Тоні з’явився як грім серед ясного неба. Пітер помітив новенького через ажіотаж у школі. Сам він дуже тихий, тому завжди чув трохи більше, ніж інші. Ім’я «Тоні» луною звучало в коридорах. За ім’ям постійно прив’язувалися характеристики «мільярдер» і «відрахований». Паркер вирішив, що новенький з іншого поля ягода і знову поринув в книгу з головою.
У Старка перед очима пливло від шкільних кабінетів, але залишалося тільки терпіти. Якщо батько наважився відправити його в звичайну школу, то може втнути щось гірше, якщо Тоні знову відрахують. Насправді він не винний у третьому випадку. Він не ображав учнів, не травив нікого, добре навчався і майже не прогулював. І не міг терпіти, коли хтось інший дозволяв собі щось подібне. Тому Озборн попрощався із рівним носом, а його батько – з цілими нервами.
Говард бився за Тоні зі звитягою лева. Молодший Старк підозрював, що батько просто втомився виправдовувати його перед громадськістю. Але Тоні все одно відрахували, що не підвищило репутацію їхньої сім’ї, тому Говард добряче надер йому вуха і заштовхав у Мідтаун – школу для геніїв, чиї батьки не могли оплатити престижних шкіл.
Було не так погано. Усі, звісно, з’їхали з ґлузду, коли Тоні з’явився в перший день, але хлопець швидко визначив зону свого комфорту – показав, що не стерпить вигуків у спину чи тикання пальцями, а ось адекватно поспілкуватися – це до нього. Проте підійти до нього наважувалися одиниці, і Тоні не міг цьому не радіти.
Старк швидко асимілювався, як і завжди. Навколо нього крутилися багато людей, але постійною компанією стали лише п’ятеро. У першу чергу їх поєднали спільні предмети, але не тільки через це Тоні влився в їхнє товариство. Томпсон був самовпевненим, Беннер – розумним, Наташа – неймовірно проникливою, Бартон – смішним, а ЕмДжей – саркастичною. Вони, звісно, не стали друзями до гробової дошки, просто не бісили один одного.
– Через тебе всі на мене дивляться, – фиркнула Мішель, всідаючись на стілець поряд. – Ненавиджу тебе, Старк.
– Облиш, колючко, – відповів хлопець. Вони як раз сіли обідати і очікували решту компанії. – Я так усе життя існую.
– Жахливо. Публічні люди повинні мати дозвіл на перші три вбивства. Амністію, щоб всілякі придурки подумали, перш ніж лізти, – пробуркотіла вона, паралельно розмірковуючи, чи варто запустити книгою в хлопця, що свиснув їй у спину. Тоні теж почув і набурмосився, виразно поглянувши в той бік.
– Всім привіт, – посміхнулась Наташа, приволікши слідки Флеша і Брюса, – ми ледь відірвалися від переслідування. Дівчата мріють, що ти запросиш їх на бал, Тоні.
– Коли захочеш зробити камінаут, попередь завчасно – я встановлю приховані камери на кожному кроці і підготую ванну під дівчачі сльози, – пробуркотіла Мішель, відриваючи погляд від книги. Старк міг заприсягнутися, що книга просто матеріалізувалася в її руках нізвідки, бо хвилину тому ЕмДжей нічого не тримала.
– Обов’язково, Джонс, – підкотив очі Тоні, але його обурення перервав шум поруч.
Старк інстинктивно обернувся і побачив, як бурмило Барнс штовхнув якогось хлопака, збивши ним стіл і декілька стільців. Кучерявий скрючився на підлозі і болісно простогнав, коли Бакі знову пішов на нього.
– А ось так толерантність не працює в нашій школі, – прогарчала Мішель і миттєво схопилася на ноги. Тоні здивовано слідкував, як дівчина швидко попрямувала незнайомцю на допомогу.
– Хтось злив анкету Пітера на сайті знайомств, і тепер він отримує кожного тижня, – крізь зуби видавила Наташа і теж піднялась. Тоні здивовано подивився на хлопців, які так само подивилися на нього, і піднявся з місця.
– Тоні, тримай себе в шорах, – застеріг Брюс, – ти не можеш захищати кожного зустрічного коштом власної репутації.
– Ходімо, – Флеш піднявся. – Якщо Барсу поплавить дах, з ним навіть Джонс не впорається.
Старк вже піднявся на ноги і швидко перестрибнув через лавку, направляючись вперед під шквалом поглядів.
– Що тут, дівчатка? – голосно спитав він, відволікаючи увагу на себе.
