонце, ти вже так дихаєш як загнаний кінь. Вистарчає на сьогодні. Сказала я, гладячи Яр’реза по валарах рукою. Заким він уткнувшись лицем в мою шию лежав поруч, важко дихаючи та відсапуючись. -Й що це тече? З даху капає чи що. Незрозуміла я. Витираючи себе, поглядаючи на дах. Але світло було з світильника тьмяне то видно не було того що вище. То я подивилася на свої мокрі пальці, розглядаючи те що вони стали зелені. -То твоя кров? Ти що ранений? Й не сказав мені?! -Де? Нетерпеливо питала я, пошарпавши його за плече, обмацуючи переполохано руками його. - Це подряпина, буркнув Яр’рез ліниво. Не варте жодної уваги. -Я тобі зараз покажу не варте уваги, та все перепацькане твоєю кров’ю.. Ти ще й впридачу коханням зразу зайнявся дурнику ти мій.. А я ще та дурепа тобі дозволила. Ні , щоб спочатку тебе обдивитися. Яр’рез загарчавши від почутого не спішно сів, бо я його розштурхала, примусивши сісти. -То в праву руку мені стріла уманська попала.. Сказав він відводячи від мене свій погляд. Заким я обдивлялася рану, легко обмацуючи його руку пробиту стрілою. Відчуваючи своїми долонями як вся його рука горить та пульсує. Нічого не кажучи, мовчки зняла з його правої руки наручник з зап’ястними лезами, залитий зеленою яркою кров’ю. Й принесла поближче собі світильник, вмикаючи більший вогонь на ньому. Й заставила Яр’реза лягти в ліжко. Й заразу вимивши руки, притягла тазик та воду у глеку, бинти, й настоянки деревію та щавлії. -Той наконечник в руці сидить тобі, ти що таке робив з ним? Він ж проткнув навиліт руку.. - Мене воно роздтратувло, я просто хотів вирвати це гівно пошвидше з своєї руки та обламав його.. -Й порвав собі тим тягненням назад руку й судини, бо втяг цей наконечник з зазубринами собі в середину, сам себе більше покалічивши. Сказала я, легко промиваючи рану та намацуючи той зловісний наконечник засівший в середині плоті. -То можна розрізати ножем руку й дістати вістря. Буркнув Яр’рез фиркнувши. -Й ще більшої біди наробити? Більшу кровотечу? З тебе не лікар, а якийсь живодер був би. Він на це тільки загарчав, нічого не сказавши. Не затягуючи з його раною, прийнялася діставати той наконечник з середини плоті, направивши його пальцями до вихідного проколу. Яр’рез терпів, затиснувши іншу руку в кулак заким я діставала з нього того наконечника. Мені його було так шкода, ніби замало йому тих шрамів було, що в нього вже були. Врешті кінчик наконечника показався з іншого боку рани, й я підхопивши його пальцями витягла відкинувши вбік, та зразу перетискуючи над раною руку Яр’реза цупкою мотузкою щоб кров не хляла . Тепер час промити й її зупинити.. -Що ти відчуваєш дорогий? Спитала я, пораючись над його раною -Тільки без гордості. Попередила знаючи характер свого схильного до таких відповідей чоловіка з його -дурницями, подряпинами, різання ножами, чи мене зовсім не болить. - Холодно мені й голова паморочиться. -Холод це поки добре, бо кров зупиняє.. Ти її таки втратив багато, раз ще голова паморочиться, а ще фізична нагрузка. -Вона тоді не хляла коли я був збудженим.. Сазав тихо Яр’рез, якось нещасно на мене подивившись через мої слова. -Та я маю на увазі в лісі, коли ти рухався.. Знімаючи перетискуючий судини жгут з його руки, приклавши кровоспинні трави до рани. Та погладивши його рукою по лобі, одночасно спостерігаючи за тим як себе поведе його рана далі. Кров зупинилася. Й я вже тоді зафіксувла ті пов’язки з травами, перебинтувала йому руку. Принісши в горнятку відвар кропиви - А це тобі треба випити. Тільки різко не рухай каліченою рукою. Додала я, помагаючи йому, припіднятися. -Що це? Спитав Яр’рез здивовано принюхуючись до відвару кропиви. -Запарена кропива. Сприяє загоєнню ран, зупиняє кровотечу, заспокоює, й багато чого іншого.. Ти пий давай, а не принюхуйся. Додала я лагідно, поглядаючи на свого чоловіка бридливо відвертаючого носа від лікарства. Яр’рез врешті