– Не знаю. Відповідь так близько. Вона на поверхні. Але я ніяк не можу її знайти…- Сказав Ештон І-і-і-і-і… Відімкнувся чувак. Так, так і є. Тупо вирубився. Ніби в якійсь тупій комедії. Ніби робот, що був підключений до розетки, що танцював-танцював і випадково шнур зачепив. Він випав і робота вимкнуло. Так і в Ештона – ніби з жопи штекер випав. Ні, реально в нього що батарейки сіли? Кіру так і хочетілося поклацати пальцями перед носом, типу: “Ало, прийом!”
Тут Рікон заворушився. Кір взагалі не розумів, як той умудрявся їсти під рукою у Ештона. Він хоч здоровий, але не високий. Нахріна він йому взагалі під руку заліз? Ну, добре ще Рікон. У нього просто мозок в сторону боса повернутий. А Сірін? Кір уже зрозумів, що вона зовсім не тупа. Просто в неї мислення типово-дівчаче – через зад. Та вона взагалі-то майже весь час мовчить. А говорить в двох випадках – коли її заносить і вона якусь діч творить, або… Або коли вона у своїй такій же манері говорить здавалось би якусь хуйню, а насправді потрапляє прямо в ціль – в саму гнилу або болючу точку. Але не жорстока. Не просто хоче боляче зробити, а швидше – випустити гній з рани, щоб вона нарешті вже зажила. І от ця краля теж до Ештона під другу руку влізла. Ештон там щось про стабілізацію казав. Мабуть, це щось “магічне”. Просо Кір не розуміє. Тим часом Рікон визирнув з-під руки в лице Ештона і зітхнув:
– Це на довго. – О, серйозно? То це нормально, що чувак в нірвану випав? Рікон супер-акуратно виповз з-під руки і повііільно, плавно вийняв тарілку супу з рук Ешона і поставив на землю. Сама делікатність. Сірін теж визирнула з-під руки, зітхнула розчаровано, і відсунувшись продовжила жадібно сьорбати суп. Кір її розумів. Ештон готує божественно. От ніби нічого такого особливого. Не “висока кухня”. Але… Ніби мама готує. Хоча, звідки Кір знає, як готує мама?..
– Часто він входить у мимовільні медитації? – Запитала Мерін. Медитації… Хех… Забагато всього за один раз… От впринципі Кір нічого нового не чує. Вони говорять про речі, які і йому зрозумілі. Бар’єр, наприклад. Ну, от же Кір має уявлення що це. Просто… Ну, це щось із розряду фантастики. Хех… Як же він втомився. Може спати лягти?
– Був уже період, що й зовсім не траплялося. У мене таке враження, що у нього в свідомості ніби запобіжник є, що дозволяє залишатися в реальності. І він з часом його відшукав. Але от… Місяці як два він цей запобіжник просто відімкнув начисто. – Пояснив Рікон, уважно дивлячись Ештону в обличчя, наче вірна шавка.
Мерін відчула приплив вини. І, схоже, це помітив не тільки Кір. Рікон перевів погляд на Мерін:
– Ештон згадував, що Ви його про щось попросили. Це з цим пов’язано?- Запитав Рікон. Мерін опустила очі.
– Так, думаю, це через моє прохання. – Вона опустила голову нижче. Це якось не вписувалось в… її образ. – Я повинна була його берегти. А натомість… Він вирішує мої проблеми. Очевидно… Тисячоліття самотності нічому мене не вчать… – Хмикнула вона. Кір захотів зітхнути, він її чудово розумів, самотність і Кір – найкращі друзі, просто таки братани. Але стримався. Краще, якщо вони взагалі про нього забудуть – більше почує.
