На наступний день Рікон організував Ештону зустріч зі зграєю Візая. Саме ця зграя найближче стоїть по віку до межі стабільності біоритмів. Опісля вони змушені будуть шукати собі партнерів.
Зайшовши в клас, Ештон відшукав поглядом Візая. Тут. От і добре. Ештон сів за вчительський стіл і поглянув на аудиторію. Всі дивилися на нього… З позитивним настроєм. Нормально. Ештон не зовсім розумів. Вони що вже розповіли одне одному, що Ештон - хороший дядько? Ну… Якби там не було - ворожості немає і прекрасно.
- Отже… Всім привіт. - Почати Ештон не знав з чого…
- Доброго дня. - Привіталися всі складним хором. Як в школі. Ештон офігів. Поглянув на Рікона. Він стояв справа від Ештона. Він взагалі завжди там стояв. Ніби його місце.
- Я навчив. Хай звикають до людей. Треба вітатися.- Пояснив Рікон. Ештон підняв брову, але погодився біохвилями.
- Окей… Візай, то хто з тобою в ланці? - Якось рішення з чого почати, прийшло саме.
- Тірей і Зіса. - Відповів Візай. Названі лари підняли руку. Окей… Що виходить?
- Зіса, ти з кимось в парі? - Спитав Ештон. Зіса округлила очі і намагалась сформулювати думки у відповідь.
- Я розумію, зв’язок ніхто не закріплював і все таке. Є той хто тобі подобається, з ким ти пару хотіла б утворити? - Спитав Ештон. Зіса заперечно похитала головою. Логічні висновки напрощуються самі… - Тоді давайте так. Зіса буде шукати собі нового вожака окремо. Можливо знайде собі пару серед людей. А ви двоє будете шукати одного вожака. - Всі оніміли.
- Одного вожака? - Перепитав Візай.
- Так. Як Сірін і Рікон знайшли мене.- Пояснив Ештон. Вони переварювали.
- Добре. - Погодився Візай. Якось легко. Ештон здивувався. Але малий дійсно виважено погодився. Тірей на нього був не схожий ні каплі. М’який. Спокійний, привітний. Він лише подивився на Візая і висловив згоду хвилями.
- То я Вас ставлю разом? - Перепитав Ештон у Тірея. Він мовчки кивнув. Говорити, видно не любить. Ну, окей… - А ти, Зіса, що скажеш? Перевожу тебе в клас одну? Будеш шукати собі пару, так? - Зіса завагалася.
- Але ж я маю ще час… - Висловила вона те, що її непокоїть. І очікувально поглянула на Хранителя. Тепер Ештон зрозумів, що його цю роль лари поступово приймають. І очікують відповідної поведінки - що він про них подбає. Якось так…
- Не бачу проблеми. Маєш час в запасі. Бачитимеш претендентів на Ларів. Будеш спостерігати. Знайдеш когось, поспілкуєшся. А будеш впевнена у виборі - повідомиш. Вас закріплять один за одним і ви з партнером почекаєте, поки ти будеш готова. А там і зв’язок закріпите. - Такі собі демо стосунки. Побачення, заручини і весілля у пришвидшеному режимі. Дівчина задумалась.
- Добре. - Погодилась вона.
- От і прекрасно. - Ештон відкрив Ключ і створив список:
«Зіса;
Візай і Тірей;
Варт;
Тісай;
Кір.»
- Добре. Тепер далі. Хто з Вас фундамент зграї?- Всі переглянулися. Не ясно.- Основна ланка: вожак і наближені.
Руку підняли троє. Райд, Зоря, Стайван.
- Зоря, ти пара вожака? - Запитав Ештон. Вона кивнула. - І… Хто вожак? - Хоча він і так вже знав. Райд. Хлопець твердий, впевнений. Її сусід по парті. І, так, він підняв руку:
- Я. - І… Що з ними робити? Якщо дівчина ще пару собі знайде, то як пару має шукати пацан? Ештон ще був не певен, що це працює в дві сторони. Адже дозвіл на народження дитини приходить саме дівчині. А, значить, якщо людська дівчина укладе союз з хлопцем-ларом, то… Їм не дадуть дозвіл на народження дитини? Чи захоче таке дівчина? І, в такому випадку, забрати Стайвана від них двох - значить відірвати його від рідних і не дати нічого взамін…
- Стайван, а ти пари не маєш?- Спитав Ештон.