випив, вкладаючись на подушку. -Й не таке вже противне, як тобі думалося. Сказала я , погладивши його рукою по лобі, й занесла горнятко на стіл. Вертаючись до свого чоловіка. Бо згадала що ше треба зняти з його лівої руки ПК. Щоб він ненароком не забувшись, й сам собі не зняв його покаліченою правою рукою. Він на мене дивився переповненим тепла й коханням поглядом, своїх рубінових очей в глибині яких застиг біль, заким я возилася знімаючи з його руки ті космічні технології. -Я переживав щоб з тобою нічого не сталося, тому почав діяти першим, сам напав на тих умановських бруднокровок, й перед тим відправивши тебе до дому.. Й те навіть що ти думала про об’їзну дорогу що вона безпечніша, злячись на мене, то омана. Немає безпечних доріг, коли по місцевості шастають банди бруднокровок.. Слухаючи слова Яр’реза задумалася. -Ти таки правий з тими дорогами, любий. Ну я просто над тим не подумала додала я… -А злилася, бо за тебе хвилювалася. Й як бачиш не дарма. Додала, схилившись над ним та легко погладила пальцями покалічену руку Яр’реза, відчуваючи ними, яка вона ще гаряча. Та підвішись на ноги, підібрала витягнуте вістря стріли. Показуючи його своєму чоловіку. -Бачиш який той наконечник з зазубринами по краям? Це навмисно зроблено так, щоб стрілу неможливо було витягти назад а якщо й витягнеш її, то тими діями робиш собі ще більшу рану ніж була.. Але ти такого не знав.. Сказала я, співчутливо поглядаючи на Яр’реза, та викинувши з руки наконечник вбік погладила його по голові. Яр’рез прикривши очі відповів -Ні, не знав, просто вирвати хотів з себе, але та стріла обламалася.. а я своїм різким рухом наробив собі гірше.. ще й недооцінив живучість пробитого списом ворога, та отримав по заслузі. Додав Яр’рез загарчавши на самого себе, та відвертаючи голову вбік. -Ну, не кажи так сонце всі ж мил.. -А ти не захищай мене, перебив він мене , схопивши мою руку в свою та затискаючи її пальцями . На війні та на полі битви люба помилка це смерть. Сказав він, від чого я в голос розридалася почувши таке, й звісно тут також була правда на його боці. Яр’рез рознервувався, дивлячись на мої сльози, та тихо рикнувши притягнувши мене своєю здоровою рукою до себе, обійняв. -Люба, ну перестань, не треба так, мені недобре від одного виду твоїх сліз стає.. Почуте змусило мене втихомиритися, лежачи в обіймах однієї сильної руки, і пошморгуючи носом на його грудях. -Ти правий дорогий, але я рада що все минулося, хоч так.. Додала я, й вибравшись з захвату його руки, поцілувала між мандибули в довжезні ікла. На що він, лизнув мене по лиці, злизуючи мої сльози, розстрекотавшись. -Йду з ганку, заберу твої розкидані причандалі, а то ще хто вкраде їх в темряві, додала я жартівливо, таки взбодрившись після обійму руки Яр’реза та його ніжних поцілунків. -Я би міг з тобою піти, сказав він, пробуючи встати. Та я йому не дала. Грізно стримавши за плечі й нависнувши над ним. -А ти лежи сонце, заким ліпше себе не почуєш. Не можна вставати поки з ліжка, коли в тебе голова паморочиться. Й ніхто мене не вкраде біля нашого дому, не переживай. Сказала я, турботливо накриваючи лежачого Яр’реза ковдрою, та погладивши його по валарам. -Я так люблю тебе.. Прошепотів він до мене. -Тебе також люблю, мій солодкий самець. Відповіла я, поцілувавши його в лоба. Та підвівшись на ноги підкинула до пічки дрова, щоб хата не остивала й накинувши халат на себе , під непереривним поглядом рубінових очей слідкуючих за мною, почалапала босяком на вихід щоб забрати з ганку залишені Яр’резом його причандали, юсу, спис, маску, та канчук які він там кинув, перед тим як темпераментно мене припечатав до стінки, та добре закохати після того. На дворі все ще йшов дощ, та стало дуже зимно. Ще трохи часу й прийде в наш край зима, холодна , сніжна та морзна. А мені ще треба до того бульбу докопати з городу після того як сезонні дощі втихнуть, щоб