Всі мовчали якусь мить. І тут заговорила Сірін:
– Не переживайте через це. Це ж Ештон. Він не переживе, якщо омине чиїсь проблеми. А якщо мова йде про Вас – то він і світ переверне. І це не художній зворот. У мене таке враження, що він саме це і намірився зробити і вперто до цього йде. – Кивнула Сірін. Ого. Та вона рекорд поставила. Найдовша її промова. Хм. О, ще не все? Цікаво, давай послухаємо, що скажеш: – Знаєте коли Ешон на нас з Ріконом образився? Один тільки раз таке було. Сильно образився. Боляче ми йому зробили. – Ого. А їй і самій боляче. Ще й як. До цього момену Кір думав, що Сірін… Ну, не насрати їй, а… Ну, не спец Кір в людських стосунках… Блять, хто б знав, що це так знадобиться… Короче, Сірін не бігає за Ештоном так, як Рікон, не заглядає йому в рот і так далі… Кір думав, що вона до нього прохолодніше насправді ставиться. Але, виявляється що вона теж його любить. Просто по своєму. Цікаво, що і Ештон до Сірін по іншому ставиться, ніж до Рікона чи Мерін. Як?.. Ну… Підкреслено-акуратно. Якось так. От, якщо Рікону він весь час голову лохматить і той злиться через це, а Мерін на руках тягає і бісить цим. Ніби спеціально. То Сірін… То по голові ніжно погладить. Може навіть обійняти. І в усій цій шведській сім’ї ніхто не ревнує, що добіса дивно. Хоча… Рікон і Сірін більше дітей нагадують. При чому дітей Ештона, а не Мерін. А от дитина Мерін – це Лагор. Якого хуя Кір думає, що старший за усіх мужик дитина Мерін? А от не зрозуміло. Відчуття таке. При чому недолюблена дитина, як і усі ті, з ким виріс Кір. Так що це він точно впізнає. Хех… А Сірін продовжила… :
– Тоді, коли ми з ним не поділилися своєю проблемою. Йому значно простіше допомогти, якою б ціною це йому не давалося, аніж раптом дізнатися, що йому не довірились, не попросили допомоги. – От про це Кір і толкує. Сірін – ніби… Інше положення займає… Зовсім по іншому на речі дивиться. Її тільки часом заносить. А так… Не погана дівчина. Головне в її бік не дивитися – ато Рікон голову відкусить. Кір спершу не допер, що вони разом. Вони просто… Не сують це всім під ніс, як Мерін і Ештон. Ніби вони вже стара така пара. Спокійно ставляться один до одного. І тільки Лагор сам, як палець. І Кір ще. Ну, хоч старому не так сумно на цьому фоні тотальної любові і ванілі… Во братана знайшов… Скільки йому? П’ятдесят?
– А якщо не вийде допомогти… – Раптом сказала Сірін після паузи. – Він це сприйме легше, якщо знатиме, що зробив все що міг…
Рікон завмер і перевів винувато погляд на Мерін. Вона перемінилася в лиці. Ось як вона злиться? Блять… Стрьомно. Злість така… Не людська. Не так, як хтось спалахує, позлиться, покричить, та й заспокоююється. А ця… Ця істота лютує по іншому. Ніби ти на прицілі пушки… Ніби дуло в голову дивиться. Піпець, як стрьомно. Обісратися можна.
– Це Ви про Ліам? Як Ви взагалі це допустили? Він вижив лише через свій дивовижний талан. З помираючої душі не повертаються.- О, так переміни. Варто було Ештону відключитися, то уже можна і не грати в білу і пухнасту? А ці двоє поопускали очі і завмерли перед цією махиною для вбивства. – Як Ви посміли так нехтувати своїми обов’язками? Ви в першу чергу повинні його берегти.
Тиша. Тільки вогонь потріскує. Різко похололо все навколо. На градусів десять.
– Це моя вина. – Раптом сказав Лагор. Мерін перевела на нього цей свій холодний, нелюдський погляд. Але він хоч і обісрався, продовжив. Мужик. Уважуха. – Це я попросив у нього допомоги.
Мерін мовчки на нього дивилася. Вб’є чи ні?
– Я не знав, що він робитиме. А коли зрозумів, не зупинив, тому що не знав про небезпеку. З мого боку це неприпустима помилка. – Сказав він і підняв погляд на очі Мерін. Він виглядав, наче кролик перед удавом. Добіса сміливий кролик.