- Ні. Ми стараємось не утворювати між собою пар. - Пояснив Стайван. От тепер все ясно. Це і логічно, якщо бути чесним. У них дуже маленька популяція. Якщо лари весь час утворюватимуть між собою пари, то швидко настане проблема з кровозмішанням… Якийсь монаший двір… Ештон почухав голову.
- Окей. Я вас трьох в інший список внесу. Дайте мені час подумати. - Пробубнів Ештон і створив новий саисок:
«1 ланка:
Райд - вожак;
Зоря - пара вожака;
Стайван.»
- Так. Давайте далі. Наступна ланка.- У відповідь на це руки підняло п’ятеро ларів. Троє дівчат і два хлопця. Велика ланка. Стоп щось не сходиться. Троє плюс троє, плюс п’ятеро, разом - одинадцять. А в згараї всього дванадцятеро.
- А хто зайвий? - Спитав Ештон. Руку підняв лар на задній парті - Лекан. Цікаве в нього ім’я. Його спеціально так назвали? Він і справді сидів окремо. Ештон не розуміюче поглянув на нього.
- Ти без ланки? - Запитав він. Лекан відвернувся. Ештон перевів запитальний погляд на Рікона. Він стенув плечима з явним виразом обличчя, що говорив: «не моя згарая - не мені розбиратися». Але Ештон не кумекав. Перевів погляд знову на Лекана. Рікон зітхнув:
- Він омега.- Ештон неприємно здивувався і перевів погляд на Рікона. Тому теж було не приємно.
- У тебе в зграї теж був омега?- Спитав Ештон. Рікону полегшало.
- Ні, у мене не було. У мене взагалі зграя маленька була - всього дев’ять чоловік. Але переважно все так і є. Верхівка зграї, її основа, омега: один або двоє, і ще одна або кілька маленьких ланок по два - три чоловіки. - Ештон переварював інформацію. З верхівкою, омегою і основою все ясно.
- А нащо ці маленькі ланки? - Спитав Ештон. Рікон не мав відповіді. Не знав.
- Не знаю. - Чесно зізнався він.
- Хм. Функція, точно є. - Задумався Ештон. Рікон спостерігав за Ештоном. Він думав. Все логічно. Вони живуть відірвано від природи. Не мають необхідності виживати, полювати і захищати свою сім’ю. Але в природі кожна з ланок якусь функцію би мала. Верхівка ясно - керує; основа теж ясно - полює, захищає, воїни; омега - цап відбувайло, той ким жертвують в разі чого. Так Рікон казав? А маленькі ланки тоді…? Ну, якщо проводити паралелі з солдатським строєм все теж дуже подібно: основа - рядові, верхівка - офіцери, а якщо офіцеру чхати, то і омега знайдеться. Але є і специфічні члени взводу. Зв’язкові, наприклад, медики інколи. То що виходить? Маленькі ланки - це специфічні члени зграї? Ештон перевів погляд на цих трьох. А вони і справді… Вирізняються. Хм… Якщо так… А на це схоже. То, Ештон вже знає з ким залишаться Візай і Тірей. Ештон чомусь більш ніж впевнений, що так і буде. Він доповнив список у Ключі:
«Зіса;
Візай і Тірей - Архітектор? ;
Варт;
Тісай;
Кір.»
Побачимо, чи Ештон помиляється. Він зосереджено затримав погляд на списку. Окей…
- Лекан. - Звернувся Ештон до хлопця. Той подивився на нього. - Ти хочеш з кимось залишитись, чи хочеш приєднатися до вожака сам?
Лекан нахмурився і поглянув на Ештона з-під лоба. Навіть з викликом.
- Я люблю свою зграю. - Сказав він тихо. З металом у голосі. Як він опинився на місці омеги для Ештона - загадка. Ештон прийняв і витримав його погляд.
- Я не сумніваюсь. - Серйозно і тихо- йому в тон, сказав Ештон. - Але питання не про це. А про твоє майбутнє. І про твою нову зграю.
Лекан стиснув губи, схрестив руки під грудьми. І напружено думав, дивлячись лише Ештону в очі. Тоді видихнув і сказав з холодним спокоєм:
- Так. Я спробую сам. - Ештон кивнув, прийнявши його відповідь. Доповнив список:
«Зіса;
Візай і Тірей - Архітектор? ;
Варт;
Тісай;
Кір;
Лекан.»
