Ештон був задоволений з того, що поки що питання з договорами вирішено і відтепер, якщо претендент на договір матиме в майбутньому двох або трьох ларів, це можна буде без проблем внести в параметри майбутнього договору. Це значно розвантажило руки Ештона наразі. І він зміг продовжити роботу з печатями та тренувальними кімнатами для дітей.
Зараз Ештон йшов з тренування в Елізіум і роздумував, що коли буде готова академія, йому не доведеться туди сюди бігати. І, мабуть, на територію другого корпусу академії надасть доступ своїй свиті. З цими думками Ештон зайшов в печеру і оторопів. Академія. Вчора її точно не було. Навіть з темпами Шазарії, як це можливо? Окрім того, кінцевий проект не затвердили. І кімнати з печатями Ештон не утвердив – потрібно підібрати матеріали! Що за фігня?
– Здрастуйте! Подобається? – Підскочив Архітектор, кланяючись.
– Ми ж ще не затвердили проект… – Розгублено проконстатував Ештон.
– Так, я хочу затвердити хоча б екстер’єр. Ця голограма в натуральну величину допоможе уявити, якою буде академія в результаті. – Гордо презентував Архітектор. Ештон ледь по лобі себе не вдарив.
– Я не зрозумів спершу, що це голограма. Зовнішнвй вигляд затверджую. Неймовірно виглядає.- І справді чудово. Що душею кривити? Архітектор порадував Ештона своїми емоціями – щира радість, гордість, захват, нетерпіння. Архітектор втілював в оточуючих… Свій ентузіазм. Надихав. Поруч з ним і Ештон відчував, що зможе завершити таки свої печаті…
***
Черговий вечір Ештон просиджував у бібліотеці. Останніми тижнями у Ештона взагалі все просто. Хочеш знайти його – йди в бібліотеку. Там нема? Йди в неосвоєну печеру, де Ештон, як казала Ванесса, каміння довбе. Йому видали печеру в стороні від Гарему. Туди їхати було хвилин двадцять. І Ештон розумів чому – він там такий гуркіт влаштовував, як на полігоні під час випробування вибухівки. А згодом шазарійці навть встановили звукові амортизатори на виході з тієї печери (буквально на четвертий день).
Сьогодні ж Ештон сидів в бібліотеці. Завершував останні схеми печатей. Він створив схеми кількох видів бар’єрів, що накладалися один на інший. Вмикались окремо або разом. Але не конфліктували між собою. Підлога, стіни та стеля – усе разом являє собою тренувальний майданчик. За потреби, стіни можуть опуститися в підлогу і залишаться лише колони з чотирьох сторін (де і будуть печаті, в підлозі ще). Коли ці стіни опускаються, кімната сполучається з трьома суміжними кімнатами: однією маленькою напроти входу і двома великими з обох сторін вздовж тренувального майданчика і маленької кімнати. Таким чином за тренуваннями можна спостерігати. Можна влаштовувати поєдинки з глядачами. А можливо, будуть ще якісь функції.
Також Ештон вмонтує уже готові технології, що Акіл йому підкинув. Тому кімнату можна буде використовувати і для тренування бойових вмінь.
Також Ештон створив спеціальний механізм, що вимірюватиме амплітуду енергетичних аномалій з яких складається енергетичне тіло звіра. І таким чином буде підбиратися бар’єр.
Цілий кошмар був з енергетичною підживкою бар’єру. Ештон вирішив, що використовувати акумульовану енергію Храму – марнотратство. Тому уже створив чотири маленьких атомних реактора, по-суті. Які, що правда працюватимуть не на ядерному паливі, а розриваючи енергетичні зв’язки ґраток. Потрібно буде тільки раз на сто років замінювати заряд металічного сплаву. Зі сплавом йому допоміг Архітектор і Науковий відділ. З матеріалами теж допоміг Архітектор. Вся кімната буде складатися з такої собі мозаїки мінералів. Для кожної печаті – інший мінерал, який більше підходить по цілому списку критеріїв… А в стінах, що опускатимуться чи підніматимуться Ештон заключить особливий вид бар’єру – негативний. Він вбиратиме зайву енергію лара і одночасно стабілізуватиме його енергетичними поштовхами. По правді… Ештон уже розробляв і бар’єр – гробницю для Мерін. Який би зміг поглинути всю енергію навколо неї. Але… це не так просто… Але він на вірному шляху. Ештон використає те, що бачив в душі рашаза. І ідея з чорною дірою теж допомогла. Можливо… Якщо Мерін регулярно спатиме, вона не захоче помирати? Хех…
Його думки урвала Мерін.
– Здрастуй, коханий. – Усміхнулась вона йому хитро.
