– З тебе жахлива наречена.
Мів-шер відволіклась від замку, обертаючись на Терха. Крапля поту скотилася по її скроні вниз, до підборіддя. Чоловік спритно її витер зап’ястком, Мів-шер тільки скривилася.
– Не відволікайся, радосте. Нам треба звідси зйобувати.
– Що за слова для короля, – Мів-шер пирхнула, повертаючись до відмичок. – І що тебе не влаштовує, ящірко?
– Ти не носиш корсет, – він погладив її по ребрам, від дівчина легко задилькотала.
Мів-шер вигнулася, зітхнувши.
– Ото втрата, як мені тебе шкода.
– Ні, не втрата, ходяча розпусто. Штани, – його долоня сковзнула по дівочому стегну, обхопила коліно, – сорочки, чоботи, ніяких білил, волосся обстригла для чогось.
– Старий розпусник тут ти. Пристаєш на ворожій території, – руки тремтіли від натуги. Ще трохи й ці двері точно піддадуться.
– Ще ти спиш обійнявшись з цим… Масаром.
– Ревнуєш?
– Страшенно, – видихнув Терх, навалюючись на неї всім тілом. Червона пляма на його боці розповзалась занадто швидко. – Й ти п’єш. Багато.
– З таким життям як не спитися.
Двері скрипнули, відчиняючись, і вони ввалилися в підземелля.
– Тримайся за мене.
– Не відпущу, не бійся.
Його рука в її. Важкий подих, жар від чужого тіла. Мів-шер занепокоєно зорила на Терха, на змарніле витягнуте обличчя, на червоні очі, розуміючи, що дракон став їй занадто рідним.
– Говори, драконище. Не спи.
– Я люблю тебе.
– А я тебе ні.
– Прикро. Я тут померти можу, а ти…
– Помирай на здоров’я після весілля.
– Меркантильна яка!..
Вони бачили промінчик світла в кінці тунелю, скоро… скоро свобода й безпека. Скоро.