- А з Вами п’ятьма що робити? - Запитав Ештон, подивившись на компанію. Як не дивно відповів один із хлопців практично без заминки:
- Нас з Тадеєм в одну ланку. А дівчата нехай шукають сім’ї. Ми якщо ще не утворили пари, то уже не утворимо. А в людей зовсім інша будова сім’ї, ми з Тадеєм будемо зайві. - сказав Рісан. Цікаво, що його назвали на честь того лара, що вступав в союз душ з Мерін.
- Ти як на це Тадей? - Спитав Ештон.
- Згоден. - Просто відповів він. Хм… дивно якось. Навіть не подумав. Ніби довірився рішенню Рісана.
- А ви дівчата що? - Продовжував формувати Ештон загальну картину. Ліан невпевнено кивнула. Дві інші вагалися.
- Ліан, ти згодна шукати пару?- Уточнив Ештон. Вона кивнула впевненіше. Ну, добре. Ештон зарахує це як відповідь.
- А Ви двоє що? - Дівчата вагалися. Тіса обернулася на Райда (вожака). Він дав зрозуміти поглядом, що тут їй не допомагатиме. Ештону Райд як вожак не сподобався.
- Що тут думати, Тіса?- Спитав натомість Рісан.- Припустимо, станете ви в одну зграю. Одна з вас утворить пару з людиною. А інша що робитиме? Люди моногамні зазвичай. А навіть якщо ні. То що? Будете ділити одного чоловіка? І він же не питатиме, швидше за все. Це якась нісенітниця виходить. Ідіотизму не робіть.- Рикнув Рісан. Тіса нервово покусала губу. Ештон здивувався. Чому він не вожак? В суть справи вник на ходу. Вплив на свою ланку має. Видно, що і не все одно йому. Дивненько.
- Так, мабуть, ти правий.- Зітхнула тоскно Тіса. Вірі просто кивнула. А тоді все ж додала:
- Я буду окремо.
- Так. І я теж.- Кивнула остаточно Тіса.
- Гаразд. Секунду. - Сказав Ештон і доповнив список:
«Зіса;
Візай і Тірей - Архітектор? ;
Варт;
Тісай;
Кір;
Лекан;
Тіса;
Вірі;
Ліан;
Рісан і Тадей.»
Окей. Що робити з верхівкою - питання відкрите.
- Так. Райд, Зоря, Стайван. Я Вас ставлю разом поки що. А Ви дивіться по ситуації. Може знайдете когось, хто прийме всіх трьох. Може якось інакше щось вирішите. Прийдете до мене, поговоримо, коли знайдете вожака чи вожаків. Так? - Спитав Ештон.
- Так, добре. - Відповів Райд. Окей.
«Зіса;
Візай і Тірей - Архітектор? ;
Варт;
Тісай;
Кір;
Лекан;
Тіса;
Вірі;
Ліан;
Рісан і Тадей;
Райд, Зоря і Стайван.»
- Отже наразі все вирішили. Рікон, я сьогодні приведу Архітектора. Він візьме двох ларів. Тому всі, хто в парі чи в тріо мусять сьогодні бути на зустрічі. Організуєш? - Спитав Ештон.
- Так, звісно. - Погодився Рікон.
- Окей, тоді на зв’язку. - Сказав Ештон і встав. - До зустрічі хлопці і дівчата.
***
Архітектора двічі кликати не довелось. Вже за сорок хвилин Ештон стояв на вході в Елізіум (печера з Єлисейськими полями і Храмом Місяця по центру.) Щойно відкрилась капсула з неї вистрибнув Архітектор.
- Здрастуйте! - Поклонився він.
- Здрастуйте. - Усміхнувся Ештон.
- Ох! Я тут вперше! Яке щастя!- Архітектор і справді був в захваті.
- Вперше?- Архітектор вже згадував про це… Але Ештону хотілося почути пояснення.
- Так. Адже це особлива територія. Сюди можна заходити тільки з дозволу Повелительки, якщо ти не лар. Ну, а тепер з Вашого.- Усміхався від вуха до вуха Архітектор. Хм… Чому?
- Чому?- може Архітектор знає?