Мерін не зводила з нього свого “прицілу”. Кір приготувався. Вона як зірветься, головне вчасно відскочити. Тікати подалі. Хуй його знає, який у неї радіус цієї магії. Може на пару і його задіти. А так, як випадково під роздачу не потрапить, може і вдасться вижити. Може пощадить, раз Кір тут ні при чому?
Але пауза затягувалась. Не відбувалось нічого. Вона що вирішує яким способом його замочити? Як ту курку випатрошить?
– Я готовий прийняти покарання. – Блять, ти що йобу дався? Мовчи, мужик.
Мерін стисла губи і сказала:
– Ти, очевидно, знову не знаєш про що просиш. – Сказала вона тихо. Кір, хоч Ештоном не був, але чітко “побачив”, як Мерін забрала від Лагора свій “приціл”. – Я цього не робитиму. Він мені не пробачить, якщо дізнається. – Поглянула Мерін в обличчя Ештону. – Але борги я не забуваю, думаю ти розумієш. Тому в твоїх інтересах, щоб Ештон тебе пережив. – Поглянула вона в очі Лагору. І усміхнулася. Стрьомно не було. Тепло ніби знову увімкнули. Оце то номер… Лагор кивнув, приймаючи те, що почув.
А він ще Ештона стрімався. Та порівняно з Мерін він – Пасхальний Кролик.
Всі сиділи нерухомо якийсь час. Тоді Кір нахилився і продовжив їсти. Всі на нього поглянули і собі продовжили працювати ложками. А потім мили посуд снігом. Кір би допоміг, якби все тіло так не боліло… Піпець. Оце то він дьору дав. Цілий зимовий марафон… Він встав і знесилено ліг біля багаття, на каремат, на якому сиділа Мерін і Лагор. І якось погляд падав точнісінько на застигле обличчя Ештона. Навіть сили відвернутися не було. Так і лежав. Мабуть, збоку це стрьомно виглядає. Один сидить, як статуя, другий – лежить. Кір зітхнув. Мабуть, він готовий визнати, що опинився не в поганих руках.
Здається, Кір задрімав. Бо, як відкрив очі, перед очима не мелькотіло обличчя Ештона. Натомість, всі навколо тихенько вошкалися, щоб його не розбудити, як він розуміє.
– О, ти прокинувся. – Підійшла до нього Сірін. – Ти як?
– Краще. – Що їй треба?
– Це добре. – І нахилилася над ним, нюхаючи його. Що за нахуй? Він гарячково перевів погляд на Рікона. Той спостерігав невідривно. Бля, чувак, вона сама… Я її не чіпаю! – Знімай комбінезон і кофту.
– Нащо? – Похолов Кір. Рікон його вб’є, нахуй.
– Кров’ю пахне. – Пояснила вона.
– Подряпина лише. Все окей.- Чувіха, залиш мене в спокої, цілішим буду. Вона нахилилась і зазирнула йому в очі впритул.
– Не сперечайся. Я акуратно рану оброблю. Це нормально допомагати тим, з ким ти подорожуєш. Так правильно. Ештон так вчив. Роздягайся. – Вона була спокійна, доброзичлива і безкомпромісна. Фак… Окей… Кір зітхнув, і зняв комбінезон по пояс, і стягнув пусер з футболкою. Глянув скоса на Рікона. Той стояв і дивися на все з готовністю, як щось не так – прикінчити Кіра на місці. Ще й руки склав під грудьми. Кір як роздягнувся, так і завмер під цим поглядом, як тварині демонструючи, що він нічого не робить і безпечний. Очевидно, це спрацювало, бо Рікон замість того, щоб загрозливо дивитися з-під лоба, тепер підняв підборіддя і з спокійним виразом обличчя спостерігав за всім просто, тим не більше погляд не відводячи. Сірін на їхні конфронти уваги не звертала, копошилася в аптечці, тоді обробляла рану. Кір приготувався терпіти біль, поки рану оброблятиме, але все було окей. Мабуть, це якийсь спеціальний антисептик – не боліло зовсім. Сірін і справді дуже акуратно і вміло все обробила, заклеїла пластирем поріз. Десь об каміння мабуть, роздер. Рана більша, ніж він думав. Тоді Сірін поклала руку йому на лоб і завмерла на кілька секунд. Але все було окей, так що вона почала збирати аптечку. Кір з полегшенням натягував на себе одяг.
