– На минулих переговорах ми обговорювали можливість взаємного вивчення наших країн, культурний обмін, наукові експедиції. Але у зв’язку із загостренням стосунків між нашими країнами, цього так і не відбулось. Чи можемо ми повернутись до цієї теми? – Запитав обережно Білл Уокер.
– Загострення стосунків, це коли армія США напала на Шазарію? – Відповів запитанням керівник соціуму, він явно був роздратований. І Ештон його розумів… Уже дві години мусолять одне і те ж…
– Так, і коли Шазарія знищила майже всіх солдат, отримала компенсації, і відбувся дуже вигідний для Шазарії обмін на наших полонених. – В’якнула Деніс Вілдман. Ох, вже вона дратує Ештона. Стара карга, ніби з бухгалтерії вирвалась. Що вона тут робить взагалі? Окей… Може не така стара. Років сорок. Більш приємною від того вона не стає.
– Воєнними трофеями кожна країна розпоряджається по своєму.- Кивнув їй керівник зовнішніх справ.
– Питання в тому, що ми могли б перегорнути цю сторінку в історії. Або ж хоча б вислухати, як можна згладити кути. – Висловився Рік Гарсія. Його теж дратувала ця дама. Чому радів Ештон.
– Не так просто забути повномасштабний напад на свою батьківщину. – Зауважив керівник по інформаційній підтримці і зв’язках. – Звісно ж ми могли б…
Ештон випав. Просто мозок відімкнувся. Він сидів разом з Мерін за ширмою – хоч щось радує. Але для чого він тут – не ясно. Все одно його навіть не видно. Щоб він вніс якусь лепту в переговори – так ні. Тільки дивно виглядає, як Рікон і Ванесса стоять по обидва боки від його порожнього стільчика за столом, де він зазвичай сидить. І йому їх щиро жаль. Вони достатньо комфортно почуваються там, але… Стояти ж важко 2 години…
– Мерін. – Тихо звернувся Ештон. – Що я тут роблю?
Дівчина пирснула сміхом тихенько. Відсміявшись вона теж тихо відповіла:
– Ти ж хочеш підготувати світ до нашого відходу. А якщо нова загроза виникне, першим під удар підпаде Зовнішній Світ. З чогось же потрібно починати роботу? Ось… Посли. Зараз дуже поважна професія. Цвіт нації. З чого ж починати, як не з них? – Усміхнулась вона. Ештон оторопіло дивився якусь мить на Мерін. А потім усміхнувся. Що ж. Гаразд.
Ештон встав і вийшов з-за ширми. Всі керівники різко замовчали, встали, поклонились. Посли переполошились. Керівники сіли знову, одразу після того, як Ештон зайняв своє місце.
Він стомлено поглянув на всіх присутніх і сказав спокійно і, можливо, занадто тихо:
– Продовжуйте, будь ласка. – Просто Ештон уже задовбовся слухати все це лайно політичне…
– А Ви хто? – Спитала тітка-огидний-бухгалтер.
– Я Серце Шазарії. Пробачте, не представився. – Кивнув Ештон і повно сперся спиною об спинку стільчика.
– Це щось означає? – Нахмурилась вона.
– Це такий титул. – Усміхнувся їй поблажливо Ештон. Їй це не сподобалось. Вона розізлилась.
– І що ж він означає? – Запитала вона досить спокійно, хоча тон Ештону не подобався. Звісно, якщо враховувати, наскільки вона зла, то все ще терпимо. І чого вона на нього зі старту напала? Зачіска дратує, чи що?
– Що я наречений Повелительки. Якщо висловлюватись мовою Зовнішнього Світу.- Просто відповів він.
– Наречений? – З сумнівом крякнула вона. І її явно понесло. – Тобто, не міністр, не принц, чи якийсь член керівного органу, а просто наречений? – Спитала вона з якоюсь зверхньою інтонацією. Її спутники напружились.
– Так. – Відповів Ештон.
– Отже. Ми можемо привітати Вас з Повелителькою зі скорим шлюбом?- Миролюбно запитав Уокер, явно намагаючись відвернути увагу від огидної тітки.