- Не знаю. Такий звичай.- Оглядаючи все навкруги сказав Архітектор.- Можливо це пов’язано з природою ларів. Ніколи не цікавився.
Вони за хвилин десять дійшли до Храму. Архітектору було явно не до розмов - Ештон не наполягав.
- Ооо! Яка краса! Ох! Конструкція стабільна. А завдяки врізним балкам вдалося врізатися в склепіння печери! - Затарахкотів Архітектор. І явно намірився оббігти Храм. Ештон став біля входу і терпляче очікував спутника. І, так - він показався з іншого боку Храму, викрикуючи хвалебні оди будівлі.
- Може ходімо вже всередину? - Спитав Ештон. Архітектор не звертав на нього уваги. Ештон закотив очі, втрачаючи терпіння.
- Там є церемоніальна зала.- Спробував Ештон надавити на слабкі місця дивака.
- Так! Ходімо!- Рванув він до входу. Ти диви, спрацювало. «Яка ж несподіванка.»- подумав саркастично Ештон.
Хвалебні оди продовжились уже всередині… Боже… Ештон не витримав, схопив його за рукав і потягнув по сходах в потрібний навчальний клас. Все це супроводжувалось розгляданням кожної колони, балки, балкону і калюжі. Особливо багато уваги заслужили калюжі.
- Архітекторе, у Вас буде дуже багато часу на детальне вивчення Храму. Чесне слово. Ходімо, будь ласка. Нас чекають.- Але Архітектор вимірював залізну планку на сходинці.
- Я розумію… Але цей провідник просто масштабний! Якщо на балконах і церемоніальній залі провідники розташовані вертикально, то тут - горизонтально. Вони ж служать бар’єром, що утримує воду на кожній сходинці і вони ж - є одним провідником! Це схоже на нервову систему людини! А саме, на блукаючий нерв! - Старався Архітектор втовкмачити Ештону щось конче важливе.
- Окей. Як це стосується зустрічі з ларами прямо зараз?- Спокійно спитав Ештон.
- Вони ж уже знають, що ми прийшли? Провідники їм передали наші біохвилі. А вони сприйнятливі істоти.- Спитав Архітектор. Ештон здивувався.
- Так вже знають.- Підтвердив Ештон.
- Тоді я повивчаю провідники. А вони тим часом - мене.- Сказав він, нахилився і продовжив міряти металеву планку по міліметру. Що ж. Нехай так.
Коли вони нарешті долізли в класну кімнату, Архітектор пролетів повз ларів, через увесь клас і став роздивлятися вікно з усіх можливих ракурсів. Потім відкрив його і почав визирати вниз. І кричати щось про зовнішні сходи. Ештон терпеливо спостерігав. Лари теж. В усі очі. Коли Архітектор намірився вилазити у вікно, Ештон трьома швидкими кроками підскочив до нього, зловив за шкирку і втягнув всередину.
- Ну, поки досить.- Сказав він.- Знайомтеся. Архітектор.
- Ми домовлялися на двох ларів!- Раптом звернув увагу на присутніх Архітектор.
- Буде два.- Заспокоїв Ештон.- Максимум три.- Додав насмішливо він.
- Але їх тут. Раз, два, три, помножити на два, плюс один. Сім! Чому їх сім?
- Це лари які йдуть в парах.- Усміхнувся Ештон. Розуміючи, що Архітектор просто розігрує концерт. А тоді додав:- Або тріо.
- Ага. Ну, що ж. Будьмо знайомі.- Усміхнувся він їм. Лари дивились на нього з явним не розумінням.
- То… Ви архітектор? - Запитав Райд.
- Так.- Кивнув він. Настала різка пауза. Всі дивились.
- А Ви маєте дружину?- Запитав той же Райд. Можна зрозуміти. Не хоче, щоб на його пару зазіхали.
- Ні. Закоханий лише у свою роботу.- Блиснув посмішкою Архітектор. Райду відповідь не сподобалась. Він різко засумнівався.
- А нащо Вам лари?- Запитав Рісан.
- Та мені не потрібно. Серце Шазарії наполіг. В обмін я отримаю два неймовірних проекти.- Блиснув він очима.
- І… Що ж Ви з нами робитимете?- запитав Рісан, з явним сумнівом.