кагати наповнити. Забравши манатки Яр’реза, подивилася на темний ліс, поїжачившись від холоду та сирості, а ще й після розповіді Марійки про вовкулак та вампіра мерещилися мені іноді горящі жовті та червоні очі в темряві. З Яр’резом звісно що мені того всього не страшно, ні одних, ні інших, хай це все краще лишається десь там у місті. А ми тут разом у затишку та тиші кохаємось , зайняті одне одним. Й більше нам для щастя нічого не треба. Вернувшись до теплого дому, закрила двері на колодку. Відчуваючи на собі погляд двох палаючих рубінів у сутінках кімнати, бо світильник вже виздихся й догорав, даючи більше кіптяви ніж світла. Поклавши на місце зброю Яр’реза, я повертіла в руках його юсу . -Заберу в тебе поки що , бо випрати її треба буде, брудна вже, а ти дома можеш й голяком ходити, в разі чого простирадлом загорнешся, якщо кремпуєшся що буду на тебе пялитися. Додала я жартуючи. На що Яр’рез розстрекотався радіючи й бентежачись одночасно. -Ні, я тебе не кремпуюся люба, мені не шкода що ти на мене дивишся. Я он на тебе постійно можу дивитися й смакувати тебе також, і цього мені завжди замало. Додав він жалібно, спостерігаючи що я роблю. -Ти ж мій ненаситний жеребчик, люблю тебе, сказала я, погладивши його голову. Та загасила один світильник щоб не димів. Й скинула з себе свій халат та блузку, надівши сорочку. Сіла біля Яр’реза, провіривши його калічену руку, поклавши свої руки сконцентрувалася над нею, одну руку над бинтом а іншу на бинт. Відчуваючи жар який йшов від його руки. Він, мовчав знаючи за мої маніпуляції та ритуали, й прикрив очі. Яутжа терплять біль. Їх вчать до того з малку. В них так прийнято в їх суспільстві. То я вже давно знала зі слів свого чоловіка. Але я її не терплю, особливо коли вона торкається своїми липкими темними лапами того кого я люблю. Коли все зробила що треба. Яр’рез заснув. Рішила що можна так от біля нього й заснути сидячи. Не охота було його розбурхувати дарма щоб лягати поруч з ним. Не встигла за це подумати як він відкрив очі, невдоволено клацнувши своїми мандибулами. -Іларія дорога, ти чого не йдеш спати? Спитав він у мене, поглядаючи на мене жалібним поглядом. -Ну, я не хотіла тобі заважати сонце.. Сказала я, лагідно торкаючись пальцями його лоба та щетинок на нім. -Ти не заважаєш мені, я хочу тебе відчувати поруч.. Сказав він, взявши мою руку в свою та поцілувавши. -Хочу тебе відчувати на собі, й тебе під собою.. Будь ласка Іларія, прошу тебе… Будь ласка.. Благав Яр’рез, й щоб його дарма не нервувати. Я скинувши свою сорочку, загасила другий світильник, й як завжди на голяка залізла під ковдру до Яр’реза. Обережно лігши поруч біля нього, та поставивши йому свою голову на груди. Він обійняв мене здоровою рукою, притискаючи до себе, та засовуючи свої мандибули у моє волосся, переповнившись від того щастям. А я рукою погладжуючи його шрами, обійняла його за груди, притискаючись щокою до його теплого тіла. Ніжно поцілувала в живіт. Яр’рез тихо зітхнувши, лизнув мене в потилицю. Потім пози трохи помінялися, й Яр’рез вже на мене вклався своєю головою, а я провіривши його калічену руку, й те що вже вона не така розпашіла як була, заспокоїлася. Народна медицина й ритуал по заговорені проти запалення й болі зробили свою справу. Ну і звісно організм мого Яр’реза також боровся й вніс свою лепту для загоєння рани. - Спи, сказала я йому, погладжуючи його голову, та слухаючи як він мене обдавав теплим повітрям, соплячи у мене на грудях втикаючись у виямку між двома пухкими м’ячами головою. -В тебе був такий важкий день та вечір.. -Як на мене вони були й чудові бо поруч з тобою, а ще я подивився на місто та уманів, дав одному там в морду штовхнувшому мою солодку, от к’житовий виродок. Потім ще в лісі пополював на славу, додав він. Як би ти на мене так не очікувала, я це все відчував.. то би приніс до дому тридцять трофейних черепів, а