– Так. – Не приховуючи щастя, широко усміхнувся Ештон. – Зовсім невдовзі.
– Можливо США може припіднести якийсь подарунок? – Запитав Уокер, заразившись посмішкою.
– Так, чому б ні. Для мене можна яблучний пиріг, а для Повелительки сто наложників і одиного не наслідного принца. Або принцесу. – Капосно усміхнувся Ештон. Мерін за ширмою веселилася. Посмішка Уокера сповзла. І він оніміло поглянув на Ештона. Потім прокашлявся і хотів вже щось відповідати.
– Не хвилюйтесь, я пожартував. – Усміхнувся Ештон. Всі дивились на нього якийсь момент.
– То це правда? У вас тут є наложники? – Якось недобре запитала Вілдман, ніби вхопилася за якусь ниточку. У неї було передчуття скорої перемоги. І специфічні хвилі підлості. Вона категорично не подобалася Ештону.
– Є. – Вирішив піти у неї на повідку Ештон. Нехай гне вже свою лямку, не заспокоїться ж…
– А Ви сам? Теж були наложником? Чи який у вас порядок підвищення наложників у гаремах? – Вона запитувала це тоном дослідника. Її спутники запанікували. Але всередині вона відчувала таку зневагу, що Ештону стало не приємно. Рікон скипів. Ештон торкнувся його кількома заспокійливими хвилями.
– Так. По суті, Ви права. Я раніше був наложником. Тоді фаворитом, а тепер Серце Шазарії. – Кивнув Ештон їй в тон. Ніби і не знає, про те, що робиться в її свідомості.
– То чи входить в Вашу юриздикцію міжнародні переговори? Можливо Вам було б зручніше в… більш приємному місці? – Вона усміхнулась… Ештону стало бридко.
– В якому, наприклад? – Безневинно запитав Ештон.
– Ну, можливо в більш неформальній обстановці Вам було б зручніше? – Ештон розумів на що натякає ця… стара… бухгалтерка… Але вирішив дати їй останній шанс. Посол все ж таки. Повинна мати межу.
– Ви на щось натякаєте? – Запитав він прямо. Скільки можна?
– Наскільки мені відомо, минулого разу переговори проходили в спальні Повелительки. – Її так і підмивало сказати щось іще. І Ештону хотілось її просто розмазати об цей стіл. Він був втомлений, злий і роздратований. Ще й вона хмизу у багаття підкидає. Що це ще значить?
– Тобто? – Запитав Ештон. Стало дуже не приємно. Вона зараз щось вякнула про Мерін?
– Не знаю. – Усміхнулась вона переможно. – Мене тоді не було. Зате мої колеги були. Можливо варто у них поцікавитись? – Ештон стис губи. Перемінився в обличчі. От тепер Ештон лютий. Він подивився їй в очі так холодно, як вмів. І цій курві стало не по собі. Тепло в його очах розстало, як тепла течія в синьому льодовиковому океані. Тільки спокійно… Ештону тепер потрібно тримати себе під контролем. Може і випадково вбити когось. Спокійно. Він тихо видихнув.
– Я Вас зараз депортую. – Сказав він рівним тоном. Не природньо спокійно для такого погляду. – Думайте трішки, що говорите і на що натякаєте.
Вілдман розгубилась. Раптом на ноги встав Гарсія і поклонився:
– Приношу свої вибачення за колегу. Вона іще не надто досвідчений дипломат. – Сказав він, перше, мабуть, що спало на думку.
– Чому ж Ви берете на подібні переговори недосвідчених колег? – М’якше запитав Ештон, звертаючись до Гарсії. Він зам’явся. Сів на місце, і, судячи з біохвиль, намірився брехати, а тоді поглянув в очі Ештону і захлопнув рот. Він обдумав ще раз щось. А тоді відповів:
– Ми не мали вибору. Після конфлікту, з дипломатами зазвичай їде ще один член делегації. Як контрольний елемент. – Пояснив він. Вілдман аж задихнулась від обурення. Але Ештон оцінив його чуття. Адже брехати йому зараз точно не слід.- І ми не обирали з ким розділити цю поїздку. – Додав він.
