Cхожі
Постріл. Точно в ціль. Ще один. Якби Екко не знав Вай з дитинства, то подумав би, що вона має певний типаж людей, які їй подобаються. Насправді Екко давно помітил, що у Кейтлін з Джинкс набагато більше спільного, ніж вони обидві визнають. Вголос же своє припущення біловолосий повстанець говорити не наважувався.
Заради власної ж безпеки.
Але якщо так прикинути, то вони обидві неабиякого розуму і професійно володіють зброєю, обидві до чортиків люблять Вай і взаємно ненавидять одна одну. Тільки ось для Кейтлін ця взаємна ворожнеча була суто символічною. Вай і так була її. Їй не потрібно було самостверджуватися якось іще.
З Джинкс була інша історія.
***
Старша та молодша
Здавалось, останнім часом Вай трохи більше захоплена собою, ніж зазвичай. Паудер не розуміє, що діється з її старшою сестрою, коли вона вперше за півроку прасує тільки-но випрану сорочку, щось коїть зі своїм волоссям, аби те стирчало у задовільну їй сторону (хоча яка різниця, в яку сторону воно буде стирчати, якщо воно таке вже є само по собі, Паудер теж розуміла не дуже).
Коли Вай вже третю годину дивиться на себе у дзеркало, ніби готується до інтерв’ю у якомусь популярному топсайдерському ток-шоу, Паудер називає її самозакоханою. На що Вай нічого не відповідає, лише відшикує молодшу сестру зайнятися своїми справами і не лізти до неї.
Вже нагорі у барі Вандер, помічаючи, що Паудер сьогодні якась сумна і невесела, ставить їй запитання, яке вже цілий тиждень не запитує в неї рідна сестра. А саме, як в неї справи.
Паудер нічого не відповідає, лише складає руки на стійці і опускає на них голову.
Та Вандера не здивуєш підлітковим ігноруванням, і, коли він мовчки ставить перед дівчинкою склянку з полуничним морозивом, Паудер зрештою промовляє.
- Дякую. Напевно мені це зараз потрібно, хоч я й не дуже голодна.
- Якщо не з’їси все, можеш поділитися з Вай. Вона теж його любить.
На що Паудер фиркає.
- Вай зараз не до морозива, вона ж у нас старша, їй не до таких дрібниць. Зараз вона думає тільки про себе.
- А про кого вона має ще думати? - неочікувано і повсякденно питає Вандер.
Його голос звучить як розкіт грому і, десь-таки, мабуть промигнула блискавка.
Паудер піднімає на нього широкі, здивовані очі. Не встигає відповісти, бо виходить Вай, яка навіть не дивлячись у їх бік, свавільно кидає на прощання:
- Буду пізно.
“Я сьогодні не прийду” - похмуро транслює в своїй голові Паудер.
Вандер зводить разом брови, але нічого не каже. Паудер проводжає її сумним поглядом.
Ставлячи на стійку одну з протертих склянок та беручи у руки другу, Вандер, ніби жонглюючи, продовжує:
- Я мав на увазі, що… - важко видихає чоловік, коли Вай зникає за дверима.
- Бачиш, Паудер, твоя сестра вже доросла. Вона, як і ти, особистість. І думати про себе - це не егоїзм з її боку, а нормальна поведінка впевненої у собі людини. - і трохи витримуючи паузу, доповнює. - Авжеж вона памятає, що в неї є ти і твої брати. І я впевнений, що вона завжди буде поряд, коли це буде необхідно. Але в неї буде і своє життя теж. Зараз можливо тобі це здається дурістю, але коли підростеш, ти зрозумієш…
Але далі дівчинка вже не слухає. В голові лунає лише одне питання: “А про кого вона має ще думати?”
***
Збій в системі
Стається раптово.
“Про мене. Про мене. Про мене”
Паудер навіть не уявляє, що її бажання здійсниться дуже скоро.
Що її сестра буде думати про неї кожен день наступні сім років і зуміє не збожеволіти у місці, де час зупинив навіть рух води.