– Залиш його у спокої, – прошипіла ЕмДжей. Хоча вона і була на голову нижча, але дивилася на Бакі з неприхованою загрозою. – Чого ти до нього вчепився?
– Це він чіплявся до мене! – гаркнув хлопець.
– Неправда, це не я, – просипів хлопець, відсапуючись. Барнса це не заспокоїло, він кинувся вперед, хоча ЕмДжей і намагалася його зупинити. Кросівки дівчини видали противний скрип, коли здоров’як протягнув її за собою по підлозі.
– Гей, досить, – Тоні заступив наляканого хлопця, який намагався відповзти від Бакі подалі. – Він же сказав, що нічого не робив.
– Він писав мені записочки! І ці його чортові погляди! Мені гидко перевдягатися в одній кімнаті з цим…
– Це не я! – викрикнув Пітер, нарешті зводячись на ноги. – Я цього не робив, ти мені не потрібен!
– Стулися! – крикнув Бакі у відповідь. Але не зміг прорватися до Пітера, бо у Тоні за спиною з’явилися Брюс і Флеш.
– Досить, – перервав Тоні, – перестань. Хлопець сказав, що це не він. Облиш його, – спробував він знову, відволікаючи увагу на себе.
– Якщо ти хоч пальцем його зачепиш, Барнсе, – пригрозила ЕмДжей. – Облиш його.
– Я перепрошую, – їх перервав твердий голос. Тоні одразу впізнав його, бо зустрічався з директором цього ранку – несподівано отримав похвалу за стриманість і хороше навчання. Ну, ніщо не може тривати завжди.
Від директора їх відпустили через дві години в компанії батьків. Спочатку Тоні не хвилювався, а потім в кабінет зайшов Говард власною персоною.
– Ти повернувся з відрядження, – Тоні сховав напругу за посмішкою.
– Три години тому. Якраз відпочиваю після перельоту, – схожим тоном відповів йому батько, але швидко відволікся на директора і інших батьків. Після його появи переговори зрушили з мертвої точки – здивований батько Барнса погодився на відсторонення, а директор пообіцяв дати лад із цькуваннями. В кабінеті панувала атмосфера благоговіння, і лише Мішель мала сміливість підкочувати очі.
– З почином, Тоні, – привітав його батько, коли вони вийшли із кабінету директора під схвильованим поглядом секретарки, – ти довго протримався.
– Це я винен, містере Старк, – несподівано сказав Пітер (як з’ясувалося) Паркер, опустивши очі. Поруч з ним стояла тітка, міцно стискаючи його плече.
– Не переймайся, хлопче, – посміхнувся чоловік. – Це у Тоні щось типу комплексу – рятувати і захищати. Сподіваюся, його боржники в майбутньому хоча б відповідатимуть взаємністю.
– Планую з їхньою допомогою захопити планету, – розсміявся Тоні. Батько не злився – від цього полегшення поселилося в його душі. – Може, відсвяткуємо перемогу справедливості в піццерії? Що скажете?
– Ходімо, – стенув плечима Говард, і Тоні задихнувся радістю. Батько рідко мав вільний час після розлучення, щоб отак просто провести з ним, Тоні, час. – Бажаєте приєднатися? – спитав він у присутніх сімей.
Батьки ЕмДжей, Брюса і Флеша майже миттєво погодились. Вони відчули єднання в директорському кабінеті, коли відстоювали своїх дітей.
– Сподіваюся, журналісти не підсядуть за наш столик, – ядуче посміхнулася ЕмДжей і гордо пішла вперед. Її матір м’яко посміхнулася і стенула плечима. Говард дивився їй в спину зі здивуванням.
– А ви? – спитав чоловік, коли в коридорі лишилися одні Паркери. – Приєднаєтесь?
– На жаль, маю повернутися на роботу, – тітка Пітера трималася, що з директором, що з Говардом Старком, навдивовижу твердо.
– Пітере, а ти? – раптом спитав Тоні, змусивши хлопця здригнутися і несміливо подивився на Старка. – Підеш з нами?
– Ні! – швидко відповів Пітер і тихо кашлянув. – Вибач, я краще піду додому. Хочу відпочити.
Пітера переконати не вдалося, хоча Тоні спробував ще раз. Він відчував невдоволення, коли Паркер поїхав додому з тіткою.
– Слухайте, а що не так з Паркером? – з того самого дня минув тиждень, і життя Тоні трохи змінилося. Ні, його досі переслідували сотні поглядів, він дружив з тими самими людьми. Але тепер в його всесвіті з’явилось щось нове. Пітер Паркер постійно траплявся йому на очі, і побачене Тоні не подобалося.