Ештон перевів погляд на Уокера. Той напружено за всім спостерігав. З готовністю. Цікаво. Прикривають один одного?
– Що ж. – Сказав Ештон. – Наступного разу докладіть більше зусиль, аби їхати з компетентними колегами. Адже… Це важливо довіряти тому, з ким в одній ситуації знаходишся, вірно? – Усміхнувся Гарсії Ештон.
– Так. Дякую за пораду. Обов’язково приймемо на озброєння. – Видихнув Гарсія. Заспокоївся. Ештон вирішив не придиратися до слів і кивнув.
– То… Ми можемо продовжити? – Запитав Гарсія.
– А який сенс? – відповів Ештон запитанням на запитання. – Шазарія розкривати перед США двері не буде, особливо після нападу. Секрети вивідувати теж ніхто не дозволить. Обмін ресурсами? Ну, можливо. Не знаю. Шазарії потрібні якісь ресурси? – Запитав він в керівника забезпечення ресурсами.
– Ні, Шазарія не потребує на разі жодних ресурсів. Усе в достатку.- Відрапортував він. Ештон кивнув. Опісля перевів погляд на дипломатів.
– Тоді що Вам потрібно? – Запитала Вілдман, дратуючись. Ще трішки і Уокер її вирубить. Ештон посміявся всередині з цього. Оце вже делегація…
– Потрібно? Хм.. – Задумався Ештон. Якби то так їм хоч щось сказати, аби нічого не виляпати випадково.- Цінність Зовнішнього Світу лише в людях, я так думаю. Тут надто комфортні умови. Тепличні, можна сказати. Ззовні люди швидше еволюціонують. – Може якось так? Все одно в цьому є доля істини.
– Тобто жарт про наложників – не зовсім жарт. – Перепитав Гарсія. Розумний чувак.
– Ні, це був жарт. Раніше просто існувала така традиція. – Усміхнувся Ештон.- Питання полягає в тому, що Шазарії від Зовнішнього Світу нічого не потрібно. Натомість Вам від Шазарії дещо може і знадобитися. От тільки… Чи захоче Шазарія цим ділитися? – Він уважно поглянув в очі Гарсії. Мужик нахмурився і задумався.
– Подумайте до наступного разу. – Сказав Ештон, відхилившись назад.- А я дозволю собі попрощатись і піти в більш зручну обстановку. – Залишив він посмішку і погляд на Вілдман.
Ештон встав. Всі керівники теж піднялись і поклонились йому. Уокер і Гарсія теж піднялись, вслід і Вілдман. Керівники поклонилися, вслід і дипломати. Ештон пішов. За ним послідували Ванесса і Рікон.
***
До вечора Ештон просидів в бібліотеці. Сьогодні ще прийшов Архітектор й Акіл. Кожен працював над своїм. Архітектор, згідно схем Ештона робив голограму мозаїки з мінералів, Акіл шукав вирішення конфлікту, що виник в мозаїці, згідно прорахунків Архітектора. Ештон відшліфовував саму схему. А Рікон вишукував щось своє, можливо, намагався знайти спосіб зняти печаті без шкоди організму (вони обговорювали це раніше, Рікона тема зачепила).
– Серце Шазарії, пробач що відволікаю. – Ванессу Ештон не сподівався зараз побачити.
– Щось трапилось? – Чому б вона ще приходила зараз?
– Посли хочуть з тобою поговорити.- “Ощасливила” Ванесса.
– Якого біса? – Не витримав Ештон.
– Ну, що ж я зроблю! Відмовити? – В серцях розвела руками вона.
– Ти їх попередила, що їм ще в ізоляції сидіти? – Поцікавився Ештон.
– Я їх попередила, що графік транспорту дозволить їх вивести з Шазарії пізніше. А про ізолятор їм ніхто не розповідав. В Шазарії на подібні випадки є ізолятор, замаскований під спальню. Вони погодились на затримку. – Прорапортувала вона. Ештон зітхнув.
– Гаразд. Коли зустріч? – Приречено запитав він.