***
Чомусь майже завжди життя йде шкереберть, коли один покидьок вирішує, що він найрозумніший. Саме так напевно розвертаються найстрашніші трагедіїї людства. У кожного все це проявляється по-своєму. І для того, аби умістити масштаб трагедії на прикладі двох сестер-сиріт треба докласти чималих зусиль. Але нам цього і не потрібно. Ви вже й самі знаєте, що сталося у цій історії.
А поки що Паудер намагається дихати, поки дим від пожарища розгортається усе більше і щільніше підкрадається до неї. Її ніби вивертає, вона плаче. Але, на жаль, тими сльозами не загасити полум’я.
Такий контраст зовсім не до душі дівчинці. Бо сьогодні вранці все ще було добре. Вандер був живий і робив їм сніданок, поки Вай з братами робили з себе дурнів. Паудер же у свою чергу сміялася над їхніми жартами у бік одне одного. Сьогодні був один з тих днів, коли дівчинка відчувала себе по-справжньому щасливою.
Останній з тих днів.
***
Не треба бути експертом для того, щоб зробити висновок: з точки зору дитини все сталося, як малося. Справжня ейфорія сквозить з очей, біла пелена затьмарює розум, поки мозок намагається усвідомити думку, що нарешті все вийшло, спрацювало, її винаходи не безнадійні. Тепер Вай та решта будуть дивитися на неї зовсім по-іншому, вони будуть рахуватися з нею, поважати. Дитячий мозок поки не усвідомив, що решти з єдиного цілого не залишилося. Є тільки Вай. І вона чомусь кричить. З очей старшої дитини іскриться чистий гнів.
- Що ти наробила? Що ти накоїла?!
- Я…
- Правду казав Майло, ти й справді якась безталанна! Вони загинули, чи ти не розумієш?!
- …хотіла допомогти… - тонить крізь завісу крику, відчаю, страху.
Далі все як у повільній зйомці. Ляпас, як розкіт грому супроводжує цю пекельну вечірку. Коли Паудер приходить до тями, старшої сестри вже поряд немає. З очей крапають злі солоні сльози. Образи, не каяття.
***
Різні
Вай вдягає нову, чисту, заздалегідь випрану сорочку, зосереджено вдивляється у дзеркало. Вона - продукт свого середовища, сирота з Зауну, колишня ув’язнена. Але зараз Вай дивиться на себе у дзеркало і бачить дорослу дівчину, яка вдягає форму Енфорсера і не впізнає колишню себе.
Авжеж не обійшлося без ускладнень, голосних розмов та сварок, хтось навіть подав у відставку, але це було її рішення. Бо вона - старша, а отже, відповідальна. Відповідальна за дії своєї сестри. Як заведено.
Проте так не думає Кейтлін, яка знає. що за всі свої злочини Джинкс буде відповідати сама. Бо у всіх своя голова на плечах. І хоча стало ясно, що Джинкс не завжди керує своїми діями, але те, що планує їх вона цілком свідомо, Кейтлін впевнена на сто відсотків.
Колись колишній стажер, а зараз діючий Шериф Пілтовера, вона розуміє, що кожен має право на помилку та на її виправлення. Вай, на її погляд, заслуговує на виправдання (і вибачення), бо помилка була не з її боку. Принаймні, не тільки з її.
У тому, що сталося винні усі. Залишилося тільки виправити те, що можна. І зробити це так, аби врахувавши помилки минулого, не ув’язнути у ньому по вуха. І вона вірить, що це можливо зробити, поки з нею поряд чесні та віддані люди. Іноді Кейтлін заходиться думками про те, що їй пощастило залишитись живою. Все ж таки Вай та Джинкс хоч і сестри, але зовсім не схожі.
Вай натомість думає про Паудер. Думає кожен раз, коли одягає уніформу Енфорсера. Вона не дозволяє собі забути.
У то же час у Зауні, на даху однієї з будівель, з якої відкривається панорманий вид на Пілтовер, закривши очі, Джинкс думає про те, що могло б бути…