– Протипростудну укладку йому дай. – Сказав Ештон десь з-заду.
– Я в нормі. – Реально ж все окей.
– Ти застудився. Завтра розвезе. – Заперечив Ештон.
– Це що ваша ця магія? Провидець, чи що? – Обернувся Кір на Ештона. Було б добре зрозуміти які у нього можливості. Але Ештон іронічно усміхнувся, схиливши голову набік.
– Я просто не перший день на світі живу. І знаю, що якщо бігати по тридцятиградсному морозу більше десяти годин – буде вавочка. – Глузував він. Добродушно, правда.
– Я не тепличний. Якби я хворів кожен раз, як мерзну, то з лікарні не виходив би. – Чиста правда. Він по вулицям шастав більше, ніж в інтернаті сидів. Ештон зіхнув, підійшов ближче. От зараз би час насторожитися… Але після тої печери щось перемкнулося всередині. Він же дав слово. Не схоже, щоб він так просто обіцянками розкидався. Все на це вказує…
Ештон присів поруч і поклав долоню йому на спину. І це тепло, що розтіклося по тілу… Кір ковтнув. Він готовий був просльозитися в цей момент. Опустив швидко погляд, щоб не побачив ніхто. Ештон… Він ніби його в банку з турботою засунув. І дружелюбністю. А потім він забрав руку… І все закінчилось. Першим поривом було кинутись до нього, попросити потримати руку ще… Кір ледь стримався. Якщо Сірін і Рікон це кожен раз відчувають, при контакті з ним, то він розуміє, чому вони до нього так липнуть…
– Здається, ти і справді в порядку. – Повідомив він. Та посрати якось… – Але ось цей порошочок випий для профілактики. Нам ще вгору завтра тягнутися. – Витягнув він з аптечки потрібні ліки і простягнув Кіру. Кір взяв. Але був впевнений, що якби Ештон повернув би долоню з теплом на спину, це допомогло б куди більше…
Ештон пішов. Сірін налила йому кип’ятку з термоса. І розчинила для нього порошок. Здається Кіру нормально в голову шибануло. Нікому він ніколи нахрін не був потрібен… І… ця турбота… Підкупає. Кір собі зараз нагадував голодного вовка, який переступає через себе, підповзаючи до людини заради їжі, бо інакше загнеться з голоду. Ось так і Кір… З голодухи… Довжиною з життя. Чорт. І чому він народився не ідіотом? Легше жилося б з сіном в голові замість мозку… І взяв цю чашечку з рук Сірін… Кір зітхнув. Він же їм не потрібен. Самі казали. Що це тільки на кілька днів. А далі Кір знову буде сам гребстися. Нема чого звикати. Так. Правильно. Потім його завезуть в цей їхній Гоґвардс… І він буде жити в якомусь центрі… Мабуть, той самий інтернат. А потім працюватиме на роботі… І таке інше. А це все життя – глянув він на цих істот. Воно не для Кіра. Таким, як він не щастить. Над такими, як він життя тільки насміхається. І ось це все – чергова насмішка. На, Кір, подивись, як люди живуть. Подивись і йди нахуй з розумінням чого у тебе немає. І ніколи не буде.
Ось. Ось це схоже на його життя.
А потім всі почали вкладатися до сну. І не як нормальні люди, звісно ж ні. Під один спальник. Просто зробили спільну лежанку, поз’єднувавши спальники. По центру лягли Мерін з Ештоном. Біля Ештона примостилася Сірін, її обійняв Рікон, притиснувши до Ештона. А Мерін покликала до себе Лагора. І він, як старе таке щеня забився до неї під ковдру. Тобто під спальник. І лягаючи спати в окремому спальнику по іншу сторону багаття, Кір ще в житті не почувався таким самотнім.