– Зараз. Їм же в ізоляції ще добу бути. Ну може менше – у них ще конгломерати механізмів не сформувалися. – Схрестила вона руки під грудьми, явно заявляючи всім своїм виглядом, що відкрутитись не вийде.
– Гаразд. – Зітхнув він.
– Куди їх провести? – Запитала Ванесса.
– Сюди. – Буркнув Ештон.
– Сюди? Це ж посли… – Засумнівалася дівчина.
– Це не я їх ввечері смикаю, а вони мене! Ще я бігати буду туди-сюди. У мене ще купа роботи! Після бар’єрів ще в Храм потрібно вживити новий механізм для заміни ємності договору і його діагностики, полювання в цьому місяці організувати, і ще один проект слід почати – важливіший ніж усе інше разом взяте! І ще дещо Повелителька просила зробити – з медитації знову місяць не вилізу… Зви сюди. – Все ж таки рознервувався Ештон.
– Гаразд. – Погодилась Ванесса. Коли він у такому стані, краще не перечити, все одно результату не буде.
– Тільки ту видру сюди не веди. Я її в себе дома бачити не хочу. – Серйозно попередив Ештон. Ванесса розуміюче кивнула.
Буквально за кілька хвилин Ванесса привела дипломатів.
– Доброго вечора. – Привітався Ештон, залишивши на них погляд. – Сестра, принесіть, будь ласка, гостям чаю. – Нахмурився Ештон, намагаючись таки довести схему до толку на голограмі.
– Не називайте мене так у присутності гостей! – Присіла на мозок Ештону Ванесса. О, Боже!
– Старша Служителько Серця Шазарії, принесіть гостям чаю, будь ласочка. – Терпляче попросив Ештон.
– Не треба в мене просити. Достатньо і наказу. – Далі продовжувала вона морочити голову.
Ештон не витримав. Ментальним наказом моментально закрив усі голограми і подивився на неї. Дипломати запанікували. Він поглянув на них – це було навіть кумедно, ніби він всерйоз може їй нашкодити. Ештон усміхнувся іронічно. І перевів погляд на Ванессу, мовляв “змилуйся, просто принеси уже”. Ванесса пішла.
– Як ти з нею живеш? – Запитав він в Акіла.
– З задоволенням.- усміхнувся той.
– Вона мене палицею побила недавно, твоя школа? Прицільно по больовим точкам цілила. – Докірливо спитав Ештон, скосивши погляд. Акіл самовдоволено просміявся.
– Я її вчив різним технікам. А те, в які точки бити – був її свідомий вибір. – Акіл усміхався на всі тридцять два. Ештон по доброму усміхнувся і похитав головою. Так… Куди цих гавриків посадити? Ештон роззирнувся. Всі столи були зайняті.
– О! Туди сядемо. Я зараз тільки механізм перенесу. – Ештон забрав механізм для збереження фоліанту зі столу, скочив по сходам, що склепінням нависли над столом, там на балконі був стелаж з книгами. Дуже там ніхто не топчеться, так що механізм буде в безпеці. Ештон поставив його прямо на підлогу. А Рікон тим часом доставив додаткові стільці до столу.
Якраз прийшла Ванесса з чаєм і всі всілися. Ештон за столом – посли напроти.
– Сестро, допоможете мені з послами поговорити? – Спитав Ештон.
– Серце Шазарії, це ж посли іншої країни! Чому Ви…
– Не вмикаю манери і все інше? – Перебив Ештон. – Та я ніколи не намагаюсь виглядати інакше, аніж є насправді. І це – Вказав Ештон на послів. – Такі ж люди, як ми всі. Ой, вибач Рікон. – Той закотив очі і махнув рукою. Мовляв – “не заморочуйся”. Ештон продовжив думку. – Нормальні вони.
Паралельно розмові Рікон доставив поруч з Ештоном ще один стільчик для Ванесси. Вона сіла. Посли слухали і слідкували за всім.
– Отже? Чим завдячую візитом? – Усміхнувся Ештон.