– Здрастуй. – Усміхнувся і Ештон їй. Встав і всі голограми навколо погасли. Ештон взяв цінний фоліант, акуратно переніс його за сусідній стіл і накрив спеціальним ковпаком, ввімкнув механізм, для збереження його цілісності. Все інше залишив купою – не важливо.
Підійшов до своєї нареченої, взяв її пальчики, нахилився і поцілував. Боже, як же він її любить! Ештон ніколи б раніше не подумав, що вміє так кохати. Він нахилився над її вустами і затягнув у поцілунок. А тоді обняв, втиснувши обличчя в плече.
– Коханий, у тебе щось сталось?
– Ні, чому ти так думаєш? – Здивувався Ештон.
– Коли я зайшла, ти був якийсь сумний. А зараз стоїш і обіймаєш мене посеред бібліотеки. – Підняла вона одну брову.
– Та, ні. – Засміявся Ештон. – Все гаразд. Я просто втомився. Хочу уже закінчити цю кімнату… І поки її робив, почав інше дослідження. І рашаз іще спокою не дає… А ще я хочу внести в Храм ще один механізм. Або два. Не впевнений як краще розділити їх чи зробити одним… Все одно вони доповнюють один одного… Але не впевнений, як тоді два механізми змусити співпрацювати. А ще я хочу на полювання малих повести… Поки ще є час в запасі… І ще раптом збагнув, що не вистачає ще однієї книги про ларів… Думаю написати… – Ештон зітхнув. І поглянув в очі Мерін, схиливши голову набік. Вона спостерігала за ним з широкою посмішкою. А на останньому жесті і зовсім розсміялася.
– Не поспішай так сильно. У тебе вдосталь часу. – Ніжно огладила вона обличчя Ештона.
– Я хочу одружитись. – Сказав Ештон серйозно. – А для цього я зробив не достатньо. А значить варто поспішити.
Мерін здивовано підняла брови:
– Недостатньо? А коли ж буде достатньо?
– Не знаю. Я ж обіцяв, що світ зможе обійтись без тебе. Мабуть тоді? – Роздумував Ештон.
– Як ти умудряєшся бути настільки розумним і дурником одночасно? – Засміялась Мерін.- У тебе буде вдосталь часу повиконувати всі свої обіцянки і в шлюбі. Для чого ж тоді чекати, якщо ти хочеш цього? – Запитала вона.
– Раніше ти інакше говорила. – Зауважив Ештон, скоса поглянувши на неї. Мерін усміхнулась.
– Мабуть, я готова. І ти… Ти вдосталь знаєш. Якщо ще не передумав… І… Щодо часу. Якщо ми заключимо рівнозначний договір з можливістю кинути виклик один одному, тоді ти зможеш покинути цей світ, якщо вб’єш мене, вірно? Тому…
– Ти згодна? – Не повірив Ештон своїм вухам.
– Так. Я ж давно вже погодилась…
– Зараз! Ти згодна зараз це зробити? – Перебив її Ештон.
– Так. – Усміхнулась вона. Ештон схопив її на руки і закружляв з нею на руках. Мабуть це найщасливіший його день.
– Ахах! Через одну повню! – Засміялась Мерін.
– Чому? – Спитав Ештон.
– Тому що ти хотів на полювання.
– Полювання… – З сумнівом поглянув він на Мерін. До біса полювання!
– Так. А до обряду я теж повинна підготуватись. Емоційно. Мені потрібен час. – Пояснила Мерін.
– Ну, гаразд. – Погодився Ештон. І широко усміхнувся.- Значить на другу повню.
– Так. Згода. А чому я, власне, прийшла? – Раптом перевела тему Мерін.
– Не для того щоб зробити мене найщасливішим чоловіком на світі, я так розумію? – Напівзапитав, напівздивувався Ештон. – Це попутно вийшло. – Розсміявся він.
– Ох! Та з тобою весь час так! – Підтримала кохана.
– Зі мною все і так зрозуміло – я поруч з тобою скаженію від щастя і кохання. А от від тебе я не очікував.- Серйозно покивав Ештон. Мерін хмикнула, одночасно хіхікнувши і одночасно піднявши брови. Цікавий в неї звук вийшов. Та як вона умудряється бути такою милою? Ох… В нього вся кров з серця зараз википить, як з киплячої каструлі. Романтика така собі, але відчуття точно описані… Він просто знову її обійняв від неможливості висловити все словами.
– Ештон! Маю прохання! Дай же нарешті сказати! – Стала Мерін віддирати його від себе.
– Я слухаю. – Кивнув Ештон, але продовжив її притискати до себе. От просто з жадібності. Мерін здалася, зітхнувши.
– Я хочу, щоб ти завтра прийшов на прийом. – Пробубніла вона приглушеним голосом з обійм Ештона. – Прибудуть посли із Зовнішнього Світу.
– Гаразд. – Погодився Ештон. Що завгодно. Навіть якщо вона його серце на блюдці попросить.