Мороз, звідусіль сяє сніг. Така погода має свій шарм, і, незважаючи на холод, люди продовжують гуляти засніженими вулицями. Коли сніг почне падати великими пластівцями, погода стане ще більш казковою, ще прекраснішою.
Десь далеко, там, де закінчуються житлові будинки і починається гола, майже повністю засніжена земля, розпластавши руки та ноги, лежало тіло. Маленьке тіло, що трохи посиніло. Замість снігу під ним давно розтеклася велика калюжа; волосся стало липким від крові, а до цього переривчасте дихання перетворилося на хрип. Очі, що приречено дивилися в небо, потихеньку заплющувалися. Невже смерть? Така маленька та мізерна смерть. Хто ж знав, що таке буде? Бог? Чи, краще сказати, людина, яка уявила себе богом?
Знову пішов сніг. Він витончено кружляв в повітрі, приземляючись прямо на дівчину. Температура тіла нічим не відрізнялася від снігу, тому той, потрапляючи на шкіру, не танув. Вона видала останнє зітхання, яке більше схоже на тихий шепіт — і заплющила очі. Назавжди.
…Наступного дня її оголосили як зниклу, а знайшли тільки через тиждень. Хто ж знав, що на пустирі, через який усі ходять на роботу та навчання, під невеликим шаром снігу, лежатиме тіло дівчини. Снігу було не так багато, щоб можна було не помітити її, але хтось, спеціально чи навмисно, накидав поряд купу сміття. Якби не зміна погоди та яскраво-зелений шарф дівчини, її б, можливо, і не знайшли б так скоро.
Спочатку всі говорили, що вона була п’яною і нарвалася; та єдина близька подруга запевняла, що дівчина не вживала алкоголь. Потім говорили, що її хотіли пограбувати, але вона чинила опір. Усі могли й надалі гадати, от тільки слідчі “розчарували” їх. Це було не пограбування; дівчину вбили навмисно. Хоч убивця і намагався все підлаштувати під крадіжку – викрав гаманець, телефон, прикраси (невеликі гвоздики на вухах та кулон, подарований подругою), – він облажався.
Гаманець знайшли закопаним трохи далі від місця злочину. Жінка вигулювала собаку, як тварина раптом почала копати щось. Цим «щось» виявився пошарпаний гаманець. Відкривши його, жінка побачила в ньому фотографію, на якій були дві дівчини. Одну з них вона впізнала - та була нещодавно знайдена мертвою. Жінка одразу зателефонувала до поліції. Якщо метою вбивці було злодійство, то чому він не забрав нічого з гаманця жертви?
Наступного дня знайшли телефон. Він виявився зламаним, сім-карта була відсутня. Прикраси так і не знайшли, але детективи вважають, що вбивця забрав їх собі на згадку. Вони також припускали, що жертва та злочинець були знайомі. Опитування знайомих загиблої нічого не дало. Тільки її подруга абияк намагалася допомогти. Вона згадала, що дівчина раніше спілкувалася з якимсь незнайомим хлопцем. Його відразу затримали — алібі не було, і некомпетентні слідчі, які хотіли якнайшвидше закінчити всю цю біганину, спустили всіх собак на нього. Його засудили до десяти років позбавлення волі. Справа була закрита.
* * *
Невелику статтю про нещодавнє вбивство читав чоловік. У його руках крутився червоного відтінку кулон. Він ще раз уважно пробігся написаним. Самовдоволено посміхнувшись, він підніс кулон до світла. Дивився якийсь час, а потім стиснув його в долоні.
Він просто робив те, що вважав за потрібне. Вона сама винна. Вона не заслуговувала на життя.