– Кхи-кхим. – Прокашлявся Гарсія. – Дякуємо, що погодились на зустріч. І вибачте, що відволікаємо. По перше, ми хотіли б ще раз принести вибачення за поведінку нашої колеги.
Ештон зітхнув:
– Ну, я ще можу стерпіти, якщо в мій бік щось подібне говорять. Я розумію, як для Зовнішнього Світу подібні титули можуть виглядати. Але що стосується Повелительки- будьте обережні. Я сам цього не стерплю. Не стерпить і вся Шазарія.- Серйозно попередив Ештон. – Навіть якщо і був якийсь прийом в покоях Повелительки, сприйміть це як надану Вам честь, або що. Не перекручуйте фактів. Це Вам може обійтись дорожче, аніж повний збройний напад на країну.
Дипломати переглянулись. Вони… Якби Ештон був не певен, що вони не чутливі до біохвиль, подумав би, що вони спілкуються таким чином. Але ні. Ці двоє просто і, справді, напарники. Вони просто розуміють одне одного. Вони оцінювали Ештона. Оцінювали інформацію. І вони… Були готові. Готовність. Взагалі цікавий стан. Для дипломатів переговори – це битва. Рікон весь напружився, вловивши ці хвилі.
《Спокійно. Вони не загроза. Просто для них найважливіше інформація.》- Заспокоїв Ештон.
《Гаразд.》- Послухався Рікон.
– Дякуємо, ми приймемо до уваги.- Щиро подякував Уокер. Ештон кивнув.
– Насправді, Серцю Шазарії теж не варто грубіянити. – Втрутилась Ванесса. – Я не зовсім зрозуміла натяків шановної Вілдман, але Серце Шазарії так просто б не зробив зауваження. Він дуже важливий для всієї Шазарії. Ми поважаємо і оберігаємо його. – Запевнила Ванесса.
– Так, звісно, ми поважаємо Серце Шазарії. – В свою чергу запевнив Гарсія. – Подібного інциденту більше не трапиться. І якщо ми можемо якимось чином загладити провину, то ми були б щасливі. В межах нашого законодавства.- Додав він. Ештон насмішливо усміхнувся. Очевидно інформація про наложників не одному йому дико виглядає.
– Насправді Ви мені нічого не можете дати. – Сказав Ештон.
– Так… Ми тому і навідались… – Сказав не впевнено Уокер.- Те про що Ви згадали на переговорах… Ми хотіли б детальніше поговорити про це.
– Про що саме? – Потер лоб Ештон. В нього за цей день й так голова кипить…
– Про те…
– Тільки без натяків, будь ласка. Зустріч не офіційна, а в мене був важкий день. – Попросив Ештон. – Давайте домовимось, сьогодні Ви прямолінійні зі мною, а я з Вами.
Вони зробили паузу, переглянулись. Знову обмінялись поглядами. Ніби говорили: “Як думаєш, так буде окей? Можемо собі дозволити?”. А другий відповів: “Давай спробуємо.”
– Гаразд. – Гарсія перевів обережний погляд на Ванессу. Тоді знову на Ештона. – Ми хотіли б поговорити про те, що нашій країні може знадобитися від Шазарії. Ми хотіли б глибше збагнути суть питання, перед тим, як обдумувати будь що.
– Хм… – Ештон знову потер лоб. От як їм щось сказати? Вони ніхріна не знають. Половину не зрозуміють, половину приймуть за міфи і культуру закритої дикунської країни. А ще частина – взагалі секретна інформація… Він безсило поглянув на Ванессу. – Як мені хоч щось пояснити, щоб не сказати зайвого?
– Все гаразд. Говоріть все, що вважаєте за потрібне. – Підтримала вона його. Ештон болісно скривився і поглянув на стелю обмірковуючи. Що ж гаразд…
– Справа не лише в США. Справа у всьому світі. В людях. – Сказав Ештон врешті і перевів погляд на мужиків. – Я розумію, що ззовні кожен сам за себе… Але так не вийде, якщо є бажання вижити.
– Вижити? – Уточнив насторожено Уокер.