- О, без поняття.- Сказав він, усміхнувшись кутиком рота. Рісан розізлився. Але тихо видихнув, тамуючи лють. І став дивитися на нього з відторгненням. Ештон відчув погляд. На нього уважно подивився Візай. Ештон трохи здивувався з цієї дивної уваги. Тоді Візай перевів погляд на Архітектора і придивився до нього. Уважно. Оцінююче. Ніби щось у ньому хотів розгледіти.
- Як же Ви викрутитесь?- Спитав він. Архітектор підняв брови і на нього поглянув.
- Тобто?- Зацікавився Архітектор.
- Ну… Ви свої проекти зробите, а ми залишимось.- Стенув плечима Візай. І поглянув на нього очікуюче.
- Няньчитись з двома ларами того варте! Це проект тисячоліття! Ви знаєте скільки часу не будувалось щось по справжньому грандіозне? Та це ж щастя! Мрія! Кожного Архітектора! Кожного! І особисто моя. Ця будівля житиме довго після того, як наші з вами кості упокояться в землі! І я кажу житиме! Вона й справді буде живою. По крайній мірі, продовженням Храму, а значить його частиною, а значить точно живою.- І вже звертаючись до Ештона.- Я багато думав про те, що Ви казали. Мабуть доведеться встановити на Академію окрему гілку провідників. А це означає, що мені потрібно буде їх приєднати до свідомості Храму. Ви зможете? Таке робили ще алубі.
- Так, не хвилюйтесь за це.- Запевнив Ештон.
- Добре ще Академія! А як же філіал? Це ж потрібно буде протягнути провідники на всю глибину Шазарії! Аж до Елізіуму! Можна було б приєднати до вже існуючих провідників на поверхні. Але я дізнався, що накопичувачі енергії та чутливі провідники відрізняються. Більше того вони не сумісні! Свідомість Храму може постраждати!- Розпалився Архітектор.- А це ж відповідальність така! От якби мені вдалося побачити свідомість Храму…- Мрійливо протягнув він.
- Ні, вибачте, це занадто… Я не можу надати Вам доступ до настільки сокровенного.- Щиро вибачився Ештон.
- Я розумію! Що Ви!- Обурився Архітектор.- Я просто мрію вголос. Ах!- Мрійливо усміхнувся він. Візай уважно його слухав.
- Я спробую.- Сказав Візай.- Ти як?- Звертаючись до Тірея.
- Звичайно, я з тобою.- Кивнув він.
- От і прекрасно!- Зрадів Архітектор.- Що далі? Лекції?- Явно намагався він якомога швидше виконати всі умови, аби приступити до роботи.
- Ні, ми почекаємо доки з’являться інші претенденти для заключення договорів з ларами. Тоді Ви приєднаєтесь до нового курсу.- Розповів Ештон.- А Ви тим часом обслідуйте Храм Місяця і Елізіум. Даю Вам дозвіл. Але лише у супроводі Візая та Тірея. Або одного з них. І пам’ятайте, що лари довго не можуть знаходитись поза Храмом. Їм потрібна стабілізація.
- Так, звісно. Я розумію.- Архітектор задумався.- А я можу виступити як душа-стабілізатор без договору?- Запитав він.
- Як тимчасова міра - так, якщо Ви дозволите. Але в такому разі лари не повинні від Вас далеко відходити - їм може стати погано досить різко. І від Храму теж далеко не відходьте.- Давав настанови Ештон. Архітектор кивав.
- Зрозуміло. А Ви мені все скажете, що робити аби допомогти Вам?- Запитав він у хлопців. Візай усміхнувся.
- Так. По мірі того, що знаємо самі. На лекціях Рікона я і сам дізнався багато нового. Ніколи не думав, що я такий неук.- Чесно відповів Візай.
- О, а мені теж викладатиме Рікон? Дуже розумний юнак.- Похвалив в шазарійський манері Архітектор.
- Так, Рікон. Можливо ще й і інші. Сірін, Лагор, Кліон, Вульф.- Кивнув Ештон. Архітектор задоволено покивав.
- Що ж! Якщо все вирішено, пішли хлопці! Я ще не закінчив заміри сходів!- Вилетів у двері Архітектор. Візай розгублено подивився на Ештона. Тоді підірвався і теж побіг за Архітектором. Потім спохопився і Тірей.