Хлопець постійно був на самоті – на уроках, обідах, в коридорах. Він дивився в зошити, книжки, в телефон і зовсім ні з ким не розмовляв. Хіба що з вчителями, коли вони ставили питання. Пітер був розумним, але не намагався показати свої знання.
Ще іноді над Пітером знущалися. Але він наче і не чув – тупив у свої записи, втягував голову в плечі і ігнорував світ навколо. Після того, як Барнса покарали, всі уникали прямо діставати Пітера, хоча б не нападали на нього відкрито. Ну, Тоні сподівався на це. Тому він слідкував здалеку і не втручався – навряд син мільярдера з його галасливою славою був доречним у житті тихого і спокійного хлопця.
– Він дивний, – фиркнув Флеш, – завжди один. Завжди читає. Мене лякає те, що він ні на хвилю не відривається від книги… Ай!
– Ти зовсім знахабнів? – рикнула Мішель і ще раз вдарила його книгою по голові. Тоні тихо посміявся, сховавши посмішку за чашкою соку.
– Облиште Паркера, хіба ви не пам’ятаєте, що з ним сталося?
– Впав у зілля ботанства? – коротко засміявся Томпсон і знову отримав по голові – тепер від Брюса.
– Флешу, краще помовч, поки ти ще когось не образив, – порадив Тоні, але швидко втратив свою серйозність. То що там з Паркером?
– Його батьки померли три роки тому, – Наташа почала тиху розповідь, схилившись ближче. – Тоді Пітер почав відвідувати психолога.
– Звісно, він же не залізний. Одного дня прокинувся сиротою, – саркастично відповіла Мішель. – Я б подивилася, кого ти почала б відвідувати.
– А я і не дорікаю йому, – образилася Наташа, але продовжила. – А потім його друг Нед – потрапив в автокатастрофу.
– Він що, теж помер? – злякався Тоні, скосивши погляд на Пітреа.
– А ти та ще драма-квін, Старку. Ні, він живий. Просто переїхав у інший штат, щоб відновити здоров’я, – пробуркотіла Мішель. – А Пітер не такий соціальний, щоб знайти нових друзів. Тим паче, саме тоді всі дізналися, що він гей.
– Йому добряче прилітало, – погодився Флеш, теж кидаючи на Пітера співчутливі погляди.
– І від тебе теж, – ЕмДжей ткнула пальцем йому в руди. – Доки я не розбила тобі ніс.
Тоні подавився соком і голосно розсміявся.
А за кілька днів він зрозумів, що хоче підійти до Паркера. Хлопець розумний і цікавий, він би влився в їхню компанію. Навіть Беннер влився, хоча Тоні боявся, що ніхто, окрім нього самого, задротські жартики Беннера не оцінить.
Щоб наважитися, Тоні знадобився тиждень. Якщо відверто, певні обставини підштовхнули його зробити це раніше, але він збирався давно, тож… все точно йшло за планом.
– Вейд-придурок знову хоче прискіпатися до Паркера. Я скоро почну вбивати цих кінчених, – прошипіла Мішель. Вони знову сиділи за своїм улюбленим столиком в кафетерії. Пітер звично тупився в свою книгу за три столики від них.
– Залиш це мені, – видихнув Тоні і піднявся.
– Я так і знала, – прошепотіла Наташа і м’яко штовхнула його в спину.
– Я здогадалась раніше, – фиркнула ЕмДжей і самовдоволено посміхнулась.
Тоні вирішив залишити цю сварку і пішов до самотнього хлопця. Вілсон справді перешіптувався зі своїми дружками і свердлив Пітера поглядом. Старк сподівався, що його присутність відіб’є в них бажання шукати пригод.
– Привіт, – посміхнувся хлопець, перехоплюючи погляд Пітера.
– Привіт, – Паркер зміряв його зляканим поглядом і напружився.
– Як справи? – Тоні склав руки перед собою і спробував зазирнути йому в очі. Проте Пітер миттєво сховав погляд.
– Якщо ти теж вирішив з мене познущатися, то вигадай щось нове, – тихо відповів Пітер, він зиркнув на Тоні твердо і ображено. – Підсідати до мене і кликати на побачення, щоб відмутузити на парковці, було в тренді півроку тому.
– О, – що ж, Тоні дійсно здивувався. – З тобою справді так вчиняли?
– Так, і більше я в це не повірю, – огризнувся хлопець.