– Так. Все вірно. Скажімо так… Раз на кілька тисячоліть виникає… певна загроза. Ніхто не знає, коли це може трапитись знову. І шість останніх раз на варті стояла Шазарія. Та ми зацікавлені в тому, щоб Зовнішній Світ справлявся сам. – От. Ніби нічого зайвого. Фух… Мужики уважно дивилися на Ештона.
– І… Якого ж характеру ця… загроза?- Запитав Гарсія. Ештон зітхнув. Потер лоб.
– Суть в тому, що Ви надто мало знаєте, аби Ви змогли б щось зрозуміти… А я розповісти багато теж не можу… Загроза… Біологічна. Якось так. Напад. Ось так. Приблизно так. – Мужики переглянулись.
– Отже. Нам потрібно готуватися до нападу, але не з боку Шазарії. А Шазарія не хоче допомагати. І хоче, щоб ми боролися самі. – Підсумував Гарсія.
– Так. Приблизно так. – Кивнув Ештон.
– Ну… Ніхто не просив у Шазарії воєнної підтримки… – Задумався Уокер.
– Угу. – Мугикнув Ештон. – А як припече, до кого побіжите?
Мужики поглянули на Ештона здивовано і обеззброєно. Він не вписувався в рамки політики. Він і сам розумів. Та він і не гнався за ораторською майстерністю. Ештон зітхнув і сперся на стіл ліктями.
– Давайте складемо два у два. – Сказав він, дивлячись відкрито в очі дипломатам. – В Шазарії є технології. Альтернативні джерела енергії, зброя і захист. Усе це у нас на високому рівні, порівняно з усім іншим світом. США відчуло це на собі. Ваша зброя і проти Шазарії спрацювала не краще, аніж бутафорський ніж. А що буде, коли Ви зіткнетесь із справжньою загрозою? – Ештон зробив паузу, даючи їм можливість відповісти. Та мужики розуміли, що сказати нічого. Тож Ештон продовжив. – В залежності від того, який буде ворог, звісно, можливо людям вдасться вижити, ховаючись в несприятливих для ворога умовах, наприклад. А якщо не вийде? Що тоді? Шазарії знову доведеться рятувати людей. От що. Та на цей раз, можливо, ми не захочемо. Тому Шазарія і веде переговори з Вами. Ми хочемо зрозуміти чи Ви готові себе захистити. Та, по правді… Ні.
Всі присутні уважно слухали Ештона.
– То… Що ж тоді робити? – Запитав Гарсія.
– Я ж казав уже. – Підняв брови Ештон. – Єдина цінність Зовнішнього Світу – це люди. Вам потрібно розвиватися. І тоді, можливо, Зовнішній світ впорається.
– І як же нам розвиватися? – Запитав Гарсія. Ештон почухав голову. Як?
– Не знаю. – Поглянув він на Рікона.- Припустимо можна комусь здібному втановити договори… Але це ж технології Шазарії. Як інакше розкрити здібності?
Рікон нахмурився, задумався.
– Можна дати захист просто. – Підійшов до столу Акіл.
– А що ідея. – Похвалив Ештон. – Можна забезпечити їх амулетами, наприклад. Так вони хоч відсіч зможуть дати.
– Ну, вже ні! – Скипів Рікон неочікувано. – Завелика їм честь твої амулети отримати! – Аж почервонів з люті. – Вони будуть щось проти тебе на переговорах говорити і отрутою бризкати, а ти їм амулети? Не заслужили! Лари Хранителя тисячоліттями чекали. От і вони перетопчуться!
Ештон подивився на Рікона уважно. Хм…
– Тоді що пропонуєш? – Запитав Ештон. Рікон видихнув люто. Втихомирився.
– Ну, можливо бар’єри? – Запитав Рікон. – Це, звичайно, теж щедро з твого боку… Але з цим можна змиритися. Це все ж для захисту…
– А хіба це не технології? Ділитися з Зовнішнім Світом… – Здивувався з рішення Акіл. Рікон фиркнув і закотив очі.
– Та вони не зможуть розібратися в винаходах Ештона. Не доросли.- Він явно розфуфирював свого вожака. Скоро лусне від гордості.
