Ніхто не помітив, що з того дня вона змінилася. На її виразі обличчя зникла та сама життєрадісна посмішка, вона стала похмурішою, тихішою, але спостережливішою. Більше не було питань, не було тієї дитячої поведінки. Ні, вона…
Вона виросла — скажуть інші, вона постраждала — скаже її сім’я, але ні одні, ні інші не виявляться правдивими. Чиясь поведінка не може змінитися таким кардинальним чином, незважаючи на те, що ця зміна відбувалася поступово.
Її хода стала більш плавною та легкою, її стегна погойдуються, коли вона йде. Її довге волосся розвивається, коли вона ходить, поблискуючи на світлі. Її одяг став відвертішим — такий темний, але спокусливий, як і погляд, яких вона кидає на всіх.
Він бачив, як вона перетворюється на цю дівчину, як росте, як її тіло набувають пишних форм. Вона, здається, зі стількими хлопцями та дівчатами була, що простіше порахувати, з ким вона не була разом, ніж те, з ким вона була разом.
Засоси на її тілі, ця усмішка, блиск в очах. Її манера говорити, її манера вести себе…
Щось у ній не дає йому спокою. У всьому цьому є щось таке… знайоме, щось, що він уже бачив у когось іншому. Це відчуття не дає йому залишити її, перестати звертати увагу.
Він спостерігає за нею, доглядає і знає, що це теж взаємно. Він відчуває це своєю шкірою, коли її очі зосереджені на ньому. І він готовий присягнутися, що бачив, як її райдужки очей на якусь мить стали червоними. Вона посміхається йому знайомою усмішкою, коли проходить повз нього.
У тілі Джіні перебуває Том, і Гаррі не знає, як це сталося, коли він знищив його.
Найгіршим було те, що його тягло до нього — до неї.