– Що ж робити тому, хто просто хоче покликати тебе в кіно, а не познущатися? Є певна перевірка? – Тоні відчув злість на всіх тих хлопців, що чинили з Пітером так жахливо. Але він відсунув свої емоції і м’яко посміхнувся, намагаючись завоювати довіру.
– Що? – Пітер явно не очікував такого питання. – Ти ж це не серйозно, Старку?
– Ні, Пітере, я серйозно, – твердо заперечив Тоні. – Можливо, ти не помітив, але я не з тих людей, що цькують тих, хто чимось відрізняється. Та й з дівчатами мене ніколи не бачили. Дивно, що не пішли чутки. То, може, ти погодишся сходити зі мною на побачення? В тебе навіть є гарантії безпеки: якщо я тебе ображу, Мішель просто відірве мені яйця.
– ЕмДжей надто турботлива, – Пітер яскраво почервонів, а його погляд пом’якшав.
– Чому ти не спілкуєшся з нею? Завжди сидиш один, – несподівано навіть для себе спитав Тоні. Він довго ставив собі це питання – в школі були люди, які прийняли б Пітера в своє коло, але він цього уникав.
– Я не хочу, щоб мене жаліли, – тихо відрізав він. – Я і сам впораюсь.
Коли Тоні голосно розсміявся, Пітер здригнувся і майже зірвався з місця. Але Тоні притримав його за руку і не дав втекти.
– Вибач, – він кілька разів глибоко вдихнув. – Вибач. Я вперше почув, щоб слова «ЕмДжей» і «жаліти» стояли в одному реченні.
– Пішов ти! – прилетіло йому в спину голосом Мішель. Хлопець здивовано озирнувся, але швидко повернув свою увагу до Пітера. Той теж засміявся, і вперше його обличчя засвітилося, стало яскравим і більш привабливим.
А потім хлопець подивився на руку Тоні, яка ніжно притримувала його за зап’ясток, і знову розчервонівся.
– Тож ти згоден? – тихо спитав Тоні і довірливо посміхнувся, запам’ятовуючи червоне лице навпроти.
– Тоні, я справді… – майже прошепотів хлопець. Старк був впевнений, що отримає згоду, але тут над Пітером нависла тінь, той вирвав руку із пальців Тоні і зіщулився.
– Привіт, Піте, – протягнув Вейд і поклав руку на Пітерове плече, – про що ви тут шепочетеся?
– Зникни, Вілсоне, – рикнув Тоні і підхопився. Стілець зі скрипом відсунувся, привертаючи увагу учнів.
– Отже, ви з Паркером і одній лізі, так, Старку? І як твій багатенький татко ставиться до того, що його синочок…
– Не твоє собаче діло, вали звідси, поки можеш, – Старк міцно стис кулаки, відчуваючи, як перед очима потемніло від люті.
– Чого ти причепився до них? – поруч з’явилася Мішель, вона навіть книгу не виклала, тому розмахувала нею перед обличчям Вейда. Вілсон від несподіванки стис руку на плечі Пітера, і той тихо пискнув від болю.
Тоні налетів на Вейда, відштовхуючи його від Пітера обома руками. Перед очами в нього рябило від люті.
– Не твоє собаче діло, – прогарчав він і сильно вдарив оторопілого Вілсона, – хто мені подобається, – він схопив суперника за комір і струсонув, наче шкідливе кошеня, – дівчата чи хлопці. Це тільки мене стосується, зрозумів?
– Теза, загалом, правильна, містере Старк, але я змушений попросити вас облишити містера Вілсона, – так, тепер Тоні міг впізнати голос директора у будь-якому стані.
Цього разу їх з Пітером в кабінет директора не запросили. Вони сиділи на стільчиках в приймальні і ніяково переглядалися. Моріта налаяв їх, але основну масу претензій все ж отримав Вілсон і його батьки. Ще й Говард знову зміг приїхати і допомагав тітці Паркера відстояти свого племінника.
– Піте, – прошепотів Тоні. Секретар зміряв їх невдоволеним поглядом, але змовчав. Паркер підняв очі. – Так ти підеш зі мною на побачення?
Пітер розчервонівся, і Тоні не зміг втримати посмішки. Паркер скосив погляд на секретаря, що перебільшеною уважністю розглядав свої папери, потім знову подивився Тоні в очі і… коротко кивнув.
Навіть незважаючи на догану і втомлений погляд батька, Старк світився всю дорогу додому. Бо ніякова посмішка Пітера була того варта.