На цих словах зайшла Сірін. Вона була вимордувана. Підійшла, вмостилася на стільчику Ештона, одразу за його спиною, не питаючи, і приклеєлась усім тілом, тяжко зітхнувши. Посли охрініли. Ештон зробив вигляд, що нічого не сталося. Всі інші так само.
– Хм… Можна було б. Це хороший варіант. Втановити захисні бар’єри на ключових позиціях. Типу, як останнє укриття мирних жителів міст, наприклад. – Потер Ештон підборіддя.
– А як вони користуватимуться ними, якщо нічого не вміють? – Запитала Ванесса. Ештон зітхнув.
– Ну, я можу настроїти чутливість на певні біологічні види. І чутливість біохвиль. Таким чином бар’єр працюватиме автоматично.
– Кошмар! Скільки ти ці схеми робитимеш? Це ж дуже багато роботи! – Запротестував Рікон. – Краще вже навчити елементарного, нехай самі розбираються.
– Повертаємося до проблеми секретності. – Зітхнув Ештон.
– Можна вчити якусь здібну групу людей. Але лише базовим принципам. – Припустив Акіл.
– Ну, припустимо. Як? Пустити їх сюди? І як потім випустити? Їхати до них? Так чи будуть Шазарійці там в безпеці? Я б своїми не ризикував. – Засумнівався Ештон.- У Зовнішньому Світі є досить жорстокі методи аби роздобути інформацію.
– Можна на нейтральній території.- Підійшов Архітектор. – Навіть на штучному острові, десь не далеко від Шазарії. – Ештон критично поглянув на Архітектора.
– Ви просто хочете новий проект. – З підозрою сказав Ештон. Архітектор почервонів.
– Ну, можна і на звичайному острові. – Розвів він руками. – Але про безпеку все одно слід буде думати. Тому я за штучний острів – його можна буде перевезти куди завгодно і він буде невловимим.
– Погана ідея. – Скептично заявив Ештон. – Так можна створити зброю проти себе ж.
– Поки тут є Ви і Повелителька – ніяка зброя не страшна. – Заявив Архітектор. Ештон перемінився в лиці.
– Ми про що сьогодні говоримо? Потрібно розраховувати на свої сили. Шазарія мусить жити так, щоб не розраховувати на Повелительку. А Зовнішній світ – не повинен розраховувати на Шазарію. – Архітектор задумався. Всі замовкли.
– Ну, тоді звичайний острів. З захистом, без зайвих технологій. – Стенув плечима Архітектор.
– Якщо чесно, я не впевнений. Це може призвести до різних наслідків, це потрібно обдумати. – Потер Ештон лоб. Реально голова болить. – Все потрібно все одно обговорити з Повелителькою. Я, звісно, можу й сам цим займатись… Але за її спиною нічого не робитиму. – Попередив Ештон дипломатів.
– Так, звісно. – Сказав Уокер. Не очікував, що його так раптово смикнуть. Вони ввійшли в режим спостереження. Ештон кивнув і знову став перебирати в голові варіанти. Сірін встала.
– Легше? – Спитав він.
– Так. – Зітхнула вона.
– Це де вже ти?
– Перепрацювала сьогодні.- Винувато сказала вона. – Лекції. Тренування, ти ж не зміг сьогодні, а діти на вулицю рвалися… Ще й сама тренувалась…
– Обережніше. – Сказав Ештон. Вона закивала. І, щойно Ештон відвернув увагу від неї, встала поруч з Ріконом.
– Отже. Є ще щось, що мені узгоджувати? – Запитав Ештон у дипломатів. Вони завагались.
– Ми не знаємо. – Чесно зізнався Гарсія.
– Але захист Вас влаштує? – Уточнив Ештон.
– А що ми повинні дати в обмін? – Запитав Уокер.
– Білл Уокер, я ж уже казав. Ви нічого не можете дати. – Зітхнув Ештон.
– Що ж. Подарунками не нехтують.- усміхнувся Гарсія.