тіла підвішав до дерев до гори ногами й знявши шкіру з них. До речі три трофея за Бураном, він поміг мені прикокнути троїх бруднокровних уманів. Додав Яр’рез гордо. -Ого.. Ти їх тридцять вбив… Захопилася я. -Що й Буран теж? -Так, він їх голови розколов ногами як горіхи. Сказав Яр’рез гордий за коня . -Ти з ним гарно подружився, Буран тебе визнає за свого. Додала я. Поцілувавши Яр’реза в голову. -Він, розумник. Мені Буран також відразу сподобався, коли я його побачив, в нього дуже сильний внутрішній вогонь. -А з самого початку ти мене мій дорогий до нього ревнував, підколола я Яр’реза. Ухопивши його пальцями жартома за верхню мандибулку, коли він повернув голову щоб зручніше її на мене примостити . - Я не знав спочатку хто це, тому так й вийшло. Потім ти мені пояснила і я заспокоївся. Добавив Яр’рез, зіваючи. -Ти також мене ревнувала до ілюзорних самок , яких сама собі навидумувала. Сказав він, загарчавши і легко вкусивши мене за груди своїми іклами. За які я його зразу зловила пальцями, легко потеребивши по них. Великі й гострі. -Так, й було. А як мені було тебе не ревнувати, коли ти в сні бубонів за самку. Ти тоді ще вагався зізнаватися мені в своїх почуттях, заким тобі потім ревність дах не знесла. Яр’рез голосно засопів, ховаючи знову своє лице в мені. -Й як би не той курйозний випадок тоді, ти би по тепер мурижився. -Хіба ні, любий? Спитала я його, перебираючи рукою йому валари на голові. Яр’рез форкнув. -Мабуть ні. Все таки я би зізнався, тому що далі терпіти свою любов до тебе, без взаємної відповіді було чимраз тим важче. Ти ж викрала моє серце собі, ще як тільки я тебе побачив, вибравшись на берег з озера. Але бач, так як я був тоді диким відлюдником, самітником- одинаком то мені самому спочатку були дивні ті почуття які я до тебе відчув. А вони ще з кожним днем ставали більшими та сильнішими, й твій запах зводив мене з розуму.. як й тепер зводить. Він не таячись викладав всю правду мені, захоплюючи мене своєю відвертістю та відкритістю. Й все це збігалося з моїми почуттями. Те що відчував він те відчувала я, й навпаки. -Але саме боляче згадувати те як я тобі заїхала кулаком з цілої сили в лице, й почала гнати тебе геть. Хоч потім за це зразу ж пошкодувала. -Ні, щоб зразу догадатися що мій солодкий мене приревнував. Сказала я, обіймаючи Яр’реза руками за шию, та нахиливши трохи голову голосно поцілувавши його в лоб. -Ти, люба дала мені пизди. Удар на твій малий ріст й твою силу був сильним. Додав Яр’рез застрекотавши. -Де це моє сонце, навчилося так недобре материтися? Здивовано спитала я його, потеребивши ніжно своєю рукою його по голові. -Та в тих уманів в головах прочитав вчора… -Чого вони на двох мовах розмовляють, чи це мені здалося? Спитав Яр’рез у мене зацікавлено. -Ого. То ти ще й різицю в мовах почув. Мій ти молодець. -Та легко різницю відчув, але я й так не розумію уманської. Ну ті от інші мудаки, то не місцеві. Це зайди з боліт Мокші, свинособаки з сусідної тайожної країни . Терпіти їх не можу, лицемірні та підлі. Хамуваті й всюди свого гівняного носа сунуть .. Яр’рез ти таких не роздумуючи відправляй в утиль. Й тих хто з ними за панібратство також. Він, слухаючи мене, розстекотався. -Вчора відправив їх всіх тридцять в утиль. Приємно було виривати з них їхні хребти… Та думати про те, як я додому прийду й тебе братиму будь де… Додав Яр’рез , вхопивши мене під ковдрою лівою рукою між ноги . - Я тільки триматимусь за неї рукою. Муркнув він, лизнувши мене за плече. -Це так заспокоює мене. Сказав він, зручніше вмостившись на мені, й щасливо засипаючи під те, як я любовно погладжувала його пальцями по лиці та раненій руці. -Мене також заспокоює те як ти мене тримаєш там.. Додала я, поринаючи по трохи в сон, та своїм лицем в голову Яр’реза. -Люблю тебе моя солодка.- Люблю тебе мій солоденький. Промуркотіли ми одне одному крізь сон, й одночасно в унісон.