– Гаразд. Я поспілкуюся з Повелителькою. Коли Ви приїдете наступного разу, я буду готовий сказати щось конкретніше. В будь-якому випадку, на розробку таких бар’єрів у мене піде певний час… Можливо, навіть, роки. Хоча, я вже маю основу, але… Це зовсім інший масштаб. А в мене й так роботи вистачає. І цей проект точно не перший в черзі.- Попередив Ештон. Дипломати чомусь усміхнулись. Тепло. Ештон не зрозумів чому.
– Ми розуміємо. – Запевнив Гарсія.- Ви науковець?
Ештон саркастично усміхнувся. А потім завмер, обдумуючи цю ідею. А чим він зараз займається? Цим і займається. Смикнув голову вбік. Зажирно себе так величати. Але… Ну, так і є…
– Я вже не впевнений, що я не науковець. – Пробубнів Ештон. – Це, з рештою, не важливо.
– Він геній. – Сказав безцеремонно Рікон.
– Не перебільшуй. – Глянув Ештон на нього.
– Це правда. – Підтакнула Ванесса. Ештон закотив очі.
– А Ви його сестра? – Запитав Уокер. Чомусь це запитання дуже вписалося в загальну атмосферу.
– Ну… – Засміялася Ванесса. – Не кровна.
– Це моя названа сестра. – Вказав Ештон на Ванессу.- А це мій названий брат.- Вказав на Акіла.- Це моя… сім’я, так би мовити. – Вказав він на Рікона і Сірін.
– Це Ваші діти? – Здивувався Гарсія.
– Ні-і-і. – Заусміхався Ештон. – Хоча… Як за якими показниками дивитись. Біологічно ми не рідні. Але ми дуже близькі, вони мені дуже дорогі. Я їх люблю. – Впевнено сказав Ештон. Рікон і Сірін прямо розцвіли від цих слів. Посли уважно слухали, переварюючи інформацію.
– А Ви? – Запитав Гарсія у Архітектора.
– Оо… – Зам’явся він.
– Він мій друг. – Тепло усміхнувся Ештон. – Якщо Ви не проти? – Перевів він погляд на Архітектора. Чоловік явно не очікував.
– Вважатиму за честь. – Багатозначно усміхнувся він.
Посли спостерігали за цим кожен зі своїми емоціями. Біллу Уокеру все навколо подобалось, але насторожувало. Викликало позитивні емоції, але йому було у весь цей кавардак важко повірити. Рік Гарсія ж дивився на все, ніби це все несподіванка, ніби він вперше в житті бачить людей.
– Це у всіх коронованих осіб в Шазарії така… сім’я? – Запитав Уокер. Ештон розсміявся.
– Я не коронована особа.
– У Вас є трон. – Заперечила Ванесса.
– Ви Серце Шазарії. Повелителька власноруч дарувала Вам цей титул.- Додав Акіл.
– І ти Хрантель Храму Місяця і ларів. У тебе є власні піддані. – Додав Рікон.
– І повна свобода дій. З Повелителькою у тебе рівнозначний договір. – Покивала Сірін.
– Воля Повелительки дуже однозначна. – Усміхнувся Архітектор.
– Все вказує на те, що Ви – коронована особа. – Заусміхалась Ванесса.
Ештон дивився на них. І скрушно зітхнув. Всі засміялися.
– Серцю Шазарії дуже тяжко прийняти свій титул. – Сміючись, пояснила вона послам. Що дивуючись за всім спостерігали. – Але, натомість відповідальності він не боїться. І склавши руки не сидить. Він дуже хороший правитеть.
Ештон почервонів.
– Ну, годі. Питання було не про те. Сім’я у кожного своя. Так склалося. – Спробував Ештон перевести тему.
– Просто Серце Шазарії дуже достойна людина. І він притягує інших. – Пояснив Акіл свою точку зору.
– Ох, ну, годі мене хвалити! – Запротестував Ештон.
Так вони розмовляли. Шазарія злегка привідкрили послам своє серце. Аби показати, якою вона може бути, якщо йти до них з дружбою, а не з зброєю.
– Дякуємо, за приємне знайомство.- Вклонився Ештону Уокер і Гарсія.- Цікавий був вечір.